Газа, Україна і моральне банкрутство міжнародного порядку, «заснованого на правилах»

2159
Челсі Нґок Мін Нґуєн
Статті авторки

Останні два роки ми стали свідками запеклих дискусій про роль Глобального Півдня в міжнародній політиці, яких не було з 1980-х років. На початку 2022 року країни Глобальної Півночі критикували небажання Глобального Півдня брати участь в односторонніх санкціях проти Росії, країни, яка вторглася на територію свого сусіда — явне порушення міжнародного права — і спровокувала війну, що забрала сотні тисяч життів. Країнам Глобального Півдня закидали, що, відмовляючись від участі, вони безвідповідально поставили власні стратегічні інтереси вище за принципи суверенітету, територіальної цілісності, демократії та прав людини.

Однак для Глобального Півдня від 24 лютого 2022 року головним питанням було: чи сприятиме підтримка Заходу в Україні формуванню більш егалітарного і послідовного світового порядку, заснованого на правилах, чи радше зміцнить ієрархічний статус-кво, що характеризується вибірковим застосуванням і дотриманням міжнародного права під час різних воєн і окупацій? Відповідь на це питання стала очевидною відтоді, як почалася нова війна Ізраїлю в Газі, спровокована атакою ХАМАСу 7 жовтня 2023 року. Результатом цього став невідворотний крах довіри до так званого «міжнародного порядку, заснованого на правилах», не лише в очах Глобального Півдня, але й в очах багатьох феміністичних, екологічних та правозахисних рухів по всьому світу, які обурені ставленням своїх західних колег до палестинців.

Гнів міжнародної громадськості знову спрямований проти периферійного, ліберального поняття людяності, яке по-різному оцінює життя цивільного населення під час різних воєн і окупацій. 21 листопада 2023 року, після облоги і знищення Ізраїлем індонезійської лікарні на півночі Гази, індонезійська благодійна організація, яка керувала лікарнею, — «Комітет порятунку з невідкладної медичної допомоги» (Medical Emergency Rescue Committee) — опублікувала проникливого відкритого листа до президента США Джо Байдена, в якому зазначила: «Ви порушили міжнародні правила гри, спаплюжили авторитет Організації Об’єднаних Націй (ООН), зруйнували почуття справедливості, знехтували людськими цінностями і заплямували обличчя людської цивілізації».

21 жовтня 2023 року король Йорданії Абдала II виступив проти безсоромної відмови Заходу від міжнародного права, коли йдеться про палестинський народ: «Послання, яке чує арабський світ, є гучним і чітким. Життя палестинців вартують менше, ніж життя ізраїльтян. Наші життя вартують менше, ніж життя інших. Застосування міжнародних законів не є обов’язковим. Права людини мають межі — їх визначають державні кордони, раси, релігії. Це дуже, дуже небезпечне послання, оскільки наслідки тривалої міжнародної апатії і бездіяльності будуть катастрофічними — для всіх нас».

 

Йорданія

Король Йорданії Абдала II на Каїрському саміті за мир, Єгипет, 21 жовтня 2023 року. Фото: AP

 

Незважаючи на внутрішні протиріччя та відмінні «національні інтереси», які переслідують різні держави Глобального Півдня, західні лідери, дипломати та громадськість перебувають у стані заперечення — вони продовжують ігнорувати цей гнів і надавати, мовчазно чи відкрито, беззастережну підтримку ізраїльській окупації. Демонструючи такі кричущі подвійні стандарти, вони підривають власний авторитет в очах мільярдів людей. Насправді, довгострокові наслідки цього дедалі глибшого відчуження між Північчю і Півднем будуть серйозними.

Західне моралізаторство та ілюзія взаємності

Коли Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року, Захід однозначно засудив цю агресію і навіть на Глобальному Півдні шок і відраза були поширені за ширмою офіційного нейтралітету.

Дійсно, дві резолюції Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) з цього приводу були ухвалені 2 і 24 березня 2022 року, спираючись на широку підтримку — або, принаймні, утримання від голосування — з боку Глобального Півдня. Серед тих, хто утрималися, небажання відкрито схвалювати російське вторгнення пов’язане не лише з беззаперечним порушенням з боку Росії Статуту ООН та міжнародного права, а й з тим, що односторонні санкції Заходу та використання як знаряддя війни різних міжнародних інституцій і світової економіки — від перекриття альтернативних джерел енергії до іноземної валюти — зроблять їхні економіки та суспільства, що вже постраждали від пандемії, ще більш крихкими та слабкими.

У березні 2023 року президент Кенії Вільям Руто так пояснив засудження з боку своєї країни російського вторгнення: «Йдеться не про Глобальну Північ чи Південь, а про те, що є правильним і неправильним». Проте він сказав це, поділяючи багато фундаментальних претензій Глобального Півдня до нинішньої міжнародної системи, зокрема, через неадекватні фінансові зобов’язання щодо протидії змінам клімату, заборгованість, що обмежує витрати на охорону здоров’я та освіту, а також марнотратний і дискримінаційний «вакцинний націоналізм» під час пандемії COVID-19.

Уряд України, зі свого боку, визнав, що десятиліттями проводив недостатньо ефективну дипломатію на Глобальному Півдні, і 2023 рік став безпрецедентним у розширенні взаємодії з країнами поза межами трансатлантичного світу. Особливої уваги заслуговують попередні зустрічі в Копенгагені в червні 2023 року, Джиді в серпні 2023 року та на Мальті в жовтні 2023 року, в яких взяли участь радники з питань національної безпеки та перемовники з Китаю, Бразилії, Індії, Саудівської Аравії, Південної Африки, Туреччини, Катару та інших країн, в рамках підготовки до «глобального саміту миру», заснованого на мирному плані України з десяти пунктів.

 

президенти

Зліва направо: прем’єр-міністр Єгипету Мустафа Мадбулі, президент Сенегалу Макі Салл, президент Союзу Коморських островів Азалі Ассумані, президент України Володимир Зеленський, президент ПАР Сиріл Рамафоса і президент Замбії Хакаінде Хічілема. Київ, 16 червня 2023 року. Фото: Reuters

 

Загалом, у 2022 та 2023 роках сприйняття Заходу було затьмарене через негативне ставлення до нейтралітету країн Глобального Півдня чи неохочої підтримки України з їхнього боку. Проте дані про експорт з найбільших економік ЄС свідчать про прискорення торговельних і комерційних потоків між Росією та Заходом через низку третіх країн, що ускладнює звинувачення з боку західних країн на адресу Глобального Півдня в тому, що тривалі воєнні зусилля Росії спираються насамперед на співучасть країн Глобального Півдня.

Водночас західні та українські дипломати докладали серйозних зусиль для здобуття підтримки на Глобальному Півдні. Йшлося не стільки про постачання зброї до України, яка перебувала у стані війни, скільки про необхідність для України розвивати довгострокові відносини з країнами Глобального Півдня у світлі об’єктивного факту, що геополітичний, технологічний та економічний розвиток у ХХІ столітті дедалі більше зосереджуватиметься в цій частині світу.

Під час зустрічей у Копенгагені офіційний представник ЄС підтвердив, що будь-який справедливий мир в Україні «має ґрунтуватися на принципах Статуту ООН і міжнародних законах про територіальну цілісність та суверенітет». Однак ця політична і моральна впевненість з боку Глобальної Півночі, яка здавалася непохитною перед обличчям війни Росії проти України, випарувалася з початком війни Ізраїлю в Газі та ескалацією насильства на Західному березі річки Йордан.

Так само 2015 року Франція та Мексика спільно запропонували обмежити право вето постійних членів Ради Безпеки ООН (РБ ООН) у випадках жорстокого геноциду та злочинів проти людяності. Пропозиція викликала резонанс та отримала широку міжнародну підтримку після російського вторгнення в Україну, і до липня 2022 року її підтримали 106 держав-членів ООН, включно з Україною. Проте до сьогодні Франція залишається єдиним постійним членом Ради Безпеки, який підтримав цю пропозицію, а рух за її реалізацію розвалився після колективного покарання палестинських цивільних осіб і безпрецедентного спустошення Гази, яке почалося від 7 жовтня 2023 року.

Однак, мабуть, найбільш морально і юридично руйнівним ускладненням стала тотальна дипломатична, фінансова та військова підтримка з боку Заходу каральної операції Ізраїлю по всій Палестині. Непослідовна реакція Заходу на російське вторгнення в Україну і на ризики тривалої та широкої ізраїльської окупації палестинського народу поставила під сумнів, чи жести мовчазної співпраці Глобального Півдня щодо України протягом останніх двох років коли-небудь призведуть до взаємності з боку України і Заходу щодо інших нагальних питань, які турбують Глобальний Південь, зокрема, але не виключно, Палестина.

Співчуття до України, апатія до Гази

Дегуманізуючі образи палестинських цивільних осіб, у тому числі дітей, виходять як від урядів потужних країн, так і від впливових медіа, що однаково намагаються виправдати насильство проти населення, яке перебуває в облозі. За словами Агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт на Близькому Сході (БАПОР), «жителі Гази відчувають, що до них не ставляться так, як до інших цивільних осіб. Вони відчувають, що світ прирівнює їх усіх до ХАМАСу».

 

квартал

Зруйнований квартал у секторі Гази, 20 листопада 2023 року. Фото: Leo Correa / AP 

 

Такі зображення є частиною загальної картини абсолютної апатії, коли йдеться про страждання палестинців. Ця ситуація трагічно схожа на виправдання з боку Росії свого вторгнення в Україну з покликанням на позірну необхідність «денацифікувати» українське населення та залучити його до «русского мира». В очах Росії та Ізраїлю — окупаційних сил згідно з міжнародним правом — як українська, так і палестинська національна ідентичність є помилкою, яку можна виправити лише через цивілізаційне «звільнення» шляхом винищення. Таке нехтування справжніми політичними проблемами і прагненнями на місцях, ставлення до місцевих рухів опору як до маріонеток підступних геополітичних сил, історично часто виправдовувало невимовні руйнування, як це було під час війни у В’єтнамі (1955–1975 рр.).

27 жовтня 2023 року, після ухвалення резолюції ГА ООН із закликом до гуманітарного перемир’я та захисту цивільного населення в Газі, Малайзія та Індонезія, які голосували за українські резолюції у 2022 році, розкритикували Україну та Захід за непослідовну позицію, провівши пряме порівняння між благаннями про захист цивільного населення в Україні та Палестині. За словами індонезійського дипломата: «Ті, хто не підтримали цю резолюцію, — це ті, хто голосно кричить про жертви серед цивільного населення у війні в Україні. На жаль, вони не визнають жертв серед цивільного населення, особливо дітей, які загинули через абсолютно непропорційні дії ізраїльських військових у Газі».

 

індонезія

Жінка тримає плакат під час мітингу проти Ізраїлю біля посольства США в Джакарті, Індонезія, 21 травня 2021 року. Фото: AP Photo / Dita Alangkara

 

Друга річниця російського вторгнення припала на час послаблення глобальної підтримки України та Заходу. 24 лютого 2024 року країни Глобальної Півночі на диво утрималися від внесення нової резолюції ГА ООН на підтримку України, здебільшого через побоювання, що це підтвердить зниження підтримки України в усьому світі. Ці необов’язкові до виконання резолюції, які мають мало практичних наслідків, більше спрямовані на мобілізацію та підтримання глобальної актуальності тривалого опору України російській агресії. Такий самий підхід має вирішальне значення для політичної та правової боротьби палестинців, про що свідчать понад 180 резолюцій ООН щодо Палестини, ухвалених від 1948 року.

24 лютого 2024 року під час міжнародної конференції з геополітики «Діалог Райсина» в Нью-Делі різні посадовці ЄС стверджували, що купівля з боку Індії російського пального зі знижками «виробляє російські кулі», ігноруючи при цьому свою власну підтримку кривавої бійні в Газі, яку влаштував Ізраїль. Ця сцена править за показовий приклад засадничого моменту: великі країни, які спочатку були достатньо принциповими, символічно підтримуючи Україну в ООН, «запам’ятають» голосування України і Заходу щодо Гази та їхнє ставлення до палестинського питання. Події останніх шести місяців радше свідчать про безпринципний опортунізм, аніж відчуття зради як такої, — як на Заході, так і на Сході. У цьому сенсі позиція тих, хто утримується від підтримки України зі стратегічної геополітичної точки зору, незалежно від їхніх моральних і правових обґрунтувань, може бути фактично виправданою.

Суб’єктність України в умовах нинішньої глобальної кризи

У наш час відновлення суперництва між великими державами повідомлення, яке надходить від малих країн, таких як Палестина та Україна, полягає в тому, що, на відміну від деполітизованої доби капіталістичної економічної глобалізації (1991–2020-ті роки), на світову арену повернулися довго придушувані політичні прагнення, ба навіть сама історія. Їх більше не можна ігнорувати в ім’я міжнародної торгівлі, свободи судноплавства та стабільності «заснованого на правилах» порядку.

Тим не менш, існують суттєві відмінності в ідеологічній природі конфліктів у Палестині та Україні: два шляхи — або наполягання на більш егалітарному та послідовному застосуванні міжнародного права в різних війнах та окупаціях, або відродження застарілої ліберальної концепції ієрархічної вибірковості в його застосуванні. У цьому сенсі Україна, разом з рештою Заходу, несе значну частину відповідальності за свою нинішню дипломатичну ізоляцію.

Після загибелі близько 1200 ізраїльських цивільних осіб і комбатантів від рук ХАМАСу 7 жовтня 2023 року президент України Володимир Зеленський чітко висловив позицію своєї країни, ставши на бік Ізраїлю і не обмежившись справедливим засудженням нападу. У багатьох заявах, зроблених у період від 7 по 17 жовтня 2023 року, Зеленський зобразив давній ізраїльсько-палестинський конфлікт з точки зору агресивної «війни з тероризмом», а не з огляду на історичний і правовий контекст та ескалацію ситуації напередодні нападу.

 

обстріл Ізраїлю

Наслідки обстрілу Ашкелону ХАМАСом, Ізраїль, 7 жовтня 2023 року. Фото: Amir Cohen / Reuters 

 

Як 25 жовтня 2023 року сміливо зазначив Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш, історія конфлікту почалася 56 років тому. До 7 жовтня 2023 рік вже став найсмертоноснішим роком у Палестині за останнє десятиліття, а організація «Врятуйте дітей» назвала його найсмертоноснішим роком за всю історію для палестинських дітей на Західному березі річки Йордан та у Східному Єрусалимі. Тим часом, нинішня кількість загиблих дітей у Газі від початку війни — понад 8000 (остаточна цифра майже напевно буде набагато вищою) — може викликати у кожного, хто має совість, не лише біль, а й шок.

Проте українська держава, від президентського офісу до збройних сил, одразу ж провела аналогії між Україною та Ізраїлем, а також ототожнила ХАМАС із палестинським цивільним населенням. Збройні сили України випустили відеоролик, в якому Ізраїль та Україна зображувалися як країни, що ведуть війни на захист «цивілізації». Подальша ескалація насильства фактично заохочувалася. Це різко контрастує з негайною реакцією Сінгапуру і Кенії, близьких партнерів Ізраїлю в галузі оборони і безпеки, які, однак, закликали до взаємної деескалації і 27 жовтня 2023 року проголосували в ООН за припинення вогню.

