Білки в колесі глобального виробництва: як живуть ті, хто шиють для світових брендів

Дутчак, Оксана

  • 25 липня 2018
  • 4864

Оксана Дутчак

В аналітиці довкола експортного сектору національної економіки та економічного зростання зазвичай багато говорять про інвестиції, прибуток, часом про створення робочих місць як шлях до зменшення безробіття. Однак майже ніколи не кажуть про інший компонент виробництва, без якого воно й неможливе — про відтворення робочої сили (labor power). Адже часто іншим боком високих прибутків є низька зарплата, а іншим боком безробіття — недостатня кількість охочих працювати за неї.

 

"Для відтворення робочої сили необхідна інша праця, на виконання якої треба витратити певний час та енергію."

 

Традиційно вважають, що відтворення робочої сили відбувається за кошт зарплати, яку робітники й робітниці отримують в обмін на власну робочу силу (Marx 1990: 274). Але це тільки частина більш комплексної картини. По-перше, таке вузьке бачення процесу відтворення базується на постулаті, що для нього необхідні лише матеріальні ресурси — їжа, одяг, житло, які можна купити за гроші. З поля зору випускають, що їжу потрібно купляти й готувати, одяг — прати, а житло — прибирати. Для відтворення робочої сили необхідна інша праця, на виконання якої треба витратити певний час та енергію. На важливості такої репродуктивної праці для капіталістичної економіки наголошували ліві та марксистські феміністки (Federici 2009). По-друге, в Україні найнижча заробітна плата в Європі, тому сумнівно, що матеріальні ресурси для відтворення робочої сили — це тільки зарплата.

У цій статті ми спробуємо дослідити відтворення робочої сили на українських швейних фабриках, що виробляють одяг для відомих західних брендів. Які ресурси для відтворення робочої сили є у працівниць цих фабрик? Як це впливає на якість життя працівниць та їхніх сімей? Якими є ширші наслідки такого відтворення робочої сили для місцевих спільнот, підприємств та економіки? Ця невелика розвідка базується на 63 напівструктурованих конфіденційних інтерв’ю з працівниками й працівницями 14 фабрик, які шиють для західних брендів[1]. Більшість опитаних — швачки або інші працівниці, які отримують зарплату залежно від виробітку[2]. Дані такого дослідження, безперечно, не репрезентативні. Але вони вказують на тенденції й проблеми відтворення робочої сили, що створює надприбутки для відомих західних брендів.

 

 

Час — це гроші

 

Якби більшу зарплату, щоб відкладати хоч щось. А так ви бачите, у мене зубів нема. Ще заказала б два вікна і холодильник. Ну і щоб дав Бог здоров’я.

- швачка, 55 років

Бувають часи, що даже їсти нема чого.

- прибиральниця, 58 років

 

Якщо дотримуватися припущення, що джерелом відтворення робочої сили є виключно зарплата, то пояснення такого відтворення на досліджених фабриках зайде в глухий кут. Середня заробітна плата робітниць і робітників, опитаних у 2017 році, становила 3017 гривень після оподаткування. Вона лише на 15% перевищувала мінімальну зарплату 2017 року (після оподаткування) та була нижчою за прожитковий мінімум на одну людину за підрахунками Міністерства соціальної політики. Інакше кажучи, у середньому робітники й робітниці отримували зарплату, не достатню для забезпечення матеріальної основи мінімального відтворення робочої сили навіть однієї людини, не кажучи вже про її сім’ю.

 

І: У вас зараз виходить мінімалка?

Р: Да. Вищитали, напрімєр, подоходний, осталось що? Дві з половиною. А на дві з половиною далеко не забіжиш [сміється].

- швачка, 30—35 років

 

Безперечно, зарплати окремих працівниць у 2017 році, як і у 2018 році, могли бути суттєво вищими (наприклад, у два рази) за середній показник 2017 року. Однак для цього була необхідна хоча б одна з трьох умов: кількадесятирічний досвід роботи, велика кількість понаднормових годин або робота на двох посадах. Справді, у цьому разі час — це гроші. Завдяки часу, пропрацьованому в промисловості або ж понаднормовим годинам працівники та працівниці збільшують свої ресурси для відтворення робочої сили. Але виходить, що в такій системі дуже вразливими стають молоді жінки. Їм не вистачає досвіду, щоб протягом регулярних робочих годин працювати понад норму виробітку за більшу зарплатню. З іншого боку, через малих дітей та додаткове навантаження репродуктивної роботи вони не можуть працювати велику кількість додаткових годин.  

 

Є даже такі люди, в яких немає смєнщіц. Вони постійно ходять. Вони роблять від сьомого до десяти часов вечора. Вони сидять роблять, бо їм так зручно. Вони вже дорослі жінки. В них дітей немає.  Діти дорослі вже.

- швачка, 30 років

 

Багато понаднормових годин — це друга суттєва проблема відтворення робочої сили. На окремих фабриках понаднормові години є радше винятком або ж менеджмент нормально ставиться до відмови від них. Однак на більшості досліджених підприємств це регулярна практика. Не завжди цей обмін часу працівниць на гроші має добровільний характер. Відмова може викликати незадоволення менеджменту та серйозні конфлікти.

 

Працювали по суботах п’ять раз від Нового року [за 2,5 місяці]. То не так, що хтось виходить, а хтось — ні. Коли треба, виходить на роботу вся бригада.

- швачка, 38 років

Якби я працювала 8 годин на роботі, то я б тут вже і не працювала.

- контролерка

Виходять, вони в кожну суботу працюють. Кожну суботу. Вони ніби кажуть, що вони не заставляють, але бажано б вийти. Хто не вийде, то ніби наказують. А наказують тим, що дають роботу з меншою розцінкою.

- працівниця, 49 років

 

На таких фабриках додаткові години роботи коливаються від двох-трьох годин на тиждень через високу норму виробітку, яку швачки не встигають виконати за сорокагодинний робочий тиждень, до регулярної роботи в суботу та 10—12 робочих годин на день у періоди великої кількості замовлень. В окремих випадках швачки змушені працювати в неділю або залишатися до ранку, коли потрібно терміново виконати замовлення, інколи — брати роботу додому.

 

Було 12, було 13 [годин на день]. Раз приїхала в 2 ночі — привезли. Коли відгрузка була [сміється].

- працівниця, 49 років

В нас так получається: дві суботи подвійних, де повністю сім годин. Субота — семигодинний робочий день. Подвійна. Потім одна субота у нас іде отработочна. Тільки, за шо ми відробляємо, ми не знаємо. Просто не можемо зрозуміти, за шо ми відробляємо. І одна — планова.

- швачка, 30 років

 

Оплата таких екстремальних понаднормових також різниться. На одних фабриках швачки не отримують нічого, окрім оплати за виконану кількість операцій. На інших — додаткова оплата за понаднормові, особливо при одночасному понаднормовому виробітку, й різноманітні премії в кінці місяця. Коли ж на фабриці бракує замовлень, працівників і працівниць майже завжди відправляють у відпустку. Якщо вони вже вичерпали оплачувану річну відпустку, то за свій кошт.

 

 

Якраз коли ми б хотіли відпустку, влітку, тут таке робиться, що цілими днями сидимо. А коли не хочемо, нас відправляють.

- швачка, 40 років

Р: Якщо немає замовлень, то ідуть всі – або по конвєєрам, або повністю вся фабрика.

І: Добровільно-примусово?

Р: Да. Якщо в тебе немає відпустки і тобі треба гроші, це нікого не цікавить. Ти йдеш за свій рахунок.

- працівниця, 30-35 років

 

Певний мінімальний додатковий внесок у відтворення робочої сили — додатково до зарплатні — роблять і окремі фабрики. На деяких практикують виплату компенсації за проїзд, на інших можуть забезпечувати безкоштовним обідом у суботу. Окремі фабрики мають гуртожитки. Якщо на підприємстві є профспілка, вона може організовувати додаткові розважальні заходи для працівниць і працівників. На жаль, в кращому разі профспілка тільки це й робить. На одних фабриках адміністрація закриває очі на те, що в позаробочий час працівниці підшивають чи ремонтують на фабричних машинках одяг — для підробітку. Але буває, що фабрика недоплачує зароблені гроші: проводить їх по бухгалтерії, але платить людям менше, іноді не ховаючись, а іноді приховуючи це від працівниць.

Всі досліджені підприємства працюють в офіційній економіці. Працівниці мають право на оплачуваний лікарняний та відпустку (хоча не завжди можуть вирішити, коли її брати), трирічну відпустку по догляду за дитиною. Якщо збереження робочого місця протягом трьох років не має дивувати через законодавчі зобов’язання фабрик та хронічний брак робочої сили, то з лікарняними не все так просто. Нам відомо про один випадок, коли жінку фактично змусили піти з роботи через хронічні проблеми зі здоров’ям, які призвели до серії тривалих лікарняних. Як сказали їй в адміністрації, «больные нам не надо».  

Попри додаткову підтримку деяких фабрик, у багатьох випадках фінансові та часові ресурси на відтворення робочої сили працівниць вкрай обмежені. У таких умовах виникає питання, як швачкам все-таки вдається забезпечити матеріальну базу відтворення своєї робочої сили, утримувати сім’ю (якщо вона є) та виконувати необхідну репродуктивну працю. Яку ціну їм та їхнім сім’ям доводиться платити за пошиття модного брендового одягу?

 

Ціна відтворення робочої сили

 

Хотіла б трохи віддихнути, так треба , Боже, віддихнути.

- швачка, 55 років

Я йду на роботу на 7:30 і працюю до 16, а потім я беру роботу додому […] працюю вдома – і  в суботу, і в неділю. Моя робота — моє хобі [гірка іронія], у мене немає вихідних. Моя робота — яд у мене в крові. Як наркотик, я вже тричі звільнялася, а потім поверталася.

- швачка, 49 років

 

Спочатку треба зрозуміти, звідки працівники й працівниці отримують додаткові матеріальні ресурси для відтворення робочої сили, окрім оплати за довгі понаднормові години праці.

Є чотири ключові стратегії:

- сімейний бюджет;

- державна підтримка;

- присадибне господарство;

- позики.

Коли в сім’ї ще хтось працює або отримує пенсію, то відтворення робочої сили суттєво полегшується. Залежно від розміру зарплат інших членів сім’ї, соціально-економічний добробут може варіюватися від сякого-такого виживання (дві зарплати, близькі до мінімальних, та діти) до цілком пристойного — в окремих випадках — рівня життя. Пенсії ж інших членів сім’ї або самих швачок настільки низькі, що говорити можна хіба про незначний додатковий ресурс. Таке сімейне вирішення проблеми має кілька проблемних аспектів. У сім’ях, де соціально-економічне становище доволі непогане завдяки високій зарплаті партнера, жінка не змушена працювати довгі понаднормові години. Але тут відтворюється патріархальна схема: чоловік — основний «годувальник», а жіноча зарплата, а отже і праця, є «додатковою», «несуттєвою». Це не обов’язково має впливати на стосунки в конкретній сім’ї, але резонує із загальною тенденцією низьких зарплат у швейній галузі як традиційно «жіночому» секторі в Україні. По-друге, сімейне вирішення проблеми недоступне для самотніх матерів. А їх доволі багато на досліджених фабриках, особливо на тих, керівництво яких обмежує робочий час до дозволеного законодавством, адже так жінки можуть суміщати роботу з доглядом за малими дітьми. Але це ніяк не покращує їхнє вкрай скрутне матеріальне становище.

 

Є я, донька, внучка. У мене пенсія за віком і зарплатня, у доньки пенсія за інвалідністю. Була перша група, вона лежала — тепер третя. Донька також іноді підробляє.

- працівниця, 58 років, отримує мінімальну зарплату

 

Державна підтримка — ще один поширений спосіб отримати додаткові ресурси для відтворення робочої сили. Вона може мати різні форми: пенсії, субсидії на комунальні платежі, відносно доступний комунальний транспорт, відносно безкоштовна медицина та освіта, зокрема дошкільна. Така підтримка дозволяє залучити додаткові фінансові ресурси, зменшити фінансове навантаження на сімейний бюджет і навіть забезпечити житлом, якщо розглядати житлову політику Радянського Союзу як ретроспективу державної підтримки відтворення робочої сили. Однак поточна пряма та непряма підтримка відтворення робочої сили за кошти місцевих та центрального бюджетів проблематизує нібито однозначний позитивний ефект включення місцевих фабрик у глобальні ланцюги виробництва. Через низькі зарплати таке включення може тягти за собою додаткові витрати з бюджету на підтримку робочої сили. В умовах низького рівня мінімальної законодавчої зарплатні, яким охоче користуються західні бренди при формуванні ціни на свої замовлення, частина ціни відтворення робочої сили перекладається на державний бюджет.

 

Навіщо мені та субсидія? Ці міфічні мінуси? Субсидія — це приниження. Чому я не маю такої зарплати, щоб могти собі оплатити комунальні?

- швачка, 37 років

 

Присадибне господарство — третій поширений тип підтримки відтворення робочої сили швачок. Більшість опитаних були мешканками міст різного розміру, тож йдеться переважно про дачі та присадибні ділянки в приватних міських будинках. Однак частина працівниць мешкає в довколишніх селах. Тут можна говорити й про повноцінне сільське господарство — з городами й розведенням тварин. Так працівники й працівниці можуть забезпечити частину харчування своїх сімей: вони менше витрачають на їжу та можуть перенаправити зекономлені гроші на інші потреби.

 

Кожна має городи, городи тепер золоті.

- швачка, 60 років

Господарство дуже допомагає. Якби ми купували, що вдома вирощуємо... Якби я м’ясо купляла, я б зуби на полку положила. Купую крупи і солодощі дітям.

- швачка

 

Робітницям доводиться працювати на присадибному господарстві після роботи, на вихідних (а це іноді один день на тиждень), під час відпустки або ж делегувати частину цієї праці іншим членам сім’ї. Часом підтримка присадибного господарства непряма. Продуктами можуть допомагати родичі із села. Проблемність такого додаткового джерела доволі очевидна. Ціною цієї продукції є додатковий час і фізична праця.

 

Відпочиваємо в селі на городі — Зелене Море.

- швачка, 21 рік

 

Ще одне додаткове джерело відтворення робочої сили — позики. Вони можуть мати найрізноманітніші форми: від неформальних позик невеликих сум «до зарплати» й купівлі продуктів у місцевому магазині «на хрестик» до формальних кредитів від фінансових установ або ж навіть роботодавця та профспілки.

 

Спасає те, що у магазинах знакомі пишуть на хрестик продукти. Я ось сьогодні получила зарплату, то йду по магазинах, віддаю борги.

- швачка, 49 років

 

Якщо неформальні позики — це частина повсякденного виживання для частини опитаних, то до формальних позик вдаються в разі планових або незапланованих великих витрат — ремонту, оплати навчання, проблем зі здоров’ям, смерті рідних. Негативні наслідки такого додаткового джерела теж доволі очевидні. Для частини опитаних це хронічний симптом і взаємопричина фінансової нестабільності.

 

 

Однак негативні наслідки мають не лише низькі зарплати у швейній промисловості, але й поширена практика додаткових, часто довгих годин праці. Жінкам час від часу, а деколи регулярно доводиться поєднувати довгий робочий день із великим навантаженням репродуктивної праці — готуванням їжі, доглядом за дітьми, роботою на городах. За даними деяких досліджень, у світовому масштабі жінки виконують удвічі більше домашніх обов’язків та в чотири рази більше праці по догляду за дітьми (Anastasiou, Filippidis and Stergiou 2015: 42).

 

Cкажу, що після такого тижня виснажливого – що як на першу зміну, утром встаєш, бігом збираєш дитину, в садочок, з садочка, прибираєш, їсти вариш, і на роботу, і з другої зміни приходиш… То получається, що приходиш з роботи і треба ще дома щось робити… То всьо.

- швачка, 30 років

 

Як і з зарплатами, тут багато що залежить від конкретних ситуацій жінок. Наявність малих дітей різко збільшує час, необхідний на репродуктивну працю. Особливо гостро питання стоїть для самотніх матерів, яким немає з ким розділити це навантаження, якщо вони не живуть із рідними. Вони іноді змушені вдаватися до допомоги сусідів, якщо дитину потрібно відвести в дитячий садок, а робота на фабриці починається раніше. У жінок, які працюють суботами (а це може бути регулярною практикою на окремих фабриках), залишається фактично один вихідний день.

 

Вихідний один, що того вихідного дня, весь день на кухні за плитою. Спілкування лише на роботі,  більше немає часу… Я маю понаднормові щодня, коли 10, коли 12 [годин].

- швачка, 60 років

 

Якщо фабрика практикує багато понаднормових годин й жінка не має додаткової підтримки членів сім’ї, позаробочого часу їй зазвичай вистачає на необхідний мінімум репродуктивної праці. Той часто доводиться виконувати, жертвуючи якістю відтворення робочої сили — відпочинком, соціальним життям, сном.

 

І: А вам на побут вистачало [часу]? Їсти готувати? То ж діти.

Р: Це вночі ся робило.

І: Вночі? В якій ви лягали спати?

Р: Ну, коли в третій, коли в другій, а коли надрання.

- 49 років, працює на двох посадах

 

Ба більше, в умовах низьких зарплат деякі жінки, які не мають дітей або ж чиї діти вже досягли відносно самостійного віку, можуть свідомо й регулярно працювати по 10—12 годин, у дві зміни, якщо на фабриці практикують позмінну роботу, щоб заробити більше. Це можливо через нестачу робочої сили, від якої хронічно потерпають більшість швейних фабрик. Деколи це навіть відбувається у добровільно-примусовому порядку, коли з різних причин на робочому місці певний час відсутня працівниця, яку треба підміняти. Така практика негативно впливає не лише на якість життя цих працівниць, а іноді й на їхнє здоров’я. Це як хронічна втома, проблеми зі спиною, очима, суглобами, так і травми на виробництві, спричинені втомою. Працівниця однієї фабрики розповідала про випадок, коли її колега сильно порізала руку, бо три місяці працювала у дві зміни за відсутності іншої працівниці.

 

Наслідки «інвестиційної привабливості» — дешева праця, висока ціна

Дослідження відтворення робочої сили працівників і працівниць експортноорієнтованих швейних фабрик України показує високу ціну, яку доводиться платити за включення в глобальні ланцюги постачання на умовах брендів та за низької державної регуляції зарплат. Така система виробництва створює робочі місця, але переважно з низькими зарплатами та часто довгим робочим часом. Це позначається на якості відтворення робочої сили, якості життя працівників і працівниць, їхній фінансовій стабільності та фізичному здоров’ї. Опитані працівники та працівниці переважно крутяться мов білки у колесах. Вони використовують різні комбінації всіх доступних їм джерел ресурсів для відтворення робочої сили — велику кількість понаднормових годин, державну підтримку, сільське господарство, сімейні стратегії виживання. Навіть всі ці додаткові стратегії не забезпечують для більшості соціально-економічного добробуту та стабільності. У таких умовах робити заощадження можуть одиниці. Люди беруть формальні та неформальні позики для щоденного виживання та особливо в разі великих непередбачуваних витрат. Окрім цього, деякі додаткові джерела ресурсів призводять до ще більших і переважно невідновлюваних витрат часу, здоров'я, енергії.

 

 

Нинішня система відтворює дешеву «жіночу» працю. Через скорочення позаробочого часу вона змушує жінок жертвувати якістю відтворення своєї робочої сили та життя загалом, щоб виконувати ще й іншу працю, непропорційно більший тягар якої покладений на них на перетині капіталізму та гендерної нерівності.

Безперечно, такі зарплати отримують не лише швачки. Однак ці працівниці шиють одяг для відомих західних брендів. Саме вони крутять колеса, які створюють надприбутки. Високу ціну за таку ситуацію платять не лише працівниці, безпосередньо залучені у виробництво, але і їхні сім’ї, а також держава, на яку бренди частково перекладають підтримку відтворення робочої сили. Держава ж ніби не бачить проблеми в «субсидуванні» життя працівниць і працівників, основними роботодавцями (principle employer) яких є прибуткові західні компанії. Навіть більше, складається враження, що низький рівень мінімальних зарплат, недостатній навіть для відтворення однієї людини (за даними того ж Міністерства соціальної політики), разом із бюджетним «субсидуванням» цього відтворення є ледь не свідомою політикою «приваблювання» інвестицій та підтримки хорошого «бізнес-клімату». Але високою ціною — як для працівниць, так і зрештою для держави та економіки.

Очевидно, що дослідження відтворення робочої сили не має обмежуватися вивченням рівнів зарплат. Це відтворення, особливо в умовах низької оплати праці, відбувається завдяки багатьом іншим джерелам, не пов’язаним із залученням у виробництво. До того ж частина цих джерел, як-от присадибне господарство, не пов’язані навіть з ринковою економікою. Зрештою, дешевизна української робочої сили для західних компаній базується на експлуатації робочої сили, а також (у широкому значенні) некапіталістичних та навіть неринкових джерел відтворення робочої сили.  

 

Читайте також: 

Оксана Дутчак. Гендерна нерівність та режим жорсткої економії в Україні посткризового періоду.


Посилання

Anastasiou, S., Filippidis, K., Stergiou, K., 2015. “Economic Recession, Austerity and Gender Inequality at Work. Evidence from Greece and Other Balkan Countries”. In: Procedia Economics and Finance, № 24, p. 41—49.

Federici, S., 2009. The reproduction of labour-power in the global economy, Marxist theory and the unfinished feminist revolution. Santa Cruz: Center for Cultural Studies, University of California, Seminar reading. Available 24.07.18 at: [link].

Marx, K., 1990. Capital: Vol. 1.London: Penguin Books.

 

Примітки

  1. Інтерв’ю були зібрані між вереснем 2016 та червнем 2018 року Артемом Чапаєм, Анною Оксютович та Оксаною Дутчак у рамках проекту «Праця в українській експортноорієнтованій швейній промисловості», який здійснюється спільно з «Кампанією за чистий одяг» (Clean Clothes Campaign) за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург.
  2. Далі, говорячи про швачок, ми будемо мати на увазі всіх працівниць і працівників, чия зарплата залежить від виробітку.

Залишити коментар