Оксана Дутчак
Новий уряд збирається прискорити реформування «застарілої» системи соціальної допомоги та соціальних виплат населенню. Планується змінити й систему прожиткового мінімуму. Нещодавно це запропонувала очільниця Міністерства соціальної політики Юлія Соколовська. Суть полягає в тому, щоб відв’язати понад 150 соціальних виплат та фінансових показників від прожиткового мінімуму. Міністерство пропонує залишити цю прив’язку лише для пенсій та виплат малозабезпеченим сім’ям. Інший аспект реформи, реалізація якого поки залишається туманною перспективою, — суттєве підняття (фактично подвоєння) самого прожиткового мінімуму.
Спробуємо розібратись, чому така реформа матиме серйозні наслідки для соціальної сфери і наскільки вона відповідає потребам населення.
*Розмір прожиткового мінімуму на сьогодні становить 1936 гривень.
Для оцінки реформи варто пригадати, що до прожиткового мінімуму наразі прив’язані виплати самотнім матерям, людям/дітям з інвалідністю, тим, хто доглядає за людьми/дітьми з інвалідністю, і частково — виплати внутрішньо переміщеним особам (якщо ті мають інвалідність) тощо. Отже, реформа торкнеться не тільки тих, хто опинився у скрутних життєвих обставинах, але і (переважно) жінок, котрі мають додаткове навантаження репродуктивної праці. На практиці реформа прожиткового мінімуму призведе до того, що переважна більшість соціальних виплат буде переведена в «ручний режим» без автоматичної індексації шляхом підняття прожиткового мінімуму.
Суперечливе рівняння бідності
Але чому ж тоді Міністерство пропонує залишити прив’язку виплат малозабезпеченим сім’ям та пенсій до прожиткового мінімуму?
Що стосується виплат малозабезпеченим, то тут очевидно спрацьовує логіка «підтримки найбідніших». Якщо влада вже обрала шлях відв’язування всіх соціальних виплат від прожиткового мінімуму, окрім кількох, то вибір цих кількох був не найгіршим. Але тоді питання розміру всіх інших виплат, зокрема на підтримку репродуктивної праці (жінок), визначатиметься ситуативними рішеннями влади.
І хоча Міністерство запевняє, що виплати, які будуть закладатися до бюджету, не будуть скорочені, а деякі навіть зростуть — у майбутньому «ручний режим» їхнього регулювання може призвести до поганих новин. Наприклад, їх не індексуватимуть належним чином, заморозять чи навіть уріжуть. Замороження — цілком реальна перспектива в умовах економічної стагнації, не кажучи вже про кризу. Саме це стало основою «антикризової» неоліберальної політики, яку попередня влада застосувала у 2014 році, і немає жодних сподівань, що теперішня влада робитиме інакше у схожій ситуації.
"4,5 мільйона осіб отримують пенсію у розмірі від 1500 до 2000 гривень."
Як і малозабезпечені, отримувач_ки мінімальних пенсій, на котрі все ще буде впливати прожитковий мінімум, перебувають у категорії бідних. І таких пенсіонер_ок доволі багато: 4,5 мільйона осіб отримують пенсію у розмірі від 1500 до 2000 гривень. З минулого року мінімальний розмір пенсії — 40% від мінімальної зарплати (тобто 1669 грн на сьогодні), але не нижче за прожитковий мінімум для непрацездатних (1564 грн). Наявність двох конкурентних прив’язок полегшує уряду маніпуляції, особливо враховуючи різні правила для людей, що вийшли на пенсію в різний час.
Схожа ситуація і з тарифною сіткою, яка визначає доходи працівників бюджетного сектору (і частково приватного): подвоївши мінімальну зарплатню у 2017 році, уряд відв’язав від неї тарифну сітку, прив’язавши натомість до прожиткового мінімуму, завдяки чому вчителі та медсестри не дочекалися подвоєння своїх доходів. Наскільки можна судити зараз, тарифна сітка також входить до переліку фінансових показників, які планують відв’язати від прожиткового мінімуму. Виникає питання: до чого тоді вона буде прив’язана? Чи її теж планують встановлювати у абсолютних величинах, інакше кажучи — перевести в «ручний режим»?
Індексація, якої може не бути
Щоб виправдати радикальну реформу прожиткового мінімуму, обіцяють, що вона дасть змогу суттєво підняти його розмір — у дужках — без різкого збільшення видатків з бюджету. Я спробую розібрати це твердження крок за кроком. До нього можна поставити два основні питання: яким може бути цей розмір і чи справді підняття не приведе до різкого збільшення видатків із бюджету.
На недавньому прес-марафоні президент Зеленський заявляв про те, що «[прожитковий мінімум] повинен стати реальним. Не пам'ятаю, на яку кінцеву цифру вийде уряд, але реальний мінімум прожитковий приблизно 4200—4300 гривень за сьогоднішнім курсом». Нагадую, що зараз він становить 1936 гривень. Далі, треба чітко розуміти, що зараз у проєкті бюджету на наступний рік прожитковий мінімум закладений на рівні 2027 гривень (з січня 2020 року). Інакше кажучи, поки що в бюджет не закладене жодне суттєве підняття прожиткового мінімуму.
З іншого боку, у проєкті бюджету є така фраза: «Кабінету Міністрів України здійснити рішучі кроки щодо наближення у 2020 році розміру прожиткового мінімуму до його реальної величини, яка може становити розрахунково близько 4251 грн». Якими саме мають бути рішучі кроки і що буде, якщо Кабмін їх не здійснить, — геть незрозуміло. Зрозуміло лише, що влада зараз орієнтується на розмір прожиткового мінімуму на рівні 4251 гривень, реально заклавши вдвічі меншу величину, яка лише трохи відрізняється від поточного абсолютно неадекватного прожиткового мінімуму.
"В рамках неоліберальної доктрини збільшення видатків із бюджету, а точніше збільшення його дефіциту — це зло."
Наскільки реалістичним є таке підняття за нинішньої влади? Треба пам’ятати, що в рамках неоліберальної доктрини збільшення видатків із бюджету, а точніше збільшення його дефіциту — це зло. Так, 150 виплат і фінансових показників від прожиткового мінімуму відв’яжуть. Але не потрібно забувати про виплати малозабезпеченим і пенсії. Особливо про пенсії. Адже у 2019 році бюджет Пенсійного фонду становить 438 мільярдів гривень, з яких 181 мільярд (41%) надасть держава: латання пенсійної діри навіть без підвищень «поглинає» 16% державного бюджету.
Зважаючи на привид «дефіциту Пенсійного фонду», який постійно переслідує будь-яку українську владу, найбільш ймовірними виглядають три альтернативи. Перша — із суперечливого рівняння мінімальної пенсії приберуть фактор, який буде тягнути пенсії вгору — «не менше прожиткового мінімуму». Інакше не вийде загальмувати їхнє зростання, а отже — і зростання дефіциту Пенсійного фонду в умовах відсутності політичної волі до активних пошуків шляхів його наповнення. Друга — підняття буде супроводжуватися девальвацією (знеціненням гривні). Цей сценарій означає, що підняття прожиткового мінімуму буде відбуватися з його паралельним знеціненням, а девальвація гривні матиме відповідні соціальні наслідки. І третя альтернатива — суттєво підіймати прожитковий мінімум просто не стануть. У контексті неоліберального курсу та тиску зовнішніх кредиторів такий варіант є реалістичним.
Соціально-економічна неспроможність влади
Далі варто розібратися — наскільки неадекватним є прожитковий мінімум у дві з лишком тисячі гривень, який фігурує в проєкті бюджету на 2020 рік. Потреби людини, закладені у прожитковому мінімумі, мають бути прописані у споживчому кошику і їхня вартість має вираховуватися на основі поточних цін. Однак із початком кризи 2014 року розмір прожиткового мінімуму було заморожено, і далі він тримався на низькому рівні у «ручному режимі». Інакше кажучи, поточні ціни ніяким чином не впливають на прожитковий мінімум уже понад п’ять років.
Водночас із кінця 2015 року Мінсоцполітики щомісяця вираховує «фактичний розмір прожиткового мінімуму». Він базується на тому ж споживчому кошику, на який мав би спиратися законодавчий прожитковий мінімум, але у поточних цінах. Згідно з останніми даними Міністерства за вересень 2019 року, фактичний прожитковий мінімум становить: 4218 грн (з урахуванням податків), для працездатних осіб — 4733 грн (з урахуванням податків), для осіб, які втратили працездатність, — 3 112 гривень.
"Сама влада визнає, що мінімальна зарплатня з кінця 2015 року жодного разу не була достатньою для забезпечення мінімального рівня життя однієї людини."
Про що це свідчить? Загалом – про визнання владою своєї соціально-економічної неспроможності. Найперше, зараз законодавчий прожитковий мінімум становить лише трохи більше половини фактичного прожиткового мінімуму. По-друге, те саме стосується прожиткового мінімуму для осіб, котрі втратили працездатність, а отже — і мінімальних пенсій. Це ж стосується всіх соціальних виплат, котрі поки що прив’язані до прожиткового мінімуму. По-третє, відколи рахується фактичний прожитковий мінімум, мінімальна зарплатня жодного (!) разу не сягнула його рівня. Отже, сама влада визнає, що мінімальна зарплатня з кінця 2015 року жодного разу не була достатньою для забезпечення мінімального рівня життя однієї людини. Не кажучи вже про її хоч якесь наближення до мінімально гідного рівня оплати праці. І нарешті — всі ці проблеми пропонується відтворити у бюджеті на 2020 рік. І перспектива їхнього хоча б часткового вирішення поки є примарною.
Мінімум прожитковий – приниження максимальне
Наскільки адекватним є «реальний» прожитковий мінімум, який все-таки можливий наступного року? Очевидно, що автори бюджету орієнтувалися на фактичний прожитковий мінімум, який рахує Міністерство соціальної політики (який, наголошую, ні на що поки не впливає). Але споживчий кошик, на основі якого рахується фактичний прожитковий мінімум (і мав би рахуватися законодавчий), наприкінці 2018 року визнаний Верховним судом України незаконним.
Згідно із законодавством, споживчий кошик має переглядатися регулярно. Однак востаннє він переглядався у 2016 році, а до того залишався незмінним з 2000 року. Зараз Мінсоцполітики працює над модернізацією споживчого кошика. У ньому планується розширити перелік лікарських засобів, а також включити до нього мобільний телефон та послуги мобільного зв’язку (але, що цікаво, не інтернет).
Якщо це все, що планується, то ситуація сумна. Складається враження, що компоненти споживчого кошика не співвідносяться з потребами сучасної людини майже ніяк. Вони радше підбираються, відштовхуючись від суми, у яку влада хоче «вписати» споживчий кошик. Про його неадекватність написано вже доволі багато. Я підкреслю лише кілька моментів, які особисто мені здаються кричущими.
Найперше, у продовольчій частині споживчого кошика прописано більше ніж 60 грамів цукру на день для однієї людини, зокрема й дитини. А за рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я, добове споживання цукру не має перевищувати 50 грамів, а загалом його варто обмежити 25 грамами. Цукор — дешевий спосіб отримати багато калорій, тож, ймовірно, влада таким чином намагається здешевити споживчий кошик, нібито забезпечивши його достатню калорійність. От тільки такий споживчий кошик шкідливий для здоров’я.
"У споживчому кошику повністю проігноровано фізіологічні потреби половини населення — у ньому відсутні жіночі гігієнічні засоби."
У непродовольчій частині споживчого кошика, наприклад, прописано: для чоловіка працездатного віку одна зимова куртка на три роки, один костюм на п'ять років; для жінки працездатного віку одна зимова куртка на сім років, дві сукні / два костюми на сім років; для жінки, котра втратила працездатність, виділено шість пар трусів на два роки, а для чоловіка — чотири пари на два роки. Принизливість такого «гардеробу» можна не коментувати. І цей «гардероб», вважає влада, можна прати, використовуючи господарське мило, адже прального порошку в кошику не передбачено. Навіть більше, у споживчому кошику повністю проігноровано фізіологічні потреби половини населення — у ньому відсутні жіночі гігієнічні засоби.
Ось таким приблизно є уявлення влади про «нормальне» функціонування організму людини та мінімальні культурні та соціальні потреби. Таке уявлення є нездоровим, відсталим та принизливим.
Обіцянки-цяцянки
Можна підсумувати, що реформа прожиткового мінімуму зараз виглядає як спроба влади зняти із себе частину соціальних зобов’язань і продовжити рух «попередників» до демонтажу залишків соціальної держави. «Ручний режим» встановлення розмірів більшості соціальних виплат розв’яже владі руки та зробить перспективу замороження, знецінення, урізання цих виплат цілком реальною. Намагаючись підсолодити цю неоліберальну таблетку, влада обіцяє суттєво підвищити прожитковий мінімум, що можливо дещо покращить рівень забезпечення найбідніших верств населення – пенсіонер_ок та малозабезпечених сімей. Однак поки немає жодної чіткої гарантії, що подвоєння прожиткового мінімуму відбудеться, зважаючи, що в нинішній неоліберальній парадигмі немає реальних шляхів наповнення бюджету для зростання соціальних видатків, особливо пенсій. І зрештою — навіть примарна перспектива подвоєння прожиткового мінімуму є далеко недостатньою для забезпечення мінімального рівня життя. Адже розрахована «реальна» величина прожиткового мінімуму базується на нездоровому, принизливому й незаконному споживчому кошику.
***
Варто додати, що на противагу неоліберальному підходу економії коштів, є й інші починання. Напередодні публікації цієї статті група депутатів подала до Верховної Ради законопроєкт щодо мінімальних гарантій в оплаті праці. У ньому також пропонується прирівняти законодавчий прожитковий мінімум до фактичного прожиткового мінімуму, підняти мінімальну оплату в тарифній сітці та мінімальну зарплатню до 150% від прожиткового мінімуму. Навіть якщо законопроєкт приймуть, то це позитивно вплине на оплату праці, але не на соціальні виплати, які будуть відв’язані від прожиткового мінімуму. Та і в оплаті праці цього законопроєкту явно недостатньо для дотримання Європейської соціальної хартії, на яку посилається один з його авторів — Михайло Волинець. Адже при прийнятті законопроєкту мінімальна зарплата буде сягати близько 7000 грн, що майже втричі менше гідної зарплати.
Читайте також:
Що не так із реформами в Україні
Кому на руку податки в Україні: європейські моделі та можливі альтернативи (Олександр Кравчук)
Ґендерна нерівність та режим жорсткої економії в Україні посткризового періоду (Оксана Дутчак)
