Трудова реформа в Україні

11422
Віталій Дудін
Статті автора

Олігархи поєднали зусилля, аби позбавити робітників залишків їхніх прав.

Неоліберальна модернізація в Україні не є чимось новим. Її просували ще задовго до усунення від влади Віктора Януковича в лютому минулого року. Але після подій 2014 року цей процес був прискорений і дійшов до ключового питання: законів, що регулюють щоденну працю пересічних громадян.

Роботодавці лобіюють через Верховну Раду ухвалення нового Трудового кодексу, спираючись на підтримку у правлячій коаліції (за допомогою представників «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту» Арсенія Яценюка), а також «Опозиційного блоку» ― партії, де представлені колишні союзники Януковича. Експлуатація робітників є питанням, де інтереси української еліти затьмарюють всі інші політичні та особисті розбіжності.

Радянське похмілля

Чинний Кодекс законів про працю України бере початок з 1971 року. Незважаючи на його радянське походження, майже 80% його норм було змінено і адаптовано до ринкових умов.

Роботодавці скаржаться, що поточний Кодекс не є достатньо гнучким і уперто називають його «соціалістичним». Але навіть наприкінці радянської епохи, було б важко назвати цей кодекс «соціалістичним»: з документу 1971 року було вилучено багато переваг робітників, які були закріплені в Кодексі 1922 року.

Тим не менш, він містить принципи, успадковані від Жовтневої революції 1917 року: забезпечити баланс інтересів можливо лише за формальної переваги працівника над роботодавцем. Питання в тім, що Україні не вистачає незалежного профспілкового руху, спроможного насправді використовувати передбачені можливості. Однак з початку 2000-х років роботодавці намагалися прийняти проекти нового ТК, які дозволили б їм заощадити гроші на HR-відділах та спростити боротьбу з невдоволеними працівниками у важкий період кризи.

При цьому більшість українських працівників задоволені КЗпП. Стурбовані вони тільки тим, як він застосовується на практиці роботодавцями. Між тим, більшість незалежних профспілок (у тому числі Конфедерація вільних профспілок України) виступають принципово проти прийняття нового кодексу. Федерація профспілок України ― найбільша профспілкова конфедерації з 8,7 млн. членів ― не має чіткої позиції.

За статистикою Міністерства економічного розвитку і торгівлі, 85% перевірених роботодавців порушували чинне законодавство про працю. Україна належить до тих європейських країн, де право на страйк дуже звужене (схожа ситуація з Білоруссю, Естонією та Росією). Заробітна плата в країні залишається неймовірно низькою. І заборгованість із заробітної плати продовжує зростати: вона вже давно перевищила мільярд гривень. Приблизно половина цієї заборгованості належать підприємствам, які все ще знаходяться в експлуатації 1.

Приблизно половина всіх робітників зайняті нелегально. Послідовно високий рівень еміграції з України свідчить про те, що українці, особливо молоді люди, не бачать можливостей для гідного працевлаштування тут.

Чому КЗпП не «працює»?

У порівнянні з багатьма європейськими країнами, український Кодекс надає працівникам широкі права ― хоча це не гарантує їх дотримання.

Зокрема, Кодекс передбачає 40-годинний робочий тиждень, безперервний відпочинок тривалістю 42 годин на тиждень, обмеження на використання понаднормових, захист вагітних жінок та молодих матерів від звільнення і звільнення членів профспілки тільки після попередньої згоди профкому.

Разом з тим цей документ не позбавлений ряду недоліків, які негативно відбиваються на становищі сучасних працівників. Частина з них випливають з того, що певні проблеми просто не могли бути передбачені у радянські часи.

Робочий час. КЗпП фактично не дозволяє укладати трудові договори з умовою про виконання роботи вдома або з гнучким графіком. Через це працівникам доводиться укладати цивільно-правові угоди, які позбавляють їх багатьох соціальних гарантій (наприклад, права на відпустку або на отримання виплат у зв’язку з хворобою). Ймовірно, що така форма роботи набула б поширення серед працівників мас-медіа або сфери IT. Той факт, що майже половина працівників зайнята у нелегальному секторі, свідчить про те, що нинішні правила є дуже жорсткими. Можливо, послаблення у питанні робочого часу сприяли би частковому виходу економіки із тіні. Або принаймні укладення тимчасових трудових договорів на тих робочих місцях, де зараз взагалі немає будь-якого оформлення відносин.

Самозахист та спрощені процедури відновлення трудових прав. Чинний Кодекс розроблявся для патерналістської моделі, коли держава здійснювала суворий нагляд за дотриманням умов праці. Сьогодні ж Державна інспекція праці фактично не має повноважень вплинути на роботодавця, а порушити кримінальну справу вкрай складно. В умовах, коли влада усунулася зі сфери праці, конче необхідним для працівників є отримання інструментів самозахисту. Серед них — індивідуальний страйк та право брати кредит у банку у випадку заборгованості по зарплаті. Окрім цього, потрібно делегувати профспілкам право накладати штрафи на власників (за порушення трудового законодавства). Такі норми зробили б трудящих суб’єктом, здатним накладати санкції, а отже, відносини з роботодавцями стали би більш рівноправними.

Окрім цього, актуальним є створення мережі трудових судів — спеціалізованих судових установ, які б оперативно розглядали спори про порушення прав працівників. Сьогодні справа про виплату заборгованості по зарплаті може розглядатись 12—18 місяців. Навіть у разі, коли працівник зіштовхується з очевидним порушенням його законних прав, він мусить доводити свою правоту.

Гендер і дискримінація. КЗпП не є досконалим у плані утвердження принципу гендерної рівності. Так, у ньому є жорсткі норми, які не дозволяють звільняти вагітних та матерів (на практиці це призводить до того, що роботодавці дуже обережно підходять до найму цих осіб на роботу). Однак Кодекс розроблявся з іншим уявленням про гендерну культуру. Так, в ньому відсутні норми, які б зробили можливими розподілення сімейних обов’язків між батьком та матір’ю. Зазначимо, що Директива Ради №2010/18/ЄС від 08.03.2010 р. «Про імплементацію переглянутої рамкової угоди щодо батьківської відпустки, укладеної СКПРЄ, ЄЦРП та ЄКП» передбачає «непередавану» відпустку для батька. Говориться, що принаймні один місяць обов’язки по догляду за дитиною має нести батько. Згідно з українським КЗпП, подружжя саме визначає, хто розпоряджатиметься відпусткою.

Питанню дискримінації приділяється надзвичайно мало уваги — проголошується загальний принцип рівності трудових прав усіх громадян незалежно від будь-яких ознак, але незрозуміло, як він має втілюватись на практиці. Такі питання, як заборона гомофобії, взагалі навіть не згадуються у тексті Кодексу.

Охорона здоров’я. Радянський Союз гарантував кожному право на безкоштовну охорону здоров’я. Сьогодні, після розпаду Радянської системи, застарілі положення Кодексу звучать декларативно, бо державі не вистачає фінансових ресурсів для забезпечення цих прав. Звичайно, така ситуація ненормальна. Доки в Україні діє конституційна норма про безоплатне лікування — слід вимагати виконання цієї норми за рахунок олігархів. Але як покращити становище окремих працівників вже сьогодні?

Законодавство Європейського Союзу є більш конкретним, і гарантує право на охорону здоров’я передусім працівникам, зайнятим на шкідливих умовах. Так, в КЗпП відсутнє положення Директиви Ради №2003/88ЄЕС «Про деякі аспекти організації робочого часу», яке надає працівникам, які трудяться на нічних роботах, право на безкоштовний медичний огляд і безкоштовне забезпечення медичними препаратами.

Участь в управлінні. Сьогодні в Україні, на жаль, не вистачає традиційної участі працівників в управлінні підприємством. Будь-які зачатки робітничого самоврядування були знищені ще в радянські часи.

Нині роботодавці України одноосібно керують своїми компаніями, отримуючи прибуток і приймаючи всі важливі рішення. Звичайно, ніщо не забороняє профспілкам встановити на рівні колективного договору певну модель взаємин із роботодавцем. Однак здатність робітничого класу виборювати такі поступки залишається під великим сумнівом.

Закріплення законом прав працівників значно сприяло б участі трудових колективів в управлінні компаніями. Наприкінці 1980-х років з’явився цілий розділ в КЗпП, що регулював права трудових колективів. Зокрема, він стосувався права працівників обирати директорів своїх підприємств, але ці права були швидко скасовані після проголошення незалежності України в 1991 році.

У нинішніх умовах необхідно зосередити увагу на праві профспілок бути представленими у керівному органі компанії, в тому числі на праві впливати на рішення щодо власності та персоналу. Крім того, слід розглянути питання про скасування законів про комерційну таємницю для компаній зі значними доходами або заборгованості по заробітній платі ― це надало б співробітникам додатковий аргумент у вигляді інформації.

Захист працівників у разі банкрутства. За Радянської України неможливо було уявити банкрутство підприємств. Тоді як у капіталістичній Україні випадки банкрутства стали звичним явищем. Процедура реалізації майна збанкрутілих підприємств на практиці є доволі довготривалою і часто не дозволяє виплатити працівникам заслужений заробіток. Тут було б доцільно запозичити сучасний європейський досвід. Йдеться, зокрема, про Директиву Ради №80/987/ЄEC від 20 жовтня 1980 р. «Про зближення законів держав-членів, які стосуються захисту працівників у разі неплатоспроможності роботодавця», яка регламентує створення гарантійного фонду для виплати заробітної плати працівникам підприємств-банкрутів.

Угода про асоціацію

Відмова Януковича підписати Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом у листопаді 2013 стала каталізатором протестів, які зрештою привели до краху його режиму. Але чи містила Угода положення щодо захисту прав українських працівників? Гадаємо, що роботодавці будуть лобіювати новий Трудовий кодекс, посилаючись на необхідність реалізації Угоди про Асоціацію, яка була ратифікована ще у вересні 2014 року.

Звичайно, європейські директиви надають мінімальний рівень захисту, і країна повинна забезпечити більш широкі права для своїх працівників. Але є побоювання, що в ситуаціях, коли профспілки не в змозі застосувати правильний вид тиску, держава буде підходити до імплементації Угоди про Асоціацію надто формально.

Наприклад, Європейська Директива №2002/14/EС від березня 2002 передбачає, що розірванню договорів має передувати процес «консультації», а не згоди профспілки. Крім того, цей процес не буде навіть обов’язковим у деяких компаніях. Директива не поширюється на бізнес із менш ніж 50 співробітниками. Це, по суті, обмежує діяльність профспілок в таких компаніях.

Авторський колектив

Один погляд на авторів нового ТК може навести на думку про можливі результати його втілення. Розробником першого проекту кодексу (№1658) був Михайло Папієв, колишній губернатор Чернівецької області, а тепер депутат ВР від «Опозиційного Блоку» (який підтримується Рінатом Ахметовим). З тих пір, як Папієв зареєстрував першу редакцію законопроекту в грудні 2014 року, він стикнувся з можливістю втратити статус депутата. Через порушення виборчого законодавства в 2012 році, проти нього розпочато кримінальне переслідування.

У травні 2015 року новий проект кодексу був підписаний депутатами Ради від фракцій Петра Порошенка та Арсенія Яценюка ― Степаном Кубівим і Людмилою Денісовою. Кубів, колишній голова Національного банку України, член блоку Порошенка (підтримуваного Дмитром Фірташем під час виборів) в даний момент звинувачується у вибірковому рефінансуванні банків.

Людмила Денісова, депутат від «Народного фронту» (підтримуваного Ігорем Коломойським), була міністром праці та соціальної політики в уряді Юлії Тимошенко (2007―2010), де вона лобіювала один з попередніх проектів Трудового кодексу. Денісова займала ту ж позицію в першому уряді Яценюка в 2014 році. Водночас вона відома як роботодавець: в 2012 році розгорнула масове скорочення штату співробітників на своїй ТРК «Чорноморська». Окремі співробітники цієї телекомпанії були звільнені після протесту проти затримки розрахунку із зарплати.

Небезпеки нового трудового кодексу

Звичайно, сьогоднішній КЗпП має недоліки, але це можна владнати за допомогою точкових змін, а не прийняття цілого ТК. У проекті ТК №1658 можна знайти не просто одіозні норми, а й прямі протиріччя з положеннями Конституції України.

Відповідно до статті 22 Конституції, нові закони не повинні порушувати зміст і виконання основних прав і свобод. Але проект кодексу порушує соціальні положення, закріплені в Конституції.

Наприклад, новий кодекс зніме заборону на нічну роботу жінок, які мають дітей віком до трьох років. Максимальний випробувальний термін буде продовжений з трьох до шести місяців. Крім того, роботодавець може покласти на працівників «додаткові обов’язки», коли йому здаватиметься, що їх «повна зайнятість» не забезпечується (стаття 37). Якщо вони виконуватимуть роботу більш низької кваліфікації, то додаткова плата не передбачена. Таким чином, не виключено, що програміст повинен буде працювати прибиральником без додаткової оплати.

Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Тим не менш, відповідно до проекту кодексу, деякі працівники опиняються в гіршому становищі тільки тому, що вони працюють на малий бізнес або знаходяться на тимчасовому контракті. Це буде стимулювати роботодавців використовувати ці «винятки» із правил.

Наприклад, співробітник малого бізнесу (Господарський кодекс України встановлює, що невеликими підприємствами є ті, де працює до 50 осіб) повинен бути інформований про скорочення штату за один місяць, а не два.

Крім того, малі підприємства повинні попереджати своїх співробітників про погіршення умов праці (наприклад, урізання зарплати) за один місяць, а не за два (стаття 221). Можна передбачити, що роботодавцям буде вигідно фіктивно дрібнити підприємства з метою отримання більших переваг над працівником. Окрім того, роботодавцям стане вигідно укладати тимчасові трудові договори строком до двох місяців: про скорочення у таких умовах взагалі попереджатимуть за один тиждень (стаття 61).

Стаття 30 проекту кодексу дозволить роботодавцям контролювати дії своїх співробітників за допомогою технічних засобів. Це може включати відеоспостереження або перевірки електронної пошти. Такий постійний нагляд може призвести до невиправданого психологічного тиску, як зазначають фахівці Головного науково-експертного управління парламенту.

У порівнянні із КЗпП проект розширює підстави, коли звільнення можливе без згоди профкому. Відповідно до статті 111 проекту, можна звільняти працівників за такими підставами, як: систематичне невиконання трудових обов’язків; прогул; поява на роботі в нетверезому стані; грубе порушення правил охорони праці.

Водночас у деяких випадках звільнитись за власним бажанням працівникові буде неможливо, навіть якщо умови праці погіршаться. Наприклад, у разі коли роботодавець документально підтвердить, що працівник проходив за його кошт підвищення кваліфікації (стаття 327 проекту). Працівник позбавлятиметься права звільнитись до тих пір, поки не відпрацює певний термін. Або ж потрібно буде сплатити компенсацію у розмірі тієї суми, яку нібито витратив власник на навчання працівника.

Уявні вигоди

Прихильники нового ТК згадують про декілька незначних поліпшень як доказ його прогресивності. Наприклад, автори часто використовують аргумент, що вони пропонують розширити щорічну відпустку з 24 до 28 днів і що буде введено пеню за затримку зарплати.

Можливо, додаткове регулювання тимчасової роботи і нетипових трудових відносин буде мати деякі позитивні результати. Юристи, які представляють інтереси роботодавців, кажуть: в інших ситуаціях, певні особи просто не змогли б влаштуватися на роботу офіційно. Але ключові недоліки ТК — це якраз продовження його переваг. Є небезпека, що нові можливості будуть використовуватись для посилення залежності працівників від власників.

Звичайно, влада бачить лібералізацію трудових відносин як засіб залучення іноземних інвесторів. Іноземних інвесторів в Україні значною мірою бентежить корупція, але держава не показала значних досягнень в боротьбі з цим явищем. Через це вона вимагає від простих людей відмовитися від своїх прав.

Незабаром єдиною конкурентною перевагою України на європейському ринку буде найнижча зарплата з найменшою кількістю прав працівників. Про це прямо заявляє, приміром, віце-президент компанії з управління активами розвитку будівельного холдингу DCH Олена Дерев’янко, коментуючи погану економічну ситуацію в країні: «Це погана новина для кожної фізичної особи, але хороша для тих, хто хоче мати бізнес в Україні: витрата за статтею «оплата праці» є зовсім іншою, ніж в інших країнах».

Так само, надання більших переваг малому бізнесу у питаннях звільнення працівників, здається, не є переконливим. Малий бізнес повинен стимулюватися доступними кредитами, викоріненням корупції та спрощенням податкової системи, а не через поневолення трудящих. Тим паче немає гарантії, що лібералізація трудових відносин допоможе економіці вийти з тіні.

Наприклад, скорочення на 50% єдиного соціального внеску на початку 2015 року не призвело до значного збільшення офіційно-зайнятих працівників. Цей платіж соціального страхування було введено в 2010 році для консолідації попередніх окремих платежів (на пенсії, фонди непрацездатності, допомогу по безробіттю), сплачуваних роботодавцями. Він становив близько 40% від фонду заробітної плати і вважався головною причиною невисокої офіційної зайнятості. Ставка внеску була предметом суперечок у переговорах з МВФ.

Незалежно від можливих поправок, проект Трудового кодексу є неприйнятним з точки зору трудящих України. Його переваги не роблять співробітників менш залежними від своїх роботодавців і не розширюють можливостей для боротьби. Приміром, яке значення матиме гіпотетична можливість отримання подовженої відпустки, якщо працівника звільнять за надуманою підставою без згоди профспілки?

Водночас запроваджуються нові правові інститути, які призведуть до ще більшої залежності працівників від своїх роботодавців. Питання трудової реформи має бути відкладено, принаймні, до моменту виникнення політичних партій, які представляли б інтереси працівників.

Перспективи прийняття цього акту суперечливі. З одного боку, Павло Розенко, міністр соціальної політики, заявив, що новий ТК має бути прийнятий у липні 2015 (програма Уряду передбачає прийняття цього закону до кінця року). Позиція найбільших фракцій виглядає консолідованою. Але наближення місцевих виборів у жовтні цього року знижує вірогідність прийняття такого спірного акту.

В інтересах робітничого руху добитись, щоб питання трудової реформи не стояло на порядку денному. До тих пір, поки олігархи мають монополію на владу, реформи будуть проводитися тільки в їхніх інтересах.

 

Notes:

  1. За даними Держкомстату, 68% (1,025 млрд. грн з 1,496 млрд. грн) або понад 2/3 станом на травень 2015 р. становить борг економічно активних підприємств.
Поділитись