• Привид (Маркса) блукає в умовах глобалізації

    Привид (Маркса) блукає в умовах глобалізації

    • Класова експлуатація
    • 02/02/2016

    Вражає, як «Маніфест» за сто п'ятдесят років передбачив народження доби глобалізації, а також альтернативних сил, які вона породила. Як нас запевняють, глобалізація не є випадковістю, що сталася під час капіталістичної експансії (лише тому, що впав мур і виник інтернет), – це фатальний проект, що його новонароджений клас не міг не скласти, навіть якщо найзручніший (і найкривавіший) шлях експансії ринків називався колонізацією. Варто також ще раз подумати (і бажано не буржуа, а всім, незалежно від політичного забарвлення) над застереженням, що будь-яка альтернативна сила в темпі глобалізації на своєму початку видається окремішньою та хаотичною, схильною до чистого луддизму, і супротивник може її використати задля боротьби з власними ворогами.

    Далі
  • Лівиця не може померти

    Лівиця не може померти

    • Статті
    • 09/10/2014

    У публічних дебатах сьогодні ширяться безліч дурниць, що їх ліниво повторюють експерти та мас-медіа. Найбільш отруйна серед них, звісно, популярна примовка, нібито політичні категорії «правого» та «лівого» віджили своє і їхнє протистояння відійшло в минуле. Є певна тривожна близькість між виразами крайніх правих «більше немає ні правих, ні лівих» та закликами крайніх центристів «вийти за межі категорій правого та лівого» (які, як вони стверджують, «більше нічого не значать»). Яка дивна іронія, що праві та центристи мислять в одному руслі: перші керуються ілюзією одностайності та примирення під віковічним стягом національної ідентичності, а другі діють за принципами раціонального менеджменту, що «неминуче» має забезпечити загальну згоду — й, безсумнівно, спливе багато часу, поки медіа, які несамовито відстоюють таку одностайність, усвідомлять, як багато вони мають спільного з тими, хто захищає дещо інше.

    Далі
  • ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВЛЯЧОГО КЛАСУ УКРАЇНИ

    ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВЛЯЧОГО КЛАСУ УКРАЇНИ

    • Класова експлуатація
    • 03/09/2014
    Український капіталізм сьогодні вирізняється найкраще укріпленою олігархією з усіх пострадянських держав. Політика в Україні протягом останнього десятиліття робила примхливі повороти, рушієм яких було безпосереднє втручання українських народних мас. Між тим економічний, політичний та ідеологічний аспекти суспільного і повсякденного життя в Україні окреслені всюдисущим міжімперіалістичним протистоянням між Росією з одного боку і Сполученими Штатами та Європейським Союзом — з іншого. Звісно, накопичення капіталу в цій країні постійно перебуває під загрозою з боку обох цих імперіалізмів та внутрішніх соціальних переворотів і залежить від цих факторів. Полем дій та позиціювання правлячого класу був і буде ландшафт, сформований цими протиріччями. Нижче буде зроблено спробу описати в загальних рисах різноманітні секції правлячого класу в Україні, приділяючи особливу увагу розколам між ними, чинникам поділу на групи та центральній ролі олігархії. Для характеристики різних фракцій українського правлячого класу вирішальними є економічні, а не політичні чи ідеологічні чинники. Дії олігархів найбільш плідно пояснювати крізь призму чистих класових інтересів, економічної конкуренції та політичних владних блоків, що з цього виникають, а не за допомогою вірності якимсь трансцендентальним ідеологіям націоналізму чи демократії. Є надія, що цей нарис балансу сил зробить внесок у подальший аналіз часто хаотичних та заплутаних подій у сьогоднішній пост-Майданній Україні. Далі
  • Як говорять пригноблені?

    Як говорять пригноблені?

    • Слайдер
    • 28/08/2013

    Останніми десітиліттями теорія постколоніалізму суттєво посунула марксизм з місця панівної парадигми серед інтелектуалів, що займаються критичним дослідженням відносин між Західним та не-Західним світом.

    Далі
  • Якість життя для обраних

    Якість життя для обраних

    • Слайдер
    • 01/07/2013

    Якщо ж поглянути на статистику зростання нерівностей останніми десятиліттями, то не дивно, що прямо пропорційно зростає і кількість «заґратованих спільнот» чи не в кожному сучасному місті (в Україні у формі відгороджених елітних мікрорайонів чи «котеджних містечок»). Завдяки дослідженням, присвяченим сучасному феномену «заґратованих спільнот», ми бачимо яким чином бажання затишку і комфорту разом із переконанням, що «висока якість життя» можлива лише для обраних, штовхає заможних людей будувати мури навколо свого маленького приватного клаптика раю. Серед урбаністів, що досліджують проблему заґратованих спільнот, окремо варто згадати Сету Лоу — професора Міського університету Нью Йорка, колишнього директора Американської Антропологічної Асоціації (з 2007 до 2009 року) і члена «Центру місця, культури і політики», директором якого є Девід Гарві. У своїй книзі «За мурами: життя, безпека і прагнення щастя у фортеці Америка» Сета Лоу описує, як класове розділення породжує страх та недовіру, що підштовхують до утворення специфічної організації простору, яка, в свою чергу, формує простір соціальний, ще більше зміцнюючи класове розділення. Прослідкувати формування цієї нескінченної спіралі, на яку впливають так багато факторів, можна лише вдаючись до синтезу різноманітних методів дослідження. Вивчаючи протягом року життя заґратованих спільнот Сан-Антоніо та Нью-Йорка, Лоу поєднує включене спостереження, інтерв’ю, контент-аналіз та критичний дискурс-аналіз. Такий синтез дає можливість не тільки визначити, хто і з яких причин оселяється в заґратованих спільнотах, а й проаналізувати, яким чином їхні мешканці легітимують для себе сегрегацію міського простору, зовні уникаючи при цьому відвертого расизму чи класової зверхності. Як зауважує сама авторка, дослідження не дає аналізу маркетингових стратегій (питання, чому забудовникам вигідно будувати заґратовані спільноти, лишається винесеним за дужки). Цю білу пляму, однак, компенсує можливість побачити ці спільноти очима їхніх мешканців.

    Далі
  • Ліві корені неолібералізму

    Ліві корені неолібералізму

    • Слайдер
    • 14/06/2013

    У минулому році нарешті вийшов російський переклад книжки Люка Болтанскі та Ев К’япелло «Новий дух капіталізму». Фундаментальна праця сучасної французької соціології нарешті стала доступна більшості в тому числі й українських читачів. Є підстави шкодувати, що переклад запізнився на добрі десять років з часу виходу книжки. Адже на початку 2000-х холодна статистика про зростання нерівності та експлуатації в «цивілізованих європейських країнах» добряче б остудила запальних єврооптимістів та шанувальників капіталістичного кінця історії, яких на той час було ще чимало. Замість опису раю для «середнього класу», в якому нібито давно і нібито безболісно були подолані перегини «дикого капіталізму», французькі соціологи починають розповідь зі скрупульозного наведення даних про зростання рівня безробіття з 1970-х років; зменшення реальної зарплатні для неуправлінських посад до рівня 60-річної давнини; збільшення кількості працівників, які працюють неповний робочий день; зростання кількості людей, що живуть на рівні прожиткового мінімуму; зменшення можливостей отримати освіту, шляхів до кар’єрного зростання та забезпеченої старості. При цьому концентрація капіталу та його доходи за цей самий час зросли. Лівим це відомо з уже добре поширеної критики неолібералізму, і навіть колишні ліберали-оптимісти після економічної кризи 2007-2008 років починають задумуватися над соціальними наслідками останніх сорока років капіталізму. Для чого ж тоді читати книжку Болтанскі і К’япелло сьогодні? «Новий дух капіталізму» цікавий лівим насамперед тим, що покладає на них вину за успіх неоліберального повороту. І навіть не в тому сенсі, що провідні соціал-демократичні та частина комуністичних партій прийняли неоліберальний консенсус, що їм часто закидають ліворадикальні критики. Автори доводять, що в переможному поступі неолібералізму нові ліві винні, можливо, більше, ніж старі. Це означає нагальну потребу критичного перегляду лівої теорії та практики, якою вона формується з 1960-х років.

    Далі