Гранти та примусове працевлаштування: куди дрейфує вища освіта України

3328
Михайло Самсоненко
Статьи автора

Починаючи з літа 2023 року питання освітніх реформ знову на порядку денному. Про нього чуємо від центральної та місцевої влади, в ректоратах, на шпальтах ЗМІ. «Говорящі голови» МОН, адміністрації вишів, громадські організації, депутати і депутатки говорять про гроші, які «ходять за студентом», про «модернізацію мережі ЗВО» про «відхід від системи бюджетного замовлення» та інші дивовижні нововведення, які, зі слів реформаторів, мають нарешті підняти українську освіту до рівня європейських стандартів. 

Проте, як це зазвичай бувало останніми роками, думку студентства про реформи фактично не чути. І якщо питання реорганізацій вишів ще викликає резонанс серед студентів тих закладів, які МОН виявило бажання об’єднати, то про реформу державного фінансування вищої освіти говорять переважно у вищих ешелонах влади. Зі студентством, як теперішнім, так і майбутнім, ніхто радитися не збирається.

Наріжним каменем реформи держфінансування став проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам» (№10399), поданий Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 10 січня 2024 року. Саме цей документ проливає світло на реальні загрози тієї реформи, яку заступник міністра Михайло Винницький та інші урядовці більш як пів року намагалися «продати» у ЗМІ. Ми пропонуємо розібратися у декількох аспектах законопроєкту, про які в МОН намагаються не згадувати.

Гарантованих бюджетних місць — нуль

Перш за все, законопроєкт фактично скасовує гарантії мінімальних обсягів державного замовлення. Наразі, відповідно до частини першої статті 72 чинного Закону «Про вищу освіту», загальний обсяг держзамовлення для молодшого бакалавра, бакалавра (та магістра окремих напрямків) на поточний рік становить не менш як 51% від кількості випускників, які у поточному році здобули повну загальну середню освіту. Тобто, кількість бюджетних місць розраховується відповідно до кількості осіб, що випустилися зі шкіл, та не може бути меншою за 51% від цієї кількості. Схожим чином на рівні 50% встановлюється норма і для магістрів, з урахуванням кількості випускників бакалаврату, а також для аспірантів — 5% від кількості тих, хто здобуде ступінь магістра. 

 

студентки

Студентки на заняттях. Ілюстративне фото: з відкритих джерел

 

Нова ж редакція цієї частини статті 72 не передбачає ніяких гарантій щодо мінімальних обсягів держзамовлення. Вказується лише, що державне замовлення формується центральним органом виконавчої влади  Міністерством економіки  у порядку, встановленому законом. 

Іншими словами, пропонується повністю скасувати будь-які встановлені законом обсяги державного замовлення. Що це може означати на практиці? На думку Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України (ГНЕУ), при виключенні конкретних вимог щодо відсотків підготовки фахівців державне замовлення, яке є механізмом забезпечення «безоплатності вищої освіти», може взагалі не формуватися

У своєму висновку ГНЕУ наголошують, що згідно зі статтею 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Частиною 3 статті 53 Конституції України встановлюється обов’язок держави забезпечувати доступність та безоплатність зокрема вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Експерти ГНЕУ наводять тлумачення цієї норми Конституційним Судом України[1], відповідно до якого «безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статті 53 Конституції України…)». Отже, під забезпеченням безоплатності мається на увазі саме державне замовлення, а не оплата вартості навчання за рахунок грантів, навіть за умови, що грант покриє цю вартість повністю. 

Пропонуючи запровадити грантову систему і  фактично скасовуючи гарантії мінімальних обсягів держзамовлення, МОН прямо заявляє, що навчатися за державним або регіональним замовленням буде 25-30% студентів — таких показників МОН очікують досягнути протягом 5 років з моменту впровадження реформи.  Зважаючи на це, легко передбачити, що прийняття «грантового законопроєкту» неминуче призведе до звуження обсягу прав і свобод, всупереч частині 3 статті 22 Конституції. Тож йдеться не лише про формально-юридичні труднощі із конституційним тлумаченням «безоплатності» вищої освіти чи той факт, що Бюджетний кодекс України не містить поняття «державний грант». Зміни до законодавства, запропоновані урядом, призведуть до реальних згубних наслідків: навчання за державним замовленням стане ще менш доступним, а його обсяги можуть зменшуватися довільно, на розсуд Мінекономіки, без жодних законодавчих обмежень. 

 

вінницький і лісовий

 Міністр освіти і науки Оксен Лісовий разом зі своїм заступником Михайлом Винницьким в Миколаєві. Фото: Миколаївська ОВА

 

Варто також мати на увазі й заяви МОН про те, що право на навчання за державним або регіональним замовленням отримають лише студенти окремих спеціальностей, що найбільше потрібні державі. Проте переліку таких спеціальностей Проєкт №10399 не надає, так само як не надає жодних чітких гарантій щодо розміру грантів чи обсягів державного замовлення (вищезгадані 25-30%). Усі ці прогнози підкріплюються лише фінансово-економічними розрахунками до законопроєкту та заявами з боку Міністерства, але аж ніяк не законом. Без перебільшень, МОН пропонує просто довіритися їм у тому, що розміри держзамовлення і грантів відповідатимуть їхнім обіцянкам. І, звісно, сподіватися, що «щедрі» можновладці не зведуть право на безоплатне навчання до абсолютного мінімуму. Пропоновані реформи зроблять такий крок абсолютно законним.

У пошуках стипендії

Припустимо, що МОН виконає свої обіцянки і мова йтиме про ті суми грантів, що вони вказують у розрахунках до законопроєкту №10399, а саме від 15 до 50 тис. грн помножених на «коефіцієнт спеціальності» — ще одне нововведення, не згадане у самому законопроєкті. Але навіть якщо абітурієнт успішно складе НМТ/ЗНО і зможе отримати грант, що повністю покриє ціну навчання, він не матиме права на отримання стипендії

 

таблиця

Фінансово-економічне обґрунтування до проєкту Закону №10399

 

Наразі, відповідно до частини 2 статті 62 Закону України «Про вищу освіту», ті, хто навчаються на денній формі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання академічних та соціальних стипендій. Авжеж, розміри стипендій доволі мізерні, і представники МОН це відкрито визнають, проте навіть ці невеликі суми можуть допомогти студенту з витратами, сприяти бодай частковій фінансовій незалежності. Законопроєкт же цю перевагу скасовує. І хоча грант, за словами МОН, «ходить за студентом», його можна використати виключно на оплату навчання. Тож навіть якщо ви отримали грант, який перевищує ціну навчання, різницю не пропонують виплатити у формі стипендії — її просто повертають у бюджет.

Особливо проблемним є питання соціальних стипендій, які також не виплачуватимуться «грантовикам». Для пільгових категорій законопроєкт пропонує лише встановлення спеціальних умов прийому на навчання та оплати навчальних послуг. Проте якщо людина з пільгової категорії отримає грант, а не бюджетне місце, то соціальної стипендії вона отримати не зможе. Іншими словами, заміна бюджетних місць грантами означатиме і скорочення можливостей для отримання соціальних стипендій

Окрім того, що кількість отримувачів стипендій скоротиться внаслідок часткової заміни держзамовлення грантами, уряд пропонує ввести новий критерій, який обмежить право на отримання соцстипендій і державної цільової підтримки (оплати навчання, забезпечення підручниками, звільнення від оплати за проживання в гуртожитку тощо). У разі прийняття законопроєкту, підтримка надаватиметься лише якщо вона необхідна у зв’язку з фінансово-майновим станом сім’ї. Критерії визначення фінансово-майнового стану сім’ї буде встановлювати Кабінет Міністрів. Експерти ГНЕУ, як і у випадку зі скасуванням мінімальних обсягів держзамовлення, наголошують, що це може призвести до звуження існуючих прав і свобод всупереч частині 3 статті 22 Конституції України. Нескладно здогадатися, що саме для такого звуження — а отже, банальної економії на соцвиплатах — уряд і обтяжує державну цільову підтримку і соцстипендії додатковими критеріями.

Цікавою у цьому розрізі є також позиція правозахисних організацій, що займаються питаннями осіб-ВПО та тих, хто проживає на тимчасово-окупованих територіях. У своїй спільній заяві від 31 січня цього року ГО «Донбас СОС», Центр прав людини ZMINA, БФ «Схід SOS» та деякі інші організації наголосили на тому, що критерії для абітурієнтів з числа ВПО та студентів з числа ВПО будуть достатньо жорсткими та можуть не враховувати вразливість, спричинену переміщенням — потребу в оренді житла, втрату доступу до майна та, відповідно, необхідність придбання нового, додаткове фінансове навантаження в цілому. Вони також зауважили, що законопроєкт №10399 скасовує існуючу державну підтримку для абітурієнтів з числа ВПО та з тимчасово окупованих територій: безоплатне навчання зі стипендіальним забезпеченням на підготовчих курсах українських ЗВО. Таким чином, якщо людина бажає навчатися на підконтрольній Україні території і для цього має пройти додаткову підготовку, зокрема з української мови та історії України, їй доведеться платити за підготовчі курси самостійно. 

 

студентки

Студенти і студенти готуються до занять. Ілюстративне фото: Getty Images

 

Примусове працевлаштування

Статтею 64-1 до проєкту Закону «Про вищу освіту» вводиться поняття «договору про працевлаштування», який студенти, що навчатимуться за державним замовленням, зобов’язані підписати. Такі договори є абсолютно новими для українського законодавства, і ніяких норм щодо їхнього змісту, окрім тих, що пропонує законопроєкт, наразі немає. З положень законопроєкту (частина 2 статті 64-1) відомо лише, що цей договір має передбачати працевлаштування після завершення навчання на строк, не менший за три роки.

Хронологія подій для бюджетників буде така: при вступі вони підписують договір про навчання, де обов’язково має бути вказано, що в майбутньому, якщо будуть пропозиції від роботодавця або від місцевого центру зайнятості, вони укладуть договір про працевлаштування. Важливо, що на момент підписання договору про навчання вступник не може знати, яка саме пропозиція надійде. Тобто він заздалегідь погоджується на те, що підпише договір, умови якого стануть відомі лише після завершення половини строку навчання. Саме тоді (але не пізніше ніж за пів року до завершення навчання) надходить пропозиція від роботодавця або від місцевого центру зайнятості. Протягом одного місяця з дати отримання пропозиції студент-бюджетник має підписати договір про працевлаштування. 

Звісно ж, людина може відмовитися від укладення договору, проте у такому разі доведеться переводитися на контракт за власною заявою. Тобто для тих, хто не має можливості платити за контракт, вибору особливо немає: відпрацьовуй або відраховуйся. Єдиний варіант відмови від договору про працевлаштування без переведення на контракт, передбачений законопроєктом — це вступ на військову службу або на службу до правоохоронних органів.

Якщо договір про працевлаштування укладається, то студент-бюджетник отримує перевагу: той час навчання, що залишився, він отримуватиме підвищену академічну стипендію, яку обіцяють встановити на рівні мінімальної зарплати. Знову ж, на щось більше за обіцянки годі і сподіватися: у законопроєкті не закріплено навіть приблизних розмірів підвищеної стипендії. 

 

засідання

Засідання колегії Міністерства освіти і науки України, 19 жовтня 2023 рік. Фото: МОН

 

Отже, якщо студенту вдалося потрапити на навчання за державним або регіональним замовленням, потім він має щонайменше три роки відпрацювати на відповідного роботодавця — яким може бути не лише держава, а й приватні особи — на умовах і на посаді, яку встановить роботодавець. Якщо людина не виконає або неналежно виконає договір про працевлаштування, їй доведеться компенсувати до бюджету як вартість навчання, так і обіцяну підвищену стипендію. Цікаво, що раніше саме МОН відкидало ідею подібних «відпрацювань». Так, у Листі Міністерства № 1/9-309 від 26 червня 2015 року зазначається: 

«Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником порушує конституційне право громадянина на працю, що вільно ним обирається або на яку він вільно погоджується (стаття 43 Конституції України) та право на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України), суперечить зобов'язанню держави скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку (стаття 1 Міжнародної Конвенції "Про скасування примусової праці" № 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 № 2021-ІІІ)».

Схоже, що для нових представників Міністерства освіти і науки України положення Конституції та міжнародні зобов’язання вже не грають великої ролі, тож вони не проти ними знехтувати.

При цьому, важливо пам’ятати і про нинішні реформи трудового законодавства, зокрема новий проєкт Трудового кодексу, що відзначився курсом на подальшу дерегуляцію відносин у сфері праці. Система примусового працевлаштування, яку пропонує уряд, буде йти у тандемі з цими трудовими реформами; разом вони призведуть до прекаризації становища молодих працівників і працівниць. Нова редакція Закону «Про вищу освіту» відправить їх на 3 роки відпрацьовувати своє «бюджетне місце», а новий Трудовий кодекс дозволить роботодавцю диктувати умови праці на власний розсуд, не переймаючись стандартами і обмеженнями, які встановлював старий КЗпП. Тож замість того, щоб запропонувати допомогу студентам із пошуком першої роботи за спеціальністю, уряд пропонує роботодавцям допомогу у пошуку робочої сили. 

«Хай гірше, але інше»

Окрім позиції правозахисних організацій і зауважень ГНЕУ щодо можливих порушень Конституції, проти законопроєкту також виступила Профспілка працівників освіти і науки України: вона закликала зняти проєкт з розгляду. Незважаючи на це, Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій надав йому схвальний висновок

Аргументи, що представили народні депутати, зводилися приблизно до «хай гірше, але інше»: попри зауваження щодо очевидних проблем законопроєкту, члени Комітету дійшли думки, що альтернатив немає. Цитуючи Романа Грищука, «ми зараз або залишаємо цю систему, розуміючи її неідеальність, або пробуємо щось зробити з уже запропонованим законопроєктом, третього варіанту немає». Схоже, на думку нардепів, недосконалість існуючої системи є виправданням для впровадження антисоціальних реформ, які — окрім всього іншого — можуть призвести до порушення Конституції.

 

акція

Студентська протестна акція проти приєднання Таврійського національного університету до Києво-Могилянської академії, 25 січня 2024 рік. Фото: студент та активіст «Прямої дії» Дмитро Мазур

 

Депутати продемонстрували цілковиту неспроможність, або ж радше небажання, врахувати думку студентів і освітян під час розгляду законопроєкту. Експертна рада студентів, що функціонує при освітньому комітеті, так і не представила своєї позиції, а звернення активістів Незалежної студентської профспілки «Пряма дія» вочевидь пройшли повз увагу нардепів. Хоча голова підкомітету з питань вищої освіти Юлія Гришина згадала позицію Профспілки освітян, а також обурливу систему відпрацювань для бюджетників, яка, з її слів, не працювала навіть в Радянському Союзі, це не завадило їй проголосувати на підтримку законопроєкту. 

Доволі очікувано, заступник Міністра освіти Михайло Винницький, котрий брав участь у засіданні Комітету, наголосив, що антисоціальний проєкт №10399 підтримала Федерація роботодавців України. Немає сумнівів, що для привілейованої меншості, яку представляє Федерація, нововведення підуть на користь. Адже вони дозволять примусово залучати до роботи кваліфіковані кадри одразу після завершення навчання, а тих, хто не матиме змоги отримати освіту через її подальшу комерціалізацію — перетворювати на дешеву робочу силу.

 

***

Судячи із загальної риторики МОН, урядовці прагнули протягти проєкт через Раду якнайшвидше, аби нова система держфінансування запрацювала вже у вересні 2024 року. Поки писалася ця стаття, законопроєкт було прийнято Верховною Радою за основу у першому читанні. 

Виправдовуючись умовами повномасштабного вторгнення, євроінтеграцією та кредитами від Світового банку, МОН цілеспрямовано веде наступ на доступну освіту, при цьому не пропонуючи суттєвих змін, що стосувалися б якості освіти. Авжеж, реформи потрібні, проте вони мають бути спрямовані на підвищення якості, розширення доступу до освіти, реальну автономію ЗВО в умовах демократичного управління ними замість диктату ректорів-феодалів. 

Проте уряд обирає зміни, що зводяться до банальної економії на студентах і вишах. Замість того, аби обмежити зростання цін на контракт, щоб гранти дійсно покривали значну частину оплати за навчання, майбутнім отримувачам грантів пропонують працевлаштовуватися або брати кредити. Замість того, аби сприяти реінтеграції дітей з окупованих територій в український освітній простір, на їхніх освітніх правах планують зекономити. Замість гарантій працевлаштування студентам-бюджетникам пропонують примус. Усе це зумовило старт кампанії «#ГрантНеГарант» Незалежної студентської профспілки «Пряма дія», у рамках якої студенти та студентки прагнуть привернути увагу до проблеми, закликати солідаризуватися заради боротьби за краще майбутнє для українських вишів.

Примітки

  1. ^  Рішення № 5-рп/2004 від 04.03.2004. 

Автор: Михайло Самсоненко

Переклад французькою: germe-inform.fr

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться
#FeesMustFall: студентський бунт на тлі відкладеної національної революції в Південній Африці Чому страйкують викладачі? Між гуманізмом і ефективністю: освіта як місток між фізичною та інтелектуальною працею Освіта — не товар Вимагай доступну освіту! За майбутнє української освіти треба боротися. Інтервʼю зі студентською профспілкою «Пряма дія» Новації та «системний гаплик»: куди йде українська освіта після 30 років реформ