ЧОТИРИ ГОДИНИ

  • 23 грудня 2013
  • 1547
ЧОТИРИ ГОДИНИ

Багато часу пройшло після того божевілля, що коїлося на Банковій вулиці. Про ті події нагадують хіба що розмови про затриманих та численні травми постраждалих у справжній бійні. Встигли навіть усіляких небилиць понавигадувати… Особливо цікаві розповіді можна почути від бравих народних героїв, які безстрашно жбурляли каміння у «щитоносців». Однак насправді там було геть не так, як це висвітлювали в новинах.

Уявіть себе посеред вулиці: навколо абсолютний хаос, загазованість не дає спокійно дихати. В паніці стрімко наближається натовп, а за ними здіймається ввись здоровенна темно-сіра хмара обпікаючої речовини. І ціла канонада вибухів, оглушаючи та ранячи людей, підганяє натовп. Фільм-катастрофа чи, може, про війну? Ні, не вгадали. 1 грудня 2013 року. Банкова. Так, я там був і бачив на власні очі все те божевілля.

Почалося все ще засвітла. Годині о другій-третій дня. Чутки про можливий штурм дійшли до мене ще на Хрещатику. Крові не уникнути — а значить, там потрібна буде моя допомога. Постраждалі не піддаються дискримінації за політичними поглядами. Отже, вирушив на Банкову. Невдовзі пролунали перші вибухи. Почалося…

Ніякого героїзму. Лише гуманістичні погляди підштовхували до дій. На плечі — червоний хрест, за спиною — повний рюкзак всього необхідного, і вперед. Не думаю, що знайдеться багато людей, котрі погодяться полізти туди за постраждалими, тому доводиться йти самому. Позаду лишилося кілька товаришів. Саме там, на перехресті Банкової та Інститутської, біля тільки-но прибулої швидкої.

А там попереду… Пекло. Інакше це не назвати. Агресивний натовп жбурляє в міліцію каменюки, щойно вирвані з тротуару. Їм у відповідь летять світло-шумові гранати. Відчув на собі їхню дію. Така приспособа при вибуху оглушає людину, важко рухатися і нічогісінько не видно. Натовп періодично здіймається і в паніці несеться назад, погрожуючи змести кожного, хто стане на шляху. Багато ушкоджених сльозогінним газом людей збираються на узбіччі. Серед них була перша постраждала, котру я витяг звідти. Дівчина в істериці сиділа, вигукувала щось незрозуміле, плакала. Постійні вибухи, газ та задимленість, ґвалт та паніка натовпу спровокували нервовий зрив. Дівчина відмовлялася залишити Банкову. Лише відволікаючи її увагу, зосереджуючи на собі шляхом періодичних витанцьовувань та сміху, мені вдалося змусити її зробити перші кроки. А там вже легше. Веди і говори з нею впевненим голосом. Переконуй у очевидній банальності що все буде добре.

Страшно було вперше йти у те пекло. Потім страх кудись зник. Натовп наче перестав існувати. Була лише одна установка: там люди, яким потрібна допомога. Психологічний бар’єр, який вдалося встановити, відділяв від натовпу, не давав прийняти його установки, переконання. Це наче бути в натовпі фізично, та поза ним психологічно. Таким чином можна було вже й із панікою боротися. Достатньо просто впевнено вигукувати: «Не бігти!», щоб люди на мить забували про небезпеку і приймали цю установку. Вони переставали бігти, і це рятувало від тисняви і небезпеки бути затоптаним під час втечі.

Тим часом в епіцентрі кипіли пристрасті. Масове бомбардування гранатами та димовими шашками набирало обертів. Люди, почувши вибухи, присідають на коліна, прикривають вуха і завмирають. Вони переконані що так можна захиститися від вибухів, однак не знають, що це не діє. Вони стають перешкодою для панікерів, які тікають з епіцентру, затрудняють пересування. Наростає напруга, ускладнюється рух. Знову вибухи! Кількох людей вдалося вивести звідти. Вони вражені газом. По дорозі хтось пропонує промити обличчя розбавленою содою та лимонним соком. Однак усе ж спирт менш шкідливий для очей. Тим більше, що один з постраждалих переніс операцію на оці. Вивів, промив обличчя і все, гуляй подалі звідси!

