«Все буде Прайд», що б це не означало

  • 20 червня 2018
  • 3157
«Все буде Прайд», що б це не означало

Я хочу поговорити про «Марш Рівності», але мені нема з ким. Всі говорять не про те. Я хочу почути, що скажуть низові активіст_ки, які не прийшли на Прайд. Але вони мовчать. Я хочу розібратись, чиї руки помили одна одну в цій веселковій історії. Я хочу прорецензувати спектакль «Про все хороше», який пройшов цієї неділі в центрі столиці. Не знаю, чи вийде.

Звісно, я б могла написати про це пост на Facebook, але тоді я втрачу анонімність. Заклюють. Відфрендяться. Не будуть зі мною працювати. Ми тут всі зв’язані одним НДО-ланцюгом, хоч я й не людина з ЛГБТ-ком’юніті. Як учасники Прайду загорталась в ЛГБТ-прапори, так і я загорнусь у свій псевдонім. Він мене захистить.

Я лише вкажу на ті моменти, які здаються мені важливими.

Експертні ток-шоу. Протягом тижня до Прайду й декілька днів після для ЗМІ була ідеальна нагода хайпануть: звести в студії організаторів КиївПрайду з радикалами на кшталт Євгена Карася — нехай собі чубляться. Може, поб’ються. А рейтинги оптимістично підуть угору. «Гаряча тема» + конфлікт = профіт. Як правило, в таких шоу ніхто нікого не переконує, кожен йде за своїм рейтинговим інтересом. У випадку з українськими ЗМІ — дуже сумнівним навіть із кількісної точки зору. Зайдіть на YouTube-канал, скажімо, Zik. Яка в них кількість переглядів? В середньому по 150—200 на відео плюс близько п’яти сотень людей дивляться ефір у тихий час, в прайм-тайм цей показник піднімається до півтори, максимум дві тисячі глядачів. Боюсь, такі кількісні показники не зігнуть суспільну думку. Зате ідеологічно такі шоу «вінчають» інституційних ЛГБТ й правих радикалів. Ніхто з них не хороший чи поганий на 100%. Вони як супергерої й поганці з коміксів Marvel, перші – не такі прості й добренькі, другі – хоч і лихі, але з болем в серці. Можливо навіть, в наступному випуску вони об’єднають свої сили, щоб захистити Землю від чужинців.

Безпека. Тут на сцені з’являється держава зі своєю функцією надати безпеку учасникам мирних акцій. Національна поліція з Нацгвардією спрацювали як по нотам. Це круто й wow. Дійсно. Бонусом правоохоронці заручились моральною індульгенцією від спільноти. Всі з усіма дружать, а на малюсінькі антифашистські акції можна й надалі не звертати уваги. Про них не заспіває Ірина Білик.

Спробуємо уявити, що ми «міжнародні партнери». Нас уже декілька років лякають нацистами. Так і де ж вони, ці непереможні радикали, на яких нема управи, ця грізна вулична сила, яка змітає все на своєму шляху? З самого ранку їх «зачистили» копи. Як кошенят. «Партнери» навряд копатимуться в десятках нападів й виводитимуть індекси системності правого насильства. Вони побачать усміхнений безпечний київський Прайд. І їхня совість буде спокійна: ультраправі й традиціоналісти — це тимчасова українська проблемка. Вони можуть бути приборканими, дивіться. Все під контролем. Дайте цій державі грошей, будьте «добрими друзями України».

Рівність. З нею в повістці Прайду все ніби зрозуміло. Але аж надто рівність ототожнилась з «правом на любов». На фотографіях ми бачили безліч плакатів про кохання й сердечок. Тема рівності в суспільному дискурсі ніби злилась з умовними «правами ЛГБТ», й, боюсь, ними поки й обмежується.

Складається враження, що з ліберального правозахисного середовища викорінюють теми бідності, нерівності доступу до освіти, медицини та до інших суспільних благ. В спільному екстазі ми ніби забули, що права людини — це й про її економічні права також, а гідність — це не лише про любов та право на ідентичність.

Пазл «молодої демократії», яка рухається правильним шляхом, склався ідеально. А ще цього року не було незручних плакатів про націю чи війну. Все було так гладко, що аж не віриться. Все стало Прайд. Що б це не значило.

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери