Триває п’ятий рік повномасштабної війни з імперіалістичною Росією, але попри це громадське життя у воєнній Україні пережило свою «відлигу», розквітнувши заразом із новими викликами, що дедалі гостріше постають у сьогоденні. На тлі цьогорічного Місяця гордості й попередніх подій виразно помітно, що як у парламентській політиці, так у вуличній все більше чути реакції. Так, новий Цивільний кодекс і громіздкий для Хрещатика «Марш Традиції» – воз’єднались у наступі на досягнення правозахисників.
Що відбулося? Для початку варто бодай ненадовго зазирнути в минуле й проаналізувати те, що сталося минулого року. Центр прав людини «Zmina» оприлюднив масштабний звіт «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні у 2025 році», у якому авторки і автори здійснили моніторинг внутрішнього простору й зафіксували у документі сотні випадків переслідувань, залякувань та системного тиску на тих, хто на сторожі прав і свобод. Ми солідаризуємося з автор_ками звіту та постраждалими активіст_ками. Водночас ми прагнемо розширити дискусію та підсвітити ті сфери, що лишаються в тіні класичного правозахисного дискурсу.
Нижче ми проведемо розбір праці, методології та конкретні випадки тиску на антикорупційні, екологічні та ЛГБТК+ ініціативи з метою зрозуміти, як низовий опір може об’єднати зусилля у боротьбі за справедливу, прозору та безпечну для кожного Україну.
Методологія і структура
Звіт має чотирирозділову структуру. Перший розділ окреслює виклики 2025 року, окремо постають тиск на активістів та законодавчі ініціативи, що звужують простір для громадської діяльності на системному рівні. Другий – огляд задокументованих випадків переслідування з кількісним і якісним аналізом. Третій спирається на соціологічне опитування самих активістів про рівень безпеки, ризики й потреби. Четвертий, власне, аналізує законодавство, яке потенційно загрожує громадянському суспільству.
ZMINA визначає коло суб’єктів дослідження, спираючись на два міжнародні документи: Керівні принципи захисту правозахисників ОБСЄ/БДІПЛ та Декларацію ООН про право заохочувати й захищати права людини. У цій рамці правозахисником чи активістом вважається будь-хто, хто мирними засобами обстоює права людини, незалежно від професії чи статусу, без наміру отримати особисту чи корпоративну вигоду. До переліку також входять журналісти і родичі активістів та аквітисток, якщо є підстави вважати, що тиск на них пов’язаний із громадською діяльністю.
Основою кількісної частини є база зі 178 задокументованих випадків Збір інформації здійснювався за принципом напівструктурованого інтерв’ю з постраждалими та свідками, з фіксацією дати, місця, виду тиску й контексту попередньої діяльності людини. Кожен інцидент верифікувався через відкриті джерела, судові реєстри, офіційні відповіді правоохоронних органів, спостереження за судовими процесами. Варто зауважити окремо, що 178 випадків не є максимально можливою кількістю, адже вона відображає відфільтровану, верифіковану вибірку. По-перше, до бази потрапляли лише інциденти, що відповідали одному з восьми заздалегідь визначених видів переслідування, тобто інші формати тиску не підлягали. По-друге, за наявністю суперечливої чи недостатньо підтвердженої інформації випадок до бази не включався. Врешті, по-третє, пріоритет персонального контактування з постраждалими означає залежність від готовності людей звертатися й говорити: випадки, про які ніхто не повідомив лишилися поза увагою моніторингу. Власне, дослідни_ці зауважують, що дослідження не є репрезентативним, але вказує та тенденції в політичній дійсності.
При чому зі 178 задокументованих випадків 112 пов’язані з діями Російської Федерації, тоді як 66 зумовлені внутрішніми чинниками, як от діями чи бездіяльністю українських державних органів, місцевої влади, правоохоронних структур або недержавних акторів. З одного боку, такий підхід пропонує подивитися на виклики для українського суспільства загально й не відмежовувати дії країни-агресорки від громадського життя в Україні, та з іншого – це означає, що в одній статистичній рамці опиняються принципово різні явища: до прикладу, бюрократичний тиск українських інституцій та воєнний злочин РФ проти журналіста в прифронтовій зоні. Варто визнати, що сам поділ на підрозділи «Випадки, пов’язані з російською агресією» та «Справи, пов’язані із внутрішніми чинниками» і окремі діаграми для кожної категорії свідчать, що автор_ки усвідомлюють цю проблему і намагаються її компенсувати на рівні структури викладу.
Власне, з критичного боку – проте критика, безсумнівно, співчутлива – зібрана «Зміною» фактура спонукає нас помітити важливу тенденцію: правозахисний моніторинг здебільшого охоплює видимі громадські організації та медіа-проєкти. Попри наявність кількох згадкок профспілок та соціальних активістів, у звіті фактично не представлені низові соціальні ініціативи, що виступають проти урізання трудових прав на окремих підприємствах чи вищому рівні. Право на страйк, протест проти звільнень, підвищення заробітної плати чи умов праці випадають із категорії правозахисту, хоча є базовими правами людини. Зокрема, випадок у Ніжині, що стався із активісткою медичного руху «Будь як ми», цілком підпадає під критерії, розглянутих випадків.
Воєнна загроза громадському суспільству
Дослідниці та дослідники констатують, що основною загрозою для громадських активістів і правозахисників є дії Російської федерації. Понад 60% від усіх задокументованих у звіті випадків стосуються терористичних методів країни-імперіалістки.
Характер загроз, пов’язаних із РФ, різниться. Обстріли та масштабні бойові дії є структурним тлом, на якому так чи інакше існує громадянське суспільство в Україні. Перша категорія – такі невибіркові обстріли, які б’ють по інфраструктурі органіацій поряд з іншими цивільними об’єктами. У Сумах ракетний удар зруйнував приміщення виїзного пункту консультування Харківської правозахисної групи. В Одесі та Києв постраждали офіси квірної організації «Ліга». У Києві обстріл пошкодив штаб жіночого ветеранського руху «Veteranka». Склади, транспорт для евакуації, гуманітарні бази та ін. опиняються під ударом як частина цивільної інфраструктури.
Друга категорія – цілеспрямовані вбивства та замахи. Так, аналітики_ні Центру прав людини ZMINA додають у цей перелік убивство в Одесі праворадикального мовного та зоо- активіста, Дем’яна Ганула. Слідство встановило причетність російських спецслужб: виконавець отримав зброю від завербованого росіянами британського інструктора Росса Катмора. Той самий Катмор, як з’ясувалося, причетний і до серпневого вбивства у Львові. У травні стався черговий – уже четвертий – замах на волонтера Сергія Стерненка: виконавицю завербували дистанційно.
Третя категорія – прицільні атака на журналістів у прифронтовій зоні. Так, у жовті FPV-дрон вдарив по французькому кореспонденту Антоні Лалліканну і українському фотожурналсту Георгію Іванченку, попри чітку ідентифікацію як представників медіа. Того ж місяця в Краматорську загинула Олена Губанова та Євген Кармазін – знімальна група телеканалу FREEDOM. Загалом за рік унаслідок дій РФ загинули 4 медійники, а поранені щонайменше 9.
Четверта категорія – кібератаки та інформаційні операції. Прикладом тому слугує злам акаунтів менеджерки Кримськотатарського ресурсного центру Зареми Барієвої, здійснений російською харкерською групою. На додачу, злам супроводжувався кампанією дискредитації організації в російських ЗМІ. Слід окремо відназначити атаки на гуманітарні ініціативи, які надають підтримку тваринам. У Києві, Харківській області, Херсоні та Доннечині внаслідок ударів безпілотників постраждали об’єкти зоозахисної інфраструктури та безпосередньо тварини.
Загалом протягом 2025-го унаслідок дій РФ загинули 26 представників громадянського суспільства – пораненно 17. Маркування «Евакуація» і «PRESS» на транспорті, за свідченнями постраждалих, не лише не захищало, а подекуди навпаки привертало увагу. Російський загарбник використовує методи терору; убивства, пошкодження майна і транспорту, кампанії дискредитації в сумі спрямовані до створення атмосфери страху – і, врешті, створення перешкод громадському суспільству виконувати свою роль.
Тенденції всередині країни
Чи то через структурну подобу інтересів влади, чи то через випадковість – але однаково іронічно – у 2025 році український уряд розгорнув репресивну та ідеологічну машинерію з тією самою метою: задля створення перешкод громадянську суспільству виконувати свою роль. Дослідження Зміни документує, що 2025 рік позначився зростанням системного тиску на антикорупційний, природозахисний та квір сектор. Як найбільш уразливу групу активіст_ок у звіті підсвічено перших – масові обшуки в детективів НАБУ, кримінальні провадження проти окремих персоналій і паралельне ухвалення законопроєкту №12414, що обмежував незалежність НАБУ і САП. Протягом 2025 року окремою групою активіст_ок, що зіштвохнулися з посиленням тиску, є екологічна, що виступала проти забрудення довкілля та забудови природохоронних територій. Активіст_ки повідомляли про стеження, погрози, медіа-кампанії та судові позови проти них. У той же час зберігається тиск на ЛГБТІК+-організації з боку праворадикалів заразом із характерною проблемою: правоохоронні органи або пасивно «ведуть» справу або активно перешкоджають фіксації інцидентів. Особливістю минулого року є і те, як стрімко зростають цифрові загрози: онлайн-погрози, дискредитаційні кампанії в анонімних медіа і соціальних мережах стали масовим, а не поодиноким явищем. У звіті також наведені дані про використання мобілізації як інструменту тиску проти окремих активістів та їхніх рідних, зокрема й тих, хто мав законні підстави для відстрочки.
Нижче рухаймося за трьома секторами і до кожного з них наводимо показові справи як ілюстрацію того, як загальні тенденції виглядають на практиці.
Антикорупцій сектор
— Віталій Шабунін, Центр протидії корупції. 13 липня ДБР повідомило про підозру голові ЦПК в шахрайстві та ухиленні від служби, попри те, що він добровільно вступив до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. За кілька днів до цього провели обшуки за місцем служби і вдома, вилучили телефон. Суд призначив запобіжний захід, який фактично обмежив можливість займатися антикорупційною діяльністю. Але найбільш показовим виявився грудень, коли з вилученого під час обшуку телефону в анонімних Telegram-каналах, пов’язаних із одним із ініціаторів справи, з’явилися інтимні фотографії активіста. Понад 100 організацій підписали спільну заяву, кваліфікувавши переслідування як політично вмотивоване.
— Олена Щербан, адвокатка Шабуніна. Щойно вона взялася захищати Шабуіна і детектива НАБУ Магамедрасулова, проти неї ініціювали дисциплінарні провадження – формально через непроходження щорічного навчання адвотків, яке того ж року не проходила значна кількість її колег. Паралельно відбувалася кампанія дискредитації в анонімних каналах. 25 вересня СБУ провела обшук у її брата в межах провадження, яке формально його не стосувалося. ЦПК публічно вказав на невідповідність між офіційними підставами обшуку і тим, що зазначено в судовій ухвалі.
— Дарія Каленюк, Центр протидії корупції. Чоловік виконавчої директорки мав законну відстрочку, подружжя виховує дитину з інвалідністю, документи подані в установленому порядку. Попри це його статус у державному реєстрі змінили на «перебуває у розшуку» без жодного офіційного пояснення. Сама Каленюк зафіксувала ознаки стеження за сім’єю.
— Масові обшуки в НАБУ. 21 липня СБУ одночасно провела понад 80 обшуків у детективів. Фіксувалося застосування фізичної сили, вилучення особистих телефонів, примушування до надання паролів. Є свідчення, шо правоохоронці відмовлялися фіксувати тілесні ушкодження у детективів, яких щойно самі вдарили. Обшуки відбувалися на тлі розслідувань щодо корупції в «Укрзалізниці» та енергетичному секторі, тобто тих справ, які НАБУ вело проти людей у вищих ешелонах влади.
Згідно з соціологічним дослідженням, яке є частиною звіту, саме антикорупційні активісти найчастіше стикаються з перешкодами (40% на постійній основі), тоді як 76% вважають, що ситуація за останній три роки тільки погіршилася. Серед специфічних для них форм тиску: ненадання інформації (84%), маніпуляція громадською думкою (84%), небажання розслідувати справи (84%), дискредитація (76%), використання необґрунтованиз судових позовів (48%), «зливи» персональних даних (44%), провокації з приїздом ТЦК на заходи (36%). Довіра до правоохоронних органів, прокуратури і судів серед цієї групи низька.
Екологічний сектор
— Оксана Станкевич-Волосянчук, біологиня і доцентка УжНУ. Критикувала будівництво вітропарків на хребтах Карпат, що мають охоронний статус, не заперечуючи відновлювану енергетику загалом, а наполягаючи на дотриманні екологічного законодавства. У відповідь – DDoS-атаки на сайт організації «Екосфера», співзасновницею якої є Оксана, злам акаунтів, серія анонімних публікацій із фейковими звинуваченнями в проросійських зв’язках. До стандартного набору додали гомофобні наративи як спосіб посилити дискредитацію в консервативному середовищі.
— Олена Мудра, журналістка-рослідувачка. Займалася документацією порушень при будівництві вітропарків, після публікацій – судові позови з вимогами компенсацій, публікацію персональних даних і фейкові матеріали у ЗМІ разом із звинуваченнями в звинувачення в «підриві енергетичної незалежності» України, роботі на Росію.
— Наталія Вишневська, ГО «Зберегти Пікуй». Протидіяла вітропаркам у Жденіївській громаді, а біля помешкання її родичів залишили зіпсовані тваринні рештки, сліди крові й написи з погрозами.
— Катерина Онопрієнко. Жінка роками протистояла будівництву хімічного заводу поблизу Мошнів, голова громади Шкарбута подав проти неї позов на 300 тис. грн і неодноразово звертався до поліції із заявами. На магазині активістки в центрі села двічі з’являлись образливі написи. Ще 2021 року вона зверталась до поліції через погрози: відповіді не отримала ані від районного, ані від обласного управління. Суд врешті залишив позов без розгляду через неявку самого позивача.
— Михайло Берчук. Чоловік задокументував як місцеві заводи зливають відходи у Дніпро і роками відчуває на собі наслідки. Він фігурант «списку Гандзюк»: зазнав двох нападів у 2016–2017 рр., які досі нерозслідувані. На засіданні екологічної комісії у 2025 році його у присутності представників екоінспекції та місцевих посадовців побив керівник місцевого підприємства. Нападник відповідальності не поніс. Врешті, підприємство «Віктор і К» подало проти активіста позов на 5 млн грн за «захист честі та гідності» через дописи в соцмережах. Адвокатка стверджує, що мета позову не виграти в суді, а виснажити відповідача.
Якщо тиск на антикорупційний сектор вихолить переважно від держапарату, то в екологічному секторі головним антагоністом частіше постає бізнес, що використовує свої фінансові та медіа ресурси, політичні зв’язки, не цураючись найбрудніших методів. Також розбір справи Оксани Станкевич-Волосянчук, Олени Мудрої та Наталії Вишневської вказує на те, що наразі немає ефективного способу протидії поширенню недостовірної інформації, капітал і медіакілери досягають своєї мети швидше, ніж система встигає поіменно назвати виконавців; репутаційні втрати активісти несуть тут і зараз. Також справи Берчука та закарпатських екоактивісток ілюструють феномен, коли під прикриттям «зеленого переходу», як-от будівництво приватних вітропарків у Карпатах, відбувається банальне захоплення громадських ресурсів.
Квір-захисний, егалітарний сектор
— «КиївПрайд». Перед червневими заходами МВС і поліція в неофіційних розмовах повідомляли дирекцію ВДНГ про «загрозу терористичного акту», пов’язану з квір-подією, фактично вимагаючи, скасувати оренду без письмового застереження. Дирекція ВДНГ погодилася. Організатори перенесли захід на Михайлівську площу. Під час події представники «Щита традиції» намагалися зірвати її гучномовцями, проте поліцейський кордон їх фізично від учасників відокремив, хоча не намагався розігнати чи затримати.
— Блогерка Вікторія, Львів. Група молодиків у центрі міста облила активістку пивом і погрожувала фізичною розправою. Один із них відкрито заявив, що «коли отримає владу» чинитиме насильство щодо ЛГБТІК+-людей. Те, що це прозвучало публічно і на відео, нікого не зупинило.
— ГО «Інсайт». У Львові захід «Ісус-КВІР?» ще до початку атакували невідомі в балаклавах, відео нападу поширив «Правий сектор». Поліція запропонувала охорону, але організатори з огляду на ризики перенесли лекцію.
— ГО «Інсайт». У Запоріжжі лекцію про подолання упереджень в університеті зірвала група чоловіків: заблокували вихід, знімали учасників і передавали відео третім особам. Поліція після прибуття нікого не затримала. Під час прийняття заяви правоохоронець сумнівався в необхідності її фіксації і відмовлявся кваліфікувати напад як злочин на ґрунті нетерпимості. До ЄРДР відомості так і не внесли.
— Фестиваль Sunny Bunny. Під час квір-кінофестивалю у кінотеатрі «Жовтень» сталися сутички між протестувальниками від «Правої молоді» і поліцією. Пресофіцерка пізніше заявила, що офіційних затримань не було осіб лише «направили до відділку для встановлення обставин».
— ГО «Білкіс». Після анонсу акції до Дня видимості трансгендерних людей у праворадикальних пабліках з’явилися погрози й заклики до насильства. Поліція рекомендувала скасувати захід, що і зробили організатор_ки. Заяву до правоохоронців не подавали.
— Профспілка «Пряма дія». Організація проводила серію освітніх подій під назвою «Вільна школа» у Львові. Під час одного із занять до приміщення зайшли троє осіб й публічно закликали припинити подію, називаючи учасників «ліваками, які псують країну», адміністаторам будівлі прийшли погрози у разі подальшого проведення події. Врешті, місце проведення було змінено.
— Максим Шумаков, «Пряма дія». Активіст профспілки протягом своєї діяльності із захисту прав студентів неоднорозово зустрічався із погрозами, зокрема у зв’язку із підтримкою ЛГБТК+ студентів. У червні правоохоронці провели обшуки в помешканні Максима, вилучивши техніку та частину документів, через кримінальне провадження, відповідно до якого активіст нібито поширював комуністичну символіку у Facebook. Попередньо його кілька разів запрошували «на розмову» особи, які представлялись співробітниками СБУ та погрожували знищити академічну кар’єру. Тривалий час змін у справі не відбувалося.
— Анонімна активістка, «Пряма дія». На початку жовтня до навчального закладу студентки завітали особи, як представилися співробітниками СБУ і розпитували викладачів про її особисті дані. За власними словами дівчини, вона не була активна залучена в діяльність профспілки, крім як на кількох акціях протесту на підтримку незалежності НАБУ і САП та проти можливого призначення міністром освіти народного депутата Вітренка.
Відповідно до соціологічного дослідження це група з найрізноманітнішим спектром загроз, серед яких головна – ультраправі (100% респондентів групи вказали на них). У звіті прямо вказано, що респонденти та респондентки переважно «НЕ розуміють, хто саме за цим стоїть», утім, серед ультраправих організацій, що становлять загрозу активіст_кам, згадано «Праву молодь», рух «Всі Разом», «Традиція і порядок», «Російський добровольчий корпус» (РДК) та «Братство Дмитра Корчинського». Дослідження показує, що у цій групі на відміну від інших набагато поширеніше фізичне насильство, через що особливо важливою постає потреба у фізичному захисті під час публічних акцій. Проте правоохоронці неохоче проводять захист подій, реагують на звернення – і самі активіст_ки визнають це за системну проблему. Разом із тим, ефективними інструментами захисту вважають публічність, соціальні мережі і міжнародну підтримку. Показово, що 68% вказують на проплачені медіа як джерело загроз – це найвищий показник серед усіх груп. У той же час більшість активістів, які працюють у сфері захисту прав ЛГБТІК+ спільноти, вважають, їхня діяльність має відчутний вплив на формування рішень влади.
Замість висновків
Читаючи звіт про переслідування, легко загубитись у переліку кривдників і забути про тих, хто все одно виходить. У 2025 році, попри обшуки, анонімні кампанії і фізичні напади, громадянське суспільство в Україні виграло одну з найважливіших битв року. І спосіб, у який це відбулося, говорить про дещо важливіше за сам результат.
Коли 22 липня Верховна Рада ухвалила закон, що фактично підривав незалежність НАБУ і САП, У Києві зібралося спочатку п’ять тисяч протестувальників, потім дев’ять. Масові мітинги охопили Львів, Харків, Дніпро, Одесу, Суми, Тернопіль, Ужгород – і ще десяток міст. У прифронтових Сумах, де масові зібрання заборонені, люди залишали плакати в публічних просторах і поширювали інструкції безпечного спротиву. Протест тривав після комендантської години, безпрецедентно в умовах воєнного стану. Попри те, що протести мали своїх громадських лідер_ок, подекуди стихійних, вони започаткували нове відтворюване явище – «людей з картонками», пов’язане, зокрема із тим, що підросла нова генерація громадян, не знайомих із форматами довоєнного протесту.
Утім, «картонкові протести» – це видима вершина. Під нею повсякденна, менш ефектна і значно виснажливіша робота, яка є основним змістом активізму 2025 року. Соціологія звіту показує, що найбільш ефективними інструментами захисту активістки і активісти називають не державні мезанізми, а горизонтальні зв’язки. До правоохоронних органів звертається меншість активіст_ок (усього лише 43%), що означає як і недовіру до державних структур, так і роль цих структур у розслідуванні справ. Проте партнерство з іншими організаціями найефективнішим вважають 72% респондентів і респонденток, особисті контакти і публічне висвітлення – 62% і 63% відповідно. Власне, така картинка – і вирок, і орієнтир одночасно. Вирок системі, яка змішує людей покладатися виключно на себе й одне на одного, проте орієнтир для розуміння, що українське громадянське суспільство живе не в бюрократичних процедурах, а в солідарності між тими, хто опинився під ударом.
Переважна більшість випадків тиску на правозахисни_ць та активіст_ок у цьому звітові пов’язана із захистом інтересів капіталу. Активісти та активістки, які протистоять цьому – почасти без достатньої кількості ресурсів й інституційного захисту намагаються утримати простір спільного: чи то чистого повітря і природних зон, чи то незалежних структур і суспільства, де емансипація можлива. Те, що вони успішно продовжують це робити в умовах війни, судових переслідувань і фізичних погроз, покладаючись на спільні зусилля, можливо, є тим, за що варто вчепитися. Для випрацювання стратегії зараз та у майбутньому, коли громадські інтереси доведеться відстояти ще не один раз, дієвою була і лишається солідарність.
Ознайомитися з повним текстом звіту Центру ZMINA можна за посиланням
