Окупуйте Україну! Тактика окупації з «Окупуй Волл-стріт» до Майдану

  • 21 листопада 2014
  • 1604
Окупуйте Україну! Тактика окупації з «Окупуй Волл-стріт» до Майдану

Емілі Ченнел-Джастіс

Вперше опубліковано в: Спільне, №9, 2015: Майдан. Погляд зліва.

З того часу, як перший намет піднявся на Майдані Незалежності в листопаді 2013 року, масові акції протесту в Україні були центром аналізу на місцевому, національному та глобальному рівнях. Рухи протесту характеризувалися то як народні революції з кінцевою метою демократизації, то як радикально праве, ультра-націоналістське повстання, що спричинило відчуження величезної частки населення на сході України. Прихильники обох цих концепцій роблять багато неправильних припущень, але в той же час, вони є частиною сьогоднішньої реальності в Україні. В той час, як аналітики та експерти в галузі ЗМІ зосередилися на потенційних геополітичних подіях, ця стаття фокусується на початку розгортання подій на Майдані і, зокрема, на тактиці окупації в рамках глобальної тенденції, яка використовує суспільний простір як форму протесту. В статті обговорюватиметься те, наскільки актуально розглядати Майдан паралельно з іншими глобальними випадками окупації; зокрема, йтиметься про порівняння з Окк'юпай Волл-стріт (ОВС), в якому я брала участь протягом осені 2011 року в Нью-Йорку. Ця стаття вийде за рамки простого визначення подібних і відмінних рис із рухами, схожими ОВС, щоб з’ясувати напрям роздумів, за якого ці два феномени разом можуть допомогти нам зрозуміти, як тактика окупації може створювати нові форми і види використання громадського простору, що може бути використаний для різних цілей. Стаття розгляне роль лівої та антикапіталістичної критики в обох випадках і зробить припущення щодо потенціалу, який має окупація як тактика для просування цих ідей в найближчі місяці й роки в Україні та за її межами.

Окупація простору не є новою тактикою для масових заворушень (Анготті і Кеннеді 2012: 5). Проте, якщо відстежити історії окупацій, виявляється, що Україна – і пост-соціалістичний простір загалом – нечасто є частиною обговорень, незважаючи на регулярні випадки використання окупації в сучасних протестах. Чи набуває наше обговорення Майдану переваг від розташування цих заворушень у хронології окупації-як-протесту, організатори якої були дуже різними – від Руху безземельних працівників в Бразилії до “жителів тротуарів” в Індії, яких витиснили в результаті промислових та економічних реформ (Roy 2012), до площі Тахрір у Каїрі (див Kamel 2012, Кандиль 2012) і до ОВС? З іншого боку, що виокремлює Майдан серед інших прикладів протестів, у яких окупація була центральною тактикою? Оскільки протестні рухи, засновані навколо окупацій, стають усе частішими (декілька прикладів можна знайти на Форумі Критичних Коментарів Ради Європейських Досліджень), особливо в пост-соціалістичних умовах, ми повинні зробити свій внесок у глобалізовану дискусію, яка чесно відображає те, як окупація використовується в якості тактики, ким, і задля яких цілей. При цьому ми повинні розглянути шляхи, якими такі рухи, як ОВС і Майдан, знаходять нові і продуктивні способи використання окупації, визнаючи, що ця тактика може привести до проблемних стосунків із владою, що відвертають увагу від можливих результатів, досягнутих цими протестами.

 

«Суспільна практика колективного життя»: Використання громадського простору в ОВС

Окк`юпай Волл-стріт почався у Нью-Йорку 17 вересня 2011. Він розгорнувся як протест проти самої Волл-стріт і тих людей, які контролюють глобальне багатство та шляхи його обігу. Славнозвісне наметове містечко, яке діяло без чітких вимог, виросло в парку Цукотті протягом наступних декількох місяців, надаючи харчування, медичну допомогу, безкоштовні курси, бібліотеку та юридичну допомогу. Загальні збори проводилися щовечора, щоб обговорити функціонування табору, тактику протестів і солідарність. Завдяки регулярним масовим акціям протесту в Нью-Йорку – з акцентом на студентських правах, правах трудящих і анти-капіталізмі – ОВС залишався динамічним протестним рухом аж до виселення з парку Цукотті, яке здійснила нью-йоркська поліція 15 листопада 2011 року. Інші протестні рухи в стилі ОВС у Північній Америці мобілізували населення від узбережжя до узбережжя, призвели до закриття порту Окленд у Каліфорнії (King 2012: 20) і вивели тисячі людей на вулиці в містах і селищах по всій країні (Гудвін, 2011 надає ретельний опис ОВС і ранню оцінку його потенціалу і впливу).

Табір у Цукотті-парк був тим, що Маніссі МакКлів Мееревел назвала «суспільною практикою колективного життя» (2012: 10): одною з головних цілей учасників Окк`юпай було створити в Цукотті-парк такий простір, в якому вони хотіли б жити, простір без капіталізму, простір обговорення і консенсусу. Рух Окк`юпай був одразу і процесом, і протестом; це був процес, що кинув виклик глобальному капіталізму в його фізичних і теоретичних основах. Концепція і використання громадського простору були невід’ємною частиною ОВС. Хоча учасники спочатку хотіли зайняти власне Волл-стріт, вони були змушені влаштуватися у приватному парку через закони, спрямовані проти певних видів використання громадського простору (наприклад, довгострокового кемпінгу). Табір був виселений на основі закону про «незаконний кемпінг», в якому використання наметів у просторі такого роду було виправданням для нічного поліцейського рейду (Maharawal 2012: 11). Після рейду учасники ОВС спробували знову зайняти Цукотті-парк, а також інші приміщення, що належали різним приватним групам по всьому місту, однак ці спроби були безуспішними і поставили багатьох людей під загрозу арешту (Stein 2012: 13). Окупація Цукотті-парк парк була ефемерним моментом, в якому окупація була центральною тактикою, але ідеї та цілі ОВС знайшли продовження в дискурсі та повторних акціях протесту.

За межами міста Нью-Йорк сприйняття фактичних завоювань ОВС є таким, що цей рух суттєво не вплинув на розподіл багатства в Сполучених Штатах, який був початковим мотивом для акції протесту. Як «результат», який не можна виразити кількісно, під час моєї роботи в якості професора в Нью-Йоркському громадському університеті я бачила значне підвищення занепокоєння і компетентності в обговоренні питань про розподіл багатства; студенти зараз краще поінформовані, якими шляхами питання багатства впливають на них і на їх сім’ї. Крім того, більш локалізовані результати ОВС спонукали нью-йоркців до подальшого обговорення руху. Нещодавно міська влада Нью-Йорку розглянула позов проти Департаменту поліції Нью-Йорка (NYPD) щодо незаконного арешту за хуліганство 14 протестуючих: протестуючі виграли майже $ 600 000; розгляд кількох інших позовів триває (Пінто 2014). Цей розгляд пов’язаний з тим, що я вважаю одним із найважливіших і найбільш довгострокових наслідків ОВС, – відновленням уваги суспільства до надмірного поліцейського примусу, зловживань владою і насильства. Тоді як широко розповсюджене занепокоєння щодо поліцейської діяльності й надмірного використання сили є циклічним – під час руху за громадянські права в 1960-х зловживання силою поліції викликали значну негативну реакцію – і локалізованим – наприклад, нещодавні події, пов’язані з убивством поліцією беззбройного афроамериканця в Фергюсоні, штат Міссурі, спонукали масові заворушення проти поліції – ОВС уможливив загальноміське обговорення расових утисків і регулярних зловживань поліцейською владою. Хоча ОВС не призвів до переорганізації світового багатства або хоча б фінансових структур Нью-Йорка, він створив простір для різноманітних дискурсів стосовно влади, що залишаються актуальними для жителів міста навіть сьогодні.

 

