НАСИЛЬСТВО ТА МАСКУЛІННІСТЬ В ОДНОСТАТЕВИХ СТОСУНКАХ

  • 21 грудня 2015
  • 2094
НАСИЛЬСТВО ТА МАСКУЛІННІСТЬ В ОДНОСТАТЕВИХ СТОСУНКАХ

 

Коли заходиться про домашнє насильство, а особливо про такий його різновид як насильство з боку інтимного партнера (IPV – Intimate partner violence), то зазвичай мова про насильство чоловіків проти жінок. Принаймні, за офіційною статистикою Міністерства внутрішніх справ України, серед осіб, котрі перебувають на обліку в міліції за вчинення насильства в сім’ї, частка чоловіків сягає понад 92% [4]. Щодо коректності репрезентації реального стану справ у офіційних даних можуть бути питання з низки причин: є сумніви, чи реєструє міліція всі звернення і чи обробляються вони потім належним чином, а також слід пам’ятати про той факт, що чоловікам може бути некомфортно звертатися через насилля проти них із боку жінок, оскільки це «ставить під сумнів» їхню маскулінність. Тим не менш, тема насильства чоловіків проти жінок домінує в дискурсі насилля в контексті жіночого здоров’я в гетеросексуальних стосунках [3, c. 564]. З феміністичної точки зору, насильство в інтимних стосунках розглядається як наслідок патріархату й механізм підтримання гендерної нерівності [3, c.565].

Проте я хотів би приділити увагу такому аспекту як насильство в одностатевих інтимних стосунках, а саме серед гомосексуальних чоловіків (оскільки роботу написано в межах курсу про маскулінність та чоловічі студії). До цієї теми мене підвела стаття, яку я прочитав кілька років тому, у ній було порівняно життєві стилі гомосексуальних і гетеросексуальних пар. Вона була оглядовою щодо інших досліджень і теорій у ствердженні принципових відмінностей гомосексуальних пар (жіночих та чоловічих) від гетеросексуальних за такими пунктами [2, c.1]:

  • тривалість відносин
  • моногамність проти проміскуїтету
  • відданість відносинам
  • кількість дітей
  • ризики для здоров’я
  • міра насильства з боку інтимного партнера.

Відмінності за першими чотирма пунктами не дають місця для моральної оцінки з погляду науковця, тоді як ризики для здоров’я та насильство вже можна розглядати як негативні явища. Найбільше вразило мене те, що дослідження вказували на «дуже високий рівень насильства в гомосексуальних та лесбійських стосунках», зокрема Айленд та Летельє в книжці «Men Who Beat the Men Who Love Them: Battered Gay Men and Domestic Violence» стверджують, що «поширеність домашнього насилля серед чоловіків-геїв майже вдвічі більша, ніж серед гетеросексуальної популяції» [2, c.13].

Найбільш виразною ця відмінність виглядає в офіційній статистиці Департаменту правосуддя США, де порівнюється частка людей, що зазнають насилля від інтимного партнера, серед лесбійок, одружених жінок, геїв та одружених чоловіків [2, 15].

graph

Рисунок 1. Насильство з боку інтимних партнерів: гомосексуали й одружені гетеросексуали (Міністерство юстиції США, 2000 р.)

З одного боку, і в Україні, і в США жінки справді набагато більше потерпають від насилля з боку чоловіків, ніж чоловіки від насилля з боку жінок. Однак частка чоловіків-гомосексуалів, котрі зазнають насилля від своїх партнерів, сягає аж 15,4%! Звичайно, тут можна висунути ті самі претензії, що й до української офіційної статистики, однак ці причини не пояснюють різницю в майже 60 разів. Так само непросто пояснити ці разючі дані з точки зору критики патріархату й гендерної нерівності у владі, адже в одностатевих партнерствах обидва партнери – чоловіки. Чи ні? У чому може бути причина, зважаючи на те, що гомосексуальна маскулінність є субординованою, а агресивність розглядається як риса гегемонної маскулінності та співучасті (прагнення бути схожими на чоловіків із гегемонною маскулінністю)?

Аналіз дуже високого відсотку насилля серед лесбійських пар я вимушено залишу поза увагою, хоча він теж цікавий. Такі сильні відмінності одностатевих пар від одружених гетеросексуальних можна було б пояснювати саме фактором гомосексуальності, у тому числі проблемами гомосексуалів у гомофобному суспільстві. Однак суттєво вищий відсоток насилля в партнерствах геїв дозволяє дивитися на цю проблему саме з точки зору маскулінності.

Можливо, що чоловіки-гомосексуали просто більше повідомляють про насильство, однак це сумнівно. Одна з причин, чому жертви насильства замовчують такий стан справ – це стигматизація. Зазвичай жертви приховують навіть факти фізичного насильства, пояснюючи синці якимись зовнішніми обставинами й маскуючи їх, оскільки бояться обговорення своїх проблем, ще більшого погіршення стосунків із партнером, а також через сором. Однак коли гей зазнає насильства з боку свого партнера – це вже подвійна стигма, і ще більша причина для замовчування. Також дослідники зазначають, що геям значно складніше скористатися різними сервісами допомоги жертвам насильства, оскільки більшість із них розраховані на жінок [2, c.565].

Відповідно до вже згадуваної концепції гегемонної маскулінності, яку розвивала Райвін Коннел, гомосексуальна маскулінність є субординованою, вона перебуває внизу ієрархії й вміщує в собі всі ті якості, які виключаються з гегемонної: слабкість, домашність, брак авторитету [2, c.565], однак це суперечить наведеним вище даним про рівень насильства. Але Коннел разом із Месершмідтом переглянула свою теорію, допускаючи в географічному аспекті існування трьох рівнів маскулінності: локальної (конструюється на арені міжособистісних інтеракцій), регіональної (на соціетальному рівні) та глобальної (на транснаціональному, особливо в сфері політики та медіа) [1, c.849]. Цей погляд уже дозволяє бачити множинність ієрархій, і тому модифікована теорія має більшу пояснювальну спроможність, зокрема стосовно насилля в гомосексуалів. Месершмідт заходить далі, аргументуючи, що домінантні маскулінності можуть бути негегемонними, особливо в умовах, коли їм не вдалося культурно легітимувати патріархатні відносини. [2, c.566]. Така збільшена релятивізація допускає, що геї не конче мають перебувати в межах субординованої категорії чоловіків. Доречно до цього, мені імпонує твердження Ньюмера [2, c.566] щодо існування ієрархії всередині ієрархії, яка заснована на тому, як геї визначають себе відносно інших геїв, у тому числі як сексуальних об’єктів.

Група науковців у Канаді провели гендерне дослідження щодо насильства серед чоловіків-гомосексуалів, яке базувалося на інтерв’ю з жертвами такого насильства (респондентів вони набирали методом снігової кулі) [3]. Зокрема аналізували нормалізацію насильства в стосунках. Як і для гетеросексуальних пар, було характерним посилання на те, що всі сваряться, тісні стосунки неможливі без проблем, і що просто деякі пари можуть мати турбулентні відносини. Однак геї ще й нормалізували завдану їм фізичну та психічну шкоду як частину того, що означає «бути чоловіком». Насильство в чоловічих стосунках, у тому числі сексуальних, видавалося таким, яке треба сприймати мужньо, тобто – з чоловічою фізичною силою та владою, відтак насильство з боку інтимного партнера поєднувалося з особливістю маскулінного стоїцизму [3, c.574].

Опитані чоловіки також скаржилися, що їм нікуди звернутися по допомогу. По-перше тому, що служби допомоги від домашнього насильства створені для жінок, і їхні програми орієнтовані на жінок, тому геї не сподіваються допомоги для себе. Крім того, ці гомосексуальні чоловіки перебували в дискурсі гегемонної маскулінності з притаманною їм силою та стоїцизмом, відтак звернення по допомогу ставило б під сумнів їхню маскулінність, особливо коли звертатися треба в традиційно жіночі сервіси [3, c.575].

Загалом автори дійшли висновку, що насильство з боку партнера (intimate partner violence) «демонструє ієрархію фізичної та культурної влади одних чоловіків над іншими в межах маргіналізованої підгрупи геїв» [3, c.575], але чоловіки, котрі брали участь у дослідженні, були амбівалентними стосовно того, що вони перебувають у субординованій позиції. Насправді вони були між гегемонним гетеросексуальним дискурсом, який пропонує маскулінну силу й стоїцизм як стратегію подолання конфлікту в стосунках, та між дискурсом маргіналізованої маскулінності з відповідним соромом бути жертвою насильства та осуду [3, c.575].

Хоча наведена вище інформація не дає прямої відповіді на питання, чому такий високий відсоток насильства в гомосексуальних стосунках, вона показує, що гомосексуали зовсім не обов’язково мають асоціюватися лише з субординованою маскулінністю, якій не властива агресія. Як і інші чоловіки, вони, принаймні частково, перебувають у дискурсі гегемонної маскулінності, і всередині їхньої групи також існують ієрархії домінантності. Окрім того, якщо асоціювати проблеми насильства в гетеросексуальних парах із маскулінністю, то насправді в гомосексуальних чоловічих парах маскулінність може виявитися подвійною. Також існує проблема відсутності допомоги чоловікам-гомосексуалам, що потерпають від домашнього насильства, тоді як для жінок така допомога доступна. У поєднанні з маскулінним стоїцизмом та подвійною стигмою це підвищує рівень насильства й знижує можливості реабілітації після нього.

Список використаних джерел:

  1. Connell, R. W., & Messerschmidt, J. W. (2005). Hegemonic masculinity rethinking the concept. Gender & society, 19(6), 829-859.
  2. Dailey, T., & Sprigg, P. (2005). Comparing the lifestyles of homosexual couples to married couples. Family Research Council, 23, 1-15.
  3. Oliffe, J. L., Han, C., Maria, E. S., Lohan, M., Howard, T., Stewart, D. E., & MacMillan, H. (2014). Gay men and intimate partner violence: a gender analysis. Sociology of health & illness, 36(4), 564-579.
  4. Права людини в Україні 2012. Доповіді правозахисних організацій [Електронний ресурс] // Українська Гельсінська спілка з прав людини. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1362662456.

 

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери