Триколор і червоний стяг

  • 07 лютого 2015
  • 1510
Триколор і червоний стяг

Ален Бадью

Сьогодні цілий світ закабалений фігурою глобального капіталізму під керівництвом міжнародної олігархії, яка ним розпоряджається як хоче, і поневолений фінансовою абстракцією як єдиною визнаною фігурою універсальності.

У цьому відразливому контексті ставиться своєрідна історична п’єса з ефектом зорового обману. На загальному полотні «Заходу» (батьківщини панівного і цивілізованого капіталізму) проти «ісламізму» (референта кровожерливого тероризму) постають, з одного боку, озброєні вбивчі банди або ж озброєні до зубів індивіди, які, щоб примусити підкорятися, погрожують трупом якогось Бога; з іншого боку, в ім’я прав людини і демократії розгортаються дикунські міжнародні військові експедиції, що руйнують цілі держави (Югославія, Ірак, Лівія, Афганістан, Судан, Конго, Малі, Центральноафриканська республіка…) і, спричиняючи тисячі жертв, в результаті хіба що домовляються із найбільш корумпованими бандитами про нетривкий мир навколо колодязів, шахт, продовольчих ресурсів і земельних ділянок, на яких процвітають великі компанії.

Зображення цих воєн і їхніх кримінальних наслідків як головної суперечності сучасного світу – ошуканство; ця суперечність зовсім не торкається суті речей. Війська і поліцейські «антитерористичної війни», озброєні банди, що виступають від імені вбивчого ісламу, і всі держави без винятку належать сьогодні до одного світу – світу хижацького капіталізму.

Різноманітні штучні ідентичності, кожна з яких вважає себе вищою за інші, озвіріло викроюють собі в цьому уніфікованому світі клапті локального домінування. Це все один і той самий світ, де інтереси дієвців повсюдно незмінні, хоч би взяти ліберальну версію Заходу, авторитарну і націоналістичну версію Китаю чи путінської Росії, теократичну версію Еміратів, фашизоїдну версію озброєних банд… Народи повсюдно змушені одностайно відстоювати версію, яку підтримує локальна влада.

 І так буде, допоки істинний універсалізм (взяття в руки долі людства самим людством, а отже, нове і вирішальне історико-політичне втілення комуністичної ідеї) не розгорне своєї нової сили у світовому масштабі, побіжно скасовуючи поневолення держав з боку олігархії власників і їхніх слуг, скасовуючи фінансову абстракцію і, зрештою, скасовуючи ідентичності та контр-ідентичності, які спустошують уми та кличуть до смерті.

Французька ідентичність: «Республіка»

У цій війні ідентичностей Франція прагне виділитися одним тотемом власного винаходу: «демократична і світська Республіка» або «республіканський пакт». Цей тотем надає великого значення встановленому французькому парламентському устрою – принаймні починаючи зі свого засновницького акту, а саме, винищення в 1871 році Адольфом Тьєром, Жулем Феррі, Жулем Фавром та іншими зірками «республіканської» лівиці двадцяти тисяч робітників на вулицях Парижа.

Цей «республіканський пакт», до якого долучилося стільки колишніх ліваків, серед яких і Шарлі Ебдо, завжди підозрював, що в передмістях, заводах на периферії, похмурих бістро на краю міста затіваються страшні речі. Республіка завжди під незліченними приводами наповнювала в’язниці підозрілими молодими малоосвіченими людьми – мешканцями передмість. Вона ж, республіка, також примножувала бійні і нові форми рабства, потрібні для підтримки ладу в колоніальній імперії. Ця кровожерлива імперія виразила свій основний закон у заявах того самого Жуля Феррі (воістину, поборника республіканського пакту), які підносять до небес «цивілізаторську місію» Франції.

Однак, бачите, значна кількість молодих, що населяє наші передмістя, крім їхніх темних справ і кричущого браку освіти (дивно, але зі славетної «республіканської школи», здається, як з козла молока; їй не вдається збагнути, що це її вина, а не вина учнів), мають пролетарських батьків африканського походження або самі, щоб вижити, прибули з Африки і, як наслідок, часто сповідують мусульманську релігію. В сумі, вони – пролетарі та колонізовані водночас. І це – дві причини їх стерегтися і вживати щодо них серйозні репресивні заходи.

Припустімо, ви молодий чорний або молодик із арабським виглядом, або ж молода жінка, яка вирішила з почуття вільної непокори (адже це заборонено) покрити волосся. Ну що ж, тоді в вас у сім чи вісім разів більше шансів бути зупиненим на вулиці нашою демократичною поліцією і дуже часто бути затриманим у комісаріаті, ніж коли у вас фізіономія «француза», що тільки й значить обличчя того, хто не є, ймовірно, ні пролетарем, ні колишнім колонізованим. Ані мусульманином.

Шарлі Ебдо, в цьому сенсі, лишень гавкали в унісон із цими поліційними заведеннями в «кумедному» стилі жартів із сексуальним підтекстом. У цьому немає нічого нового. Згадайте непристойності Вольтера щодо Жанни Д’Арк: його «Орлеанська діва» цілком достойна Шарлі Ебдо. Сама вона, ця вульгарна поема, спрямована проти велично християнської героїні, дозволяє сказати, що справжнє й сильне просвітництво критичної думки, напевно, не репрезентується цим низькопробним Вольтером.

Вона прояснює мудрість Робесп’єра, коли той засуджує всіх, хто зводить суть Революції до антирелігійних насильств і так дістає лише народне дезертирство і громадянську війну. Вона спонукає нас узяти до уваги, що французька демократична громадська думка свідомо чи несвідомо розділяється за критерієм: або бути на боці постійно прогресистського і реально демократичного Руссо, або на боці шахраюватого афериста, багатія-спекулянта, скептика і жуїра, який жив – як злий геній – у цьому Вольтері, який, між іншим, інколи був здатний на справжню боротьбу.

Злочин фашистського типу

А три французькі молодики, що були швидко вбиті поліцією? Я сказав би, що вони скоїли те, що можна назвати злочином фашистського типу. Я називаю злочином фашистського типу злочин, який має три характеристики.

По-перше, він спрямований на конкретних осіб, а не сліпий, тому що його мотивація – ідеологічна, має фашизоїдний характер, тобто суто ідентичнісна: національна, расова, общинна, звичаєва, релігійна… В цьому випадку вбивці були антисеміти. Часто фашистський злочин цілить у публіцистів, журналістів, інтелектуалів або письменників, яких убивці вважають показовими для протилежної сторони. В цьому випадку – Шарлі Ебдо.

По-друге, він надзвичайно насильницький, відкритий, видовищний, тому що прагне нав’язати ідею холодної і абсолютної рішучості, яка, тим не менше, самогубно передбачає ймовірність смерті вбивць. Це нігілістичний аспект таких акцій («viva la muerte!»).

По-третє, злочин має на меті – через свою нелюдськість, ефект несподіванки, непомірність – викликати жах і тим самим підбурити з боку держави і громадянської думки неконтрольовані, цілковито закриті реакції до мстивої контр-ідентичності, які в очах злочинців і їхніх хазяїв заднім числом, за симетрією, виправдовують кривавий теракт. Саме так і сталося. В цьому сенсі фашистський злочин здобув своєрідну перемогу.

Держава і громадська думка

Насправді від самого початку держава пішла шляхом надмірного і надзвичайно небезпечного використання фашистського злочину, тому що занесла його до регістру світової війни ідентичностей. «Фанатичному мусульманину» безсоромно протиставили доброго демократичного француза.

Конфуз досяг апогею, коли ми побачили, що держава абсолютно авторитарним чином закликала взяти участь у демонстрації. Так ніби Манюель Вальс збирався ув’язнити відсутніх, і так ніби людей закликали, якщо вони не виразять свій ідентичнісний послух під триколорним стягом, або сховатися по домівках, або вдягнути свою уніформу резервіста і відбути під сурми до Сирії.

Так, на найнижчому рівні своєї популярності наші керманичі завдяки трьом схибленим фашистам, які й не мріяли про такий тріумф, змогли продефілювати перед мільйоном із гаком осіб, водночас наляканих «мусульманами» і нагодованих вітамінами демократії, республіканського пакту і неабиякої величі Франції.

Свобода слова, нічого сказати! Протягом усіх перших днів цієї справи практично неможливо було висловити щодо того, що сталося, іншу думку, крім тої, що захоплюється нашими свободами, нашою Республікою, проклинає зіпсутість нашої ідентичності молодими мусульманськими пролетарями і жахливо завуальованими жінками і мужньо готується до війни проти тероризму. Навіть було чутно вражаючий у своїй словесній свободі крик: «Ми всі – поліцейські».

Насправді нічого дивного, що закон нашої країни є законом однодумності та боягузливої покори. Хіба свобода в цілому, включно зі свободою думки, слова, дії, самого життя, не полягає сьогодні в тому, щоб одностайно стати допоміжною підпоркою для поліції в її облавах на кількох десятків завербованих фашистів, універсальним доносом на підозрілих бороданів чи завуальованих жінок і постійною недовірою до похмурих передмість, спадкоємців околиць, де колись вчинили різню комунарів? Хіба ж центральне завдання емансипації, публічної свободи не полягає радше в тому, щоб якомога більше діяти спільно з молодими пролетарями передмість, молодими дівчатами під вуалями чи без них, це неважливо, в рамках нової політики, яка не опирається на жодну ідентичність («пролетарі не мають вітчизни») і готує егалітарну фігуру людства, що, нарешті, опанує власну долю? Такої політики, яка раціонально передбачає, що наші справжні безжальні пани, багаті управителі нашої долі, нарешті будуть спроваджені?

Здавна у Франції було два типи маніфестацій: під червоним стягом і під триколором. Повірте: щоб покінчити навіть із дрібними фашистськими бандами, ідентичнісними і вбивчими, які покладаються на фанатичні форми мусульманської релігії, французьку національну ідентичність або вищість Заходу, ефективні не триколори, які замовляють і використовують наші правителі. Для цього треба повернути інші – червоні стяги.

Переклав Андрій Рєпа

Перекладено за: Badiou, А., 2015. Le rouge et le tricolore.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ДВІ НОВИНИ (Андрій Рєпа)

ЕРІК ФАССЕН: “ЙДЕТЬСЯ ПРО КСЕНОФОБІЮ ЗГОРИ, ЯКА ПІДЖИВЛЮЄ КСЕНОФОБІЮ ЗНИЗУ” (П’єр Дефонтен, Ерік Фассен)

ПРАВОРАДИКАЛЬНИЙ ДИСКУРС У ФРАНЦІЇ: Саркозі – новий Ле Пен (Анна Кононенко)

ЕКСКЛЮЗІЯ ЗАМІСТЬ ІНТЕГРАЦІЇ: ЧЕСЬКІ ПРОФСПІЛКИ І ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА (Марек Чанек)

СПРАВА ПАВЛА ЛАПШИНА ЯК ПРИКЛАД ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОРАДИКАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ (Антон Шеховцов)

 

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери