Синя чи червона? Яку обереш ти?

  • 25 February 2019
  • 1088
Синя чи червона? Яку обереш ти?

Олексій Якубін

 

Передмова Дениса Пілаша

«Розмови з донькою про економіку» — перша книга грецького економіста Яніса Варуфакіса, перекладена українською. Варуфакіс має репутацію «рок-зірки» від економіки і справді став чи найбільш медійним економістом, які критикують капіталізм. Професор Афінського й Техаського університетів (який також працював на розробника комп’ютерних ігор Valve), він був запрошений до команди грецької лівої партії СІРІЗА й став міністром фінансів у її першому уряді, що обіцяв покінчити з політикою «жорсткої економії».

Фактурного економіста на мотоциклі, який на переговорах щодо грецького боргу й кредитів кидав виклик неоліберальному статус-кво, обожнювали в соцмережах — і демонізували в медіа великого капіталу. Не пропрацювавши й півроку, Варуфакіс під тиском «трійки» МВФ, Світового банку та Євросоюзу покинув кабінет міністрів Алексіса Ципраса. А уряд, всупереч волевиявленню греків на референдумі, капітулював перед диктатом кредиторів.

Утім, свій радикальний медійний образ Варуфакіс сам і деконструює у мемуарах «Дорослі в кімнаті: Моя битва з європейським глибинним істеблішментом» (2017): насправді Варуфакісові позиції на переговорах були радше надто компромісними й поміркованими — недарма його рекомендації для розв’язання кризи єврозони, складені ще 2010 року, носять назву «Скромна пропозиція». Зараз Варуфакіс на чолі «Руху за демократію в Європі» (DiEM25) намагається вести боротьбу за «порятунок Євросоюзу від самого себе». Але його спроби апелювати до «здорового глузду» еліт, що нинішній економічний курс буде самовбивчим і для них, такі самі марні.

 

Подейкують, що Яніс Варуфакіс написав «Розмови з донькою про економіку» за дев’ять днів. Він це й сам підтверджує у вступі. Читається вона за значно менший час, зважаючи на обсяг. Але за змістом це спресовані сторіччя політико-економічної думки. Це своєрідний продукт «колективного  розуму», який, як ту червону пігулку з фільму «Матриця», можна проковтнути. Вона запустить ланцюг реакцій звільнення, принаймні дозволить побачити Матрицю.

 

 

Однак із самого початку Яніс робить наголос, що це не підручник з економіки, не структурована історія капіталізму чи розгляд дискусій зі складним математичним апаратом. Ця книга схожа на трактати стародавніх грецьких філософів: звернення й пояснення для колег, друзів —  тут це звернення до його доньки Ксенії. Це своєрідний діалог, де більше відкритих сократичних питань, аніж готових відповідей. Це спроба пояснити, як ми опинились тут і що слід чекати далі. Економіка занадто важлива, щоб віддати її в руки лише «експертів з економіки». Що складніші їхні висловлювання, то гірше вони розуміють саму економіку та намагаються й нас заплутати. Завантажити нам Матрицю. Часто навмисно.

 

"Економіка занадто важлива, щоб віддати її в руки лише «експертів з економіки»."

 

Варуфакіс — це такий собі Морфей. У вас є вибір: забути все, навіть саму зустріч із бентежними питаннями, або...

 

Що відкриває ця червона пігулка?

(1) Що первинне: економіка чи політика?

Політика — це концентрована економіка. Ми всі вже до цього звикли, але в цій книзі Яніс наголошує, що й економіка — це концентрована політика. «Як так? — запитаєте ви. —  Навіщо?» А річ у тім, що Варуфакіс показує: гроші — це політичний винахід, продукт владно-бюрократичних ієрархій. Спершу в давніх цивілізаціях, наприклад Месопотамії, це був засіб фіксування боргових зобов’язань, який можна було обміняти на збіжжя зі сховищ. Але поступово його стали використовувати для обміну на інші речі чи продукти. Він почав стимулювати створення все нових і нових товарів заради цього товару. Гроші отримали самостійну цінність завдяки політичним гарантіям влади. Тож вони виникли з фіксації боргу, але поступово самі почали створювати його нові горизонти.

 

 

Цей аргумент про боргове походження грошей є й у антрополога Девіда Гребера. І це лише один із прикладів політизації економіки, де гроші — це завжди засоби обміну, гарантовані політикою. Так і саму економічну модель формують не лише банкіри чи підприємці, але й ми з вами через наш політичний вибір в умовах електоральних режимів. Цікаво, що на думку Варуфакіса, саме поняття «економіка», тобто «домашнє господарство», є недоречним до системи обміну. На його думку, сюди радше підходить поняття «агорономіка», тобто ринкове господарство. В полісах це означало процедури перевірки якості харчових продуктів на ринку/базарі — агорі, де водночас відбувалися й демократичні процедури.

 

(2) Але так можна перевірити й саму якість ринку. Адже він буває далеко не однаковий у різний час. Ринок існує сам по собі. Або це частина суспільства? Це ще одна важлива властивість червоної пігулки: бачити первинність суспільства й життєвих суспільних цінностей на противагу міновій вартості. Останню можна виміряти певними одиницями обліку — грошима й обміняти на інші товари-вартості. Варуфакіс вважає, що ринок сам собою як суспільна інституція обміну дозволяє багато чого робити. Але головне — він дозволяє банкам давати кредити, бути тією рукою, що з майбутнього переносить вартості, щоб будувати фабрики, заводи, дороги в теперішньому, створювати робочі місця. І все би було більш-менш терпимо, якби не надмірна жадібність окремих капіталістів та їхніх агентів cмітів — політиків. Вони з XIX сторіччя починали із «суспільства з ринком» (в якому останній обмежується його ж суспільною природою, за Карлом Поланьї), а закінчили «ринковим суспільством». В підсумку міновій вартості підпорядкували все, що можна, — людські життя, кохання, дружбу, природу, навіть наше майбутнє. Гроші із засобу стали метою. І так ми дісталися вже до Тетчер з її відомою фразою: «Суспільство не існує, воно вигадка соціологів».

 

"Гроші — це не річ у вакуумі, а конкретний політичний інструмент."

 

Добробут людей і спільнот перестав бути важливим для такого ринку. Він став сам по собі, але водночас із претензією на диктат над іншими сферами життя. А звідси він почав руйнувати наше суспільство, природу, Землю. Він став загрозою для самого життя, своєрідним «вірусом». І звідси походить зміна статусу боргу й кредиту в економіці. З руки, яка з майбутнього переносить вартості й лякає пеклом як кінцевою розплатою, він став рукою пекла вже зараз. Її сучасний Фауст тепер скрізь носить із собою. Як та рука Мідаса, що все обертала на золото, він все перетворює на... пекло. Саме тому варто згадати про те, що гроші — це не річ у вакуумі, а конкретний політичний інструмент. Вони, за умови зміни політики на іншу — політику спільної корисності, знову стануть лише інструментом. Але для цього нам слід у грецькому розумінні перестати бути «ідіотами» й не дозволяти їм, іншим «ідіотам», обдурювати нас, нав'язувати нам лише свої часткові інтереси, а перейти до рішень в інтересах усіх, а не купки великих власників. Вони ж самі не розуміють, куди ведуть усіх нас. Чиста вода, ліси, повітря, добробут, повага — хіба цього не потребуємо ми всі?

 

(3) Але хто створює вартість/цінність цих грошей та різноманітних товарів і благ? Ми з вами — нашою працею. Суспільство працює. Але ринок намагається зробити поступово з нього Франкенштейна, замінюючи людей машинами. Це робиться, щоб отримувати ще більше, збільшувати продуктивність і платити нам ще менше. Водночас Варуфакіс слідом за Марксом помічає важливу особливість цього процесу: чим більше машинізації та роботизації, тим менше прибутку насправді будуть отримувати ті, хто ці речі виробляє. Адже прибуток, мінова вартість може існувати лише за збереження відчуженої праці людей. В суспільстві роботів не буде праці та людей, а буде лише сукупність механізмів, які не добровільно виконують певну діяльність, а виконують свої функції. Так і різні механізми в наших смартфонах чи комп'ютерах, завдяки яким ви читаєте цей текст, лише виконують певні функції, а не створюють мінову вартість. Тож за умови повної роботизації зникне і ринок, і суспільство, і прибуток. Суспільство андроїдів, антропоморфних роботів буде не суспільством людей, а мережею, навіть вкрай розумною, витонченою, що нагадує вулик, де працюють бджоли. Але пасічника, який привласнює їхній мед, обмінюючи його на щось інше з вигодою для себе, там не буде. Отже, ринкове суспільство також створюють лише люди.

 

 

(4) Вкрай цікаві пасажі Варуфакіса про західну економічну науку. На його думку, математизація не зробила її науковішою та менш заідеологізованою, а навпаки — тільки заплутала звичайних людей. Економіка, як і астрологія з використанням математичного апарату, не стала нейтральною. Це не хімія чи фізика, в яких все принаймні частково так. Економічна наука продовжує приховано слугувати інтересам багатим та могутнім, а не звичайним людям. Ба більше, поради економістів — це часто не ті поради, що вони б давали своїм дітям. Це концентрована ідеологія, що виправдовує панування. Адже діють ці поради чи ні, економісти завжди знайдуть пояснення, чому щось пішло не так, як вони прогнозували, вигадають невідомі до того фактори. Головне — вірити. Саме так вона й побудована. Ця економіка чимось нагадує корпус вірувань.

 

"Поради МВФ не врятували країни, які зверталися за ними."

 

Західна економічна наука не змогла передбачити фінансову економічну кризу 2008 року. Поради МВФ не врятували країни, які зверталися за ними. Приватизація всього і вся лише погіршила ситуацію. Але західні економісти й далі вважають себе поважними людьми, якими б не були реальні результати їхньої діяльності.

Тож цю книгу слід читати, щоб, як свого часу писав економіст Джон Гелбрейт, не дозволяти експертами від економіки маніпулювати нами. Як мінімум. Або щоб рушити шляхами Нео.

 

Рецензія на: Варуфакіс, Я., 2018. Розмови з донькою про економіку: Коротка історія капіталізму: пер. з англ. Львів: Видавництво Старого Лева, ISBN 978-617-679-642-8.

 

Читайте також:

Борг: історія перших п'яти тисяч років (Девід Гребер)

Демократія чи влада експертів? Рецензія на «Новий авторитаризм» Сальваторе Бабонеса (Дмитро Хуткий)

Разом з Пікетті капітал може спати спокійно (Фредерик Лордон)

Як СІРІЗА перестала хвилюватись і полюбила статус-кво (Гіоргос Сувліс, Леандрос Фішер)

Leave a Comment