Майкл Маккарті
Теорії середнього рівня — це соціологічний підхід, що сягає корінням засновників соціології, наприклад Макса Вебера. Однак найчастіше він асоціюється з ім’ям автора своєї назви — Роберта Мертона, чию роботу вважають сьогодні одним із найважливіших його внесків до соціологічної думки.
За допомогою ідеї середнього рівня Мертон висунув дві базові тези:
(1) неможливо визначити таку незалежну змінну, яка працювала б у всіх контекстах
(2) соціологічну теорію найкраще розвивати як відокремлені гіпотези, що мають справу з окремими спостереженнями або типами феноменів.
В найкращому разі соціологи можуть мати теорії конкретних явищ — революцій, конструювання раси, бюрократичних організацій, розподілу хатньої праці тощо.
Роберт Мертон
В розробці підходу до створення теорій середнього рівня Мертон відкрито дистанціювався від того, що він негативно позначає як загальні або великі теорії, зокрема від теорії соціальної системи Парсонса або історичного матеріалізму Маркса. Але водночас він застерігає соціологів від того, що Кліффорд Гірц називав «насиченим описом» — глибоко деталізованого опису поведінки, соціального контексту та дослідницьких інтерпретацій значень, які люди надають своїй певній поведінці.
Схоже, що Мертон залишився переможцем у битві ідей. Масштаб соціологічної теорії може варіюватися від найбільш конкретного до найбільш загального, але в сучасній соціології, особливо на тлі зростання аналітичної соціології, домінує мертонівський «середній рівень». Але чи має так бути?
Марксизм із меншими амбіціями
У певному сенсі теоретики середнього рівня мають простішу задачу, ніж загальники. Вони не прагнуть створювати комплексні дослідницькі програми. Для них не є проблемою вибір з різноманітних понять для пояснення своїх інтерпретацій.
Але загальні теорії мають цінність. Тут я вважаю марксистський варіант особливо корисним для людей, що прагнуть зрозуміти світ. Хоча є багато епістемологічних традицій, які підпадають під загальне поняття марксизму, він залишається доречним, бо правдоподібно визначає структури, процеси та механізми, важливі для широкого спектра конкретніших соціальних питань. Це революції, конструювання раси, бюрократичні організації, розподіл хатньої праці і таке інше.
Це не означає, що марксизм є вичерпною або достатньою теорією для розуміння всіх соціальних проблем. Марксизм — це не теорія усього, й багато речей знаходяться поза його полем зору. Що марксизм може сказати про закоханість або страх перед відторгненням з боку оточення? Вкрай мало. Як казав Кліффорд Гірц, марксизм не допоможе нам відрізнити сіпання ока від підморгування. Марксизм є корисним для соціології, залежно від того, що ми намагаємося пояснити, тобто від дослідницького питання. Та бодай це не є теорія всього, марксизм все ж дає змогу поєднати на перший погляд не пов’язані між собою соціальні проблеми у значно ширшому контексті суспільних відносин, а також — що важливо — в історичному наративі.
"Що марксизм може сказати про закоханість або страх перед відторгненням з боку оточення?"
Маркс би, певно, вважав, що більшість теорій середнього рівня знаходяться на поверхні, тоді як дійсні причини глибинні й приховані. Це не значить, що зовнішнє не має значення. Навіть речі, обумовлені самі собою, важливі у цьому світі. Марксизм стверджує, що жодну річ неможливо повністю пояснити, не розглянувши приховану за нею соціальну реальність. Викликом загальної теорії для соціологів є поєднання на перший погляд окремих соціальних процесів у загальне ціле або структуру.
Марксизм пропонує зв’язаний набір проблем та понять, які дозволяють зробити саме це. Ефективне використання цієї теоретичної системи лише поглиблює наше знання про явища середнього рівня. Її центральною задачею є виявлення, аналіз і пояснення структурних умов, часто прихованих. Зрештою, саме це робить і Маркс у критиці політичної економії, коли переходить від сфери обміну — єдиного фокуса тогочасної політекономії — до «прихованої сфери виробництва».
Способи виробництва, капіталізм
Що корисного соціологи середнього рівня можуть знайти в марксистській загальній теорії? Якщо вас, наприклад, цікавить гендерна нерівність в домогосподарствах, навіщо взагалі перейматися так званою економікою? Для Маркса тут все зводиться до речей, які нам треба робити, щоб вижити.
Ключовим організаційним поняттям марксизму є спосіб виробництва. В будь-якому суспільстві є специфічні комбінації технологій та форми суспільних відносин, які утворюють те, що Роберт Бреннер назвав «правилами відтворення». Простіше кажучи, є основні стратегії виживання, які визначаються відносинами присвоєння та виробництва. Ці основні стратегії відрізняються у різних типах способу виробництва. Наприклад, за капіталізму, щоб вижити, більшість людей мусять знайти роботодавця і продати свою працю. Інші живуть за кошт ренти. Ще хтось може жити завдяки власним інвестиціям та спадку.
Звісно, спосіб виробництва як поняття знаходиться на високо абстрактному рівні — примітивний комунізм, рабовласництво, феодалізм, капіталізм — зрештою, це загальна теорія. Отже, для тих із нас, хто ближчий до середнього рівня, це поняття може здатись надмірно віддаленим від специфічних емпіричних реалій кожного конкретного життя. Та Маркс чудово розумів, що історично обумовлені способи виробництва часто містять й інші елементи. Погляньте навколо: жодне суспільство у світі не є чисто капіталістичним. Навіть у тих штатах, що підтримують Республіканську партію США, є бібліотеки — відверто соціалістичні заклади.
Для соціологів, що вивчають сучасні соціальні проблеми, безпосередньо актуальним, звісно ж, є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталізм має чотири базові риси:
1. виробництво відбувається для обміну (не споживання) й отримання прибутку (не бартеру);
2. засоби виробництва знаходяться у приватній власності незначної меншості;
3. більшість людей змушена працювати на когось іншого, щоб вижити;
4. фінансова система випускає банк-кредитні гроші.
Марксисти дотримуються думки, що поєднання цих елементів структурно обумовлює певні закономірності або тенденції в усіх капіталістичних суспільствах — від гіперкапіталістичних на зразок США до менш капіталістичних, наприклад Швеції, від менш до більш розвинених тощо.
"Погляньте навколо: жодне суспільство у світі не є чисто капіталістичним."
Хоча існують протиборчі сили та тенденції, у розумінні марксистів капіталізм породжує та відтворює такі закономірності:
1. Капіталізм створює класи, що борються один з одним і мають різні інтереси щодо розподілу суспільного продукту. Система відтворює класи як відносні групи — панування, експлуатація або ж отримання прибутку залежить від того, що Ерік Олін Райт назвав «зворотною взаємозалежністю благополуччя». Дехто отримує вигоду — іншим стає від цього гірше.
2. Конкуренція між капіталістичними компаніями породжує закономірності економічного розвитку — тенденція до динамічного розвитку технологій, всесвітнє проникнення капіталізму в некапіталістичні простори, концентрація капіталу у великих компаніях, розвиток розподілу праці та створення класових фракцій, а також періодичні кризи та занепади, спричинені падінням норми прибутку та перенакопиченням.
3. Капіталістичні підприємства прагнуть зменшувати витрати та збільшувати продуктивність, тож за відсутності міцної організації робітників праця буде поступово декваліфікуватися, а робітники опиняться під управлінським контролем, конкретні форми якого залежать від гендеру, раси або національності.
4. Результати нерівності буде перенесено на групи й виражено в расових категоріях, які компанії використовуватимуть як для розділення своїх робітників, так і для сегментування ринку праці.
5. Родинне життя та гендерні ролі організовані для відтворення капіталістичних суспільних відносин.
6. Гонитва капіталістичних компаній за постійним накопиченням призводить до катастрофи довкілля в умовах обмежених ресурсів.
Умови структурних можливостей
Як соціологам та іншим суспільствознавцям використовувати Марксові поняття капіталізму у своїх роботах? І якою є користь від них для загалу? Розуміти та розв’язувати конкретні емпіричні задачі, поки над нами нависає досить вагома загальна теорія — непросте завдання. Але знаходити способи показати, як феномени середнього рівня виникають всередині загальніших соціальних процесів і обумовлюються ними, — найкращий шлях отримати повнішу картину світу.
Та чи не принесе марксизм до суспільних наук лише грубий економічний детермінізм і функціоналізм, як думають Мертон, Теда Скочпол та інші критики? Деякі праці, що надихалися марксизмом, критикують за те, що в них соціальна поведінка пояснюється лише функціональною потребою в капіталістичному накопиченні.
Окремі марксисти, безумовно, користуються редукціоністським аналізом, але це радше карикатура, ніж адекватне окреслення марксистської соціології або політекономії.
"Капіталізм не визначає ці процеси середнього рівня механістично, але він нав’язує умови структурних можливостей."
Як я покажу нижче на короткому прикладі з моїх власних праць, загальна теорія виявляє закономірності та структури в способах виробництва. Та щойно ми переходимо на рівень аналізу історичних моментів та подій, нам знадобляться механізми та процеси, не окреслені загальною теорією. Тому всіх відповідей не знайти лише в «Капіталі».
Наприклад, для осмислення суспільства на рівні національних держав нам необхідно розглянути державні інституції, соціальну політику та соціальні держави, закономірності конструювання раси, умови соціального відтворення та гендерної нерівності, імміграційну політику та міграційні потоки, те, як інституції певних суспільств глобально поєднуються з іншими, а також багато інших проблем, до яких нас приведуть наші дослідницькі питання.
А як щодо відносин між цими явищами? Капіталізм не визначає ці процеси середнього рівня механістично, але він нав’язує умови структурних можливостей. Це причинно-наслідкова послідовність, за якої структури, що постають із закономірностей капіталістичного способу виробництва, встановлюють і відтворюють межі чи обмеження, в рамках яких розгортаються інші процеси.
Структурні обмеження в змінах політики
У моїй власній праці, присвяченій розвитку пенсійної системи Сполучених Штатів після запровадження «Нового курсу», я визначаю видимі й вимірні способи, в які капіталістичне накопичення накладає умови структурних можливостей на політику уряду, зокрема зміну політики соціального забезпечення.
Коли настає час економічного сповільнення та криз або ж коли політики їх очікують, політичні рішення обмежені необхідністю підтримувати зростання та накопичення. Це ключова риса капіталістичної демократії.
Я виявив, що цей структурний імператив — спричинений, на думку Чарльза Ліндблома, «автоматичною руйнівною віддачею» ринку — підштовхує політиків керувати передусім для капіталістичного зростання.
"Капіталістичні умови накладають на політиків обмеження, але на подальший вибір конкретних рішень впливає цілий ряд причин."
Детерміністичні (і функціональні) докази на цьому зупиняться. Ця теза пояснить лише загальну мотивацію політиків сприяти капіталістичному зростанню. Та загальна теорія не пояснює, чому політики намагаються сприяти зростанню саме так.
«Новий курс» — політика в США в часи правління Ф. Рузвельта
Щоб розвинути марксизм як теорію, корисну для розуміння середнього рівня в суспільних науках, я стверджую, що ми мусимо подивитися, як феномени середнього рівня, зі свого боку, спрямовують певні причинні закономірності. Капіталістичні умови накладають на політиків обмеження, але на подальший вибір конкретних рішень впливає цілий ряд причин.
Якщо казати про тему мого дослідження, то випадкові події та механізми в цих умовах певним чином спрямовували політику. Структурні політичні обмеження — базова риса капіталістичної демократії — обумовлювали спектр можливих політичних шляхів. Випадкові умови, що не сягають того рівня узагальнення, на якому заснований марксизм, визначали шлях в межах цього спектру.
Визначення шляхів, якими загальні обмеження обумовлюють, але не визначають закономірності поведінки на середньому рівні, — це важливий спосіб, у який марксизм може — й має — бути актуальним для багатьох питань сучасних суспільних наук.
Переклав Роман Дрямов за публікацією: McCarthy, M., 2018. "Is sociology stuck in the middle? The uses of Marxist general theory". In: Marxist sociology blog. Available 21.11.2018 at: [link].
Читайте також:
Что не так с современным марксизмом? (Матейс Крюл)
Три способи зробити опудало з марксизму (Ежен Уолтерс)
Неомарксистський спадок в американській соціології (Джефф Манза, Майкл А. MкКарті)
Марксизм і проблеми глобальних соціальних трансформацій: діалектика теоретичної еволюції (Юрій Дергунов)
