Страсті за війною: колективна пам'ять в Україні (2010‐і роки)

Якубін, Олексій

  • 20 лютого 2017
  • 231

Вперше опубліковано в: Спільне, №10, 2016: Війна і націоналізм

Політична сфера будується на рівності й компромісі, це її природний стан, тоді як у суспільній сфері існує надто багато конфліктних інтересів, надто багато відмінностей, тож її треба регулювати за допомогою політики дуже обережно й продумано, тільки в найнеобхідніших речах, на противагу економічній сфері, що потребує політичних рамок регулювання й вирівнювання для самопідтримки її нормальної функціональності в інтересах більшості громадянин (і тут варто чітко розуміти різницю між регулюванням і регламентацією, які зумисне або через незнання змішано в різних дебатах про політику дерегуляції, хибно представлено й переплутано — про що обґрунтовано застерігав Мішель Крозьє (Крозье 1993)). Можна погодиться з аргументом Ханни Арендт, навіяним аристотелівською інтерпретацією, що мета політики — гармонізувати суспільство, а не вносити в нього додатковий розбрат і конфлікти між різними суспільними групами (Арендт 2013).

Виходячи з такого розуміння, політика пам’яті, виражена в спеціальних законах і указах про встановлення безкомпромісної загальнообов’язкової колективної пам’яті, дуже часто зазіхає на регламентацію тих аспектів суспільної сфери, де така регуляція й регламентація зайва, ба навіть шкідлива, — і тим самим вносить у неї більше конфліктів, ніж примирення, що очевидно розходиться з самим призначенням політики пам’яті, прирікаючи її до саморуйнування, до перетворення на свій антипод — історичну політику, що за своєю суттю зорієнтована на посилення конфліктності в суспільстві (про їхню відмінність див. у Якубин 2014).

Пропоную детальніше розглянути в цьому ключі українську ситуацію з політично інспірованою офіційною репрезентацією пам’яті про Велику Вітчизняну / Другу світову війну в 2010‑х роках.

Дві карти пам’яті — нові протиріччя

У 2010-х роках в Україні було видано два президентські укази щодо Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни: один вийшов ще за Віктора Януковича в 2012 році, другий за Петра Порошенка в 2015 році. Якщо подивитися на самі назви цих указів, то відразу ж впадає у вічі відмінність у логіці й у структурі дискурсів, які вони відображають.

У першому указі назва говорить саме за себе: «Про заходи у зв’язку з  відзначенням 70‑ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70‑ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» (Президент України 2012). У другому указі в назві вже зовсім інше послання: «Про заходи з відзначення у 2015 році 70‑ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70‑ї річниці завершення Другої світової війни» (Президент України 2015). Що одразу впадає в око: зникнення з назви поняття «Велика Вітчизняна війна».

Складається враження, що саме це поняття стирається з порядку денного суспільної пам’яті як «радянське-комуністичне», а значить, таке, що нібито підпадає (!?) під проголошену одночасно політику «декомунізації».

Кількісний порівняльний контент‑аналіз двох указів виглядає так:

Таблиця 1

Ключові слова / терміни

Результати контент-аналізу указу 2012 року

Результати контент-аналізу указу 2015 року

«Велика Вітчизняна війна (ВВВ)»

37 згадок поняття «ВВВ» (1941—1945 )

0 згадок поняття «ВВВ» (1941—1945 )

«Перемога»

24 згадки поняття «Перемога»

14 згадок поняття «Перемога»

«Друга Світова війна (ДСВ)»

0 згадок поняття «ДСВ»

24 згадки поняття «ДСВ»

«Фашизм»

18 згадок у різних конотаціях «фашизм»

0 згадок у різних конотаціях «фашизм»

«Нацизм»

2 згадок поняття «нацизм»

19 згадок поняття «нацизм»

 

У першому указі — від Януковича — «Велика Вітчизняна війна» згадується 37 разів, завжди в позитивному контексті, «перемога» — 24 рази, а «Друга світова війна» не згадується жодного разу. Слово «фашизм» вживається 18 разів у різних негативних варіаціях і 2 рази вживається слово «нацизм». В указі Петра Порошенка формулювання «Велика Вітчизняна війна» не вживається взагалі! 14 разів згадується поняття «перемога», 24 рази — «Друга світова війна». Ще один дуже цікавий термінологічний нюанс, що міг би стати темою для окремого дослідження — жодного разу не згадано поняття «фашизм», натомість активно використовується поняття «нацизм».

