Хаос і нерівність у львівському передмісті

Роман Лозинський

Навесні й наприкінці літа околиці українських міст затягує димом від сухої трави, листя або бадилля, спалюваних мешканцями приміських сіл після збору врожаю. Задимлені сільськогосподарські поля особливо контрастують на тлі розкішних приватних садиб і торгово-розважальних центрів. Еклектика нових передмість України відбиває всю суперечність і неоднозначність трансформацій колишніх соціалістичних суспільств.

У цій статті я розглядаю околиці найбільших міст України на прикладі приміського села Львова — Сокільників. Воно знаходиться за адміністративною межею міста, проте зазнає його впливу. В приміських селах у радянський період переважала аграрна складова з централізованим плановим сільськогосподарським виробництвом у межах колгоспів чи радгоспів. Від інших сіл приміські відрізнялись, по-перше, спеціалізацією сільського господарства. Воно спрямовувалося на потреби великого міста. До того ж тут були дачі, а люди постійно їздили в місто на роботу, особливо з кінця 1970-х років. Із середини 1990-х років приміські села найбільших міст України та інших постсоціалістичних країн стали динамічними, складними та суперечливими просторами, де й далі відбуваються значні перетворення.

Панорама Сокільників із літака
Джерело

Згідно з аналізом Світового банку урбаністичних процесів в Україні, наша країна разом із Росією посідає четверте місце у світі (після Китаю, США та Індії) за абсолютною величиною нової забудованої території (built-up areas) і перше в розрахунку на одну особу за останні 15 років (2000—2014). І це попри швидке скорочення населення й економічну кризу 2008 року (Світовий банк 2015). Як покаже приклад Львова, значна частина забудованої території з’являється саме в приміських селах. Нові житлові та комерційні об’єкти докорінно змінили як культурний, так і природний ландшафт. Вони створили особливий соціально-просторовий феномен — передмістя, що мають свої особливості розвитку й способу життя. Проте українські урбаністи переважно не звертають увагу на нові передмісті та їхнє просторове планування.

Яким є українське передмістя? Що визначає його розвиток? Які ширші суспільні процеси воно віддзеркалює? Мета цієї статті — відповісти на ці питання. Мене особливо цікавить, наскільки вдалим є міське та просторове планування цих територій з погляду соціальної й економічної відповідальності та збереження довкілля. Я також розглядаю, якою була роль поділу, роздачі та подальшої приватизації земель колишньої державної та комунальної власності й земель запасу в 1990–2000-х роках у трансформації приміських сіл. Важливо з’ясувати й значення різних факторів у процесі роздачі та приватизації землі в просторовому плануванні, стан планувальної експертизи, відбитий у генеральних планах приміських сіл.

"Приватизація землі була визначальним процесом, що сформував теперішні фрагментовані й непродумані передмістя східноєвропейських міст, зокрема України."

Просторове та міське планування — одна з ключових політик (policy) та практик, де стикаються інтереси різних груп — жителів різних поглядів і потреб, великого та малого бізнесу, адміністративних структур. Тож це політично та економічно заангажований процес. Рішення у сфері міського та просторового планування впливають на життя людей, їхню взаємодію та поведінку. Від цього залежить низка речей: який тип бізнесу буде розвиватися, як жителі проводитимуть час у громадському просторі, як діставатимуться на роботу, де відпочиватимуть, як передмістя й життя в ньому впливатиме на довкілля. Дослідники наголошують, що приватизація землі була визначальним процесом, що сформував теперішні фрагментовані й непродумані передмістя східноєвропейських міст, зокрема України (Hirt 2009; Sykora and Stanilov 2014; Roose et al. 2013). Приватизація землі, вплинувши на особливості просторового планування, заклала основу для майбутньої поселенської екістичної^[1] морфології.

На прикладі Сокільників, приміського села Львова, я показую зміни, що відбулись з 1990-х років у демографії та соціальній структурі населення, економічній сфері, сільському господарстві, житловому та комерційному розвитку, підхід до майбутнього використання земель, закладений у зонуванні генерального плану села, та вплив на ці зміни приватизації землі.

В Україні дуже погано налагоджений збір інформації про урбаністичні процеси, особливо про ті, що відбуваються на околицях міст. Результати мого дослідження базуються на власному багаторічному досвіді життя в приміському селі та візуальному аналізі ландшафтів навколо Львова, детальних історичних карт та знімків Google Earth, документації місцевої адміністрації (генеральний план села та документи про розподіл землі), дещо сумнівних статистичних даних (що все ж показують певні тенденції) та неформальних інтерв’ю з міськими планувальниками й чиновниками під час польових досліджень влітку 2016 року. Приклад Сокільників репрезентативний. Село вважають престижним місцем, тут високий попит на житло. Проте в Україні є приміські поселення, що були б набагато яскравішими прикладами хаотичних змін, нерівності та соціальної несправедливості в просторі. Передусім це місцевості в привабливих районах поруч із водоймами чи лісами: наприклад, села вздовж Дніпра біля Києва чи морського узбережжя в Одесі.

Як показав візуальний аналіз ландшафтів, приміські села Львова перетворюються на класичні «американські», «спальні» автомобілеорієнтовані передмістя. Розростаються квартали садибних будинків (приватний сектор, або «особняки»), популярне житло для «нових багатих» й середнього класу. З’являються доступніші багатоквартирні будинки. Проте нові житлові, виробничі й комерційні об’єкти фрагментовані, сегреговані й погано сплановані після строгих обмежень у радянські часи, через недотримання правил й брак релевантної експертизи зараз. Тут далеко від нових ідей міського планування — соціальної й екологічної відповідальності, поваги до місцевого культурного ландшафту, громадського простору й місця як соціального явища. Кітчевий архітектурний стиль нових садибних будинків створив культурний ландшафт надмірності та комплексів. Поява нових типів житла (будинків-фортець, котеджів і закритих житлових комплексів) та комерційних об’єктів (наприклад, торгово-розважальних центрів) вплинула на спосіб життя, соціальну взаємодію жителів передмістя та творення нових смислів. Це треба досліджувати окремо.

"Українські приміські села менш неоднорідні навіть у порівнянні з нашими південно-західними сусідами — Болгарією, Македонією та Албанією, де нерегульовані квартали межують із багатими."

Проте зараз приміські села мають іншу, радше тимчасову особливість: вони еклектичні, оскільки місцями тут змішуються економічні класи й різні способи життя (Рис. 1). Приміські села зберегли своє сільське обличчя. Корінні жителя ведуть тут напівнатуральне господарство, переважно щоб збільшити сімейний бюджет. Соціальна взаємодія доволі обмежена, бо все більшою стає сегрегація багатих. Але українські приміські села не такі контрастні, як у країнах швидкого зростання економіки — Бразилії, Нігерії, Індії, Мексиці чи Кенії. Там сегрегація й різниця в умовах життя колосальні. Українські приміські села менш неоднорідні навіть у порівнянні з нашими південно-західними сусідами — Болгарією, Македонією та Албанією, де нерегульовані квартали межують із багатими (див. Tsenkova 2010).

Приватизація, поспішна й суперечлива, перешкодила сталому міському плануванню. Щоб вирішити цю проблему, потрібно багато зусиль, часу й співпраці в різних сферах. У статті я наголошую на трьох ключових моментах у розвитку та плануванні пострадянських приміських сіл.

1) Приватизація землі дала можливість вести невелике сільське господарство одному класу людей (це стало стратегією виживання, особливо під час економічної кризи 1990-х років), для інших вона посприяла житловому й комерційному будівництву;

2) Приватизація зумовила слабкі регулювальні норми, процвітання дикого капіталізму з панівною культурою приватизму та непотизму. Це відбилося на розвитку фрагментованих, необдуманих, ситуативних житлових, комерційних та виробничих комплексів. Крім того, парцеляція^[2] та приватизація землі в 1990-х роках переважно передувала пізнішому просторовому плануванню й здійснювалася на основі старих генеральних планів 1970–1980-х років, актуалізованих чи змінених вже після основних хвиль роздачі землі;

3) Приватизація землі була форсована на загальнодержавному рівні «згори». Вона створила умови для упередженого й нестратегічного планування майбутнього використання земель задля швидкого і максимального прибутку (як особистого, так і для бюджету села). Це вже закладено в генеральних планах приміських сіл, які передбачають значне скорочення зеленого простору та громадської землі.

Децентралізація влади, неоднозначний політико-економічний процес, що відбувся свого часу в країнах колишнього європейського соцтабору, в Україні триває й досі. Це одна з найважливіших регуляторних практик становлення неоліберальної економіки в Україні, що впроваджується за участі міжнародних акторів. У межах децентралізації, як передбачається, землі передають у комунальну власність новим органам місцевого самоврядування — об’єднаним територіальним громадам (далі ОТГ), що мають більше прав в ухваленні планувальних рішень. Таким чином, вищі структури (районна чи обласна адміністрації), за певними винятками, не зможуть реалізовувати свої інтереси на місцевих рівнях (Децентралізація 2018).

Проте децентралізація також створює умови високої конкуренції між приміськими ОТГ за інвестиції. Це сприятиме ухваленню економічно пріоритезованих рішень. Без відповідної експертизи це призведе до хаотичного розвитку приміських сіл, як це відбувалося й до цього. На довгостроковий розвиток поселень децентралізація може вплинути й негативно. Це буде залежати від того, як продукуватимуться й поширюватимуться знання міського та просторового планування серед фахівців, органів місцевого самоврядування, як ці знання втілюватимуться на практиці, згідно із законодавством.

Рис. 1. Еклектичні ландшафти приміських сіл. Жителі Сокільників збирають сіно як зимовий корм для свійських тварин на тлі нових офісних будівель та торгово-розважального центру, найбільшого за площею в Західній Україні. Фото автора 2016 року.

Приміські села в радянський час

В радянський час межа міста й села була чіткою. Це була лінія поділу між аграрним та промисловим планами розвитку в рамках загальної планово-командної економіки під строгим контролем комуністичної партії (Hirt and Stanilov 2009). Приміські села були такими ж, як всі інші сільські поселення доби соціалізму. Вони виконували агровиробничу функцію за допомогою колгоспу чи радгоспу — колективних типів господарства, ведених кооперативом або державою. Проте через близькість великого міста приміські села відрізнялися від інших.  Агрогосподарства забезпечували потреби міста. На них вирощували овочі, фрукти, виробляли молоко. Здебільшого тут були радгоспи, бо так можна краще контролювати виробництво. Була ще одна відмінність — наявність дач (Lovell 2003). Вони зазвичай розташовувались недалеко від міст. Тут був доступ до транспорту, переважно залізничного.

Робота в радгоспі

Межа між містом і селом почала швидко розмиватися з кінця 1970-х років (Sykora and Stanilov 2014). Через нестачу продовольства й житла партійне керівництво роздавало міським робітникам більше дач, присадибних ділянок, площі для житлового будівництва. (Lovell 2003). Землю, що належала радгоспам, надавали для житлового будівництва працівникам міської промисловості, які їздили на роботу громадським або забезпеченим підприємством транспортом. Зі зростанням зарплат у промисловості (у порівнянні із сільським господарством) і підвищенням технічного рівня сільського господарства все більше людей із приміських сіл у 1970–1980-х роках працювали в промисловості міста. Особливістю субурбанізації був швидший розвиток приміських сіл, розташованих уздовж електрифікованих залізниць. Поїзди їздили часто — з п’ятої-шостої ранку до дванадцятої-першої ночі. Тож такі села ставали значно привабливішими для життя, ніж населені пункти без залізниці, бо в той час міських маршруток не було. Звичним явищем була недоурбанізованість (under-urbanization): сільське населення працювало в містах, але проживало в селі (Andrusz, Harloe, Szelenyi 1996). Проте масштаби маятникової міграції^[3] були меншими, ніж у капіталістичних країнах, бо масово будували житло для робітників поблизу робочих місць (Hirt 2012).

«Передміська революція» після 1991 року в країнах Центрально-Східної Європи

Після краху комуністичного режиму лише за декілька років централізований контроль змінився на мінімальне втручання влади. У країнах Центральної та Східної Європи, що зараз є членами Європейського Союзу, систему централізованого планування зі строгими правилами використання землі замінили капіталістичною системою, децентралізацією влади, ринково-орієнтованими регулюваннями та різними акторами в цій сфері (Sykora and Stanilov 2014). Державний контроль над економікою обернувся на приватизацію землі, майна й засобів виробництва часто в контроверсійний спосіб (Hirt 2012). Зміна політичного та економічного порядку вплинула на використання колишньої сільськогосподарської землі навколо міст і на процеси субурбанізації. В Україні децентралізація повною мірою не відбулась, але активно запроваджується з 2014 року. Замість ринкової економіки прийшов кроні-капіталізм^[4] із пануванням олігархічних кланів у економіці та політиці (Бойцун 2014).

Центральним явищем трансформацій був процес поділу, роздачі й приватизації землі. В країнах соціалістичного табору він відбувся по-різному. За радянських часів володіння приватними будинками та їхній розмір обмежувався для міського робітничого класу. Після розпаду СРСР попит на таку нерухомість зріс. Зелені території міських околиць (greenfield area), багато сільськогосподарських полів різного розміру були з роками перетворені на ділянки житлового та комерційного будівництва. Через слабке регулювання легко було здійснити резонування, юридично змінити використання землі (Sykora and Stanilov 2014).

"У селах, близьких до великих міст, де попит на землю й, відповідно, її ціна високі, роздача землі й приватизація стали спекулятивними."

В Україні сільськогосподарську землю колгоспів та радгоспів розподілили наприкінці 1990-х років між членами новоутворених спілок. Цей процеc називають паюванням. У деяких областях паї також отримали працівники соціального сектору (вчителі, лікарі тощо). Була можливість залишити сільськогосподарську спілку та зберегти свою власність як пай, але лише для сільськогосподарської діяльності (Закон України 1995). Значні землі сільськогосподарського та іншого призначення залишились у державній власності й стали частиною спекулятивних приватизацій та орендування через підрозділи Держгеокадастру (Мартин 2018). Землі запасу також поділили й надавали селянам для особистого (підсобного) господарства, присадибної ділянки, житлового будівництва наприкінці 1990–2000-х років. Цей процес продовжується до сьогодні. У 1990-х роках землю розглядали не як товар, а як засіб для потреб натурального господарства. Тож роздача землі проходила спокійніше. Часто цей процес залежав від суб’єктивних факторів, наприклад від особистих поглядів та настроїв сільського голови та депутатів. В цей час переважно всі охочі отримували ділянки для сільського господарства або землю для житлового будівництва. Проте з часом, особливо після запровадження ринку землі в Україні^[5] з високою корупцією та непотизмом, чиновники та населення почали розглядати землю як легкий спосіб грошової наживи. У селах, близьких до великих міст, де попит на землю й, відповідно, її ціна високі, роздача землі й приватизація стали спекулятивними (рейдерства, непрозорі умови роздачі та приватизації).

Дослідники називають зростання передмість у країнах Центральної та Східної Європи, що в деяких випадках перевищило за темпом Західну Європу (Hirt and Stanilov 2009), «передміським бумом» (suburban boom) або «передміською революцією». Зростання передмість було непередбачувано швидким, бо в середині 1990-х років ще не було для цього підстав. Приблизно за одну декаду субурбанізація різко змінила околиці великих міст та створила багато економічних, соціальних та екологічних викликів (Sykora and Stanilov 2014). Згідно з даними Європейської агенції довкілля (European Environment Agency), такі країни, як Естонія, Латвія, Хорватія, Словаччина, Польща, Угорщина й Болгарія, стали найбільш розрослими (sprawling) міськими територіями в Європі за зміною земельного покриву (land-cover) (Hirt and Stanilov 2009).

Станілов та Гірт (Stanilov and Hirt 2009) вказують, що найважливішим фактором змін в передмістях була приватизація землі після відновлення прав приватної власності. Дослідники наводять декілька ключових особливостей околиць міст після розпаду соціалістичної системи:

а) зростання сіл і містечок у метрополіях;

б) перетворення колишніх дач на постійні місця проживання;

в) великі інвестори нерухомості побудували передміські комплекси, створили «перевірені часом» схеми розвитку без поваги до місцевих умов (в Україні майже відсутні міжнародні інвестори у сфері житлового будівництва, а національні компанії часто копіюють західні житлові зразки);

г) розвиток нежитлових об’єктів, зокрема великих супермаркетів і торгово-розважальних центрів, офісних парків (біля Львова такий є лише у плані поруч із поселенням Рясне), об’єктів легкої промисловості та складів;

д) в окремих випадках зростання сквотерських (нерегульованих) поселень, наприклад ромської меншини, зокрема біля Львова

Причини «передміського буму» в країнах Центральної та Східної Європи, що приєднались до ЄС, були зумовлені комбінацією як зовнішніх, так і внутрішніх сил. З одного боку, міська децентралізованість зросла в усьому світі через швидку урбанізацію, глобалізацію капіталу й робочої сили, поширення неоліберальної ідеології дерегулювання й західних (особливо американських) взірців передміського життя (Hirt and Stanilov 2009). В колишніх соціалістичних країнах внутрішні фактори були сильно пов’язані із зовнішніми — очевидно, впливом Заходу. Йдеться, перш за все, про зміни в галузях земельної власності та державної політики, зокрема дерегулювання влади, що в Україні розпочалося 2014 року (Hirt and Stanilov 2009).

Приватизм та «лас-вегасизація»

Змінися не лише економічна й політична сфери, але й культурна. У порівняно короткий проміжок часу перемінилися смаки, уподобання та прагнення. По-іншому почали ставитися до громадського й спільного простору. Це простежується в плануванні міст. Лібералізація дала свободу архітектурному стилю в житловій та комерційній сфері. Нові стилі в міському та передміському просторі ознаменували кінець соціалістичної візуальної однорідності й поворот до плюралізму з імпортом західних стилів (Hirt 2012). Цьому процесу притаманна «лас-вегасизація» — архітектурний підхід, що полягає в суміші різних стилів, запозичених із різних періодів та культур, створенні чогось на зразок «часово-просторової компресії» (Hirt 2012). Зокрема, Гірт називає постсоціалістичні культурні умови приватизації — приватизмом (можливий український відповідник — осібництво), що став відповіддю-реакцією на великі невдачі соціалістичної та постсоціалістичної громадської сфери. Приватизм як культурне явище переконує нас, що краще передати громадський простір у приватні руки. Його відбиток несе в собі міське та просторове планування та ландшафт тією мірою, якою простір є медіумом культури (Hirt 2012). Таким чином, просторові зміни на околицях найбільших міст відбивають усю соціально-економічну та культурну складність суспільств після розпаду соціалістичної системи.

Приміське село Львова Сокільники

Сокільники — село Пустомитівського району поруч зі Львовом (Рис. 2). Розташування села, з одного боку, типове, а з іншого боку, воно має надзвичайно зручне автомобільне сполучення (Рис. 3). Воно розташоване між двома магістральними вулицями міста, Стрийською та Кульпарківською, частина села лежить у межах кільцевої дороги. Відстань від будь-якої частини поселення до центру міста складає від 7 до 11 км. Це ближче, ніж деякі райони міста, наприклад Сихів та Рясне. 90% зайнятих людей працюють у Львові. Вони дістаються на роботу переважно власним транспортом (Таблиця 1).

Рис 2. Сокільники на карті Львова та його околиць (Атлас автодоріг України 2012).

Тут зростає населення, особливо після 2005 року (Таблиця 1), тоді як в середньому по країні сільське населення швидко скорочується. Інформації про новоприбулих немає. Ми не можемо дізнатися, звідки вони приїхали — зі Львова, іншого міста або села.

Таблиця 1. Зміни у демографії та зайнятості населення у Сокільниках (Відділ статистики Пустомитівського району).

Рис. 3. Краєвид приміського села Сокільники з приватними садибними будинками на тлі житлового масиву радянських часів. Фото автора 2013 року.

Приватизація землі та зростання просторових нерівностей

1940 року в Сокільниках було створено три колгоспи, що об’єднались 1953 року в один — «Перемога» (Головатий 1997). Цей колгосп забезпечував Львів овочами, фруктами та молоком. В радянські часи обробляли велику частину землі навколо села. У 1958 році колгосп став радгоспом, що пізніше був майже повністю перенесений у сусіднє село Солонка. Єдину бригаду в Сокільниках приєднали до радгоспу «Львівський» у селі Зубра. Наприкінці 1980-х років сокільницька секція майже перестала працювати. До того ж частину земель Сокільників надали для житлового будівництва садибних будинків працівникам деяких львівських підприємств у 1970–1980-х роках. Таким чином, за часів СРСР в сільському господарстві тут працювало мало людей, з 1980-х років це число ще зменшилося. Більшість людей працювали в промисловості Львова.

Після розпаду Радянського Союзу радгосп «Львівський» реорганізували в спілки селянських господарств, частина яких знаходилась у Сокільниках. Через оголошення банкрутства селянської спілки відбулося паювання землі між її членами, працівниками соціальної сфери й пенсіонерами. У другій половині 1990-х та у 2000-х роках роздавали землі запасу, для особистого селянського господарства надали ділянки різних розмірів, переважно від 10—12 соток до 2 гектарів (Рис. 4). Територія села, яку на момент планування передбачали під житлово-будівельне розростання, має більш-менш придатні та продумані ділянки для комфортного житла, чого не скажеш про поділ земель для особистого селянського господарства, які пізніше стали юридично придатними й для житлового будівництва. У 1990-х роках сільськогосподарські землі використовувались за призначенням, але через зростання попиту та цін на землю значення землі як сільськогосподарської цінності зменшувалось. Під час становлення ринку землі ділянки первинно сільськогосподарського призначення почали змінювати для іншого цільового використання — житлового та комерційного будівництва. Інші спільні землі, як-от пасовище чи комунальний сад, також поділили для потреб будівництва.

Рис. 4. Результат поділу та роздачі землі у Сокільниках — карта власності землі з реєстрацією в земельному кадастрі з інформацією про функціональне призначення землі зліва та вигляд у Google Earth справа. Розмір ділянок коливається від 6 до 25 соток, рідко більше.

Приватизація землі дала можливість займатися сільським господарством (переважно напівнатуральним) менш заможному класу людей — жителям сільської місцевості та навіть жителям міст, що було й досі залишається особливо характерним для Західної України. Така діяльність була не комерційною, а радше заради виживання, особливо під час економічної кризи 1990-х років (як і трудова міграція). Після 2000-х років, коли доходи населення України дещо зросли, роль натурального господарства зменшилась, як у випадку Сокільників. Однак із різних причин люди досі працюють на ділянках. Іншому класу людей, що отримали зиск від приватизації або заробітчанства, земельна реформа допомогла в житловому й комерційному будівництві.

"Як наслідок земельної реформи, нерівних владних відносин і доступу до ресурсів, соціальна стратифікація, що існувала й у Радянському Союзі, але була більш прихованою, випливла на поверхню в еклектичних передмістях".

Приміські села, де є напівнатуральне господарство й гігантські приватні будинки в претензійному стилі, — це приклад просторового нерівномірному розвитку. Нові передмістя віддзеркалюють соціальну та економічну нерівність в українському суспільстві. Капітал, накопичений у 1990–2000-х роках, часто суперечливим способом та з допомогою заробітчанства, осів у передмісті у вигляді приватних садибних будинків. Як наслідок земельної реформи, нерівних владних відносин і доступу до ресурсів, соціальна стратифікація, що існувала й у Радянському Союзі, але була більш прихованою (Hirt 2012), випливла на поверхню в еклектичних передмістях. Тут різні економічні класи живуть пліч-о-пліч, але майже не взаємодіють (Рис 5). Проте іноді заможніший клас намагається створити норми благоустрою. Це може бути, наприклад, догляд за територією перед парканом у співпраці з сільрадою (село Бобриця біля Києва).

Архітектурні стилі садиб стали частиною показового споживання та підкреслення економічного класу. Зараз нічого не регулює архітектуру, нові будівельні матеріали стали більш доступними. Ці будинки стали символом соціальної нерівності постсоціалістичного суспільства, хоча, можливо, не занадто вираженим у щоденному житті. Але приватні будинки можуть бути ще гордістю й надбанням, особливо для заробітчан/ок. Для них дім — важлива цінність, вираження достатку й успішної праці за кордоном (Mihăilescu 2016).

Зростання просторової нерівномірності в передмісті підтверджують дані з сільськогосподарської діяльності та житлового будівництва в Сокільниках. Візуальний аналіз ландшафту приміських сіл та непряма інформація про доходи населення, а саме покрівельний матеріал житлових будинків — інформація з відділів статистики адміністративних районів, анахронізм вітчизняної статистики, також є джерелом, на яке я посилаюсь.

Сільське господарство

Сільське господарство в приміському селі після розпаду СРСР дуже змінилося. В часи економічної кризи 1990-х років люди тримали багато свійських тварин (велику рогату худобу тощо), до 2005 року їхня кількість зменшилась (особливо після 2001 року) майже вдвічі (Рис. 6). У 2011 році частка свійських тварин становила лише 16,6% від кількості 1996 року (Відділ статистики Пустомитівського району). Загалом праця в полі не хобі, а спосіб забезпечити себе необхідними продуктами. Але для декого це все ж хобі або звичка, особливо це стосується старшого покоління. Молодь вирощує овочі, наприклад, з екологічних міркувань. Даних про обробіток землі немає, але число культивованих полів зменшується з кожним роком. Це свідчить про меншу економічну роль. Люди, що тримали корів, колись впливали на ухвалення рішень про просторове планування в сільраді (наприклад, про наявність пасовищ та їхній розмір). Але коли корів стало менше, пасовища розділили на земельні ділянки під житлове будівництво.

Зменшення ролі індивідуального хазяйства говорить про ріст сімейних прибутків або/та про зміну покоління.

Рис. 5. Напівнатуральне господарство на тлі нових будинків-фортець новоприбулих, споруджених у 2000–2010-х роках. Фото автора 2016 року.

Рис. 6. Зміни у триманні свійських тварин у Сокільниках після 1991 року (Відділ статистики Пустомитівського району).

Зміни в житловому будівництві

Станом на 2014 рік кількість житлових будинків у Сокільниках зросла на 40% у порівнянні з 1992 роком, а їхня загальна житлова площа — на 222 % (Таблиця 2) (Відділ статистики Пустомитівського району). Це переважно садибні будинки (Рис. 7), рідше дуплекси й котеджі, ще рідше — багатоквартирні будинки. Середня загальна площа будинку в Сокільниках складає 154 квадратні метри у 2014 році, тоді як у 1992 році вона становила 67 квадратних метрів. Різке зростання площі будинків після розпаду Радянського Союзу чітко показує, який клас людей оселився в приміському селі.

Таблиця 2. Зміна житлового будівництва у Сокільниках (Відділ статистики Пустомитівського району).

Доходи населення

Інформація про доходи населення на рівні поселення в Україні відсутня. Проте є статистика щодо матеріалу, використаного для покриття будинку. Це менш показове споживання в порівнянні з брамами чи огорожами, тому може бути добрим показником дійсного доходу сім’ї. В Україні найдорожчим матеріалом є черепиця, потім іде метал, найдешевший матеріал — шифер. Як бачимо з даних (Рис. 7), кількість будинків, покритих черепицею, з 1996 року до 2014 зросла на 561,8%, використання шиферу, хоча й не так помітно, але також зросло, кількість металевих покрівель зменшилась. Поява будинків із дорожчим покрівельним матеріалом показує зміну доходів населення. Звісно, ця інформація не враховує, що корінні мешканці також могли замінити покриття будинку. Але кореляція зростання нових будинків на 40% з 1992 року, збільшення їхньої площі більше ніж удвічі й зростання дорогого покрівельного матеріалу свідчить про прибуття до села заможних людей.

Рис. 7. Зміни у використання покрівельного матеріалу у Сокільниках (Відділ статистики Пустомитівського району).

Приватизація, слабке регулювання, непотизм і фрагментовані передмістя

Приміські села мають розмиті правила містобудування. Такі норми можуть бути взагалі відсутніми. Ця обставина й доступніша земля зробили приміські села вигідним місцем для нових житлових, виробничих і комерційних об’єктів. Коли генеральні плани відсутні або неактуалізовані, панує непотизм і кроні-капіталізм, нові споруди з’являються хаотично. Часто нові об’єкти відірвані від системи розселення.

Їхнє розташування часто залежало від двох факторів:

1) власника землі та його «зв’язків»;

2) транспортної доступності.

Як наслідок, більшість нових комерційних утворень з’явилось біля магістральних доріг та двосмугової кільцевої дороги (обмежуючи її розширення в майбутньому), а житлові будинки різних типів — спорадично в найрізноманітніших місцях. Таких невіддільних елементів якісного життя, як публічний простір, доступність громадського транспорту та соціальної інфраструктури (дитячі садки, школи, заклади дозвілля тощо), немає (Рис. 7). Нові садибні будинки й котеджі переважно втиснені поміж старими будинками на колишніх ділянках особистого селянського господарства чи навіть на присадибних ділянках, а багатоповерхові — між садибами. Особливо це помітно в сусідньому селі Солонка. Часто форма котеджу залежить від розміру й форми колишньої сільськогосподарської ділянки. Деякі виробничі об’єкти (хлібзавод та виробництво пластикових упакувань) знаходяться на окраїні села ближче до Львова, що, згідно з генпланом села, невдовзі буде оточена багатоповерховими житловими будинками.

"Громадським землям комунальної власності в приміських селах зазвичай не приділяють значної уваги."

Приватизація також впливала й впливає на землі загального користування — громадські простори й озеленені території, що відіграють важливу соціальну та екологічну роль. Громадським землям комунальної власності в приміських селах зазвичай не приділяють значної уваги. Їх поділили, приватизували або здали в оренду. Мова йде, перш за все, про комунальні сади, пасовища, ставки й струмки. Рішення залежали від можливості швидкого та максимального збагачення. Стан земель повністю ігнорувався.

Рис. 8. Фрагментовані та хаотичні нові житлові об’єкти у приміських селах.

Історія появи у 2008–2010 роках торгово-розважального центру «КінгКрос», найбільшого за площею у Західній Україні, — приклад сплетіння інтересів міжнародного бізнесу (італійська девелоперська група King Cross Group S.r.l. (King Cross Group 2018), сільради та обласної адміністрації. Це й випадок обходу будь-яких юридичних обмежень, коли на це є потреба. Після реорганізації радгоспу «Львівський» на початку 1990-х років ділянка землі, на якій зараз розташований торговий центр, мала юридичну категорію «для товарного сільськогосподарського виробництва». Після того, як спілка оголосила про банкрутство, земля була розпайована між працівниками радгоспу та соціальної сфери. Ключовим моментом була зміна цільового призначення у першій половині 2000-х років деяких паїв на категорію «особисте селянське господарство» (до 2 га), яку вже легко змінити на житлове чи комерційне будівництво. Це не могло відбутися без участі вищих адміністративних органів, зокрема обласної адміністрації.

"Громадський простір прикрасили тризубом та пам’ятником героям Небесної сотні. Водночас сільська рада не робить нічого для створення громадських місць і зелених територій."

Село стало одним із найбагатшим у Львівській області: торгово-розважальний центр платить гроші за оренду в бюджет, є акцизний податок на алкогольні напої й тютюнові вироби, з’явилися автозаправні станції та готелі тощо (Zaхid.net 2016)  Ці гроші відчутно покращили інфраструктуру села. Активно почали мостити вулиці, встановлювати каналізацію, сучасне енергоощадне освітлення, вуличні відеокамери, найняли патрульну службу. Триває будівництво народного дому. Громадський простір прикрасили тризубом та пам’ятником героям Небесної сотні. Водночас сільська рада не робить нічого для створення громадських місць і зелених територій.

Роздали територію колишнього радгоспного саду, занедбаного у 1990—2000-х роках, але популярного місця відпочинку. Ця земля в генеральному плані позначена для майбутнього малоповерхового житлового будівництва, що вже розпочалось (Рис. 9). Натомість, зелена територія запланована біля основної магістралі, за кількасот метрів до злітної смуги міжнародного аеропорту «Львів».

В іншому кварталі, відомому під назвою «Гольда», доступу до малих струмків із зеленими берегами тепер нема. Їх огородили власники будинків зі штучними водоймами, хоча на генеральному плані ця територія є громадською. Найбільша водойма в цьому кварталі знаходиться в приватних руках разом із рестораном «Козацька Рада». Вона доступна тільки відвідувачам закладу. Але до найбільшого в селі ставка є доступ у всіх (Рис. 10). Переважна більшість дитячих та спортивних майданчиків розташована в місцях, де житлове будівництво ускладнене близькістю ґрунтових вод, або там, де розмір ділянки був замалий для житлового будівництва. Попри спротив місцевих екологів малі карстові поглиблення, заповнені водою й вкриті вологолюбними рослинами, засипали, щоб побудувати тут житловий будинок.

Рис. 9. Колишній комунальний сад і його приватизація. На зображенні видно початок будівництва житлового будинку, його зонування як житлової території, ділянки, що вже перебувають у приватній власності.

Рис. 10. Став у Сокільниках, залишений у власності громади. Фото автора 2016.

Роздача землі та її приватизація створили умови для розвитку фрагментованих і попередньо необдуманих житлових, комерційних та виробничих комплексів. Це проблема й інших країн колишнього соціалістичного табору. Парцеляція комунальної та державної землі у 1990-х роках та паювання відбувалися з метою майбутньої сільськогосподарської діяльності. Землі запасу також були введені в обіг з різним призначенням. Проте зі зростанням попиту на житло, міграції із села і менших міст у регіональні центри-міста, збільшенням доходів населення (через грошові надходження від заробітчан) сільськогосподарська земля набула іншої цінності в нових ринкових умовах. Роздачу та приватизацію землі з ентузіазмом підтримали державні чиновники різних рівнів — від сільської ради до Верховної Ради України. Вони мали свої особисті інтереси. Держгеокадастр був і залишається ключовою й найбільш уповноваженою структурою в ухваленні рішень про розпорядження землями за межами сільської ради і тих, що перебувають у державній власності, а сільрада —  в межах села (Мартин 2018).

Таким чином, роздача землі переважно відбувалася на основі просторового планування села в старих генеральних планах 1970–1980-х років і передувала просторовому плануванню наступних років. Сільрада часто була змушена підлаштовувати генеральний план під наявні об’єкти чи використання землі. Приклад такої планувальної неузгодженості — будівництво котеджів у найбільш неочікуваних місцях на колишніх сільськогосподарських землях (Рис. 8). Колишні сільськогосподарські землі/поля, їхній розмір, форма, спрямованість та проїзні частини між ними — все, що було нарисовано землевпорядником у середині 1990-х років для потреб сільського господарства — стають майбутніми місцями для житлового будівництва. Часто будівництво ведеться без дотримання правил, встановлених у Державних будівельних нормах (ДБН), не кажучи вже про нові концептуальні підходи в плануванні житлового та громадського простору.

Приватизація землі й упереджене планування майбутнього використання земель

Приватизацію земель форсували на загальнодержавному рівні «згори» та приватними інтересами зацікавлених осіб та структур. Вона зумовила упереджені, нестратегічні плани майбутнього використання земель з метою швидкого й максимального прибутку — як особистого, так і в бюджет села. Зокрема, зонування є комерціалізованим та високоприбутковим. У ньому відсутня соціальна, екологічна та культурна відповідальність міського планування. І тут не йдеться про інфраструктуру — дитсадок, школу, парк — та про складні просторові рішення, які забезпечує підхід міського дизайну (urban design). Натомість, це прямий економічний підхід зі скороченням зеленого простору та земель у власності громади. Надмірний пріоритет надається житловому та комерційному будівництву, а громадські землі та культурний ландшафт з вернакулярною^[6] вуличною морфологією ігноруються.

Території майбутнього комерційного призначення в генеральному плані позначені фіолетовим кольором. Здебільшого вони розташовані біля доріг — тих, що вже є, і тих, що з’являться в майбутньому (Рис.12). Оранжевий колір позначає майбутні житлові квартали. Зелена територія є лише в заболочених місцях чи в долинах струмків. Пониження у рельєфі зберегли майбутній зелений простір, що потенційно може стати також громадським. Якщо не було б природних обмежень (заболочення або струмків), то в генеральному плані взагалі був би відсутній зелений простір. Але малі водойми зараз часто огороджені парканами або засипані для житлового будівництва. Тож немає гарантії, що вони будуть доступними для всіх.

"Згідно з генеральним планом, Сокільники в наступні десятиліття стануть спальним районом із відокремленими комерційними об’єктами."

Малі водойми потрібні не тільки для відпочинку. Вони важливі для існування більших річок і для регулювання водного балансу. А це має значення в часи глобального потепління й зниження рівня води. Згідно з генеральним планом, Сокільники в наступні десятиліття стануть спальним районом із відокремленими комерційними об’єктами. Біля Львова вже є таке нове передмістя — Зимна Вода, одне з найчисельніших сіл в Україні (11500 жителів) з повністю забудованою територією.

Як і в інших країнах Центральної та Східної Європи, в України є перешкоди для зміни високомерціалізованих генеральних планів та нових шляхів розвитку приміських поселень. Коли більшість роздрібнених земельних ділянок належить приватним власникам, сільська рада має доволі обмежені можливості в ухваленні просторових рішень. Власники не зацікавлені, наприклад, у створенні громадського простору на своїй ділянці. Їм цікаво, щоб їхня земля була якомога дорожчою. Отже, приватизація землі без врахування майбутнього розвитку поселення дуже обмежила більш концептуальне просторове планування.

Пріоритетність, закладена в генеральних планах, відбиває важливі процеси в постсоціалістичних суспільствах — поширення неоліберальної ідеології й панування приватної власності. Чиновники всіх рівнів підтримували ці ідеї. Вони були їм на руку в умовах нечітких, ними ж створених правил приватизації, процвітання непотизму й дикого кроні-капіталізму, несформованого й слабкого громадянського суспільства. Як наслідок, використання землі та зонування обумовлюється тільки економічними чинниками. Про соціальну й екологічну відповідальність забувають. Приватизація й культура приватизму так вкорінилися, що місцеві чиновники хваляться тим, що сільська рада й село вже практично не володіє землею. Через децентралізацію конкуренція між приміськими ОТГ у залученні інвестицій, ймовірно, погіршить ситуацію, бо надмірний пріоритет буде віддаватися економічного підходу. Покращити ситуацію зможе розвиток і поширення якісної експертизи в міському плануванні, а також створення юридичних регулювань.

Рис. 11. Генеральний план села Сокільники. Оранжевий колір показує майбутню житлову розбудову, фіолетовий – комерційні заклади.

Альтернативний розвиток передмість

На мою думку, приміські поселення повинні мати спільні з містом бачення й стратегію розвитку. Потрібна ширша й глибша картина просторового планування. Територію та землю треба розуміти не як матеріальний об’єкт, що можна оцінити грошима, а як складне соціальне явище. Приміські села можна не перетворювати на спальні райони, а поєднати тут сільські й міські риси, зробити з них центри соціального життя й творення нових смислів. Власне інші підходи в міському та просторовому плануванні можуть забезпечити ці трансформації. Наприклад, вже говорять про відмову від західної модерністичної моделі контролю за ростом приміських територій в азійських мегамістах (Бангкок, Токіо, Сеул). Натомість, треба перейти до просторового планування, більш пристосованого до місцевих економічних, соціальних й культурних особливостей (Yokohari 2000). У різних країнах розроблені свої підходи до міського та просторового планування: наприклад, змішане використання простору (mixed-used development) замість монофункціонального зонування (standard single-use zoning), що переважав у другій половині ХХ століття. Існують принципи інтелігентного урбанізму, транзитно-орієнтований розвиток (TOD – Transit-oriented development), регулювання вигляду вулиці й будинків (FBC – Form-Based Code). Їх треба обговорювати й актуалізовувати в Україні. 

"Міський дизайн поважає місцеву культуру, ідентичність кварталу чи поселення."

У сучасному містоплануванні підхід міського дизайну (urban design) надає потужну теоретичну і практичну основу для концептуального проектування чи зміни поселень за мультимасштабним принципом. Значну увагу приділяють типу бізнесу, доступності й різновиду житла, його взаємозв’язку з тими будинками, що вже є. Дуже важливими є якісний громадський простір та транспорт, пішохідна та велосипедна доступність до сервісу, місць роботи та відпочинку. Звертають увагу також на місцеві кліматичні умови, рельєф, водні об’єкти та місцеві будівельні матеріали для мінімізації енергетичних витрат на утеплення й збільшенні можливостей використання альтернативних джерел енергії. Міський дизайн поважає місцеву культуру, ідентичність кварталу чи поселення, вернакулярні ландшафти. Він прагне гармонійно або концептуально розташувати нові об’єкти, підкреслюючи ідентичність місця чи надаючи поштовх для творення нових сенсів (placemaking). Без розуміння культурного ландшафту й сформованих місць як соціальних явищ неможливо планувати нові квартали.

Передмістя Токіо

Висновки

Для трансформації та майбутнього розвитку приміських сіл найбільших міст України ключовими стали три події:

1) розпад Радянського Союзу 1991 року й зміна суспільного порядку з централізованої планової економіки на кроні-капіталізм з непотизмом та корупцією;

2) спекулятивний поділ, роздача та приватизація колишньої державної та комунальної землі починаючи з 1990-х років. У цьому беруть участь сільські ради, Держгеокадастр, районні та обласні ради й адміністрації;

3) децентралізація влади, що розпочалася у 2014 році і триває дотепер, закладаючи структурні основи для підприємницького підходу в стратегії розвитку та самоврядуванні новоутворених ОТГ з пріоритетом економічного критерію просторового планування (за відсутності експертизи, яка б наголошувала також на інших аспектах міського планування).

Приватизація землі та той факт, що де-юре приміські поселення вважаються сільською місцевістю, а де-факто це передмістя, спричиняють хаотичний розвиток приміських сіл. Жити у них некомфортно. В генеральних планах пріоритет надається житловим та комерційним об’єктам. Зменшуються зелений простір та громадські землі. Сільські ради й жителі сіл були зацікавленими в зонуванні, яке б забезпечило максимальну вартість земельної ділянки. Це легко було здійснити в умовах слабких чи неоднозначних регулювань та підрядної позиції міських планувальників. Сільська рада в ролі замовника зберігає вищий статус і диктує умови планування майбутнього використання землі містопроектним інститутам та фірмам.

"Важливіше обговорити, не хто буде власником землі, а як її будуть використовувати."

Окрім роздачі та приватизації землі, хаотичний та фрагментований розвиток українського передмістя зумовлений адміністративною розпорошеністю приміських територій. Адміністративно незалежні одиниці управління мають свої, неузгоджені один з одним та з містом цілі. Зараз немає цілісної стратегії та координації між приміськими селами та містами, а генеральні плани розвитку й розширення міст не мають юридичних механізмів імплементації. Ухвалений 2018 року закон про можливість приміського села приєднатися до міста — за бажанням сільської ради та громади — дає можливості спільного стратегічного розвитку, але не містить чітких механізмів співпраці. В разі Сокільників проект «Створення моделі узгодження інтересів громад великого міста та сільського району навколо нього», розроблений громадською організацією «Зелений хрест» у 2010 році, був підписаний сільською радою, але його ігнорували в наступні роки. Зокрема, в документі йдеться про збереження зеленого простору, невідповідність архітектурних стилів нових будинків місцевим історичним ландшафтам, потребу створити громадський простір, розвивати сільське господарство (екологічне мале фермерство для ринку Львова) та підтримувати місцевий малий бізнес.

Зараз в Україні продовжується дискусія про надання державних земель у комунальну власність новоствореним ОТГ. Це не відбулося навіть на такому рівні, як передбачалося першочерговими реформами децентралізації (Мартин 2018). З огляду на те, як сільради розпоряджаються землями, і те, що і як Держгеокадастр робить із землями державної власності, важливіше обговорити, не хто буде власником землі, а як її будуть використовувати, за якими принципами проводитиметься просторове планування та які механізми потрібні для їхнього дотримання.

Cуспільні умови, за яких відбулись і відбуваються нерівномірні владні відносини між депутатами сільської ради, міськими планувальниками та жителями, стан та спосіб продукування знань, відсутність сучасної експертизи у вітчизняному міському та просторовому плануванні (особливо сільських та передміських територій) —  основні чинники того, як відбулися розподіл та приватизація земель. Ці фактори впливатимуть на подальший розвиток і трансформацію приміських сіл і в умовах децентралізації.

Читайте також:

2009: Львів як завдання. Портрет міста на початку неоліберальної епохи (Юрій Грицина)

Деіндустріалізація минулого: неолібералізм і постсоціалізм у промислових руїнах Солотвина (Ігнацій Ян Юзвяк)

Посилання

Атлас автодоріг України, 2012. Картографія: Київ

Бойцун, М., 2014. «Стратегія розвитку і режим накопичення: повернення капіталізму до України». В: Спільне, 7. Доступ 07.10.18 за адресою:[link]

Відділ статистики Пустомитівського району. Демографія житловий фонд сільське господарство Сокільник 1992, 1996, 2001, 2005, 2014. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Головатий, Ю., 1997. Сокільники. Львів. Каменяр.

Генеральний план села Сокільники. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Децентралізація. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Закон України, 1995. Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Мартин, А., 2018. «Держгеокадастр і надалі залишатиметься реальним “хазяїном всія земель”». В: AgroPolit.com. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Публічна кадастрова карта України. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Світовий банк, 2015. Україна: огляд урбанізації. Доступ 07.10.18 за адресою: [link]

Aluma, H., Palang, H. and Mander, U., 2000. “Holistic Aspects in Landscape Development: A Scenario Approach”. In: Landscape and Urban Planning, 50, pp. 85—94.

Andrusz, G., Harloe, M., Szelenyi, I., (eds.), 1996. Cities After Socialism: Urban and Regional Change and Conflict in Post-Socialist Societies. Oxford; Cambridge, Mass., USA: Willey-Blackwell.

Hirt, S., 2012. Iron Curtains Gates, Suburbs, and Privatization of Space in the Post-Socialist City. Hoboken, N.J.: Wiley & Sons.

Hirt, S., and Stanilov, K., 2009. Twenty Years of Transition: The Evolution of Urban Planning in Eastern Europe and the Former Soviet Union, 1989—2009. Nairobi, Kenya : U.N. HABITAT.

King Cross Company, 2016. Доступ 07.10.18 за адресою: [link].

Lovell, S., 2003. Summerfolk: A History of the Dacha, 1710—2000. Ithaca: Cornell University Press.

Makoto Y., Kazuhiko T., Takashi W., Shigehiro Y., 2000. “Beyond greenbelts and zoning: A new planning concept for the environment of Asian mega-cities”. In: Landscape and Urban Planning, 47, pp. 159—171.

Mihăilescu, V., 2016 “Reading a House. Migration, Households and Modernity in Post-communist Rural Romania”. In: Brave New World – Romanian Migrants' Dream Houses, edited by Betea, Raluca, and Wild, Beate, 48—57. Bucharest: Romanian Cultural Institute

Roose, A., et al., 2013. “Land Use Policy Shocks in the Post-communist Urban Fringe: A Case Study of Estonia”. In: Land Use Policy, 30 (1), pp. 76—83.

Stanilov, K., and Sykora, L., 2014. “The Challenge of Postsocialist Suburbanization and Managing Suburbanization in Postsocialist Europe”. In: Confronting Suburbanization: Urban Decentralization in Postsocialist Central and Eastern Europe, edited by Stanilov, Kiril, and Luděk Sýkora, 1—32. Chichester, West Sussex: Wiley Blackwell.

Tsenkova, S., 2010. “Informal settlements in post-communist cities: Diversity factors and patterns”. In: Urbani Izziv, 21 (2), pp. 73—84.

Zaхid.net. 2016. За дев’ять місяців Сокільники отримали майже ₴20 млн з «Ашану». Available 20.03.19 at: [link].