Ноам Хомський
Термін «капіталізм» зазвичай використовують на позначення економічної системи США, що включає помітне державне втручання — від субсидій для творчих інновацій до державного страхування для «системно важливих» (too-big-to-fail) банків.
Монополізація в системі сягнула високого рівня — що ще більше обмежує довіру до ринку — і зростає далі: як повідомляє науковець Роберт Макчесні у своїй новій книзі «Цифрове роз’єднання» (Digital Disconnect), за останні 20 років частка прибутку 200 найбільших підприємств різко зросла.
Термін «капіталізм» зараз широко використовують для опису систем, у яких немає капіталістів — наприклад, конгломерату самоврядних робітничих кооперативів «Мондрагон» у Країні басків в Іспанії, або ж підприємств у власності робітників, що поширюються на півночі штату Огайо, часто за консервативної підтримки (обидва ці приклади розглядає у своїй важливій роботі вчений Гар Альперовіц).
Дехто навіть може використовувати термін «капіталізм» до концепції «індустріальної демократії» кінця XIX — початку XX століття, яку відстоював провідний соціальний філософ Америки Джон Дьюї.
Дьюї закликав робітників бути «господарями своєї індустріальної долі» і вимагав поставити під громадський контроль усі інститути, у тому числі засоби виробництва, обміну, реклами, транспорту і зв’язку. Без усього цього, на думку Дьюї, політика залишиться «тінню, яку великий бізнес кидає на суспільство».
Навіть від тої урізаної демократії, яку засуджував Дьюї, до сьогодні залишилися тільки рештки. Тепер контроль над урядом зосереджений у руках вузької верхівки на шкалі доходів, у той час як більшість «унизу» практично позбавлена права голосу. Нинішня політико-економічна система є різновидом плутократії, що різко відрізняється від демократії, якщо під останньою ми розуміємо концепцію політичного устрою, в якій політика в значній мірі залежить від громадської волі.
Роками точаться серйозні дебати про те, чи сумісний капіталізм із демократією. Якщо йдеться про реально існуючу капіталістичну демократію — РІКД для стислості — на це питання є лише одна відповідь: вони радикально несумісні.
Мені здається малоймовірним, що цивілізація може пережити РІКД і ту підточену демократію, що її супроводжує. Однак чи може справді дієва демократія змінити ситуацію?
Давайте зосередимося на найкритичнішій із нагальних проблем, що стоять перед цивілізацією — на екологічній катастрофі. Політика і суспільна думка тут можуть помітно відрізнятися, як це часто буває за умов РІКД. Характер цього розриву розглянуто в кількох статтях у поточному випуску журналу Американської академії мистецтв і наук «Дедал» (Daedalus).
Дослідниця Келлі Сімс Галлахер зазначає, що «109 країн прийняли ту чи іншу політику щодо відновлюваних джерел енергії, і 118 країн встановили за мету використання відновлюваних джерел енергії. На противагу їм, Сполучені Штати на загальнонаціональному рівні не запровадили жодного послідовного і стабільного політичного курсу сприяння використанню відновлюваної енергії».
Але американська політика у цій галузі так разюче різниться від міжнародного спектру аж ніяк не через громадську думку. Зовсім навпаки. Громадська думка США, на відміну від політики їхнього уряду, якраз набагато ближча до пересічної у світі — більшість населення тут, як і в інших країнах, підтримує дії, спрямовані на відвернення вірогідної екологічної катастрофи. Щодо небезпеки останньої існує цілковитий науковий консенсус — і вона вже не за горами; дуже ймовірно, що вона зачепить життя наших онуків.
Як відзначають у «Дедалі» Джон А. Кроснік і Бо Макінніс: «Значна більшість населення вітала кроки федерального уряду щодо скорочення кількості викидів парникових газів, які утворюються при виробництві електроенергії. У 2006 році 86 % респондентів висловилися на користь того, щоб вимагати від виробників (у тому числі заохочуючи їх податковими пільгами) зменшення викидів парникових газів. Крім того, в тому ж році 87 % підтримували податкові пільги виробникам електрики, що використовують енергію води, вітру або сонячного світла. Такі показники підтримки трималися весь період між 2006 і 2010 роками і лише дещо знизилися з того часу.
Той факт, що наука впливає на громадську думку, неабияк турбує тих, хто керує економікою та державною політикою.
Однією з останніх ілюстрацій їх стурбованості є «Акт про покращення екологічної грамотності» (Environmental Literacy Improvement Act), поданий на розгляд законодавчих зборів штатів «Американською законодавчою радою» (American Legislative Exchange Council, ALEC) — консервативним лобі, фінансоване корпораціями, яке розробляє законодавчі акти в інтересах корпоративного сектору та багатіїв.
Закон ALEC передбачає так зване «збалансоване викладання» науки про клімат в молодших класах. За кодовим словосполученням «збалансоване викладання» ховається викладання відкидання явища кліматичних змін, покликане «врівноважити» академічну кліматологію. Це аналогічно до «збалансованого викладання», яке відстоюють креаціоністи з метою викладати «креаціоністське вчення» в державних школах. Нормативно-правові акти, засновані на моделях ALEC, вже запроваджені в декількох штатах.
Звісно, все це подається в дусі уроків критичного мислення, що само собою є, безсумнівно, гарною ідеєю, але можна легко придумати набагато кращі приклади, ніж зазначена проблема, у якій окреслюється загроза нашому існуванню і яку обрали з огляду на її вплив на розмір корпоративних прибутків.
У повідомленнях ЗМІ зазвичай відображаються розбіжності між двома точками зору на питання змін клімату.
Одну точку зору підтримує більшість учених, головні академії наук світу, професійні наукові журнали та Міжурядова група експертів з питань змін клімату (МГЕЗК).
Вони погоджуються, що глобальне потепління має місце, що вплив людини є суттєвим, що становище серйозне і, ймовірно, жахливе, і що дуже скоро, можливо, через кілька десятків років, у світі може настати переломний момент, коли цей процес різко загостриться, стане незворотним і матиме серйозні соціально-економічні наслідки. Нечасто можна знайти такий консенсус щодо складних наукових питань.
Іншої точки зору дотримуються скептики, в тому числі кілька поважних учених, які зауважують, що багато чого зараз невідомо, тобто все може бути й не так погано, як здається, а могло б бути й гірше.
Осторонь від цієї надуманої дискусії залишається набагато більша група скептиків: високоповажні вчені-кліматологи, які вважають регулярні доповіді МГЕЗК занадто консервативними. І ці вчені, на жаль, уже не раз доводили свою правоту.
Пропагандистська кампанія, очевидно, має деякий вплив на американську громадську думку, яка є більш скептичною, ніж у світової спільноти в середньому. Але навіть такий вплив видається правлячій верхівці недостатнім. Імовірно, тут криється причина того, чому корпоративний світ розпочинає свій наступ на освітню систему, намагаючись протидіяти небезпечній схильності суспільства звертати увагу на висновки наукових досліджень.
На зимовій сесії Національного комітету Республіканської партії кілька тижнів тому губернатор Луїзіани Боббі Джиндал попередив керівництво, що «ми повинні припинити бути партією дурнів… ми повинні припинити ставитися до наших виборців як до тупаків».
У рамках системи реально існуючої капіталістичної демократії надзвичайно важливим буде перетворити американців на націю дурнів, не обтяжену раціональним розумом та науковим пошуком — усе це в інтересах швидкого отримання прибутків для керманичів економічної та політичної систем, і до біса наслідки.
Ці ідеї мають глибоке коріння у доктринах ринкового фундаменталізму, які проповідують у рамках реально існуючої капіталістичної демократії, хоча дотримуються їх дуже вибірково — а саме так, аби підтримувати сильний державний апарат, який слугує інтересам багатіїв та можновладців.
Авторитет офіційних доктрин підривають численні добре відомі прояви «неефективності ринку», серед яких і нездатність брати до уваги ефекти ринкових операцій на довколишніх. «Зовнішні наслідки» такої економічної діяльності можуть бути суттєвими. Доказом цього є поточна фінансова криза. Частково її причини можна відстежити у нехтуванні з боку основних банків та інвестиційних компаній «систематичним ризиком» — що несе у собі можливість колапсу цілої системи — коли вони вдаються до ризикових операцій.
Екологічна катастрофа є куди серйознішою: наслідки для навколишнього середовища, яким нехтують, є доленосними для видів, які це навколишнє середовище населяють. І тут уже нікуди бігти з простягнутою рукою по допомогу.
У майбутньому історики (якщо вони будуть) пригадуватимуть химерний спектакль, який розігрався на початку 21 століття. Вперше в історії людство зіткнулося з цілком реальною перспективою лиховісної катастрофи в результаті своїх же дій — дій, які зводять нанівець наші перспективи достойного виживання.
Ті історики бачитимуть, як найбагатша та найпотужніша країна в історії, яка користується незрівнянними перевагами, докладає найбільших зусиль для прискорення ймовірної катастрофи. А зусилля для збереження умов, у яких наші безпосередні нащадки могли би достойно жити, докладають якраз так звані «примітивні» суспільства: корінні народи (First Nations), аборигени, туземці.
Країни, де корінне населення є значним та має вплив, стоять на передовій пошуку шляхів збереження планети. Країни ж, які довели своє корінне населення до межі зникнення або до повного вимирання, рухаються в напрямку до своєї загибелі.
Тому Еквадор, де проживає багато корінних мешканців, шукає допомоги в заможних країн для того, щоб мати можливість зберегти свої значні запаси нафти недоторканими під землею, де вони й мають бути.
Тим часом США та Канада прагнуть спалювати, причому якомога швидше, все нові паливні ресурси з викопних вуглеводнів (включно з надзвичайно небезпечними канадськими бітумінозними пісками), і одночасно вітають дива (значною мірою марні) «століття енергетичної незалежності», навіть не звертаючи уваги на те, як виглядатиме світ внаслідок їхнього бездумного прямування по шляху самознищення.
Отже, можна узагальнити: у всьому світі корінні народи борються за те, що вони іноді називають «правами природи», тоді як цивілізовані і розвинуті суспільства насміхаються над цими дурницями.
Усе це прямо протилежне тому, що нам підказує розум, — якщо, це, звісно, не той спотворений розум, що проходить крізь фільтри реально існуючої капіталістичної демократії.
Переклали Денис Пілаш і Артем Чередніченко
Перекладено за Chomsky, N., 2013. Can Civilization Survive Capitalism?
Читайте також:
Гуманітарний імперіалізм: нова доктрина імперського права (Ноам Хомський)
