Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

  • 31 жовтня 2010
  • 2407
Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

Дан Якопович

Нам, як мешканцям країни, в якій спекуляція на регіональних відмінностях вже давно стала звичном передвиборчим піар-ходом, здалася надто знайомою картина представлена в статті Дана Якоповича, головного редактора лівого журналу на території колишньої Югославії «Novi Plamen», про взаємозалежність сербського та хорватського націоналізмів. Його ж пропозиції до завоювання гегемонії лівими видаються вартими серйозної дискусії.

 

«Єдиним випадком, коли хорватський патріот (який шанує свій хорватський народ) згадує про хорватський народ – це тост! Будь-яку іншу форму згадування хорватського народу, наприклад статистичну чи економічну, соціальну чи демократичну, наш патріот ненавидить у принципі.»

Мірослав Крлєжа

 

Шрами війни у моїй країні, Хорватії, є сильними та явними навіть через 15 років після того, як вона закінчилася. Насилля та ненависть знищили міжетнічну довіру, породивши страх та почуття образи, і для їхнього подолання потрібні десятки років. Післявоєнна нормалізація була обмеженою та відносною, значній меншості населення Хорватії та Сербії вдалося її уникнути.

На відміну від відверто експансіоністської та анти-антифашистської Радикальної партії у Сербії (яка нещодавно розділилася на «жорстку» та трохи більш помірковану націоналістичні групи), панівний Хорватський Демократичний союз перетворився (частково через процес зближення та переговорів з ЄС) на більш-менш типову Європейську центристсько-правоконсервативну, неекстремістську, але все ж достатньо націоналістичну, і заразом неоліберальну та клієнтелістську відносно США, НАТО та ЄС. На щастя, ультраправі у Хорватії – за винятком меншості у правлячій партії – були маргіналізовані на партійно-політичній сцені, хоча їхня позиція все ще є досить резонансною у сфері громадянського суспільства (через посередництво ультраправих медіа, католицької церкви, ветеранських організацій, тощо).

Упереджений, однобокий погляд на минулі століття розгортається з обох сторін, головним чином політичними елітами та мас-медіа. Із хорватської сторони заперечується травмування сербського населення внаслідок геноцидної політики маріонеткової фашистської хорватської держави під час Другої Світової війни, так само як і відновлення націоналістичної ідеології наприкінці ХХ ст., що перешкоджає кращому розумінню нещодавніх конфліктів. Сербська сторона, зі свого боку, була схильна замовчувати дискримінаційну політику Королівства Югославія та применшувати вагомий внесок хорватів у партизанську боротьбу (в той час як дехто з Радикалів[1], навіть були на стороні четників). Саме такі закриті канали комунікації та захоплення публічного дискурсу націоналістичними політиками з обох сторін серйозно вплинули на події останньої війни (нарівні з економічною кризою, загальною бюрократизацією політичного життя та руйнуванням потенціалу справжньої робітничої самоорганізації).

Зіткнення двох експансіоністських націоналізмів, централізованого проштовхування Мілошевичем програми «Великої Сербії» (що супроводжувалося руйнуванням Югославського соціалістичного експерименту новими олігархіями, які він організував всередині системи, та політикою геноциду у Боснії, Хорватії та Косово) та класичної ультраправої програми Туджмана з іншого боку (що включало погрози та порушення людських прав сербів у Хорватії та територіальні претензії до Боснії та Герцеговини) унеможливили мирне вирішення кризи. Сьогодні, хоча й були досягнути значні успіхи у цьому питанні, взаємний страх, недовіра та образи продовжують нищити потенціал справжнього примирення та перемоги над правими в обох країнах.

 

Як боротися з націоналізмом

Емпіричні докази у багатьох країнах підтверджують, що антикапіталістична лівиця не здатна здобути масову підтримку, якщо вона зображає себе як «безнаціональну». Розвинуте Антоніо Грамші поняття «національного-народного» вказує на те, що до домінуючих вірувань та звичаїв потрібен обережний та чутливий підхід. Більше того, робота із національними особливостями є вихідним пунктом для життєздатної лівої стратегії.

Справжні соціалістичні ліві у Хорватії та Сербії повинні допомогти організувати робітничий клас та всіх пригноблених людей проти їхніх націоналістичних урядів та експлуататорської системи, що поневолює працюючих людей в обох країнах, продукуючи злидні, відчуження та цапів відбувайло. Ці націоналізми не лише призвели до ницої дегуманізації «Іншого», шовіністичної наруги над базовими правами людини за етнічною чи релігійною ознакою – еліти з обох сторін водночас атакували своїх власних робітників, розкрадали суспільну власність, позбавляли влади власних жителів, запровадили дикий капіталізм та (першопочатково) ізоляціоністське авторитарне правління. Тепер більшість із цих нових еліт зайняли некритичну позицію щодо Західних центрів сили і в результаті віддали важливі стратегічні економічні ресурси (такі як банківський сектор) та звели до мінімуму військовий та політичний суверенітет своїх країн. Не дивно, що Хорватія стала об’єктом ошукування (та глуму) з боку різноманітних іноземних інтересів.

У той час, як із націоналізмом еліт та їхніх політичних посіпак потрібно боротися відверто та послідовно, націоналістичним упередженням працюючих людей не варто протистояти напряму (на відміну від деяких із їх найогидніших проявів, таких як етнічна дискримінація). Їх краще знищувати та нейтралізувати шляхом витонченого підходу, що модифікує весь дискурс та конструює основу для справжньої, недискримінативної та класової, форми «прогресивного патріотизму». Відомий ірландський соціаліст Джеймс Коннолі запропонував потужний (хоча й недосконалий) приклад такого креативного підходу:

«Ірландія без її народу для мене є ніщо і та людина, яка, сповнена любові та ентузіазму до “Ірландії”, все ж може незворушно прогулюватись нашими вулицями та спостерігати все те зло та страждання, той сором та деградацію, влаштовані над ірландським народом, так, влаштовані ірландцями над ірландськими ж чоловіками та жінками, без того, щоб випалити все це вщерть, є, на мою думку, шахраєм та брехуном у душі, незалежно від того, наскільки вона любить те поєднання хімічних елементів, яке із задоволенням називає Ірландією» (Forward, 7 липня 1900). «Мені загалом до вподоби те сильне бажання зберегти честь чи свободу окремої країни, яке люди називають “патріотизмом”. Я також вірю у братство всіх людей та в міжнародну солідарність праці, у спільність інтересів, які повсюдно об’єднують пригноблених по всій Землі» (Workers’ Republic, 28 липня 1900). «Якщо назавтра ви усунете англійську армію та піднімете зелений прапор над дублінським замком, але не візьметеся за організацію Соціалістичної республіки, всі ваші зусилля будуть марними» (Shan Van Vocht, січень 1897).

Для того, щоб загасити джерела сили правих, соціалістичні ліві повинні також апелювати до народного бажання єдності, протиставивши прогресивне об’єднання «Народу» – у термінах позбавлених права голосу мас, експлуатованих бюрократами, політиками та корпоративною жадібністю – фальшивій єдності, заснованій на класовому правлінні та статус-кво. Егалітарне та інтернаціоналістичне висловлювання Коннолі продовжує резонувати сьогодні всюди, де націоналізм та капіталістичне гноблення знищує потенціал для солідарності та товариськості:

«Ми хочемо бути вільними і у кожному ворогові тиранії ми бачимо брата, де б він не народився; у кожному ворогові свободи ми також бачимо нашого ворога, хоча б він був таким же ірландським, як і наші пагорби. Вся Ірландія для народу Ірландії – їхня громадська власність, якою повинні володіти та розпоряджатися як народним спадком, за допомогою праці вільних людей у вільній країні»  (Workers’ Republic, 5 серпня 1899).

Справжні патріоти не бояться протистояти політичним та економічним елітам для того, щоб захистити спільне благо. Це якраз і є їхнім головним завданням.

Переклав Остап Кучма

Оригінал статті англійською мовою буде надрукований в журналі The Future Present

 


 

Примітки

1. Сербська радикальна партія – крайня права партія, заснована в 1991 р.; до 2003 р. очолювана Воїславом Шешелем, звинувачуваним у військових злочинах під час війни в Боснії – прим. пер.

Залишити коментар

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери