Живучи в пострадянському світі, ми багато чому навчилися від вас. Під «ми» я маю на увазі розрізнених, слабо організованих комуністів, демократичних соціалістів, лівих анархістів, феміністок та активістів із Києва, Львова, Мінська, Москви, Санкт-Петербурга та інших місць, що нині переживають страхіття війни та поліцейського насильства. Після того, як наша марксистська традиція застигла, деградувала та маргіналізувалася, ми почали читати коментарі до «Капіталу» англійською мовою. Після падіння Радянського Союзу ми спиралися на ваш аналіз американської гегемонії, неоліберального повороту у формах нагромадження капіталу, західного неоімперіалізму. Ми також надихалися західними соціальними рухами – від альтерглобалізму до антивоєнних протестів, від Occupy до BLM.
Ми цінуємо ваші спроби теоретизувань із приводу подій у нашому кутку світу. Ви влучно зазначили, що США допомогли зруйнувати демократичні та економічно прогресивні варіанти пострадянських перетворень в Росії та інших країнах. Ви маєте рацію щодо того, що США та Європі не вдалося створити безпечне середовище, яке охоплювало б Росію та інші пострадянські країни. Наші країни вже давно перебувають у ситуації, коли доводиться пристосовуватися, йти на поступки, погоджуватися на принизливі умови. Ви висловлювали співчуття, що межувало з романтизацією, а ми іноді й потурали цьому.
Однак сьогодні, коли відбуваються обстріли Харкова, ми бачимо обмеженість перейнятої у вас науки. Це знання сформувалося в умовах американської гегемонії, що наштовхнулася на російські криваво-червоні лінії. США вже не здатні насаджувати власні інтереси Росії та Китаю, протистояти їм військовою силою, а їхні економічні важелі дедалі слабшають. Всупереч висловленій багатьма з вас думці, Росія перестала реагувати, пристосовуватися та йти на поступки. Вона отримала свободу й готова змінювати світ довкола себе. Російський інструментарій відрізняється від американського, його природа не гегемонічна, адже спирається не на «м’яку» силу та економіку, а саме на грубу силу. А груба сила – це потужний інструмент, як видно з поведінки США в Латинській Америці, Іраку, Афганістану та в усьому світі. Росія змавпувала силову інфраструктуру американського імперіалізму, не зберігши гегемонічного ядра.
Утім, така імітація не означає залежності. Росія стала автономним агентом: її дії визначаються власною внутрішньополітичною динамікою, а наслідки цих дій тепер суперечать західним інтересам. Росія змінює світ навколо, нав’язує власні правила, подібно до того, як це робили США, хоча й іншими засобами. Відчуття дереалізації, яке поділяють багато дописувачів – «це відбувається не з нами» – навіяне тим фактом, що російські військові еліти можуть нав’язувати ілюзії, перетворювати їх на беззаперечні факти, змушувати інших приймати їх проти волі. Ці ілюзії не визначаються США чи Європою, це не реакція, це – творення.
Зіткнувшись із «тим, що неможливо уявити», я спостерігаю, як західні ліві роблять те, що їм найліпше вдається: аналізують американський неолібералізм, експансію НАТО. Та цього вже замало, адже це ніяк не пояснює світ, який постає на руїнах Донбасу та головної площі Харкова. Світ неможливо вичерпно описати суто як такий, що формується діями США чи реагує на них. Світ рухається своїми шляхами, і саме США та Європа у багатьох сферах перебувають у режимі реакції.
Співробітники МНС України виносять тіло загиблого із пошкодженої будівлі мерії внаслідок обстрілу в Харкові, 1 березня 2022 року | USA today / Pavel Dorogoy, AP
Отже, мене вражає те, що, говорячи про трагічні процеси у нашому куточку світу, ви зводите їх до реакції на діяльність власних урядів та бізнес-еліт. Від вас ми дізналися про НАТО і США усе, але це знання нам вже мало чим стає у пригоді. Можливо, США й намалювали схему цієї настільної гри, але тепер інші гравці переміщують фішки та домальовують червоним маркером власні контури. США-центричні пояснення застарілі. Я читав усе написане і сказане лівими про конфлікт США, Росії та України, що загострився минулого року. Більшість цих коментарів були жахливо відірвані від реальності, ба навіть гірші за мейнстримні пояснення. Прогностична сила таких коментарів була нульовою.
Я не намагаюся звинувачувати західних лівих в етноцентризмі, радше хочу вказати на обмеженість їхньої перспективи. У тумані війни та стресі, кращої перспективи я запропонувати не в змозі. Аби зрозуміти, якою теоретично є наша ситуація, я закликав би прислухатися до думок звідси. Перспектива USплейнінгу [за аналогією до «менсплейнінг» — прим. пер.] у цьому випадку не є такою помічною, як ви про неї думаєте. Нам також потрібні сили, щоб постати з руїн східного марксизму та колонізації західного. Ми оступаємося на цьому шляху, і ви можете звинувачувати нас в націоналізмі, ідеалізмі, провінціалізмі. Вчіться на цих помилках: тепер ви також набагато провінційніші і стикаєтеся зі спокусою вдатися до спрощеного маніхейства.
Перед вами стоїть завдання реагувати на війну, яку ваші країни не ведуть. Зважаючи на всі теоретичні безвиході, окреслені вище, не існує простого способу сформулювати антивоєнний меседж. Цілком зрозумілим є лише одне: ви можете допомогти впоратися з воєнними наслідками, надаючи допомогу біженцям з України, незалежно від кольору шкіри чи паспорта. Ви можете тиснути на уряд, аби той скасував зовнішній борг України та надав гуманітарну допомогу.
Не дозволяйте «сирим» політичним позиціям замінити собою аналіз ситуації. Застереження про те, що головний ворог знаходиться у вашій країні не має перетворюватися на хибний аналіз міжімперіалістичної війни. На цьому етапі заклики до розпуску НАТО чи, навпаки, прийняття туди нових членів, не допоможе тим, хто гине під бомбами в Україні й у в’язницях Росії та Білорусі. Розмахування порожніми гаслами шкідливе як ніколи. Клеймити українців чи росіян фашистами означає збільшувати проблему, а не працювати над її вирішенням. Довкола Росії виникає нова, автономна дійсність, руйнівна дійсність, дійсність жорстоких репресій, дійсність, де набуває обрисів ядерний конфлікт. Багато з нас не зважили на тенденції, що призвели до такого становища. У тумані війни, ми не здатні чітко розгледіти обриси нового світу. Американський та європейській світи не бачать його також.
У такій дійсності ми, пострадянські ліві, матимемо незрівнянно менше організаційних, теоретичних та просто життєво важливих ресурсів. Без вас ми заледве виживемо. Без нас ви наблизитесь до прірви.
