Одинокі матері в Україні. Бідність, порушення прав та потенціал до протесту

4866
Oksana Dutchak
Author's articles
Ткаліч, Олена
Author's articles

В Україні на початок 2021 року майже 120 тисяч сімей виховували дітей без другого партнера й отримували виплати від держави. Право на таку допомогу мають не всі, і фактично одиноких матерів та батьків у 10 разів більше — близько мільйона. Це майже кожна п’ята сім’я з дітьми, а у 96% випадків мова йде саме про самотніх мам. 

Тож проблема неповних сімей лишається традиційним жіночим питанням, полем для спекуляцій і моралізаторства, а також величезним ризиком бідності. 

І щоб оцінити становище одиноких матерів в Україні, варто розглянути, хто підпадає під це визначення, які пільги надає цей статус, якою мірою їх дотримуються на практиці та чи готові жінки боротися за свої права. 

 

Кого держава вважає одинокими матерями та як допомагає

Поняття «одинока матір» в Україні не має чіткого юридичного визначення. 

За законодавством, це «жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама». Останній аспект про «іншу жінку» викликає низку запитань, особливо в разі розлучення. І судова практика в подібних питаннях суперечлива. Є рішення, де вказано, що жінка є одинокою матір’ю, попри аліменти та періодичні зустрічі батька з дитиною. Інші ж судді наполягають, що факт отримання аліментів позбавляє цього статусу. Навіть більше, один зі столичних судів вирішив, що позивачка не є одинокою матір'ю навіть попри те, що на аліменти вона взагалі не подавала.

У разі повторного шлюбу жінка чи чоловік можуть залишатися формально одинокими батьками. Статус втрачається, лише якщо другий член подружжя удочерить або всиновить дитину. Теоретично це дозволяє користуватися певними пільгами в трудових відносинах. Однак майже завжди втрачається право на грошову допомогу від держави. Її можуть забрати й при незареєстрованому шлюбі після перевірки домогосподарства. Іноді  в таких випадках навіть розпочинають кримінальні справи щодо шахрайства.

Однак про які суми йде мова? Так, допомогу нараховують лише сім'ям, у яких місячний дохід на одну особу менше за прожитковий мінімум. І розраховується вона як різниця між цим доходом та прожитковим мінімумом на дитину. Тобто за умови, що в сім’ї повністю відсутній дохід, максимальна виплата на одну дитину станом на липень 2021 року для дітей до 6 років складе 2013 грн, 6—18 років — 2510 грн, 18—23 років — 2379 грн на місяць. 

А якщо жінка, скажімо, перебуває у відпустці за доглядом та отримує щомісяця 860 гривень (розділена на 3 роки 41 тисяча гривень виплат при народженні дитини), то як одинокій матері їй доплачуватимуть 1153 грн.

Якщо жінка з однією дитиною заробляє хоча б на рівні мінімальної зарплати, то право на допомогу вона втрачає. 

«У соцзабезі сказали, що я маю зарплату (...), це два прожиткові мінімуми та я можу забезпечити себе й дитину без соцдопомоги. Перед звільненням директор запитала, чи отримую я виплати на дитину. Я відповіла, що виплат немає. Вона промовчала»,розповіла медсестра Наталя Юренкова з Львівщини, яку незаконно звільнили 2020 року під час другого етапу медреформи.

Суми допомоги є дуже незначними, а метод нарахування зрештою відсіює всіх, чий офіційний дохід перевищує хоча б 4,5—5 тисяч гривень на двох.  

І динаміка кількості одиноких матерів, які отримують допомогу, дуже показова. Якщо 2016 року  їх було більше півмільйона, то 2020 року — вже двічі менше. Торік Кабмін знову посилив критерії відбору тих, хто має право на допомогу.

Наразі її не надають сім’ям, де:

• є повнолітні особи, які не працюють, не проходять військову службу або не навчаються на денному відділенні;

•  хтось із сім’ї протягом року здійснив покупку на понад 50 тисяч гривень;

• сім’я має іншу квартиру або будинок, окрім помешкання, де проживає;

•  у сім’ї є більше ніж один автомобіль. 

Тож за останній рік кількість одиноких матерів, що отримують допомогу, знову скоротилась більш ніж удвічі — з 260 тисяч до згаданих 120 тисяч. 

Мізерність виплат і постійне скорочення отримувачок держава намагається «компенсувати» кількома шляхами.

Так, паралельно з урізаннями було посилено відповідальність за несплату аліментів. 2018 року ексміністр юстиції Павло Петренко навів дані про більше ніж 600 тисяч виконавчих проваджень із їхнього примусового стягнення. Тоді ж на боржників наклали ряд обмежень:

• на виїзд за межі України;

• на керування транспортними засобами;

• на право користування вогнепальною мисливською чи пневматичною зброєю та на полювання.

 

 

Також було створено реєстр злісних неплатників аліментів, де зараз налічується майже 180 тисяч осіб

За законом, примусово стягують аліменти пропорційно від заробітку — ¼ доходу на одну дитину, на двох дітей — 1/3, на трьох і більше  — половину.  Однак сума не повинна бути меншою за половину прожиткового мінімуму на дитину. Якщо ж другий із батьків офіційно не працює, то має сплачувати 25% від середньої зарплати в регіоні (станом на червень 2021 року найвища середня зарплата була у Києві — 20 тисяч, найнижча на Кіровоградщині — 11,5 тисяч). Втім, різноманітні варіанти тіньової зайнятості дозволяють занижувати доходи й, відповідно, аліменти. 

Ще один механізм компенсації мізерних  виплат одиноким матерям — заборона на звільнення цієї категорії та інші бонуси в трудових відносинах. Згідно з 184 статтею Кодексу законів про працю, одиноких матерів заборонено звільняти з ініціативи роботодавця до досягнення дитиною 14 років, а якщо у дитини є інвалідність — до 18 років. При цьому звільнення заборонені як з економічних, так і з дисциплінарних причин (наприклад, коли виносять догану). А при повній ліквідації підприємства чи установи роботодавець зобов’язаний працевлаштувати таку працівницю на іншому підприємстві. Цей обов’язок зберігається й у разі закінчення строкового трудового договору, коли на період пошуку нового працевлаштування за жінками зберігається на три місяці середня заробітна плата.

Ця ж стаття забороняє відмовляти їм у прийомі на роботу з мотивів наявності дітей. Одиноким матерям також не встановлюють випробувальний термін при прийомі на роботу та надаються додаткові 10 календарних днів до щорічної відпустки. Іноді саме дані про пільгову відпустку стають доказами на суді при незаконному звільнені. Однак чи часто такі звільнення відбуваються?

 

Дотримання трудових прав одиноких матерів на практиці

Через пандемію коронавірусу в Україні різко впав рівень зайнятості. Наприклад, у третьому кварталі 2020 року він скоротився на мільйон осіб у порівнянні з цим періодом 2019-го. 

Можна припустити, що з огляду на високу неофіційну зайнятість ситуація була ще драматичнішою. До того ж карантинні обмеження найбільше вплинули на традиційно «жіночу» сферу обслуговування та торгівлі. 

«У мене не було фінансової подушки, я не знала, як довго продовжиться період карантину і нам ніхто не міг допомогти. Пам'ятаю, коли мене звільнили, я прийшла додому раніше. Діти зраділи, я відпустила няню, а сама закрилася у ванній і проридала пів години. Я не знала, що робити, й не знала, чим буду годувати малюків через тиждень-другий», — розповіла мати двох дітей, яка працювала технологом в одному з київських ресторанів без офіційного оформлення.

 

Одинока матір

Ілюстрація: Meredith Sedler

 

На додачу 2020 рік ознаменувався початком другого етапу медреформи, коли попередження про звільнення отримали 73 тисячі медиків. У абсолютній більшості випадків теж йшлося про жінок.   

«Повідомлення про звільнення отримали всі працівники стаціонару. Навіть тих, хто в декреті, хотіли звільнити. Одна з медсестер вагітна відстояла себе прямими заявами, що її не мають права звільнити й вона подасть в суд. Їй залишилося недовго до декрету, тому керівники вирішили не ризикувати. І ще кількох в декреті залишили, а інших медсестер, санітарок, кочегарів, пралю, сестру-господиню і кухарів звільнили», — розповіла медсестра з Львівщини.

Однак попри багатотисячні скорочення, суди ухвалили всього 25 рішень у справах по звільнених 2020 року одиноких матерів чи батьків. Це приблизно стільки ж, як і в попередні роки (34 рішень у 2019 році, 26 — у 2018-му).

І хоча в майже 70% випадків  суди стають на бік матерів, цим правом користуються переважно працівниці держсектору, де працевлаштування відповідає Кодексу законів про працю (КЗпП). Це 100 зі 120 рішень за останні 5 років. 

При інших формах зайнятості можливості часто обмежені. Наприклад, за строковим договором роботодавець має працевлаштувати одиноку матір на іншій роботі протягом трьох місяців. Однак якщо це право було порушено й жінка звертається до суду з вимогою поновити її на роботі, то може отримати відмову. Як зазначено в одному з рішень, «позивачка звернулась із позовними вимогами щодо її поновлення на раніше займаній посаді монтажника радіоелектронної апаратури та приладів 15.02.2017, а не з позовною вимогою щодо обов'язку надати в цій або іншій установі роботу, яку може виконувати позивачка, а суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, не виходячи за межі позовних вимог». Тож вимагати треба не поновлення на попередній, а працевлаштування на іншій посаді. 

Якщо ж мова йде про  менш кричущі порушення трудових прав матерів, то вони взагалі майже ніколи до судів не доходять. 

Наприклад, згідно з дослідженням умов праці швачок, понаднормова робота типова для цього сектору. І вона змушує одиноких матерів йти на ризик та не приділяти достатньо уваги дітям. 

«Де в кого сусіди заводили дітей. Ну, бабушкі-дєдушкі десь там колись, бувало, підключались. А бувало таке, що діти самі вдома сиділи [трохи старші] […]. Мама вже в цьому… у телефонному режимі вже цю дитину в школу відправляла», — розповідає одна з працівниць такого підприємства.

 

Ілюстрація: Rachel Levit Ruiz

 

Це ж стосується й роботи виховательок у дитячих садочках. Через брак кадрів жінки працюють із порушенням норм із кількості дітей у групі, виконують додаткову роботу з прибирання чи дрібному ремонту. Тож готуватись до занять із дітьми доводиться в позаробочий час.

«На вихідних якраз ось прибирання, прання, приготування їжі — і спати. І звичайно, щось там в інтернеті пошукати для роботи, щось підготувати», — розповіла вихователька, яка є одинокою матір'ю двох дітей.

Це, за її словами, відбувається на шкоду спілкування з власною сім'єю: 

«Мені не вистачає часу на своїх дітей».  

 

Тягар «материнського» штрафу на самоті 

Жінки в Україні заробляють у середньому на 20% менше за чоловіків та рідше обіймають керівні посади. Як і в більшості країн світу, у нас є «материнський штраф» (motherhood penalty), коли жінка з дітьми є менш бажаною працівницею. А отже, зарплатні пропозиції будуть відповідними. Так відбувається через втрату кваліфікації та необхідність поєднувати офіційну зайнятість та репродуктивну працю. Водночас на чоловіків подібний «штраф» не поширюється. 

 

Ілюстрація: Getty Images/Veronica Grech

 

В умовах України мова найчастіше йде не про різницю в оплаті на рівних посадах, а про концентрацію жінок у найменш оплачуваних сферах. Наприклад, це доглядова праця чи сфера обслуговування. Скажімо, минулого року, коли середня зарплата до відрахувань по країні становила 12 тисяч, виховательки отримували 6 тисяч, так само як працівниці сфери розміщення та харчування. А через неофіційну зайнятість або законодавчу колізію в «сітці» бюджетниць, зарплата може бути навіть меншою за мінімальну.

«Буває, що навіть на їжу не вистачає. Ось я розраховувала хоча б нам дві тисячі на два тижні вистачило. Але нам не вистачає на їжу дві тисячі на два тижні. Щоб ми нормально просто поїли без ковбаси, без сиру, без усяких надмірностей, треба тисячі три», —  розповідала під час дослідження вихователька — самотня мама двох дітей.

Ситуацію також загострив тогорічний карантин:

«Я постаралася влаштуватися прибиральницею, але ті гроші, що мені пропонували викликали жах. Вони не вирішували моїх проблем. Я боялася також і повертатися до мами. Я думала, якщо раптом я заражена, то вона підхопить інфекцію й станеться найгірше. Вона ж була єдиною людиною, яка могла підтримати мене в цій ситуації хоча б добрим словом, і я не хотіла її втратити. Але робити було нічого. Я зібрала речі, заплатила знайомому за переїзд в своє рідне смт. Мені було гірко їхати, адже вдома найпрестижніша робота — продавщиця в магазині», — розповіла звільнена під час карантину 35-річна працівниця ресторану.

Втім, і в «нормальний» час наднизький рівень доходів змушує одиноких жінок шукати будь-який підробіток.  

«Із зарплатою в 4—5 тисяч не можна орендувати ні квартири, ні житла. Я сама знаю, бо живу з дитиною, працюю в лікарні, то мушу брати будь-які підробітки, капання на дому, щоб сплатити за квартиру, а вже на все інше залишаються копійки. Ще добре, що батьки із села, що підтримують продуктами», —  каже Ніна Козловська, медсестра з Київщини.

«З урахуванням того, що у нас така зарплата, я практично завжди підробляю. Торгівля. Це в мене у племінника магазин. Торгую, займаюся косметикою, беру участь у виборчій кампанії, постійно на виборах», — розповіла 43-річна вихователька, яка є одинокою матір’ю.

Водночас одинокі матері жертвують часом на спілкування з дітьми та власний відпочинок. 

«Я шукаю підробіток. Я виходжу на ринок, торгую косметикою. Я колупаюся з овочами, щоб мати можливість їх піти продати, щоб були якісь гроші. Це незважаючи на те, що нам виплачують відпускні, але це сльози. […] На два місяці їхала заробляти гроші. У сади — збирати сливки, яблучка й полуничку. Не за кордон, але в іншу область. Тому що я розуміла, що мені треба одягнути, взути себе, дитину. Комуналка прийде, осінь прийде — все, який відпочинок? Я взагалі не пам’ятаю, коли я останній раз відпочивала», — розповіла вихователька-одинока мама.

І попри додаткову зайнятість фінансовий стан таких домогосподарств помітно гірший. 

Наприклад, грошові витрати на одну особу в сім’’ї без одного з батьків 11% менші, ніж у сім’ї з обома батьками. Якщо в сім'ї двоє дітей, то витрати на одяг на одну особу в сім'ї без одного з батьків на 16% менші, ніж у сім'ї з обома батьками. На стільки ж відрізняються витрати на охорону здоров'я, а різниця у витратах на освіту для неповних сімей з двома дітьми сягає 45%. Також лише в 41% неповних сімей є персональні комп'ютери, на  противагу 48% повних сімей; якщо у неповній сім'ї є лише одна доросла людина, цей показник падає до 29%. Тоді як у 39% сімей із дітьми є автомобіль, він є лише у 17% неповних сімей і лише у 12% сімей з однією дорослою людиною. 

 

Як одинокі матері борються за свої права

Наведені дані вказують, що одинокі матері часто страждають від матеріальної та темпоральної бідності. У біганині між роботою, підробітками, хатніми справами та дітьми вони можуть просто не мати сил для боротьби, яка до того ж не буває легкою. Втім, випадки, коли жінки вирішували відстоювати свої права, все ж є.

Один з прикладів — спільнота у Facebook «Дитина має право», де діляться юридичними порадами та розповідають про власні життєві ситуації. Найчастіше мова йде про несплату аліментів та алгоритми дій у таких випадках. Але не всі учасниці є одинокими матерями у вузькому юридичному сенсі. Дехто стикнувся з несправедливим розділенням майна після розлучення, а дехто — з викраденням дітей колишнім чоловіком. Їм у спільноті намагаються надавати правову допомогу. 

 

Ілюстрація: New York Times

 

Інший фронт — протистояння з недобросовісними роботодавцями. Як зазначалось вище, судитись готові не всі. Через час, гроші, недовіру до системи й страх перед колишнім роботодавцем. Але шанси все ж високі, а в разі незаконних звільнень, окрім поновлення на роботі, роботодавець має також оплатити вимушений прогул, тобто зарплату за весь час від моменту звільнення до винесення рішення. А це від кількох місяців до кількох років.

Наприклад, медсестра зі Львівщини Наталя Юренкова, отримала компенсацію за три місяці. А співробітниця однієї з держустанов — за рік. У її випадку роботодавець подав апеляцію, але знову програв.

«Мене просто це розлютило, так не можна з людьми. Зі мною звільнили також працівницю — вона мати дівчинки з інвалідністю, але вона не зверталася до суду. Багато хто просто не вірить у справедливість судових систем. Я теж не особливо вірю, але вирішила, що буду боротися до кінця», — зазначила держпрацівниця.

Наразі вона працює на колишній посаді та отримала виплати. Але працівниця все ж стикнулась з тиском з боку нових очільників, які просили її відмовитись від компенсації. За їхніми словами, через неї весь колектив надовго залишиться без премій. Втім, жінка вирішила не поступатись.

Незаконно звільнена медсестра також говорить про бажання добитися справедливості як одну з головних мотивацій:

«Я навіть не думала за суд. Мені здавалось, що це страшно й нереально. Коли (юрист. — ред.) ознайомився з моєю ситуацією та написав, що буде складати позов до суду, що закон на моїй стороніі та повинна принаймні спробувати добитись справедливості, тоді я вирішила, що мушу щось робити, бо так залишити це не можна».

Компенсацію їй виплатили одразу. Однак через мобінг (психологічний тиск на працівника чи працівницю зі сторони колег чи керівництва) на робочому місці та загострення давньої хвороби жінка звільнилась і потрапила з інфарктом до лікарні. На щастя, завдяки волонтерам їй вдалося зробити необхідну операцію. А наразі керівництво лікарні змінилось і вона розглядає можливість повернутись на роботу. До того ж в її ситуації є всі шанси додатково отримати компенсацію моральної шкоди. 

Ще одним  яскравим прикладом боротьби за трудові права жінок є Ніна Козловська — одинока матір та медсестра з Київщини, відеозвернення якої об’єднало вже понад 70 тисяч медиків.

Організація «Будь як Ніна» вимагає гідних зарплат та умов праці, виплат за зараження Covid-19 та повернення пенсій за вислугу років. Під час пандемії Ніна та інші учасниці групи оприлюднювали факти відсутності засобів захисту для медиків. Через це вони зіткнулися з тиском керівництва.  

«Мені подзвонили наші місцеві депутати й кажуть, чи знаю я, що наш директор подав в суд за образу честі та гідності. А тоді до нас в лікарню якраз з Верховної Ради приїжджав якийсь депутат. Я підійшла до директора й перед депутатом запитала: "Скажіть, чи правда, що Ви за те, що я захищаю нас, бо ми не маємо елементарно масок, подали на мене в суд? За що? — кажу. — В чому я винна чи я неправду сказала?” Він мені тоді перед депутатом сказав, щоб я йшла працювати. Нічим справа не закінчилась», розповіла Ніна.

 

Ілюстрація: New York Times

 

За її словами, поки директор був у відпустці, вона працювала в коронавірусних відділеннях, де можна було отримати істотну надбавку. Однак, повернувшись, керівник перевів її на найбільш незручну посаду. Тож Ніна звільнилась та перейшла до приватної клініки.   

Її організація  продовжує проводити гучні акції, надавати допомогу медсестрам по всій Україні. У червні ГО «Будь як Ніна» запросили до координаційної ради при МОЗ.

«Всім говорю, що потрібно знати свої права, поважати себе й не мовчати, якщо бачиш несправедливість», — вважає Ніна Козловська.

 

Від невидимості до боротьби 

Незважаючи на вразливе положення одиноких матерів в Україні, держава стрімко скорочує коло тих, хто має право на фінансову допомогу. Водночас сама допомога залишається абсолютно мізерною.  

Замість цього жінкам пропонуються інші механізми — більш жорсткі правила при вимозі аліментів та широкі трудові права. Але перший механізм може викликати агресію та шантаж викраденням дітей, а другий часто нівелюється поширеною неформальною зайнятістю, недовірою до судової системи та мобінгом на робочому місці, якщо жінка все ж наважиться відстоювати свої права.  

І в цьому, здавалося б, глухому куті голосно прозвучав голос майже стовідсотково жіночого сектору. Саме самотні матері стали одними з лідерок медсестер, які об’єдналися в рух «Будь як Ніна», щоб боротися за гідні зарплати та умови праці. Така боротьба дасть змогу одиноким матерям не бути заручницями політики урізань, недобросовісних роботодавців чи колишніх чоловіків.


Стаття підготовлена за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН.

Текст: Олена Ткаліч, Оксана Дутчак

Інфографіка: Олександр Кравчук

Обкладинка: Anna Parini / New York Times

Поділитись