Журнал «Спільне», №7: Другий світ | Спільне

Редактори випуску: Денис Горбач і Тарас Саламанюк

Одна з примітних рис соціально-критичної літератури в Україні та інших східноєвропейських країнах — катастрофічно недостатній рівень «колективної саморефлексії». Описуючи місцеві реалії, тутешні автори зазвичай порівнюють їх із реаліями найрозвиненіших, найбагатших країн Західної Європи та Північної Америки, або ж «глобальної Півночі» — того, що називають Першим світом. Порівняння закономірно виходять не на користь України, і звідси «логічно» випливають прості рецепти. Взяти і скопіювати соціальні інститути та механізми, притаманні країнам, де, як ми бачимо, начебто добре живуть, щоб зажити так само добре, — без огляду на фундаментальні розбіжності в історичній траєкторії цих суспільств, на тисячі важливих соціальних та політекономічних обставин, без яких неможливий справжній аналіз.

Інші крайнощі — проводити аналогії не з розкрученим Першим, а з менш відомим Третім світом (або ж «глобальним Півднем»). Аналогії виходять не менш механістичні, тому що сумлінного соціально-критичного аналізу і тут немає: є готові штампи, які зазвичай підганяють під певну політичну позицію. Ліві радять переймати досвід прогресивних «народних демократій», праві — досвід репресивних диктатур, ліберали носяться з окремими дріб’язковими ідеями-фікс на кшталт формалізації майнових прав, реформи виборчого законодавства або зміни валютно-кредитної політики. При цьому підстави для цих порівнянь зазвичай не надаються: вважається, що вони самоочевидні.

Водночас, те, що називалося Другим світом — колишній «соціалістичний табір» — здається, нікуди не ділося. В усякому разі, ті, хто поспішає попрощатися з цим поняттям, мають спочатку аргументовано довести, чому воно перестало описувати дійсність. А для цього потрібно поглянути на цей регіон (насамперед, на Центральну та Східну Європу і країни колишнього СРСР) з висоти «пташиного польоту», спробувати виокремити та проаналізувати спільні тенденції для всіх країн, які в нього входять (а також класифікувати їхні внутрішні відмінності), визначити, чим Другий світ відрізняється від Першого та Третього (і в чому є схожість), побачити його в історичній динаміці (й окреслити перспективи цього регіону). Саме таке завдання ми ставили перед собою, готуючи випуск «Спільного», присвячений Другому світу.

Журнал починається з огляду економіки східноєвропейського регіону від британськиї дослідників Гарета Дейла і Майкла Робертса, які вписують цей регіон у світовий контекст. Про особливості регіону говорить професор Центральноєвропейського університету Дон Калб. Юрій Дергунов розглядає наявні критичні теоретичні підходи і концепції, придатні до аналізу Другого світу. Тамара Злобіна рефлексує над особливостями мистецької сцени у східноєвропейському регіоні.

У наступному розділі розташовані огляди економічних траєкторій окремих країн Другого світу протягом останніх двадцяти років. Чеська дослідниця Ілона Швіглікова показує невтішні результати неоліберальних економічних перетворень для начебто «успішної» Чехії. Дан Якопович аналізує стан справ і стратегію лівих сил у Хорватії, Андрея Живковіч оповідає коротку історію євроінтеграції регіону екс-Югославії, а Агнеш Гадьї та Адам Фабрі розмірковують над ситуацією в Угорщині. Динаміку класової боротьби в регіоні розкривають матеріали Дейвіда Оста про польську «Солідарність» і Габріеля Леві про боротьбу робітників видобувної галузі в Казахстані.

Третій розділ присвячений аналізу ситуації в Україні. Він починається з ґрунтовного тексту Марка Бойцуна, в якому автор розкриває специфічну стратегію національного розвитку, аналізує її успіхи та невдачі і робить припущення щодо подальшої політики. Олексій Вєдров докладно описує інститут «офшорів», який відіграє таку важливу роль у стратегіях «постсоціалістичних» правлячих класів, будучи ледь не наріжним каменем української економіки. Захар Попович, Володимир Іщенко та Денис Горбач продовжують на сторінках «Спільного» полеміку про характер української економіки: чи можна її вважати неоліберальною і в якому сенсі цього терміну? Якщо ні, то як її описати?

Четвертий розділ звертає увагу на суб’єктивний вимір постсоціалістичних реалій. Анастасія Рябчук аналізує феномен «євроремонту» як характерну рису «пострадянського» суспільства. Два інтерв’ю Олексія Вєдрова з українськими мігрантами розкривають суперечливі аспекти міграції з Другого світу. Станіслав Мензелевський та Ольга Папаш досліджують занепалу долю київських закладів масової фізкультури і спорту, що дісталися в спадок від Радянського Союзу.

Для рецензій ми обрали дві книги, які стосуються тематики номеру: «Кінець посткомунізму» Бориса Будена (разом з інтерв’ю із ним) робить спробу підвести риску під історією «державного соціалізму» в Східній Європі; «Історія Росії: Світ-системний аналіз» Бориса Кагарлицького і Всеволода Сергеєва намагається поєднати марксистську історичну школу Михайла Покровського та світ-системний аналіз Іммануїла Валлерстайна.

Звісно, це лише початок важкої і великої теоретичної роботи, якою поки що практично ніхто не займався, але соціально-критичний аналіз сучасного стану «постсоціалістичних» країн – це, мабуть, найважливіше завдання на сьогодні. Адже політичні висновки потрібно робити не зі скороспілих аналогій, а на основі ґрунтовного масиву серйозних досліджень. А вони ще мають з’явитися.

ЗМІСТ ВИПУСКУ

Передмова редакторів

Розділ 1. Між першим і третім світом

Перехід у Східній Європі
Гарет Дейл

Перехід від переходу
Майкл Робертс

«Напрям руху українського та російського суспільства залежить від політичної мобілізації»
Інтерв’ю з Доном Калбом

Капіталізм із прикметниками, або Критичні підходи до нових капіталізмів на периферії Європи
Юрій Дергунов

Сучасне мистецтво на межі Першого і Другого світів
Тамара Злобіна

Розділ 2. Схід Європи: реформи та опір

Поразка солідарності: гнів і політика у посткомуністичній Європі
Інтерв’ю з Дейвідом Остом

Чеська республіка: неоліберальна реформа та економічна криза
Ілона Швіглікова

Від символу неоліберальної трансформації до безнадійного провалу: Угорщина та глобальна економічна криза
Адам Фабрі