Чотири закони екології та чотири антиекологічні закони капіталізму

  • 28 травня 2013
  • 26398
Чотири закони екології та чотири антиекологічні закони капіталізму

У першій частині розділу Фостер обговорює «якісні зміни в рівні людської деструктивності», властиві капіталістичному виробництву після Другої Світової війни. Серед цих змін — ріст використання синтетичних матеріалів, які природа не може швидко переробити, а також радикальне розширення споживання усіх видів енергії, зокрема горючих копалин. Ці зміни у способах виробництва, як пише Фостер, «є головними причинами швидкого поглиблення екологічної кризи у повоєнний період».

У другій частині опублікованого розділу автор висвітлює чинники зростання конфлікту між капіталізмом та природою.

 

Щоб зрозуміти екологічний вплив цих тенденцій, буде корисно поглянути, що Беррі Коммонер та інші назвали чотирма неписаними законами екології:

1. Усе пов’язане з усім.

2. Усе мусить рухатися.

3. Природа знає краще.

4. Нічого не виникає з нічого.

Перший із цих неписаних законів — «усе пов’язане з усім» — вказує на складність і взаємопов’язаність екосистем. Ця складність і пов’язаність, як пишуть Гайла та Левінс, «не такі, як в індивідуальних організмах, чиї різноманітні органи еволюціонували та були відібрані за критерієм користі для виживання та відтворення цілого». Природа набагато складніша й різноманітніша, і значно гнучкіша, ніж передбачає метафора еволюції індивідуального організму. Екосистема може втрачати види та переживати серйозні перетворення, не руйнуючись. Але пов’язаність природи також означає, що екологічна система може переживати раптові приголомшливі катастрофи в ситуації межового тиску. «Система, — пише Коммонер, — стабілізується за рахунок динамічних взаємоврівноважених властивостей; ці самі властивості за сильного тиску можуть призвести до драматичного краху». Більше того, «екологічна система — це підсилювач, тому навіть незначне хвилювання в одному місці може мати значні віддалені в часі наслідки в іншому місці» 1.

Другий закон екології — «усе мусить рухатися» — повторює основний закон термодинаміки: у природі нема відходів, кількість матерії та енергії зберігається, а відходи одного екологічного процесу переробляє інший процес. До прикладу, повалене дерево чи колода у старому лісі стає джерелом життя для безлічі видів і є необхідною ланкою екосистеми. Інший приклад: тварини виділяють вуглекислий газ у повітря та органічні відходи у ґрунт, і це живить рослини, якими харчуватимуться ті самі тварини.

«Природа знає краще», третє неписане правило екології, як пише Коммонер, «стверджує, що будь-яка значна антропогенна зміна в природній системі може стати згубною для цієї системи». Впродовж п’яти мільярдів років еволюції живі організми виробили великий набір речовин та реакцій, що утворюють живу біосферу. Сучасна нафтохімічна промисловість за короткий період виробила тисячі нових речовин, які раніше не існували у природі. Складені за тими самими вуглецевими схемами, що і природні складники, ці нові речовини охоче включаються до наявних біохімічних процесів. Але це відбувається у способи часто руйнівні для життя, що призводять до мутацій, раку та різних проявів смерті та хвороб. «Відсутність певної речовини у природі, — пише Коммонер, — часто означає, що ця речовина не сумісна з хімією життя» 2.

«Нічого не виникає з нічого», четверте неформальне правило, виражає той факт, що експлуатація природи завжди призводить до екологічних втрат. Із суто екологічної точки зору люди більше споживають, ніж виробляють. Другий закон термодинаміки показує, що у процесі використання енегрії люди «витрачають» (але не знищують) енергію — у сенсі, перетворюють її на вже більше не придатну для роботи. У випадку автомобіля, до прикладу, високорівнева хімічна енергія, яку містить бензин, придатна для роботи, тоді як теплова енергія нижчого рівня в автомобільних відходах — не придатна. Під час будь-якого перетворення енергії якась її частина деградує таким чином. Тому екологічні витрати виробництва досить значні 3.

 

Чотири закони капіталізму

На фоні цих чотирьох неписаних законів панівна модель розвитку капіталізму постає явно антиекологічною. Насправді багато характеристик капіталізму як екоісторичної системи можна звести до таких антиекологічних тенденцій системи:

1.Єдиний постійний зв‘язок між речами — це гроші.

2. Байдуже, куди рухається та чи інша річ, якщо вона не повертається до колообігу капіталу.

3. Саморегульований ринок знає краще.

4. Природні багатства — це подарунок власнику землі.

Перша з цих антиекологічних тенденцій — «єдиний постійний зв’язок між речами — це гроші» — виражає те, що при капіталізмі всі соціальні зв’язки між людьми та всі стосунки людей із природою зведені до грошових відносин. Таке роз’єднання природніх процесів та їх межове спрощення є питомою тенденцією капіталістичного розвитку. Як пояснює Дональд Ворстер,

Попри численні варіації залежно від часу й простору, протягом періоду новітньої історії капіталістична агроекосистема виявляє чітку тенденцію — рух до радикального спрощення природного екологічного порядку: скорочення кількості видів на певній території, спрощення їхніх взаємозв’язків… Сучасною мовою ми називаємо цей новий вид екосистеми монокультурою, тобто частиною природи, перебудованою для вирощування лише одного виду, на який є великий попит десь на ринку 4.

Ця схильність «комерційного капіталізму» спрощувати, як зазначає індійський фізик та еколог Вандана Шіва, «ґрунтується на спеціалізованому виробництві товарів. Типовість виробництва потребує однобічного використання природніх ресурсів». Наприклад, хоча можливо використовувати ріки екологічно й стабільно відповідно до людських потреб, гігантські проекти використання долин річок у зв’язку з побудовою сучасних дамб «діють проти логіки річки, а не за цією логікою. Ці проекти засновані на спрощеннях [типовості, віддільності, однофункціональності], що розглядають використання води не з точки зору природніх процесів, а з точки зору доходів і наростання прибутку» 5.

Усе це вказує, що гроші стали єдиним зв’язком між людьми та природою. Із розвитком капіталістичного поділу природи її елементи зводяться до спільного знаменника — обмінної вартості. В цьому сенсі байдуже, виробляти каву, хутро, пальне чи пір’я папуг, поки існує ринок 6.

Друга екологічна суперечнісить системи — «байдуже, куди рухається та чи інша річ, якщо вона не повертається до колообігу капіталу» — відображає факт, що економічне виробництво в сучасних капіталістичних умовах насправді є не циклічною системою (як природа), а лінійою, що рухається від джерел ресурсів до звалищ відходів. Звалища в наш час уже переважають. Аналогія із принципом «нема завдатку — нема повернення» 7, яку помітив великий екологічний економіст Ніколас Джорджеску-Регеном, «пасує бізнесменському уявленню про життя». Забруднення внаслідок виробництва вважають чимось «зовнішнім», що не належить до видатків фірми 8.

У докапіталістичних суспільствах більшість відходів сільского господарства переробляли у відповідності з законами екології. У розвинутому капіталістичному суспільстві, навпаки, переробляти надзвичайно складно через ступінь розділення природи. Скажімо, худобу забирають із пасовиськ і вирощують у загонах, а продукти її життєдіяльності замість угноювати ґрунти перетворюються на серйозний чинник забруднення. Або інший приклад — пластик, який поступово витісняє деревину, сталь та інші матеріали, природно не розкладається. У сучасній економіці, пише Коммонер, «товари лінійно перетворюються на відходи: урожай — на стічні води; уран — на радіоактивні залишки; нафта та хлор — на діоксин; викопне паливо — на вуглекислий газ… У кінці ланцюжка завжди відходи, і це руйнує циклічні процеси, що підтримують біосферу» 9.

Уже не екологічний принцип «природа знає краще», а радше антиекологічний принцип «саморегульований ринок знає краще» дедалі більше контролює все живе за капіталізму. Наприклад, їжу вже сприймають у першу чергу не як джерело живлення, а як засіб отримання прибутку, тому поживну цінність продуктів приносять у жертву об’ємам. Інтенсивне застосування нітратних добрив виводить з рівноваги склад мінералів у ґрунтах, що, у свою чергу, впливає на склад мінералів у овочах. Транспортування та зберігання стають важливішими, ніж якість їжі. І щоб ефективніше збувати продукти сільського господарства, пестициди часто використовують суто для збереження зовнішньої привабливості продуктів. У результаті знижується якість продуктів, гинуть птахи та інші види, труяться люди 10.

«Природні багатства — це подарунок власнику землі», четверта анти-екологічна тенденція капіталізму, виражає той факт, що екологічні втрати, пов’язані з використанням природніх ресурсів та енегрії, рідко враховують в економічних рівняннях. Класичні ліберальні економісти, як стверджував Маркс, вважали природу «безкоштовним» набутком капіталу. У жодній із загальноприйнятих економічних моделей нема адекватної оцінки внеску природи. «Капіталізм, — пише великий економіст Вільям Капп, — слід вважати економікою неоплачених витрат. “Неоплачених”, бо суттєва частка реальних видатків на виробництво залишається неврахованою в кошторисах; натомість ці видатки лягають на третіх осіб чи на суспільство загалом». Наприклад, забруднення повітря від фабрики не вважають внутрішньою витратою виробництва. Його радше вважають зовнішньою втратою, яку мають покрити природа та суспільство 11.

Не в змозі оцінити реальну вартість природних багатств, капіталізм максимально залучає сировину та енергію, бо що ширший цей потік від видобутку до доставки кінцевого продукту до споживача, то більше можливостей отримати прибуток. І, вибірково зосереджуючись на мінімізації праці, система сприяє впровадженню енергозатратних і капіталомістких високих технологій. Усе це призводить до пришвидшеного вичерпування невідновлюваних природних ресурсів та викидів дедалі більшої кількості відходів у довкілля. Наприклад, ще з часів Другої світової війни пластик витісняє шкіру у виробництві сумок та взуття.
Для виробництва тієї самої кількості продукції тепер потрібно лише приблизно чверть праці, необхідної для виробництва зі шкіри, але в десять разів більше капіталу й у тридцять разів більше енергії. Таким чином заміна шкіри на пластик у виробництві цих товарів зменшила потребу в праці, але збільшила витрати капіталу й енергії, а також призвела до більшого забрудення довкілля 12.

 

Сила прибутку

Описані суперечності між екологією та економікою можна узагальнити так: відносини використання для прибутку стали єдиним зв’язком між людьми, а також між людьми та природою.

Це означає, що хоч ми й можемо передбачити більш стабільні технології, які вирішили би більшість проблем довкілля, розвитку і використанню цих технологій перешкоджає спосіб виробництва — капіталізм і капіталісти. Великі корпорації приймають остаточні рішення про технології, які ми використовуємо, і оцінюють можливі варіанти лише через призму прибутковості.

Генрі Форд ІІ дуже просто пояснив, чому детройтські виробники воліють випускати великі машини, що пожирають бензин: «Маленькі машинки приносять маленькі прибутки». Те саме більш чітко висловив і Джон З. ДеЛореан, колишній менеджер «Дженерал моторз»: «Коли ми мали би планувати перехід до менших, економніших, легших машин наприкінці 1960-х у відповідь на зростання попиту на ринку, керівництво “Дженерал моторз” відмовилося від цього кроку, бо “на великих машинах можна більше заробити”» 13.

В основі загального антиекологічного підходу до виробництва лежить питання зростання. Динаміка експоненційного росту є питомою властивістю капіталізму — системи, у якій гроші обмінюють на товари, які потім знову обмінюють на ще більше грошей, і так до нескінченності.

«Як наголошували економісти від Адама Сміта, Маркса та Кейнса, — зазначає Роберт Гайльбронер, — “нерухомий” капіталізм приречений на падіння норми прибутку по мірі вичерпання напрямів інвестицій у системі. Тож за браку межі експансії двигун інвестицій сповільнюється і починається дефляційна спіраль доходів та працевлаштування».

Це означає, що капіталізм не може існувати без постійного зростання масштабів виробництва: будь-яке припинення цього процесу призведе до економічної кризи. Однак наприкінці двадцятого століття є всі причини вважати, що довкілля більше не може підтримувати того швидке економічне зростання, якого вимагала система для підтримання власного існування 14.

Переклала Альона Ляшева

Редагувала Роксолана Машкова

Перекладено за: Foster, J.B. The four laws of ecology and the four anti-ecological laws of capitalism. A chapter from the book “The Vulnerable Planet: A Short Economic History of the Environment“.

 

Читайте також:

Чи може цивілізація вижити за капіталізму? (Ноам Хомський)

Капитализм против природы (Владимир Фридман)

Владимир Фридман: «Если уж брать “роль биологического начала в человеке”, то капитализм — максимально антибиологический строй»

Як завдяки Фукусімі я припинив хвилюватися та полюбив ядерну енергетику (Джордж Монбайот)

 

Notes:

1. Commoner, The Closing Circle, pp. 29-42; Edberg and Yablokov, Tomorrow Will Be Too Late, p. 89; Haila and Levins, Humanity and Nature, pp. 5-6. Хоча Коммонер формулює четвертий закон як «Безкоштовного обіду не буває», російський учений Яблоков переформулював його більш загально: «Ніщо не виникає з нічого».

2. Commoner, Closing Circle, pp. 37-41; а також Making Peace with the Planet, pp. 11-13. Третій закон Коммонера не слід сприймати надто буквально. Як пишуть Гайла і Левінс, «теза, що “природа знає краще”, відносна через випадковість еволюції» (Haila and Levins, Humanity and Nature, p.6).

3. Ibid., pp. 14-15; Herman E. Daly and Kenneth Townsend, eds., Valuing the Earth (Cambridge, MA: MIT Press, 1993), pp. 69-73.

4. Donald Worster, The Wealth of Nature (New York: Oxford University Press, 1993), pp. 58-59.

5. Vandana Shiva, Staying Alive (London: Zed Books, 1989), pp. 23-24, 186.

6. Haila and Levins, Humanity and Nature, p. 201.

7. До початку індустрії переробки відходів багато американських виробників включали в ціну напоїв кілька центів «депозиту» за пляшку, щоб покупці мали стимул повертати тару й отримувати відшкодування. Принцип «нема завдатку — нема повернення» застосовували для здешевлення продуктів, але через дешевшу ціну не можна було відшкодувати вартість тари. — Прим. ред.

8. Nicholas Georgescu-Roegen, The Entropy Law and the Economic Process (Cambridge: Harvard University Press, 1971), p. 2.

9. Commoner, Making Peace, pp. 10-11.

10. Haila and Levins, Humanity and Nature, p. 160.

11. Georgescu-Roegen, Entropy Law, p. 2; K. William Kapp, The Social Costs of Private Enterprise (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1971), p. 231.

12. Chandler Morse, “Environment, Economics and Socialism,” Monthly Review no. 11 (April 1979): 12; Commoner, Making Peace, pp. 82-83; and The Poverty of Power (New York: Alfred A. Knopf, 1976), p. 194.

13. Ford and DeLorean quoted in Commoner, Making Peace, pp. 80-81.

14. Robert Heilbroner, An Inquiry into the Human Prospect (New York: W.W. Norton, 1980), p. 100.

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти