Війна в Україні та порядок денний міжнародної лівиці

9483
Олександр Кисельов
Статті автора

Новини з військового фронту невтішні. Попри певні тактичні досягнення, надії на контрнаступ не виправдалися. Натомість головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний відверто визнав, що ситуація зайшла в «глухий кут». Опитування свідчать про наростаюче виснаження. Світова спільнота втрачає інтерес, пакети допомоги затримуються, вантажні перевезення блокуються. Зима вже тут, як і російські ракетні удари по енергетичній інфраструктурі.

Політична обстановка теж залишає бажати кращого. Українська лівиця, яка є скоріше мережею неурядових організацій, активістів та профспілкових лідерів, аніж цілісним рухом, фактично маргіналізована. Спектр домінуючих думок нагадує дивну суміш лінгвістичного шовінізму та нестримного неолібералізму. Ефект «згуртування навколо прапора» слабне, але все ще зберігається: найвищим рівнем довіри користуються президент, армія та волонтери. Переважна більшість населення України не бажає виборів через фінансові затрати на їх проведення, обмеження воєнного стану, відсутність безпеки та неможливість голосування для значної частини українців.

За кого чи за що тоді боротися?

Звичайно, було б наївно вимагати від міжнародних лівих беззастережної солідарності. У світі так багато несправедливості, і підтримувати Україну не завжди видається привабливим. Зрештою, не треба довго шукати українських посадовців, які інструменталізують страх і розпалюють ворожнечу, або корпоративних лобістів, які мріють знищити все соціальне. Так само легко вказати на неофеодалів, які прагнуть тримати кордони закритими, щоб їхні «кріпаки» не втекли, або на ксенофобів із середнього класу, які закликають позбавити громадянських прав мешканців окупованих територій. Сам президент Зеленський, в орвельській манері, рішуче підтримав державу-окупанта Ізраїль, ніби забувши, що його власна країна страждає від псевдоісторичних претензій з боку свого сусіда.

 

Володимир Зеленський з військовими

Президент Володимир Зеленський під час робочої поїздки до Харківської та Запорізької областей, 30 листопада 2023 року. Фото: Офіс президента

 

Зрозуміло, що ніхто не очікує солідарності з такими діячами. Але слід пам'ятати, що сьогодні переплетено багато протилежних доль. Ліві мають діяти в інтересах людей праці! Фермерів з Херсона, які працюють на замінованій землі. Машиністів з Києва, які розвозять життєво важливі вантажі в зношених потягах. Медсестер зі Львова, які доглядають за хворими і пораненими, попри низьку зарплату. Російськомовних шахтарів з Кривого Рогу, які воюють, захищаючи рідне місто. Будівельників з Миколаєва, які розбирають небезпечні завали, але не завжди мають чим годувати свої сім'ї. Важливо підтримувати цю непомітну більшість, чий голос рідко чути, але кому більше немає куди подітися. А от за владою, навпаки, слід спостерігати якомога пильніше.

Як підтримати?

Численні ініціативи вже вкоренилися, і кожна з них свідчить, що досягти можна чимало: міжнародні адвокаційні зусилля Європейської мережі солідарності з Україною, впевнена підтримка скандинавських зелених лівих, згуртована позиція данських профспілок, виступи українських профспілкових лідерів, розбудова потенціалу «Соціального Руху», залучення до профспілок українських робітників у Стокгольмі. Сфера потенційних дій величезна, але деякі речі доводиться обговорювати знову і знову.

Слідкуйте, як витрачаються ваші податки! Залежність України від зовнішньої підтримки не є таємницею. Ніхто не хоче, щоб їхні гроші осідали на чиємусь банківському рахунку в Швейцарії замість того, щоб служити тим, хто їх найбільше потребує. Тому цілком логічно вимагати включення соціальних умов до критеріїв фінансування та проведення державних закупівель, або хоча б вказувати на недобросовісні практики там, де вони існують. Допомога на відбудову має йти пліч-о-пліч із «зеленими» робочими місцями, мінімальною гідною зарплатнею, профспілковим контролем, відповідальністю підрядників, захищеною зайнятістю та безпечними умовами праці!

Закликайте до списання боргів! Зовнішній борг України перевищує 93 млрд доларів. Протягом багатьох років запозичення були легким рішенням для урядів, щоб уникнути порушення статус-кво та втручання в справи олігархів. Більшість нещодавніх позик вже мають суворіші вимоги, спрямовані на протидію «приватизації держави», і ситуація починає змінюватися. Але накопичений борг вже використовується для виправдання жорсткої економії. Більше того, залежність відтворюється: відбудова фінансується за рахунок нових кредитів, а зароблене натомість витрачається на погашення боргів. Багато хто запитає, наскільки, взагалі, справедливо очікувати, що населення спустошеної країни платитиме за помилкові політичні рішення правлячого класу. Але ще важливіше пам'ятати головний урок успіху плану Маршалла: зруйновані війною країни потребують грантів, а не кредитів.

 

зруйнований будинок

Українські військовослужбовці стоять біля зруйнованої будівлі поблизу прифронтового міста Кремінна, 24 березня 2023 року. Фото: REUTERS / Violeta Santos Moura

 

Не ігноруйте проблеми з демократією та правами людини! Коли почалося вторгнення, громадяни всіх соціальних верств вишикувалися в черги перед військкоматами. Майже два роки потому ситуація змінилися. Основним інструментом військового набору тепер є мобілізація з усіма її проблемами. Але для того, щоб люди були готові ризикувати своїм життям, вони мають бути впевнені, що це справедливо, що про них або їхні сім'ї подбають, якщо щось трапиться. Вони мають брати участь у визначенні майбутнього країни. Але навіщо владі поступатися, якщо є легкий вихід? Масові облави на вулицях чи в громадському транспорті ширитимуться під приводом необхідності виконувати громадянський обов’язок, якщо на це не звертати уваги.

Те ж саме стосується вирішення демографічної проблеми після війни або реінтеграції Донбасу і Криму. Не закриті кордони, не посилена пропаганда, а гідні зарплати, доступне житло та соціальний захист можуть переконати людей залишитися або повернутися з-за кордону. Не зверхнє моралізаторство, перевірки на благонадійність чи табори перевиховання, а взаємна повага, визнання людської гідності та спільна відповідальність за відбудову уможливлять примирення.

Підтримуйте профспілки! Це єдині масові організації, які існують саме для найманих працівників. Навіть якщо вони не дуже радикальні, а радше надмірно бюрократизовані чи безпорадні, або іноді навіть напівживі, нічого іншого просто немає. Інституційне визнання особливої ролі профспілок у післявоєнній відбудові могло б надати стимул для їхнього розвитку. Це також створило б надійного агента для боротьби з корупцією та соціальним демпінгом. Очевидно, що деякі профспілки одразу ж будуть захоплені політичними опортуністами. Але саме тому варто підтримувати внутрішню демократію та автономію їхніх місцевих осередків, а також можливість незалежної профспілкової діяльності.

 

протест медсестер

Акція протесту медсестер, грудень 2019 року. Фото: Сергій Мовчан

 

Погодьтеся не погоджуватися! Деякі речі, в які вірять українці, можуть здаватися неправильними або ірраціональними. Можливо, ви маєте рацію, але одні й ті самі поняття можуть мати різне значення. У новітній історії України були лише короткі проміжки без воєн. Її право на існування відкрито ставиться під сумнів. Українці давно розчаровані у своїх правителях і часто не мають інших важелів впливу на них, окрім як спорадичних повстань. Тож не дивно, що наявний великий ентузіазм до міжнародної залученості у внутрішні справи. Обирайте, за що боротися саме вам, зосереджуючись на тому, що нас об'єднує!

Розбудовуйте зв'язки: людина з людиною, місто з містом, асоціація з асоціацією! Соціальні рухи в усьому світі накопичили величезний політичний досвід, який ви можете перейняти. Традиційні ліві наративи дискредитовані в українському суспільстві через неодноразове зловживання. Тому люди, з якими ви спілкуєтеся, можуть не розбиратися в політиці, але тут саме практика спільних дій має більше значення — разом з очільницею маленького містечка, в якої болить за своїх громадян, головою профспілкового осередка, який розчарований байдужістю та безсиллям, або нещодавньою іммігранткою, яку «кинули» та не заплатили. Взаємодія з останніми може бути найдосяжнішою та актуальною протягом багатьох років. Вони будуть озброєні цим новим досвідом незалежно від того, залишаться за кордоном чи повернуться назад.

 

колективи солідарності

Третя гуманітарна місія антиавторитарної волонтерської мережі «Колективи солідарності» до Лимана. Фото: Telegram-канал «Колективи Солідарності • Solidarity Collectives»

 

Можливо, в цих пропозиціях немає нічого революційного. Однак багато маленьких кроків можуть призвести до поступових змін, створюючи необхідні умови і виборюючи місце для прогресивного порядку денного. Але для цього потрібен авторитет і довіра, на що не можуть розраховувати ліві, котрі виступають проти постачання озброєнь.

Без сумніву, ліві повинні робити більше, ніж просто надсилати зброю, але варто принаймні не перешкоджати таким поставкам. Право на самозахист є беззмістовним без засобів для боротьби. Відмова від надання зброї ставить під загрозу виживання України як країни. Пам'ятайте, що наявність озброєнь — це не те саме, що їх застосування. Навіть якщо війна закінчиться за столом переговорів, можливість захистити себе не залишить Україну на милість Росії, і Україна зможе дати собі раду, якщо Путін вирішить порушити перемир'я.

Битися до перемоги?

«Глухий кут»

У ситуації, що склалася, не видно передумов для її швидкого вирішення. Російська армія не контролює повністю жоден з окупованих нею регіонів, окрім Криму. Проте всі вони тепер значаться в російській Конституції як невід'ємна частина Росії. Україна так само зобов'язана дотримуватися своєї Конституції. Ідучи на поступки, вона ризикує спровокувати серйозні внутрішні заворушення, від яких не виграють хіба праворадикали. А як жодна сила не зможе перемогти, існує ризик сповзання в тривалий конфлікт низької інтенсивності. По суті, це означає ще більше руйнувань і менше надії на можливе відродження. У такому разі доцільно обговорювати радше захист цивільних, інтеграцію біженців і пом'якшення наслідків для світу, наприклад, шляхом створення демілітаризованих зон ООН на атомних електростанціях

Поразка Росії

Найкращою гарантією майбутнього миру є демократична Росія. Російський імперіалізм, безсумнівно, слабший за своїх суперників. Однак виклик гегемонії США не робить його ані прогресивнішим, ані меншим злом для тих, хто живе по сусідству. Ще до того, як Росія стала на шлях експансіонізму, життя в Україні було позначене її постійним втручанням у політику та економіку, боротьбою за культурне домінування, а також проекцією військової сили, зокрема через військові бази в Криму.

Залишається надія, що поразка Росії стане каталізатором змін всередині країни. Саме тому Україна продовжує боротися. Але ця боротьба має свою ціну. Передусім це неоголошена, але жахлива кількість загиблих і поранених. Питання в тому, як довго українське суспільство зможе дозволяти собі такі жертви і якими будуть наслідки. У цій боротьбі підтримка — це підвищення ціни кожної дії для росіян, щоб скоріше унеможливити подальше ведення ними бойових дій, і зниження ціни опору для України, щоб вона вистояла. Ось чому і українські, й російські ліві закликають до посилення санкцій, повного припинення імпорту нафти і газу та своєчасного надання сучасної зброї.

 

зброю Україні

Акція в Лондоні на підтримку України. Демонстранти закликають озброювати Україну для її боротьби проти Росії. Фото: Getty Images

 

Перемир'я

Сторони можуть вирішити спробувати дійти угоди про припинення вогню. Але ми повинні пам'ятати, що Україна — менша і слабша країна, спустошена війною і з серйозними демографічними проблемами. Найбільший страх щодо гіпотетичного перемир'я — опинитися забутими і на самоті. Тоді ніщо не завадить Росії краще підготуватися і розпочати нову агресію. Щоб мати бодай найменшу перспективу дати відсіч, Україна мала б перетворитися на військовий табір і при цьому все одно жити в стані постійної небезпеки. Саме це є визначальним у переважній підтримці членства в НАТО як стримувального фактору чи гарантії миру. Єдиною можливою альтернативою може бути лише зобов'язуюча угода з аналогічним ефектом. Ваш авторитетний голос і підтримка будуть потрібні як ніколи в пошуку найкращого варіанту.

Сподіватися на краще, готуватися до гіршого

Зрештою, солідарність з Україною не повинна бути виявом благородства. Насправді це цілком раціональна відповідь. Якщо визнати легітимність «сфер впливу», який вибір матимуть менші країни, окрім як приєднатися до одного з блоків? Якщо ядерні держави зможуть диктувати свою волю, хто тоді погодиться на роззброєння? Якщо залежність від викопного палива дозволяє знахабнілим автократам шантажувати світ, що залишиться від демократії? Якщо Україна впаде, що завадить кримінальним роботодавцям і мафіозним мережам в країні скористатися мільйонами травмованих і знедолених людей?

Втім, якщо станеться найгірше, це буде ще один цвях у труну глобального миру, що сприятиме подальшому зростанню нестабільності. У новому світі конкуруючих менших імперіалізмів, що відзначить собою занепад імперії США, нам доведеться готуватися до темних часів і закладати умови для майбутнього відродження. Найменше, що ми можемо робити, — це підтримувати зв'язки і не бачити один в одному ворогів, навіть якщо ми опинимося в конкуруючих таборах. Дотримуймося поради Джо Гілла і не витрачаймо час на жалобу. Організовуймось!

Автор: Олександр Кисельов

Переклад з англійської: Анастасія Рябчук

Обкладинка: Катерина Грицева

Переклад іспанською: Vientosur

Поділитись
“Both the West and the East Want to See the Russian Leadership Accountable”: Interview with Patryk Labuda “Selectivity in International Criminal Law Has Always Been a Major Problem”: Interview with Patryk Labuda Ленін, Україна й амнезія «антивоєнної лівиці» Інтернаціональна солідарність. Як іноземні ліві допомагають Україні у війні Позиції світової лівиці посеред землетрусу імперіалістичної ескалації 10 жахливих лівацьких аргументів проти українського опору Війна в Україні, міжнародна безпека та ліві