Масова загибель журавлів у заповіднику «Асканія-Нова» 2021 року сколихнула суспільство й стала чи не найгучнішою екологічною справою того періоду. Нічого подібного раніше не траплялося, а кадри з рідкісними птахами, які помирали на руках природоохоронців, навряд чи могли залишити когось байдужим. Цей випадок — не лише один із найвідоміших: він наочно ілюструє ключові ризики, пов’язані із застосуванням пестицидів проти гризунів.
Звідки взялись журавлі і чому померли у заповіднику
Україна — держава, через яку під час сезонних міграцій пролітають мільйони птахів із Центральної та Північної Європи. Деякі з них зимують на нашій території, а інші — лише зупиняються на перепочинок і вирушають далі. Міграційні маршрути і так звані «перелітні станції» (місця відпочинку птахів) залишаються незмінними протягом тривалого часу, іноді навіть багатьох тисяч років. На своєму шляху до місць гніздування або зимівлі птахи долають тисячі кілометрів і перетинають кордони багатьох держав. Міжнародна природоохоронна спільнота залучає різні країни до співпраці задля збереження популяцій мігруючих видів. Наприклад, Україна є стороною чотирьох міжнародних конвенцій, які зобов’язують її охороняти птахів під час міграції та гніздування. Передусім йдеться про захист традиційних місць зупинок пташиних зграй, аби гарантувати їм безперешкодне проходження всього міграційного шляху.
Через високу розораність півдня України на суходолі залишається дедалі менше місць, придатних для масових скупчень птахів під час міграції. На території Біосферного заповідника «Асканія-Нова» розташований Великий Чапельський під — ділянка, яка навесні затоплюється водою і стає особливо привабливою для мігруючих птахів. Це місце стало головним пунктом зосередження сірих журавлів у всій Східній Європі, де вони зупиняються під час весняних та осінніх перельотів.
У період із 2 до 18 січня 2021 року саме тут виявили 218 загиблих сірих журавлів. За всю історію заповідника подібних випадків ще не фіксували. Патологоанатомічна експертиза виявила ознаки отруєння: усі птахи загинули від набряку легень і внутрішніх кровотеч, що спричинили тривалу агонію та смерть у тяжких муках. Проте безпосередньо на території заповідної зони журавлі отруїтися не могли.
Щодня журавлі вилітають на навколишні поля в пошуках їжі. 6 січня Служба державної охорони біосферного заповідника обстежила угіддя довкола «Асканії-Нови» та виявила численні факти розкидання зерна, протравленого родентицидами. Інакше кажучи, фермери посипали поля отруєною приманкою, яку, окрім гризунів, поїдають журавлі та інші тварини. У Науковому центрі превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя МОЗ України, куди передали зразки зерна та тканин загиблих птахів, підтвердили: журавлі отруїлися препаратом із діючою речовиною бродифакум, яка має антикоагулянтну дію, тобто не дає крові згортатися. Такі препарати широко застосовуються в Україні проти гризунів, і саме вони спричинили патологічні зміни, виявлені під час розтину.
Таким чином, журавлі загинули внаслідок отруєння агрохімікатами, якими фермери обробили поля в околицях заповідника для контролю мишовидних гризунів. Утім, розкидати отруєне зерно на поверхні ґрунту суворо заборонено. Згідно з інструкцією, цей препарат можна використовувати виключно у захищених боксах у складських приміщеннях: гризуни залазять по приманку всередину і одразу на місці помирають. Розсипання вимоченого в бродифакумі зерна просто на ріллі — неприпустиме використання препарату.
Широкий суспільний резонанс призвів до створення робочої групи при Херсонській обласній державній адміністрації, яка мала встановити причини загибелі птахів та розробити заходи з мінімізації наслідків забруднення території агрохімікатами. Аналогічні робочі групи зʼявилися в Міністерстві захисту довкілля та Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, а при Херсонській ОДА запрацювала Надзвичайна комісія. Саме під час її роботи зʼясувалося, що в Україні є лише дві лабораторії, здатні виявляти залишки новітніх високомолекулярних родентицидів у тканинах загиблих птахів.
Працівники заповідника підготували для робочої групи Херсонської ОДА схему розльоту журавлів у радіусі до 40 км поза межами заповідника. Саме на таку відстань відлітали птахи, чиє пересування відстежували в режимі онлайн за допомогою GPS-трекерів. У сектор перевірки застосування родентицидів потрапило 50 агропідприємств — і саме тоді розпочався спротив. Участь у робочих групах працівників заповідника й автора цієї статті швидко дала зрозуміти: і обласна влада, і поготів Держпродспоживслужба не усвідомлювали всієї серйозності проблеми. Вони всіляко заважали розслідуванню, аби фермери мали час провести всі заплановані заходи. Затягування призвело до значно масштабніших наслідків, адже відчуваючи протекцію, фермери продовжили розкидати отруєне зерно.
З 23 березня, щойно пройшла хвиля похолодання й розтанув сніг, птахи, які прилітали до заповідника, знову почали замертво падати на землю. Працівники «Асканії-Нови» зібрали понад 2000 мертвих тіл, значна частина яких належала до зникаючих видів. Загалом від бродифакуму загинуло 2625 птахів. Збитки за фактом загибелі червонокнижних видів сягнули 10 мільйонів гривень, а поліція відкрила дві кримінальні справи. Однак замість того, щоб шукати джерела отрути на полях, правоохоронці прийшли з перевірками в сам заповідник. Вони почали відбирати проби води та кормів на кормокухні зоопарку — хоча саме працівники заповідника першими звернулися із заявою про масову загибель птахів.
На той час Херсонщина стала епіцентром загибелі журавлів у всій Європі. Лише працівники заповідника виявили 680 мертвих особин сірого журавля. Зважаючи на те, що птахи гинули не одночасно, а їхні тіла знаходили далеко за межами «Асканії-Нови», є підстави вважати, що загалом уздовж Азово-Чорноморського узбережжя навесні 2021 року їх загинуло значно більше. Проте навіть зафіксована цифра співмірна із загальною чисельністю цього виду в Україні.
На жаль, ця історія продемонструвала, що правоохоронці та чиновники віддають перевагу інтересам аграрного сектору перед питанням збереження довкілля, тоді як справжній масштаб і серйозність проблеми не завжди отримують належну оцінку. Окрім того, випадок в «Асканії-Нові» наочно показав, якими катастрофічними бувають наслідки неправильного використання пестицидів і як недбалість може призвести до найбільшого в історії скорочення чисельності рідкісного виду птахів, відповідальність за яке фактично лягає на нашу країну.
Смертельна естафета
За свідченням працівників «Асканії-Нови», загинули не лише гризуни й журавлі: «У місцях масових посівів озимих культур і застосування препаратів бродифакумної та бромідіаломної груп утворилися мертві зони, де на десятки кілометрів маршруту вздовж лісосмуг неможливо було зустріти сороку, крука, ворону сіру, куріпку сіру. Масово постраждали граки, канюки звичайні та степові, зимняки. Гинули також ссавці — зайці сірі, лисиці. Повсюдно в районах застосування препаратів зникла ласка — хижак, що спеціалізується на мишовидних гризунах. Опосередковано можна стверджувати і про загибель вовків, оскільки в околицях біосферного заповідника залишилася тільки одна особина».
З цього можна зробити висновок, що препарати антикоагулятивної дії не є специфічними лише для гризунів і однаково ефективно вбивають усіх тварин. Загалом це не мало б дивувати. Достатньо пригадати те, що ми знаємо про гучні випадки отруєнь. Як у реальних кримінальних хроніках, так і в кіно майже всі відомі історії умисних вбивств отрутою — це історії, де фігурує «щуряча отрута». І це не дивно, адже такі смертоносні препарати й досі неконтрольовано продаються в крамницях, на базарах і в… електричках!
Навіть після смерті тварини отрута залишається в її тілі і продовжує вбивати тих, хто нею живиться. Це стосується як ссавців, так і хижих птахів. Серед 22 видів, які загинули 2021 року в околицях «Асканії-Нови», були й рідкісні хижаки — орлан-білохвіст, канюк степовий, лунь польовий та інші. Вони могли отруїтися, поїдаючи загиблих птахів або гризунів. Узимку чимало хижаків харчуються іншими тваринами, які померли від холоду чи виснаження. Тож навіть декілька отруєних насінин здатні запустити ланцюгову реакцію: спочатку гине гризун або дрібний птах, а слідом за ним — кілька хижаків, які передають смертоносну речовину далі за харчовим ланцюгом.
Мертві мігранти
Охорона птахів під час сезонних перельотів — надзвичайно важлива, але водночас складна справа. Щоб забезпечити їм належні умови, держави надають місцям міграційних скупчень охоронний статус, обмежують там полювання, рух транспорту та іншу діяльність. Сьогодні маршрути перельотів, місця зупинок і скупчення птахів можна досить детально відстежувати. Під час міграції ведеться постійний моніторинг: професіонали й аматори спостерігають за прольотом та скупченнями зграй по всьому світу. Навіть у Червоній книзі України є види, які не живуть на нашій території, а лише перетинають її під час сезонних міграцій.
Утім, відстежити тимчасові зупинки на полях, де птахи на короткий час спиняються перепочити і похарчуватися, майже неможливо, адже вони є спонтанними й короткочасними. Через це знищення рідкісних видів зазвичай залишається непокараним. Проковтнувши отруєне зерно, розсипане недбалим фермером для гризунів, ті ж гуси піднімаються в небо і летять далі. А вже за десятки або сотні кілометрів пташина зграя починає замертво падати на поля, ліси чи озера. Щороку навесні загиблих у такий спосіб гусей знаходять в різних областях країни. У 2009 році в Харківській області одночасно виявили 900 мертвих птахів. А в Одеській області такі жахливі знахідки продовжуються й під час повномасштабної війни.
Не менш важливою є і поведінка хижих птахів. У пошуках здобичі вони здатні протягом доби долати величезні відстані, іноді — сотні кілометрів. Тому загибель гризунів або птахів, уражених пестицидами, не залишається ними непоміченою. Навпаки, місця масового отруєння швидко стають своєрідним «магнітом» для хижих птахів, які злітаються туди з усього регіону, приваблені великою кількістю доступної поживи. Для перелітних видів ситуація ще критичніша, адже вони, як і, наприклад, журавлі, є частиною гніздової фауни інших держав. Тож вимирання таких видів матиме наслідки не лише для територій, де застосовують препарат, але й для багатьох інших країн.
Червонокнижні «шкідники»
Для фермера різні види гризунів часто зливаються в узагальнений образ «шкідника». Насправді ж навіть мишей та полівок на одному полі може мешкати чимало різних видів. Поруч із ними тут нерідко селяться й ті тварини, які мають найвищий охоронний статус як за українським законодавством, так і на міжнародному рівні.
Такими видами є, наприклад, хом’ячок сірий та хом’як європейський, які занесені до Червоної книги України. Європейський хом’як (Cricetus cricetus) колись був поширений по всій Європі, однак тепер його чисельність критично скоротилася по всьому ареалу. У 2020 році Міжнародний союз охорони природи надав йому статус виду на межі зникнення у світовому Червоному списку. Це найвища категорія загрози з усіх можливих: наступний щабель — «вимерлий у природі». Оскільки хом`яки часто мешкають безпосередньо на полях, очевидно, що українська популяція виду скоротилася зокрема й через безконтрольне застосування пестицидів.
Історія загибелі журавлів в «Асканії-Нові» оголила проблему, масштаб якої сягає далеко за межі одного заповідника і навіть однієї країни. Розкидаючи на полях отруту проти гризунів, неможливо наказати їй вбивати лише тих тварин, яких людина вирішила назвати «шкідниками». Отруєне зерно поїдають птахи, отруєних гризунів — хижаки, їхні тіла — інші тварини. Мігруючі ж птахи можуть загинути за десятки або сотні кілометрів від поля, на якому проковтнули отруту, а також передати смертельну естафету тваринам, що мешкають на великій відстані від місця застосування пестицидів.
Отож, це далеко не лише питання дотримання правил застосування пестицидів окремим фермером. Перелітні види — це спільна відповідальність усіх держав, чиїми територіями пролягають їхні міграційні шляхи. Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо їх охорони, і виконання цих зобов’язань не може обмежуватися лише створенням заповідних територій та захистом місць зупинок. Не менш важливо не допустити масового отруєння птахів на звичайних аграрних полях.
Адже немає великого сенсу охороняти журавля на місці гніздування в одній країні та забезпечувати йому безпечні місця відпочинку в іншій, якщо потім він загине від отруєного зерна на українському полі. Охорона мігруючих видів працює лише тоді, коли кожна держава сумлінно виконує свою частину спільних зобов’язань.
І тому питання застосування родентицидів — це вже не лише сільськогосподарська проблема. Це питання відповідальності України за збереження спільного світового біорізноманіття і дотримання міжнародних природоохоронних норм, які наша держава взяла на себе добровільно.
