Порочні елліни: російська культурна політика щодо румеїв та урумів в окупованому Надазов’ї (2022–2025)

Попри поширений зовнішній образ Росії як «тюрми народів», натепер вона позиціонує себе як дружню домівку численних національностей. В РФ існує низка федеральних організацій, що займаються справами національних меншин: Федеральне агентство у справах національностей, Комісія з питань інформаційного супроводу державної національної політики, федеральна установа «Дім народів Росії», а також 22 федеральні національно-культурні автономії [1, 2, 3, 4]. У 2023 році Росія навіть вийшла з рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, стверджуючи, що російські механізми захисту кращі, ніж європейські [5].

Промовистим прикладом втілення російської культурної політики щодо національних меншин є взаємодія держави зі спільнотою надазовських греків. Це дослідження висновує, що РФ позірно підтримує культуру та мову цієї нацспільноти, однак її підхід тісно перегукується зі сталінськими та постсталінськими національними політиками в СРСР, що ґрунтуються на екзотизації, інструменталізації, фабрикації та формалізації.

Надазовські греки — це етнічна спільнота, що була переселена на північне узбережжя Азовського моря наприкінці 1770-х років. Під час утвердження Москвою контролю над Кримом православне населення півострова — близько 31 тис. людей — за указом цариці Катерини ІІ переселилося до Російської імперії, головно в не надто освоєне Надазов’я [6]. Тут прибулі засновували власні поселення, зокрема дали початок Маріуполю — невдовзі великому портовому місту [7]. Однак більшість надазовських греків оселилися в сільській місцевості, будучи скотарями та рільниками. Дотепер існують 76 поселень, що були засновані надазовськими греками [8].

Етнонім «надазовські греки» є умовним, адже етнічна спільнота, про яку йдеться, історично розмовляє двома мовами: румейською, що має грецьке походження, та урумською, що належить до тюркських мов. Відтак надазовських греків поділяють на румеїв та урумів, однак етнографи й антропологи зазначають про тотожність їхніх культур та звичаїв.

Надазовські греки швидко втратили становище чисельно домінантної групи в регіоні, адже з кінця XVIII століття в Надазов’ї почало масово селитися також українське та російське населення [7]. Останній перепис населення в Україні (2001) налічив 91,5 тис. греків, із яких 77,5 тис. проживали в межах Донецької області (1,6% усього населення області), куди належить Надазов’я [9]. Згідно з цим самим переписом, для 91% греків Донецької області рідною мовою була російська [10]. Малочисельність та переважно сільська приналежність румеїв та урумів — обставини, важливі для розуміння прикрого становища культури та спадщини надазовських греків. Румейська й урумська мови досі не мають кодифікованої писемності, а перший підручник з урумської з’явився лише в 2025 році [11]. Не тільки мови, але й культура урумів та румеїв значною мірою затерта [12, 13]. За винятком короткого періоду «коренізації» у 1920-1930-х роках, Російська імперія та СРСР залишалися радше байдужими чи навіть ворожими до надазовських греків. Після 1991 року криза не минула, адже Київ у національній політиці щодо нацменшин виявився радше інертним, а низові спроможності спільноти урумів та румеїв — обмеженими [13, 14]. У доброму становищі в Україні опинилися тільки ті нацспільноти, що отримали належну інституційну підтримку від своїх національних держав, — наприклад, єврейська та польська спільноти. Греція, зі свого боку, хоч і провадила заходи для підтримки надазовських греків з 1991 року, але ніколи не мала у фокусі збереження їхньої етнічної унікальності. Ці заходи спрямовувалися на вписування урумів та румеїв до еллінської ойкумени, тоді як до інакшостей їхньої культури зверталися лише мимохіть. Наприклад, Греція поширювала серед урумів та румеїв новогрецьку мову — державну мову Греції, — говорячи про румейську та урумську мови як про діалекти [15].

