На різних майданчиках зараз триває дискусія про повоєнну відбудову. Цінності цього процесу — рівність та доступність — можуть виражатись у таких принципах, як прозоре і стале фінансування, людиноцентричність та гнучкість, партисипативність, координованість та важливість політики (policy). У цій статті я розкажу про застосування цих принципів при відбудові міст в Україні та за кордоном.
Пошкоджене житло
Внаслідок збройної агресії Росії постраждало близько 25% території України, деякі міста та селища зруйновані повністю. Оцінити обсяг пошкоджень об’єктивно надзвичайно складно, до того ж вони постійно зростають. Проте станом на лютий 2023 Світовий Банк називав суму 50 млрд доларів, і це лише прямі збитки, без урахування інфраструктури, котра також оцінюється приблизно в 50 млрд доларів.
За даними онлайн-ресурсу «Економічна правда», серед пошкоджених об’єктів нерухомості переважають житлові приміщення; більшість будівель зазнала серйозних руйнувань. Проте стан житла, що зараз вважається «частково пошкодженим», теж погіршується з плином часу через сезонні зміни температури, вологість та інші погодні умови. До того ж, через те, що Росія невпинно продовжує руйнувати цивільну інфраструктуру, навіть у непошкодженому житлі може не бути тепла та світла. Тому напрошується питання: чи вцілілі квартири та будинки є достатньо комфортними, щоб втілювати право на житло? Чи ці домівки задовольняють базові людські потреби?
Задля розв’язання цих проблем, разом з громадськими організаціями, уряд розробив План відновлення України. Його представили на Міжнародній конференції з питань відновлення України в Лугано в липні 2022. Частина принципів плану потребує критичного осмислення та доопрацювання. Тому, враховуючи міжнародний досвід повоєнних відбудов, я пропоную розглянути інші принципи, які сприяли би втіленню менш абстрактного плану відбудови міст для людей. Вони не є списком обов’язкових вимог — радше це напрям мислення, що ставить соціальний добробут у місті на перше місце, до того ж усі запропоновані мною принципи тісно повʼязані між собою.
Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль презентує план відновлення країни в Лугано, Швейцарія, 5 липня 2022 року. Фото: пресслужба премʼєр-міністра Дениса Шмигаля
Як організувати фінансування?
Фінансування має бути прозорим та сталим. На жаль, уже зараз можна спостерігати корупційні схеми та сумнівне використання бюджету, виділеного на потреби відбудови. За даними bihus.info, при відбудові Київщини сотні мільйонів гривень направляються на проєкти, що не викликають довіри. Щоб запобігти цьому, слід надати можливість громадам перевіряти, як розподіляються кошти, та впливати на рішення щодо бюджету.
Важливим фактором соціально орієнтованої відбудови є стале фінансування. Адже недостатньо одноразово побудувати будинок на кошти донорів, потрібно регулярно виділяти гроші на підтримання його належного стану. Оскільки систематичність зовнішнього фінансування складно передбачити, необхідно шукати шляхи фінансування відбудови житлового фонду без повної залежності від зовнішніх донорів. Необхідно будувати власні мережі фінансування. Це можливо за умов деофшоризації, оподаткування та регулювання великого бізнесу, зокрема діяльності забудовників. А для того, щоб кошти йшли за призначенням, громада має мати доступ до контролю над розподілом ресурсів, незалежно від того, з якого ресурсу надходять фінанси.
Брюно Маро (2018), досліджуючи післявоєнну відбудову Бейруту, звертає увагу на недоліки планів ревіталізації столиці. Ані національний план відбудови Лівану «Горизонт 2000», що був розрахований на 10 років та коштував 14,3 млрд доларів, ані паралельний йому план побудови Центрального району Бейруту не змогли досягти мети: покращення інфраструктури. 25 років потому базові потреби жителів у воді, електриці та каналізації все ще не задовольнили. А все тому, що ці плани, наприклад, не передбачали проведення електроенергії та газу. Якщо фінансування не є прозорим і сталим, а цілі залишаються розмитими, то ризик не отримати навіть проміжних успіхів значно зростає. Це, своєю чергою, знижує рівень життя. Окрім цього, реконструкції часто фінансуються зовнішніми кредитами, а не податками. Це породжує боргову залежність країни. Інформація про фінансування має бути загальнодоступною та зрозумілою суспільству. Фінансування післявоєнного Лівану не було ані прозорим, ані сталим, що напряму відобразилося на якості життя у країні.
Загальний вигляд зруйнованого порту після потужного вибуху в центрі Бейрута в Лівані, 5 серпня 2020 року. Фото: EPA/WAEL HAMZEH
За даними на початок 2023 року, прем’єр-міністр Денис Шмигаль виділяв чотири ключові джерела фінансування відбудови: конфісковані російські кошти, кошти державного бюджету, кошти міжнародних партнерів та кошти донорів з усього світу. Це, звичайно, важливо, проте хотілось би бачити чіткі процедури — як саме ресурси будуть розподілені, протягом якого часу і на що. Аналогічна ситуація з Планом відновлення України, про котрий згадувалось вище. На сайті для кожної програми (наприклад, зміцнення безпеки) вказаний кошторис, але не джерело коштів. На сторінці плану відновлення є дані про фінансування та його призначення, але вони недостатньо детальні.
Людиноцентричність та гнучкість
Один з головних принципів якісної організації міського простору, що не враховується у більшості рішень уряду, це людиноцентричність, тобто зосередженість на людині, її потребах, таких як житло та соціальна інфраструктура. Ці потреби можуть із часом змінюватись, тому відбудова має бути також і гнучкою.
Не лише державні інституції часто не здатні втілити ці принципи. Спонсори та міжнародні суб’єкти також нерідко орієнтуються не на актуальні потреби містян і містянок, а на абстрактні плани. Міжнародні програми допомоги мають бути гнучкими до мінливої постконфліктної динаміки й залишатися відкритими до пропозицій, що не входять до їхніх уявлень про процес відбудови (O`Driscoll, 2018). Побажання фондів та спонсорів можуть бути влучними на папері та мати сенс в теорії. Проте без дослідження справжніх потреб людей вони залишаються лише припущеннями.
У місті співіснують різноманітні групи населення, тому задля комфортного проживання більшості містян варто враховувати як масштабні проєкти, так і невеличкі, суто локальні деталі. Прикладом маленької, але важливої просторової інфраструктури є тактильні плитки на пішохідних переходах. Ця часто непомітна деталь допомагає багатьом містянам залишатись включеними у життя міста, адже тактильні плитки маркують дорогу для людей з порушеннями зору і допомагають зорієнтуватись у просторі.
Люди ховаються від російських обстрілів під зруйнованим мостом через річку Ірпінь на початку березня 2022 року. Фото: AP Photo/Emilio Morenatti
Прикладом людиноцентричності також може слугувати проєкт створення потенційно проблематичних пам’яток поруч з житлом тільки за дозволу та згоди з ним громади. Згадаймо план меморіалу «Відкритий перелом», розроблений balbek bureau. Цей проєкт пропонує залишити Романівський міст, однак він став символом російської агресії в Ірпені та Бучі. Тому навіть попри переосмислення, цей об’єкт лишається потенційно травматичним спогадом для місцевих. Але balbek bureau зазначають, що орієнтуватимуться на відгук громади щодо їхнього проєкту — такий підхід можна назвати людиноцентричним. Загалом бажання містян враховуються не завжди. Проєкти, що займаються створенням пам’яток з руїн поруч з будинками, де живуть люди, можу мати різні мотиви: від вшанування пам’яті до економічних інтересів. Проте символічними значеннями, котрими люди наділяють своє житло, часто нехтують.
Щодо гнучкості, то цей принцип є насамперед необхідним для забезпечення потреб таких груп, як внутрішньо переміщені особи (ВПО). Існує масштабна проблема із забезпечення ВПО житлом, та слід не забувати про людей, що знаходяться в юридичній «сірій зоні». Згідно з законодавством, якщо людина не жила або не прописана в одній з 13 областей або Києві, то вона не може вважатись ВПО. Насправді ж людина могла переміститись і через непрямі наслідки війни, такі як безробіття, відсутність потрібних медикаментів, проблеми зі світлом чи водою. Тому люди, які юридично не вважаються ВПО, також мають бути забезпеченими житлом у межах післявоєнної відбудови. Перед тим як відбудовувати район, слід поставити собі питання: хто там жив, хто житиме та як зміняться умови з часом?
Партисипативність
Справедлива та успішна відбудова України можлива лише за умови залученості людей до всіх її етапів. Хоча в українських містах розвиваються урбаністичні рухи та ініціативи, проте більшість містян не мають можливості впливати на прийняття рішень. Слід надати голос тим, кого найбільше торкаються зміни, щоб потім людям не доводилося підлаштовуватись або ж переінакшувати те, що тільки-но побудували чи відремонтували. У сучасних реаліях залученість у процес відбудови, достатній ресурс (зокрема час, щоб цікавитись та приділяти увагу) вже є привілеями. Проте демократія має проявлятись не лише у результаті, а й в процесі розбудови.
Дим піднімається з будівлі в Бахмуті, Донецька область, 26 квітня 2023 року. Фото: AP Photo/Libkos
Партисипативність може бути втілена по-різному: від залучення людей до демократичного обговорення відбудови до надання людям ресурсів для ремонту будинків. Бакарат (2003) описує ситуацію в Боснії, де відбудова приватного житла через надання людям матеріалів виявилась ефективною, адже багато людей сумнівалися в якості роботи підрядників, тому вважали за краще будувати самостійно. Автономність та певна свобода вибору призвели до того, що люди були в цілому задоволені новим житлом та менше переймалися якістю відбудови. До того ж приватні житлові будинки, зведені власними силами, були на 40% дешевшими, ніж ті, що будувалися підрядниками. Звичайно, організації не мають лишати містян повністю без підтримки, а повинні мати персонал, здатний надавати технічні консультації. Проте вкрай важливо, щоб деталі будівництва були залишені на розсуд власника житла. Наприклад, у Боснії рівень заселення в нових проєктах самостійного будівництва був на 10% вищим, ніж в аналогічному житлі, збудованому підрядником, розташованому в тому ж районі, збудованому за той же час і реалізованому тією ж неурядовою організацією.
Втім, точкова відбудова приватного житла не обов’язково призводить до ревіталізації міста. Для пожвавлення міського простору вкрай важливою є систематичність відбудови: адже квартал, де всі будинки відновлено, але немає якісного публічного простору і доріг, навряд можна назвати придатним для життя. До того ж боснійський досвід відбудови приватних будинків не можна застосувати під час відбудови багатоквартирних будинків.
Загалом проєкт в Боснії є цікавим прикладом того, як можна втілювати партисипативність разом з гнучкістю та людиноцентричністю. Партисипативність як принцип має впроваджуватися на всіх рівнях: від масштабного планування до вибору назви вулиці — задля відбудови міста, що відповідає потребам людей.
Одним із цікавих рухів, що керується принципом партисипативності в Україні, є БУР («Будуємо Україну Разом»). Цей волонтерський рух реалізовує цінні для громади ініціативи та заходи, тим самим долучаючи людей до змін та трансформацій. БУР існує з 2014 року, за цей час в межах програми полагодили, відбудували та відновили локації у 87 містах України. Втім, такий метод не є ефективним для багатоквартирних будинків та масштабних руйнувань, оскільки при більш глобальній ревіталізації не обійтись без архітекторів та містопланувальників. У такому разі партисипативність може набувати форми регулярних зборів громад або ж досліджень, що залучають людей, задля створення альянсу спеціалістів та громади.
Волонтерський табір «Будуємо Україну Разом». Фото: сайт БУР
Скоординованість
Людиноцентричність та партисипативність є безперечно важливими цінностями, але при цьому проєкти мають координуватися один з одним. Відбудова має проходити на різних рівнях (національному, регіональному, місцевому), і в результаті всі активності мають не суперечити одна одній, а сполучатись у єдину систему відбудови. Аби не створювати великі плани, в котрих немає місця невеликим проєктам, слід врахувати, що локальні проєкти при відбудові можуть бути важливішими, аніж масштабні (O`Driscoll, 2018). Локальні проєкти, що вписані у стратегічну систему, підійдуть найбільше для повоєнної відбудови, бо вони, з одного боку, є людиноцентричними, а з іншого, враховують специфіку місця та часу. Якщо цих принципів не дотримуватися, існує ризик, що відбудова проходитиме фрагментарно та неефективно.
В Україні є щорічні урбаністичні форуми, такі як Український урбаністичний форум та Урбаністичний форум. Якби ідеї з форумів у контексті відбудови України могли виноситись на рівень локального обговорення, а згодом, після врахування думки місцевих жителів, втілюватись, то це був би ідеальний кейс скоординованості при відбудові. Іншим прикладом скоординованого руху є «Зберегти Квіти України». Протести та культурні заходи, що відстоювали цю пам’ятку архітектури, проводились у Києві ще з 2019 року. Високий рівень скоординованості активно залученої громади та недержавних організацій, що втілювалися у заходах на будь-який смак при Квітах України, можуть бути ідеальним прикладом для української ревіталізації за умови дотримання інших принципів.
Важливість політики (policy)
Політика (policy) у цій статті означає використання набору норм та цінностей як інструментів задля досягнення якісніших результатів. Дослідження можна розглядати як одну зі складових політики відбудови, адже без попереднього соціального аналізу складно оцінити, які верстви населення, окрім ВПО та інших вразливих груп, опинилися в складній ситуації, та наскільки в цій ситуації могла б допомогти саме держава чи недержавні організації.
Політика задає чіткі рамки та сприяє системному просуванню скоординованих проєктів. Співпраця з зарубіжними фахівцями в сфері урбаністики та планування міст також може бути корисною, адже вони здатні розкрити локальний контекст під іншим кутом. Рівень і масштаб відбудови, зокрема її цінність для громади та жителів, залежить від агентів, що впливають на політичні заходи (policy). Залежно від контексту це можуть бути і активні громадяни, і недержавні організації, і держава.
Будинок Надії був зруйнований під час бойових дій у с.Бузовій Бучанського району Київської області в Україні. Їй надали модульний будинок (праворуч). Фото: УВКБ ООН/Вікторія Андрієвська
Підхід 3P: people-centred, place-based, policies (Hadžimuhamedović, A. 2018) можна назвати сумішшю всіх описаних принципів з акцентом на важливість політики. Як приклад використання 3Р, можна розглянути кейс постконфліктної відбудови Шрі-Ланки (O`Driscoll, 2018). За висновками ООН, програма постконфліктної реконструкції в північних і східних провінціях Шрі-Ланки була успішною завдяки трьом елементам: участі місцевого населення на всіх етапах; різноманітним партнерствам для реалізації проєктів, включно з донорами, урядовими та громадськими організаціями, і, нарешті, завдяки новим та інноваційним технологіям.
Іще один важливий аспект — це політика регулювання процесів після відбудови. Наявність національної політики (policy) та плану подальшого утримання житла збагатили би плани відбудови.
В Україні є проєкти, в межах яких людям надають житло та його утримують: CO-HATY надають житло ВПО, а Район №1 підтримує міста у задовільному стані. Проте, на жаль, наразі не існує офіційної політики, яка би об’єднувала ці проєкти та задавала їм бачення на спільне майбутнє. Проєкти відбудови та відновлення мали б бути вписані в загальну систему, що задавала б гнучку, та все ж наявну рамку бачення.
Ще до війни держава у пошуку механізмів із забезпечення населення житлом практично переклала розв’язання житлового питання на саме населення. Такі проєкти, як CO-HATY, надзвичайно потрібні містянам, адже як тоді, так і зараз забезпечення житлом на державному рівні майже не існує.
Висновки
Відбудова в Україні є комплексним процесом і охоплює відбудову житла та його ремонт, відбудову інфраструктури, створення фонду соціального житла тощо. До відбудови можна підходити з різними ідеями, та, як показує міжнародний досвід, є певні загальні принципи, що допомагають правильно скерувати процес.
В сьогоднішніх планах та рішеннях можна побачити низку протиріч. Наприклад, головна ідея, що була описана у Плані відновлення України, — «build back better» — проходить червоною ниткою через запропоновані ініціативи різного рівня. Без впровадження інших цінностей відбудови вона може призвести, скоріше, до негативних результатів: житло та інфраструктура, що не підходять людям. Ідея модернізації житла, описана у плані, є слушною, проте вона не є ефективною, щоб опираючись на неї можна було б відповісти на найбільш нагальне питання: як ця відбудова допоможе українцям жити в комфорті, якісно та безпечно? Забудова, що не є систематичною у рішеннях та фінансуванні, відірвана від потреб людей, може тільки збільшити соціальну нерівність, яка й без того зростатиме.
Прозоре та стале фінансування, людиноцентричність та гнучкість, партисипативність, політика (координоване прийняття рішень) при відбудові міст загалом і житла додають людяності та комфорту відбудові, ставлять її на якісно вищий рівень. Ці принципи є гармонійним доповненням до наявних планів та рішень за умови, що їхнє впровадження буде системним, а не хаотичним.
Для втілення цих принципів я б рекомендувала провести дослідження громадської думки, аби зрозуміти бачення та потреби людей. Адже ми не вважаємо, що знаємо про потреби людей більше, ніж вони самі. Люди та їхні думки мають стояти в центрі відбудови житла та оновлення соціальної політики. У такому разі Україну може чекати дійсно відбудова, котра виправдає очікування містян та містянок.
Стаття була написана під час стажування в Cedos під керівництвом Анастасії Бобрової.
Джерела
Barakat, S. (2003). Network Paper About HPN Layout and production: Publish-on-Demand Ltd.
Hadžimuhamedović, A. (2018). Culture-based urban resilience: post-war recovery of Sarajevo. case study, Ministry of Education, Culture and Science of the Netherlands, UNESCO Funds-in-Trust Project.
Marot, B. (2018). Developing Post-war Beirut (1990–2016): The Political Economy of' Pegged Urbanization'. McGill University (Canada).
O’Driscoll, D. (2018). Post-Conflict Reconstruction Good Practice. K4D Helpdesk, Brighton, UK: Institute of Development Studies.
