Переклали з німецької Альона Ляшева і Тарас Саламанюк
\n
Роми крадуть. Роми жебракують. Що криється за цим? Мафія? Або ж стратегія виживання в умовах тривалого безробіття?
\n
В Угорщині, Словаччині та Болгарії питання «циганської злочинності» вже давно на слуху. А тепер про неї почали писати й у серйозних німецьких друкованих виданнях. При цьому вони не завжди напряму послуговуються старим уявленням, що цигани крадуть. У нарисах та репортажах частіше постає образ великої потаємної організації, що охоплює весь континент, керує проституцією, жебракуванням і крадіжками і слугує вузькому колу багатіїв, які стоять за всім цим. З цієї точки зору бідняки, яких ми зустрічаємо в німецьких містах, виступають одночасно й жертвами, й агентами небезпечної потуги.
\n
Ця картина дуже кольорова та контрастна, а головне — вона викликає моральне збентеження, якому ми, ліберально налаштовані міщани, при спогляданні бідняків зі Східної Європи не чинимо опору. Ми хочемо вбачати злочин або принаймні величезну несправедливість у тому, що вуличний жебрак у лахмітті посилає дітей побиратися або ж займається проституцією. Але ми не хочемо бути винними в цьому.
\n
Такий погляд є доволі адекватним, але він не відображає реальності цілком. Румунська юстиція отримує безліч прохань про допомогу з Заходу, передусім із Франції: її просять знайти осіб, що стоять за бандами жебраків. Але, як зазначає уповноважений із прав людини румунської поліції, із цього нічого не виходить.
\n
Як правило, разом із дітьми жебракують бідні сім’ї, а їхнім сутенером виступає брат або свояк. Пари, яким ведеться трохи краще, живуть у якомусь покинутому будинку в Римі або Ліоні та доглядають за дітьми сестри або своячки. Іноді така пара входить у смак та дозволяє собі жити за рахунок дітей.
\n
Є лише два таких тривіальних, сказати б, сімейних прикладів організованої торгівлі людьми в ромів, коли дійшло до судових вироків: один — у Лондоні, де йшлося про велику кількість дітей-крадіїв, інший — у Відні, куди сім’я привозила з Румунії беззахисних інвалідів, аби посадити їх на бруківку жебракувати.
\n
Злочинний світ як товариство з обмеженою відповідальністю
\n
Злочин функціонує в кожному суспільстві так, як і звичайна економічна діяльність: якщо ТОВ мають владу нагорі, то вони мають її й на дні, і якщо люди в повсякденності мусять бути родичами, щоб довіряти одне одному, то тіньового світу це стосується тим більше. Передусім роми роблять усе по-сімейному: вони живуть, працюють, подорожують, селяться разом — і коли вони крадуть, то роблять це як родина.
\n
Звичайно, за таких умов дуже важко проводити розшук. Як у лондонському, так і у віденському випадках судді мусили дуже глибоко проникнути у родинні та сусідські відносини: хто від кого залежав? Хто кому заплатив гроші та чому? Адже немає жодних рахунків, за якими можна було б відстежити грошові потоки. І лише з точки зору поліції тітка дитини, що жебракує, є «наглядачкою», яка збирає «здобич».
\n
Спробуйте-но подивитися на життя будь-якої сім’ї крізь призму кримінального права: один тільки примус дасть підстави для складання чималого списку злочинів.
\n
Палаци з гіпсу
\n
В одному тексті taz від 9 грудня в ролі того, хто стоїть за бандами крадіїв та жебраків, був представлений Кирил Рашков, мафіозі, справді широко відомий у Болгарії як «Цар Кіро». Він, Рашков, і сам охоче представляє себе так, як його представляє преса: пан тисяч безвільних підлеглих, господар європейської мережі. За болгарською логікою, якщо він відомий та впливовий, то має бути й недоторканним. Тому він і мусив перебільшувати, щоб захистити себе.
\n
Коли «Царя» затримали у 2011 році, він погрожував, що підніме «армію з 2000 циган». Але ніхто навіть не поворухнувся. Ніякої «власної території» в нього немає. Як навмисне, саме в кварталі Століпіново у Пловдиві, що буцімто належить до цієї «території», рада старійшин навіть символічно засудила Кіро Рашкова до смерті .
\n
Утім, не варто робити зворотню помилку та вважати можновладцями раду старійшин. У болгарських поселеннях ромів немає стійких структур влади, а тим більше – структур, схожих на державні інституції. Австрійський енергетичний концерн EVN, що викупив електромережу в Століпіново, даремно шукав «ватажків», з якими можна було б торгуватися про ціну струму. Зрештою австрійці найняли ромів, які пояснили їм, що тут кожен сам собі ближній.
\n
У кварталах ромів є ієрархії авторитетів, звичайний для їхніх країн клієнтелізм, залежність, що найчастіше виникає на ґрунті неформальних позик. Але численним соціальним працівникам, антропологам, співробітникам благодійних організацій, які працюють, а інколи й живуть у кварталах ромів, досі не впадали в око структури наказу та послуху.
\n
Позірне багатство
\n
На удавану владу не можна вестися, як і на показне споживання, що має свідчити про багатство. «Розкішні палаци», які можна побачити в деяких ромських селах, уже на поверховий погляд є здебільшого кулісами з фальшивого мармуру, гіпсу і латуні: у деяких із них немає навіть водопроводу.
\n
Ті ж поодинокі роми, що справді є багатими, нажили свої статки переважно торгівлею металобрухтом. Але вони не царюють в кварталах ромів, а живуть серед подібних собі в маленьких селах, назви яких в Болгарії й Румунії знає кожен: Сінтешті, Бузеску, Катуніца. Радіо й телебачення люблять репортажі звідти. Однак про «королів»-ромів, що керують своїми кварталами злидарів, «як державою», як було написано в одному з репортажів Frankfurter Allgemeinen Sonntagszeitung (24 лютого), не випадає говорити.
\n
Хибним є і враження про те, що торгівля людьми, злочини й жебракування з використанням дітей є правилом серед бідняків, які приїхали з Болгарії та Румунії. Приміром, жебрання з дітьми заборонене всюди в Європі та є, в принципі, рідкісним явищем, позаяк воно за своєю природою має відбуватися перед якомога більшою публікою.
\n
Підробітки, матеріальна допомога, бізнес
\n
Більшість ромів із Південно-Східної Європи тримаються на плаву завдяки тимчасовим підробіткам, матеріальній допомозі, дрібному бізнесу, збору металобрухту – як у Німеччині, так і на Балканах (щоправда, на Балканах вони ще трохи займаються городництвом на пустирях).
\n
Це не «культура» чи «спосіб життя», а стратегія виживання в умовах тривалого безробіття. Нероми в бідних кварталах і регіонах роблять те саме. Різниця між бідними ромами, з одного боку, й бідними етнічними болгарами чи румунами, з іншого, полягає в тому, що останні в ході реституції націоналізованої власності отримали будиночок бабусі й півгектара землі в селі. Тому вони й залишаються.
\n
Культурні характеристики, якими ми так охоче пояснюємо собі причини так званої проблеми ромів, зникають при ближчому розгляді. Зневагу до «ґаджо» (неромів), гранично низький вік одруження, свідому неприязнь до освіти, вузьку, обмежуючу родинну солідарність – все те про, що так охоче читають, – подибаємо насамперед у традиціоналістичних сім’ях, які становлять меншість. Але вони не живуть у ромських кварталах Бухареста, Пловдива чи Скоп’є, вони займаються класичними заняттями чи ремеслами й не мусять волочитися в покинутий будинок у Дуйсбурґу.
\n
Те ж, що ми охочіше прийняли б за культуру чи роботу якоїсь континентальної організації, насправді є просто злиднями чи їхніми опосередкованими наслідками. «Не негідність бідних ти мені показав, — говорить Брехтова Свята Йоанна скотобоєнь до маклера Сліфта, — а бідність бідних».
\n
Справді, бідність не облагороджує й не робить симпатичним. Але вона не породжує й досконалої організації та «безмежних багатств», не стоять за нею й так звані покровителі. Той, хто хоче зрозуміти поведінку бідних ромів-мігрантів, не мусить бути кримінологом і не повинен вивчати етнологічні праці. По суті, достатньо уявити, як виживав би сам, не маючи ні грошей, ні роботи, ні житла. Звісно, це зовсім не приємні уявлення, і той, хто не змушений вдаватися до них, робить це з великою неохотою.
\n
Публікується з дружнього дозволу taz – die tageszeitung.
\n
Перекладено за: Mappes-Niediek, N., 2013. Falsche Könige.
\n
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
\n
СОЦІАЛЬНЕ ВИКЛЮЧЕННЯ У МІСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ (Анастасія Рябчук)
\n
ЛЮМПЕН-БУРЖУАЗІЯ І ГАНГСТЕРСЬКИЙ КАПІТАЛІЗМ У КОЛУМБІЇ (Вега Кантор Ренан)
\n
ПОЛИТИЧЕСКИЙ ВЫЗОВ ТРУЩОБ (Дмитрий Райдер)
\n
НАРИС НЕОЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність (Лоїк Вакан)
\n
ПРАВОРАДИКАЛЬНІ ПАРТІЇ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ: ЦЕ ЕКОНОМІКА? (Аліна Полякова)
\n
\n
\n
