Рецепти виходу з кризи. Огляд однієї міжнародної конференції

  • 13 листопада 2015
  • 3246
Рецепти виходу з кризи. Огляд однієї міжнародної конференції

Денис Пілаш, Віталій Дудін

7 листопада Київ продемонстрував здатність проводити соціально-критичні заходи міжнародного рівня. До Київського політехнічного інституту завітали ліві дослідники з Франції, Великої Британії, Бельгії, Німеччини, Греції. Конференція «Економічна криза чи криза неолібералізму?» засвідчила високий рівень полеміки з панівним ідеологічним дискурсом. Економісти, соціологи та профспілкові активісти довели: їм є що сказати. Правда, опонента, себто неолібералізм, на конференції представлено не було. Не прийшли й представники українського уряду, яким окремі пропозиції знадобилися б, якщо вони справді бажають врятувати країну від колапсу.

 Ідеологічна перешкода

Із вітальним словом від імені викладачів Київського політехнічного інституту, у приміщенні якого відбувався захід, звернувся завідувач кафедри соціології КПІ Павло Кутуєв. Відштовхуючись від теми конференції, він заявив, що поточну світову кризу слід розглядати не як «явище природи», а як наслідок втілення певної ідеологеми – неоліберальної політики (приватизація, дерегуляція ринку, скорочення державного втручання в економіку й соціальних виплат). Він також звернув увагу на існування країн, уряди яких буцімто не згодні з цією системою, але вони здебільшого є авторитарними. Часто свою авторитарність вони виправдовують соціальною або економічною ефективністю, однак це є спірним твердженням. Важливо, наскільки влада є підконтрольною масам, зазначив науковець. Завданням наукової спільноти є пошук дієздатної альтернативи.

Загальні проблеми, із якими зіткнулася, Україна окреслив Ілля Пономарьов – політичний емігрант і єдиний депутат Держдуми Росії, котрий голосував проти анексії Криму. Він поділився досвідом спілкування з міжнародними донорами, що нарікають на відсутність реформ в Україні. «Я кажу донорам: ви не допомагаєте, а даєте гроші – це велика різниця». Кошти, що надходять до України – це головним чином фінансові кредити, які доведеться повертати. Справжньою допомогою могли б стати інвестиції в розвиток виробництва та створення робочих місць. Критикуючи український уряд за те, що він недооцінює значення промисловості, І.Пономарьов наголосив, що Україна здатна виробляти продукцію, яка знайшла б свого покупця. Помилковою він вважає політику закриття збиткових шахт: кількість безробітних зросте, а економія коштів буде незначною. Загалом, курс на деіндустріалізацію та підвищення тарифів, впроваджуваний в Україні, матиме своїм наслідком не модернізацію, а щось протилежне. Гість також обґрунтував доречність постановки питання про списання зовнішнього боргу (а не просто його реструктуризацію), оскільки вартість дефолту й так закладено в ставку кредиту й уже оплачено.

Повертаючись до гострого питання про взаємини України й РФ, Ілля Пономарьов заявив, що пропаганда Кремля змінюється. Якщо рік тому путінські пропагандисти обґрунтовували втручання в Україну необхідністю «рятувати братів від кривавої хунти», то тепер мова про «захист від нових 90-их». В обох країнах при владі союз націоналістів та неолібералів, і в Україні переважають останні. Він закликав українських правителів не тішитись ілюзіями про швидкий крах північного сусіда: якою б не була вартість нафти, за низької собівартості її видобування Росія зможе підтримувати стабільність. Україна опиняється в складній ситуації: індустріальний потенціал радянської доби втрачено, а західні інвестори не поспішають вкладати кошти, – проте Ілля Пономарьов і далі сподівається, що в разі зміни економічного курсу потенційний розвиток України стане прикладом демократичної та соціально-орієнтованої альтернативи для інших пострадянських країн.

Нещодавнє ухвалення в першому читанні антробітничого Трудового кодексу України – це прояв загальносвітової тенденції, заявила французька авторка та ветеранка лівого руху Катрін Самарі. Наразі триває процес знищення соціальної держави і в бідних країнах периферії, і в країнах капіталістичного ядра, таких як Франція та Німеччина (на початку ХХІ ст. в них також мали місце зниження заробітних плат і відмова від гарантій трудового законодавства). Ринковий наступ, розпочатий в останній чверті ХХ століття, призвів до кризи капіталізму, що не вщухає з 2008 року. Помилковими пріоритетами «антикризової» політики стало спрямування бюджетних коштів на підтримку приватних установ, що мали борги: держави рятували «банки, а не людей». Як зазначає дослідниця, у 2009 році ліберальні еліти використали кризу як привід розгорнути «нову інтернаціональну соціальну війну», що триває й досі. Доповідачка висловила сумнів у тому, що загострення міжімперіалістичних суперечностей в час кризи є «новою холодною війною»; на її думку, радше його можна назвати «Ялтою-2»: великі держави домовляються про поділ сфер впливу, прикладом виступають події в Україні та в Сирії. Треба покласти край неолібералізму, щоб народ України міг захистити свої соціальні й екологічні права та своє суверенне право самостійно творити свою долю, а не коритися диктату імперіалістичних потуг.

Специфічні причини української кризи криються у війні, боргах та динаміці українського капіталізму, зазначив британський дослідник українського походження Марко Бойцун. Обрання ринкової економіки після здобуття незалежності України призвело до виснаження продуктивних сил. Заборгованість із виплатами зарплат сягнула рекордного рівня. Ситуація вимагає значного посилення позицій робітничого класу, який нині фактично позбавлений політичного голосу та представництва. Тому розбудова «масштабної партії праці» є необхідністю. Пріоритетами мають бути взаємна підтримка пригнічених соціальних груп та горизонтальна солідарність між ними. Науковець дійшов висновку про необхідність об’єднати на цьому етапі сили суспільства навколо боротьби шахтарів проти закриття вугільних підприємств.

Привид грецького сценарію

Нас постійно лякають «грецьким сценарієм», хоча саме Греція уособлює надзвичайно важливий досвід перемог і поразок у боротьбі проти «жорсткої економії» та «замкнутого кола боргу», – зауважив Денис Пілаш, відкриваючи сесію щодо проблеми зовнішнього боргу. Розібратись у тому, наскільки ризикованим насправді для України є варіант дефолту, допомогли авторитетні спікери, зокрема гість із Греції та ініціатор глобального руху за списання боргів.

Експерти переконані, що країни, які розвиваються, не спроможні погасити свою заборгованість перед МВФ та іншими фінансовими інституціями. За таких умов вони приречені відставати в розвитку, розраховуючись із боргами ціною свого суверенітету та соціальних стандартів. Як зазначила Юдит Дельгайм зі Школи солідарної економіки Фонду Рози Люксембург, наявність зовнішнього боргу стає виправданням для приватизації, зниження оплати праці та комерціалізації публічного сектору. Протистояти цим процесам можна шляхом боротьби за збереження та розширення соціальних та екологічних стандартів, за радикальну демократизацію, за громадський контроль над фінансовою сферою. Говорячи про питання внутрішньої економічної політики, дослідниця наголосила на необхідності спрямовувати капітал на забезпечення інтересів суспільства, зокрема шляхом реалізації на місцевому рівні соціально-економічних проектів у інфраструктурній сфері. Впровадження таких ініціатив із урахуванням інтересів громад і довкілля стане запорукою сталого розвитку.

Журналіст із Греції Мойзіс Літціс навів факти, що засвідчують масштаби кризи в Греції: за останні роки ВВП впав на 25%, безробіття серед молоді зросло до 60%, а зовнішній борг сягнув 175% ВВП. Так звана «міжнародна фінансова допомога» насправді спрямовувалася не Греції, а банкам, а умови її надання призвели до подальшого погіршення становища трудящих і ліквідації системи трудових договорів. Розвал бюджетної сфери на місцях часто компенсують мережі солідарності та громадські ініціативи на кшталт «соціальних клінік». Приводячи до влади уряд лівої партії СІРІЗА, греки не вповні усвідомлювали складність протистояння з диктатом кредиторів, банкірів і євробюрократів. У критичний момент у них не виявилося альтернативи – плану «Б» – на випадок якщо переговори зайдуть у глухий кут, а кредитори знехтують волевиявленням грецького народу (62% голосів на референдумі проти антисоціальних умов нової кредитної угоди). До того ж, уряд Алексіса Ципраса також не спромігся провести рішучий наступ на грецьку олігархію та мав ілюзії, що він знайде підтримку з боку Росії та Китаю чи окремих урядів всередині ЄС. Тому надважливим нині є створення міжнародного руху проти боргів, – звернувся доповідач до українців.

А хто міг розповісти про цей рух більше, як не Ерік Туссен, котрий очолює Комітет за списання боргів країнам «третього світу». Саме він координував громадські аудити зовнішнього боргу в кількох країнах, останньою з них була Греція. Продовжуючи тематику своєї лекції, прочитаної напередодні в Києві, він описав, як боргова залежність призводить до недорозвинутості різних країн. Наводив він і протилежні приклади – держав, які досягли успіхів, не дотримуючись рекомендацій МВФ і Світового Банку. Серед них – Південна Корея, що провадила політику індустріалізації, імпортозаміщення, списання боргів сільгоспвиробників перед банками (держава оголосила, що позики брались під грабіжницькі відсотки). А лівий уряд Еквадору після тривалого аудиту непосильного боргу, оголошення дефолту та впровадження експерименту з електронною валютою зміг спрямувати кошти на економічний розвиток, освіту та боротьбу з бідністю. Е.Туссен закликав українців «не коритися кредиторам» і виступати за списання боргу. Якщо не спрацює план «А», тобто досягнення консенсусу шляхом переговорів, слід реалізувати план «Б» – революційний розрив із міжнародними інституціями. Однак громадянам України зрозуміло, що влада не готова навіть до першого сценарію. На прикладі Греції, де уряд капітулював, так і не скориставшись доробком антиборгового комітету, створеного під егідою екс-спікерки грецького парламенту Зої Константопулу, дослідник констатував, що навіть ця поразка має стати уроком для лівих Європи: у цей період вони повинні з’ясувати, яким гіпотетично може бути план «Б».

Повернення до України

Якою має бути альтернатива для України? Перефразовуючи одного зі спікерів третьої сесії, дискутувати можна лише про те, що треба зробити спершу – списати борг чи запровадити прогресивне оподаткування. У тому, що слід робити й перше, і друге, сумнівів виникає мало з огляду на економічний аналіз. Виглядає, що скористатися своїми перевагами Україна зможе завдяки зваженій політиці держави, а не дотриманню догм «вільного ринку».

Олександр Одосій заявив, що сільське господарство може стати джерелом майбутнього розвитку лише за умови належної регуляції. Щоб вирівняти співвідношення між АПК і енергетикою, слід розвивати альтернативну енергетику. Транспортну інфраструктуру вже створено – залишилося скористатися цим потенціалом. Нині ж аграрний сектор приносить користь одиницям (прибуток господарств, що вирощують соняшники, може сягати в окремих випадках 300%). Власники спрямовують значні ресурси на споживання, а не розвиток виробництва.

Отримуючи надприбутки, аграрні компанії мізерно (на 0,6%) наповнюють державний бюджет податками, бо застосовують офшорну оптимізацію. На цей факт звернув увагу Захар Попович. На основі порівняльних досліджень З.Попович заявив: «З точки зору оподаткування великого бізнесу – ми, схоже, на останньому місці в Європі» (як і за рівнем заробітних плат). 45% економіки перебуває в тіні. Запланована реформа від Міністерства фінансів стане «покаранням» бідних: бюджет буде й надалі наповнюватися за рахунок тих, хто працює, через ПДФО, тоді як корпорації платитимуть менше податків на прибутки.

Проблема державного боргу набула загрозливих масштабів, зазначає експерт і один із організаторів конференції Олександр Кравчук. У цьому році загальний обсяг державного боргу перевищив рівень ВВП країни, а виплата тільки за кредитними відсотками складає найвагомішу частку (16,4%) державного бюджету. Ці кошти потенційно могли піти на розвиток виробництва та науково-технічної сфери. Сумнівні позики, що душать країну та лягають непосильним ярмом на людей, має бути скасовано, додав економіст. За його словами, остання угода про реструктуризацію боргу містить умови, невигідні для нашої держави, але вигідні для кредиторів. Адже повернення боргів прив’язали до економічного росту країни, обмежуючи можливості розвитку в майбутньому.

Слід визнати, що Україна надмірно захоплюється ліберальними трендами, від яких уже відмовилися на Заході. Про згубність курсу на приватизацію енергетики розповів Олександр Антонюк. На фактах він проілюстрував, що всі розвинуті країни (Франція, Швеція, США) або ніколи не проводили курсу на лібералізацію енергетичного сектору, або вже згорнули цей процес. Запровадження «ринкових цін» призводило до стрибкоподібного зростання тарифів без підвищення якості послуг: так, у штаті Каліфорнія після лібералізації ціни на електроенергію підскочили в 13 разів.

Стає питання руба: хто саме втілить вимоги, які здаються очевидними й раціональними з точки зору суспільства? Одна з організаторок конференції, соціолог Оксана Дутчак наголосила, що останнім часом соціально-економічні протести відбуваються без участі партій, бо люди не довіряють жодній із них. Тому питання лишається радше відкритим. Попит на існування такої політичної сили беззаперечний: саме вона має відображати у владі інтереси протестних груп.

Шлях справедливості

Завершилася конференція виступами тих, хто безпосередньо створює багатства й вимагає їх справедливого розподілу. Досвід незалежних профспілок є особливо цінним для відновлення довіри до робітничих організацій загалом.

Яскраві факти з діяльності профспілок, спрямованої на захист трудящих, навів Валерій Петровський із Вільної профспілки залізничників України. Виборений колективний договір передбачає широкі соціальні гарантії, включно з 13-ю зарплатою та навіть виплатою ювілейних премій. Водночас є небезпека, що з процесом корпоратизації «Укрзалізниці» менеджмент спробує скоротити принаймні частину з 300-тисячного колективу підприємства. Проте В.Петровський запевнив, що жодного члена ВПЗУ не вдасться звільнити «без бою».

Шахтар і профспілковий активіст із багаторічним стажем Юрій Самойлов зробив екскурс у історію робітництва Кривого Рогу та розповів про необхідність відновлення класової ідентичності працівників. До того ж, за його словами, робітничі організації мають не лише реагувати на свавільні дії роботодавців та влади, а й самі переходити в наступ, висуваючи власні вимоги суспільних змін у інтересах трудової більшості населення.

Про значення профспілок для розвитку громадянського суспільства розповів Євген Деркач, лідер незалежної профспілки«Захист праці» на легендарному підприємстві «Південмаш», що зараз бореться за своє існування. Наводячи красномовні приклади надексплуатації найманих працівників, він зазначив: щоб змінити й індивідуальну свідомість («від рабів до вільних людей»), і суспільство загалом, слід завжди бути готовими до класового конфлікту з роботодавцями.

Одна з доповідей стосувалася робітничої боротьби в без перебільшення екстремальних умовах – на прифронтових територіях. Так, Павло Лисянський розповів про досвід Східної правозахисної групи, яка працює на Луганщині та Донеччині, на прикладі боротьби колективів Світлодарської лікарні та однієї з мереж супермаркетів. Група доповнює профспілки, сприяє їх створенню та виступає формою зовнішнього тиску на підприємство. Юристи та журналісти контактують із працівниками, трудові права яких порушено, та звертаються до правоохоронних органів. Після успішної зовнішньої кампанії включається профспілка на підприємстві.

Керівник програм «Центру Солідарності» в Україні Трістан Масат, із прикрістю констатуючи притаманний Україні брак прогресивних політичних і громадських суб’єктів, які могли б консолідувати соціальні рухи для низового тиску на владу, порадив представникам присутніх на конференції організацій розвивати свою членську базу та краще координуватися для масових мобілізацій (зокрема кампанії проти нового Трудового кодексу), а також звертатися до міжнародних організацій для захисту трудових прав.

Судячи з палких дискусій і численних питань, наступний такий захід – питання часу. Хотілося б вірити, що кожна така конференція наближає момент, коли об’єкт дослідження, тобто неоліберальний капіталізм, стане предметом вивчення істориків.

З частиною презентаційних матеріалів можна ознайомитися за посиланням.

 

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери