• Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

    Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

    • Слайдер
    • 10/12/2013

    Одна утопія зазнала краху, інша теж делегітимується на наших очах. На що ж тоді людям залишається сподіватися? Надія не є чимось сталим, якоюсь постійною даністю. Надія прив’язана до реальності. Надії плекають завжди в рамках певної ідеології. Якоїсь абстрактної надії не існує. І якщо правда, що обидві утопії зазнали краху, то так само правда, що для надії від них нічого не залишилося.

    Далі
  • Майбутнє вже давно триває: коротка історія євроінтеграції екс-Югославії

    Майбутнє вже давно триває: коротка історія євроінтеграції екс-Югославії

    • Слайдер
    • 26/11/2013

    «Європі немає альтернатив» — єдина теза, яка домінує в політичному житті екс-Югославії. Разом з ідеєю інтеграції до європейського ринку, Європа як уособлення миру і добробуту залишається метою, яку необхідно досягти. Спробуємо довести, що насправді ми перебуваємо в Європі вже понад чотири десятиліття і залишаємося тією самою залежною територією Європейської імперії, якою ми і були з самого початку. У цій статті наведена стисла історія європейської інтеграції, яка фактично відбулася задовго до її формального окреслення. Історія євроінтеграції є історією зростання економічної залежності і периферизації, яка здійснювалась у формі боргових криз і деіндустріалізації.

    Далі
  • Казахські нафтовики організуються попри вбивства та тортури

    Казахські нафтовики організуються попри вбивства та тортури

    • Слайдер
    • 20/11/2013

    Працівники нафтової промисловості на заході Казахстану в 2011 році почали один із наймасовіших страйкових рухів у пострадянській історії, а після цього — пережили одну з найбрутальніших розправ у пострадянській історії: у Жанаозені 16 грудня 2011 року правоохоронці вбили щонайменше 16 людей та поранили принаймні 64. Бунт робітників спричинив таку параною серед казахської еліти, що після придушення цього руху уряд вдався до використання судів та поліції для безпрецедентного тиску на активістів профспілок, політичну опозицію та журналістів. До кінця 2012 року багато скромних демократичних здобутків попередніх двох десятиліть було скасовано. Нафтовики та їхні прибічники все ще у в’язницях, чимало з них — за кричущими політичними звинуваченнями, багато хто — на підставі «свідчень», вибитих за допомогою тортур. Лідери «демократичних» західних країн, що споживають значну частину нафти, яку добувають у Казахстані, промовисто мовчать. У цій статті я перекажу історію страйку 2011 року та репресій після нього і прокоментую її в ширшому контексті.

    Далі
  • ВІД КРИЗИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ КРИЗИ: двадцять років капіталізму і трудящі в нових країнах ЄС

    ВІД КРИЗИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ КРИЗИ: двадцять років капіталізму і трудящі в нових країнах ЄС

    • Слайдер
    • 07/11/2013
    Минуло вже двадцять років з часу переходу країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) від планової економіки до капіталізму. Після початкового шоку перехідного періоду, ближче до кінця дев’яностих років, ці країни почали хвалити як історії успіху. Однак така оцінка не враховувала розбіжності між успіхами в зростанні ВВП та наслідками для робітничого класу. Дана праця аналізує вплив політики перехідного періоду на зарплати, зайнятість, безробіття та розподіл доходів у ЦСЄ після двадцяти років капіталізму, які розбиті на три періоди: 1) криза перехідного періоду; 2) післяперехідне зростання; 3) криза 2008—2009 років. Від інтеграції країн ЦСЄ в західноєвропейський ринок і подальшого розширення ЄС на схід очікували, що вона дозволить цим країнам в осяжному майбутньому ліквідувати відставання в розмірі ВВП на душу населення. Невдовзі цей оптимізм перетворився на беззаперечну догму, особливо з огляду на те, що будь-яку критику цього процесу хибно сприймали як вихваляння старих, антидемократичних режимів цього регіону. В цих історичних умовах безперечну гегемонію утримувала система поглядів, що просувала неоліберальну економічну політику. Розширення ЄС на схід також було сконструйоване як елемент неоліберальної економічної моделі, що розглядає інтеграцію як розширення ринків і створення нових безпечних і прибуткових територій для руху капіталу, без особливого зважання на соціальну згуртованість (social cohesion). Офіційну політичну лінію ЄС легітимували поширені оптимістичні очікування від вільної торгівлі та потоків приватного капіталу, ґрунтовані на традиційній теорії обміну. На відміну від попередніх етапів розширення, під час розширення на схід бюджет ЄС і обсяг структурних фондів був дуже обмеженим; і, в повній відповідності до неоліберальної системи поглядів, ЄС делегував завдання забезпечити зближення приватним потокам капіталу та міжнародній торгівлі. Такими були об’єктивні умови, за яких нові члени ЄС із Центральної та Східної Європи були вимушені вступити в конкуренцію зарплат і податків заради приваблення капіталу. Далі
  • Потопаючи в боргах. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

    Потопаючи в боргах. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

    • Слайдер
    • 24/10/2013

    Формально Сербія — банкрут. «Ми не можемо, — заявив перший віце-прем’єр-міністр Сербії Александар Вучіч, — і далі витрачати більше, ніж заробляємо, інакше поглинемо самі себе».

    Далі
  • СВІТ 2050 РОКУ БУДЕ ТАКИМ, ЯКИМ МИ ЙОГО СТВОРИМО (уривок зі збірки «Утопістика: історичні вибори ХХІ ст»)

    СВІТ 2050 РОКУ БУДЕ ТАКИМ, ЯКИМ МИ ЙОГО СТВОРИМО (уривок зі збірки «Утопістика: історичні вибори ХХІ ст»)

    • Слайдер
    • 17/10/2013
    Три речі потрібно підкреслити щодо сучасного та наступного періоду безладу, сум’яття і розпаду. Хоча його буде тяжко пережити, він не триватиме вічно. Ми знаємо, що хаотичні реалії самі по собі породжують нові впорядковані системи. Це не буде великою втіхою, якщо я додам, що такий процес може тривати аж п’ятдесят років. Наука складності вчить нас, що за таких хаотичних ситуацій як наслідку біфуркації результат, власне, непередбачуваний. Ми не знаємо — не можемо знати — як це все розв’яжеться. Що ми дійсно знаємо, так це те, що наявна система як така не може вижити. Виникне система-наступниця або системи-наступниці. Вона може бути кращою; вона може бути гіршою; вона може не дуже відрізнятися за своєю моральною якістю. І саме третя річ стосовно таких хаотичних ситуацій відкриває більш райдужний бік історії. У поточних історичних (як і в усіх тривалих) системах навіть значні коливання мають порівняно малі наслідки. Це і є те, що ми розуміємо під системами. Система має механізми, які прагнуть відновити рівновагу й досягти визначеної точки. Саме тому в тривалій перспективі Французька та Російська революції можуть сприйматись як «невдачі». У соціальних змінах вони безперечно досягли меншого, ніж їхні прихильники сподівались та очікували. Але коли системи знаходяться далеко від стану рівноваги, коли вони перебувають у стані біфуркації, малі коливання можуть мати великі наслідки. Це одна з головних причин, чому результат настільки непередбачуваний. Ми навіть не можемо почати уявляти безліч вхідних даних, які матимуть вирішальний вплив. Я перекладу цю концептуальну схему на античну мову грецької філософії. Я скажу, що, коли системи функціонують нормально, структурний детермінізм переважує індивідуальну та групову свободу волі. Але в часи кризи й переходу чинник свободи волі стає чільним. Світ 2050-го року буде таким, яким ми його створимо. Завдяки цьому ми набуваємо повного контролю для втілення нашої дії, для нашого обов’язку й для нашого морального судження. Це також означає, що цей період буде часом жахливої політичної боротьби, тому що ставки набагато вищі, ніж за так званих нормальних часів. Далі