Цього разу в огні: чи допоможе нам Зелений новий курс

Фостер, Джон Белламі

  • 26 November 2019
  • 1454

Джон Белламі Фостер

Сьогодні ми, можливо, спостерігаємо початок екологічної революції, нового історичного моменту, якого ще не знало людство[1]. Як відзначає Наомі Кляйн у новій книзі «У вогні» (2019), зараз палає не тільки планета, але й у відповідь загорівся й підіймається вогонь революційного кліматичного руху[2].

Вибух протестів проти зміни клімату протягом останнього року значною мірою став реакцією на звіт МГЕЗК за жовтень 2018 року, в якому зазначається, що викиди вуглекислого газу[3] мають досягти максимального рівня 2020 року, знизитись на 45% до 2030 року та досягти чистого нульового рівня до 2050 року, щоб світ мав реальний шанс уникнути катастрофічного підвищення глобальної середньої температури на 1,5°C[4]. Величезна кількість людей раптом усвідомили, що для того, щоб відійти від краю прірви, необхідно розпочати соціально-економічні зміни в масштабах, пропорційних кризі Системи Землі, яку переживає людство. Це призвело до появи слогану «Зміни систему, а не клімат!» — назва провідного американського екосоціалістичного руху, що стала мантрою всього глобального низового кліматичного руху[5].

 

"Лише революційна за своїми масштабами та темпами трансформація може витягнути людство з пастки, у яку його загнав капіталізм."

 

Стрімкий зліт популярності Тунберг, студентського руху кліматичних страйків, руху «Схід Сонця», «Повстання проти вимирання» та Нового зеленого курсу — і все це протягом лише одного року — в поєднанні з поточними протестами та страйками мільйонів активістів та активісток проти зміни клімату (переважна більшість з яких молодь) означає масштабну трансформацію екологічної боротьби в передових капіталістичних державах. Майже за одну ніч центр боротьби змістився з попередніх більш загальних рамок кліматичних дій до більш радикальної кліматичної справедливості та екосоціалістичних крил руху[6]. Рух проти зміни клімату був переважно реформістським, він прагнув лише підштовхнути статус кво в напрямку усвідомлення кліматичних проблем. Кліматичний марш 400 тисяч демонстрантів у Нью-Йорку 2014 року, який організував Народний кліматичний рух (англ. People’s Climate Movement), завершив свою ходу на перехресті 34-ї вулиці та 11-ї авеню, де немає нічого особливого, а не перед Організацією Об’єднаних Націй, де збиралися учасники переговорів з питань клімату. Як наслідок, марш був більше схожий на парад, ніж на протест[7].

 

Народний кліматичний рух

 

Натомість, організації, що виступають за кліматичну справедливість, як-от «Повстання проти вимирання», рух «Схід Сонця» та Альянс за кліматичну справедливість (англ. Climate Justice Alliance) відомі своєю тактикою прямої дії. Новий рух молодший, сміливіший, різноманітніший та революційніший у своєму світогляді[8]. У сучасній боротьбі за планету зростає визнання того, що потрібно змінити суспільні та екологічні відносини виробництва. Лише революційна за своїми масштабами та темпами трансформація може витягнути людство з пастки, у яку його загнав капіталізм. Як сказала Тунберг на Конференції ООН з питань зміни клімату 15 грудня 2018 року: «Якщо рішення в рамках цієї системи неможливі, то можливо, ми повинні змінити саму систему»[9].

 

Зелений новий курс — реформа чи революція?

За останній рік боротьба за екологічну революцію стала здаватися непереборною силою завдяки популярності Нового зеленого курсу, програми, яка втілює об’єднання руху проти зміни клімату з боротьбою за економічну та соціальну справедливість, зосереджуючи увагу на наслідки для робітників та вразливих спільнот. Проте Зелений новий курс не завжди був стратегією радикальної трансформації, а спочатку передбачав помірковані реформи. Словосполучення «Зелений новий курс» закріпилося 2007 року під час зустрічі між колишнім керівником відділу міжнародної економіки «Грінпіс» Коліном Гайнсом та економічним редактором газети Guardian Ларрі Елліотом. У відповідь на економічні та екологічні проблеми, Гайнс запропонував рецепт зелених кейнсіанських витрат, назвавши його Новим зеленим курсом за аналогією з Новим курсом Франкліна Рузвельта під час Великої депресії в Сполучених Штатах. Пізніше того ж року Елліот, Гайнс та інші, зокрема британський підприємець Джеремі Леґетт, сформували групу за Зелений новий курс для Великої Британії[10].

 

 

 

Ідея швидко прижилася в колах екологічної політики. Приблизно в той самий час дописувач New York Times та прихильник корпоративізму Томас Фрідман почав просувати цей термін у Сполучених Штатах як нову стратегію капіталістичного екомодернізму[11]. Барак Обама мав запропонувати концепцію Нового зеленого курсу в передвиборчій кампанії 2008 року. Однак він відмовився від цієї термінології та від того, що залишилося від її суті після проміжних виборів 2010 року[12]. У вересні 2009 року Програма ООН з довкілля оприлюднила звіт під назвою «Глобальний новий зелений курс», що був планом сталого зростання[13]. Того ж місяця Європейський зелений фонд (англ. Green European Foundation) опублікував «Зелений новий курс для Європи», кейнсіанську зелену капіталістичну стратегію, сьогодні відому як Європейський новий зелений курс[14].

Всі ці пропозиції, внесені за принципом «згори-вниз» у рамках Нового зеленого курсу, були поєднанням зеленого кейнсіанства, екомодернізму та корпоративістського технократичного планування, що лише частково враховували проблеми сприяння зайнятості та викорінення бідності, виступаючи за помірковані реформи та зелений капіталізм. З цього погляду перші концепції Нового зеленого курсу мали більше спільного з Першим новим курсом Франкліна Рузвельта з 1933 по 1935 роки у Сполучених Штатах, який носив корпоративістський характер і дуже допомагав бізнесу, ніж з Другим новим курсом з 1935 по 1940 роки, до якого привів великий бунт промислових працівників з середини по кінець 1930-х[15].

 

"Спрямований на подолання прірви між економічною та екологічною боротьбою, справедливий перехід зараз визнається головним принципом у боротьбі за Новий народний зелений курс, який не обмежується лише захистом клімату."

 

На відміну від цих ранніх корпоративістських пропозицій, радикальна версія Нового зеленого курсу, яка за останній рік стала популярною в Сполучених Штатах, бере історичне натхнення від великого бунту низів, який призвів до Другого нового курсу. Ключовим чинником цієї метаморфози став Альянс за кліматичну справедливість, який виник у 2013 році завдяки об’єднанню різних організацій, які передусім виступають за екологічну справедливість. Альянс нині об’єднує шістдесят вісім різних фронтирних (англ. frontline) організацій, які представляють громади з низьким рівнем доходу та кольорові громади (англ. communities of color), що беруть участь у безпосередній боротьбі за екологічну справедливість та підтримують справедливий перехід (англ. just transition)[16].

Визначальна концепція справедливого переходу бере свій початок у 1980-х роках завдяки зусиллям екосоціаліста Тоні Мадзокі із «Союзу працівників нафтової, хімічної та атомної промисловості» (англ. Oil, Chemical and Atomic Workers Union), який прагнув створити радикальний рух за робітничу та екологічну справедливість, а згодом її просували «Об’єднані сталевари» (англ. United Steel Workers)[17]. Спрямований на подолання прірви між економічною та екологічною боротьбою, справедливий перехід зараз визнається головним принципом у боротьбі за Новий народний зелений курс, який не обмежується лише захистом клімату.

 

 

Зелений новий курс вперше перетворився на радикальну низову стратегію (або Новий народний зелений курс у термінах організації «Наука для людей» (англ. Science for the People)) під час двох послідовних президентських кампаній Джилл Стайн у 2012 та 2016 роках[18]. Зелений новий курс Партії зелених США тримався на чотирьох стовпах:

(1) «Закон про економічні права», включно з правом на працевлаштування, права трудящих, право на охорону здоров’я (Medicare для всіх) та право на безкоштовну вищу освіту, що фінансується з федерального бюджету;

(2) «Зелений перехід», який стимулює інвестиції в малий бізнес, дослідження зеленої енергетики та зелені робочі місця;

(3) «Реальна фінансова реформа», включно зі звільненням від боргів домовласників та студентів, демократизацією монетарної політики, подрібненням фінансових корпорацій, припиненням урядових дотацій банків та регулюванням фінансових деривативів;

(4) «Дієва демократія», яка скасовує корпоративну правосуб’єктність, запроваджує «Закон про виборчі права», скасовує «Патріотичний акт» і скорочує військові витрати на 50 відсотків[19].

Не можна сумніватися в радикальному (й антиімперіалістичному) характері оригінальної платформи Нового зеленого курсу Партії зелених. Її намір вдвічі зменшити військові витрати США був ключем до планів збільшення федеральних витрат в інших сферах. Тому основою Нового зеленого курсу Партії зелених було руйнування економічної, фінансової та військової структури американської імперії. Водночас акцент їхніх пропозицій щодо економічної політики був на «Зеленому переході», який забезпечив би до двадцяти мільйонів нових зелених робочих місць[20]. За іронією долі «Зелений перехід» став найслабшою частиною програми Нового зеленого курсу Партії зелених. Проте нововведення Партії зелених полягало в тому, щоб пов’язати життєво важливі екологічні зміни із соціальними перетвореннями, котрі вона вважала за однаково необхідні.

 

 

Але лише після того, як на проміжних виборах у США в листопаді 2018 року прихильники радикального Нового зеленого курсу потрапили до Конгресу на чолі з новообраною представницею Окасіо-Кортес, він раптом став головним чинником політичного ландшафту США. Окасіо-Кортес вирішила балотуватися до Палати представників після того, як приєдналася до рішучого протесту під проводом корінних жителів із метою припинення будівництва трубопроводу Dakota Access біля резервації Стендін-Рок у 2016—2017 роках. Під час проведення агітації у 14-му виборчому окрузі Конгресу в Нью-Йорку (до якого входять Бронкс та частина північно-центрального Квінз) вона підписала зобов’язання, котрі розробив рух «Схід Сонця» – не брати гроші від промисловості викопного палива. Тому рух «Схід Сонця» проводив агітацію за неї та посприяв її несподіваній перемозі на праймеріз проти десятиразового та на той час чинного представника Джо Кроулі[21]. До сидячого протесту руху «Схід Сонця» в офісі Пелосі на підтримку Нового зеленого курсу через тиждень після проміжних виборів негайно приєдналася Окасіо-Кортес, яка разом із сенатором Едвардом Маркі повинна була внести резолюцію про Зелений новий курс до Конгресу.

Передвиборча кампанія Окасіо-Кортес почерпнула велику частину свого натхнення від президентської кампанії, за власним визнанням – демократичного соціаліста Сандерса 2016 року, яка призвела до відродження Демократичних соціалістів Америки, до яких Окасіо-Кортес приєдналася до свого обрання. Отже, від самого початку резолюція про Новий народний зелений курс (у багатьох сенсах) набула екосоціалістичного характеру[22].

 

"Резолюція також згадувала «споріднені кризи», що проявляються в скороченні тривалості життя, стагнації заробітної плати, зниженні класової мобільності, зростанні нерівності, расовій нерівності розподілу багатства та гендерному розриві у зарплатні."

 

На чотирнадцяти сторінках резолюції про Зелений новий курс, яку представили Окасіо-Кортес та Маркі у лютому 2019 року, реальність надзвичайного кліматичного  стану викладена разом зі ступенем відповідальності США. У контексті зміни клімату резолюція також згадувала «споріднені кризи», що проявляються в скороченні тривалості життя, стагнації заробітної плати, зниженні класової мобільності, зростанні нерівності, расовій нерівності розподілу багатства та гендерному розриві у зарплатні. Пропоноване рішення — це Зелений новий курс, який дозволить досягти чистого нульового рівня викидів парникових газів завдяки «справедливому переходу», що створить «мільйони хороших робочих місць із високою заробітною платою» в процесі забезпечення сталого довкілля. Він покликаний «сприяти справедливості та неупередженості шляхом припинення поточного, запобігання майбутньому та виправлення історичного гноблення корінних народів, кольорових громад, мігрантських громад, деіндустріалізованих громад, занепалих сільських громад, бідних, працівників з низьким рівнем доходу, жінок, людей похилого віку, бездомних, людей з обмеженими можливостями та молоді (всіх перелічених резолюція називає “фронтирними та вразливими громадами”)».

Резолюція про Зелений новий курс базується на «десятирічній національній мобілізації». У цей період метою є задоволення «100 відсотків потреб США в електроенергії за допомогою чистих, поновлюваних ресурсів та джерел з нульовими викидами». Інші заходи — протидія «внутрішнім чи міжнародним монополіям»; підтримка сімейних фермерських господарств; побудова стійкої системи виробництва їжі; створення інфраструктури транспортних засобів з нульовими викидами; популяризація громадського транспорту; інвестування у швидкісну залізницю; забезпечення міжнародного обміну кліматичними технологіями; встановлення партнерських відносин з фронтирними громадами, профспілками та робочими кооперативами; надання гарантій працевлаштування, професійного навчання та вищої освіти для працездатного населення; забезпечення якісного, універсального медичного страхування для всього населення США; захист громадських земель і водойм[23].

 

 

На відміну від Нового курсу Партії зелених, запропонована Окасіо-Кортес і Маркі резолюція Демократичної партії про Зелений новий курс прямо не виступає проти фінансового капіталу або витрат США на армію та імперію. Її радикальний характер обмежується встановленням зв’язку між масовою мобілізацією для боротьби зі зміною клімату та справедливим переходом для фронтирних громад, включно із заходами економічного перерозподілу. Але радикальний характер висунутих вимог не викликає сумнівів. Для того, щоб повністю їх виконати, потрібна масова мобілізація всього суспільства з метою великої трансформації американського капіталу та експропріації промисловості викопного палива.

34-сторінковий «Зелений новий курс» Сандерса йде ще далі[24]. Він передбачає використання лише відновлюваних джерел для електроенергії та транспортування до 2030 року (що означає скорочення на 71% викидів вуглецю в США) та повної декарбонізації не пізніше 2050 року. Він збирається досягти цього шляхом виділення 16,3 трильйонів доларів державних інвестицій на масову мобілізацію ресурсів для заміни викопного палива. Він наполягає на справедливому переході як для трудящих, так і для фронтирних громад, оголошує національний надзвичайний стан через зміну клімату, повторно уповноважує Громадянський корпус з охорони довкілля (англ. Civilian Conservation Corps) Нового курсу та забороняє шельфове буріння, фрекінг та видобуток вугілля шляхом знесення гірських вершин. Він пропонує 200 мільярдів доларів Зеленому кліматичному фонду для підтримки необхідних перетворень у бідних країнах, що сприяли б скороченню викидів вуглецю в менш індустріалізованих країнах на 36 відсотків до 2030 року.

 

"Радикальний характер висунутих вимог не викликає сумнівів."

 

Щоб забезпечити справедливий перехід для трудящих, Сандерс пропонує «до п’яти років гарантії заробітної плати, допомогу на працевлаштування, допомогу на переїзд, медичне обслуговування та пенсії на основі їхньої попередньої зарплати», а також допомогу з житлом для всіх працівників, переміщених через відмову від викопного палива. Працівники навчатимуться нових професій, включно з повною оплатою чотирирічної вищої освіти. Витрати на охорону здоров’я покриваються Medicare для всіх. Принципи екологічної справедливості будуть дотримуватися з метою захисту фронтирних громад. Фінансування буде надано постраждалим фронтирним громадам, включно з корінними жителями. Племінний суверенітет буде поважатися, і план Сандерса включає 1,12 мільярда доларів для програм доступу та розширення племінних земель. Ба більше, уряд «виділить 41 мільярд доларів на допомогу великим проєктам із масового вирощування тварин» для переходу до «практик екологічного відновлення» з одночасною підтримкою сімейних ферм.

Фінансування надходитиме з низки джерел, зокрема:

(1) «велике зростання податків для корпорацій та інвесторів на багатство та доходи від викопного палива», а також «підвищення штрафних санкцій за забруднення через виробництво енергії з викопного палива», що спричиняють корпорації;

(2) припинення субсидій для промисловості викопного палива;

(3) «отримання доходу від оптової торгівлі енергією, що виробляється регіональними адміністраціями з питань енергетичного ринку (англ. Power Marketing Authorities)»; до 2035 року додатковий дохід буде витрачений на підтримку Нового зеленого курсу, після чого електроенергія буде постачатися практично безкоштовно споживачам, окрім витрат на функціонування та обслуговування;

(4) скорочення військових витрат, спрямованих на підтримку глобальних постачальників нафти;

(5) додаткові податкові надходження завдяки збільшенню зайнятості;

(6) примус корпорацій та багатіїв до сплати своєї «справедливої частки»[25].

 

Джерело: YES! Magazine

 

Тому Зелений новий курс Сандерса має декілька відмінностей від резолюції Окасіо-Кортес і Маркі в Палаті представників:

(1) встановлення конкретних строків для скорочення викидів парникових газів (через унікальну відповідальність США план Сандерса набагато вимогливіший до них, у порівнянні із тим, що в рамках глобального вуглецевого бюджету вимагається від світу в середньому);

(2) пряме протистояння капіталу викопного палива;

(3) чітке обґрунтування справедливого переходу потребами всього робітничого класу, при цьому наголос робиться на фронтирних громадах;

(4) декларування конкретного наміру (як у Новому курсі Партії зелених) створити двадцять мільйонів нових робочих місць;

(5) заборона шельфового буріння, фрекінгу та видобутку вугілля шляхом знесення гірських вершин;

(6) протистояння ролі військових у забезпеченні глобальної економіки викопного палива;

(7) призначення 16,3 трильйона доларів витрат федерального уряду на Зелений новий курс протягом десяти років;

(8) оподаткування корпорацій-забрудників для фінансування Зеленого нового курсу[26].

Проте план Сандерса відступає від сміливої пропозиції Партії зелених вдвічі скоротити військові витрати.

Cтратегії Нового народного зеленого курсу, які зараз просуваються, являють собою те, що в соціалістичній теорії називають революційними реформами, тобто реформами, які обіцяють фундаментальну перебудову економічної, політичної та екологічної влади та ведуть до переходу від капіталізму до соціалізму. Масштаб передбачених змін набагато більший і становить серйознішу загрозу владі капіталу, ніж зміни, які впроваджував Другий новий курс наприкінці 1930-х років. Повне припинення інвестування в промисловість викопного палива, включно з інвестуванням у підтримку запасів викопного палива, є своєрідним аболіціонізмом, зумовленим суворою необхідністю, котрий у плані загальних економічних наслідків найбільше схожий на скасування рабства в Сполучених Штатах. За підрахунками, у 1860 році раби становили «найбільший фінансовий актив всієї економіки США, вартий більше, ніж усе виробництво та залізничні шляхи разом»[27]. Сьогодні протистояння з промисловістю викопного палива й пов’язаними з нею галузями та інфраструктурою, включно з усією фінансовою системою, спричиняє аналогічні конфлікти щодо багатства та влади в інших сферах – через великий масштаб змін, які можливі лише як частина загальної екологічної та соціальної трансформації. Тому Міжамериканський банк розвитку 2016 року заявив, що через світову необхідність припинити видобуток викопного палива енергетичним компаніям загрожують потенційні втрати в розмірі 28 трильйонів доларів США[28].

 

"Щоб рух за кліматичну справедливість протистояв капіталу промисловості викопного палива та панівній капіталістичній системі в цілому, необхідна велика соціальна мобілізація та класова боротьба."
 

Від самого початку капітал розумів, що ці зміни загрожуватимуть усьому політико-економічному порядку, бо мобілізація населення заради змін стане викликом для всього метаболізму капіталістичного виробництва[29]. Наомі Кляйн пише, що енергетичним корпораціям «доведеться залишити в землі трильйони доларів розвіданих запасів викопного палива [які вони вважають своїми активами]»[30]. Для того, щоб рух за кліматичну справедливість протистояв капіталу промисловості викопного палива та панівній капіталістичній системі в цілому, необхідна велика соціальна мобілізація та класова боротьба, причому масштабні трансформації в енергетичній галузі потрібно впровадити всього за декілька років.

Звісно, всі концепції Нового зеленого курсу ще далекі від повного розуміння (а тим паче від виконання) величезного завдання, яке нині ставить планетарний надзвичайний стан. Але вони обґрунтовані необхідністю, тому можуть запалити вогонь глобальної революційної боротьби за свободу та сталість довкілля, бо передбачені зміни суперечать логіці самого капіталу й не можуть бути досягнуті без мобілізації всього населення за умов надзвичайного стану.

 

 

Але залишаються суперечності щодо самих радикальних стратегій Нового зеленого курсу, пов’язані з їхнім акцентом на економічному зростанні та накопиченні капіталу. Обмеження, які накладає необхідність стабілізації клімату, серйозні та вимагають зміни базової структури виробництва. Проте всі нинішні концепції Нового зеленого курсу переважно уникають будь-якої згадки про безпосередню охорону ресурсів, скорочення загального споживання або екстрені заходи, зокрема нормування (англ. rationing) як справедливий неціновий засіб перерозподілу обмежених ресурсів суспільства (досить популярний захід у США у Другій світовій війні)[31]. Жодна з концепцій не враховує весь рівень відходів, що створює нинішня система накопичення, і як це можна перетворити на екологічну перевагу. Натомість усі плани спираються на ідею сприяння швидкому, експоненціальному економічному зростанню чи накопиченню капіталу — попри те, що це погіршить планетарний надзвичайний стан, і незважаючи на те, що реальні успіхи Другого нового курсу менше стосувалися зростання, ніж економічного та соціального перерозподілу[32]. Кляйн попереджає, що план Нового зеленого курсу не зможе захистити планету або здійснити справедливий перехід, якщо він стане на шлях «кліматичного кейнсіанства»[33].

 

МГЕЗК і стратегії пом’якшення наслідків зміни клімату

Сказане вище не може заперечити той факт, що зараз відбувається тектонічний зсув. Радикальні стратегії Нового зеленого курсу, які нині пропонуються, загрожують зірвати процес наукового вироблення політики під керівництвом МГЕЗК щодо того, що можна й потрібно робити для боротьби зі зміною клімату, процес, який досі відкидав будь-які ліві соціальні погляди. На відміну від ретельного наукового вивчення причин і наслідків зміни клімату, які були відносно вільними від політичного втручання, підхід МГЕЗК до соціальних дій, необхідних для пом’якшення наслідків надзвичайного кліматичного стану, був продиктований значною мірою чинною політико-економічною гегемонією. Стратегії зменшення світових викидів вуглекислого газу досі сильно залежали від майже повного панування капіталістичних відносин накопичення та гегемонії неокласичної економіки. Приписи, які є частиною сценаріїв пом’якшення наслідків зміни клімату, суворо обмежують параметри змін, що розглядаються за допомогою таких засобів, як інтегровані моделі оцінки (ІМО, великі комп’ютерні моделі, що інтегрують енергетичні ринки та землекористування з прогнозами викидів парникових газів) та спільні соціально-економічні шляхи (ССШ, що складаються з п’яти різних традиційних шляхів, заснованих на переважно технологічних рамках, із значним економічним зростанням та відсутністю реалізації кліматичної політики, вбудованої в усі моделі).

Результатом таких навмисно консервативних моделей, які відкидають будь-які альтернативи статусу кво, стає поширення нереалістичних оцінок як того, що можна зробити, так і того, що необхідно зробити[34]. Загалом, сценарії пом’якшення наслідків зміни клімату, які входять до планів МГЕЗК:

(1) неявно передбачають необхідність продовження нинішньої політико-економічної гегемонії;

(2) применшують зміни суспільних відносин на користь технократичних змін, значна частина яких спирається на технології, які не існують або не можуть бути впроваджені;

(3) зосереджують увагу на пропозиції, в основному цінових і технологічних чинниках, а не на чинниках, пов’язаних із попитом або прямим зниженням екологічного споживання з метою скорочення викидів;

(4) покладаються на так звані негативні викиди (вилучення вуглекислого газу з атмосфери та певне його поглинання), щоб дозволити перевищення норм викидів;

(5) залишають без уваги більшість населення, припускаючи, що змінами керуватимуть управлінські еліти за мінімальної участі громадськості;

(6) пропонують поступові зміни, виключаючи можливість (насправді необхідність) екологічної революції[35].

 

 

Тож хоча масштаби зміни клімату та її соціально-екологічні наслідки добре відбиті в моделях та прогнозах МГЕЗК, масштаб соціальних змін, необхідних для вирішення цих проблем, систематично применшується в сотнях моделей пом’якшення наслідків зміни клімату, які використовує МГЕЗК. Натомість вдаються до магічних рішень, що випливають із втручань у ціноутворення на ринку (таких як торгівля вуглецем) та футуристичних технологій, що передбачають винаходи, які неможливо впровадити в необхідному масштабі та які покладаються на негативні викиди[36]. Такі моделі передбачають катастрофічні наслідки, єдиним захистом від яких вважають так звану ринкову ефективність та відсутні та/або ірраціональні надскладні технології, бо ці підходи нібито дозволяють суспільству зберігати нинішній cпосіб виробництва без суттєвих змін.

 

"Завзяте просування суто механістичних підходів не випадкове. Воно лежить є органічною частиною капіталістичного порядку."

 

Тому більшість моделей пом’якшення наслідків зміни клімату містять біоенергетику з технологією захоплення та зберігання вуглецю, яка заохочує масове вирощування рослин (переважно дерев) для отримання енергії від їхнього спалювання. Одночасно вона захоплює вуглекислий газ, що виділяється в атмосферу, і якось поглинає або зберігає його, зокрема через його геологічне та океанічне поглинання. Для реалізації цих намірів знадобиться площа землі, що дорівнює одній або двом Індіям, і кількість прісної води, що наближається до кількості, яку використовує світове сільське господарство — і це в умовах світового дефіциту води[37]. Завзяте просування таких суто механістичних підходів не випадкове. Воно лежить в основі того, як будуються ці доповіді, та є органічною частиною капіталістичного порядку, якому вони служать.

За словами провідного кліматолога Кевіна Андерсона з Центру досліджень кліматичних змін імені Джона Тіндаля у Великої Британії:

«Проблема полягає в тому, що виконання зобов’язань щодо підвищення температури не більше, ніж на 1,5—2 °C, вимагає скорочення викидів для заможних країн на понад 10% щороку, що значно перевищує показники, які зазвичай вважають можливими в сучасній економічній системі. Оскільки здається, що ІМО вирішують цю проблему, то вони відіграють важливу й небезпечну роль. За позірною об’єктивністю приховується той факт, що використання цих левіафанських комп’ютерних моделей професіоналізувало аналіз стратегій пом’якшення наслідків зміни клімату через заміну безладної та контекстної політики на безконтекстний математичний формалізм. У цих професійних рамках ІМО синтезують прості кліматичні моделі з вірою в те, як працює фінансова система та змінюються технології, з опорою на [традиційну] економічну інтерпретацію поведінки людини...

Зазвичай ІМО використовують моделі, засновані на аксіомах вільного ринку. Алгоритми, вбудовані в ці моделі, передбачають незначні відхилення від економічної рівноваги та сильно залежать від невеликих коливань попиту, які є наслідком незначних змін цін. Натомість Паризька кліматична угода ставить завдання пом’якшити наслідки кліматичних змін, далеке від рівноваги сучасної ринкової економіки, що вимагає негайних і радикальних змін у всіх сферах суспільства»[38].

Андерсон наголошує, що насправді сучасне моделювання кліматичних сценаріїв та прогнозів, які робить МГЕЗК та які входять до національних планів з адаптації до зміни клімату, ґрунтується на припущеннях, які роблять на основі загального рівноважного аналізу неокласичної економіки з використанням поняття поступових змін, виходячи з вимог прибуткової системи. Такі параметри сценаріїв пом’якшення наслідків зміни клімату втрачають сенс в умовах нинішнього надзвичайного кліматичного стану і небезпечні тим, що перешкоджають необхідним діям. Як наслідок, відсутні технології вважаються єдиним порятунком. З численних моделей, які МГЕЗК розглянули у своєму звіті за 2018 рік, усі вимагають скорочення вуглекислого газу або так званих негативних викидів, переважно за допомогою технологічних засобів, але також лісонасадження[39]. Істина полягає в тому, що сам підхід до пом’якшення наслідків зміни клімату в рамках МГЕЗК, як пояснює Андерсон, стає «все більшою невдачею», керуючи процесом, який радикально суперечить його прогнозам, у результаті чого «щорічні викиди вуглекислого газу зросли приблизно на 70% з 1990 року». Оскільки наслідки таких викидів є кумулятивними та нелінійними з різними посилювальними зворотними зв’язками, то «сучасна неспроможність скоротити викиди перетворила виклик з помірної зміни економічної системи до революційної перебудови системи. Це не ідеологічна позиція; це випливає безпосередньо з наукового та математичного тлумачення Паризької кліматичної угоди»[40].

Визнаючи прискорення надзвичайного кліматичного  стану, МГЕЗК у звіті за 2018 рік відійшла від попередніх звітів і скромно запропонувала розробку підходів до пом’якшення наслідків зміни клімату, які включають заходи щодо попиту. Це означає пошук способів зменшити споживання, як правило шляхом підвищення ефективності (хоча тут, як часто буває, є применшення ролі відомого парадоксу Джевонса, коли підвищення ефективності в умовах капіталізму призводить до збільшення накопичення та споживання)[41]. Було запропоновано декілька сценаріїв пом’якшення наслідків зміни клімату, які демонструють, що втручання, пов’язані з попитом, є найкращим способом боротьби зі зміною клімату. Одна модель навіть передбачає, що ціль, нижча за 1,5 °C, може бути досягнута з лише незначним перевищенням та без опори на так звані технології негативних викидів. Натомість ця модель покладається на вдосконалення практик сільського господарства та лісництва, що вважається нетехнологічною формою скорочення вуглекислого газу. Ба більше, ці результати досягаються в рамках надзвичайно суворих обмежень моделей МГЕЗК щодо пом’якшення наслідків зміни клімату, які формально враховують (за допомогою ІМО і ССШ) значне та швидке економічне зростання, при цьому формально виключаючи можливість будь-яких кліматичних регулятивних (або політичних) втручань. Тому деякі радикальні критики, такі як Джейсон Гікель і Ґіорґос Калліс, вважають, що соціополітичний підхід, який звертає увагу на проблему попиту, набагато кращий за рівнем пом’якшення наслідків зміни клімату та залишається єдиним реалістичним рішенням. Він робить акцент на достатку та політиці перерозподілу, одночасно встановлюючи обмеження на прибуток та зростання (які сьогодні переважно приносять користь 0,01% людства)[42].

 

"Екологічна та соціальна революція в сучасних історичних умовах, можливо, пройде дві стадії, які ми можемо назвати екодемократичною та екосоціалістичною."
 

Тому головною перевагою появи радикальних або народних стратегій Нових зелених курсів є те, що вони розширюють сферу можливого відповідно до реальної необхідності та порушують питання про трансформаційні зміни як єдину основу для виживання людської цивілізації — це свобода необхідності[43]. Тут важливо визнати, що екологічна та соціальна революція в сучасних історичних умовах, можливо, пройде дві стадії, які ми можемо назвати екодемократичною та екосоціалістичною[44]. Низова мобілізація населення спочатку набуде екодемократичної форми, підкреслюючи створення енергетичних альтернатив у поєднанні зі справедливим переходом, але в контексті фактичної відсутності систематичної критики виробництва чи споживання. Однак зрештою можна очікувати, що наслідки зміни клімату та боротьба за соціальну та екологічну справедливість, яку посилить мобілізація різноманітних спільнот, приведуть до більш загального екореволюційного погляду, який проникне крізь завісу панівної ідеології.

 

 

Але залишається той факт, що спроба створити радикальний Новий зелений курс у світі, де досі панує монополія фінансового капіталу, буде під постійною загрозою тенденції повернутися до «зеленого кейнсіанства», де обіцянки необмеженої кількості робочих місць, швидкого економічного зростання та збільшення споживання суперечать будь-якому рішенню планетарної екологічної кризи. Як зауважує Кляйн, 

«будь-який надійний Новий зелений курс потребує конкретного плану забезпечення того, щоб зарплати всіх хороших зелених робочих місць, які він створює, одразу ж не витрачали на спосіб життя з високим рівнем споживання, що мимоволі призведе до збільшення викидів – сценарій, коли всі мають хорошу роботу та високий наявний дохід, а все це витрачається на повний непотріб…. Нам потрібні переходи, які визнають жорсткі межі видобутку й одночасно створюють для людей нові можливості покращувати якість життя та отримувати задоволення поза нескінченним циклом споживання»[45].

Поступ на шляху до екологічної та соціальної свободи вимагає відмовитися від способу виробництва, що ґрунтується на експлуатації людської праці й експропріації природи та народів, що призводить до все частіших і глибших економічних та екологічних криз. Перенакопичення капіталу за монополії фінансового капіталу зробило відходи на кожному рівні невіддільною частиною збереження системи, створивши суспільство, в якому те, що є раціональним для капіталу, нераціональне для світового людства та Землі[46]. Це призвело до того, що люди витрачають своє життя на непотрібну працю заради виробництва непотрібних товарів, що вимагає розтрати природних матеріальних ресурсів світу. І навпаки, масштаби цього марнотратства людського виробництва та багатства, а також самої Землі, є показником величезного наявного потенціалу для розширення людської свободи та задоволення індивідуальних і колективних потреб, за умови стійкого довкілля[47].

 

"Екологічна революція означає рух проти логіки капіталу."

 

В умовах нинішньої кліматичної кризи саме імперіалістичні країни в центрі системи виробили основну частину викидів вуглекислого газу. Саме ці країни все ще мають найвищі показники викидів на душу населення. Ба більше, вони монополізують багатство та технології, необхідні для різкого скорочення глобальних викидів вуглецю. Тому важливо, щоб заможні країни взяли на себе більший тягар стабілізації клімату Землі, зменшуючи викиди вуглекислого газу зі швидкістю 10% або більше на рік[48]. Визнання цієї відповідальності з боку багатих країн і розуміння головної світової необхідності привели до раптового піднесення трансформаційних рухів, таких як «Повстання проти вимирання».

Однак у довгостроковій перспективі головний стимул до загальносвітової екологічної трансформації прийде з Глобального Півдня, де кліматична криза має найжахливіші наслідки — на додаток до імперіалістичної світової системи та загального зростання розриву між багатими і бідними країнами. Саме на периферії капіталістичного світу спадщина революції є найсильнішою та зберігаються найглибші уявлення про те, як здійснити такі необхідні зміни. Це особливо очевидно в таких країнах, як Куба, Венесуела та Болівія, які прагнули здійснити революцію у своєму суспільстві, незважаючи на жорстокі напади імперіалістичної світової системи та попри історичну залежність від видобутку енергії (у випадках Венесуели та Болівії), яку нав’язали гегемонні структури глобальної економіки. Загалом ми можемо очікувати, що Глобальний Південь стане місцем найшвидшого зростання екологічного пролетаріату внаслідок погіршення матеріальних умов населення через екологічні та економічні чинники[49].

Роль Китаю залишається вирішальною та суперечливою. Це одна з найбільш забруднених та голодних до ресурсів країн світу, тоді як її викиди вуглецю настільки великі, що самі становлять глобальну проблему. Проте Китай зробив більше, ніж будь-яка інша країна до цього часу, щоб розробити технології альтернативної енергії, спрямовані на створення того, що офіційно називають екологічною цивілізацією. Показово, що Китай значною мірою самостійно забезпечує себе продуктами харчування завдяки системі сільського господарства, де земля є суспільною власністю, а сільськогосподарське виробництво здебільшого покладається на дрібних виробників, та є залишки колективної (комунальної) відповідальності. Зрозуміло, що нинішні та майбутні рішення китайської держави, а тим паче китайського народу, щодо створення екологічної цивілізації, можуть стати ключем до вирішення довгострокової долі Землі[50].

 

 

Екологічна революція наштовхується на протидію з боку всієї капіталістичної системи. Як мінімум, вона означає рух проти логіки капіталу. Повноцінний її розвиток означає подолання системи. За цих умов реакційна відповідь капіталістичного класу, яку підтримує його крайньо правий ар’єргард, буде регресивною, руйнівною та нестримною. Це вже можна побачити в численних спробах адміністрації Дональда Трампа усунути будь-яку можливість впровадження змін, необхідних для боротьби зі зміною клімату (здається, щоб спалити мости за світовою спільнотою), починаючи з виходу з Паризької кліматичної угоди та прискорення видобутку викопного палива. Екологічне варварство або екофашизм становлять відчутну загрозу в сучасному глобальному політичному контексті й складають частину реальності, з якою доведеться зіштовхнутися будь-якому масовому екологічному повстанню[51]. Лише справжня революційна, а не реформістська, боротьба може досягти поступу в таких умовах.

 

Доба трансформаційних змін

У дослідженнях із соціальних наук, які відбивають панівну ліберальну ідеологію, загальноприйнятою є думка, що суспільство створюють дії індивідів, які його складають. Більш критичні мислителі іноді висловлюють протилежну думку, що індивіди — це продукти всієї соціальної структури. Третя загальна модель постулює, що індивіди впливають на суспільство, а суспільство впливає на індивідів у своєрідному маятниковому русі, що розглядається як синтез структури та суб’єктності[52].

На відміну від усіх цих мейнстримних, переважно ліберальних підходів, які залишають мало місця для справжньої соціальної трансформації, марксистська теорія з її історичним, діалектичним підходом спирається на те, що філософ критичного реалізму Рой Бхаскар назвав «трансформаційною моделлю соціальної діяльності», у якій індивіди історично народжуються й соціалізуються в певному суспільстві (способі виробництва), що задає початкові параметри їхнього існування[53]. Однак ці умови та виробничі відносини протягом життя зазнають непередбачуваних, випадкових змін, що призводить до небажаних наслідків, суперечностей і криз. Мимоволі опинившись в історичних ситуаціях, люди діють як спонтанно, так і в рамках організованих соціальних рухів, відповідно до класових та інших індивідуальних і колективних ідентичностей з метою змінити структури соціального відтворення та соціальної трансформації. Це породжує критичні історичні моменти, які складаються з радикальних розривів і революцій та нових реалій, що виникають за таких умов. Як писав Карл Маркс, «люди творять власну історію, але вони створюють її не так, як їм хочеться; вони створюють її не за обставин, які вони обирали, а за обставин, які безпосередньо присутні, надані їм і перейшли з минулого»[54].

 

 

Така трансформаційна модель соціальної діяльності підтримує теорію самовизволення людини в історії. Нинішні суспільні відносини стають перепонами на шляху загального розвитку людства, але вони також породжують фундаментальні суперечності в процесі праці та виробництва (або в тому, що Маркс називав соціальним метаболізмом людства та природи), що призводить до періодів криз і трансформацій, які загрожують революційним поваленням суспільних відносин виробництва чи відносин власності та влади між класами[55]. Сьогодні ми спостерігаємо такі гострі суперечності в метаболізмі природи й суспільства та в суспільних відносинах виробництва, але їхні особливості та масштаб не мають справжнього історичного прецеденту.

 

"Перенакопичення капіталу прискорює глобальну екологічну кризу, бо підштовхує капітал до пошуку нових способів заохочення споживання, щоб продовжувати отримувати прибутки."

 

В антропоцені планетарний надзвичайний екологічний стан поєднується з перенакопиченням капіталу та посиленням імперіалістичної експропріації, що створює епохальну економічну та екологічну кризу[56]. Перенакопичення капіталу прискорює глобальну екологічну кризу, бо підштовхує капітал до пошуку нових способів заохочення споживання, щоб продовжувати отримувати прибутки. Результатом є стан планетарного Армагеддону, що загрожує не лише соціально-економічній стабільності, а виживанню людської цивілізації та самого людського виду. На думку Наомі Кляйн, основне пояснення просте — зазначивши, що «Маркс писав про “непоправний розрив” капіталізму з “природними законами самого життя”», вона далі підкреслює, що «багато лівих стверджують, що економічна система, заснована на вивільненні ненажерливих апетитів капіталу, перевантажить природні системи, від яких залежить життя»[57]. І саме це сталося в період після Другої світової війни через велике прискорення економічної діяльності, надмірне споживання з боку заможних і наступне руйнування довкілля.

Капіталістичне суспільство давно прославляє панування над природою. 1906 року великий філософ-прагматик Вільям Джеймс говорив про «моральний еквівалент війни». Хоча цей вислів добре відомий, рідко згадують, що «моральним еквівалентом» для Джеймса була війна проти Землі, у якій він запропонував «протягом певної кількості років сформувати частину армії проти Природи»[58]. Сьогодні ми маємо змінити цю ситуацію та створити новий, революційніший моральний еквівалент війни — спрямований не на залучення армії до завоювання Землі, а на низову мобілізацію населення заради порятунку Землі як місця проживання людства. Цього можна досягти лише шляхом боротьби за екологічну стійкість і змістовну рівність з метою відродження глобальної спільноти. Як сказала Грета Тунберг під час виступу в Організації Об’єднаних Націй 23 вересня 2019 року, «прямо тут і прямо зараз ми проводимо межу. Світ прокидається, і настають зміни, подобається вам це чи ні». Цього разу світ у вогні.

Переклав Павло Шопін за публікацією: Foster, J.B. 2019. «On fire this time». In: Monthly Review. Available at:  [link].

Головне зображення Rubryka

Читайте також: 

Капитализм vs. климат (Наоми Кляйн)

Нам не потрібна ваша надія. Ми вимагаємо дій

ХХІ сторіччя: чи існує альтернатива (соціалізму)? (Лі Міньці)

Чотири закони екології та чотири антиекологічні закони капіталізму (Джон Белламі Фостер)

 


 

Примітки

  1. Тут революція розглядається як складний історичний процес, що охоплює багато суб’єктів і стадій, які іноді вже існують у зародку, а іноді їх розвивають.  ЦЕ означає кидати фундаментальні виклики державі, а також майновим правам та виробничій і класовій структурі суспільства. До неї можуть долучатися суб’єкти без революційних намірів, але вони об’єктивно стають частиною розвитку революційної ситуації. Про історичні аналоги див. George Lefebvre, The Coming of the French Revolution (Princeton: Princeton University Press, 1947). Про поняття «екологічної революції» див. John Bellamy Foster, The Ecological Revolution (New York: Monthly Review Press, 2009), 11–35.
  2.  Naomi Klein, On Fire: The (Burning) Case for a Green New Deal (New York: Simon and Schuster, 2019).
  3.  IPCC, Global Warming of 1.5ºC, 15–16, 97; Jason Hickel, “The Hope at the Heart of the Apocalyptic Climate Change Report,” Foreign Policy, October 18, 2018. Див. також Arnulf Grubler, “A Low Energy Demand Scenario for Meeting the 1.5ºC Target and Sustainable Development Goals Without Negative Emission Technologies,” Nature Energy 3, no. 6 (2018): 512–27; Joeri Rogelj et al., “Scenarios Towards Limiting Global Mean Temperature Increase Below 1.5ºC,” Nature Climate Change 8 (2018): 325–32; Christopher Bertram et al. “Targeted Policies Can Compensate Most of the Increased Sustainability Risks in 1.5ºC Mitigation Scenarios,” Environmental Research Letters 13, no. 6 (2018).
  4.  Nicholas Stern, “We Must Reduce Greenhouse Gas Emissions to Net Zero or Face More Floods,” Guardian, October 7, 2018; “Transcript: Greta Thunberg’s Speech to UN Climate Action Summit.” Зазвичай вважається, що зростання глобальної середньої температури має не перевищувати 2°С, щоб уникнути точки неповернення для життя людства на планеті Земля. Але все більше наукових досліджень вказують, що верхньою межею є 1,5°C. Більшість стратегій пом’якшення наслідків зміни клімату, які схвалила МГЕЗК, сьогодні передбачають тимчасове перевищення межі у 1,5 °С (або 2 °С) з негативними викидами, а потім видалення вуглецю з атмосфери, перш ніж настануть найгірші наслідки. Але вчені все частіше визнають, що така стратегія гірша за російську рулетку в плані статистичних шансів – і більше керується ілюзіями.
  5. Див. також Martin Empson, ed., System Change Not Climate Change (London: Bookmarks, 2019).
  6. Про відмінності між кліматичними діями та кліматичною справедливістю див. Klein, On Fire, 27–28.
  7. За декілька днів після кліматичного маршу пройшла акція «Затопи Уолл-стрит», під час якої протестувальники виявили громадянську непокору, але їх було не так багато.
  8. Klein, On Fire, 27–28.
  9. Thunberg, No One Is Too Small to Make a Difference, 16.
  10. Green Party US, Green New Deal Timeline, available at http://gp.org; Green New Deal Policy Group, A Green New Deal (London: New Economics Foundation, 2008); Larry Elliott, “Climate Change Cannot Be Bargained With,” Guardian, October 29, 2007.
  11.  Thomas Friedman, “A Warning from the Garden,” New York Times, January 19, 2007.
  12.  Alexander C. Kaufman, “What’s the ‘Green New Deal’?” Grist, June 30, 2018.
  13. UNEP, Global Green New Deal (Geneva: UNEP, 2009).
  14.  Green European Foundation, A Green New Deal for Europe (Brussels: Green European Foundation, 2009).
  15. David Milton, The Politics of U.S. Labor (New York: Monthly Review Press, 1982).
  16. Climate Justice Alliance, “History of the Climate Justice Alliance”.
  17. John Bellamy Foster, “Ecosocialism and a Just Transition,” MR Online, June 22, 2019; Climate Justice Alliance, “Just Transition: A Framework for Change”.
  18. Наука для людей» є провідним захисником Нового народного зеленого курсу, який включає справедливий перехід для трудящих та фронтирних громад, на відміну від спроб повернути Новий зелений курс до його попередньої корпоративістської версії. Див. Science for the People, “People’s Green New Deal”.
  19.  Jill Stein, “Solutions for a Country in Trouble: The Four Pillars of the Green New Deal,” Green Pages, September 25, 2012.
  20.     Green Party, “We Can Build a Better Tomorrow Today, It’s Time for a Green New Deal”.
  21.  Tessa Stuart, “Sunrise Movement, the Force Behind the Green New Deal Ramps Up Plans for 2020,” Rolling Stone, May 1, 2019. Активісти-засновники руху «Схід Сонця» отримали перший досвід завдяки руху за припинення інвестування в промисловість викопного палива, який діяв зокрема в університетах. Станом на грудень 2018 року рух стверджує, що вони змогли зупинити інвестиції у розмірі 8 трильйонів доларів США. Проте, активісти зрозуміли, що наступним кроком має стати спроба вплинути на державну політику та змінити систему через Новий зелений курс. Klein, On Fire, 22.
  22. Партія зелених явно рухається в напрямку екосоціалізму та спонсорувала конференцію з екосоціалізму в Чикаго 28 вересня 2019 року. Див. Anita Rios, “Green Party Gears Up for Ecosocialism Conference,” Black Agenda Report, September 10, 2019.
  23.     Res. 109, “Recognizing the Duty of the Federal Government to Create a Green New Deal”.
  24. Серед провідних кандидатів від Демократичної партії на виборах Президента США 2020 року лише Сандерс просуває справжній Новий зелений курс. «План революції чистої енергії та екологічної справедливості» Джо Байдена, який був представлений у червні 2019 року, взагалі уникає наголосу МГЕЗК на тому, що потрібно скоротити викиди вуглекислого газу майже на 50 відсотків до 2030 року, щоб температура не зросла більше, ніж на 1,5 °С. Він просто обіцяє сприяти реформам, які дозволять досягти чистого нульового рівня викидів до 2050 року, та пропонує витратити 1,7 трильйонів доларів протягом десяти років на боротьбу зі зміною клімату. Елізабет Воррен підписала резолюцію про Новий зелений курс, але у своєму «Плані чистої енергії», який був представлений у вересні 2019 року, вона лише говорить, що підтримує десятирічну мобілізацію до 2030 року з метою досягнення чистого нульового рівня викидів парникових газів «якомога швидше». Вона пропонує інвестиції в розмірі 3 трильйонів доларів протягом десяти років. Її план жодного разу не згадує про справедливий перехід для трудящих чи фронтирних громад.
  25.  Sanders, “The Green New Deal”.
  26. Резолюція про Новий зелений курс, яку внесли Окасіо-Кортес і Маркі, не уточнює, як вона буде фінансуватися. Натомість, акцент робиться на створенні державних банків, зеленому кількісному пом’якшенні та фінансуванні дефіциту при нинішньому низькому використанні виробничих потужностей – підхід, який підтримує сучасна монетарна теорія. Цей підхід навмисно уникає фінансування за рахунок податків на корпорації. Ellen Brown, “The Secret to Funding a Green New Deal,” Truthdig, March 19, 2019.
  27. Ben Caldecott et al., Stranded Assets: A Climate Risk Challenge (Washington DC: Inter-American Development Bank, 2016): x.
  28.  Ben Caldecott et al., Stranded Assets: A Climate Risk Challenge (Washington DC: Inter-American Development Bank, 2016): x.
  29.  Naomi Klein, This Changes Everything: Capitalism vs. the Climate (New York: Simon and Schuster, 2014), 31–63.
  30.  Klein, On Fire, 261; J. F. Mercure et al., “Macroeconomic Impact of Stranded Fossil Fuel Assets,” Nature Climate Change 8 (2018): 588–93.
  31.  Klein, This Changes Everything, 115–16.
  32.  Nancy E. Rose, Put to Work (New York: Monthly Review Press, 2009).
  33. Klein, On Fire, 264.
  34.  Kevin Anderson, “Debating the Bedrock of Climate-Change Mitigation Scenarios,” Nature, September 16, 2019; Zeke Hausfather, “Explainer: How ‘Shared Socioeconomic Pathways’ Explore Future Climate Change,” Carbon Brief, April 19, 2018.
  35.  Ці недоліки природно властиві ССШ і навіть ІМО. Див. Oliver Fricko et al., “The Marker Quantification of the Shared Socioeconomic Pathway 2: A Middle-of-the-Road Scenario for the 21st Century,” Global Environmental Change 42 (2017): 251–67. Про загальну критичну оцінку проблеми див. Jason Hickel and Giorgos Kallis, “Is Green Growth Possible?” New Political Economy, April 17, 2019.
  36.  Kevin Anderson and Glen Peters, “The Trouble with Negative Emissions,” Science 354, no. 6309 (2016): 182–83; European Academies Science Advisory Council, Negative Emission Technologies: What Role in Meeting Paris Agreement Targets, EASAC Policy Report 35 (Halle, Germany: German National Academy of Sciences, 2018).
  37. Див. John Bellamy Foster, “Making War on the Planet,” Monthly Review 70, no. 4 (September 2018): 4–6.
  38.  Anderson, “Debating the Bedrock of Climate-Change Mitigation Scenarios”.
  39. IPCC, Global Warming of 1.5ºC, 16, 96.
  40.  Anderson “Debating the Bedrock of Climate-Change Mitigation Scenarios”.
  41.  Див. John Bellamy Foster, Brett Clark, and Richard York, The Ecological Rift (New York: Monthly Review Press, 2010), 169–82.
  42.  Hickel and Kallis, “Is Green Growth Possible?”
  43. D. Bernal, The Freedom of Necessity (London: Routledge and Kegan Paul, 1949).
  44. Див. John Bellamy Foster, “Ecology,” in The Marx Revival, ed. Marcelo Musto (Cambridge: Cambridge University Press, 2000), 193.
  45.  Klein, On Fire, 264.
  46. Див. Paul A. Baran and Paul M. Sweezy, Monopoly Capital (New York: Monthly Review Press, 1966).
  47.  John Bellamy Foster, “The Ecology of Marxian Political Economy,” Monthly Review 63, no. 4 (September 2011): 1–16; Fred Magdoff and John Bellamy Foster, What Every Environmentalist Needs to Know About Capitalism (New York: Monthly Review Press, 2011), 123–44; William Morris, News from Nowhere and Selected Writings and Designs (London: Penguin, 1962): 121–22.
  48.  Kevin Anderson and Alice Bows, “Beyond ‘Dangerous’ Climate Change: Emission Scenarios for a New World,” Philosophical Transactions of the Royal Society 369 (2011): 20–44.
  49.  Про дискусію щодо нинішньої екологічної ситуації на Глобальному Півдні та її зв’язки з імперіалізмом див. John Bellamy Foster, Hannah Holleman, and Brett Clark, “Imperialism in the Anthropocene,” Monthly Review 71, no. 3 (July–August 2019): 70–88. Про поняття «екологічного пролетаріату» див. Bellamy Foster, Clark, and York, The Ecological Rift, 440–41.
  50.  Питання Китаю та екології є складним. Див. John B. Cobb (in conversation with Andre Vltchek), China and Ecological Civilization (Jakarta: Badak Merah, 2019); David Schwartzman, “China and the Prospects for a Global Ecological Civilization,” Climate and Capitalism, September 17, 2019; Lau Kin Chi, “A Subaltern Perspective on China’s Ecological Crisis,” Monthly Review 70, no. 5 (October 2018): 45–57. Про поняття «екологічної цивілізації» та його зв’язок з Китаєм див. John Bellamy Foster, “The Earth-System Crisis and Ecological Civilization,” International Critical Thought 7, no. 4 (2017): 439–58.
  51.  Naomi Klein, “Only a Green New Deal Can Douse the Fires of Ecofascism,” Intercept, September 16, 2019.
  52.  Roy Bhaskar, Reclaiming Reality (London: Routledge, 2011), 74–76.
  53.  Bhaskar, Reclaiming Reality, 76–77, 92–94.
  54. Karl Marx, Eighteenth Brumaire of Louis Bonaparte (1852; repr., New York: International Publishers, 1963): 15.
  55. Karl Marx, Capital, vol. 1 (London: Penguin, 1976), 283.
  56.  Див. Ian Angus, Facing the Anthropocene (New York: Monthly Review Press, 2016), 175–91.
  57.  Klein, On Fire, 90–91; Karl Marx, Capital, vol. 3 (London: Penguin, 1981), 949.
  58. William James, “Proposing the Moral Equivalent of War” (speech, Stanford University, 1906), available at Lapham’s Quarterly online.

Leave a Comment