Письмові завдання в університетах України та США: погляд академічного райтера

  • 24 квітня 2017
  • 16911
Письмові завдання в університетах України та США: погляд академічного райтера

Валерія Лопатіна

Нещодавно моїй знайомій, що навчається в Україні, на пошту прилетіло її замовлення — курсова робота на 35 сторінок — за яку вона заплатила 350 гривень. У той же день я завершила писати для клієнта з Америки академічну роботу з історії такого самого обсягу і майже 9 тисяч гривень лягли на мій банківський акаунт. Такі неоднакові розцінки спричинені різницею у фінансовому становищі як студентів, так і викладачів, в освітніх підходах, в принципах роботи як «привида-письменника», так і викладача. Працюючи таким академічним «привидом», я вчуся й непогано заробляю, виконуючи університетські письмові завдання для британців, американців та інших іноземців. Часто мені пишуть студенти з пострадянського простору, охочі зробити замовлення, проте кожен отримує відмову. Чому так і чому сфера послуг написання академічних робіт (academic ghostwriting) — дзеркало освіти?

 

"У Huffington Post постановили: освіта і, зокрема, сфера академічного письма розвинулися так швидко, що студенти не встигають за ними."

 

Перш ніж почати, згадаю, як в англомовних країнах ставляться до сервісів, що пропонують купити письмову роботу. Приблизно з 2014 року трендовою темою в освітній сфері в англомовних країнах (Британія, США, Канада тощо) стало обговорення проблеми, що студенти (щоправда, переважно емігранти і\чи міжнародні студенти) масово купують собі статті, аналітичні записки та інші письмові завдання. Підняли питання: у чому причина і як цьому протидіяти? У Huffington Post постановили: освіта і, зокрема, сфера академічного письма розвинулися так швидко, що студенти не встигають за ними. Також блогери та навіть деякі викладачі, які публікуються в найбільших ЗМІ Британії та Америки, додали: університети мають покращити систему допомоги студентам, яким складно виконувати письмові завдання й запропонувати певні «пільги» емігрантам, як‑от безкоштовну допомогу у вичитці тексту та загалом оволодінні письмом іноземною мовою. Інший спеціаліст, який публікується у The Guardian, помітив, що у вищій освіті письмові роботи настільки корисні й необхідні, що викладачі в гонитві за кращими результатами почали надавати надто великої ваги цьому інструментові освіти. Звучить парадоксально. І загальний висновок дискусії такий: ці сервіси професійних есе втратять весь свій прибуток, якщо університети самі змінять свою тактику письмових завдань.

Тепер же полишимо журналістські баталії в спокої. Що взагалі мається на увазі під письмовими завданнями? Забігаючи наперед, одразу завважу: найчастіше це зовсім не те, до чого звикли наші студенти.
Письмові завдання (або академічне письмо) — це поняття, що викликають різні асоціації в українців та англомовних студентів. Їх розуміють по‑різному, адже письмові завдання для українця — це часто дивина й непотріб. Вони робляться нашвидкуруч, бо бракує інструкцій, попередньої підготовки, серфінгу науковими онлайн-бібліотеками, обговорення, і — найважливіше — фідбеку. Один клієнт надсилав мені мою ж письмову роботу, рясно вкриту цікавими пропозиціями, коментарями, порадами його професора. Ці поради дають розуміння, для чого ти це написав і як можна буде надалі зробити це ще цікавіше. Зауважте, що фідбек не означає негативну критику. Це поради, коментарі, обговорення, брейншторм. Скажіть, студенти, як часто ви отримували фідбек на свою письмову роботу, в якому практично кожен абзац був прокоментованим викладачем? Приблизно так:

 

 

Письмові завдання для середньостатистичного американця — це робота з тим, що він прекрасно знає. Їх вчать, як та в якому форматі писати тези, власні думки, ще в школі. В університеті такий студент просто залучає роботу з літературою, використовує більше критичного мислення, проглядає фідбек викладача й працює з ним. На вихідних вони часто опиняються заваленими письмовими завданнями, але Вікіпедією, сумнівними «підручниковими» джерелами та ненадійними сайтами, наприклад блогами й онлайн-ЗМІ, вони користуються в останню чергу або для перевірки якихось фактів чи попереднього ознайомлення із загальною картиною. Так, основними джерелами є бібліотеки наукових журналів та інших текстів, як‑от Jstor, Taylor&Francis, документи, першоджерела — загалом усе, що визнається в науковому середовищі. Інколи користуються й публікаціями журналістів, але лише після попереднього узгодження з викладачем чи за умови специфічного завдання.

Аби ще краще зрозуміти, в чому ж сіль справжнього академічного письма, дослідимо ринок пропозиції письмових робіт для англомовних студентів і порівняємо з нашим. По‑перше, глянемо, що в Інтернеті пропонують українцям, які хочуть придбати собі якусь письмову роботу. Гугл вибиває пропозиції щодо курсових, дипломних, ще раз курсових і пару раз — рефератів (що взагалі вражає, адже реферати — це практично механічний копіпаст). Гаразд. Перейдемо на англійську — і пропозиція ринку разюче зміниться. Між іншим, сайти закордонних організацій, що пропонують академічні статті, дуже функціональні й мають гарний дизайн. Так само дивлюся на типи пропонованих завдань (на сайті customwritings.com) і витрачаю кілька десятків секунд, щоб продивитися до кінця цей список, що складається з креативного письма, критичного аналізу, аргументованих есе, планів для дослідження, коротких аналітичних записок, кейс-стаді тощо. Вертаюся на аналогічний український сервіс (http://referat.kiev.ua/) і посміхаюся чотирьом картинкам: курсова, реферат, дипломна, контрольна.

 

 

 

Світ аналітичного, наукового письма багатогранний, сегментований і пристосовується під сотні потреб. Письмові завдання — це хамелеони, що адаптуються під кожен предмет, його потреби, запити студентів, специфіку кожної спеціалізації (від ІТ до культурології), необхідного методу тощо. До речі, ви навряд чи знали, що курсові не такі вже й популярні в англомовних країнах, перевага надається більшій кількості невеличких завдань, проте більш цілеспрямованим, набагато коротшим і обов’язково різноманітним. А ще «курсова робота» часто базується на одному, максимум двох предметах (адже так і називається — «курсова») а не всіх предметах підряд.Таким чином, студенти чітко знають, які галузі знання їм необхідно зачепити, мають вже готові списки літератури, продовжують уже напрацьовані думки. Це економить час, ресурси та вказує на правильний розподіл обов’язків викладача та студента.

Однак продовжуємо дослідження ринку. Подивимося на ціни. Оберемо дедлайн у 3 дні, поставимо одну сторінку есе з соціології (бакалаврат) — і сервіс показує: з вас 18 доларів (1 сторінка дорівнює 300 словам). А як інакше? Справжнє письмове завдання — це ні в якому разі не рерайт, а критичне мислення, синтез літератури, висловлення власних думок у чіткому форматі, фактчекінг тощо. Це унікальна робота, так само як художня книга. І це правило єдине для всіх — від першокурсника до аспіранта. Якщо дедлайн у 8 годин, то за одну сторінку ціна — 32 долари.

Приблизна ціна сторінки курсової для пострадянських країн — 12 (0,45$) гривень, як вже побіжно згадувалося вище. Навіть роблячи поправку на фінансові можливості англомовних студентів і вихідців із пострадянських країн, різниця приголомшлива й вказує на те, як саме буде працювати райтер: копіювати з підручників чи аналізувати.

 

"Справжні Ghostwriters, або ті, хто заробляють академічним писанням, не беруться за «наші» завдання, адже вони практично завжди або псевдонаукові, або без інструкцій, або не залишають можливості застосування критичного мислення."

 

Уявімо, що нам вкрай треба знайти того, хто якісно напише курсову українською. Здавалося би, на фрілансерських сайтах точно знайдуться люди, які якісно напишуть російською або українською академічну роботу. Зробила експеримент на Freelancer.com — відкрила проект для пострадянського простору з написання курсової. За добу три відгуки, і всі три — випадкові: двоє «лівих» людей (англомовні фрілансери, які навіть не глянули, що проект іншою мовою) та один «підручниковий» райтер. Потім подивилася на перший-ліпший «проект» із проханням написати велику роботу англійською. Там минуло лише три години, як проект був опублікований, а 98 фрілансерів із гідним портфоліо вже були готові надати свої послуги. Порівнявши свою заявку зі схожими заявками інших замовників із Росії, України тощо, зрозуміла, що спричинило таку незацікавленість проектом: мої вимоги були надзвичайно високі як на україно-російськомовну академічну роботу: без плагіату, використовувати наукові джерела й англомовну літературу тощо.

Справжні Ghostwriters, або ті, хто заробляють академічним писанням, не беруться за «наші» завдання, адже вони практично завжди або псевдонаукові, або без інструкцій, або не залишають можливості застосування критичного мислення. Різниця в оплаті на англомовному та пострадянському ринках, звісно, передує цій причині, проте особисто мені кілька разів пропонували українською написати роботу практично за такі самі розцінки. Попереджу: такі випадки мені траплялися не на біржах (нормальної оплати в компаніях на пострадянському ринку в цій сфері не існує), а за особистого спілкування зі знайомими, друзями. Чому ж я відмовляю всім росіянам і українцям у наданні своїх послуг навіть за умов рівної оплати? Їхні викладачі часто навіть не можуть надіслати хороші інструкції незалежно від того, в якому університеті вони працюють. Наприклад, бачила таке повідомлення українського викладача: «Надішліть, будь ласка, реферат із тематики історичного гумору в Німеччині 20—30‑х років минулого століття на 20 сторінок. Усього доброго!». Усе. Крім того, що така вузька тема не відповідає такому обсягові, інструкцій не було, на курсі особливого обговорення теми не було, було ще й запитано «реферат». Можна уявити, як саме студент буде писати таку роботу.

Можна глянути на першу сторінку інструкцій випадково обраного викладача з Америки:

 

 

Наступна проблема, окрім інструкцій та вмінь. «Письмове завдання», або Academic Writing, зазвичай або не зустрічається українцям на їхніх предметах, або зводиться до написання записки на часто «суху» тему, визначену й описану викладачем однією фразою. Практично завжди ця тема — така, що інформація з неї легко знаходиться на Вікіпедії, сайтах штибу «підручники.юа» чи на перших-других сторінках Google. Проблема з формулюванням тем величезна. Наприклад, викладач X просить дати біографічну довідку Якуба Коласа, тоді як краще було б запитати принаймні пошук та аналіз тих віршів, у яких чітко згадується минуле автора. Інший приклад: замість запитувати перелік правових актів, що стосуються ув’язнених психічно хворих людей, можна сформулювати питання: «Що можна було змінити в правовій системі, щоб гарантувати таким людям лікування, а не ув’язнення?». Таке формулювання дає змогу уникнути сценарію «загуглив — одразу знайшов — механічно переписав». Треба виходити з того, що якщо умовну «біографічну довідку» студент і так може миттєво знайти й прочитати, то сенс такої письмової роботи губиться. Тому й необхідні цікаві формулювання тем, аби спонукати студента до більш комплексної роботи. Пам’ятаю, мені траплялося замовлення на тему: «Уявіть, трапився зомбі-апокаліпсис. Що робити з демократичними правами та свободами, як реагувати, як змінювати політичну систему?». Додам, що ще важливо підбирати тему так, аби студент міг доповнити свою роботу певними знаннями, отриманими суто впродовж навчального курсу, тим, що не знайдеш на перших сторінках Гуглу. Інакше ж губиться функція викладача як транслятора унікальної інформації.

 

"За 3 роки навчання на бакалавраті соціальних наук мені трапилися три письмові роботи (всі їх дав один викладач), що мали хороші інструкції, добре підібрану тему, базувалися на специфічних знаннях і літературі з курсу, були адаптовані під потреби конкретної студентської групи, вимагали критичного мислення і на які я отримала гарний фідбек."

 

Листуючися зі своїми клієнтами, я часто питаю, як часто вони поверталися до власних письмових робіт (стосується тих, хто замовляє роботи лише час від часу, а загалом пишуть самі). Практично всі відповідають, що вони їх постійно зберігають, часто з коментарями професора, і зауважують, що їм легко запам’ятати «побічну» інформацію, якісь додаткові цікавинки, теорії тощо, шукаючи інформацію та ідеї для робіт. Проте саме це помітила і я. Працюючи над замовленнями, відчуваю, що вчуся, запам’ятовую більше, ніж у власному університеті. За 3 роки навчання на бакалавраті соціальних наук мені трапилися три письмові роботи (всі їх дав один викладач), що мали хороші інструкції, добре підібрану тему, базувалися на специфічних знаннях і літературі з курсу, були адаптовані під потреби конкретної студентської групи, вимагали критичного мислення і на які я отримала гарний фідбек. Важливо, що було адекватне співвідношення теми й обсягу роботи. За місяць роботи я виконую десь 10—15 таких «адекватних» робіт і дізнаюся багато таких цікавинок за своїм профілем (політологія), які навіть не згадувалися в моєму університеті. З іншого боку, я б не займалася продажем академічних текстів на експорт, якби публіцистика та інші заняття, які вважаються в Україні справами «для душі», але які я хотіла б зробити своїм джерелом доходу, добре оплачувалися б у моїй країні. Так, пишучи на експорт (іноді я також продаю права й на журналістські статті), індієць, українець чи марокканець може за тиждень дійсно заробити кілька середніх зарплат по своїй країні.

Чи руйнують освіту сервіси з придбання академічних робіт? Так, виникає необхідність уникнути несправедливих оцінок та ситуації, коли надто багато людей мають штучно завищені високі бали. Така симуляція загального середнього балу призводить до відповідного підвищення вимог зі сторони комісій, викладача тощо, що ускладнює для всіх виконання програми, заплутує обидві сторони. Особливо важливо, що це провокує ще частішу купівлю робіт — треба ж відповідати штучно створеним вимогам. Уявіть, що ви потрапили на мовні курси, написали іспит за допомогою інтернету, потрапили в сильну групу й не розумієте ані слова, а зізнаватися соромно, немає часу абощо. Ви або намагатиметеся за будь‑яку ціну пройти цей курс, або витратите дні, за які вже було заплачено, на те, аби заново пройти тест, змінити групу. І це лише мовні курси — ситуація в університеті може бути набагато патовіша. Також ця симуляція загрожує перевантаженням програм наступного наукового ступеня та неправильною організацією навчальних програм. Саме тому найбільші компанії антиплагіат-чекерів розробляють програми з перевірки прихованих лінгвістичних кодів. Так, доведеться завантажувати кілька статей студента одразу, проте якщо якась робота написана ним, а якась найнятим «привидом» з іншої країни (навіть якщо він вільно володіє мовою), то така смарт-програма зможе розпізнати розбіжності. Поки що програмісти лише почали розробляти цю ідею, і такі компанії, як UnPlag, Turnitin, активно підтримують такі проекти. Цілком ймовірно, ера плагіату відійде в минуле і настане необхідність боротьби з купленими роботами, які містять нуль плагіату. Зараз же професійні райтери академічних робіт почувають себе цілком впевнено, хоча це й не та сфера, в якій корисно працювати роками. Все ж таки недарма й найбільш затятим студентам треба виходити зі свого кола завдань і починати працювати. Однак зараз я долучаюся до освітнього процесу американських університетів (мої клієнти платять тисячі за бакалаврат — я не плачу нічого: це мені платять за те, що я вчуся за них). Так, іноді буває, що співпраця з клієнтом настільки успішна, що він надсилає всі свої завдання впродовж конкретного курсу. Минулої осені я так ніби прослухала заочно весь курс із військової аналітики: клієнт надав доступ до всіх закритих тематичних бібліотек, відібраної літератури, відеоуроків, вправ тощо. Непоганий і безкоштовний бонус, чи не так? Проте клієнт отримав «A» з цього предмету (важливий предмет мав дуже велику «кредитну вагу»), що допомогло йому випуститися, отримати допуск до нових предметів, нічого не роблячи, а я залишилася ніби невизнаною.

 

"Українська проблема полягає в тому, що викладання — це практично волонтерство через вкрай низьку оплату викладацької праці."

 

Традиція якісних письмових завдань базується на хорошій шкільній освіті, на специфічних принципах роботи викладачів (нульова толерація плагіату, постійна перевірка джерельної бази, принципове складення гарних інструкцій тощо), на величезній повазі до самостійності, освіти, на безперервному пошукові змісту в усьому, що робиш ти й оточення, і, звісно, на економіці. Українська проблема полягає в тому, що викладання — це практично волонтерство через вкрай низьку оплату викладацької праці. Природно, що у викладачів часто нема ані бажання, ані ресурсів створювати хорошу систему письмових завдань та підтримувати її. Але є й інша причина: проблема низькоякісних письмових робіт в українській вищій освіті навіть не стоїть у порядку денному. Та й університети банально не підписані на програми перевірки текстів на плагіат, як‑от Turnitin. Просто тому що немає серйозного сприйняття досліджень, університетських робіт, наукових принципів як з боку студентів, так і з боку університетів.

 

Що маємо?

Письмові завдання — це інструмент, який за умови правильного використання дозволяє дізнатися море цікавої саме студентові професійної інформації, покращити свої навички, відкрити щось нове. Важливо, що для цього не обов’язково (як часто вважають у нас) бути гуманітарієм. Айтішники, маркетологи, студенти-математики, біологи, доктори, медсестри тощо становлять величезну частку клієнтів, що замовляють редагування або повне написання завдань. Як зазначалося вище, кожне завдання можна адаптувати. Це простір для наукового креативу як для викладачів, так і студентів. Наприклад, мені траплялося таке завдання з політології: «Що робити канадським політикам у разі, якщо трапиться зомбі-апокаліпсис?». Питання було в тому, чи слід обмежувати демократію, як саме змінити закони, як спілкуватися з людьми, аби уникнути паніки тощо. Цікавий кут зору, чи не так? Якщо бачу завдання з правознавства, то це майже завжди гіпотетичне вирішення певної правової проблеми (наприклад, права психічно хворих людей, які потрапили до в’язниці) замість постійного дефінітивного підходу, який актуальний в Україні. Класно пропрацювати щось письмово можливо в кожній галузі. Чому б не почати користуватися можливостями цього інструменту?

У The Guardian, одному з найбільших британських журналів, одного разу написали: створюйте «мовних» асистентів для студентів-емігрантів, аби їм не довелося замовляти собі роботи через погане знання мови; розподіляйте час і ресурси студентів, аби гарантувати їм умови для спокійного дослідження. Ця порада базується на переконанні, що тут еліти несуть більшу відповідальність, аніж студенти. Так, викладачі мають максимально забезпечити всі умови для спокійного дослідження, а міністри — так само задовольнити потреби викладачів. Багато в чому це актуально й для України: необхідно багато змін «зверху». Наша освіта потребує змін навіть у таких тонкощах, як письмові академічні завдання. Все виростає із забезпечення належних зарплат, організації навчального процесу, шкільних принципів, наукової культури тощо. Технічний прогрес — незамінний помічник у цьому питанні, адже користуючись загальноуніверситетською підпискою на допоміжні сервіси, можна автоматизувати створення фідбеку, підвищити координацію викладачів, студентів, груп, створити е-кабінет для обговорення робіт тощо. Необхідно запам’ятовувати те, що вчимо через роздуми, розуміння й пошук в інтернеті, а не заучування, і тут дуже важливо синтезувати, осмислювати, критикувати прочитане й висловлювати власну думку в сприятливому середовищі.

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Vkontakte

Наші партнери

Анонси