Окупація як тактика ненасильства та її ефективність

Чи був Майдан у Києві «суспільною практикою колективного життя»? Ті, хто був на Майдані, забезпечили задоволення всіх своїх потреб, щоб підтримувати довгострокову окупацію площі – як і у випадку ОВС, на Майдані було вдосталь їжі та медичної допомоги; різноманітні заходи, подібні до Відкритого університету, відбувалися на Майдані та в окупованому Українському домі.  Однак центральними в організації Майдану були добровольчі воєнізовані бригади, які багато людей вважали необхідними для продовження Майдану. ОВС був задуманий і функціонував як ненасильницький рух, у той час як на Майдані ефективність тактики ненасильства постійно переглядалася, особливо у відповідь на застосування сили Беркутом та іншими поліцейськими формуваннями. Активісти ОВС використовували приклади жорстокості поліції проти учасників протесту для подальшого підкреслення соціальної нерівності, яку підтримував капіталізм. Відповідаючи на застосування сили поліцією відмовою від насильства, активісти ОВС змогли викликати співчуття і підтримку своїх ідей, перевертаючи з ніг на голову широко розповсюджене американське припущення, що поліція служить для захисту громадян. Для ОВС ненасильство було ефективною тактикою в тому сенсі, що воно змінило дискурс навколо використання громадського простору і способів зловживання владою.

Ненасильницькі тактики відіграли на Майдані іншу роль. Хоча тактика окупації була спочатку задумана як форма протесту, як у Цукотті-парк, однієї цієї тактики було недостатньо для досягнення вимог протестуючих. Тоді як ОВС фактично закінчився після того, як від тактики окупації відмовились (після виселення з парку і заборони будь-яких наступних випадків окупації), протестуючі на Майдані при спробі виселити їх із площі відповіли захистом свого простору шляхом його мілітаризації. На Майдані на насильство відповіли насильством. Це чітке розходження припускає, що Майдан ніколи не прагнув створити простір, подібний до ОВС, де люди могли б жити колективом, без партій та урядів. Замість цього, він був призначений для відповіді на поліцейські репресії своїми власними формами і структурами насильства. Фізичне насильство на Майдані відіграло значну роль у визначенні, яку форму прийняла окупація. В той час, як на ОВС фізичне насильство мало вигляд надмірного застосування сили поліцією – переважно водомети і перцевий аерозоль, а також масові арешти – на Майдані ставки були зовсім інші. Необхідно враховувати, що зростання насильства унеможливило ідеалізовану «суспільну практику колективного життя» на Майдані.

Ще однїєю відмінністю між використанням окупації на ОВС і на Майдані є широко розповсюджене зайняття будівель протестуючими на Майдані. Ця тактика взагалі була занадто ризикована для ОВС у масовому масштабі через посягання на діюче законодавство, як довів випадок із кількома студентами з Міського університету Нью-Йорка, заарештованими при спробі штурму будівлі університету для зірву засідання опікунської ради (див. Speri і Phillips 2011). Проте зважаючи на значно триваліший термін проведення Майдану, зайняття будівель стало корисним доповненням до окупації громадського простору, аби захистити учасників протесту від холоду і забезпечити їм медичну і психологічну допомогу. В той час, як вторгнення учасників ОВС у будівлі було частиною демонстрації проти влади, зайняті приміщення на Майдані були частиною стратегії подовження терміну протесту. Завдяки окупованим будівлям протестуючі отримали безпечніше місце, звідки можна було зорганізуватись, щойно застосування сили урядом стало помітнішим. Хоча тактику захвату будівель відкрито підтримували праві організації, вона використовувалася не виключно цими групами в їх корисливих цілях. Студенти-активісти, в тому числі багато учасників з лівими поглядами, зайняли Міністерство освіти цілком мирним шляхом і використовували цей простір, щоб донести свої вимоги до самого міністра, хоча це відбулося в кінці лютого з наступними проявами значного насильства на Майдані.

Ця оцінка показує, що повністю ненасильницька окупація не є успішним механізмом, щоб кинути виклик уряду та іншим формам влади. Це питання займає центральне місце в дискусії, про хронологію рухів, що використовують окупації в якості тактики, яка зараз точиться, оскільки наявність успішних прецедентів використання насильства або відмови від нього значно впливає на те, як можуть розвиватися протестні рухи, основані на окупації. Іншими словами, якщо окупація спрямована на цілковите повалення уряду, то ненасильницькі тактики навряд чи будуть успішними. Проте якщо цілі протестного руху мають менший масштаб, як, наприклад, висвітлення расових утисків поліції або вплив на те, хто стане наступним міністром освіти, тоді, можливо, ненасильницька окупація є правильним рішенням. Як описано вище, багато з досягнень ОВС не підлягає обчисленню, але тактика окупації зробила неможливим ігнорування присутності цих активістів і їхніх вимог. Хоч уряд міг більш-менш ігнорувати початкові заворушення та окупації на Майдані в кінці 2013 саме тому, що вони були ненасильницькими, застосування значної сили на початку 2014 вказує, що тактика ненасильницької окупації була неефективною проти дій поліції, санкціонованих урядом. Звичайно, протест став відповіддю на репресії; якщо б уряд не зреагував на Майдан таким чином, цілком можливо, що ненасильство могло би бути ефективнішим, ніж при таких обставинах.

 

Критика капіталізму і ліві ідеї

Незважаючи на те, що фізичне насильство, так само, як і інші форми структурного застосування сили в результаті капіталістичного розвитку (Farmer, 2003) мало за свою основу значну нерівність в Україні – як і скрізь, у цілому, події на Майдану не були антикапіталістичною акцією протесту. Швидше, вони почалися як рух, що спонукав українську владу зробити економіку більш капіталістичною, сильнішою в якості учасника світових капіталістичних взаємодій. Проєвропейська риторика за вступ до ЄС на Майдані включала прийняття кредитного пакету від Міжнародного валютного фонду. Як і в інших контекстах, ці глобальні обміни коштів призводять до заходів жорсткої економії, які мають потенціал для загострення нерівності, особливо в короткостроковій перспективі, коли ці корективи будуть прийняті. Цим ставленням до глобального капіталізму і місця простих людей у цій системі ОВС і Майдан відрізняються найбільше. Протестуючі ОВС були зосереджені на таких інституціях, як МВФ і Світовий банк, і зацікавлені в тому, як саме ці організації допомагають консолідувати великі обсяги багатства в руках небагатьох, особливо урядів, які вже вважалися потужними гравцями в умовах глобалізації економіки. В цілому, рух Окк`юпай відкинув економічні ієрархії, в яких деякі громадяни в певних країнах вважаються ціннішими за інших. В Україні багато учасників Майдану прагнули бути визнаними європейцями і, відповідно, більш привілейованими в цих економічних ієрархіях, без їх оспорення. Незважаючи на те, що на європейських теренах досвід Західної Європи в порівнянні з досвідом пост-комуністичних країн Європи кардинально відрізняється (Dunn 2008), промови з Майдану стерли ці відмінності,  стверджуючи, що Україна є “Європа”, так, начебто єдина, економічно успішна Європа дійсно існує (глибша критика політики європеїзації і те, як вона пов’язана з Угодою про асоціацію з Україною, заслуговує окремої статті. Для огляду деяких із наслідків неоліберальної європеїзації в постсоціалістичному контексті, порівняти з Bockman і Еяль 2002;. Böröcz ін 2002 ; Dunn 2004; Хейни 2002; Jansen, 2009).

Критика цих глобальних економічних ієрархій надходила переважно від лівих, а особливо марксистських, уявлень про функціонування капіталізму. Критики часто є прихильниками альтернатив капіталістичній економіці. ОВС був рухом, що тяжів до лівих поглядів у тому сенсі, що його організатори виступали за покращення добробуту, безкоштовну освіту і кращу медичну допомогу, а протести були зосереджені на матеріальних нерівностях, укорінених у нашому класовому суспільстві. На противагу цьому, заклики з подібними ідеями були зовсім небажаними на Майдані. Явно «ліві» ідеї, як ті, що були сформульовані ОВС, були відкинуті вже на ранніх стадіях Майдану. Заклики щодо безкоштовного транспорту і навчання, світу без кордонів, заперечення МВФ не бралися до уваги або сприймалися зі зневагою, а гасла про толерантність, рівність і права людини зустрічалися прямими атаками, можливо через їх зв’язок із фемінізмом і ЛГБТ дискурсом. Ці ідеї були небажаними не тільки через їх причетність до марксизму і соціалізму, а в очах багатьох протестуючих – і до Совєтизму, а й через те, що в них вбачали загрозу для самовизначення Майдану та його учасників у Європі. Участь у глобальному капіталізмі – це не лише повна відмова від державного соціалізму і планової економіки – показник «європейськості»; якщо хтось виступав за соціальну підтримку, цю людину одразу ж відносили до попереднього (радянського) моменту в історії, який Майдан гаряче відкидав.

 

Зміни згори: чи є вибори кінцем окупації?

Активісти в Цукотті-парк прагнули створити самоорганізований табір протестуючих, який був би вільний від будь-якого впливу політичних партій (цьому сприяло ще й те, що місцева політика в Нью-Йорку не відображає типовий розподіл на демократів і республіканців, який визначає політику на національному рівні) і спиралися б на місцеву допомогу з продуктами харчування, спорядженням для кемпінгу, охороною здоров’я та освітніми заходами. На Майдані ліві активісти намагалися використовувати аналогічні формулювання самоорганізації з метою спонукання інших протестуючих вийти за рамки партій і представляти себе самим для того, щоб домогтися глибоких, довгострокових змін. Незважаючи на те, що деякі з цих активістів вважають, що ці промови були прийняті іншими протестуючими саме через зусилля лівих учасників, більшість вважає, що партії мали занадто впливу на Майдані не лише в їх символічній репрезентації, але і в сенсі контролю над ресурсами і їх розподілом. Незалежно від того, наскільки сильний відгук отримали ідеї самоорганізації в учасників протестів, упереджена політика в Україні проникла в Майдан занадто глибоко, щоб повністю його покинути.

Факт того, що обидві акції протесту можуть бути пов’язані зі значною політичною реорганізацією на найвищих рівнях, залишається фактом. У листопаді 2013 у Нью-Йорку Білл де Блазіо був обраний мером завдяки обіцянкам проведення соціально-економічних реформ, у тому числі змін у поліції Нью-Йорка. Українці обрали нового президента у травні 2014; парламентські вибори пройдуть восени. Для деяких осіб, у тому числі відомих західних аналітиків, ці вибори в Україні є кульмінацією протестів на Майдані (див., наприклад, Снайдер 2014). Але аналітики не завжди розуміють, що нові вибори були тільки одною з вимог, які з’явилися на Майдані, і що не всі учасники Майдану вважають ці вибори логічним завершенням протестного руху. Петро Порошенко, як і багато великих політиків в Україні та їх прихильників, – олігарх; зміни в його кабінеті не означають конкретних довгострокових змін для більшості людей в Україні. З демонтажем табору протестуючих на Майдані українські політики показали, що вони також бачать вибори завершенням заворушень і що зміни можуть відбутися лише згори.

Природа Майдану істотно змінилася протягом терміну його життя: навесні він стає гаванню для продавців антиросійських і українських націоналістичних дрібничок і набуває нового напрямку «революційного туризму». З настанням сутінок відбувалися зіткнення між різними радикальними націоналістичними угрупованнями, які змагалися за територію Майдану. Тим не менш, ці зрушення не означають, що тактика окупації була провальною; я радше припускаю, що окупація була кооптована спочатку сторонами, а потім дивним перетворенням на шкоду тим, хто хотів побудувати «суспільну практику колективного життя» без партій і, можливо, без капіталу. ОВС створив простір для дискусії про те, як ми використовуємо суспільний простір і чому, а також хто визначає використання цих просторів. До того ж ОВС створив простір для загальнонаціональних дискусій про расу, клас і стать, які було набагато легше ігнорувати до масивних заворушень по всій країні. Активісти України також повинні проводити ці дискусії, незалежно від політичних поглядів. Створюючи ідеалізований простір, ми також створюємо можливість обговорити ці проблеми в суспільстві без втручання політичних партій. Саме в цьому — найбільший успіх ОВС.

Усі окупації мають свої власні цілі. Деякі з них можуть бути дуже локалізованими, в той час як інші можуть мати загальнонаціональний масштаб, як Майдан. Цілі Окк`юпай Волл-стріт ніколи не були до кінця зрозумілими, оскільки організатори та учасники ніколи не висували заяв або вимог. Для багатьох громадян, особливо тих, хто знаходився за межами великих міських центрів зі значними рухами Окк`юпай, відсутність вимог означала відсутність впливу або результатів. Я вважаю дискурсивні зрушення, як ті, що сталися внаслідок ОВС, основним фактором впливу, оскільки простір окупації був перетворений на простір для складних дискусій щодо расових і класових меж. Активісти Майдану використовували окупацію, щоб домогтися відставки президента і проведення нових виборів; однак ці вимоги не виражають волю всіх учасників Майдану.

Це не означає, що активісти Майдану не повинні були висувати вимоги для того, щоб бути більш репрезентативними. Я підозрюю, що ОВС був одним із небагатьох окупаційних у своїй основі протестних рухів, для якого була характерна така нерепрезентативність. Якщо це так, то ми не можемо з необхідністю очікувати настання тих же дискурсивних зрушень, які були результатом ОВС, після Майдану. Ми повинні визнати, що вимоги тих, хто став представниками Майдану, були задоволені через політичні канали. Окупація працювала на них. Але це не означає, що всі, хто брав участь у Майдані в різних контекстах або був до нього причетний, залишаться задоволені. Інші нематеріальні цілі, засновані на соціальній справедливості – такі, як терпимість і рівність, – не можуть бути задоволені за допомогою такої окупації, яка була на Майдані. Через це деякі можуть бути більш озлобленими, ніж раніше. Це своєрідна можливість вчитися на прикладі ОВС – руху, кінцевою метою якого не були вибори, руху, який прагнув, хоча й не завжди успішно, обійняти безліч ідей, стертих на Майдані. Як видно з прикладів — від площі Тахрір до ОВС і до Майдану — уряд і влада ніколи не будуть на боці народної окупації, а це і є саме тим, що робить її ефективною тактикою.

Переклала Анастасія Шевцова

Джерела:

Angotti, T. and M. Kennedy, 2012. “Occupy Urban Planning!” In: Progressive Planning, 191, pp. 2; 5; 19.
Bockman, J., and G. Eyal, 2002. “Eastern Europe as a Laboratory for Economic Knowledge: The Transnational Roots of Neoliberalism”. In: American Journal of Sociology, 108(2), pp.310-352.
Böröcz, J., M. Kovács, S. Engel-Di Mauro, A. Sher, K. Dancsi, & P. Kabachnik, 2001. “Empire’s New Clothes: Unveiling EU-Enlargement.” Central Europe Review e-books.
Council for European Studies, Reviews and Critical Commentary, 2013-2014. “Enough!” – Dispatches from researchers studying Europe’s exploding social movements. Available 2.10.2013 at: [link]
Dunn, E.C., 2004. Privatizing Poland: Baby Food, Big Business, and the Remaking of Labor. Ithaca: Cornell University Press.
– 2008. “Standards and Person-Making in East Central Europe”. In: Ong, A. and S.J. Collier (eds) Global Assemblages: Technology, Politics, and Ethics as Anthropological Problems. Oxford: Blackwell Publishing Ltd.
Farmer, P., 2003. “On Suffering and Structural Violence”. In: Farmer, P., Pathologies of Power: Health, Human Rights, and the New War on the Poor. Berkeley, CA: University of California Press.
Goodwin, J., 2011. “Occupy Wall Street: The Challenge Ahead”. In Labor Standard. Available October 2011. [link]
Haney, L., 2002. Inventing the Needy: Gender and the Politics of Welfare in Hungary. Berkeley: University of California Press.
Jansen, S., 2009. “After the Red Passport: Towards an Anthropology of the Everyday Geopolitics of Entrapment in the EU’s ‘Immediate Outside.’”. In: Journal of the Royal Anthropological Institute, 15(4), pp. 815–832.
Kamel, N., 2012. “Tahrir Square: The Production of Insurgent Space and Eighteen Days of Utopia”. In: Progressive Planning, 191, pp. 36-39.
Kandil, H., 2012. “Tahrir Square: Choosing the Right Place for the Wrong Reasons”. In: Progressive Planning, 191, pp. 40-42.
King, M., 2012. “Occupy Oakland and State Repression: The Struggle for Public Space”. In Progressive Planning, 191, pp. 20-23.
Maharawal, M. M., 2012. “What Can We Do In Public? Lessons from Zuccotti Park”. In: Progressive Planning, 191, pp. 10-11.
Pinto, N., 2014. “City Agrees To Largest Occupy Wall Street Settlement Ever”. In: Gothamist. Available 10 June 2014. [link]
Roy, A., 2012. Walking with the Comrades. New York: Penguin Books.
Snyder, T. 2014. Ukraine: The Antidote to Europe’s Fascists? In: NYRblog: The New York Review of Books. Available 27.05.2014. [link]
Speri, A., and Phillips, A., 2011. “CUNY Students Protesting Tuition Increase Clash With Police”. In: New York Times. Available 21 November 2011. [link]
Stein, S., 2012. “Occupy Nowhere: OWS After the Eviction”. In: Progressive Planning, 191, pp. 12-14.

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери