У «чорносорочечників» Ґуантанамо стало повсякденною практикою тероризувати в’язнів, ламаючи їм кістки, виколюючи очі, чавлячи яєчка та «купаючи» у хімікатах.
В той час, як адміністрація Обами продовжує боротися із оприлюдненням близько 2 000 фотографій, які безсумнівно свідчать про знущання американських військових над в’язнями в Іраку та Афганістані, завдяки іспанському розслідуванню, яке зараз триває, вимальовуються жахливі деталі портрету катувань в та поза Ґуантанамо. Серед них: «удари по яєчках», «утримання під землею в суцільній темряві протягом трьох тижнів без їжі та сну», «уколи із ‘хворобою собачої кісти’», «обмазування фекаліями» та «тортури водою». Згідно з розслідуванням, всі катування відбувалися «під керівництвом американського військового персоналу», а іноді й у супроводі медичних спеціалістів.
Але важливіше те, що це розслідування вперше звернуло серйозну увагу на відому, але рідко обговорювану банду головорізів, яку сформували США, аби придушити насиллям найменший опір в’язнів Ґуантанамо.
Ця сила офіційно відома як Сили швидкого реагування (IRF, Immediate Reaction Force), або ж Сили надзвичайного реагування, але всередині Ґуантанамо в’язні її називають Сили крайнього придушення. Попри опубліковані обіцянки Барака Обами закрити табір для полонених та припинити тортури – та аналіз юристів-спеціалістів із прав людини, які називають дії цих сил нелегальними – СШР продовжують активну діяльність у Ґуантанамо.
СШР: Позасудова група залякування
Із самого початку існування Ґуантанамо діяльність цих сил була задокументована, але їх рідко згадували в американських ЗМІ чи розслідуваннях Конгресу з приводу тортур. На папері, команди СШР складаються із п’яти службовців військової поліції, що перебувають у стані постійної готовності на випадок надзвичайної ситуації. Із розсекреченої копії «Стандартної процедури виконання завдань» для табору «Дельта» в Ґуантанамо: «Команда СШР призначена для діяльності в першу чергу як команда для силової евакуації, що спеціалізується із евакуації в’язнів, що чинять спротив або якщо є ймовірність, що у камері під час евакуації може бути зброя». Документ підписано 27 березня 2003 року генерал-майором Джефрі Мілером, якого звинувачують в поступовій «ґуантамізації» Абу Ґраїба та інших в’язниць під американським управлінням, та який, як кажуть, наказував підлеглим поводитись із в’язнями «як із собаками». Генерал Мілер керував Ґуантанамо із листопада 2002 по серпень 2003, перед тим як його перевели до Іраку 2004 р.
Під час виклику СШР їх члени одягнуті в повне захисне екіпірування, яке деякі в’язні та їхні адвокати порівнювали із «костюмом Дарта Вейдера». Кожному офіцеру було відведено тримати певну частину тіла ув’язненого: голову, праву руку, ліву руку, ліву ногу, праву ногу. Згідно з інструкціями, команди мають вербально попереджувати в’язнів, перед тим як вриватись до камер: «Перед тим, як пускати в дію команду СШР, перекладач має повідомити в’язня про дисциплінарні заходи, які будуть проти нього вжиті, та запитати його, чи він опиратиметься. Незалежно від його відповіді, рішення щодо втручання СШР має прийматися з урахуванням попередньої поведінки в’язня». Команда СШР має право двічі пирснути сльозогінним газом в’язневі в обличчя перед тим, як увійти до камери.
Згідно з інструкціями генерала Мілера: «Фізична безпека військових сил США та в’язнів під владою США є завданням першочергової ваги. Потрібно використовувати мінімум сили, потрібної для здійснення місії та захисту персоналу… Введення в дію команди СШР та силових важелів не можна використовувати як спосіб покарання».
Проте спеціалісти з прав людини, колишні в’язні та члени команд СШР із великим досвідом роботи в Ґуантанамо зовсім інакше описують роль цих команд. «Це чорносорочечники із Ґуантанамо», – говорить Майкл Ратнер, президент Центру Конституційних Прав (ССR, Center for Constitutional Rights), який представляв більшість в’язнів Ґуантанамо. «СШР не можна уявити окремо від тортур. Вони є частиною системи доведення до тваринного стану людей, до яких ставляться, – як до істот нижчих за людину».
Клайв Стафорд Сміт, який представляв 50 в’язнів Ґуантанамо, 31 з яких іще ув’язнені, бачив команди СШР зблизька. «Це головорізи, – каже Сміт, – Від них там багато-що залежить».
Хоча в «суперечках про тортури» найчастіше говорять про «посилені техніки допитів», які визначаються заплутаною законодавчою базою Управління юридичних консультацій (Office of Legal Council), насправді команди СШР діють у Ґуантанамо як позасудові групи залякування, що регулярно знущаються над в’язнями поза камерами для допитів, застосовуючи групове побиття, запихаючи їхні голови в туалети, ламаючи кістки, видавлюючи очі, чавлячи яйця, уринуючи на голови в’язнів, б’ючи їх головами об бетонну підлогу та зв’язуючи їх по руках та ногах – й іноді лишаючи в’язнів у болісних позах на години.
Команди СШР «були повністю схвалені на найвищому рівні (адміністрації Буша), зокрема секретарем з оборони та після зовнішніх консультацій із департаментом юстиції» – говорить Скот Гортон, один із чільних експертів з американського військового та конституційного права. Ці сили «були розроблені, щоб позбавити в’язнів ілюзії, що вони оминуть фізичне насилля в американській в’язниці». «Їх тренували брутально карати в’язнів за короткий час, причому зі смішних приводів аби якось виправдати» побиття.
Ці команди були такими відомими, що виник цілий словник, який в’язні та наглядачі використовували для опису побиття: «обробка» в’язнів (IRF-ing), бути «обробленим» (to be IRF-ed).
Колишній військовий священик в Ґуантанамо Джеймс Ї, який був свідком «обробок», описував, що їх викликала «досить незлоблива поведінка, наприклад, відсутність відповіді, на запитання наглядача». Ї вказав, що на його думку під час щоденних обшуків камер охоронці навмисне особливо ретельно обшуковували «приватні місця» в’язнів-мусульман та Корани, щоб «роздратувати в’язнів», це «здавалося залякуванням заради самого залякування, і в’язні опирались цьому. І тих, хто це робив, завжди «обробляли».
«Я сказав би, – каже Стафорд Сміт, – мої клієнти бояться їх».
Згідно з іспанським розслідуванням, «до 15 людей намагалося вчинити самогубство у таборі «Дельта» через зловживання з боку СШР». Якщо додати інші документи, зокрема свідчення в’язнів та законодавчі інструкції, виявиться, що команди СШР є однією з найважливіших сил зі знущання над в’язнями Ґуантанамо, які заслуговують на розслідування американської прокуратури.
«Обробка» Омара Дегайєса
Певно, найстрашніші зловживання, що фігурують в іспанському розслідуванні, стосуються Омара Дегайєса. Його почали катувати задовго до того, як привезли в Ґуантанамо, а після приїзду тортури посилилися.
Дегайєс – громадянин Лівії, який з 1986 р. проживав у Британії, наприкінці 1990-х, бувши студентом-юристом, поїхав у Афганістан «з тієї простої причини, що він мусульманин і хотів побачити, як це виглядає», – пояснив його адвокат Стаффорд Сміт. Там він зустрів афганську жінку, з якою одружився, – та яка народила йому сина.
Після 11 вересня Дегайєса на місяць затримали в пакистанському Лахорі де, за його твердженнями, піддавали «систематичному побиттю» і «електрошоку за допомогою інструмента, який виглядав як маленький пістолет».
Потім його перевели в Ісламабад, де, за його словами, його допитували американські та британські службовці. Там тортури продовжились. У записці адвоката, написаній у березні 2005 р., був описаний особливо огидний інцидент: «Одного дня мене завели в кімнату, де в скляних скринях були дуже великі змії. Вся кімната була пофарбована в чорне і біле, освітлення було тьмяне. Вони погрожували залишити мене тут і випустити змій. Це мене дійсно вразило: там були такі божевільні люди, які спеціально облаштували таку кімнату».
Зрештою, Дегайєса перевели на авіаційну базу Баграм в Афганістані, де його били і «тримали голим, що складало частину процесу приниження з огляду на його релігію». Американські службовці помістили Дегайєса «в закриту на замок скриню з обмеженим доступом повітря». Він також розповів, що бачив, як американські охоронці ґвалтують африканського в’язня. За його словами, охоронці «закачували нафту й бензин в ануси в’язнів».
«Табір був схожий на нацистські табори, бачені в кіно», – сказав Дегайєс.
Коли Дегайєс нарешті прибув у Ґуантанамо в вересні 2002 р., він став об’єктом знущань страхітливих СШР.
«СШР поливали пана Дегайєса сльозогінним газом; вони підкидали його в повітря й давали йому впасти на обличчя», – стверджує іспанське слідство. Дегайєс також стверджує, що пережив «сексуальне насилля». У березні 2004 р., після того, як Дегайєсу «бризнули в обличчя сльозогінним газом», керівництво, за його словами, відмовилось надати йому медичну допомогу, внаслідок чого його праве око назавжди втратило зір. Інцидент описав Стафорд Сміт: «Вони принесли свій балончик з перцевим газом і змусили його нахилитися. Вони тримали обидва його ока відкритими і бризкали йому в очі, а потім взяли рушник, змочений у перцевій рідині, і розтерли ним очі. Протягом двох тижнів Омар не бачив жодним оком, та поступово до одного ока зір повернувся. Праве око в нього цілковито сліпе. Можу доповісти, що його праве око все молочно-біле: він не може ним бачити, тому що США його осліпили в Ґуантанамо».
По суті, Стафорд Сміт говорить, що сліпота була зумовлена комбінацією перцевого газу і того факту, що один із СШР тикнув пальцем в око Дегайєса.
Багато чим іспанське слідство завдячує записці, датованій березнем 2005 р., у якій описано декілька випадків протиправного насильства проти Дегайєса, коли він перебував у руках СШР:
«Обробка» Омара – інцидент з калом. Одного разу черговий офіцер сам зайшов у камеру, приніс кал інших в’язнів [sic] і розмазав його по обличчю Омара. Деякі в’язні кидали кал в жорстоких охоронців, але Омар завжди підкреслено відмовлявся опускатися до такого рівня. Це був один із найгидкіших досвідів у житті Омара.
«Обробка» Омара – інцидент з унітазом. У квітні або травні 2004 р., коли адміністрація Ґуантанамо наполягала на тому, щоб відібрати в Омара англомовний Коран, він заперечував. Загін СШР зайшов у камеру Омара й закував його в наручники. Він не опирався. Тоді вони засунули його голову в унітаз і притопили в воді. А потім кілька разів злили воду.
«Обробка» Омара – побиття. Одного разу Омара закували в кайдани троє американських солдат у своїх чорних формах Дарта Вейдера. Один із них збирався вдарити Омара, але не встиг, бо другий стукнув Омара коліном у ніс, намагаючись його розбити. Третій поцікавився успіхами, а другий сказав: «Якщо в нього розбитий ніс, це добре. Ми хочемо розбити його ******* ніс». Тоді третій солдат відвів його до шпиталю.
«Обробка» Омара – потоплення. Загін СШР зайшов у камеру з водяним шлангом під дуже високим тиском. Він був повністю скутий, і вони тримали його голову зафіксованою. Вони заливали воду йому в ніс, доки він не почав задихатися й кричати, щоб вони припинили. При цьому були присутні медики, вони брали участь у процесі. Омара особливо вразило те, що участь у цьому брала медсестра, яка була «дуже красива й добра» до нього. Це трапилося тричі.
«Обробка» Омара – блок «Танго». Омар був у подвір’ї блоку «Танго», коли прийшли 15 солдат СШР, а також двоє солдатів з вишок, озброєні вогнепальною зброєю. Вони схопили його (та інших) і обризкали сльозогінним газом. Тоді вони підняли його над землею й кинули вниз обличчям, лівою стороною, на бетон. Там була співробітниця шпиталю, і вона спокійно дивилася. Потім вона підійшла і спитала, чи все з ним у порядку. Тоді його відправили в ізолятор.
Медичне обстеження, на яке посилається іспанське слідство, підтвердило, що Дегайєс страждає на сліпоту правого ока, перелом носової кістки, перелом правого вказівного пальця, посттравматичний стресовий розлад і «глибоку» депресію.
Докази знищено?
У Пентагоні мають зберігатися офіційні папери, де задокументовані свідоцтва про «обробку» Дегайєса. Навіть більше, згідно з інструкцією, всі дії СШР повинні зніматися на відеоплівку.
Після того, як в’язня було «оброблено», «медичний персонал оглядає арестанта з метою перевірити, чи не був він поранений під час роботи СШР», і «всі члени СШР повинні принести свідчення під присягою». Ці свідчення, звіти та відеоплівка мають «зберігатися як докази».
На початок 2005 р. налічувалось 500 годин відео. Американський Cоюз Захисту Громадянських Свобод (ACLU, American Civil Liberties Union) домагався їх оприлюднення, однак жодна з цих плівок так і не побачила світ.
«Де всі ці плівки?» – запитує президент Центру Конституційних прав Майкл Ратнер. В деяких випадках відповідь на це питання полягає в тому, що вони ніколи не існували, або ж більше не існують. «Під час «обробки» камера має бути увімкненою», – каже «зелений берет» Брендон Нілі, який працював в одній з найперших команд СШР в Ґуантанамо. «Однак щоразу, коли я був присутнім на «обробці» з камерою траплялася одна з двох речей: 1) вона була вимкнена; або 2) вона була увімкнена, але направлена в землю».
Нілі нещодавно давав свідчення для проекту Дейвіса «Свідоцтва Ґуантанамо» при Каліфорнійському університеті. Він також описав випадок, коли відеозапис «обробки» було знищено.
Стосовно записів Стаффорд Сміт говорить: «є речі, про які я не можу розповідати, але я підтверджую, що існують фотографії. Я повністю впевнений: якби всі ці фотографії були опубліковані, це стало б незаперечним матеріальним доказом, що СШР знущаються з в’язнів».
Що ж до «свідчень під присягою» членів СШР, на сотнях сторінок розсекречених документів бачимо майже роботоподібно одноманітні (хоч і рукописні) звіти, які в переважній більшості складаються з лаконічних описів ідеально проведених операцій. Майже кожен з них містить фрази «докладена мінімально необхідна сила» і «в’язня оглянув лікар».
«Поки що всі внутрішні розслідування у Ґітмо (Ґуантанамо) повністю виправдали дії СШР», – говорить Гортон. «Причини цього очевидні».
«Створення СШР стало можливим завдяки прихованому від Департамента Юстиції припису, згідно з яким бунтівна поведінка може слугувати виправданням застосування фізичної сили. Все це попахує конспірацією», – каже Гортон. «Насправді використання СШР є незаконним, це порушення Третьої Статті Женевської Конвенції та Загального Кодексу Військової Юстиції, що забороняють використання сили проти в’язнів поза крайньою необхідністю».
Іспанія, мабуть, почне розслідувати, яку роль СШР відіграли у катуванні її громадян та резидентів, однак ці конкретні випадки – ще далеко не все.
«Я бачив, як затриманих «обробляють», коли вони моляться, або за те, що відмовляються від ліків»
Поводження страхітливих загонів СШР з Дегайєсом віддзеркалює ставлення й до деяких інших, уже звільнених в’язнів Гуантанамо.
Девід Хікс, австралійський громадянин-в’язень Ґуантанамо, під присягою розповів: «Я бачив дії [СШР], що полягали наступному: загін солдатів заходить у камеру до затриманого й знущаються з нього за допомогою бійцівського собаки. Я бачив затриманих, які страждали на серйозні ушкодження внаслідок дій СШР. Я бачив, як затриманих «обробляють», коли вони моляться, або за те, що відмовляються від ліків».
Біньям Мохамед, випущений у лютому, також описав напад СШР: «Вони майже зламали мені хребет. Хлопець згори викручував мене в один бік, хлопці, що тримали ноги, – в інший. Вони погнали мене з камери в кімнату для зняття відбитків пальців, усе ще в наручниках. Я стиснув за спиною кулаки, щоб вони не могли зняти відбитки, і вони спробували зробити це насильно. Хлопець, який тримав мою голову, запхав пальці мені в носа й викручував голову назад, ведучи її за ніздрі. Потім він засунув пальці мені в очі. Здавалося, що він намагається їх виколупати. Інший хлопець бив мене по ребрах, а ще один стискав мої геніталії. Зрештою, я не витримав і дав їм зняти відбитки пальців».
У звіті, складеному британською правозахисницею Гарет Пірс, міститься опис знущань команди СШР з громадянина Бахрейна Джуми аль-Дусарі. Ще до того, як він потрапив у Ґуантанамо, було широко відомо, що аль-Дусарі «психічно хворий». Одного разу в його камеру викликали СШР після того, як аль-Дусарі начебто образив жінку-солдата. Інший в’язень, який був свідком інциденту, описав, що трапилось: «Зазвичай команда СШР складається з п’ятьох людей. Цього разу їх було восьмеро. Коли Джума побачив, як вони підходять, він зрозумів, що щось не так, і ліг на підлогу, охопивши голову руками. Якщо ти лежиш на підлозі з руками на голові, є надія, що вони просто підійдуть і надінуть на тебе кайдани. Так вони повинні робити. Перша людина має заходити з щитом. Цього разу він відкинув щит, зняв шолом, і коли відкрились двері, забіг і всією своєю вагою стрибнув на спину Джуми, влучивши колінами якраз між лопаток. Він важив десь 110 кілограмів. Його звали Сміт. Він був сержантом. Коли він це зробив, зайшли всі інші й почали бити Джуму. Тим часом зайшла жінка-офіцер і почала бити його в живіт. Джума переніс операцію, і в животі мав металеві спайки. Бив його сержант Сміт з військової поліції. Він однією рукою його голову, а іншою кілька разів ударив в обличчя. В нього було зламано ніс. Сержант вдарив його обличчям по бетонній підлозі. Це все має бути на відео. Скрізь була кров. Коли вони його вивели, камеру промили зі шланга, і звідти витікала червона від крові вода. Ми всі це бачили».
Примусове годування як форма тортур
СШР також застосовували для примусового годування в’язнів Ґуантанамо, які оголошували голодування, зокрема, в серпні 2005 р. Одним із страйкарів був Дегайєс, який написав листа: «Я повільно помираю в цій одиночній камері, не маю ані прав, ані надії. То чому б не взяти долю в свої руки й померти за принцип?».
Уряд США стверджував, що страйкарі отримують медичну допомогу, але адвокати деяких в’язнів стверджують, що їх примусово годували за допомогою трубок «з палець завтовшки», що «розглядалися в’язнями як інструменти тортур».
За словами адвоката Джулії Тарвер, одному з її клієнтів, Юсефу аль-Шехрі, вставляли трубку так: «один [представник СШР] тримав його підборіддя, а інший відтягував голову назад за волосся, і медичний співробітник насильно вставляв трубку через ніс у горлянку» і далі в шлунок. «Для полегшення очевидно травматичної процедури не було застосовано ніякої анестезії або заспокійливого». Тарвер сказала, що через цей метод аль-Шехрі та інші блювали «значною кількістю крові».
Це було доволі боляче, але виймання трубок аль-Шехрі назвав «нестерпним», від болю він непритомнів.
За словами Тарвер, «назально-гастральні трубки [виймали], наступаючи ногою на один кінець трубки й відтягуючи назад голову затриманого за волосся; таким чином трубка болісно виймалася з носа. Потім, на виду в лікарів Ґуантанамо, охоронці вийняли трубки з одного затриманого й без будь-якої дезінфекції вставили їх у носа іншому. Коли це робили, на трубках було видно кров і шлунковий сік попереднього в’язня». Медичні співробітники, за словами Тарвер, ніяк не спробували втрутитися. Це був один із багатьох інцидентів, коли команди СШР допомагали в такому примусовому годуванні.
Інші форми опору, крім голодування, діставали брутальну відсіч. Тарек Дергуль розповів представникам Human Rights Watch, як його били команди СШР за те, що він «часто відмовлявся співпрацювати під час обшуків камери, коли вони проходили в час молитви. Одна з причин – вони знущалися з Корана. Крім того, охоронці навмисне мацали мої інтимні місця під видом обшуку».
Дергуль сказав: «Якщо я відмовлявся від обшуку камери, військова поліція викликала СШР, яка прибувала в спецназівських обладунках, з пластиковими щитами й перцевим спреєм. Вони забігали в камеру, обливали мене спреєм, пригинали донизу й нападали. Кілька разів я блював через перцевий спрей. Вони тикали пальцями мені в очі, гупали моєю головою по підлозі, били мене й зв’язували, як тварину. Часто вони запихали мою голову в унітаз.
Джамаль аль-Харіс стверджує, що був побитий п’ятьма членами команди СШР, коли відмовився від годування: «Я був наляканий тим, що вони зараз зроблять. Я бачив, як жертв [СШР] проводили перед моєю камерою. Вони були забиті, всі в синцях. Це було жахливе, але часте видовище. Вони були накручені, збуджені й агресивні. Один із них мене сильно побив, залишивши від хребта до коліна глибокий червоний слід. Я думав, це тече кров, але це просто був величезний синець.
„Oбробка” армійського сержанта першого класу Шона Бейкера
За іронією долі чи не найбільшого розголосу набув випадок катувань не когось із в’язнів Ґуантанамо, а дійсного солдата американської армії – учасника війни в Перській затоці.
В січні 2003-го сержанта Шона Бейкера направили на СШР-івський вишкіл у Ґуантанамо, під час якого він мав зображувати незговірливого в’язня. За словами сержанта Бейкера його начальник наказав йому скинути однострій та вдягнути помаранчевий комбінезон, такий які носять в’язні Ґуантанамо. На випадок, коли ситуація стане нестерпною, або він хотітиме зупинити своїх колег, він мав викрикнути кодове слово „червоне”.
Згідно зі свідченнями, даними під присягою, СШР-івці, які зайшли до його камери, гадали, що в ній сидить справжній в’язень. Ось як сержант Бейкер описує це:
«Вони схопили мене за руки й ноги, скрутили мене, на жаль, один з них ззаду взявся за мою спину та тиснув на неї, поки я лежав долілиць. Потім та сама людина підійшла до мене з іншого боку й почала душити, тиснучи мою голову супроти сталевої підлоги. Вже за скількись секунд, 20-30 секунд, це вже видавалось вічністю, бо ж я не міг дихати. Не можучи дихати, я запанікував та промовив кодове слово, яким я мав би зупинити тренування, – слово „червоне”. … Ця людина вдарила моєю головою об підлогу та продовжила душити мене. Спромігшись якимось чином ковтнути достатньо повітря, я прожебонів: „Я американський солдат, я американський солдат.”»
Сержант Бейкер каже, що його вдарили головою ще раз, – простогнавши «Я американський солдат» знову, «я почув вигуки , „Тпру! Тпру! Тпру!”, знаєте, так … ніби він намагався зупинити того іншого хлопця.»
Згідно з СіБіЕс1:
«Скривавлений та дезорієнтований Бейкер таки добрався до своєї частини. Перше, що йому спало на думку – це здобути відеокасету. „Я сказав:’ Принеси касету!’ „ – згадує Бейкер. „’У них є касета. Принеси касету!’ Начальник мого підрозділу пішов по касету.”
Зазвичай кожне тренування на Ґуантанамо знімали на відеокамеру. Таким чином запис цього тренування мав би показати, що там відбулось. Але Бейкер каже, що начальник його підрозділу повернувся, сказавши: „Касети немає.”»
Пізніше „Нью-Йорк Таймз” повідомив, що військовики «стверджують, що касету, на якій мав би бути інцидент, годі відшукати.» Після інциденту Бейкеру поставлено діагноз – черепно-мозкова травма. Він став потерпати від нападів, – іноді від 10-и до 12-и разів на день.
«Це лише один типовий випадок, при цьому було видно, що Бейкер – американець.», – каже Гортон, «Але це дає певне уявлення про те, крізь що довелось пройти в’язням Ґітмо, де умови були ще гіршими.»
„Обробка” триває й за Обами
7-го січня 2009-го року в’язень на ім’я Ясин Ісмаель, бувши в стані фрустрації, швиргонув свій чобіт всередині клітки, а якій його утримували. Охоронці розцінили це як напад на них та викликали команду СШР.
За словами захисників Ісмаеля, «Вони вдягнули на нього наручники, в той час як він не чинив жодного спротиву. Потім вони били його. Вони затуляли йому носа та рота, аж поки він не відчув, що задихається та повторно лупцювали його по ребрах та голові. Потім вони повернули Ісмаеля до його камери. Коли його повернено, один з охоронців помочився йому на голову. Пан Ісмаель був тяжко зранениий, його вухо кров’янило, залишаючи велику пляму на подушці.»
Менше, ніж за два тижні, 22-го січня, президент США ухвалив указ, що передбачав як закриття Ґуантанамо протягом року, так і перегляд статусу утримуваних там в’язнів, вимагаючи „гуманних стандартів ув’язнення”, згідно з Женевською конвенцією.
Але вже за місяць Центр Конституційних Прав оприлюднив доповідь під назвою „Умови ув’язнення в Ґуантанамо: Закон зневажають і по сей день.”, згідно з яким мордування тривають і досі. Насправді, як стверджує один з юристів Ґуантанамо, Ахмед Гаппур, його клієнти повідомляють про „збільшення масштабів знущань” відтоді як Обама став президентом, включно з „побиттями, звихненням кінцівок, вприскуванням перцевого спрею до зачинених камер, оббризкуванням перцевим спреєм туалетного паперу та насильним годуванням ув’язнених, що голодують.” – повідомляє інформагенція Рейтерс.
«Зі свого досвіду я з певністю можу сказати, що з часів інаугурації повідомлення про випадки знущань стали частішими, набагато частішими», – стверджує Гаппур.
Хоча провідні американіські медіа й зобразили цю тактику як частину системи „ери Буша”, якій Обама буцімто поклав край, але в тому, що стосується команд СШР – така інтерпритація відверто розминається з правдою. „В’язні живуть під постійним страхом фізичного насилля. Часті напади СШР-івських команд лише посилюють як цей страх так і становище, за якого охоронці будь-коли можуть вдатись до насилля, чи то у випадках, коли їх звинувачують у непослуху, чи то й без жодної видимої причини, та без пояснень.” – стверджує Центр Конституційних Прав.
На початку лютого 2009-го щонайменше 16 чоловік проводили голодування в ґуантанамському шостому таборі та відмовились залишати свої камери для „примусового годування”. Вдавшись до насилля СШР-івські команди витягли їх з камер „волочивши в’язнів, завдаючи їм побоїв, б’ючи їх ногами, викручуючи їм руки та пальці.” Потому в їхні носи ввели трубки, – один з полонених схарактеризував це як „мордування, мордування, мордування”.
В квітні Мохамадові аль-Курані, 21-річному в’язневі Ґуантанамо, що походить з Чаду, вдалося зателефонувати до Аль-Джазіри та описати останнє побиття. „Цю методу вони почали застосовувати десь так днів за двадцять перед тим як Обама прийшов до влади, і з того часу я потерпаю від неї мало не щодня,” – каже аль-Курані, „З тих пір як Обама обійняв посаду, ми так і не помітили жодного натяку на зміни.”
Аль-Джазіра повідомляє:
«Описуючи той характерний інцидент, що стався після зміни американського уряду, аль-Курані каже, що він відмовився залишати свою камеру, оскільки „вони порушували мої права”, такі як право на прогулянку, на спілкування з товаришами та право на „нормальну їжу”.
До його камери зайшла група з шести солдатів, – в захисному спорядженні та в шоломах, у супроводі ще одного солдата з камерою, та іншого – зі сльозогінним газом.
„У них була товста гумова, чи то пластикова палиця, якою вони били мене. Вони випирскали на мене щось там з два балони сльозогінного газу,” – повідомив Аль-Джазірі ув’язнений.
„Після цього я перестав говорити. З моїх очей струменіли сльози, я був майже нездатний дихати й бачити.
Знову б’ючи, вони повалили мене на землю, один з них тримав мою голову та бив нею об землю. Я заволовав до його старшого: ‘Дивись, що він робить! Дивись, що він робить!’ [але] той лише розсміявся та сказав: ‘Він виконує свою роботу.’„
Під час іншого інциденту, що стався вже після інаугурації Обами, в’язень на ім’я Хан Тумані взявся розмазувати свої екскременти по стінах камери, протестуючи таким чином проти того, як з ним поводились. За словами його адвоката, коли Тумані відмовився „прибрати свої екскременти, до його камери відряджено чисельну команду СШР, – десять охоронців, які завдали йому тяжких побоїв. Після побиття охоронці використали таку кількість сльозогінного газу, чи то якоїсь іншої отруйної речовини, що принаймні один з них блював. Внаслідок дії газу протягом наступних днів шкіра пана Тумані була червоною та пекла.”
Центр Конституційних Прав звернувся до адміністрації Обами з закликом негайно припинити застосування СШР-івських команд у Ґуантанамо. Разом з тим Гортон стверджує, що „В’язням слід надати право на відшкодування тієї шкоди, що їм було завдано.”
В той час як мордування в Ґуантанамо тривають, а впливові лідеру Конґресу від обох партій, так і Білий Дім, вперто перешкоджають призначенню незалежного спеціального прокурора, невтішним фактом є те, що сподівану справедливість жертвам американських тортур доведеться-таки шукати аж по той бік океану, – в Мадриді.
„Адміністрації Обами не слід чекати на тиск з боку світової спільноти для того, щоб захистити наші власні закони та розпочати кримінальне розслідування в США,” – каже Вінс Воррен, виконавчий директор Центру Конституційних Прав, „сподіваюсь, що судові справи в Іспанії переконають Обаму та Генерального Прокурора Еріка Голдера в тому, наскільки серйозно весь інший світ сприймає ці злочини, та засвідчать, що цю справу не вдасться ‘зам’яти’.”
15 травня 2009
Колективний переклад у мережі liva_dumka
Читайте також:
Тюрьмы свободного мира (Лилия Закирова, Андраник Мигранян, Николай Пахомов)
Як запродався Обама? (Мет Тайбі)
Інтерв’ю з Лоїком Ваканом. «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»
Спільне: журнал соціальної критики, №1: Криміналізація соціальних проблем