Політика

Економічні передумови «Революції гідності»

8601

Святослав Сидоренко

Вперше опубліковано в: Спільне, №9, 2015: Майдан. Погляд зліва

Не буває наслідків без причин, як не буває і революційних змін без економічних передумов, які би сформували запит на зміни. Ця стаття є спробою дати відповідь на питання, які ж сили стояли за Майданом 2013-2014 років і хто є реальними бенефіціарами майданів.

Базове припущення даного аналізу таке: революціонери/бунтарі, як і будь-які злочинці в очах влади, повинні володіти мотивацією і можливістю вчинити злочин — повалити цю владу. Тобто члени групи осіб, «які стоять за Майданом», повинні зіткнутися із загрозою для своїх індивідуальних інтересів і усвідомлювати себе як групу зі спільними цілями на цьому відрізку історії, повинні мати волю і володіти ресурсами для зміни ситуації на свою користь. Таким чином, із рушійних сил відразу виключаються народні маси самі по собі, оскільки інакше рабовласницькі держави ніколи не змогли б існувати.

Перш ніж описати дію сил всередині України, варто дати опис процесів у світовій економіці. У США, починаючи з 2002 року, відбувалося відновлення економіки при одночасному зниженні вартості позики як наслідок політики «дешевих грошей», якої так активно дотримувався тодішній голова ФРС Алан Грінспен. Однак зниження вартості позики всередині США автоматично призводить до зниження вартості позики в усьому світі, що в умовах формального контролю з боку урядів призводить до утворення бульбашок на всіх ринках активів. Так, наприклад, вартість нафти марки WTI виросла з мінімуму 2000 року в 9.64 долара до 146.08 в 2008. Власне, зростання ціни на нафту не лише повністю пояснює успіхи Путіна, але і більш-менш прийнятне становище сусідів РФ, які мали можливість імпортувати свою продукцію на постійно зростаючий внутрішній ринок Російської Федерації. Однак зростання цін на базові ресурси рано чи пізно призводить до високої споживчої інфляції вже в розвинених країнах, що змушує монетарну владу підвищувати вартість позики для приборкання інфляції. Зрозуміло, що через існування в економіці лагу між подією і проявом наслідків, із моменту підняття ставки ФРС до рівня в 5,25% у середині 2006 року до початку колапсу фондового ринку США в 2007 минув рік. Після цього ще рік спекулятивний капітал, який утік із ринків США, провокував хвилі зростання в сировинних активах і на фондових ринках поза межами Америки. І, нарешті, одночасний вибух бульбашок викликав обвал спочатку фінансового сектора, а потім і реального. Монетарні влади по всіх країнах відреагували досить швидко, знизивши вартість запозичення, проте, зважаючи на масштаби кризи, довелося перейти до прямого включення друкарського верстата у спробі знову запустити зростання економіки. На середину 2014 задачу вдалося частково вирішити, проте ціною відтворення ще більших бульбашок, вибух яких завдасть ще більш значної шкоди.

Задавши часову рамку світових подій, варто тепер перейти до опису економічної дійсності в Україні. Починаючи з 2000 року, громадяни України стали свідками безперервного зростання ВВП, що співпало як із початком зростання цін на нафту, так і з надуванням загальносвітової бульбашки на всіх ринках, що дозволило збільшити експорт в усіх напрямках, хоча російський напрям був одним із найлегших. Низькі процентні ставки на світових ринках також дозволяли різко збільшити кредитування економіки за рахунок зовнішніх ресурсів, як з боку приватного сектора, так і з боку держави.

Табл. 1. Статистика певних показників зовнішньоекономічної діяльності (Державний комітет статистики України 2014a; Державний комітет статистики України 2014b;  Національний банк України 2014a).

 Рік
Експорт товарів, млн. дол. США
Імпорт товарів, млн. дол. США
Сальдо балансу торгівлі товарами,
млн. дол. США
Курс гривні до $, офіційний
Дефлятор ВВП,
% до попереднього року
2000
14 573
– 13 957
616
             5,4     
23,1
2001
16 265
– 15 775
490
             5,4     
9,9
2002
17 957
– 16 977
980
             5,3     
5,1
2003
23 080
– 23 021
59
             5,3     
8
2004
32 672
– 28 996
3 676
             5,3     
15,1
2005
34 287
– 36 141
– 1 854
             5,1     
24,5
2006
38 368
– 45 035
– 6 667
             5,1     
14,8
2007
49 248
– 60 670
– 11 422
             5,1     
22,7
2008
67 003
– 85 534
– 18 531
             5,3     
28,6
2009
39 703
– 45 436
– 5 733
             7,8     
13
2010
51 431
– 60 740
– 9 309
             7,9     
13,8
2011
68 410
– 82 607
– 14 197
             8,0     
14,3
2012
68 810
– 84 658
– 15 848
             8,0     
8,1
2013
63 321
– 76 987
– 13 666
             8,0     
3,1

Можна виділити три періоди.

Період перший 2000 – 2004. Після ефективної девальвації гривні в 1997 з рівня в 1,97 до рівня 5,4 в 2000 році економіка нарешті отримала курс, при якому продукція в  Україні стала більш-менш конкурентоспроможною на світових ринках.

Період другий 2005-2008. Після фіксації курсу в 2005 році і зміцнення до рівня в 5,1, сальдо відразу стало різко негативним. Надалі приріст експорту почав різко відставати від приросту імпорту. З одного боку, зміцнення курсу на 5% саме по собі не могло так сильно вплинути на баланс експорту та імпорту, але якщо взяти до уваги те, що в 2005 році дефлятор ВВП (загальні зміна цін в економіці) виріс на 25, то для збалансування зростання зовнішніх і внутрішніх цін курс мав би не зміцнитися на 5%, а впасти на 20%.

Період третій 2009-2013. Девальвація гривні на дуже короткий період дозволила зменшити різницю між експортом та імпортом, проте з часом проблема так і не була вирішена. Починаючи з 2011 року різниця між експортом та імпортом знову стала більше 10 млрд. доларів. У 2014 ситуація повторилася за ключовими показниками до дрібниць, хоча причиною виступала не світова фінансова криза, а політична, яка поступово переросла у війну.

Якщо відійти від симпатій та антипатій, то ясно, що, незалежно від персоналій, владою приймаються одні й ті самі рішення: курс фіксується для забезпечення відносно дешевого імпорту й можливості вивезти зароблений в Україні прибуток за кращим курсом. Єдиною різницею в діях стало те, що в другому періоді зростання імпорту вдалося компенсувати приходом спекулятивного капіталу в економіку України, а в третьому державі доводилося забезпечувати спокій населення шляхом нарощування боргів. І в обох випадках заради короткострокових політичних завдань  жертвували довгостроковою перспективою. Якщо не знати, хто керував країною в обидва періоди, то можна припустити, що це були одні й ті самі люди.

Природно, прихід до влади справжньої національної буржуазії мав би викликати або скорочення імпорту через імплементацію політики імпортозаміщення, або настільки істотне зростання експорту, що сальдо торгового балансу стало б позитивним. Статистика не дає можливості визначити одну єдину групу потерпілих за класовою ознакою: постраждали всі.  Безумовно, є різниця між втратами олігархів, у яких просто впала вартість активів, і пролетарями, в яких значно знизились реальні доходи. Держава ж через НБУ, починаючи з 2009 року, намагалась забезпечити стабільність гривні за будь-що, розуміючи небезпеку високої волатильності курсу для рейтингу правлячої сили.

З точки зору загального зростання економіки, ситуація дещо інша.

Табл. 2. Статистика ВВП України (Державний комітет статистики України 2014а).

 Рік
ВВП на душу населення, грн.
Зміна реального ВВП, %
Частка річних ВВП від аналогічних показників до 1990 р., %
Дефлятор ВВП, % до п-реднього року
2000
3436
105,9
43,2
123,1
2001
4195
109,2
47,2
109,9
2002
4685
105,2
49,7
105,1
2003
5591
109,6
54,4
108
2004
7273
112,1
61
115,1
2005
9372
102,7
62,7
124,5
2006
11630
107,3
67,3
114,8
2007
15496
107,9
72,6
122,7
2008
20495
102,3
74,2
128,6
2009
19832
85,2
63,3
113
2010
23600
104,1
65,8
113,8
2011
28 488
105,2
69,3
114,3
2012
30953
100,3
69,5
108,1

Економіка зростала до 2009 року, після чого, починаючи з 2010, відбулося відновлення, але рівень навіть 2007 року не був досягнутий і, звичайно, вже не буде досягнутий ні в 2014, ні в 2015 році. Власне, вже 2012 рік показав, що самих внутрішніх ресурсів не достатньо для росту. Але хіба не можна було припустити, що застій сам по собі є приводом для невдоволення?

Табл. 3. Показники державного бюджету України (Національний банк України 2014b).

 

Номінальний бюджет (млн. грн.)

 Дефіцит бюджету

 Рік

Доходи

Витрати

У % до ВВП

У млн грн

2004

70 337,8

79 471,5

-10 216,5

-3,0

2005

105 330,2

112 975,9

-7 945,7

-1,8

2006

133 521,7

137 108,1

-3 776,6

-0,7

2007

165 939,2

174 254,3

-9 842,9

-1,4

2008

231 686,3

241 454,5

-12 500,7

-1,3

2009

209 700,3

242 437,2

-35 517,2

-3,9

2010

240 615,2

303 588,7

-64 265,5

-5,9

2011

314 616,9

333 459,5

-23 557,6

-1,8

2012

346 054,0

395 681,5

-53 445,2

-3,8

2013

339 180,3

403 403,2

-64 707,6

-4,4

Більший інтерес викликає ситуація із державним бюджетом. Після шоку 2008 бюджет різко став дефіцитним, але влада не пішла на серйозне урізання соціальної складової. Звичайно, були спроби обмежити дефіцит бюджету і підвищити наповнюваність, але при поточних рівнях корупції задачу було неможливо вирішити. Підвищити збирання податків із підприємств неможливо через наявність офшорів, підвищити збирання податків із населення було неможливо з політичних міркувань. Окремі спроби ввести нові податки або зменшити витрати так і не вдалося повністю реалізувати. Природно, наявність дефіциту бюджету перестала бути чимось ганебним ще в 30 роках 20-го сторіччя. Однак дефіцит економіки, яка є світовим емісійним центром або має позитивне сальдо торгівельного балансу, і дефіцит економіки, яка має дефіцитний бюджет при негативному сальдо торгового балансу, — це, як показав хід історії, «дві великі різниці». Дефіцит бюджету пояснюється двома причинами:

● по-перше, це забезпечення стабільного рівня номінальних зарплат для всіх, хто працює на державу;

● по-друге, через тісні корупційні та політичні зв’язки державного апарату і великого бізнесу (що неухильно зростали з часів Кучми) державний бюджет і держсектор економіки з кожним роком все більше відігравали роль розподільників і перерозподільників доходів між різними групами великих власників.

Саме у світлі останньої із зазначених причин доводитися розглядати «фактор Сім’ї»: різке зростання нових олігархів при замиканні грошових потоків на ставлеників одного клану означало зниження доходів із боку олігархів-аутсайдерів. А в умовах відсутнього економічного зростання, дефіцитного бюджету і при негативному сальдо торгового балансу нові статки можуть бути зароблені тільки за рахунок перерозподілу активів і грошових потоків, пов’язаних із цими активами. У 2013 році майже все більш-менш цінне було приватизовано і включено в приватні корпоративні системи. Логіка розвитку кожного з великих капіталів, що сформувався в Україні до 2013 року, змушувала власників шукати шляхи для подальшого зростання; в контексті «фактора Сім’ї», можна припустити, що просто змушувала задуматися про виживання.

Звичайно, точні цифри масштабів перерозподілу неможливо встановити, але непрямих свідчень більш ніж достатньо:

1. Поява мільйонера Курченко зі статком 650 млн доларів усього за пару років уже в період застою економіки.

2. Різке зростання доходів сина В.Януковича Олександра до 100 млн доларів усього за пару років.

3. Згідно з даними отриманими від розслідування «Наші гроші», в 2012 фірми афілійовані з сином Януковича змогли виграти тендерів на суму 7,1 млрд. грн., тільки у вугільній промисловості (Зеркало Недели 2013а; Зеркало Недели 2013b).

Дійсно, пряма оцінка дуже ускладнена з декількох причин. По-перше, ніким не відслідковувалося виведення через «ручні банки» грошей, отриманих шляхом перенаправлення бюджетних коштів. По-друге, активне використання «зіц-прєдсєдатєлєй» на кшталт Курченко сильно обмежує можливість швидко розрізнити «віджиманням бізнесу» з боку Сім’ї та дійсну зміну власників за обопільною згодою. Власне, тут і криється відповідь на питання, яка соціальна група усвідомила загрозу своїм інтересам із боку режиму Януковича і володіла достатньою волею і ресурсами, щоб забезпечити виступ проти нього: це олігархи, не пов’язані з родиною колишнього президента.

Якщо ж говорити про переможців Майдану, то всі, хто прямо підтримував Майдан (точніше кажучи, «бенефіціари Майдану»), як, утім, і ті, хто безпосередньо не брав участь у розгоні, зберегли свою власність, а їх банки отримали значну фінансову підтримку у вигляді рефінансування від НБУ; винятком став «Форум-банк» Валентина Новинського. Казус цієї фінустанови, мабуть, потрібно пояснювати тим, що сукупність бізнесменів-ворогів режиму не була єдиним колективом, що пов’язаний внутрішніми зобов’язаннями, а була і залишається групою сильних гравців з однорідними інтересами, які укладають ситуативні союзи, виходячи з економічної кон’юнктури, короткострокової і середньострокової перспективи. На початку статті говорилося про вольових заможних осіб, які усвідомили загрозу своїм індивідуальним інтересам і спільність цілей. Але природа такої загрози і метод її усунення не призводить до необхідності вироблення нової ідеологічної бази для боротьби і навіть створення довгострокових внутрішньогрупових зв’язків. Такі характеристики «революціонерів», а так само  тих, хто більше півроку прожив за «нової влади», дають право припустити, що ніяких тектонічних зрушень у житті суспільства ініціювати мультимільйонери не будуть. За своєю суттю вони були і залишаються консерваторами, що конкурують одне з одним; вони дозволяють собі загравати з «низами», оскільки не відчувають загрози своїм інтересам із боку політичного суб’єкта ліберального або соціалістичного спрямування.

Напрошується також ще один дуже неприємний висновок про політичну природу Майдану як про переворот, який було успішно завершено і тому вдало юридично оформлено, а не про революцію. Однак що б однозначно це стверджувати, недостатньо розглядати тільки сегмент тих, хто здобуває вигоду, і трансформації в базисі. Необхідно так само розглядати процеси в надбудові, що відбилися на поведінці народної маси.

Це вже знаходиться поза межами цієї статті, але дозволю собі відмітити, що про глибину суспільних змін можна буде судити за наявності бажання (політичної волі) дослідити й відслідкувати грошові проводки Сім’ї  та її колишніх союзників, оскільки для фахівців, якщо дати їм повноваження і ресурси, це є справою техніки. Можна припустити, що до сих пір певна категорія осіб зацікавлена в тому, щоб суспільство вважало за неможливе розплутати клубок юридичних прийомів і грошових проводок, оскільки механіка залишається корисною і відносно незмінною не тільки для фінансистів Сім’ї. Вірогідно, в майбутньому державним посадовцям доведеться ще неодноразово посилатися на неможливість «знайти кінці». Якщо це так, то почуття гідності в подіях на Майдані відіграло роль лише мобілізуючого фактору для несвідомих виконавців.

За редакції Юрія Лєбєдєва

Джерела:

Державний комітет статистики України. Валовий внутрішній продукт. Доступ 25.11.14 за адресою: [link].

Державний комітет статистики України. Експорт та Імпорт. Доступ 20.11.14 за адресою: [link]

Національний банк України. Курси валют. Доступ 25.11.14 за адресою:  [link]

Національний банк України. Макроекономічні показники. Доступ 20.11.14 за адресою: [link]

Состояние сына Януковича за прошлый год удвоилось. В: Зеркало недели. Доступ 20.11.14 за адресою: [link]

Группа Януковича получила каждую 4-ую гривну на “угольных” гостендерах. В: Зеркало недели. Доступ 20.11.14 за адресою: [link]

Поділитись