Отруєна житниця: пестициди, політика і ціна аграрного успіху

«Уперше за світову історію кожна людина сьогодні контактує з небезпечними хімічними речовинами з моменту зачаття і до смерті», — написала біологиня й письменниця Рейчел Карсон у своїй впливовій книжці Silent Spring («Мовчазна весна») в 1962 році. «Використання синтетичних пестицидів, — зауважила вона, — стало настільки поширеним, що їх можна тепер знайти у всьому живому і неживому світі». 

Незважаючи на географічну і часову відстань між США 1962-го року і Україною 2025-го, праця Карсон є для нас значно актуальнішою, ніж може здатися на перший погляд. Адже нині українське сільське господарство нерозривно повʼязане із застосуванням великої кількості отрутохімікатів, або пестицидів. Ця стаття пропонує зазирнути за жовтий горизонт соняшникових полів і поглянути на те, якою ціною Україна, попри війну, продовжує виконувати роль «житниці» Європи.

Агрохімічна (не)безпека

Роль пестицидів у агровиробництві по своїй суті однозначна: вони мають захистити сільськогосподарську культуру від потенційних «нападників» — інших рослин, комах чи грибків, здатних її знищити. Неоднозначність виникає тоді, коли суспільство в особі уповноваженого державного органу мусить визначити, чи виправдовує користь від застосування конкретного пестициду ризики для здоров’я людей і довкілля. Наблизитися до відповіді можна, розглянувши співвідношення відносно безпечних та небезпечних пестицидів за даними Держстату.

 Відтак, понад половину всього обсягу пестицидів, що використовуються в Україні, становлять заборонені в ЄС хімічні сполуки^[1] (див. Інфографіка 1). Це означає, що кожен другий кілограм пестицидів, яким обробляють українські поля, містить небезпечні речовини, від яких Європейський Союз відмовився. Проте й решта не є абсолютно безпечною: десятки таких препаратів занесено до Міжнародного списку високонебезпечних пестицидів, який з 2009 року веде Pesticide Action Network. Речовина потрапляє до цього списку, якщо спричиняє «часті серйозні або незворотні негативні наслідки для здоровʼя людини і довкілля». Щоб зрозуміти, чим саме виправдовуються такі ризики, варто розглянути, які хімікати є найбільш поширеними і для чого їх використовують.

Інфографіка 1

Джерело: Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні,  Міжнародний список високонебезпечних пестицидів (Pesticide Action Network), База даних пестицидів Євросоюзу

Найпопулярнішими отрутохімікатами в Україні є пʼятірка, яку можна назвати «пестицидами-мільйонниками»: ацетохлор, пропізохлор, S-метолахлор, прометрин і гліфосат (включно з усіма його солями). З 2018 до 2024 року пестициди з цими діючими речовинами щороку вносилося в ґрунт у кількості понад мільйон кілограмів. Перші чотири у ЄС визнали надто небезпечними для здоровʼя людей та довкілля і заборонили, а пʼятий — гліфосат — поки не заборонений, проте перебуває під посиленим контролем. Водночас в Україні ці пʼять діючих речовин разом становили ледь не половину (47%) усього обсягу використаних у 2021 році пестицидів. Ця п’ятірка — усього кілька найменувань із 280 діючих речовин, легалізованих в Україні. Загалом дозволених у нас, але заборонених в ЄС, діючих речовин— 86. Із списку майже 3 000 ліцензованих препаратів ці сполуки присутні у понад 800.

Інфографіка 2 

Джерело: Державна служба статистики України

Найпоширеніші пестициди в Україні — це не просто цифри, елегантно розміщені у таблицях та графіках, а конкретні ризики для людей. Передусім для тих, хто працює з ними на полях, але також і для решти населення, адже агрохімікати потрапляють у воду та їжу. 

Ацетохлор, наприклад, відносять до ІІ класу небезпеки^[2]. Він повʼязаний із підвищеним ризиком раку, надто колоректального та раку легень, шкодить фертильності, а за тривалого контакту може вражати внутрішні органи. 

Інші популярні гербіциди — пропізохлор, прометрин та S-метолахлор — залежно від формули належать до ІІ або ІІІ класу небезпеки. Дослідження показують, що пропізохлор особливо токсичний для печінки, пригнічує імунітет у людей і тварин і навіть здатний змінювати кишкову мікрофлору. 

Гліфосат в Україні офіційно має нижчий — ІІІ або навіть ІV — клас небезпеки. Проте ще у 2015 році Міжнародне агентство з вивчення раку при ВООЗ визнало його «ймовірним канцерогеном для людей». 

Спільним для всіх цих речовин є одне: вони надзвичайно токсичні для водних організмів і мають довготривалий вплив на екосистеми.

Інфографіка 3

Джерело: Державна служба статистики України

Мова виробників та продавців пестицидів рясніє термінами, які створюють ілюзію контролю. Одним із ключових понять є фраза target pest — «шкідник», на якого спрямована дія пестициду. Здавалося б, усе продумано: є «ціль» — бурʼян, жук або гризун, що загрожує врожаю, і є «зброя», яка обіцяє цей врожай захистити. Та в дійсності траєкторія дії пестицидів рідко буває настільки лінійною. Діюча речовина може вбивати ненавмисно — птахів, комах-запилювачів, ссавців, які мали нещастя опинитися в радіусі дії хімікату.

Наприклад, гербіцид атразин, заборонений в ЄС з 2004 року, вчені виявили в Дніпрі разом із 160 іншими забруднювачами сільськогосподарського та промислового походження,  зауваживши, що «екологічний стан басейну річки Дніпро фактично є катастрофічним». На жаль, це не поодинокий випадок. Атразин має здатність накопичуватися в довкіллі — зокрема проникати у підземні води й продовжувати там мутувати. Його часто знаходять у водоймах, розташованих далеко від місць застосування. Незважаючи на заборону в ЄС, атразин продовжує виринати в прибережних водах країн-членів. Для людей атразин особливо небезпечний, адже є ймовірним канцерогеном, може спричиняти порушення роботи ендокринної системи, зниження фертильності у чоловіків та рак у працівників, які контактують із пестицидом безпосередньо на господарствах.

Утім однією з найгучніших історій, які остаточно руйнують уявлення про те, що пестициди діють лише там, де їх внесли в ґрунт, є трагедія, що сталась у Біосферному заповіднику «Асканія-Нова» у 2021 році. Віктор Гавриленко, директор заповідника, разом з іншими співробітниками почав знаходити сотні мертвих журавлів на території резерву — сотні птахів, що загинули через вживання на сусідніх полях озимини, протруєної родентицидами. Аналіз показав, що їх отруїли бродіфакум та бромадіолон — діючі речовини пестицидів, які в Україні досі мають ліцензію для використання проти гризунів і віднесені до найнижчих класів небезпеки. Тоді понад дві тисячі птахів та сотні інших тварин — таких як зайці та огари — загинули через отруєння. Гавриленко з колегами детально описали цю ситуацію та політичні конфлікти довкола неї у статті. Трагедія набула суспільного розголосу, дійшла до судових процесів, але реальні зміни у регулюванні пестицидів були мінімальні — як-от заборона на використання одного з пестицидів, бродіфакума, в радіусі 40 кілометрів навколо «Асканії-Нової». Станом на жовтень 2025 року компанії «Сингента», «Укравіт Агро», «Акваріус і К», «Торговий Дім Нертус», «Альфа Смарт Агро» та «Бадваси» мають дійсні ліцензії на продаж препаратів із вмістом бродіфакуму та бромадіолону і продовжують пропонувати їх у своїх інтернет-магазинах. 

Журавлі, що загинули від протруєної родентицидами озимини у Біосферному заповіднику «Асканія-Нова» у 2021 році. Фото: Віктор Гавриленко

Якщо пестициди застосовують на полях, як вони опиняються в довкіллі та в людському організмі?

Контакт на робочому місці

Найтісніший контакт з пестицидами мають працівники сільськогосподарських підприємств. На перший погляд, статистика професійних захворювань, опублікована Інститутом медицини праці НАНУ, виглядає втішною: випадки різко знизилися з 51 у 2005 році до 7 у 2014-му. Проте експерти з охорони праці наголошують, що це повʼязано зі зниженням державного контролю та вимог до безпеки на підприємствах. Сфера сільського господарства тут не є унікальною, а лише відображає те, що юрист Віталій Дудін у проєкті «Хроніки дерегуляції» називає демонтажем соціально-трудових прав в Україні.

Відсутність державного нагляду означає, що безпечні умови при використанні пестицидів залежать від ініціативи роботодавців і працівників. Звісно, є відповідальні агровиробники, які дотримуються усіх правил безпеки та дбають про здоровʼя своїх працівників. Проте робота з пестицидами однаково залишається ризикованою. Аграрний аналітик Ігор Герасименко наводить приклад: працівники, які переливали гліфосат у менші каністри, мали справу з токсичною піною на одязі. Окремою проблемою є застарілість обладнання: старі обприскувачі вимагають виходу працівника з кабіни для регулювання кранів, що збільшує контакт із хімікатами. Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) знижують ризик, але не усувають його. Навіть за наявності ЗіЗ і сучасної техніки безпосередній контакт із пестицидами становить значний ризик для робітників. Більш того, коли обговорення безпеки на робочому місці зводиться лише до інструктування працівників, може скластися враження, що безпека — їхня власна відповідальність. Таким чином питання безпеки починає виглядати як вибір між тим, чи вдягати ЗіЗ чи ні, а не як оцінка прийнятності використання високошкідливих речовин. Хоча щомісячний журнал «Охорона Праці» періодично порушує питання безпеки роботи з агрохімікатами та відповідальності роботодавців, ця тема не є видимою в українському медіапросторі, а профспілки в Україні не робили жодних публічних заяв щодо впливу пестицидів на сільськогосподарських працівників.

Пестициди у воді

Один із основних шляхів, яким пестициди потрапляють у довкілля, — це просочування у підземні води. В Україні, за даними Інституту геології, менше 25% населення використовує підземні води як джерело питної води, але в областях з інтенсивним землеробством це має особливе значення. Так, у Кіровоградській області, одній із найбільш розораних в Україні, 75% сільського населення використовувє ґрунтові води зі свердловин. Відсутність централізованого моніторингу означає, що контроль за безпечністю води лягає на користувачів.

Стічні води з сільськогосподарських угідь теж несуть значну небезпеку. Попри заборону ведення сільського господарства на схилах річок, розорювання прибережних смуг залишається поширеною практикою. Іноді культури насаджують і обприскують пестицидами на відстані кількох метрів від водойми, що призводить до потрапляння агрохімікатів у річки та озера. Так, доповідь Мінрозвитку виявила перевищений вміст пестицидів, зокрема ацетохлору, в басейні Вісли на територіях Волинської та Львівської областей. 

Пестициди в їжі

Пестициди потрапляють до людського організму разом із їжею. Системні дані про залишки пестицидів у продуктах харчування або кормах для тварин в Україні відсутні, проте можна опосередковано оцінити масштаб проблеми за дослідженнями в країнах Євросоюзу. Згідно зі звітом ЄС за 2023 рік, понад 40% досліджених продуктів харчування містили один або кілька пестицидів. Найбільше залишків зафіксовано у болгарському перці, апельсинах, лимонах, мандаринах, яблуках, грушах та полуниці, а також у родзинках, червоному вині та пшеничному борошні. 

Пестициди можуть залишатися в їжі навіть після обробки. Так, фахівці АПК Інформ вказують, що у соняшниковій та ріпаковій оліях вміст хлорпірифосу з року в рік перевищує норму майже вдвічі .

Пестициди в повітрі

Агрохімікати поширюються через повітря під час обприскування літальними та наземними засобами. До повномасштабного вторгнення деякі українські агропідприємства обприскували поля зі спеціальних літаків (що заборонено в ЄС), впритул до людських осель (іноді за 13 м) та не зважали на швидкість вітру. Так отрутохімікати «дрейфують» у сусідні місцевості. Це підтверджують численні випадки, як-от у Київській області, де мешканці села повідомляли про нудоту, лихоманку, біль у горлі та кашель після обприскування соєвих полів неназваним пестицидом, або ж випадки масової загибелі бджіл після застосування фермерами пестицидів на сусідніх полях.

Ситуація ускладнюється тим, що деякі діючі речовини, які фермери щиро вважають безпечними (бо ж продукт має офіційну ліцензію), насправді є смертельними для бджіл. Наприклад, неонікотиноїд імідаклоприд присутній у 85 ліцензованих препаратах і щороку призводить до загибелі тисяч бджіл. Навіть коли фермери завчасно попереджають пасічників про обприскування, графік може спонтанно змінюватися залежно від погодних умов, лишаючи бджолярам замало часу, щоб закрити вулики та врятувати своїх бджіл.

Аварії та надзвичайні ситуації

Аварії при транспортуванні пестицидів також є одним із джерел потрапляння хімікатів у довкілля. Наприклад, у 2019 році через аварію у Вінницькій області в річку Рось потрапила тонна інсектициду, що містила хлорпірифос та циперметрин. Але інциденти, повʼязані з пестицидами, не обмежуються місцями їх застосування. Так, Китай, світовий лідер з виробництва пестицидів, регулярно фігурує в новинах через масштабні аварії — катастрофа на хімічному заводі компанії Tianjiayi Chemical, наприклад, призвела до загибелі 78 людей та більше 600 постраждалих. 

В Україні з повномасштабним вторгненням ризик потрапляння пестицидів у довкілля суттєво збільшився, адже Росія навмисне цілить по сільськогосподарських підприємствах, зокрема по складах з агрохімікатами. За даними Екодозору, станом на серпень 2025 року у відкритих джерелах повідомлялося про 3799 аварій внаслідок російських атак на 1960 обʼєктах, із них 472 — хімічної, сільськогосподарської та харчової промисловостей. Тобто коли Росія влучає в обʼєкти сільського господарства, вона знищує не лише поля, урожай чи зерносховища, а й склади з пестицидами, перетворюючи агрохімікати на території України на своєрідну хімічну зброю. Прикладом такої шкоди є руйнування Каховської греблі російською армією, внаслідок чого, за словами географа Ігоря Котовського, в ґрунтові води, Дніпровсько-Бузький лиман і Чорне море міг потрапити препарат ДДТ (дуст) — надзвичайно токсичний пестицид (і головний протагоніст згаданої на початку статті книги «Мовчазна весна»). Чому на території Херсонської області зберігалася значна кількість цього препарату, забороненого в Україні з 1997 року, — це окреме питання.

Виробництво яких культур є найбільш пестицидо-затратним? 

Понад дві третини всіх пестицидів, які використовуються в Україні, — гербіциди. Їхня хімічна формула розроблена для боротьби з «бурʼянами». Це поняття тут узяте в лапки не випадково. Закон України «Про захист рослин» визначає бурʼян як будь-яку небажану з точки зору аграрія рослинність: та, яка росте в «угіддях, посівах, насадженнях культурних рослин, яка конкурує з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників та хвороб». Не дивно, що в країні, де сільське господарство має найбільший показник внеску до ВВП, закон про захист рослин захищає не всі рослини однаково. Сільськогосподарські рослини, у порівнянні зі, скажімо, степовою рослинністю, з правової точки зору є найбільш захищеними. Власне, «засоби захисту рослин» — офіційний синонім пестицидів. Але цей захист має зворотний бік: він дорого обходиться багатьом іншим живим істотам, зокрема й людям.

В Україні основними «споживачами» пестицидів є виробники експортно орієнтованих культур. У 2021 році виробництво пʼяти культур — соняшнику, кукурудзи, пшениці, сої та ріпаку — використало 87% усього обсягу пестицидів, застосованих в Україні. Для порівняння: усі інші культури разом, здебільшого овочі та фрукти, призначені для внутрішнього ринку, потребували лише 13% пестицидів (див. Інфографіка 4). 

Інфографіка 4

Джерело: Державна служба статистики України

У новинах про Україну — як у вітчизняних, так і в закордонних ЗМІ — домінує образ країни як «житниці Європи», а подекуди й світу. Стаття Єврокомісії, наприклад, подає перебої українського агроекспорту як загрозу глобальній продовольчій безпеці, а науково-популярне видання Wired взагалі заявляє про ризик світового голоду через війну в Україні. Ці твердження частково правдиві: українське зерно дійсно було і залишається важливим для багатьох країн Африки та Близького Сходу. Українська пшениця, зокрема, становила 80% імпорту зерна Лівану. Такий фрейм «бідних країн» апелює до емоцій: якщо війна продовжиться, люди голодуватимуть. Однак це не повна картина, адже вона приховує інші ринки, які є визначальними для вибору культур українськими фермерами. 

Якщо звернутися до торговельної статистики Observatory of Economic Complexity, можна побачити, що насправді найбільші обсяги експорту йшли не до країн Африки чи Близького Сходу, а до Європейського Союзу. У 2023 році до ЄС було експортовано 43% усього врожаю пшениці, 61% кукурудзи та майже 90% ріпаку (див. Інфографіка 5).

Інфографіка 5

Джерело: Державна служба статистики України

Іще один аспект, на який варто зважати, коли йдеться про пестициди, — це масштаб виробництва. Україна належить до країн із найбільшою часткою розораних земель у світі: рілля становить 57% площі країни^[3] (для порівняння: у Німеччині — 33%, Польщі — 37%, Франції — 34%). Це близько 33 млн гектарів, і ця оцінка ще не враховує нелегальне розорювання схилів чи заповідних територій. П’ять експортних культур — соняшник, кукурудза, пшениця, соя та ріпак — займають дві третини всієї ріллі, тобто приблизно 40% території України (див. Інфографіка 6). Це більше, ніж сукупні площі сільськогосподарських угідь Німеччини та Польщі разом узятих. Оскільки пестициди застосовують практично на всіх цих полях, щороку близько 40% території України фактично вкрито токсичними пестицидами. 

Інфографіка 6

Джерело: Державна служба статистики України

Структура виробництва цих культур теж промовиста. За даними Держстату, основними виробниками соняшнику та кукурудзи є великі агрохолдинги — Kernel, ViOil, Allseeds, MHP Agroton та Ukrprominvest-Agro. Кожен із них контролює понад 3000 гектарів землі. У 2022 році ці компанії сукупно зібрали 27% врожаю усієї кукурудзи, хоча становлять лише 1,2% від загальної кількості агропідприємств. Соціологиня Наталія Мамонова називає таку ситуацію «дуальною структурою агровиробництва»: великі компанії орієнтуються передусім на експорт, тоді як внутрішній ринок забезпечують середні та дрібні фермери, які вирощують переважно овочі й фрукти.

А що держава: де знайти офіційну інформацію та хто формує політику агрохімікатів в Україні?

На законодавчому рівні головним актом у цій сфері є Закон України «Про пестициди та агрохімікати» від 1995 року. Також цю сферу регулюють закони «Про систему громадського здоров'я», «Про захист рослин» та Державні санітарні правила «Транспортування, зберігання та використання пестицидів у народному господарстві».

Основним джерелом інформації про пестициди, які нині ліцензовані в Україні, є Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні (далі — Держреєстр). Хоча реєстр і не такий зручний для користувачів, як його європейський аналог — База даних пестицидів Євросоюзу, він містить багато цінної інформації для тих, хто прагне зʼясувати, які саме препарати дозволені в Україні. Станом на 2025 рік в Україні мають ліцензію майже три тисячі препаратів, з яких приблизно третина належить до найнебезпечніших класів I та II. 

Реєстр безперечно є корисним інструментом, однак він не вирішує питання непрозорості самого процесу отримання ліцензій. Реєстрація та перереєстрація пестицидів відбувається у закритому режимі між компанією-заявником і державою: громадськість не має жодних інструментів впливу. Теоретично держава може відмовити у продовженні ліцензії препарату, якщо має дані про його шкідливість. Однак не визначено, як саме громадськість або науковці могли б надати держустановам такі дані саме на стадії перегляду ліцензії.  До того ж досьє на препарат, яке слугує базою для видачі ліцензії, охороняється як комерційна таємниця. Навіть якщо його вдасться отримати, використовувати ці дані без дозволу компанії-власника заборонено. 

Держреєстр — не єдиний документ, що регламентує дозволені пестициди. Окрім нього існує затверджений МОЗ список Державної хімічної комісії України, який визначає 87 пестицидів, заборонених для використання або реєстрації. Він забороняє використання небезпечних агрохімікатів, таких як ДДТ, Афос, 2.4,5-Т та інші. Однак цей список був затверджений у 1997 році і з того часу не оновлювався. Крім того, періодично зʼявляються найменування пестицидів, яких немає ні в Держреєстрі, ні в списку заборонених препаратів. Прикладом є дихлофос, який Мінрозвитку вимірював у своєму дослідженні забрудненості річок і навіть виявив, що цей інсектицид перевищив екологічні нормативи.

Асоціація з ЄС спонукає український уряд до змін, щоб гармонізувати законодавчу базу регулювання пестицидів з європейською. У вересні 2025 року Україна завершила етап перемовин з ЄС щодо аграрної політики. Хоча деталі переговорів поки не розголошуються, деякі зміни вже можна відслідкувати — наприклад, прийняття Україною регламентів REACH та CLP, які мають покращити доступ до інформації про небезпеку пестицидів. Водночас ці ініціативи впливають переважно на маркування, а не на рівень обізнаності громадськості чи працівників про ризики. 

Процес гармонізації українського законодавства з європейським також передбачатиме перегляд процедури реєстрації пестицидів. Нині в ЄС реєструють як основну діючу речовину пестициду, так і формулу самого проперату (у якій може міститися невеликий відсоток інших речовин). Статус будь-якої діючої речовини можна перевірити в базі даних усіх пестицидів ЄС. В Україні ж поки що немає окремого списку діючих речовин, а Держреєстр пестицидів веде облік за формулами препаратів. Це означає, що на українському ринку є десятки ідентичних за формулою продуктів від різних компаній, і якщо одному з них не продовжили ліцензію (через, скажімо, нову інформацію про шкоду довкіллю), інші залишаються в обігу.

Однак вплив вимог Євросоюзу існує паралельно з впливом агробізнесу на сільськогосподарське законодавство. У 2019 році, наприклад, Рада розглядала законопроєкт №2289 про внесення змін до статті 4 Закону України «Про пестициди та агрохімікати» щодо ввезення пестицидів на митну територію України. Авторами законопроєкту були шестеро народних депутатів, серед яких Олег Тарасов, бізнесмен і син розшукуваного СБУ агроолігарха, власника групи I&U Сергія Тарасова; Іван Чайківський, аграрний бізнесмен; Микола Кучер, колишній директор ЗАТ «Зернопродукт МХП», та його дочка Лариса Білозір. У пояснювальній записці депутати обіцяли, що запропоновані ними зміни зменшать тиск агровиробництва на довкілля, знизять витрати для фермерів та кінцеву ціну для споживача. Однак ключовою пропозицією законопроєкту було скасування вимоги щодо офіційної реєстрації імпортованих пестицидів у країні їх виробництва. 

Експертно-науковий комітет Ради дійшов висновку, що така зміна може призвести до необмеженого випробування незареєстрованих в інших країнах хімікатів з потенційно шкідливими наслідками. Також було зазначено, що пропозиція не відповідає статтям 16 та 50 Конституції України, які гарантують «екологічну безпеку України [...] та право народу на безпечне для життя та здоров'я довкілля». Деякі народні депутати, зокрема журналістка Ольга Василевська-Смаглюк, висловили у ЗМІ стурбованість необмеженим імпортом сумнівних хімікатів до країни. 

Незважаючи на ці занепокоєння, Рада проголосувала «за» (224 голоси, майже одноголосно партією «Слуга народу»), задовольнивши таким чином інтереси аграрного бізнесу. Станом на 2025 рік про наслідки від втілення цього закону відомо небагато, оскільки уряд не публікував даних про моніторинг змін.

У липні 2025 року Мінагрополітики оголосило про розробку Національного плану дій зі зменшення негативних наслідків застосування засобів захисту рослин. Міністерство повідомило, що план розробляється у співпраці з представниками посольства Франції, французької державної агенції Expertise France Group AFD, іншими представниками держави, науки та бізнесу. Поки що жодних деталей плану не оприлюднювалося, а також не згадувалося про залучення організацій громадянського суспільства. 

Того ж місяця Кабінет Міністрів України видав Постанову №903, якою об'єднав три міністерства – економіки, екології та сільського господарства — у Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, неформально відоме як «Мінресурсів», а за офіційною скороченою назвою — «Мінекономіки». За останні п'ять років було кілька спроб сформувати таке «мегаміністерство». Цього разу обʼєднання позиціонується як спроба створити єдиний контактний пункт в рамках інструменту Ukraine Facility. Очевидний конфлікт між нинішньою функцією Міндовкілля у видачі ліцензій на препарати та Мінагрополітики поки що залишається без офіційних коментарів та розʼяснень. 

Агрохімічні ланцюги виробництва й продажу

Пестициди Україна переважно імпортує. Головним постачальником уже багато років залишається ЄС, особливо Франція та Німеччина. У 2021 році частка ЄС становила 60% ($1,02 млрд) усього імпорту пестицидів в Україну. Іншим важливим постачальником є Китай. 

Інфографіка 7

Джерело: The Observatory of Economic Complexity (OEC)

Проте цікавіше придивитися до джерел постачання п’яти найтоксичніших і водночас найпоширеніших пестицидів — ацетохлору, пропізохлору, S-метолахлору, прометрину та гліфосату. Частину цих сполук, заборонених у ЄС, виробляють саме європейські компанії. Заборона в Євросоюзі стосується їхнього застосування, але не виробництва, тож вони експортуються до третіх країн, серед яких і Україна. Водночас більшість високотоксичних речовин імпортується з Китаю. Майже всі діючі речовини на українському ринку походять саме з китайських заводів (Інфографіка 8). На вересень 2025 року в Україні зареєстровано понад 200 препаратів, що містять ці пʼять ключових діючих речовин.

Інфографіка 8

Джерело: Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні

Повний ланцюг — від виготовлення діючої речовини до продажу препарату й реєстрації в Україні — контролює небагато компаній. Наприклад, ізраїльська Adama Agan виробляє на власних потужностях і постачає в Україну препарати з ацетохлором.

Більш розповсюдженою є інша схема: українська компанія-власник ліцензії купує препарат у іноземного виробника, який, у свою чергу, купує діючу речовину у третьої компанії. Так працює, наприклад, один з найбільших гравців на ринку — «Торговий Дім Нертус», який співпрацює з угорською Peters & Burg Ltd та активно продає продукти з пропізохлором. Компанії, які продають пʼятірку найвикористовуваніших пестицидів, наведені в Інфографіці 9. Проте кінцева точка майже завжди веде до промислових потужностей Китаю.
 

Інфографіка 9

Джерело: Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні

Нелегальний ринок

Що не входить у дані офіційної статистики, так це нелегальний обіг пестицидів — заборонених, підроблених, контрабандних та інших сумнівного походження препаратів. Розслідування Нацполіції, Держмитслужби, Генпрокуратури та Європейського бюро з боротьби з шахрайством (OLAF) викрили незаконну масштабну схему виробництва й збуту пестицидів, що охоплювала не лише Україну, а й кілька країн ЄС, і включала сотні тонн незаконної продукції на суму понад $2,3 млн. У 2018 році UNEP оцінило частку нелегальних пестицидів в Україні у 25% від загального обсягу ринку. Нові випадки, зокрема викриті Бюро економічної безпеки у 2025 році, підтверджують, що проблема лишається системною, а з війною, як зауважують юристи Koshyk & Partners Law Firm, ситуація лише погіршилася.

Спротив токсичності: пасічники, правохазисники та роль медіа

Українські пасічники — одні з найактивніших опонентів пестицидів. Об’єднавшись у рух «Україна проти пестицидів», вони бʼють на сполох, повідомляючи про загибель тисяч бджолиних сімей після обприскування пестицидами полів. У липні 2025 року видання «Південь Сьогодні» повідомило про загибель мільйонів бджіл, а також популяції усіх диких запилювачів і комах у радіусі 20 км від місця застосування пестициду на Одещині.

Саме серед пасічників в Україні можна знайти приклади системного використання існуючих законодавчих інструментів для тиску на уряд з вимогою зменшити використання пестицидів. Наприклад, у квітні 2019 року Кабінет Міністрів України зареєстрував проєкт постанови «Про заборону імпорту на митну територію України та використання в Україні деяких небезпечних пестицидів». У ньому «Спілка пасічників України» пропонувала заборонити імпорт та використання всіх агрохімікатів, що містять атразин, ацетохлор, гліфосат, імідаклоприд, клотіанідин та тіаметоксам. Якби заборону втілили, під неї потрапили б понад 300 препаратів, які в Україні продають Bayer, BASF, Syngenta, Бадваси, Акваріус і К, Нертус, Монсанто, Ранголі та інші. Голова Всеукраїнської Аграрної Ради одразу виступив проти, заявивши, що, мовляв, у разі заборони врожай зменшиться, а використання води значно зросте. Проєкт постанови Кабмін не розглянув, а петиція громадськості на підтримку заборони не набрала достатньо підписів.

Схожий сценарій повторився з вимогою пасічників створити публічний реєстр усіх випадків отруєння бджіл по Україні з доступом до ходу розслідувань, а також із законопроєктом про захист бджільництва, що передбачав суворі штрафи та кримінальну відповідальність за отруєння комах. 

Утім, не лише пасічники виступають за більш серйозне врегулювання пестицидів в Україні. Екологічна громадська організація «Екологія, Право, Людина» (ЕПЛ) десятиліттями наголошує, що уряд не контролює використання пестицидів. Активісти неодноразово зверталася до законодавців із проханням заборонити всі пестициди, не схвалені для використання в ЄС, або принаймні заборонити атразин, гліфосат та ацетохлор. Їхні вимоги залишаються незадоволеними. 

Місцева влада іноді робить заяви про небезпеку пестицидів, але регулярних моніторингів або публічних звітів про їхній вплив на здоров’я і довкілля немає. Водночас цю тему часто висвітлюють ЗМІ: журналісти УП пишуть про шкоду пестицидів для вагітних, особливо в сільській місцевості, NV інформує про те, як хлорпірифос призводить до затримки розвитку мозку, а Med Oboz розповідає про онкозахворювання, спричинені пестицидами. За браком офіційної статистики, національні та регіональні медіа відіграють ключову роль у висвітленні випадків отруєнь людей, загибелі бджіл чи інших інцидентів, повʼязаних з пестицидами в Україні.

Боротьба за більш безпечне довкілля ускладнюється тим, що логіки сільського господарства, екології, економіки та охорони здоровʼя часто не узгоджуються між собою або ж знаходяться у прямому конфлікті. І все ж навіть за таких умов фахівці у сфері довкілля, охорони праці, та навіть деякі представники агровиробництва, які відмовилися від використання синтетичних пестицидів, намагаються змінити ситуацію.

Подолання токсичної спадщини: як переосмислити агровиробництво?

Як в Україні, так і в інших країнах, фермери дедалі чіткіше усвідомлюють масштаб проблеми пестицидів і шукають альтернативні способи вирощування продуктів харчування. Так, міжнародна організація Via Campesina вже давно підтримує такі зміни, адвокуючи те, що вона називає «агроекологічним фермерством» — практикою та філософією сільського господарства, що керується банальним, на перший погляд, але основоположним питанням: як вирощувати їжу так, щоб і продукт, і процес його виробництва були екологічно відповідальними та соціально справедливими. Хоча в Україні поки немає осередку цієї організації, існують десятки фермерських господарств, які працюють з огляду на всю екосистему — ґрунт і його мешканців, комах, птахів та інших, — коли вирощують свою продукцію. Серед них є біодинамічні, органічні та навіть звичайні фермери, які свідомо обрали вирощувати більш різноманітні культури. 

Проте використання пестицидів хибно зводити до питання суто індивідуального вибору фермера чи підприємства. Сільське господарство України значною мірою підпорядковується вимогам зовнішніх ринків збуту. І тут важливо розуміти історичну тяглість цієї ієрархії: часто лунає аргумент, що Україна завжди була аграрною країною, що нібито виправдовує її роль постачальниці аграрної сировини. Однак історики, як-от Володимир Куліков, нагадють, що ця тяглість не зʼявилася сама по собі через природні умови. Натомість вона є продуктом специфічної форми економічних відносин. Так, з кінця ХІХ століття і до розпаду Російської імперії українське зерно становило значну частину імперського експорту. За радянської влади експлуатація українських земель для всесоюзних потреб лише посилила експортоорієнтованість української економіки. Після здобуття незалежності Україна продовжила курс на аграрний експорт та, попри війну, залишається одним із найбільших у світі експортерів технічних культур. Ця тяглість експортної залежності визначає не лише структуру української економіки, а й те, що вирощується на українських полях, масштаби застосування пестицидів і, зрештою, рівень токсичності. 

Тут не може бути ілюзій щодо простих рішень: миттєве припинення застосування високотоксичних пестицидів не є ані політично можливим, ані реалістичним сценарієм. Вузол використання пестицидів розплутати непросто: тягнеш за один кінець — а з іншого відкривається поле соняшника, ринок ЄС, завод в Китаї, масиви даних і кабінети законотворців. Навіть якщо ЄС припинить постачати Україні заборонені в себе пестициди, ми й надалі матимемо справу з Китаєм, звідки надходить більшість найтоксичніших препаратів. Навіть якщо фермери переходять на менш токсичні засоби, вони продовжують працювати в глобалізованому капіталістичному агровиробництві, яке вимагає від них більше, швидше, дешевше. Наразі застосування пестицидів є ключовою складовою виробничого процесу для фермерів, які продають урожай на міжнародні ринки. Сьогодні нам може бути важко помислити повну відмову від небезпечних пестицидів, але вона має існувати принаймні на горизонті політичної уяви. Адже це питання не лише перегляду власного минулого та подолання історичної залежності, а й того, чиї інтереси визначають прийнятний рівень шкоди від агрохімікатів та, зрештою, це питання демократизації механізмів контролю за небезпечними хімічними речовинами.

Темна сторона аграрного оптимізму не зникає, якщо робити вигляд, що її немає. Українські поля — це не лише безкінечний жовтий горизонт пшениці чи соняшнику, але й майданчик боротьби за те, які рослини та які організми ми справді захищаємо. Так, ми можемо пишатися українським зерном на світовому ринку, але не варто заплющувати очі на темний бік цього експорту — отруйний, ледь видимий і тривкий, що осідає у ґрунті, водах, повітрі й у наших організмах.