Шерон Сміт
Вперше опубліковано в: Спільне, №6, 2013: «Гендер і праця»
Шерон Сміт — американська соціалістична письменниця та активістка, авторка книг «Підземний вогонь: Історія робітничого радикалізму в США» (Subterranean Fire: A History of Working-Class Radicalism in the United States) і «Жінки та соціалізм: Есе про звільнення жінок» (Women and Socialism: Essays on Women’s Liberation).
Яким чином ми можемо покласти край пригнобленню жінок? На це питання можливо відповісти, лише поставивши інше питання: чому жінки пригноблені? Не визначивши джерело пригноблення жінок, ми не знатимемо, кого або що треба змінити. Це питання, «жіноче питання», було джерелом дискусій протягом понад століття. Карл Маркс та Фридрих Енгельс вважали, що пригноблення жінок починається з постанням класового суспільства. Їхній аналіз пригноблення жінок не був прикладений як якийсь пізніший додаток до їхнього аналізу класового суспільства, а з самого початку був невід’ємною його частиною. Коли Маркс у 1848 році писав «Маніфест комуністичної партії», ідеї жіночого звільнення вже були центральними для революційної соціалістичної теорії: буржуа дивиться на свою дружину як на просте знаряддя виробництва. Він чує, що знаряддя виробництва мають використовуватися спільно, і, звичайно, не може собі уявити нічого іншого, як те, що ця сама доля — бути спільними — спіткає і жінок. Він і не підозрює, що йдеться саме про те, щоб скасувати становище жінок як просто знарядь виробництва (Маркс 1936).
Маркс і Енгельс розробляли теорію пригноблення жінок протягом усього життя. Кульмінацією цих зусиль стала публікація у 1884 році «Походження сім’ї, приватної власності й держави» (Engels 1972). Енгельс написав «Походження…» вже після смерті Маркса, але ця праця була спільною, адже, разом із власними, він використовував детальні нотатки Маркса.
Теорія, висунута в «Походженні…», значною мірою ґрунтується на новаторських дослідженнях антрополога дев’ятнадцятого сторіччя Льюїса Генрі Моргана. Дослідження Моргана, опубліковане у 1877 році на 560 сторінках під назвою «Стародавнє суспільство», було першою матеріалістичною спробою зрозуміти еволюцію людської соціальної організації. Завдяки широким контактам із індіанцями-ірокезами в північній частині штату Нью-Йорк, він виявив систему спорідненості, яка мала зовсім інший вигляд, ніж сучасна нуклеарна сім’я. Ірокези жили у відносній рівності, а жінки мали досить велику владу. Це відкриття надихнуло Моргана вивчати інші суспільства, і в подальших дослідженнях він дізнався, що інші суспільства корінних американців, віддалені від ірокезів на тисячі миль, використовували на диво подібні структури спорідненості. Це привело його до твердження, що людське суспільство еволюціонувало крізь послідовні етапи, які ґрунтуються на розвитку «мистецтв прожиття, що змінювали одне одне» (Engels 1972: 10). Хоча деякі з антропологічних даних Моргана сьогодні застаріли, багаті дані сучасніших антропологічних досліджень дають цілком достатні докази на підтримку його основної еволюційної моделі 1.
Енгельс спирався на теорію Моргана у «Походженні…», щоб розвинути, як випливає вже з назви, теорію того, яким чином постання класового суспільства привело як до появи держави, котра представляє інтереси панівного класу в повсякчасній класовій боротьбі, так і до появи сім’ї як засобу, за допомогою якого перші панівні класи заволоділи особистим багатством і передавали його далі. Щоби повною мірою оцінити новаторський внесок роботи Енгельса (не кажучи вже про Моргана), необхідно усвідомити, що Дарвін виклав свою теорію еволюції людини лише кількома роками раніше, спершу опублікувавши «Походження видів» у 1859, а згодом — «Походження людини» у 1871. Перші рештки скелета первісної людини навіть не було виявлено до 1856 (Harman 1994: 64)! З цієї причини деякі конкретні формулювання Енгельса потребують перегляду в світлі даних, недоступних у його час.
Це жодним чином не применшує непересічного значення Енгельсового внеску. Він розробив історичний аналіз, який виявляє джерело пригноблення жінок. Разом із тим він представив стратегію подолання цього пригноблення. Не буде перебільшенням сказати, що робота Енгельса протягом останніх ста років визначала дискусію навколо походження пригноблення жінок. Більшість із тих, хто писали на тему пригноблення жінок з моменту виходу «Походження сім’ї, приватної власності і держави», або підтримували, або відкидали марксистську теорію, яку в ній виклав Енгельс. У цій статті я сподіваюся підсумувати суть його теорії та торкнутися її суперечливих моментів.
Сексистські неандертальці?
Коли лінії фронту пролягали між глибоко розбіжними точками зору, соціалісти найчастіше опинялися на самоті, кидаючи виклик припущенню про те, що пригноблення жінок зумовлено, більшою чи меншою мірою, тривалою чоловічою потребою домінувати та утискати жінок. Цього припущення дотримуються і традиційні чоловічі шовіністи, намагаючись довести існування в чоловіків неясно визначеної тенденції домінувати над жінками (а також неясно визначеної тенденції жінок піклуватися, і, таким чином, коритися домінуванню), і багато феміністок, що намагаються довести майже те саме. Цей аргумент рідко є чисто біологічним питанням рівнів тестостерону. Тим не менше, прямо під поверхнею таких дискусій ховаються прямі чи непрямі припущення щодо біології та людської природи 2.
Діапазон конкретних пояснень пригноблення жінок дуже широкий — деякі з них цілком безглузді, а більшість радше засновані на простій спекуляції, ніж на твердих доказах. Найпоширеніші теорії ґрунтувалися на припущенні, що більша фізична сила чоловіків змушує їх бути більш агресивними (вочевидь, згідно з такою логікою, чоловіки домінують над жінками просто тому, що можуть). Знайомий з дитинства образ волохатих неандертальців, які тягають своїх жінок за волосся від печери до печери, напевно, заснований на цьому помилковому біологічному припущенні.
Велика частка дебатів про походження пригноблення жінок проходила всередині галузі антропології, вивчення людських суспільств. Далеке від об’єктивної науки, антропологічне дослідження несе в собі весь суб’єктивний багаж власних культурних упереджень дослідника. Найбільш очевидним є чоловічий шовінізм, який панував у науковому полі ще кількадесят років тому і змушував більшість антропологів припускати, що більшість важливих функцій у будь-якому суспільстві виконували чоловіки. Елеанор Бьорк Лікок зацитувала у своїй книжці «Міфи чоловічого домінування» один чіткий приклад цього з уривку за авторства антрополога Робіна Фокса, ніби написаного лише для чоловічої аудиторії: адже як у поведінці, так і в анатомії сила нашого родоводу полягає у відносно узагальненій структурі. Саме через те, що ми не спеціалізувалися, як наші родичі-бабуїни, ми й мали винаходити рішення, пов’язані з контролем та обміном самиць (Burke Leacock 1981: 17).
Допоки жіночий рух кінця 1960-х не почав опиратися чоловічому шовінізму, сексистські припущення служили основою для широких узагальнень. Клод Леві-Строс, провідний антрополог структуралістської школи, навіть доходить до твердження, що «людське суспільство […] є в першу чергу чоловічим суспільством». Він пише, що «обмін жінками» є «практично універсальною» особливістю людського суспільства, в якому чоловіки отримують жінок від інших чоловіків — батьків, братів та інших родичів-чоловіків. Понад те, він заявляє, що «через глибоку тенденцію до полігамії, яка існує серед усіх чоловіків, кількість доступних жінок завжди здається недостатньою». Таким чином, «найбільш бажані жінки повинні складати меншість». Через це «попит на жінок є дійсним фактом, або ж, по суті, завжди перебуває в стані нерівноваги та напруги» (Burke Leacock 1981: 215231) 3. Згідно з Леві-Стросом, таким чином, жінки були пасивними жертвами чоловічої сексуальної агресії з самих початків людського суспільства.
Cхожим чином західні спостерігачі часто приносили з собою свої культурні упередження (часто серед них і культурний шовінізм), коли вивчали мисливсько-збиральницькі або городницькі суспільства. Звичаї вони вимірювали за західними критеріями замість того, щоб спробувати зрозуміти унікальну систему цінностей певної культури. Наприклад, поширена практика ескімоських жінок спати з гістьми-чоловіками часто інтерпретується як зразок їхнього низького статусу — статусу жінок, запропонованих як власність у якості подарунка. Однак це може бути, а може й не бути правдою. Як вказує Лікок, це є «етноцентричним прочитанням, яке припускає, що жінка (оскільки вона не мала б) не насолоджується сексуальною грою ні з ким, крім її «справжнього» чоловіка, і яке відмовляється взяти до уваги, що розмаїття сексуальних відносин є цікавим для жінок (там, де вони не обмежені всілякими табу) так само, як і для чоловіків» (Engels 1972: 31). Сам по собі цей сексуальний звичай мало говорить про статус жінок в ескімоському суспільстві сьогодні, коли воно достатньо інтегроване до капіталістичної системи, — не кажучи вже про те, яким статус жінок був історично.
Не бракує теорій, які накладають риси докласового світу на суспільства, що десятиліттями або навіть століттями перебували під колоніальним пануванням. Марвін Герріс, який написав серію популярних книжок про походження людських суспільств, є типовим прикладом письменника, що займається такими спекуляціями. Теорія Герріса спирається на його припущення, що «панування чоловіків» є прямим наслідком воєн та інфантициду дівчат, який, пише він, ранні суспільства практикували, щоб запобігти зростанню населення, що виснажило б довкілля. Проте він зауважує: «На жаль, дані, необхідні для перевірки моїх передбачень про зв’язок між збільшенням і зменшенням інтенсивності воєнних дій та зростанням і поділом конкретних сіл, ще не були зібрані». Втім, брак емпіричних доказів жодним чином не послаблює його ентузіазму стосовно гіпотези.
Крім того, Герріс дійшов багатьох своїх висновків, спираючись на власне дослідження групи войовничих яномамо, що живуть на кордоні між Бразилією та Венесуелою, у яких чоловіки жорстоко домінують над жінками. Однак, як відзначали інші автори, інші групи яномамо є досить мирними. Крім того, найімовірніше, ця група яномамо не мала такої схильності до війни аж до 1758 року, коли відбилася від першої групи іспанських і португальських дослідників, що шукали рабів, — іншими словами, аж до настання колоніалізму (Harris 1977: 71-72; Burke Leacock 1981: 198; Coontz and Henderson 1986: 17-18).
Феміністичі викривлення
Багатьох феміністичних авторок так само можна звинуватити у підпасовуванні доказів під теорію. Наприклад, Шеррі Ортнер у праці «Чи є жінка для чоловіка тим, чим природа є для культури?» стверджує, що історично здатність жінок народжувати приводила їх ближче до «природи», тоді як здатність чоловіка до військових дій дозволяла їм домінувати в області «культури». Виходячи з цього, вона робить широке узагальнення, що «скрізь, у будь-якій відомій культурі, жінок вважають у чомусь нижчими за чоловіків». Але в неї не достатньо доказів — а ті, які вона має, далеко не є надійними. Наприклад, вона посилається на дослідження матрилінійного індіанського суспільства племені кроу, проведене у 1930-х роках. Хоча Ортнер визнає, що в багатьох аспектах жінки кроу займають позиції з відносно високим рівнем влади, вона згадує табу кроу стосовно жінок під час менструацій як доказ того, що ті все одно розглядаються як нижчі. Серед усього іншого, жінкам під час менструацій не дозволено торкатися поранених чоловіків або чоловіків, які виходили у військовий похід (Ortner 1974: 69-70).
Цю досить звичну для примітивних суспільств практику ізоляції жінок під час менструацій феміністки часто подають як доказ того, що жіночі репродуктивні сили повсюдно є джерелом страху і презирства. Але це не так. Для початку, деякі мисливсько-збиральницькі суспільства взагалі не мають менструальних табу. В інших же чоловіки намагаються імітувати репродуктивні сили жінок. І, як зазначили Стефані Кунц та Піта Гендерсон, така інтерпретація менструальних табу залишає «враження, що жінки [розглядають як] нечисті або злі, замість визнання того, що певні речовини, як-от кров, вважають небезпечними, незалежно від того, пролиті вони чоловіком або жінкою» в багатьох суспільствах (Coontz and Henderson1986: 12-13).
Варто зауважити, що деякі феміністичні антропологині — особливо соціалістки-феміністки, як цитовані вище Кунц і Гендерсон — зробили внесок в історичне розуміння пригноблення жінок і в деяких випадках допомогли далі розвинути теорію Енгельса 4. А деякі антропологині-феміністки здобули багато даних, які допомогли обґрунтувати твердження Енгельса про існування докласових егалітарних суспільств, — наприклад, вивчення суспільства !кун у Південній Африці, яке провела Патрисія Дрепер, і дослідження ірокезів Джудит Браун.
Але в чистому вигляді значна частина феміністичної теорії спирається на не більше ніж припущення, коло яких обмежене лише фантазією їхніх авторок. Залежно від того, хто пише, чоловіки домінують над жінками, бо зневажають жінок через їхню здатність народжувати дітей, — або ж тому, що вони заздрять здатності жінки до дітородіння. Чоловіки пригноблюють жінок, бо колись давно жінки сформували потужний матріархат, пізніше повалений, — або ж тому, що чоловіки завжди представляли тиранічний патріархат. Герда Лернер у своїй книзі «Створення патріархату» стверджує: «Феміністки, починаючи з Симони де Бовуар…, [пояснювали пригноблення жінок] як викликане або чоловічою біологією, або чоловічою психологією». Вона переходить до опису низки феміністичних теорій, кожна з яких межує з нісенітницею: «Таким чином, С’юзен Браунміллер вважає здатність чоловіків ґвалтувати жінок такою, що зумовлює їхню схильність ґвалтувати жінок, і показує, як це призвело до домінування чоловіків над жінками та чоловічої вищості. Елізабет Фішер винахідливо стверджує, що «одомашнення тварин […] привело чоловіків до ідеї ґвалтування жінок». Вона вважає, що бруталізація та жорстокість, пов’язана з одомашненням тварин, призвела до чоловічого сексуального домінування та інституціалізованої агресії. Пізніше Мері О’Браєн докладно пояснила походження чоловічого домінування через ідею існування в чоловіків психологічної потреби компенсувати свою неспроможність народжувати дітей через конструювання інституцій домінування, і, як і Фішер, віднесла це «відкриття» до періоду одомашнення тварин» (Lerner 1986: 46).
Марксистський метод
Марксистська теорія підходить до питання пригноблення жінок по-іншому — з матеріалістичної точки зору. Вона ґрунтується не на спекуляціях, а на зведенні докупи того, що ми справді знаємо про еволюцію людського суспільства. Найголовніше: ми знаємо, що жінки не завжди страждали від пригноблення — насправді докази свідчать, що в деяких більш примітивних суспільствах жінки були рівні з чоловіками. І тільки нещодавно в еволюції людських істот соціальна позиція жінок впала порівняно з позицією чоловіків.
У своєму вступі до першого видання «Походження…» Енгельс пояснює матеріалізм таким чином: Матеріялістичний погляд визнає за основний момент історії піддержання й продовження безпосереднього життя; це виявляється у продукції миттьових засобів, цебто їжі, одіжи, житла й потрібних для їх виготування знарядь, і в народженні нащадків, у продовженні роду 5.
Та марксизм є і матеріалістичним, і діалектичним. Він ґрунтується на розумінні історії, яке бачить людей як водночас 1) продукти природного світу, 2) істот, здатних взаємодіяти зі своїм природним оточенням, змінюючи в цьому процесі себе та навколишній світ.
Щоправда, існують деякі речі, яких ми не можемо знати про ранні людські суспільства, бо про них не залишилося письмових згадок. Тим не менше, вивчаючи інструменти, кістки та інші копалини, можна побачити, що відрізняло наших людських предків від мавп. У першу чергу це була їхня здатність планувати власні дії, щоб отримати більший контроль над природою. Це дозволяло їм видобувати засоби прожиття у ширшому діапазоні кліматичних умов та обставин — процес, який Маркс і Енгельс назвали працею. У своїй незавершеній статті «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину» Енгельс пише: «У певному сенсі, ми маємо сказати, що праця створила саму людину» (Енгельс 1925). Крис Гармен стверджував, що мавпи генетично запрограмовані вузько, що дозволяє їм поводитися лише відповідно до обмеженого діапазону довкіль, тоді як нас [людей] характеризує саме величезна гнучкість поведінки, яка дозволяє нам, фактично єдиним у світі тварин, процвітати в будь-якій частині земної кулі. Це фундаментальна відмінність між нами та сучасними мавпами. Так, горил не знайдеш поза тропічними лісами, шимпанзе — за межами заліснених регіонів Африки на південь від Сахари, гібонів — поза верхівками дерев Південно-Східної Азії, орангутангів — за межами кількох островів в Індонезії; на відміну від них, люди спроможні були жити у широкій смузі Африки, Європи та Азії щонайменше півмільйона років. Наша генетична «особливість» полягає якраз у тому, що ми не спеціалізовані, не обмежені жодним колом інстинктивної поведінки (Harman 1994: 88) 6.
Включення м’яса до раціону означало, що стародавні люди могли вижити в набагато ширшому діапазоні кліматичних умов, тому вони змогли поширитися по всьому світу. Необхідність планування в полюванні та інших видах діяльності, своєю чергою, зумовила координацію та вербальну комунікацію, що спричинило розвиток гортані. Виготовлення інструментів потребує вправності рук та інтелекту, а це мало наслідком розвиток рук та збільшення головного мозку. Людська анатомія, таким чином, еволюціонувала відповідно до «потреб» трудового процесу. Але трудовий процес, своєю чергою, просувався ще далі, відповідно до еволюції людської анатомії, — приводячи до поліпшення інструментів та інших продуктів, що застосовуються для опанування навколишнього середовища та більш складних форм спілкування. Як сказав Енгельс, «таким чином, рука є не лише органом праці, а і її продуктом» (Енгельс 1925). Такий самий хід розвитку стосується і людського суспільства в цілому.
Первісний комунізм
До класового суспільства ідея строго моногамного співжиття чоловіків та жінок разом із їхнім нащадком — нуклеарна сім’я — не була відома людському суспільству. Нерівність теж не була відома. Протягом понад двох мільйонів років люди жили в групах, що складалися переважно з кровних родичів, в умовах відносної рівності. Розуміння цього є важливою складовою марксистської теорії, хоча багато ранніх свідчень про це походили з ненадійних джерел — від єзуїтських місіонерів сімнадцятого-вісімнадцятого століть, що занотовували свої спостереження за корінними американськими культурами, з якими вони стикалися.
Здебільшого єзуїти були приголомшені рівнем рівності, який вони виявляли — зокрема сексуальною свободою та рівністю між жінками та чоловіками. Один єзуїт після зустрічі з індіанцем монтаньєнаскапі зі Східної Канади повідомляв: «Я сказав йому, що для жінки недостойно любити будь-кого, крім свого чоловіка, і що через це лихо він сам не впевнений, чи присутній тут його син справді є його сином». Але наскапі були так само приголомшені. Чоловік відповів: «Це не має значення. Ви, французи, любите лише власних дітей; ми ж любимо всіх дітей нашого племені» (Енгельс 1925).
Єзуїти засвідчили свою невіру в те, що індіанці ніколи не мали та, вочевидь, і не хотіли мати жодної соціальної ієрархії. Показовим є коментар отця Поля Ле Жена з описом наскапі, написаний у 1634 році: вони «жодною мірою не можуть терпіти тих, хто, як здається, бажає заволодіти перевагою над іншими; вони вважають чеснотою певну м’якість або апатію».
Ле Жен та інші місіонери прагнуть, звісно, змінити цей стан речей. «На жаль,— скаржиться він,— якби тільки хтось зміг зупинити блукання дикунів і дати одному з них владу панувати над іншими, ми могли б у короткий термін їх навернути і цивілізувати». Але було багато перешкод. «Оскільки вони не мають ні політичної організації, ні служб, ні звань, ні влади, адже вони підкорюються лише вождю по добрій волі, — то вони ніколи не вбиватимуть одне одного, щоб здобути ці почесті. Також, оскільки вони задоволені простим життям, жоден із них не віддасться дияволу, щоб заволодіти багатством» (Engels 1972: 22, 35).
Льюїс Генрі Морган після тривалого періоду проживання серед ірокезів у своєму рідному штаті Нью-Йорк зробив висновок, що система спорідненості, яку використовували ірокези, простежувала всі родоводи по лінії матері, а не батька (матрилінійне походження, на противагу патрилінійному). Вивчаючи інші суспільства (для початку інші культури американських індіанців), Морган почав здобувати докази того, що людська соціальна організація еволюціонувала відповідно до змін у тому, як люди забезпечували своє прожиття. Він виділив три окремих періоди, кожен з яких є прогресивним етапом суспільного розвитку. Він назвав їх «дикунство», «варварство» та «цивілізація», що відображає термінологію вікторіанського періоду. Відтоді назви змінилися, але основні принципи залишаються чинними: етап, який він назвав «дикунством», відноситься до мисливсько-збиральницьких суспільств; «варварство» — це етап, на якому переважало сільське господарство, спершу підсічно-вогневе, або городницьке, а згодом — з використанням передових технологій, таких як плуг і широкомасштабна іригація; «цивілізація» — досі застосовуваний термін, який відноситься до розвитку міського суспільства та початків промисловості.
Дослідження Моргана допомогли підтвердити точку зору, яку довго поділяли Марк і Енгельс, — що класовому суспільству передував «первісний комунізм». Але також воно допомогло Енгельсу достеменно з’ясувати, як пригноблення жінок постало пліч-о-пліч із настанням класового суспільства. Уважне вивчення ірокезів, яке провів Морган, показало дві речі: 1) ірокезькі жінки та чоловіки мали жорсткий статевий поділ праці; але 2) жінки були рівнею чоловікам, маючи повну автономію у виконанні обов’язків та владу приймати рішення всередині суспільства в цілому 7.
Жінки-старійшини брали участь в обговореннях ради для ухвалення рішень. Як зауважив один спостерігач у дев’ятнадцятому столітті, «вони здійснювали негативну владу, або те, що ми називаємо правом вето, у важливих питаннях проголошення війни. Вони також мали право втручатися в питання укладення миру». Як зазначає Джудит Браун, через те, що жінки контролювали висівання та вирощування рослин, їм належала велика влада, навіть влада над діяльністю чоловіків: матрони контролювали роздачу їжі не лише в домашній сфері. Постачаючи важливу для чоловічої діяльності — полювання, війни й нарад — провізію, вони могли до певної міри контролювати її. Тому, пише Рендл, «непрямо також зазначається, що жінки могли перешкодити або навіть запобігти військовому походу, який вони не підтримували, не віддаючи запасів сушеної кукурудзи, а також мокасинів, які були необхідні воїнам» (Brown 1975: 240, 249).
Отже, роль жінок у виробництві надавала їм — особливо жінкам-старійшинам — значну політичну владу всередині суспільства в цілому. Дані Моргана та інших про ірокезів самі по собі доводять, що пригноблення жінок існувало не в усіх людських суспільствах. Але варто зазначити, що нещодавні дослідження надали безліч прикладів, які показують, що в докласових суспільствах жінки були відносно рівні з чоловіками (Brown 1975; Coontz and Henderson 1986; Dahlberg 1981).
Наприклад, дослідження людей племені !кун у пустелі Калахарі приводять до аналогічних висновків. Патрисія Дрепер виявила, що в мисливсько-збиральницьких суспільствах !кун жінки вносили стільки ж, якщо не більше, їжі до спільного запасу. Вона описує дві статі як такі, що живуть у повній рівності, зазначаючи: «Серед !кун вкрай низький рівень культурної терпимості до агресивної поведінки будь-кого, чоловіка чи жінки. У суспільствах, де цінується агресивність та домінування, така поведінка непропорційно представлена чоловіками, а жінки є [її] звичними об’єктами, в результаті чого знижується їхній статус. Жінки !кун не перебувають у пастці цього виміру статево-рольової взаємодоповнюваності. Вони зазвичай демонструють стримані манери, але так само поводяться і чоловіки» (Draper 1975: 91).
Постання класового суспільства
Еволюція людини тривала надзвичайно довго — мільйони років. Найперші предки людини (Homo habilis), імовірно, з’явилися близько двох мільйонів або більше років тому, тоді як сучасні з анатомічного погляду люди (Homo sapiens sapiens) з’явилися не раніше ніж 200-100 тисяч років тому. Найбільш ранні форми сільського господарства виникають не раніше ніж 10 тисяч років тому, і лише протягом останньої тисячі років людське суспільство переживає набагато швидший технологічний розвиток (Harman 1994: 96-98).
Протягом більшої частини людської історії було неможливо накопичити багатство; не було й мотивації це робити. По-перше, не було б місця для його зберігання. Люди спершу жили в кочових стадах — мисливсько-збиральницьких суспільствах, — виживаючи завдяки певному поєднанню збирання ягід, корінців та інших рослинних продуктів з мисливством або рибальством. У більшості суспільств не було жодного сенсу працювати більше, ніж кілька годин на день, які займало виробництво всього необхідного для прожиття. Але навіть у перших суспільствах, які перейшли до городництва, було насправді неможливо виробляти набагато більше за те, що мало бути негайно спожито членами групи.
З появою більш просунутого сільськогосподарського виробництва — за рахунок використання плуга й/або передових методів іригації — та започаткуванням осілих спільнот у деяких суспільствах люди змогли видобувати з довкілля більше, ніж потрібно для прожиття. Це призвело до першого накопичення надлишку, або багатства. Як стверджує Енгельс у «Походженні…», «воли, запряжені в плуг, зроблений із заліза, дали змогу обробляти багато землі, перейти до польовництва і, в тодішніх умовах, необмежено збільшити життьові засоби» (Енгельс 1925). Це був поворотний момент для людського суспільства, адже це означало, що з часом виробництво заради споживання могло бути замінене виробництвом заради обміну, і, зрештою, виробництвом заради вигоди — що призвело до постання перших класових суспільств приблизно шість тисяч років тому (спершу в Месопотамії, кількасот років потому — у Єгипті, Ірані, долині Інду та Китаї) (Harman 1994: 120-121).
Енгельс стверджував, що класове суспільство принесло з собою зростання нерівності — між правителями й керованими, а також між чоловіками та жінками. Спершу надлишок розподіляли між усім кланом — отже, багатство не накопичувалося в жодного окремого індивіда чи групи. Однак згодом, мірою того як осілі спільноти зростали та ускладнювали соціальну організацію, і, найголовніше, зростали надлишки, розподіл багатства став нерівним — а невелика кількість людей піднялася над рештою населення в багатстві та владі.
Статевий поділ праці в класовому суспільстві
Суть Енгельсової теорії пригноблення жінок ґрунтується на зв’язку між статевим поділом праці та способом виробництва, що зазнав фундаментальних перетворень із постанням класового суспільства. У мисливсько-збиральницьких та городницьких суспільствах існував статевий поділ праці — строго визначений набір обов’язків для жінок і чоловіків. Але обидві статі мали високий рівень автономії у виконанні цих завдань. Понад те — і про це ми дізналися з часів Енгельса — жінки в мисливсько-збиральницьких суспільствах не просто здобували багато харчів для групи, але, у багатьох випадках, забезпечували більшість харчів (Sacks 1975: 211-212). Тож жінки у докласових суспільствах могли поєднувати материнство і продуктивну працю — насправді не було жорсткого розмежування між репродуктивною та продуктивною сферами. У багатьох випадках жінки могли носити маленьких дітей із собою під час збирання чи саджання рослин, або ж на кілька годин залишати дітей з іншими дорослими. Крім того, багато продуктів могли вироблятися безпосередньо в домашньому господарстві. Оскільки в цих докласових суспільствах жінки займали центральне місце у виробництві, не існувало систематичної нерівності між статями, зокрема літні жінки мали відносно високий статус.
Усе це змінилося з розвитком приватної власності. Відповідно до статевого поділу праці, чоловіки, як правило, відповідали за важчі сільськогосподарські роботи, такі як орання, оскільки вагітним жінкам або годувальницям воно давалося складніше і могло загрожувати малим дітям, яких носили з собою. Понад те, оскільки традиційно (хоча й не виключно 8) полюванням на велику дичину займалися чоловіки, знову ж таки, мало сенс саме їм наглядати за одомашненням худоби. Енгельс стверджував, що одомашнення худоби передувало використанню плуга в сільському господарстві, хоча зараз вважається, що ці два процеси розвивалися одночасно (Енгельс 1925). Але це не зменшує правильності його пояснення того, чому нагляд за худобою дістався чоловікам.
Мірою того як домогосподарство переставало бути місцем виробництва, роль відтворення суттєво змінилася. Зрушення в бік сільськогосподарського виробництва різко збільшило продуктивність праці. Це, своєю чергою, збільшило попит на працю — що більшою є кількість робітників у полі, то більший надлишок. Таким чином, на відміну від мисливсько-збиральницьких суспільств, які прагнули зменшити кількість нащадків, аграрні суспільства прагнули максимізувати репродуктивний потенціал жінок, щоб родина мала більше дітей для допомоги в полі. Отже, в той час як чоловіки грали дедалі більш виняткову роль у виробництві, жінки змушені були відігравати набагато важливішу роль у відтворенні.
Жорсткий статевий поділ праці залишився незмінним, але домогосподарство втратило свою роль у виробництві. Сім’я не служила більше ні для чого, крім репродуктивної функції — як така, вона стала економічною одиницею споживання. Жінки опинилися в пастці своїх індивідуальних родин як відтворювальниці суспільства, відрізані від виробництва. Ці зміни відбулися спершу у власницьких родинах, першому панівному класі. Але врешті-решт нуклеарна сім’я стала економічною одиницею суспільства в цілому.
Важливо розуміти, що ці зміни відбулися не за одну ніч, а протягом періоду в тисячі років. Крім того, жадібність спершу не була причиною нерівного розподілу багатств. Так само чоловічий шовінізм не є причиною того, що влада перейшла до рук (деяких) чоловіків, а статус жінок різко впав. Немає жодних доказів (і жодних підстав припускати), що жінок присилували до такої ролі чоловіки. Для власницьких сімей більший надлишок був би в інтересах усіх членів домогосподарства. Енгельс сказав про перших чоловіків-«власників» одомашненої худоби: «Не викликає сумнівів те, що ми не повинні сприймати його як власника в сучасному розумінні цього слова». Він володів своєю худобою в тому ж значенні, у якому він володів іншими знаряддями, необхідними для виробництва їжі та інших предметів першої необхідності. Але «родина не розмножувалася так швидко, як худоба» (Енгельс 1925). Випуск сільськогосподарської продукції також різко збільшувався — частину треба було зберегти для прогодування спільноти у випадку поганого врожаю, а частину можна було обміняти на інші товари.
Очевидно, не в усіх суспільствах світу послідовні зміни у способі виробництва відбувалися однаково. Особисті знання Енгельса були величезними, але обмеженими Німеччиною та класичними середземноморськими й азійськими суспільствами. Щоб оцінити неєвразійські суспільства, він спирався передусім на дані Моргана. Так само зміни в способі виробництва не ведуть автоматично до точно таких самих змін у репродукції. Наприклад, інцест між братами й сестрами залишався вельми поширеним у Давньому Єгипті, тоді як був заборонений у більшості порівняно розвинених класових суспільств. Але, як вважає Елеанор Берк Лікок, з часів Енгельса «археологічні дослідження подали незаперечну картину розвитку людства від «диких» мисливців до «варварських» землеробів, і, нарешті, до «цивілізацій» стародавнього Сходу» (Engels 1972: 16-17).
Також, як пише Крис Гармен, «конкретний шлях від мисливства-збиральництва через городництво та аграрні суспільства до цивілізації суттєво варіювався від одного суспільства до іншого». Але, попри розбіжні форми, у яких поставало класове суспільство, ми не повинні забувати про великі схожості між різними суспільствами. Скрізь на початку був первісний комунізм. Скрізь, щойно формувалися осілі землеробські суспільства, деякі роди, старійшини родів чи «великі люди» могли почати набувати авторитету завдяки своїй ролі проведення перерозподілу невеликих надлишків у інтересах усієї групи. Скрізь зі зростанням надлишків невелика частина суспільства здобувала контроль над більшою часткою суспільного багатства, що ставило її у становище, коли вона могла почати кристалізуватися в соціальний клас (Harman 1994: 125).
Старі форми організації громад не перетворилися за одну ніч, і в різних суспільствах вони перетворювалися по-різному. Але вони перетворилися. Щедрість, притаманна первісним комуністичним суспільствам, у яких обмін подарунками був центральною частиною соціального життя, якісно змінилася в умовах нерівності. Дарування традиційно було взаємним обміном. Але якщо дарувальник багатий, у той час як отримувач не має власності, останній не може відповісти взаємністю. За таких умов дарувальник легко може стати експлуататором або збирачем податків. Щойно з’являються класи, вождь, який мав незначну владу або не мав влади взагалі у збиральницькій групі, може легко стати жерцем або бюрократом і вивищитися над рештою суспільства. А людина, яка володіє кількома головами худоби або родючою ділянкою землі, може, за певних умов, стати багатим і могутнім землевласником.
Карен Сакс підсумовує вплив приватної власності на загальне становище жінок у суспільстві: приватна власність змінила відносини між чоловіками та жінками всередині домогосподарства лише тому, що також радикально змінила політичні та економічні реалії у суспільстві загалом. Для Енгельса новий достаток завдяки одомашненим тваринам означав, що існує надлишок товарів, доступних для обміну між виробничими одиницями. З часом виробництво чоловіками товарів спеціально для обміну розвинулося, розширилося і витіснило виробництво домогосподарствами товарів для вжитку… Коли виробництво для обміну перевершило виробництво для споживання, воно змінило природу домогосподарства, значення в ньому жіночої праці, а отже, і становище жінок у суспільстві (Sacks 1975: 216-217).
Нуклеарна сім’я: корінь пригноблення жінок
Саме за таких обставин почала формуватися моногамна нуклеарна сім’я — сім’я, як ми її знаємо. Сучасна сім’я виникла лише з однією метою: передавати приватну власність у формі спадщини від одного покоління до іншого. Усі романтичні образи «справжньої любові», які відтоді допомогли ідеалізувати шлюб у сучасному суспільстві, не можуть змінити того факту, що шлюб, по суті, є майновими відносинами. Більшість людей засвоюють це дуже ясно, якщо опиняються в суді при розлученні.
Матеріальне коріння нуклеарної сім’ї в класовому суспільстві було з самого початку абсолютно зрозумілим для Маркса й Енгельса. У 1846 році в «Німецькій ідеології» вони стверджували, що зі скасуванням приватної власності «ліквідація сім’ї є самоочевидною» (Marx 1964: 40). Енгельс розумів лицемірство шлюбу сучасного йому панівного класу і супроводжуване ним приниження жінок. У «Походженні…» він описує шлюб панівного класу як, зазвичай, «нестерпучу нудьгу супружнього співжиття, що його прийнято називати сімейним щастям» (Енгельс 1925). Але, найголовніше, Енгельс також простежив історичне постання родини як майнових відносин, які розвивалися одночасно з класовим суспільством. Він продемонстрував цей зв’язок, показуючи значення слова «сім’я» в Римській імперії: «Поняття родини familia не відповідало на початку ідеалові філістерів, що склався з сентименталізму і родинних чвар; у римлян на початку словом familia означали не подружжя і його дітей, а тільки рабів. Familus — це дворовий раб, а familia — зібрання рабів, що належать одному панові. Ще за часів Гая familia id est patrimonium (цебто частину спадщини) передавалося по заповіту. Це слово вигадали римляни для означення нового суспільного організму, де голові, під покривалом римської батьківської влади, було поневолено жінок, дітей і рабів, і мав той голова право життя й смерти над ними» (Енгельс 1925).
Цитуючи Маркса, Енгельс додає: «В сучасній родині лежить зародок не тільки рабства (servitus), але й кріпацтва, бо служба його тісно зв’язана з хліборобством. В цій формі родини полягає зародок суперечностей, що згодом широко розвинулись так в суспільстві, як і в державі» (Енгельс 1925).
Але, як зазначає Енгельс, існували й інші суперечності між більш раннім комунальним суспільним устроєм та новим класовим суспільством. Багатство належало чоловікам, але оскільки більшість суспільств були матрилінійними, спадщина передавалася по материнській, а не батьківській лінії. Понад те, без строгої моногамії чоловік не міг бути впевненим, що діти його дружини є також і його власними. Енгельс пише: «Але в міру збільшення багатства зростало значення чоловіка в родині за рахунок жінчиного значіння, і в ньому народилося бажання скористуватися з цього значіння для зміни тодішнього порядку наслідування на користь своїх дітей.Але досягнути цього не можна було, не знищивши матернього права. Материнське право, таким чином, мало бути повалено — і воно було повалено» (Енгельс 1925).
Енгельс зауважує, що оскільки перетворення сім’ї сталося в доісторичні часи, ми не можемо знати, як і коли воно відбулося; «але що такий переворот справді був, це цілком доводять зібрані Бакофеном сліди матернього права» (Енгельс 1925). Тут Енгельс, імовірно, перебільшує. Правда, що суспільства, які аналізував він (і Морган), як правило, були матрилінійними. Але ірокези біли відносно просунутим городницьким суспільством. Енгельс зробив помилковий висновок, буцімто, відповідно до теорії еволюції, це неминуче означало, що всі найперші мисливсько-збиральницькі суспільства були матрилінійними. Це твердження неможливо підтвердити або спростувати, адже не існує письмових свідчень. Хоча й доцільно припускати, що деякі ранні людські суспільства були матрилінійними, ми не можемо вважати, що всі вони організовували структури спорідненості у цей спосіб (Harman 1994: 130-132).
Але питання про те, чи були всі ранні суспільства матрилінійними, не настільки важливе, як може здатися. Що є безперечним, так це те, що настання класового суспільства принесло з собою загальне зрушення в бік патрилінійності — і, що більш важливо, роль чоловіків як «голів» своїх домогосподарств. Енгельс, безсумнівно, правий (і сьогодні тому більше підтверджень, ніж у його час), що поява нуклеарної сім’ї принесла з собою приниження жінок, невідоме в докласових суспільствах. Енгельс зауважував: «Знищення матернього права було всесвітньоісторичною поразкою жінки. Чоловік став паном і в хатньому господарстві, жінку було принижено, поневолено, вона стала рабиня чоловікової хіті та простий інструмент дітонародження… Щоб забезпечити жінчину вірність, а значить, і законність дітей, жінка підлягає необмеженій владі чоловіка: убиваючи її, він лише користується своїм правом» (Harman 1994: 125, 120-122).
Те, що поява сім’ї була наслідком — а не причиною, як вважають деякі феміністки — появи класів, є центральним аргументом Енгельсової теорії. Елеанор Берк Лікок описує те, як сучасна сім’я сформувалася у відповідь на потреби нового класового суспільства: відділення сім’ї від клану та інституція моногамного шлюбу були соціальними виявами розвитку приватної власності; так звана моногамія надала засоби, за допомогою яких власність могла успадковуватися індивідуально. А приватна власність для деяких означала відсутність власності для інших, тобто появу відмінних відношень до виробництва з боку різних соціальних груп. Основа формулювання Енгельса полягає в тісному зв’язку між появою сім’ї як економічної одиниці, в якій домінують чоловіки, і цим розвитком класів (Engels 1972: 41).
Понад те, Енгельс висуває переконливе пояснення того, чому жінки, а не чоловіки, виявилися пригнобленою статтю. Багато авторів, котрі приймають Енгельсів аналіз появи нуклеарної сім’ї, тим не менш, зазначали, що він не пояснює гендерну нерівність. Це призвело до пошуку конкретних пояснень — зокрема про роль чоловіка у війні чи торгівлі. Але, як зазначають Кунц і Гендерсон, «існування відокремлених статевих сфер цілком може призвести до чоловічого домінування, якщо чоловіча сфера розширюється за рахунок жіночої, але більшість зареєстрованих випадків такого підриву — від війни, міграції, торгівлі, або культурної напруги — є результатом контакту з уже нерівними й агресивними суспільствами» (Coontz and Henderson 1986: 119).
Аналіз Енгельса прямолінійний — він може потребувати подальшого розвитку, але суть його очевидна. Статевий поділ праці, який існував у докласових суспільствах, коли панівним способом виробництва було виробництво для споживання, не несе з собою жодних натяків на гендерну нерівність. Жінки були в змозі поєднувати свої репродуктивні та продуктивні ролі, так що обидві статі могли виконувати продуктивну працю. Але з постанням класового суспільства, коли стало домінувати виробництво для обміну, статевий поділ праці допоміг підірвати рівність між статями. Виробництво та торгівля дедалі частіше відбувалися поза домогосподарством; таким чином, сім’я стає в першу чергу репродуктивною сферою. Кунц і Гендерсон стверджують: дедалі більша потреба в перерозподілі (як усередині локальних груп, так і між ними) та зумовлені цим політичні завдання мають такі наслідки для статевих ролей, що ці політичні ролі часто виконують чоловіки, навіть у матрилінійних/матрилокальних суспільствах. Вочевидь, це випливає з поділу праці, який асоціює чоловіків із віддаленою діяльністю, зовнішніми справами та продуктами, що потребують значного поширення, тоді як жінки більше зайняті щоденними виробничими завданнями, від яких вони не можуть бути відірвані (Coontz and Henderson 1986: 124-125).
Звідси бере початок протиставлення «публічної» сфери «приватній», до якої прив’язані жінки, що опиняються дедалі глибше в пастці домогосподарств у власницьких родинах. Поява сім’ї як такої пояснює підлеглу роль жінки в ній. Вперше в людській історії здатність жінок народжувати не дозволяє їм відігравати значущої ролі у виробництві.
Насильницька моногамія і проституція: два боки однієї медалі
Енгельс ясно говорить, що розвиток сім’ї, заснованої на строгій моногамії, не має нічого спільного з мораллю: «Шлюб, згідно з буржуазними поняттями, був контрактом, правовою угодою, притому найважливішою з усіх, адже він на все життя розпоряджається душею й тілом двох людей». Він кепкує: «І якщо строга моногамія є вершиною всіх чеснот, то пальма першості має відійти до солітера, який має повний набір чоловічих та жіночих статевих органів у кожній зі своїх 50-200 проглотид, або члеників, і проводить все своє життя, злучаючись сам із собою в кожній з них» (Енгельс 1925).
Більше того, він стверджує, що ідеал моногамної родини заснований на фундаментальному лицемірстві. З самого свого початку сім’я була маркована «особливим характером моногамії — лише для жінки, але не для чоловіка». У класичних патріархальних родинах Риму чи Греції чоловіки за законом могли мати кілька дружин. І навіть після того, як полігамію було скасовано в більшості суспільств, чоловіки і далі користуються більшою сексуальною свободою. Акти невірності з боку жінки, які засуджувало вікторіанське суспільство в часи Енгельса (і щодо яких у сучасному капіталістичному суспільстві досі існує подвійний стандарт), вважають «престижними для чоловіка, або, в гіршому разі, незначним моральним недоліком, який він із задоволенням носить з собою». Таким чином, Енгельс робить висновок про моногамний шлюб: він не був наслідком індивідуальної полової любові, з нею він не має нічого спільного; шлюби, як і раніше, залишалися шлюбами по розрахунку. Це була перша форма сім’ї, що ґрунтувалася не на природних, а на економічних умовах — на перемозі приватної власності над первісною, природною спільною власністю (Енгельс 1925).
Навіть і в такому вигляді у більшості суспільств вимоги моногамного шлюбу були радше ідеалом, ніж реальністю — навіть для жінок. Хоча формально чоловіки та жінки однаково зобов’язані практикувати строгу моногамію, всім зрозуміло, що обидві статі нерідко порушують це зобов’язання. Знов-таки, невірність чоловіків більш прийнятна — і до сьогодні поширене ідеологічне уявлення, що чоловіки «за природою» схильні бажати кількох статевих партнерів, тоді як біологія жінок змушує їх задовольнятися лише одним. Тим не менш, як зазначав Енгельс, з появою сім’ї «перелюб стає неминучим соціальним інститутом — засуджуваним, суворо караним, але таким, який неможливо придушити» (Енгельс 1925).
Енгельс стверджує, що частий секс між одруженими чоловіками та неодруженими жінками з часом інституціалізувався. Ці позашлюбні статеві зносини «процвітають у всьому періоді цивілізації в найрізноманітніших формах і щораз більше перетворюються на відкриту проституцію». Отже, пліч-о-пліч із розвитком моногамного шлюбу виросла перша комерціалізація сексу у вигляді проституції. Обидва явища — продукти класового суспільства. «Зі зростанням майнової нерівності, — пише Енгельс, — з’являється наймана праця… і в той самий час, як невід’ємний додаток, з’являється професійна проституція вільних жінок разом зі змушеною капітуляцією рабині». Моногамія і проституція є двома боками однієї медалі, або, словами Енгельса, «моногамія і проституція дійсно є суперечностями, але нероздільними суперечностями, полюсами одного й того ж стану суспільства» (Енгельс 1925). Це спостереження Енгельса надзвичайно проникливе, адже, живучи в ХІХ сторіччі він, напевно, навіть не міг уявити, у яку масову та високорентабельну галузь перетвориться сексуальна комодифікація жінки в нашому столітті.
Сім’я за капіталізму
Енгельса, без сумніву, також здивували б інші способи, в які розвинений капіталізм вніс зміни до життя жінок протягом останнього століття. Сьогодні більшість жінок мають роботу поза домом. У Сполучених Штатах жінки становлять понад половину робочої сили. Крім того, технології розвинулися настільки, що час, який витрачається на хатні справи, як-от прання, скоротився порівняно з часами Енгельса в кілька разів. Заклади швидкого харчування дозволили жінці проводити менше часу за приготуванням їжі. Державна середня освіта означає, що час, який витрачають жінки на виховання дітей, суттєво скорочено порівняно з тими часами, коли діти майже не покидали дім.
Проте, попри всі ці зміни, жінки досі пригноблені. По всьому світу заробітна плата у жінок суттєво нижча, ніж у чоловіків. Сексуальні домагання є поширеною проблемою працівниць. Значна кількість жінок і досі страждають від зґвалтувань і домашнього насильства. Щороку величезні прибутки здобуваються не лише через порнографію, а й через сексуальну об’єктивацію жінок у рекламі та мас-медіа. І хоча більшість жінок мають роботу поза домом, суспільство досі тримає на них відповідальність за більшу частку виховання дітей і хатньої роботи 9.
І основи Енгельсового аналізу пригноблення жінок досі лишаються в силі. Він вважає, що пригноблення жінок походить у першу чергу від їхньої репродуктивної ролі всередині сім’ї та ролі сім’ї як економічної одиниці в суспільстві: у старому комуністичному домогосподарстві, яке включало багато подружніх пар та їхніх дітей, довірене жінкам завдання управління побутом було настільки ж публічним і суспільно важливим, як добування їжі, про яке дбали чоловіки. Разом із патріархальною родиною, і, тим більше, разом із окремою моногамною сім’єю, прийшли зміни. Управління домогосподарством втратило свій публічний характер. Воно більше не стосувалося суспільства. Воно стало приватною послугою: дружина стала головною служницею, виключеною з будь-якої участі в суспільному виробництві. Дорога до суспільного виробництва відкрилася їй лише після появи сучасної великомасштабної промисловості — і то лише для пролетарської дружини. Але таким чином, що, якщо вона виконує свої обов’язки приватного обслуговування власної родини, то залишається виключеною з суспільного виробництва і не в змозі заробляти; якщо ж вона хоче брати участь в суспільному виробництві й самостійно заробляти, вона не може виконувати родинні обов’язки… Сучасна окрема родина заснована на відкритому або прихованому рабстві дружини, і сучасне суспільство є масою, що складається, як із молекул, із цих окремих родин (Енгельс 1925).
Звісно, теорія Енгельса потребує деяких оновлень. З одного боку, як свідчить попередній абзац, він недооцінив те, до якої міри жінки середнього та навіть панівного класу в цьому столітті ввійшли до професійної та управлінської робочої сили, в той час як штат прислуги звільняє їх від більшості хатніх завдань. Що важливіше, з теоретичної точки зору Енгельсів аналіз сім’ї зосереджується майже виключно на ролі сім’ї панівного класу. Таким чином, він ніколи повністю не передбачав, наскільки капіталізм спроможеться включити жінок робітничого класу до робочої сили, не зменшуючи їхньої центральної ролі у її відтворенні. Це цілком зрозуміло, адже жінки дітородного віку почали масово долучатися до робочої сили лише разом із розвитком у цьому столітті надійних контрацептивів. Енгельс також мав майже романтичне бачення пролетарського домогосподарства: «Тут нема тієї власности, що заради охорони її та передачі дітям виникла одношлюбність із пануванням чоловіка, і, виходить, нема стимулу користатися з цього чоловічого панування. Та нема й засобів охороняти цю владу: вона перебуває під захистом громадянського права, а це право існує лише для заможних людей та для їх відношення до пролетарів… Кінець-кінцем, з часів великої промисловости жінку одірвано од родини і кинуто на робочий ринок… в такій родині немає місця чоловіковому пануванню, — трапляється лише брутальне поводження з жінкою, що виникло з моногамією» (Енгельс 1925, курсив мій).
Тут Енгельс справедливо стверджує, що долучення жінок робітничого класу до виробництва є кроком вперед. Але він переоцінює те, наскільки цей чинник сам по собі впливає на статус жінок порівняно з чоловіками всередині робітничого класу. З цього абзацу зрозуміло, що Енгельс визнає, але применшує вплив ідеології на суспільство в цілому.
Але, як зазначає Марта Хіменез, «клас, який контролює засоби виробництва, також контролює умови фізичного та соціального відтворення неімущих класів і встановлює параметри, в межах яких розвиваються та змінюються емпірично видимі форми статевої нерівності» (Gimenez 1987: 48).
Якщо так, то пригноблення, яке переживають жінки робітничого класу, набагато тяжче за досвід заможних жінок саме тому, що родини перших не мають власності. (Це, безсумнівно, було так і в часи Енгельса.) Неможливо порівняти життєвий досвід жінок панівного класу, таких як Гіларі Клінтон або Івана Трамп, і досвід жінки-клерка або фабричної робітниці.
Але різниця полягає не лише в ступені. Як описав Енгельс, щойно виробництво відійшло від домогосподарства, роль сім’ї стала дедалі більше зводитися до приватизованої репродукції. За капіталізму, попри всі інші зміни, нуклеарна сім’я залишається центром приватизованої репродукції. Але родини панівного класу існують для відтворення наступного панівного класу; сім’я ж робітничого класу відтворює наступні покоління робітників. Тому сама природа пригноблення, якого зазнають жінки з різних класів, зовсім відмінна. Історично склалося, що жінки панівного класу зазвичай є не більше ніж експонатами, чиїм основним внеском є народження сина, який успадкував би родинне багатство. Пригноблення жінок панівного класу традиційно характеризується нудьгою і відчуттям марності. Коли вони вступають до управлінської або кваліфікованої робочої сили, це жодним чином не збільшує їхньої пригнобленості як жінки, адже вони мають у своєму розпорядженні штат прислуги.
Цього, однак, не можна сказати про жінок робітничого класу. Попри державну освіту, сьогоднішні капіталісти досі беруть обмаль відповідальності за масу робітників, чия праця створює їхні прибутки. Той факт, що сьогодні у Сполучених Штатах 44 мільйони людей не мають медичного страхування, є одним із прикладів цієї безвідповідальності. Тягар відтворювати робочу силу (як давати змогу нинішньому поколінню робітників відновити сили, щоб вони могли на наступний день повернутися до роботи, так і підтримувати наступне покоління робітників протягом дитинства) досі в першу чергу лежить на робітничій сім’ї й ролі жінки в ній. Сім’я робітничого класу надзвичайно цінна для капіталістичної системи як дешевий засіб відтворення робочої сили.
Великомасштабне входження жінок робітничого класу до робочої сили не змінило цього факту. Енгельс стверджував, що жінки робітничого класу, які мають роботу, тим не менш, повинні виконувати свої сімейні обов’язки. Але тоді як Енгельс робив із цього висновок, що працюючі жінки мали б зробити вибір між цими двома ролями, досвід розвиненого капіталізму довів протилежне. Очікується, що жінки робітничого класу виконуватимуть обидві ролі. Як результат, жінки робітничого класу стикаються з подвійним тягарем, коли вони наприкінці дня приходять додому з роботи тільки щоб зіткнутися з усіма своїми родинними обов’язками. Кожен день є нескінченною битвою з виконанням обох наборів зобов’язань 10. Таким чином, хоча жінки за розвиненого капіталізму і грають виробничу роль, саме по собі це не привело до рівності з чоловіками, як це відбувалося в докласових суспільствах. Допоки триватиме приватизоване відтворення в межах нуклеарної сім’ї, триватиме й пригноблення жінок.
Звільнення жінок і соціалізм
Враховуючи взаємозв’язок сім’ї робітничого класу та капіталістичної системи, рішення полягає не в тому, щоб переконати чоловіків взяти на себе більшу частку хатньої праці, як пропонують деякі феміністки. Хоча соціалісти і виступають за те, щоб чоловіки брали участь у хатній праці, ми не розділяємо феміністичної ілюзії про те, що це вирішить проблему пригноблення жінок, адже відтворення і надалі буде приватизованим. Фактично, це рішення вплине лише на сім’ї робітничого класу. Воно не матиме практично ніякого впливу на жодну сім’ю, яка має можливість наймати домашню працю. Однак воно також означатиме, що чоловіки робітничого класу розділять тягар відтворення робочої сили з жінками — на подальшу користь класу капіталістів. І жінки, і чоловіки робітничого класу заслуговують мати більше, а не менше вільного часу — особливо сьогодні, коли робітники у США протягом року працюють в середньому на місяць більше, ніж тридцять років тому (Schor 1991: 29). Марта Хіменез пише: «Зміни в розподілі праці між статями (більша участь чоловіків у хатній праці та догляді за дітьми), які здаються «прогресивними» і корисними для зміни статево-рольових стереотипів, є не лише відносно неефективною формою використання часу (звідси преференція купувати домашню працю на ринку серед тих, хто може собі це дозволити), але, що важливіше, щодня і від покоління до покоління сприяє ствердженню родини у якості основного локусу відтворення робочої сили» (Gimenez 1987: 52).
Правова реформа також не є розв’язком. Знову ж таки, соціалісти підтримують законодавчі реформи, такі як поправка про рівні права, яка зробила б жінок законною рівнею чоловікам. Але, як стверджував Енгельс, «правова нерівність [чоловіків і жінок]… є не причиною, а наслідком економічного пригноблення жінки». Якщо завтра Конгрес підтримає поправку про рівні права, це практично ніяк не змінить щоденного життя жінок робітничого класу. Тим не менше, соціалісти підтримують правову реформу через зміни у свідомості, які вона може викликати. Енгельс пише: «необхідність створення справжньої рівності» між чоловіками та жінками …стане видимою тільки тоді, коли обидві статі матимуть за законом повну рівність прав. Тоді стане очевидно, що найпершою умовою звільнення дружини є повернення всієї жіночої статі назад до публічного виробництва, і що це, своєю чергою, вимагає припинення розгляду окремої родини як економічної одиниці суспільства (Енгельс 1925).
Завоювання жінками правової рівності може допомогти пояснити, що пригноблення жінок може бути припинене лише тоді, коли будуть повалені виробничі відносини, на яких воно базується. Те, що було правдивим в часи Енгельса, ще правдивіше сьогодні: суспільство має більш ніж достатньо багатства, щоб перетворити хатню роботу та найбільш обтяжливі аспекти виховання дітей на «соціальну індустрію» — оплачувану, продуктивну працю. Але цього не відбудеться, допоки виробництво існує виключно заради прибутку. Нічого, крім соціалістичної революції, не здобуде справжньої рівності для жінок: разом із переходом засобів виробництва у спільну власність окрема родина перестає бути економічною одиницею суспільства. Приватне хатнє господарство перетворюється на соціальну індустрію. Догляд за дітьми та їхня освіта стають громадською справою; суспільство дбає про всіх дітей, не зважаючи на те, законнонароджені вони чи ні… Хіба цього не буде досить, щоб привести до поступового поширення невимушеного статевого акту, і, разом із цим, громадської думки, більш толерантної стосовно дівочої честі та жіночого сорому? І нарешті… хіба може зникнути проституція, не потягнувши за собою в прірву моногамію? (Енгельс 1925)
Чи був Енгельс правий?
Багато хто критикує Енгельса. Частина цієї критики була дуже цінною. Зокрема, антропологині Елеанор Бьорк Лікок і Карен Сакс застосували більш свіжі дані, щоб допомогти надалі розвинути марксистський підхід до питання пригноблення жінок, який Енгельс виклав у «Походженні…», і водночас відкинути ті з його тверджень, які були спростовані. Стефані Кунц і Піта Гендерсон написали корисний аналіз розвитку патрилінійної системи визначення походження, що ґрунтується на роботах Енгельса. Пізніше Крис Гармен розвинув критику Енгельса, яка дозволяє прояснити його розуміння проблеми. Всіх згаданих авторів було цитовано вище.
Одна з помилок, якої, однак, припускаються деякі критики Енгельса — особливо, хоча і не виключно, академічні дослідники — це зациклюватися на деталях настільки, що затьмарюються теоретичні основи, які заклав Енгельс. Приглядаючись до деталей, занадто легко не побачити за деревами лісу. Наприклад, соціологиня Марта Хіменес у своєму есе, також згаданому вище, наводить справедливу критику окремих тверджень Енгельса, а в головному переконливо захищає сутність марксистської теорії. Тим не менш, вона стверджує, що «присутність марксистських і немарксистських елементів у текстах Енгельса є важливим визначним чинником неоднозначної природи його поглядів» — так, ніби якимось чином Маркс із Енгельсом розійшлися (Gimenez 1987: 37). Хоч Енгельс і зробив багато помилок, це не було однією з них.
Проблема посилюється, коли аналіз проводять ті, хто не сприймає марксизму. Багато феміністських авторок звинувачують Маркса і Енгельса в «економічному редукціонізмі» — зведенні всіх соціальних питань, включаючи пригноблення жінок, до класових відносин. Це звинувачення зазвичай ґрунтується на хибному припущенні, що марксизм виділяє питанню пригноблення жінок другорядну роль поряд із більш важливою ареною класової боротьби. Припущення ж, що лежить у основі цього, — це, звісно, те, що корінь пригноблення жінок є принаймні частково особистісним за природою і не пов’язаним із класовим суспільством — результатом лише нерівних особистісних відносин між жінками та чоловіками. Елеанор Лікок зазначає: «У західних академічних колах знань (або припущень) про марксистські ідеї зі вторинних джерел є безліч, але роботи Маркса і Енгельса читають надто рідко. Звична практика — ставити на місце марксистської теорії солом’яне опудало економічного детермінізму і потім збивати його з ніг» (Engels 1972: 15).
Одна з найбільш ворожих до марксизму феміністок Кетрін МакКіннон пише у своїй антимарксистській діатрибі «До феміністичної теорії держави», що Маркс цікавився питанням пригнобленням жінок «лише побіжно». Вона відкрито звинувачує Енгельса в сексизмі, кажучи: «Ключовим рушійним припущенням Енгельсового аналізу становища жінок, тим, без чого, за Енгельсом, не рухається історія, є (одним словом) сексизм» (MacKinnon 1989: 19, 36, 62). Тому, підсумовує вона, «класичні соціалісти вірили: спершу — соціалізм, згодом — звільнення жінок», — так, ніби Маркс і Енгельс заплющують очі на жіноче звільнення. МакКіннон не переймається наданням доказів цих звинувачень. Її ж власний аналіз знаходить джерело пригноблення жінок у існуванні порнографії. Вона вважає криміналізацію порнографії кроком у напрямі припинення гноблення жінок — правий висновок, який відкидають багато феміністок із різних течій.
Тим не менше, навіть багато тих феміністок, які намагалися зважати на питання класу, поділяють ті самі упередження про марксизм. Так, Герда Лернер критикує те, що вона називає «наполяганням марксистів, що питання відносин між статями мають бути підпорядковані питанням класових відносин» (Lerner 1986: 24).
Особливо, як часто стверджують феміністки, марксизм не може (і не намагається) пояснити більш особистісні аспекти пригноблення жінок, бо він вбачає його корінь у класовому суспільстві. Це карикатура на марксизм, яка вдає, ніби марксисти переймаються виключно експлуатацією на робочому місці. Насправді ж марксисти не ранжують види пригноблення. Але саме виявлення економічних коренів нерівності є шляхом до розуміння того, як такі, здавалося б, різні форми пригноблення зіграли вирішальну — і часто взаємозалежну — роль у підтримці системи експлуатації.
Далекий від ігнорування особистісних аспектів пригноблення жінок, Енгельс вперше виклав теоретичну основу їх розуміння. Це має бути очевидним для кожного, хто потрудився неупереджено прочитати «Походження…». Енгельс поєднав у своєму аналізі всі аспекти пригноблення жінок, у тому числі домашнє насильство, відчуження сексуальності, комерціалізацію сексу, рутинність хатньої праці і лицемірство насильницької моногамії. І, що найважливіше, він наголошував на нерівності між чоловіками та жінками всередині сім’ї. Понад те, він робив це у вікторіанську добу, коли схожі ідеї були набагато менш банальними, ніж вони є сьогодні внаслідок руху за жіноче звільнення. Визначення класового суспільства як джерела пригноблення жінок жодним чином не обмежує нашого розуміння того, який вплив воно мало на життя окремих жінок.
Не має нас дивувати також і те, що у «Походженні…» є значна кількість помилок — нехай тільки тому, що Енгельс настільки випередив свій час. Найбільш серйозні помилки, яких припустився Енгельс, це ті моменти, де він приймає певні аспекти вікторіанської моралі. Так, після нищівної критики насильницької моногамії він, тим не менш, припускає, що соціалізм принесе з собою розквіт… моногамії, у формі «індивідуального статевого кохання». Звісно ж, немає способу передбачити те, які відносини обиратимуть люди в суспільстві, у якому сексуальність більше не є відчуженою. Враховуючи ступінь сексуального відчуження, наявний у сучасному суспільстві, це навіть складно уявити. Крім того, в Енгельсовому аналізі немає згадок про пригноблення геїв, попри те, що більш сучасна марксистська теорія прив’язала корені пригноблення геїв, як і пригноблення жінок, до появи нуклеарної сім’ї.
Тим не менше, як дає зрозуміти уривок нижче, метод Енгельса не лише проклав шлях до розуміння пригноблення жінок, а й запропонував бачення жіночого звільнення, яке з того часу інформує і надихає наступні покоління соціалістів: «Наші теперішні здогади про впорядкування сексуальних відносин після майбутнього краху капіталістичного виробництва в основному негативні, стосуються переважно того, що має зникнути. Але що буде нового? Це проясниться, коли виросте нове покоління: покоління чоловіків, які ніколи у своєму житті не знали, що таке купувати жіноче підкорення за гроші чи будь-який інший соціальний інструмент влади; покоління жінок, які ніколи не знали, що значить віддаватися чоловіку з будь-яких інших причин, крім справжньої любові, або що таке відмовитись віддатися своєму коханому через страх перед економічними наслідками. Коли ці люди з’являться у світі, вони будуть дуже мало перейматися будь-чиїми нинішніми ідеями про те, що вони мають робити; вони творитимуть свою власну практику і власну відповідну громадську думку про практики кожної особи — і край» (Енгельс 1925).
Переклав Роман Дрямов за редакцією Олексія Вєдрова
Перекладено за: Smith, S., 1997. Engels and the Origin of Women’s Oppression in International Socialist Review, Issue 2. Available at: [link]
Читайте також:
Фемінізм, капіталізм і підступність історії (Ненсі Фрейзер)
Теорія суспільного відтворення: долаючи межі «Капіталу» (Колін Баркер)
Стефані Кунц: «Я хотіла подолати бачення родини як осередка пригноблення»
Посилання
Brown, J., 1975. Iroquois Women: An Ethnohistoric Note in Reiter, R. (ed.). Toward an Anthropology of Women. New York.
Burke Leacock, E., 1981. Myths of Male Dominance: Collected Articles on Women Cross-Culturally. New York.
Coontz, S. and Henderson, P. (eds.), 1986. Women’s Work, Men’s Property: The Origins of Gender and Class. London.
Dahlberg, F. (ed.), 1981. Woman the Gatherer. New Haven.
Draper, H., 1970. Marx and Engels on Women’s Liberation in International Socialism, No. 44.
Draper, P., 1975. !Kung Women: Contrasts in Sexual Egalitarianism in Foraging and Sedentary Contexts in Reiter, R. (ed.). Toward an Anthropology of Women. New York.
Engels, F., 1972. The Origin of the Family, Private Property and the State. New York.
German, L., 1989. Sex, Class and Socialism. London.
Gimenez, M., 1987. Marxist and Non-Marxist Elements in Engels’ Views in Sayers, J., Evans, M., Redclift, N. (eds.) Engels Revisited: New Feminist Essays. London.
Harman, C., 1994. Engels and The Origins of Human Society in International Socialism, No. 65.
Harris, M., 1977. Cannibals and Kings: The Origins of Cultures. New York.
Lerner, G., 1986. The Creation of Patriarchy. New York.
MacKinnon, C., 1989. Toward a Feminist Theory of the State. Cambridge.
Marx, K., 1964. The German Ideology. Moscow: Progess Publishers.
Sacks, K., 1975. Engels Revisited: Women, the Organization of Production, and Private Property in Reiter, R. (ed.) Toward an Anthropology of Women. New York.
Sanday, P.R., 1981. Female Power and Male Dominance: On The Origins of Sexual Inequality. Cambridge.
Schor, J., 1991. The Overworked American. New York.
Енгельс, Ф., 1925. Походження родини, приватної власности й держави. Харків: Державне видавництво України. Доступ за адресою: [link]
Маркс, К., 1936. Вибрані твори. Том 1. Доступ за адресою: [link]