І знову за межу — до пекла. Привернув до себе увагу хлопчина. Виглядає навіть не як студент, а як старшокласник. Зовсім дитина! Його оглушило гранатою, ледь тримається на ногах. Виявилося, що його до того ж поранило осколками. Ноги по коліна побиті, стікають кров`ю. «Тримайся» кажу я йому, однак він навряд чи мене чує. Доводиться його на собі виносити. 200 метрів здаються двома кілометрами. Все. Прийшли. Безпека. Поки перев’язував та діставав з ніг здоровенні, розжарені осколки пластику, повз пронесли ще одного такого ж постраждалого. Все, готово, тепер швидко до карети швидкої.

І знову пекло. Божевілля зашкалює, народ не збирається розходитися. Як не дивно, але кількість провокаторів, що розв’язали бійню, різко зменшилася. Можливо, через вечірній час їх гірше видно, але бійці, які так вдало змінювали один одного (при чому одні й ті ж), справді кудись подівалися! Може й через те, що потреби підбадьорювати натовп уже не має? Агресія горить в очах у кожного. Мало чи не кожен відчуває себе героєм-революціонером, на вирішальних барикадних сутичках. Це страшно. Звичайні люди, часто навіть не націоналісти-патріоти, рубаються за примарну ідею. Ідею, яку нав’язали їм політики. І саме за цих політиків вони добровільно вирушають до м’ясорубки.

Межа між миром та війною зникає. Хаос панує всюди. Одні приходять, інші ж, добряче хапнувши газу, відходять. Це починає сприйматися як норма. Більшість уже не прикриває обличчя. Протистояння триває не одну і навіть не дві години. За весь цей час я навіть збився з рахунку, десь після шостого постраждалого… А бійня і не збирається втихати. Навпаки, набирає обертів. Почалося жонглювання фаєрами. Яскраво-червоний вогник розсікає нічну темряву, освітлює натовп і падає в ряди міліції. Якась мить і цей само вогник летить назад. Впав посеред вулиці, дим робить неабияку завісу, і ось один сміливець відправляє його знову до міліції. І так до тих пір поки фаєр до рук взяти неможливо. Вибухи світло-шумових гранат все так само здіймають панічний натовп і знову доводиться з цим боротися. Загазованість зростає, без респіратора дихати можна не більше хвилини. Та й респіратор перестає захищати. Хто ж кого? Щитоносці не збираються відступати, а людям наче в прикол з ними махатися.

Переломним моментом стала атака спецпідрозділу «Беркут». П’яні бійці налетіли на натовп. Що там було далі — всі пречудово знають. М’ясорубка. Інакше не скажеш. Кількість «важких» постраждалих зросла з кількох десятків до сотні за кілька хвилин. Насильство перемогло насильство. Затримані, постраждалі… У кого розбита голова, у кого ребра поламані… У лікарів швидкої закінчуються бинти, а постраждалих аж ніяк не меншає. Доводиться віддати частину перев’язочних матеріалів медикам у швидкій.

Протистояння на Банковій тривало приблизно чотири години. Ще засвітла полетіло перше каміння та перші гранати. Приблизно о сьомій вечора в більш-менш спокійній обстановці допомагаю «легким» постраждалим. Вбитих немає. І це заспокоює.

На завершення хочу поставити кілька питань: 1. Чому протистояння тривало так довго і чому не відбувся розгін раніше? 2. Якщо хотіли прорватися до Адміністрації Президента, то чому трактором не пронеслися по міліції, а навпаки — потрошку продавлювали їхні ряди? 3. Чому на Майдані тільки після атаки спецпризначенців було оголошено події на Банковій провокацією? І, нарешті, останнє. Кому вигідні такі бійні? І кому потрібні загиблі під час масових заворушень? Над цими питаннями раджу задуматися.

P.S. Задумайтеся. Люди ціною власного життя та здоров’я прокладають шлях політикам, забуваючи про себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПАДІННЯ ЛЕНІНА ЯК СИМПТОМ (Тарас Саламанюк)

КОРИЧНЕВА ПЛЯМА НА КАРТІ ЄВРОПИ (Андрій Мовчан)

ВАРШАВСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ (Яків Яковенко)

ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ: МОРАЛЬ ЯК ТОВАР (Альона Ляшева)

ДО ЄВРОПИ БЕЗ ЗМІН (Андрій Гладун)

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери