39 | 17.02.2010

ВСЕСВІТНІЙ СОЦІАЛЬНИЙ ФОРУМ – ЖИТТЄЗДАТНА МОДЕЛЬ?

Після періоду дивовижного розвитку процес Всесвітнього соціального форуму (ВСФ) загальмувався. Практика нещодавніх зустрічей виявилась дуже суперечливою. Якщо дуже спрощувати, то можна сказати, що політично негативним виявився досвід форуму в Найробі (Кенія) у 2007-му, але, тим не менше, позитивним був досвід форуму в Белемі (Бразилія) двома роками пізніше.

Проблема, що постає в першу чергу, полягає не в кількості учасників. Успіх не залежить (або залежить не тільки від) кількості учасників, а й має ще й політичне підґрунтя: у чому сенс цих форумів? Відповідь здавалась очевидною на початку 2000-х, але на сьогодні вона не настільки явна.

У минулому існував активний взаємозв’язок між процесом проведення форуму, масовою антиглобалістською мобілізацією, соціальною боротьбою та міжнародними кампаніями. Взаємне підсилення цих факторів досягло піку в мобілізаційній та популяризаторській ролі, які Європейський форум (Флоренція, Італія) та Всесвітній форум (Порту-Алегре, Бразилія) зіграли у підготовці дня протестів проти війни в Іраці в березні 2003 року. Поширення ВСФ було феноменальним: лише за кілька років він утворився у Європі та Латинській Америці, потім – в Азії, Північній Америці та Африці. Виникли національні і локальні форуми. Мережа та Асамблея соціальних рухів зіграли в цьому динамічну роль. Багатобічна експансія було обумовлена динамічним поєднанням розширення та радикалізації. У рамках форуму були підняті питання, на які традиційний робітничий рух був не в змозі відповісти [1].

Сьогодні – за деякими винятками – процес проведення форуму багато в чому відірваний з соціальною боротьбою та міжнародними кампаніями. Були створені зовсім інші структури для протидії з кліматичній кризі або так званій фінансовій кризі, уже без функціонального взаємозв’язку з Всесвітнім соціальним форумом. У Мальмо (Швеція) в 2008-му році, відбулася велика та динамічна антиглобалістська демонстрація під час проведення Європейського соціального форуму, але ці дві події не дали взаємного посилення ефектів. Європейський соціальний форум не зміг зіграти роль рушійної сили, як це сталось, наприклад, під час боротьби проти «директиви Болкестейна» (ініціатива Європейської комісії з лібералізації ринку послуг у межах Євросоюзу. Передбачала можливість можливість керівникам підприємств організовувати виробництво у будь-якій країні ЄС, визначаючи рівень зарплат і соціальних гарантій за законами своєї країни. Антиглобалістські критики вказували на ймовірне зниження середнього рівня добробуту найманих працівників внаслідок впровадження цієї директиви – прим. перекл.) [2]. Цілком можливо, що процес соціальних форумів залишиться життєздатним у Північній Америці, але він зайшов у глухий кут в Азії і навряд зможе отримати друге дихання на Європейському ґрунті. Навіть якщо Асамблея соціальний рухів як і раніше проводитиме важливу за змістом політику (Белем), все ж ця мережа переживає затяжну кризу функціонування.

Деякі нові особливості були запроваджені в останні роки з метою забезпечення більш ефективного процесу: проведення тематичних зборів під час форумів, визначення ключових питань, навколо котрих мають групуватися активісти, пропозиції щодо об’єднання семінарів задля збільшення обмінів між учасниками та покращення наочності програми, заклики до «стратегічного» мислення тощо. Але наскільки б цікавими не були дані експерименти, ця політика однаково застаріла і вирішення загальних проблем не може залишатись тільки на рівні покращення функціонування ВСФ [3].

Процес проведення форуму продовжує надавати «спільну» платформу для широкого діапазону суспільних рухів на глобальному рівні в багатьох країнах. Але чи представляє ВСФ певну «життєздатну модель» і в якому саме сенсі? Він пережив агресивний ідеологічний тиск, після атаки 11 вересня 2001 року, що не мало саме по собі. Але чи буде він в змозі протистояти впливу кризи капіталізму? Матиме ВСФ успіх або ні, чи можна винести з його досвіду корисні для майбутнього уроки?

Процес проведення Форуму не просто переживає свій «спад». Йому загрожує ціла низка факторів: потужна тенденція до інституціоналізації, «нейтралізація» активістських груп, політичні розбіжності, виклики функціонуванню з боку «динамічного консенсусу»…

Всесвітній соціальний форум – вигляд згори

Глобальний процес проведення соціальних форумів очолює Міжнародна рада (МР), спочатку утворена самопризначенням, а згодом розширена шляхом кооптації. З огляду на характер цього руху, було важко обрати її на представницькій основі чи функціонувати в глобальному масштабі у формі відкритих зборів. Але такий спосіб структурування тримався на розриві між «самітом» та низовим процесом ВСФ. Основними заходами, спрямованими на запобігання цій загрозі, стало обмеження повноважень МР: вона, здебільшого, призначає дату і місце проведення глобальних форумів та організовує підготовчий процес (робочі комітети).

Політична важливість дискусій у Міжнародній раді щодо регулярності форумів

ВСФ починався із щорічних зустрічей. Питання регулярності зустрічей швидко постало після поширення регіональних та тематичних форумів. Далеко не тільки «вузько-організаційне» питання мало й політичне значення і стосувалось відносин між Всесвітнім соціальним форумом та соціальною мобілізацією. Таким чином Via Campesina (коаліція більш, ніж 148 організацій сільськогосподарських робітників і фермерів Азії, Африки, Америки та Європи – прим. перекл.) була однією з перших мереж, котра вимагала, аби глобальні форуми відбувались лише один раз на три роки, якщо не кожні два роки, чергуючись з регіональними форумами. Якщо форуми відбуваються занадто часто, то вони відбирають фінансові ресурси та час активістів, перешкоджаючи веденню нагальної боротьби, побудові національних організацій та розвитку кампаній. З корисних допоміжних зустрічей вони можуть перетворитися на гальмо для діяльності ініціатив, які беруть участь у процесі [4].

Звичайно, Всесвітні соціальні форуми – це не просто міжнародні конференції. Зважаючи на кількість учасників, ступінь залученості суспільних рухів та безперервність «процесу» вони являють собою форму опору капіталістичній глобалізації. Але, звичайно, ці форуми не можуть замінити щоденну боротьбу на місцях.

Пропозиції Via Campesina та інших рухів були спрямовані на збереження діалектичного зв’язку між форумами та боротьбою. Їхня аргументація мала рацію, але була сприйнята не всіма. Рішення по цьому питанню було заблоковане до проведення Міжнародної ради в Пармі (Італія, жовтень 2006 р.). Була підготовлена доповідь про фінансування ВСФ, в якій зазначалося, що майже всі опитані організації були проти щорічних зустрічей Всесвітнього форуму. З того часу ігнорувати ці вимоги стало складніше. Було вирішено, що у 2008-му році буде проведений Глобальний День дій, який не буде називатися ВСФ [5]. Хоча й прийнята запізно, резолюція в Пармі фактично визнала, що Всесвітній форум не обов’язково повинен збиратися щороку і він, таким чином, відкрився для тих організацій, що лишалися поза межами встановленого процесу.

На жаль, рішення, прийняті в Пармі, поступово втрачали силу. Кінець-кінцем, Глобальний день дій у січні 2008-го року став щорічною ініціативою Всесвітнього соціального форуму. Цей день (чи, радше, тиждень) був відносним успіхом, який підтвердив відданість суспільних рухів справі забезпечення безперервності процесу ВСФ. Але зрада духу і букві резолюції жовтня 2006-го року означала, що потреби активістів рухів, котрі мобілізуються як у межах, так і поза ВСФ, не були взяті до уваги Міжнародною радою, хоча саме суспільні рухи в першу чергу роблять Всесвітній соціальний форум дійсно соціальним, як і зв’язок з боротьбою найбільш експлуатованих груп. Процес розширення представлявся скоріше не «знизу», а «згори». Хто насправді хотів зберегти шалені темпи проведення форумів? Окремі особи та організації, для яких інтенсифікація процесу не створював відчутних проблем або через те, що ВСФ став основним місцем їхнього політичного визнання (зазвичай, це окремі особи, малі групи), або тому, що вони мають у своєму розпорядженні бюджети і апарат постійних працівників, що й дозволяв їм без труднощів брати участь займати вищі позиції (топові профспілкові структури, великі неурядові організації, фонди, релігійні рухи тощо), при цьому не обов’язково беручи на себе реальні зобов’язання представляти певну рушійну силу.

Хвалена функціональність на основі консенсусу зайшла у глухий кут, її замінила одностороння війна на виснаження, що ведеться «групою інтересів» на вищому рівні.

Партії і церкви

Політичні партії не визнаються спонсорами процесу ВСФ (таке рішення здається мені розумним). Однак, для тих партій, які в реальному житті приймають участь у тих самих мобілізаційних процесах, що й суспільні рухи, способи їх присутності на форумах визначалися відповідно до конкретної країни (що також видається розумним). Розрізнення важливе: мова йдеться про рухи, які в однаковій мірі беруть на себе відповідальність у організації форумів і представленні процесу всередині Міжнародної ради.

Мали місце розлогі дебати щодо ролі партій – але ніколи щодо (християнських) церков і їх різноманітних організацій. Однак, вони не є «суспільними рухами», навіть у широкому визначенні Міжнародної ради ВСФ. Хоча Caritas зареєстрована як неурядова організація, в її статуті є уточнення, що вона прямо підпорядкована Ватикану (тобто релігійній ієрархії і… державі!). Це питання було підняте на Міжнародній раді в Пармі в зв’язку з досить тривожною інформацією про участь церков у підготовці ВСФ в Найробі. Всесвітній марш жінок (The World March of Women) був стурбований наслідками, які це могло мати для обговорення питань прав жінок або сексуальних уподобань… представники з Індії нагадували, як старанно вони захищали форум в Мумбаї від релігійних конфліктів, поширених у їхній країні. Однак, дискусія не встигла розпочатися, як її було припинено через те, що такі організації як Всесвітня рада церков і Caritas були членами МР, присутність їх колег у національних комітетах не могла ставитись під сумнів.

Побоювання, озвучені в Пармі, були, на жаль, виправдані тією мірою, що багато рухів підписали офіційну декларацію, протестуючи проти нападів на права жінок і гомосексуалів з боку релігійних течій на форумах, тобто навіть усередині нашого власного простору свободи [6]. Незважаючи на цю та деякі інші дуже серйозні проблеми, які були підняті в Найробі, дискусії щодо критичних оцінок цього досвіду фактично не було на МР ВСФ у Берліні.

«Церкви завжди були там, тому…». Це саме можна сказати про партії, які не намагалися уникнути обговорення свого статусу. Можна побитися об заклад, що якби нехристиянські релігії (іслам, індуїзм) попросили надати їм членство в МР, це б викликало дискусію! Якщо (християнські) церкви «є там», так це тому, що форум зародився в Бразилії і бразильські організатори хотіли цього. Залученість релігійних організацій в об’єднавчих загальних мобілізаціях залежить від країни (навіть більше, ніж зв’язки між партіями і рухами). Я не можу передбачити, якими будуть висновки міжнародної дискусії щодо їх місця в процесі, і також не заперечую прогресивні погляди деяких з них. Але про які релігійні організації іде мова?

Зараз вже давно не 70-і роки з течіями теології визволення в Латинській Америці, що протистояли релігійним ієрархіям, просували політичні програми, які явно були прив’язані до лівих поглядів (окрім, загалом, стосовно таких питань як сексуальні права або сексуальні уподобання), і навіть брали участь в збройній боротьбі, наприклад Християни за національне визволення Філіппін, прихильники теології боротьби. Деякі ордени і окремі люди досі беруть участь в опорі. Але рухи, про які тут іде мова, не мають відкритого протистояння зі своїми ієрархіями – а останні рідко є прогресивними! В кращому випадку вони перебувають у неоднозначних стосунках автономії-залежності відносно церковної ієрархії. Багато протестантських церков є дуже реакційними, так само, як дуже реакційним є Папа і його політика відстоювання католицизму, морального порядку і анти-атеїзму.

Я не ставлю під сумнів участь у форумах «визначених як релігійні» рухів, які залучені в мобілізації проти війни чи за соціальні права. Але кооптація церковних організацій до МР, яка зобов’язана організовувати «нерелігійний» простір (цитуючи Устав ВСФ) форумів і забезпечувати їх «соціальний» характер, видається дуже проблематичною.

Центр тяжіння МР

Склад МР зараз є менш «одноколірним» (білі з Латинської Америки і Європи), ніж це було на початку. Але вплив «ієрархічних» організацій продовжує рости. Окрім релігійних організацій, можна згадати основні неурядові організації і фонди, які вже не є тим, чим вони були в 1980-х [7]. Сучасні механізми контролю і розподілу грошей наділяють їх значною владою над місцевими громадськими організаціями. Суспільний рух не є підрядчиком, постачальником послуг чи консультацій; він займається діяльністю, що вимагає постійності. Фінансування на основі «проектів» представляє зовсім іншу логіку, за якою низові організації перебувають у ситуації перманентної незабезпеченості, а тому – залежності.

Участь профспілок також змінилася. Частина національних та міжнародних профспілкових керівників взяли участь у процесі ВСФ неохоче. Їм не подобався його радикалізм, його незвичайна різноманітність і спонтанність. Їхня інтеграція була перемогою для антиглобалізаційного руху. Але з послабленням його динаміки, бюрократичне профспілкове керівництво перейняло ініціативу. Зараз вони мають більший вплив всередині МР ВСФ, ніж профспілки класової боротьби.

ВСФ знизу

Коли дивишся знизу, все виглядає набагато різноманітнішим, ніж згори. І справді, щорічні форуми відображають політичну ситуацію і динаміку рухів тієї країни та регіону, де проходить форум, а також якість підготовки, яку забезпечує національний організаційний комітет.

Мумбай, Найробі та Белем

Це добре демонструє порівняння трьох форумів у Мумбаї (2004), Найробі (2007) та Белемі (2009). Усі мали багато спільного, починаючи з великої кількості учасників і численних зустрічей активістів, які й були можливими завдяки цим «майданчикам». Усі три ілюструють процес глобального поширення соціальних форумів з місця їх зародження в країнах Латинської Америки і Південної Європи до Азії, Західної Африки (Бамако, 2006) та Східної Африки (Найробі).

Всесвітній форум у Мумбаї якнайбільше заслуговує називатися соціальним форумом, оскільки суспільні рухи змогли зробити простір своїм, колективна участь була настільки великою, а найбільш пригноблені групи настільки видимими. Зустріч проходила у ворожому місті, без урядової підтримки, із значно більш ретельно відібраними міжнародними джерелами фінансування, ніж це зазвичай відбувалося на ВСФ. На організаційному рівні подія була цілком незалежною. Її успіх завдячує залученню широкого кола організацій, які часто не співпрацюють між собою, що дозволило профспілкам та народним об’єднанням приїхати з кожного куточка країни-континенту [8].

Натомість можна казати, що форум у Найробі був за багатьма параметрами повною протилежністю форуму в Мумбаї. Найбільш інституціоналізовані «установи» (включно з церквами) домінували над процесом, що був тісно зв’язаний із державною владою. Організація частково здійснювалася великими приватними компаніями. Форум робили не для бідних (це позначилося і на сумі вхідної плати, дорогій їжі, невеликій кількості безкоштовної чистої води…). Ринкові відносини, з яким ми боремося, були всюдисущими. Безумовно, форум надав рідкісну можливість зустрітися африканським рухам як між собою, так і з міжнародними рухами. Але з політичної точки зору він справді став кроком назад [9].

Після Найробі форум у Белемі був схожим на відродження процесу [10]. Дуже потужна участь бразильців підтвердила потребу в цій події. Було підняте питання масштабної проблеми амазонських джунглів. Зв’язок між екологічними і соціальними проблемами був актуалізований більш, ніж зазвичай на попередніх форумах. Яскраво підкреслювалися права корінних народів. Латиноамериканські ліві отримали можливість для фундаментальної дискусії щодо конкуруючих орієнтацій урядів Лули і Чавеса. Однак Белем був далекий від повтору успіху форуму в Мумбаї. Частка державного фінансування була великою, а участь представників державної влади очевидною. Але динамізм регіональних (амазонських) та латиноамериканських рухів надали форуму справді активістського політичного змісту.

Майбутнє ВСФ залежить частково від країни, в якій проходитиме зустріч, від того, наскільки будуть залучені національні й регіональні суспільні рухи, та від політичних питань, що будуть підніматися. У Північній Америці та Середній Азії, зокрема, питання війни та впливу глобальної кризи капіталізму наразі значно більш актуальні, ніж у Бразилії. Соціальні форуму будуються більше «знизу», ніж «згори».

Відмінні напрямки розвитку соціальних рухів

Певні глобальні політичні події впливають на динаміку антиглобалізації. Допоки ударів завдавали ззовні, – після 11 вересня 2001, репресій в Гетебурзі (Швеція) та Генуї (Італія), – радикалізм руху тримався на міжнародному рівні. Проте два великі політичні переломи підірвали його зсередини.

Спочатку активісти ВСФ у ключових країнах розділились з питання, як ставитись до соціально-ліберальних урядів лівиці або центро-центристських лівих. Зокрема, так було в Італії стосовно уряду Проді та участі в уряді Партії комуністичного відродження. Але це також відбувається в Бразилії (Лула), Південній Африці (Африканський Національний Конгрес при владі) та в Західному Бенгалі, важливому індійському штаті, яким керує Комуністична партія Індії (марксистська).

Після очевидної поразки італійського досвіду (повернення до влади Берлусконі, поразка на виборах Партії комуністичного відродження) та вибуху фінансової кризи відновлення динамічної єдності попередніх часів не сталося. Це частково відображає сучасне послаблення суспільних рухів, але також показує, що відмінності, з якими ми стикаємось, є глибиннішими, ніж тимчасові розходження щодо політики «меншого зла» та підтримки Проді проти правиці Берлусконі.

Антилібералізм зазнав розколу під тиском фінансової кризи: одне крило руху «глобалізує» його альтернативи, а друге, навпаки, згортає свої амбіції. Наприклад Петер Валь, співзасновник АТТАК в Німеччині та член НУО Weed, говорить, що єдине, що ми можемо – це вибирати між різновидами капіталізму. Надії він покладає на реформістську частину еліт та закликає громадянське суспільство впливати на них, щоб капіталізм завтрашнього дня був справедливішим соціально та стійкішим екологічно. Він покладає сподівання на дещо розширену Велику двадцятку – G23 – та на те, що ООН очолить реформи [11].

Інший приклад. Франція пережила значну хвилю радикальної мобілізація (конфіскація майна вищих посадовців…) протягом першої половини 2009 року, що поширилася від університетів до автомобільних фабрик; навіть еліти почали непокоїтись щодо перспективи соціального вибуху в стилі Греції або нового Травня-68. Було можливо, було необхідно взяти ініціативу в свої руки, щоб уможливити зближення цих видів боротьби. Проте страх втратити контроль над подіями підштовхнув конфедерації профспілок до роботи (такого прецеденту не було у Франції довгий час) над організацією … всенародного дня протестів що два місяці! Після безумовного успіху на початку, участь у цих днях вочевидь зменшилася. Бажання єдності профспілок було використано, щоб каналізувати та розпорошити рух. Уряд добре розумів, що йому нічого не треба робити, тільки чекати, поки брак перспектив демобілізує рух.

Французькому антиглобалістському рухові треба було підтримати боротьбу, допомогти взаємному підсиленню. Але він був паралізований. Виникла жорстка суперечка між гілками профспілки CGT (Загальна конфедерація праці) на автомобільних фабриках, які вступили в боротьбу, та їхнім федеральним керівництвом, звинуваченим у бездіяльності… Проте саме це керівництво представлене у виконавчому комітеті Соціальних форумів (CIFS), а не робітники.

Звичайно, ми не можемо просто протиставляти «низи» «верхам», судячи про рішення керівництва федерації [12]. Проте, щиро кажучи, ліва чи профспілкова Realpolitik часто маскує процеси «нейтралізації», адаптації та соціальної кооптації. Треба звернути увагу на те, що, зіткнувшись із кризою, профспілкова бюрократія та інші більш-менш інституціоналізовані рухи гальмують політизацію та активістський розвиток ситуації. Криза підсилює їхній страх перед радикалізмом.

Короткий період одностайності антиглобалістів завершився. Як у таких умовах ми можемо продовжувати розбудову найширшої єдності задля боротьби? Відповідь непроста – і, звичайно, не однакова для кожної країни та регіону. Вона тим складніша, що «майданчики» для дискусії вихолощуються та звужуються.

У Міжнародній раді та на численних зустрічах антиглобалістського руху обговорюють багато речей, але не те, як організувати боротьбу, хоча це й має бути головною турботою і хоча нам потрібно, особливо в цій сфері, ділитись аналізом ситуації та досвідом! МР Всесвітнього соціального форуму навіть дозволяє собі розкіш організовувати «стратегічну» рефлексію там, де політичні суперечності приховуються. Дивовижна деполітизація стратегії… без дебатів динамічний процес (утворення консенсусу) замінюється на підкилимний авторитарний шлях функціонування.

Можна зрозуміти появу вимог дати відповіді після капіталістичної кризи. Одна з найрадикальніших вимог є також однією з найперших: Пекін [13]. Деякі з заяв ідуть цим шляхом, як, наприклад, зібрання рухів у Белемі [14] та в інших місцях [15]. Але в більшості випадків вони слабкі, тоді як були підстави очікувати поглиблення першопочаткового поштовху.

Спадщина і перспективи

Чи є користь від ВСФ для боротьби? Це було і залишається ключовим питанням. Навіть найкращі з декларацій (а є дуже хороші!) не мають практичного сенсу, якщо не ведуть до мобілізації. Зародження ВСФ стало великим кроком уперед у порівнянні з рутинними міжнародними конференціями НУО. Але чим більше форум відривається від соціальної боротьби, тим більше він інституціоналізується у свою власну чергу. Цей процес зайшов уже далеко на рівні Міжнародної ради, але ще частково стримується динамізмом суспільних рухів, що беруть участь у деяких з форумів. Участь у форумах досі зазвичай корисна для (нових) учасників. Але організаційний процес ВСФ вимагає надзвичайних витрат як фінансових, так і енергії активістів. Ці витрати стають невиправданими, якщо соціальна боротьба не отримує достатньої вигоди від них.

Щоб не трапилося з ВСФ, він дав історичний досвід, чиї позитивні уроки не повинні забутися. Він відкрив простір конвергенції, де можна було знайти весь спектр опору комодифікації світу. Він сприяв взаємному посиленню соціальної боротьби, коли вже робітничий рух або військово-політичні організації більше не відігравали централізуючої ролі, яку вони мали протягом минулого століття. Він оформив антиглобалістський рух, поєднавши старі (Північ-Південь) і нові («горизонтальні») форми солідарності, повернувши рум’янець інтернаціоналізму, що вже був втратив свій блиск.

Досвід форумів може допомогти подолати деякі стратегічні глухі кути. Як, наприклад, підсилати баланс сил на нашу користь, коли масові страйки виявились неспроможними заблокувати неоліберальні контр-реформи? Простір конвергенції (на локальному рівні включно) дозволяє нам продумати територіальну мобілізацію: одночасну дію всього населення як у межах, так і поза межами робочих місць, що значно розширює простір солідарності, ніж у випадку страйку найманих працівників. «Територіальний страйк» використовувався у багатьох країнах Третього світу, але не в багатьох із Першого. Але це зовсім не випадково, що «Всі разом!» стало настільки популярним гаслом у часи глобалізації. Досвід форумів, постійного випробування багатобічної солідарності, дає їжу для роздумів та конкретної рефлексії над цими питаннями у майбутньому.

Колективний переклад у мережі liva_dumka за публікацією International Viewpoint

Примітки

1. Див. Pierre Rousset, «La experiencia del FSM como un nuevo marco de solidaridades», El futuro del Foro social mundial. Retos y perspectivas después de Nairobi, Icaria Mas Madera, Barcelona : 2008, and «El internacionalismo y su renovación en la era de la mundialización», Viento Sur numero 100, enero 2009.

2. Про Європейський соціальний форум, див. зокрема Josep Maria Attentas et Esther Vivas, «FSE: les défis du mouvement social européen», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article11870, and Josu Egireun, «Notes sur le FSE-Malmö», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article11526.

3. Див. зокрема Josep Maria Antentas, «FSM (2001-2007): un balance general», Walden Bello, «El FSM en la encrucijada», Esther Vivas, «FSM : Adaptarse a los nuevos tiempos», Miguel Romero, «»El FSM y la politica: el Riego de las extencion», El futuro del Foro social mundial. Retos y perspectivas después de Nairobi, op. cit.

4. Див. João Pedro Stedile, «The WSF Has to Agree On Common Actions Against Common Enemies», IPS, 24 janvier 2008, http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article9028

5. FSM, Note d’information du Conseil international du Forum social mondial Réuni à Parme, Italie, du 10 au 12 octobre 2006, ESSF, http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article9317.

6. Див. «Another World is Possible in Diversity: …Affirming the struggle for sexual and reproductive rights», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article5248

7. Див. Michael Warschawski, «Grassroots Activism and NGOs», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article15228

8. Див. Pierre Rousset, «Mumbai: rien n’était joué d’avance», ESSF, http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article176. Achin Vanaik, «Rendez-vous at Mumbai», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article740. Kamal Mitra Chenoy, «Making history : the future of the World Social Forum», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article11100.

9. Див., насамперед, збірку текстів про Найробі в El futuro del Foro Social Mundial, op. cit.

10. Eric Toussaint & Pauline Imbach, «Le rebond du Forum social mondial», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article13085. Sophie Zafari, «Compte rendu sur le neuvième FSM de Belem», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article12867.

11. Peter Wahl, «With Realistic Radicalism: Which approach to the upcoming era of reforms?», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article12613

12. Sophie Béroud et Karel Yon, «Face à la crise, que fait le mouvement syndical?», ContreTemps, http://contretemps.eu/interventions/face-crise-que-fait-mouvement-syndical

13. Appel de Pékin : «»The global economic crisis: An historic opportunity for transformation», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article11729

14. Déclaration des mouvements, Bélem, «Nous ne payerons pas la crise ! Que les riches la paient!» , http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article12820.

15. Наприклад, на Філіппінах, «People Over Profits, Society Over The Market: The Balay Kalinaw People’s Agenda to Respond to the Economic Crisis», http://www.europe-solidaire.org/spip.php?article12994.

Автор: П’єр Руссе

Поширити: