10 квітня Світовий банк оновив прогноз ВВП України, заявивши, що російське вторгнення скоротить економіку України на 45% вже у 2022 році. Та це доволі оптимістичний прогноз. Адже на кінець березня прямі втрати країни через вторгнення вже перевищили $1 трлн дол. Україна й раніше була однією з найбідніших країн Європи із найбільшою кредитною заборгованістю. Сьогодні ж бюджетні витрати на зброю, гуманітарні та медичні потреби зросли в геометричній прогресії. Тому МВФ та на прохання українського МінФіну вже створив фонд допомоги, через який інші країни можуть спрямовувати ресурси на рахунки України.
Космічні суми коштів потрібні будуть також і після війни, щоб реконструювати житло та інфраструктуру, облаштовувати і розміновувати міста, села, земельні, лісові й водні угіддя. У таких умовах обслуговування державного боргу можливе лише за умови нехтування військовими та іншими найактуальнішими потребами народу – інакше їх просто не вистачить, навіть із донаціями інших країн та організацій. Витрати на нагальні потреби – а не процентні ставки за боргами – мають бути пріоритетом.
Зруйновані будинки й автомобіль цивільних жителів після російського нападу / Reuters
Водночас післявоєнна економічна реконструкція має ретельно плануватися. Це може означати лише одне – настав час для масштабної багатогранної міжнародної допомоги та пом'якшення умов надання допомоги МВФ для реалізації фіскальної політики всередині країни, а не жорсткої економії у воєнний час задля обслуговування боргу. Цього можна досягти лише за допомогою скоординованих дій з боку України, міжнародних організацій, іноземних політиків та різних суспільно-активних груп.
У цій статті я викладу основні аспекти історії формування українського боргу, його токсичності під час війни, та загальні умови ефективності програми макроекономічної відбудови, зокрема ролі інституту держави в такому процесі.
Коротка історія боргу
Після здобуття незалежності Україна втрачала реальну економічну базу, необхідну для підтримки економіки, погашення державних або приватних боргів. До цього додався тиск на економіку за рахунок постійної потреби в позиковому капіталі (державному, комерційному і споживчому), ускладненому обмеженою здатністю погашати відсотки. Економіка ще більше ослабла поєднання залежності від імпорту, валютизації та девальвації національної валюти, які тривають донині. Олександр Кравчук (2015) детально документує, як формувався цей борг і передумови його накопичення в Україні.
Ці процеси погіршилися через багаторівневий шок пандемії COVID-19, а тепер і новий етап російського вторгнення. Негативні економічні наслідки пандемії уряд намагався компенсувати за допомогою подальших ринкових реформ. Макрофінансова допомога ЄС підтримувала країну у боротьбі із наслідками пандемії COVID-19 і може допомогти сьогодні. Допомога від МВФ є дуже важливою, почасти тому, що саме МВФ розробляє інструкції з утилізації боргів та допомоги. Але для України останні транші миікрофінансової допомоги від МВФ йдуть з «більшими та всеосяжнішими [вимогами] та стосуються посилення управління державними фінансами, управління та верховенства права, реформування судової системи, конкуренції на газовому ринку, покращення бізнес-клімату та управління державними підприємствами». Це означає підвищення цін на комунальні послуги, політику жорсткої економії державних витрат та комерціалізацію державних підприємств. Такі кроки потребують негайного перегляду з метою створення простору для автономного керівництва економікою.
Організації, що надають та регулюють борги – МВФ, Світовий банк і Європейський Центральний Банк – можуть допомогти цій ситуації, але нинішній спосіб взаємодії потребує коригування. До того ж, майже всі звичайні кризові інструменти вже вичерпано. Наприклад, Україна вже отримала 1,4 млрд доларів через Механізм швидкого фінансування (RFI), які «повинні бути погашені протягом 3-5 років». В умовах кредиту зазначено, що позичальник «зобов'язаний співпрацювати з МВФ, щоб докласти зусиль для вирішення труднощів платіжного балансу і описати загальну економічну політику, якої він пропонує дотримуватися». Очевидним є те, що за 3-5 років Україна не зможе виплатити такі суми. І що потрібно шукати інші варіанти вирішення фінансових потреб.
П'ятий президент України Петро Порошенко під час зустрічі із Крістін Лагард, очільницею МВФ
Країна в стані війни не в змозі виконати умови по вже існуючих боргах, не кажучи вже про нові. Такі заходи непридатні для цілей на які направлені, навіть якщо «конфлікт» вказаний як одна з ситуацій, коли використовується RFI. Це морально та економічно недоцільно, не в останню чергу через фіскальну економію та ринкові підходи до неринкових проблем, які очікуються від згаданої вище економічної політики.
Роль держави та міжнародних фінансових інституцій у економічній відбудові
Неефективні підходи до керівництва економікою під час пандемії COVID-19 навчили багатьох світових політиків і економістів вітати роль держави в економіці, адже ринки не могли впоратися із кризою самотужки. Держава в Україні ж, на відміну від її стереотипного сприйняття, не є роздутою, а навпаки – «частка національного доходу, яка розподіляється через оподаткування та бюджетування в Україні, набагато менша, ніж у розвинених європейських країнах». Саме держава була ключовим агентом у відбудові більшої частини Європи, Японії та Південної Кореї після Другої світової війни. На основі того історичного досвіду була розроблена «держава розвитку» як концепція, і зараз настав час повернутися до неї та розвіяти міф про неприборкані ринки, що піднімають країни з колін.
Згідно з Європейським зеленим курсом і Новим Зеленим курсом у США держава стає провідною силою інвестора, щоб прищепити довіру і приборкати кейнсіанських «тваринних духів» інвесторів, стабілізувати економіку. МВФ та інші міжнародні кредитори останньої інстанції необхідні як джерела фінансування. Але саме державні інститути виконують програму розвитку у своїх країнах і повинні мати автономію у цьому процесі. Локальним підприємствам має бути надано найвищий пріоритет у доступі до державних інвестицій. Цей суверенітет у здійсненні економічної політики щодо прийняття рішень має бути переосмислений та переоцінений у рамках взаємодії між Україною та її кредиторами.
Проте у Листі про наміри та оновленому Меморандумі про економічну та фінансову політику щодо поточної угоди stand-by для України, опублікованому в 2021 році, повторюються старі принципи отримання фінансування. У Меморандумі окреслено «заходи щодо впровадження структурних реформ», а саме «реформи у грошово-кредитному, фіскальному та фінансовому секторах, які спрямовані на покращення бізнес-клімату та зміцнення верховенства права, а також на боротьбу з корупцією». Проблема полягає в тому, що такі реформи націлені на все, що завгодно, крім подолання подальшої нерівності, соціально-економічної вразливості та необхідності ще більшої кількості боргів для стабілізації платіжного балансу за рахунок більш нагальних потреб.
У міжнародних фінансових інституціях не перший рік висловлюються думки щодо неефективності жорсткої економії та надмірно контрольваних рамок приписної політики для держав-отримувачок кредитів. Крістін Лагард, нині президентка Європейського Центрального банку, поділяла це бачення, будучи ще керівницею МВФ. Настала пора впроваджувати ці зміни на практиці, зокрема, у допомозі для України. Нам знадобиться багато допомоги, від безпосередньої до довгострокової, і звичайних механізмів кредитування буде недостатньо. Послаблення умов отримання кредитів, масштабна макроекономічна допомога та скасування боргів дозволили б Україні отримати такий необхідний простір для маневру і використовувати допомогу в найбільш ефективний спосіб.
Казки про ВВП, економічне знецінення і підрахунок збитків
Будь-яка спроба зрозуміти слабкі сторони економіки України повинна починатися з відповіді на питання, чи спроможна обрана економічна політика досягти поставлених цілей? Загалом існує велика потреба перейти до більш тонкого розуміння наслідків реформ державних послуг і як вони впливають на географічну, економічну, статеву й гендерну нерівність. В останні роки ми бачили не відсутність державних послуг та інфраструктури, а скоріше її напівруйнування, знецінення та розпродаж, і тому потрібно говорити про соціально-економічні наслідки економічного «антирозвитку»: бідність і її фемінізація, безлад, безробіття, землеробство заради виживання, відтік мізків та інші форми трудової міграції, соціальне розшарування.
Підліток на фоні руїн свого будинку в Чернігові та з підібраним котом / AP
Поки Україна дотримується своїх боргових зобов'язань у риториці та на практиці – заяви відповідних посадових осіб, наприклад, міністра фінансів Сергія Марченка та уповноваженого з питань управління державного боргу Юрія Буци відкидають міркування щодо реструктуризації боргу. 1 березня випущено піврічний купонний платіж у розмірі $292 млн за єврооблігаціями та військові облігації. Останні планують видати для покриття зарплат і пенсій, каже Бутса. Але облігації – це знову борги. Країні ж потрібне їхнє списання і допомога.
Зрозуміло, що Україна хоче здаватися надійним партнером, сильним і непохитним під величезним тиском війни. Але в умовах нерівноправної війни така поведінка - безумство. Тим більше, що кредити та облігації не перекриють усіх потреб і коштів, необхідних для протистояння російській агресії, боротьби з гуманітарною кризою, інфраструктурними збоями, хаосом в людських ресурсах, що виникає в результаті масових переміщень людей. Все це є непомірним тягарем і без зайвих боргів.
Зрештою, все зводиться до одного питання: хто і що є пріоритетом нашого Мінфіну, уряду й організацій, що мають стабілізувати економіку, – українці і їхнє виживання чи жменька приватних інвесторів і їхнє багатомільярдне збагачення навіть у часи війни?
