War, nationalism, imperialism

Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу

8426

Майже рік як в Україні триває збройне протистояння, що веде до все більшої мілітаризації суспільства та збільшення кількості жертв конфлікту, що вже вимірюються тисячами. В умовах, коли виступи проти чергової мобілізації стають небезпечними та все більше обговорюється надання Україні зброї з боку США, ми вирішили поспілкуватись із однією з активісток пацифістської феміністичної організації – Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу МЖЛМС (Women’s International League for Peace and Freedom, скор. – WILPF).

Наразі МЖЛМС є найдавнішою жіночою миротворчою організацією у світі, та навесні цього року буде відзначати 100-річний ювілей із моменту свого заснування. Хоча основний офіс організації знаходиться у Женеві, численні відділи працюють на національному рівні у багатьох країнах світу. В Україні поки що не розпочато місцевої гілки МЖЛМС (хоча є індивідуальні членкині), тож ми вирішили поспілкуватись із представницею шведської гілки організації – Фрідою Валландар.

Єлена Дудко: Розкажи, будь ласка, про основні цілі та напрямки діяльності організації загалом?

Фріда Валландар: Я думаю, що найважливіші напрямки діяльності МЖЛМС – це боротьба з мілітаризмом і просування феміністичної зовнішньої політики, іншими словами, як ми можемо говорити про війну та мир, не лише в плані фізичного насильства, маскулінності та мілітаризму. Тож, основним є анти-мілітаризм та привернення уваги до того, наскільки маскулінним є нинішній дискурс зовнішньої політики.

Єлена Дудко: Чому МЖЛМС називається саме жіночою організацією? Чи є серед членів чоловіки?

Фріда Валландар: Кожен може стати членом, у тому числі й чоловіки, але все ж, на мій погляд, в цьому типі організацій жінки повинні мати більше влади, бути більш видимими та репрезентованими. Чоловіки можуть бути членами, але це в першу чергу місце, де жінки мають визначити порядок денний і приймати рішення. Організація містить у своїй назві слово “жіноча”, тому що у певній мірі це також боротьба за права жінок, особливо якщо згадати про час, коли організація була заснована – 100 років тому – коли жінки не мали ніякої влади над тим, що відбувалось під час Першої світової війни і які рішення були прийняті.

Єлена Дудко: Яка роль чоловіків у боротьбі за мир – якщо можна так зазначити. Чи є якісь проекти співпраці із чоловіками у сфері боротьби з мілітаризмом?

Фріда Валландар: МЖЛМС працює як з анти-мілітаристськими, так і з жіночими рухами, які включають також чоловіків. Зокрема, ми беремо участь у таких кампаніях та мережах як “Міжнародна мережа з вибухонебезпечної зброї (INEW)”, “Глобальна мережа з ліквідації ядерної зброї “Abolition 2000”, “16 днів без гендерного насильства”, “Міжнародна кампанія з припинення зґвалтування та гендерного насильства під час конфліктів” та багато інших. Загалом я вважаю, що чоловіки повинні підтримувати анти-мілітаристські та жіночі рухи, такі як МЖЛМС, і використовувати свій власний чоловічий привілей для того, щоб створювати більше простору для спікерок та для обговорення гендерних питань, але при цьому не говорити від імені жінок, а радше використовувати привілей, який вони мають як чоловіки, щоб допомагати та підтримувати таку організацію, як МЖЛМС.

Єлена Дудко: Якими є методи роботи організації? Чи змінилися вони за останні десятиріччя? Адже війни і надалі тривають, хоча низка організацій боряться за мир. Окрім того, самі методи ведення війни змінилися (якщо мова йде про глобальний контекст це особливо помітно, з застосуванням дронів США, наприклад). І змінилися, відповідно, методи “відповіді” на війну – тож цікаво було би про це почути. З якими організаціями МЖЛМС найбільшою мірою співпрацює і чому? Які найбільш плідні результати співпраці? Якою є співпраця із феміністичними і антивоєнними рухами?

Фріда Валландар: МЖЛМС використовує різні методи роботи на багатьох рівнях. На локальному рівні, наприклад у Балканських країнах, наша організація влаштовує заходи, що мають на меті забезпечити місце для жінок із (пост)конфліктних територій, де вони можуть обмінюватись досвідом, створювати мережі співпраці, а також визначати що є мир та яким чином його досягти. У Швеції ми багато працюємо з підвищення обізнаності громадськості, шляхом проведення лекцій, семінарів та воркшопів із різних питань, наприклад, про автономну зброю, де роботи вирішують, в кого чи що стріляти і де відсутнє людське залучення. На глобальному рівні МЖЛМС тісно співпрацює з багатьма міжнародними організаціями, наприклад, маючи спеціальний консультативний статус в ООН, де ми просуваємо ідею того, що думки жінок повинні враховуватись під час мирних переговорів.

Думаючи про те чи змінились методи боротьби мене дещо засмучує. Адже коли організація була заснована головна ідея полягала в тому, щоб залучити жінок до переговорів про мир та війну. Звісно, ця досить базова ідея тілесної репрезентації є лише одним із кроків, тому що врешті-решт не має значення, що там є жінки, якщо вони просто відтворюють маскулінний дискурс. Але ми все ще далеко навіть від досягнення цієї дуже базової ідеї репрезентації жінок.

Єлена Дудко: Як би ти прокоментувала поширену критику організації через підсилення дихотомії жінок як “мирної статі” та значній віктимізації жінок під час воєнних конфліктів?

Фріда Валландар: Я не згодна з цим, адже ми не стоїмо на есенціалістських засадах, що жінки чи чоловіки є якимось від природи, а радше що соціально та культруно їхні досвіди є досить різними, зокрема під час воєн та конфліктів. Понад те, ми радше стверджуємо, що жінки повинні мати можливість говорити та бути почутими, аніж про те, що жінки є більш “мирними”, ніж чоловіки.

Єлена Дудко: Що погляд через гендерну призму допомагає побачити під час воєн та конфліктів?

Фріда Валландар: Це тема для декількох годин обговорення. Це допомагає побачити майже все: кого зачіпає війна, хто говорить та кого слухають під час конфлікту, хто приймає рішення та чиї інтереси відстоюються. Якщо ми подивимось через гендерну призму, то побачимо, що в основному впливові чоловіки приймають рішення, їхні інтереси враховуються і ніхто не піклується про те, що відбувається з рештою населення, особливо жінками та дітьми, які є одними з найбільш вразливих під час конфліктів і часто не мають можливості бути почутими.

 Ще один важливий аспект є визначення того, що є війна і що є мир. Тут ми можемо говорити про маскулінний дискурс зовнішньої політики, де кожному треба бути агресивним і мати військову оборону, багато зброї та солдат…І цей маскулінний дискурс – це те, що, як ми бачимо, наразі відбувається в усьому світі. Тим не менш, з альтернативний дискурсом, ми можемо відійти від наступальних військових стратегій, говорячи про мир не просто як про не-присутність війни, тому що це є те, як ми говоримо зараз про нього. Не війни мають бути у центрі уваги, а мир лише як певний проміжок між ними; а навпаки, мир має бути у центрі, світ має бути сфокусований на мирі, а не на війні.

Єлена Дудко: Навесні буде відзначатись 100-річчя із моменту започаткування МЖЛМС. Які, на твою думку, є найбільші досягнення роботи організації за ці 100 років, і які задачі досі залишаються невирішеними та найбільш актуальними наразі?

Фріда Валландар: Організація домоглася багато, але не всі результати можуть бути легко помітні вже зараз. Наприклад, МЖЛМС зробила великий внесок для розробки та прийняття резолюції 1325 Ради Безпеки ООН щодо жінок, миру і безпеки, яка закріплює право жінок на участь у запобіганні та врегулюванні конфліктів, а також постконфліктній відновлювальній роботі. Це може бути однією із відправних точок, даючи змогу побачити хто підписує резолюцію, а хто – ні, та як вона реалізується. Понад те, це є одним із важливих кроків для гендерного мейнстрімінгу питань миру та конфлікту. Тим не менш, основна боротьба – залучення різних перспектив до процесу прийняття рішень – ще залишається.

Єлена Дудко: Якими є основні напрямки роботи WILPF у Швеції, на твою думку?

Фріда Валландар: Одним із головних напрямків нашої роботи є мобілізація жінок проти мілітаризації Швеції. Зокрема, ми підвищуємо обізнаність про події у галузі оборонної політики у Швеції та сприяємо розвитку демократичного права жінок щодо участі у розмовах з питань оборони і безпеки. Якщо говорити про мене, то я організовую семінари для жінок для обговорення питань миру та конфліктів, а також поширення інформації про фемінізм, маскулінність та зовнішню політику.

Єлена Дудко: Попри міжнародний імідж Швеції як мирної та нейтральної, а також привітної до жінок та біженців країни, Швеція є значним експортером зброї у різні куточки світу. Чи піднімаєте ви у Швеції дане питання? Якщо так, то як/ чи є певні зрушення?

Фріда Валландар: Багато державних органів та приватних компаній у Швеції намагаються якомога більше приховувати ці питання від публічного обговорення, адже це не буде широко підтримано у суспільстві. Ми намагаємось протистояти цьому та підвищувати обізнаність про цю проблему. Якщо ж казати про зрушення, то на цьому тижні 1 МЖЛМС Швеції разом з іншими активіст(к)ами за роззброєння та права жінок святкувала перемогу того, що шведський уряд заявив, що більше не буде продовжувати угоду про військову співпрацю з Саудівською Аравією, і це добре.

Єлена Дудко: Якою є нинішня позиція WILPF стосовно ситуації в Україні?

Фріда Валландар: Щодо офіційної позиції, то останнє, що я бачила, була заява організації проти надання Україні зброї від США. Замість того, щоб ще більше озброювати територію конфлікту, де вже є стільки зброї, МЖЛМС закликає до демілітаризації зони збройного протистояння, а не збільшення її мілітаризації, що буде вести за собою лише продовження війни та збільшення кількості смертей.

Єлена Дудко: Яким чином, на твою думку, WILPF може бути корисною в Україні?

Фріда Валландар: Тим самим, про який ми говорили раніше: у залученні інших людей, окрім чоловіків при владі до процесів прийняття рішень, а також у перегляді того, що є мир та яким чином його досягти.

 

Інтерв’ю проведене під час навчання у Лундському університеті завдяки стипендії Шведського Інституту.

 

Notes:

  1.  10 березня 2015 року
Share