Книжки замість асфальту. Чому книжковий ринок на Петрівці кращий за ТРЦ

5069
Ганжа Тетяна
Статті автора
Петренко Марія
Статті автора

Вересень 2020 року. Гортаючи новинну стрічку, знаходжу щось про «закриття книжкового ринку» на Почайній/Петрівці. Я не часто туди навідувалась, але окремі вилазки залишили виняткові спогади. Наприклад, у грудні 2015-го я ходила цим букіністичним ринком зі списком від вчительки із села на Донбасі: на зібрані волонтерами кошти я купувала літературу для їхньої шкільної бібліотеки. Пам’ятаю, один букініст, дізнавшись про мій список, кинув мені докірливо: «Леді, — а у мене була малинова шапка з помпоном, — що ж ви відразу так не сказали?» Й після — докинув ще одну стопку книжок у мою велику клітчасту сумку. Так я познайомилася з Валентином, дотепним фахівцем із математики, фізики, рідкісної україністики та поезії.

Новина про закриття книжкового ринку не давала мені спокою. Наступного дня я пішла на Почайну перевірити ці слова. На місці я вдивляюсь на корінці книжок із думкою, що невдовзі сюди приїде екскаватор. Згодом з’ясовую, що після літа протестів та петиції до президента велике будівництво «заморозили» й відтермінували на рік. Новим господарем землі став відомий забудовник Вагіф Алієв, власник багатьох торгівельно-розважальних центрів та житлових комплексів, зокрема Blockbuster Mall, Lavina Mall, «Мандарин плаза», Senator та ЖК Diamond Hall. Мабуть, найбільше шуму за участю Алієва наробив проєкт «реконструкції» Тарілки на Либідській, яку забудовник хотів включити у свій новий ТРЦ Ocean Mall. На Почайній мільйонер планує звести новий Petrovka Mall — на місці господарського та книжкового ринку «Букініст».

 

Букініст — громадський простір?

У випадку з книжковим ринком «Букініст» мова йде не про пам’ятку модернізму, як Тарілка, а про клаптик асфальту, де за три десятиліття сформувався важливий культурний і громадський простір. Ринок утворився стихійно наприкінці 1990-х — на початку 2000-х як місце, де можна продати й купити вживані книжки. Те, що починалося як можливість вижити в кризу, переросло в унікальне місце. Навіть із пожвавленням після Майдану видавничого ринку в Україні букіністика не втратила актуальності й приваблює молодь вінтажною атмосферою, а по-простому — можливістю за 50–100 грн купити щось почитати.

 

 

З одного боку книжкового ринку на Почайній стоять криті скляні ряди, де продають нову літературу, фільми та канцтовари, а з іншого я знаходжу всіх старих знайомих: стоси вживаних книг та вінтажних речей, які не знайдеш ніде інде. Тут я ходила поміж мовчазних дівчат, що роздивлялися платівки в коробках на землі, та старших чоловіків, що перемовлялися з букіністами про старі медичні видання. Один із продавців, Ґеоргій, каже, як це місце збирає довкола себе різнорідних людей, які часом приходять сюди як на екскурсію. Наприклад, один місцевий букіністичний магазин влаштовує зустрічі з діячами культури, після яких батьки з маленькими дітьми можуть заблукати на старий ринок й відкрити для себе паперові книги.

Однак «Букініст» — це не про заробляння грошей. Зважаючи на все більшу популярність інтернет-торгівлі та карантин, прибутки продавців часом ледь покривають вартість оренди. Ґеоргій називає всіх, хто працює на ринку останні десятиліття, просто ентузіастами, які трудяться для себе та для людей. Схожу думку я почула від Люди, яка на ринку вже дванадцять років. Спершу вона потрапила сюди за настановою батька: така зайнятість дозволяла заробляти гроші, але й давала час, щоб піклуватися про хвору матір. Перші роки були важкі, але, як Люда почала самостійно закуповувати літературу, стало цікаво — й вона втягнулася. І так рік за роком.

Я починала збирати домашню бібліотеку з нуля й вчасно відкрила для себе, що на ринку можна заповнювати часові «прогалини» й знаходити гарні видання з 1960-х по нині. З минулої осені я принесла додому мініатюрні «Шпигачки» Миколи Лукаша, збірки мексиканських, арабських й прислів’їв та приказок народів Африки, знакову для українського літературознавства працю «Жіночий простір» Віри Агеєвої, українські переклади «Кентавра» та «Ферми» Джона Апдайка, «Одіссеї» Гомера, збірку «Латиноамериканська повість», першу поетичну збірку Мирослава Лаюка «Осоте!».

 

 

Моя найцінніша знахідка лежала на асфальті в ящику з іноземною літературою — «Ноа Ноа» Поля Ґоґена, німецький переклад його щоденника з Таїті. Розгортаю — «Henschelverlag Berlin, 1962». Як ця книжка взагалі сюди потрапила?

Хоч багато книжок доступні в мережі, містяни приходять сюди заради атмосфери — потинятися рядами, розглянути обкладинки, послухати, у кого який грає вініл й несподівано для себе щось знайти й купити. Тож, по суті, торгівельний ринок «Букініст» означив себе не як комерційне місце, а як громадський простір — місце, де люди зустрічають людей.

 

Як приватний бізнес витісняє громадський простір в містах

І все ж… Наші маленькі дива — далекі від цінностей забудовників. Загалом ситуація з «Букіністом» накладається на типову схему розвитку креативних просторів у великих містах. У 1990-х Почайна була мало привабливим районом з порожніми складами та декількома занепалими заводами. Букіністи розпочали тут торгівлю на голому асфальті — спершу розкладали бананові ящики, згодом спорудили ятки, самі докупили ролети, накрили ряди дахом. Це хенд-мейд простір, який розростався з ентузіазму продавців та цікавості відвідувачів. За двадцять з гаком років це місце стало популярним серед молоді й must-see для туристів.

Єдине, що «Букініст» не приносить надприбутків, до яких звикли бізнесмени. Замість креативних просторів, де збираються митці, музиканти й просто творча молодь, нові господарі районів зацікавлені відкрити магазини з блискучими вітринами та однотипним крамом. У березні, перерізаючи червону стрічку на відкритті першого магазину IKEA, Алієв оголосив намір збудувати будівельний супермаркеті:

«Буде Petrovka Mall.  До кінця року ми постараємося збудувати там building mall — робимо свою мережу будівельних магазинів у всіх наших торгових центрах. А потім будемо нарощувати торговий центр. Там же буде відкрита IKEA».

 

 

За планом нового будівельного магазину, на місці ринку «Букініст» знаходитиметься паркувальний майданчик. На ділі це означає, що букіністам нікуди дітись. Теоретично вони можуть винайняти одну з торгівельних точок на сусідньому, критому склопакетом «Книжковому ринку». Утім, орендна плата там вдвічі більша, й продавці букіністичної книги, ціна якої варіюється в середньому від 10 до 100 грн, не зможуть там вести справу. Якщо ж справді переходити туди, то ціна на доступну букіністику зросте й охочі щось почитати задешево залишаться ні з чим. А серед них і я з Лаюковим «Осоте» за 30 грн, Ґоґеновим «Ноа Ноа» за 60 грн і «Матильдою» Даля за 45 грн.

У далекій перспективі це розформує букіністичну спільноту Києва, унікальну на теренах Східної Європи. Подібна є лиш на берегах Сени в Парижі. Тамтешніх букіністів також переселяли з місця на місце, але 1992 року річці Сені разом із ними надали статус об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО, бо Сена — «єдина на світі річка, що тече поміж двох книжкових полиць».

 

***

Спільнота букіністів на Почайній яскраво заявила своє право на Київ — право змінювати й перевинаходити, свободу творити й перетворювати себе самих і наші міста, що, як доводить американський дослідник Девід Гарві, є одним з найцінніших, проте одним з найбільш знехтуваних прав людини. Колективні прагнення містян мати інший громадський простір у центрі Києва, ніж ТРЦ, не почули ні забудовники, ні міська влада. На днях КМДА видала дозвіл на будівництво ТРЦ з паркінгом на місці книжкового ринку «Петрівка». Індивідуальні інтереси забудовників, підтримувані прибутками, корпоративним капіталом та місцевим державним апаратом перекроюють ще один простір у Києві.


Стаття підготовлена за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН

Авторки: Тетяна Ганжа, Марія Петренко

Фото: Ліза Пирожкова

Поділитись