Варто також звернути увагу на офіційні методичні рекомендації 2015 року для громадськості та ЗМІ (УІНП 2015), які поширював Український інститут національної пам’яті (далі — УІНП), спеціальний державний орган, створений ще за президента Віктора Ющенка для регламентування санкціонованої привладним політичним класом інтерпретації питань минулого й колективної пам’яті.

Зокрема там розшифровано новий дискурс щодо вказаної події через практику заміни наявних понять із аргументацією, що так буде «коректніше» (ось тільки чи політичною коректністю, чи науковою в ліберальному розумінні керувались автори таких нововведень?). Тобто, коректніше (!?) вживати замість поняття «Велика Вітчизняна війна» — «радянсько-німецька війна». Джерела такої «коректності» не зовсім зрозумілі, адже якщо порівняти, наприклад, частотність застосування словосполучення «Велика Вітчизняна війна — Great Patriotic War» і «Радянсько-німецька війна — German-Soviet War» до опису подій на Східному фронті в англомовній літературі з 1939 по 2008 рік за графіком сервісу «Google Ngram», то остання не видається конвенційнішою навіть щодо англомовної літератури.

Рис 1. Частота згадування словосполучень «Велика Вітчизняна війна — Great Patriotic War» і «Радянсько-німецька війна — German-Soviet War» у англомовній літературі з 1939 по 2008 рік за графіком сервісу «Google Ngram»

Поняття «фашистська Німеччина», відповідно до цих рекомендацій, запропоновано замінити на «нацистську Німеччину» або «Третій Райх».

«Фашистський блок» в Україні — на «Союзники Німеччини», «німецько-фашистські загарбники» на «нацистські окупанти», «фашистські посібники» на «колабораціоністи», «звільнення України від фашистських загарбників» на «вигнання з України нацистських окупантів», а «велику перемогу над фашистською Німеччиною» пропонують замінити «перемогою над нацизмом у Європі».

Таблиця 2

З методичних рекомендацій
Українського інституту національної пам’яті про День пам’яті й примирення та 70-ї річниці Дня Перемоги (2015)
Некоректний термін / словосполучення
Коректний термін / словосполучення
Велика Вітчизняна війна
Німецько-радянська війна
Україна у Великій Вітчизняній війні
Україна у Другій світовій війні
Фашистська Німеччина
Нацистська Німеччина / Третій Райх
Фашистський блок / фашистські сателіти
Країни «вісі» / союзники Німеччини
Німецько-фашистські загарбники
Нацистські окупанти
Фашистські посібники / посіпаки
Колабораціоністи
Визволення України від фашистських загарбників
Вигнання з України нацистських окупантів
Велика Перемога над фашистською Німеччиною
Перемога над нацизмом у Європі

 

Ідейні й риторичні нововведення 2015 року

Крім того, на державному рівні з 2015 року були спроби в цьому ключі — створити й закріпити нові образи минулого за допомогою нових пам’ятних дат. Наприклад, введення в офіційний календар нової дати, яку святкують більшість країн Західної Європи — День пам’яті й примирення 8 травня. Це підноситься як символічна синхронізація з ЄС у руслі курсу на Євроасоціацію. Також на офіційному рівні задекларовано появу в календарі ще однієї офіційної дати — 2 вересня як дня завершення Другої світової війни.

І що важливо: в указі Порошенка, окрім ветеранів ВВВ, згадано й інші групи осіб, яких тепер залучено в офіційну глорифікацію, пов’язану з Другою світовою війною.

Відбувається розширення переліку задіяних осіб, у тексті документа до таких віднесено нові категорії: «висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів — переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни» (Президент України 2015).

Як бачимо, тепер суб’єктами глорифікації є не лише радянські ветерани, але також і українці, котрі воювали в арміях Канади, США й інших країн-союзників, і в УПА.

Тобто, коло людей, офіційно залучених до святкування, тепер розширюється, але водночас звужується за маркером накинутої ретроспективно соціальної ідентичності «національність / етнічність» — «українці в рядах об’єднаних націй перемогли агресора» (про що нам бравурно повідомляють плакати УІНП).

Рис 2. Фото тематичних плакатів з сайту УІНП

Змінюється й сама офіційна концепція візуальної репрезентації Великої Вітчизняної / Другої світової війни.

Георгіївська стрічка, свого часу також інспірована привладними групами пострадянських країн (особливо в 2000‑х роках в Україні, Росії й Білорусії, у СРСР вона також використовувалася, але переважно в парі з державними орденами перемоги), тепер не використовується як офіційний візуальний символ перемоги, її замінено новим образом — червоним маком; з’являється нова хронологія — замість датування 1941—1945 р. використано 1939—1945 рр. І нове гасло : «Пам’ятаємо — перемагаємо».

В офіційному наративі Друга світова війна тепер інтерпретується не як Вітчизняна війна українського народу — частина загальної боротьби радянських громадян проти нацизму й фашизму, а як перебування України (що офіційно існувала тоді тільки в формі УРСР, частини СРСР, правонаступницею якої стала нині незалежна Українська держава) між двох «вогнів» (на це прямо вказано в матеріалах до поширення УІНП).

Тобто, це була не війна України, це була війна «інших», «сторонніх», а Україна виявилася ніби жертвою двох сторін: Радянського Союзу й нацистської Німеччини. У англійській версії плакатів цей суперечливий концепт красномовно перекладено як «Ukraine between the devil and the deep sea». Цю інформацію розміщено на сайті Українського інституту національної пам’яті, і це — той матеріал, який пропонують розповідати, зокрема, і дітям у школах.

Рис 3. Фото тематичного плакату з сайту УІНП

Ці спроби змінити методом політичної регламентації конвенціональні інтерпретації минулого вступають у протиріччя з раніше усталеними уявленнями / пам’яттю про війну й перемогу в ній, характерними для більшості в різних вікових і соціальних групах українського суспільства, про що йтиметься далі.

Що об’єднує громадян?

Багато питань серед громадян і в академічному середовищі викликає сама по собі спроба й необхідність політично регламентувати, без сумніву, складну пам’ять про війну в стилі «приватизації / націоналізації» минулого й тенденція офіційної відмови від образу перемоги (Касьянов 2016, Сергієнко 2016).

Підтверджують цю тезу також соціологічні опитування — навіть роблячи поправку на методологічні та ідеологічні суперечності, пов’язані з самим дослідженням «громадської думки» щодо таких складних питань, це все ж не питання про ДНК або ГМО, де потрібен певний рівень «наукової грамотності» — загальна пам’ять про війну є майже у всіх громадян, що вказує на існування наразі певних конвенцій на тему пам’яті про Другу світову / Велику Вітчизняну війну.

Наприклад, у опитуванні, проведеному Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою «Ukrainian Sociology Service» в період із 25 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року на замовлення Міжнародного центру перспективних досліджень в 11 регіонах України (всього опитано 4 413 респондентів — по 400 в усіх регіонах України, на Закарпатті та Буковині — 401, у Центрі — 402, на Поліссі — 410) виявилося, що, незважаючи на всі запропоновані привладними групами нововведення, 84% громадян позитивно оцінюють саме перемогу Радянського Союзу у Великій Вітчизняній / Другій світовій війні (Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» / «Ukrainian Sociology Service» 2015).

Виходячи з представлених даних цього опитування, 9 травня — це одна‑єдина дата, яка об’єднує 84 % населення сучасної України. Переважна більшість респондентів вважають, що 9 травня — дата, яка консолідує громадян. На другому й третьому місці серед дат і свят, що об’єднують Україну, названо дати Хрещення Русі в 988 році (74%) і проголошення незалежності України (71%).

За даними опитування, до дат, які швидше розділяють людей, належать дати створення УПА та створення Української Радянської Соціалістичної Республіки. Правда, святкування річниць створення Української РСР підтримують 47% опитаних (не підтримує 20%), а створення УПА — 40% (і 31% не підтримують).

Таким чином, якщо підсумувати, ключовою проблемою України в питанні сучасної офіційної пам’яті про Велику Вітчизняну / Другу світову війну видається спроба нинішнього політичного класу, що заграє з медійними активними правими політичними силами та їхніми ідеологічними / партійними часто хаотичними уявленнями про минуле, змінювати — незважаючи на домінантні й конвенціональні суспільні настрої в цих питаннях — наявні в суспільстві образи минулого на догоду кон’юнктурному альянсу.

І багато в чому це, по суті, є тактичною спробою переключити громадську увагу з соціально-економічних проблем, із якими стикається країна, на боротьбу з минулим, зосередити нашу увагу на питаннях, значно «безпечніших» для політичного класу.

Це спосіб утримання й збереження себе у владі, тому що з образами пам’яті можна «боротися» й говорити про них нескінченно, замість того, щоб вирішувати нагальні соціально-економічні проблеми. І це такий собі замінник конструктивних дискусій про майбутнє країни — адже ці дискусії неодмінно порушуватимуть небезпечні питання майнової нерівності й соціального розшарування, відчуження політичного класу від більшості громадян.

Така історична політика веде також до нагнітання соціально-політичних суперечностей, пов’язаних із існуванням локальних та регіональних специфікацій суспільних пам’ятей. І, очевидно, це не сприяє декларованій привладним класом на словах децентралізації, ані діалогу з населенням південних та східних регіонів країни, де домінує за влучним виразом Георгія Касьянова «радянсько-ностальгічний наратив» (Касьянов 2016, Сергієнко 2016).

Така лінія видається ще більш недалекоглядною, якщо враховувати необхідність реінтеграції нині непідконтрольних територій України в Донецькій і Луганських областях, виходячи з логіки Мінських домовленостей і відповідних міжнародних зобов’язань країни.

До того ж, зміна конвенційного ставлення до Великої Вітчизняної війни, перетворення Великої Вітчизняної війни на Другу світову є вислідом процесу створення соціальної ідентичності, яким активно займається частина політичного класу саме зараз — із прицілом виробити нову громадянську ідентичність країни, латентно або демонстративно антиросійську.

Росії (а точніше уявному гротескному міфологічному образу Росії, а не тільки окремим суперечливим тенденціям політики нинішньої РФ) у цьому випадку відведено роль «вічного ворога», проти якого повинні консолідуватися українські громадяни й на якого можна списати всі нинішні проблеми, і саме в цьому ключі має бути переосмислено й Другу Світову війну на догоду політичному класу. Тобто, коли Росія — «вічний ворог», то війна вже не може бути «великою» й «вітчизняною», вона перетворюється на Другу світову, а Україна — на жертву, і політичний клас «звільняється» від своєї відповідальності перед громадянами за їхній нинішній добробут і майбутнє.

Якщо повернутися до аргументу Арендт, із якого ми починали, така політика, замість того, щоб проводити ідею рівності та структурного примирення, вносячи регламентацію в суспільну сферу, порушуючи конвенційні — як показали опитування — уявлення, деструктивно впливає на процес мирного співіснування різних образів пам’яті про війну, який не вимагав політичного втручання й міг би вирішуватися більш мирно та консенсусно в самому суспільстві через його представників із академічної та просвітницької сфер, а не через чиновників на догоду окремим партійним образам пам’яті. Політичний клас свідомо створює емоційне напруження та протистояння в суспільстві, тому що саме в цьому — у грі з образами минулого / війни — бачить запоруку утримання влади зараз.

Посилання

Арендт, Х., 2013. «Размышления по поводу событий в Литл-Роке». В: Арендт Х. Ответственность и суждение. Москва: «Издательство Института Гайдара», с. 258-282.

Касьянов Г., 2016. «К десятилетию Украинского института национальной памяти (2006 — 2016)». В: Historians.in.ua. Доступ 28.10.16 за адресою:[link]

Крозье, М., 1993. «Современное государство — скромное государство. Другая стратегия изменения». В: Свободная мысль, 11, с. 35 —43.

Президент України, 2012. Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Доступ 28.10.16 за адресою:[link]

Президент України, 2015. Указ Президента України «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни». Доступ 28.10.16 за адресою;[link]

Сергієнко С., 2016. «Політична гра з фрагментами історії: героїзація минулого стає неодмінною складовою нашого буття». В: Cпільне: журнал соціальної критики. Доступ 28.10.16 за адресою: [link]

Український інститут національної пам’яті, 2015. Методичні матеріали до відзначення дня пам’яті та примирення та 70-ї річниці дня перемоги над нацизмом у другій світовій війні (8 —9 травня 2015 р.). Доступ 28.10.16 за адресою:[link]

Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» / «Ukrainian Sociology Service» 2015. Дослідження «Що об’єднує та роз’єднує українців». Доступ 28.10.16 за адресою:[link]

Якубин, А., 2014. «Политики памяти в объединенной Европе: общность, партикулярность, ассамбляж». В: Политическая наука, 2, с. 183 —204.[link]

Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» / «Ukrainian Sociology Service» 2015. Дослідження «Що об’єднує та роз’єднує українців». Доступ 28.10.16 за адресою:[link]

Якубин, А., 2014. «Политики памяти в объединенной Европе: общность, партикулярность, ассамбляж». В: Политическая наука, 2, с. 183 —204.

Залишити коментар