Російсько-українська війна ще дужче стала на заваді збереженню самобутності надазовських греків. Із 2014 року 14 поселень, заснованих надазовськими греками, потрапили під контроль «Донецької Народної Республіки» («ДНР»), а в 2022 році новий виток війни призвів до окупації ще близько 40 населених пунктів з урумськими та румейськими громадами. У 2024–2025 роках через просування російських військ на сході було окуповано решту сіл та селищ надазовських греків [16]. Частина урумів та румеїв покинула Надазов’я з політичних переконань або через бойові дії, однак звістки про фестивалі, конкурси, виставки й лекторії, об’єднані фокусом на грецькій культурі, що долинають із Надазов’я, свідчать про тривання культурного життя надазовських греків в окупації.

Щоб означити масштаб і характер ініціатив, спрямованих на культуру й ідентичність урумів та румеїв в умовах окупації, це дослідження спирається на аналіз 114 публікацій із вебсайтів та соцмереж, що стосуються становища надазовських греків під владою Росії. Публікації охоплюють проміжок від вересня 2022 року, коли внаслідок нелегітимного референдуму Надазов’я було оголошено частиною Росії, до 1 січня 2026 року.

Переважна більшість джерел є виразно компліментарними щодо справ надазовських греків при Росії, адже їх створено безпосередніми агентами або прихильникам цієї політики. Натомість українські та західні джерела становище румеїв та урумів в окупації посутньо майже не висвітлюють. Відтак наявні джерела навряд чи свідчать про ефективність, правдивість та дійсний масштаб втілюваної політики, однак вони можуть допомогти означити агентів, що її реалізують, та їхні ключові підходи.

У джерелах виразно простежується присутність держави у здійсненні заходів, практик та ініціатив, що стосуються надазовських греків. Більшість із них реалізовано за участю «Регіональної національно-культурної автономії (РНКА) греків Приазов’я» — громадської організації, зареєстрованої в грудні 2023 року в Донецьку [17]. Однак РНКА греків Приазов’я є громадською організацією лише номінально, адже підпорядковується Федеральній національно-культурній автономії (ФНКА) греків Росії. ФНКА греків Росії теж зареєстрована як громадська організація, утім її статут засвідчує підзвітність державним структурам і покірність законодавству, а «поєднання суспільної ініціативи та державної підтримки» є одним із принципів її діяльності [18]. Така форма організації ФНКА греків Росії є частиною ширшого патерну, адже мімікрування державних агентів під громадські організації — частий у путінській Росії прийом втілення державних політик [19].

Поза тим, існують аналогічні організації інших національних спільнот РФ: федеральні національно-культурні автономії мають білоруси, німці, узбеки, чуваші та ще 17 нетитульних національностей РФ [3]. Кожна ФНКА має подібну вертикальну структуру й поділяється на регіональні національно-культурні автономії (РНКА), а кожна РНКА поділена на місцеві національно-культурні автономії (МНКА). Так, наприклад, станом на кінець 2025 року РНКА греків Приазов’я складається з шести місцевих національно-культурних автономій: Донецька, Маріуполя, Волноваського, Старобешівського і Тельманівського районів, Мангуського муніципального округу [20, 21, 22, 23, 24, 25]. Саме РНКА греків Приазов’я та її менші підрозділи координують й організовують більшість заходів та ініціатив, спрямованих на урумів і румеїв. Ця всеприсутність, струнка організаційна вертикаль та структурна тотожність до організацій інших нацспільнот свідчать, що жваве культурне життя надазовських греків в окупації виникає не як волевиявлення ініціативної спільноти, а спускається згори. Російський підхід є протилежністю до моделі взаємодії, що склалася в Україні, протиставляючи інертності централізований контроль. Ба більше, можемо обережно мислити про екстраполяцію цього висновку на інші національні спільноти.

Джерела свідчать про 82 заходи, спрямовані на урумів та румеїв або відтворення чи поширення їхньої культури і традицій, що відбулися в окупованому Надазов’ї за 2022–2025 роки. Найчастіший тип подій — лекції та просвітницькі заходи, яких налічено 24. Головно вони присвячені пам’яті видатних урумів та румеїв, що походять із надазовських греків, традиціям та культурі національної спільноти. Також проходять зустрічі з видатними сучасниками, які мають урумське чи румейське походження.

Концерти є другим за частотою типом заходів — їх налічено 13. Здебільшого йдеться про виступи музичних і танцювальних колективів надазовських греків, приурочені до визначних державних чи релігійних свят і вагомих річниць.

У джерелах налічено 10 змагань, що відбулися в окупованому Надазов’ї та стосуються спільноти надазовських греків. До них належать спортивні, кулінарні, творчі заходи, а також олімпіади. Ці події або орієнтовані на румейську та урумську спільноти, як-от олімпіади з новогрецької мови, що не є рідною для надазовських греків, або розкривають учасникам культуру й етос надазовських греків через зміст змагання. Так, наприклад, у змаганні з традиційної боротьби надазовських греків під назвою куреш, що відбулося в селі Урзуф у серпні 2024 року, брали участь 15 спортсменів з різних частин «ДНР» [26].

Фестивалі — четвертий за частотою тип подій: їх налічується 9. Це наймасштабніші заходи, які зазвичай охоплюють концерти, ярмарки та конкурси.

Не всі події цілковито присвячені надазовським грекам, а румеї та уруми не завжди є їхнім центральним фокусом — іноді вони залучені лише як один із багатьох елементів масштабніших проєктів. Так, наприклад, фестиваль, що відбувся в Мангуші 3 листопада 2023 року до Дня народної єдності РФ, об’єднав російську, узбецьку культури та культуру надазовських греків [27].

Меншою мірою серед проаналізованих заходів представлені створення місць пам’яті й виставок, відтворення локальних традицій, а також соціальні акції та підготовка онлайн-матеріалів.

Короткий огляд різновидів заходів свідчить, що культурна діяльність РНКА греків Приазов’я орієнтована переважно на перформативні, просвітницькі та розважальні формати. Поза увагою залишаються довготривалі стратегічні ініціативи, такі як кодифікація та шкільне викладання урумської та румейської мов, документування культури і традицій надазовських греків, наукові дослідження нацспільноти. І це попри те, що повноваження здійснювати комплексні заходи з підтримки мови зафіксовані в статуті ФНКА греків Росії [18].

Наведений підхід перегукується і з радянською методою здійснення культурної політики в національних республіках: путінська техніка тут міцно взорує на сталінські та постсталінські підходи, які, своєю чергою, спираються на лінзу, крізь яку Російська імперія розглядала корінні народи на своїй території. Наприклад, у класичній праці українського дисидента Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965), де він критично розглянув радянську національну політику часів «відлиги» та раннього «застою», стверджується номінальність і вихолощеність заходів національного ґатунку в УРСР [28]. Попри дистанцію в 60 років, описи Дзюби, якими він пояснює пізньорадянську національну політику, можна застосовувати і до путінської методи.

Культурні заходи в окупованому Надазов’ї демонструють й інструменталізацію спадщини для просування путінських наративів. Ключовими є два рефрени: близькість між російським та грецьким народами та репресії «київської хунти» проти надазовських греків. Так, наприклад, 28 квітня 2025 року в дитячому садочку села Чермалик відбувся захід «Мій рідний край». У джерелі, що повідомляє про його перебіг, читаємо: ​​«Діти розповідали про свою велику батьківщину — Росію. Також вони багато розповідали про свою малу батьківщину — Чермалик, про побут і традиції греків (переклад з рос. — авт.)» [29].

Єлена Продан — очільниця РНКА греків Приазов’я — в інтерв’ю для грецького видання Militaire описала становище надазовських греків у період між Революцією гідності (2014) та повномасштабним вторгненням РФ (2022) так: ​​«Після Майдану години викладання грецької мови в школах було значно скорочено (…) Тепер, вперше, ми маємо надію. Будинки ремонтуються і готові прийняти своїх мешканців, а ми відновлюємо грецькі громади в Сартані, Маріуполі та інших місцях» [30].

Цей наратив вписується в ширше позиціонування Росії як правозахисної держави, а «Спеціальної воєнної операції» — як боротьби за захист прав українських громадян, які нібито потерпають від безправ’я у лещатах «київської хунти» [31].

Такий підхід до здійснення культурної політики також має подібності до радянських практик — від сталінізму до «застою». Іван Дзюба в «Інтернаціоналізмі чи русифікації?», аналізуючи панросійські наративи в радянській доктрині, писав: «Минуле починають конструювати за сьогоднішнім зразком і сьогоднішньою потребою» [28].

Ідея співдружності між росіянами і надазовськими греками присутня в проаналізованих заходах не лише явно, а й імпліцитно. Наприклад, у селищі Мангуш на Масницю відбувся фестиваль, що включав частування гостей «російськими млинцями» та «грецькими пирогами», а грецькі музичні гурти виступали в чотирьох містах Донецької області на День Росії [32, 33].

Промовистим є й відкриття бюста учаснику СВО Сімосу Панагіотідісу, що відбулося в Мангуші 9 травня 2024 року — на свято Дня перемоги. Панагіотідіс — підприємець із Греції, який у 2022 році вирушив добровольцем на війну з Україною, а наступного року загинув під Бахмутом [34]. Компліментарна репрезентація Панагіотідіса свідчить про створення з його постаті образу «взірцевого грека» — такого, який відчуває спорідненість із росіянами і готовність покласти життя за спільні цінності.

Бюст Панагіотідісу цікавий не лише своєю виразною інструментальністю, але й тому, що сам він не належить до надазовських греків. Це звична практика в окупованому Надазов’ї: уруми та румеї дедалі менше постають як унікальна етнічна група. Натомість їх усе частіше позиціонують як частину грецької національної спільноти, акцентуючи на спорідненості з Грецією і тамтешнім грецьким населенням. Так, наприклад, у джерелах не зафіксовано заходів, спрямованих на збереження урумської та румейської мов — їх найчастіше називають «діалектами» і згадують лише номінально, як символічне надбання.

Проблема асиміляції урумів та румеїв грецькою культурою присутня здавна: ще в часи Російської імперії місцева інтелігенція, яка не засвоїла «великоросійську» ідентичність, маркувала урумську та румейську культури сороміцькими й говорила про необхідність зближення з Грецією [7]. Навіть у часи «коренізації» 1920–1930-х років фрагментарні починання з відродження корінних мов були затінені, адже замість них у початкових школах почали викладати новогрецьку та кримськотатарську як наближені до урумської та румейської й такі, що мали кодифіковане письмо [7].

Відтак культура і традиції надазовських греків на окупованих територіях дедалі більше формалізуються й номіналізуються. Вони зникають із поля повсякденного вжитку й презервуються як символічна спадщина, що живе насамперед перформативно — у вигляді сценічних виступів, змагань, монументів і святкувань, що здебільшого диригуються державними або псевдогромадськими акторами. Такий характер заходів зумовлений тим, що російська культурна політика щодо надазовських греків спрямована не на відродження їхньої тожсамості, а на утвердження путінських політичних наративів і зміцнення російської влади в регіоні.

Текст створено за підтримки Invisible University for Ukraine

Список використаної літератури і джерел

1. Дом народов России. https://domnarodov.ru/;
2. «Главная страница». Федеральное агентство по делам национальностей. https://fadn.gov.ru/;
3. «ФАДН насчитал в реестре национально-культурных автономий более 1200 организаций». Национальный акцент. https://nazaccent.ru/content/39750-fadn-naschital-v-reestre-nacionalno-kulturnyh-avtonomij-bolee-1200-organizacij/;
4. Комиссия по Вопросам Информационного Сопровождения Государственной Национальной Политики Совета при Президенте РФ по Межнациональным Отношениям. Официальный сайт. https://sovetnational.ru/;
5. «Российские механизмы защиты прав нацменьшинств эффективнее зарубежных, заявила Матвиенко». ВМЕСТЕ-РФ. https://vmeste-rf.tv/news/rossiyskie-mekhanizmy-zashchity-prav-natsmenshinstv-effektivnee-zarubezhnykh-zayavila-matvienko/;
6. «Переселення християн Кримського ханату до Північного Приазов’я 1778–1780». Електронна бібліотека | Інститут історії України. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Pereselennya_hristiyan_nas_1778_1779;
7. Якубова, Л. Маріупольські греки (Етнічна історія) 1778 р. — початок 30-х років XX ст. Інститут історії України НАНУ, 1999;
8. «Мови надазовських греків — урумська та румейська під загрозою зникнення, їм потрібен захист: спільнота звернулась до ВР». Суспільне Донбас. https://suspilne.media/donbas/929687-movi-nadazovskih-grekiv-urumska-ta-rumejska-pid-zagrozou-zniknenna/;
9. «Греки в Україні». Електронна бібліотека | Інститут історії України. https://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Greky_v_Ukraini.;
10. «В Донецкой области не хотят забывать украинский — BBC News Русская служба». BBC News Русская служба. https://www.bbc.com/russian/international/2012/07/120711_donetsk_languages_law_reaction;
11. «У Києві презентували перший в Україні підручник урумської мови — Меджліс». Меджліс. https://qtmm.org/u-kyyevi-prezentuvaly-pershyj-v-ukrayini-pidruchnyk-urumskoyi-movy/;
12. «Ольга Цуприкова: “Боюся, ми — останнє покоління, яке ще може зберегти культуру надазовських греків”». 0629.com.ua — Сайт міста Маріуполя. https://www.0629.com.ua/news/3779451/olga-cuprikova-bousa-mi-ostanne-pokolinna-ake-se-moze-zberegti-kulturu-nadazovskih-grekiv;
13. Яремчук, Олеся. «Мовчіть, елліни». Reporters, 8 червня 2020. https://web.archive.org/web/20260514041049/https://reporters.media/movchit-elliny/;
14. Шамайда, Тарас. «Новий закон про нацменшини: про що він і для чого». Texty, 23 грудня 2022. https://texty.org.ua/articles/108546/novyj-zakon-pro-nacmenshyny-pro-sho-vin-i-dlya-choho/;
15. «Приазовські греки були, є і завжди будуть патріотами України». Урядовий Кур’єр. https://ukurier.gov.ua/uk/articles/priazovski-greki-buli-ye-i-zavzhdi-budut-patriotam/;
16.  «Як надазовські греки, уруми і румеї, відроджують свої мови й культуру — BBC News Україна». BBC News Україна. https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c17x50dlj5go;
17. «ОО РНКА Греков Приазовья». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1239300018121;
18. «Устав общественной организации федеральной национально-культурной автономии греков России». ФНКА греков России. https://rusgreek.ru/uploads/files/1733222986_1793.pdf;
19. McGlynn, Jade. Memory Makers: The Politics of The Past in Putin’s Russia. London: Bloomsbury, 2023.
20. «ОО МНКА Греков Волновахского района “Илиос(Солнце)”». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1239300014030; 
21. «ОО МНКА Греков Г. Донецка». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1239300008970; «ОО МНКА Греков Старобешевского района “Патрида (Родина)”». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1239300013490; 
22. «ОО МНКА Греков Г. Мариуполя». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1239300008991; 
23. «ОО МНКА Греков Тельмановского района». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1249300007538; 
24. «ОО РНКА Греков Приазовья». Rusprofile. https://www.rusprofile.ru/id/1239300018121;
25. «Администрация Мангушского МО». ВКонтакте. https://vk.com/wall-213700415_1415;
26. В Урзуфе прошла национальная греческая борьба «Куреш». ВКонтакте. https://vk.com/wall-210985178_106821;
27. Греки Приазовья. Дню Народного Единства. Telegram. https://t.me/grekipriazovia/1031;
28. Дзюба, Іван. Інтернаціоналізм чи русифікація. Сучасність, 1968.
29. Греки Приазовья. Мой родной край. Telegram. https://t.me/grekipriazovia/2857;
30. Ο Ελληνισμός της Αζοφικής- Αποστολή, Λεωνίδας Βατικιώτης — Militaire.gr. https://web.archive.org/web/20231204141131/https://www.militaire.gr/azofiki-ellines-vatikiotis/;
31. Путин: Россия в СВО борется не столько за территории, сколько за права людей. TACC. URL: https://tass.ru/politika/24949215.;
32. «Греки Приазовья. Масленица». Telegram. https://t.me/grekipriazovia/2494;
33. Греки Приазовья. Концерты ко Дню России. Telegram. https://t.me/grekipriazovia/3140;
34. Мангушский муниципальный округ. Бюст Симосу Панагиоитидису. Telegram. https://t.me/grekipriazovia/1961.