13 жовтня 2023 року помічник Зеленського Андрій Єрмак опублікував статтю, в якій недвозначно аргументував, «чому Україна на боці Ізраїлю». Ця стаття була опублікована в той самий день, коли Ізраїль звернувся до ООН з проханням примусово вивезти 1,1 мільйона людей з північної частини Гази протягом 24 годин — крок, який широко засудили як спробу етнічної чистки, що можна навіть прирівняти до геноциду, згідно з проміжною оцінкою Міжнародного Суду ООН (МС ООН). Персонал, пацієнти та новонароджені також мусили виїхати, і для багатьох цей крок дійсно став смертельним вироком. Навіть Норвегія та Ірландія, дві близькі партнерки США, негайно вимагали від Ізраїлю стриманості і підкреслили страждання палестинців нарівні зі стражданнями ізраїльтян. За словами Міністерства закордонних справ Ірландії: «У законах збройного конфлікту не існує ієрархії болю і страждань».

Окрім союзників і партнерів Ізраїлю на Заході, жоден інший лідер країни, яка офіційно визнає палестинську державність, не підтримував нестримну військову реакцію Ізраїлю в такій мірі, як це зробив Зеленський. Але, як показало українське опитування від 15 грудня 2023 року, справа не лише в Зеленському: військові дії Ізраїлю користуються широкою підтримкою в українському суспільстві як «вибір на користь вільного демократичного світу проти світу середньовічного терору».

Україна та Захід почали із запізненням висловлювати свою гуманітарну стурбованість долею палестинського цивільного населення 17 жовтня, лише після того, як остання ізраїльська атака в Газі вже знищила 825 цілих сімей згідно з реєстром актів цивільного стану Гази. Апогеєм цього стало 31 січня 2024 року, коли посол України в ООН Сергій Кислиця стояв поруч з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу разом з кількома іншими посланцями ООН під час спільного заклику припинити фінансування та замінити БАПОР — незважаючи на апокаліптичні масштаби руйнувань у Газі та ескалацію насильства з боку ізраїльських поселенців на Західному березі річки Йордан.

 

кислиця

Посол України в ООН Сергій Кислиця (четвертий зліва) з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу та іншими посланцями ООН під час спільного заклику припинити фінансування та замінити БАПОР. Фото: Twitter @Prime Minister of Israel

 

Ця картина різко контрастує з тим, як багато країн із середнім і низьким рівнем доходу щедро допомагали Україні в розпал російського вторгнення через різні агенції ООН, іноді під тиском Заходу. Ці країни також стали свідками того, як протягом 2022–2023 років західні країни різко скоротили значну частину допомоги на розвиток у ключових сферах — від відновлюваної енергетики до освіти, оскільки кошти були перенаправлені на підтримку біженців з України та на виживання країни у воєнний час. Саме через таку гру з нульовою сумою багато урядів і народів Глобального Півдня не поділяють ілюзій щодо того, що закінчення російсько-української війни призведе до більш егалітарного і послідовного «порядку, заснованого на правилах».

Символічним свідченням цього стало голосування 14 листопада 2022 року в Генеральній Асамблеї ООН щодо створення «міжнародного механізму репарацій», який змусить Росію виплатити Україні військові репарації: 94 країни проголосували «за», тоді як 87 або утрималися, або проголосували «проти». Багато хто розуміє, що такий механізм навряд чи застосують щодо інших війн чи окупацій — іншими словами, тут відбувається вибіркове правосуддя. Йдеться не стільки про застосування подвійних стандартів як таких (від яких не застрахована жодна країна), скільки про стандарти самих самопроголошених демократій. Результатом цього є прискорена втрата уваги до України та її підтримки.

Зоряний час Глобального Півдня?

Дії Росії та України є симптомами, а не причинами загальної кризи сучасної міжнародної політики, в якій власне визволення вимагає дегуманізації цивільних жертв інших воєн, окупацій та репресивних режимів. У свою чергу, насильству однополярності — тобто спробі оновити нібито ліберальний, ієрархічний порядок, заснований на правилах — протистоїть насильство багатополярності, в якому мають значення лише політика і сила великих держав, що зростають, та їхніх переважно консервативних панівних еліт.

Війни, що відбуваються в Газі та Україні, стали гострим нагадуванням про те, що зображення конфлікту, зрештою, дозволяє забезпечити місце серед привілейованих у і без того глибоко нерівному світовому порядку. Це справді є тривалою трагедією Глобального Півдня: хоча він справедливо обурюється подвійними стандартами Заходу, сам Глобальний Південь залишається нездатним колективно розробити більш універсальний і прогресивний спосіб управління, як у себе вдома, так і за кордоном. У цьому сенсі критика на адресу Заходу як самоціль часто стає регресивною.

У цьому контексті справу Південної Африки проти Ізраїлю в Міжнародному суді ООН сприйняли як рідкісний виняток з тенденції постколоніального реалізму, що характеризується переслідуванням «національних інтересів» та деполітизованими імперативами розвитку та безпеки, що від 1991 року панують на всьому Глобальному Півдні. Тому тимчасові заходи, які 26 січня 2024 року оголосив Міжнародний суд, багато спостерігачів розглядали як «зоряний час Глобального Півдня». Ці настрої частково виправдані: для багатьох пересічних людей по всьому світу співчуття до палестинського народу є також протестом проти апатії та цинічно кон’юнктурної зовнішньої політики їхніх власних урядів. Проте певна частка реалістичного скептицизму щодо цих настроїв все ж таки виправдана.

 

позов юар

Справа Південної Африки щодо геноциду проти Ізраїлю в Міжнародному суді ООН, Гаага, 12 січня 2024 року. Фото: ICJ

 

Сміливість Південної Африки слід цінувати не лише на противагу співучасті Заходу на боці Ізраїлю, а й на противагу розважливому і прохолодному підходу глобальних держав, що зростають. Багато урядів країн Глобального Півдня самі більше не керуються демократичними та егалітарними імперативами, як це було (принаймні так здавалось) протягом більшої частини ХХ століття. Сучасною політикою, що стоїть за термінами «Глобальний Південь» і «деколонізація», дедалі більше маніпулюють праві уряди й політичні сили, для яких колишня транснаціональна боротьба за політичну, економічну і соціальну рівність та справедливість проти хиб ліберального універсалізму, імперського суперництва й глобального капіталізму поступилась місцем цивілізаційному партикуляризму і культурництву.

Зовнішня політика Індії, яку колись визначала її антиколоніальна спадщина, нині переживає глибоку ідеологічну трансформацію, і країна виступає з глибоко дегуманізуючою риторикою щодо палестинців. Багато урядів в арабському світі продовжують обережно підтримувати Палестину, добре розуміючи, що це питання залишається потенційним каталізатором критики їхніх власних можновладців. Не слід також применшувати тривалу роз’єднаність всередині палестинського політичного керівництва.

В Азії Індія та В’єтнам є чи не єдиними державами, які одночасно мають міцні відносини з США, Ізраїлем, Росією та Іраном, незважаючи на їхню традиційну антиколоніальну солідарність з Палестиною. Під час боротьби В’єтнаму за національне визволення Організація визволення Палестини надавала непохитну підтримку у війнах зі Сполученими Штатами (1965–1973), «червоними кхмерами» (1979–1989) та Китаєм (1979–1989). Тому на відміну від Індії, В’єтнам послідовно голосував в ООН за припинення вогню в Газі і пообіцяв дипломатичну та фінансову підтримку БАПОР. Але за межами офіційних заяв про підтримку палестинської державності, загальна реакція В’єтнаму на наступ Ізраїлю відзначається незвичною млявістю, а часом і тривожним мовчанням. Хоча згадки про національне визволення В’єтнаму та глобальні антивоєнні протестні рухи 1960–1970-х років лише посилилися в усьому світі після 7 жовтня, такі згадки залишаються майже відсутніми у в’єтнамському урядовому дискурсі, висвітленні в державних ЗМІ та публічних дебатах.

Поряд зі зростанням двосторонньої військової та безпекової співпраці, В’єтнам став другою країною Південно-Східної Азії, яка підписала угоду про вільну торгівлю з Ізраїлем у липні 2023 року. В’єтнам оголосив про те, що національні збори ратифікували угоду 27 лютого 2024 року, коли в Палестині тривала кривава бійня. Якщо 1967 року Че Гевара заявив, що «В’єтнам — нарід, що представляє прагнення, надії цілого світу забутих народів, — трагічно самотній», то сьогодні на місці В’єтнаму опинилась Палестина.

 

вєтнам

Міністр промисловості й торгівлі Вʼєтнаму Нгуен Хонг Дьєн та міністр економіки й промисловості Ізраїлю Нір Баркат на 13-й Міністерській конференції СОТ в ОАЕ. Фото: congthuong.vn

 

Справа Південної Африки проти Ізраїлю нагадує приклади ХІХ століття, коли, за словами історикині права Нтіни Цували, «незахідні юристи-міжнародники дотримувалися логіки вдосконалення, щиро підтримуючи процес капіталістичної трансформації», в той час як «ті ж самі юристи оскаржували самопризначення своїх західних колег як єдиних арбітрів цивілізаційного процесу». З тих пір така напруженість періодично виникає знову. Ба більше, хоча РБ ООН паралізована через суперництво великих держав і не в змозі зупинити жахливі військові злочини по всьому світу, різні агентства ООН і персонал на місцях виступають проти організованого насильства, спрямованого проти палестинського народу.

Ці одночасні явища вказують на те, що в майбутньому провідні країни Глобального Півдня стануть сміливішими у відстоюванні міжнародного права, намагаючись протидіяти використанню його як зброї або безкарному нехтуванню ним, як це очевидно відбувається в Палестині. Інакше кажучи, міжнародне право як нормативна основа будь-якої претензії на легітимність і справедливість залишатиметься життєво важливим інструментом, особливо для палестинської державності. Глобальний Південь, незважаючи на свої власні протиріччя і упередження, має відігравати тут важливу роль.

Повільний занепад ліберального гуманізму

Реакція Заходу на російське вторгнення в Україну, зрештою, може запам’ятатися як невдала спроба відродити занепалий, вибірковий та ієрархічний ліберальний порядок, «заснований на правилах». Нову ізраїльсько-палестинську війну натомість можна згадувати як війну, що змінила світ, тому що вона змінила серця і уми прихильників ліберального порядку на Глобальному Півдні. Йдеться не стільки про Захід чи Схід, скільки про те, що ліберальний гуманізм як такий помер. Коли серця і уми поволі змінюються під поверхнею стійкого і потужного ліберального порядку, тоді неминуче з’являються уявлення про життєздатну альтернативу і починається підготовка до втілення її в життя, навіть якщо це відбувається несвідомо.

Багато в чому цей момент перегукується з наріканнями антиколоніальних інтелектуалів, активістів і державних діячів на зраду з боку Глобальної Півночі ідеалів ліберального гуманізму щодо національного самовизначення у ХХ столітті. Якщо жахливі картини війни у В’єтнамі та подальші антивоєнні рухи стали переломним моментом для всього світу, то кривава бійня в Палестині та глобальні протести проти неї можуть стати ще одним таким моментом. Це може мати трансформаційні наслідки для сприйняття з боку світової більшості цінностей і принципів Глобальної Півночі і дати поштовх новому, багатополярному та анархічному світу, до якого ніхто не готовий.

На карту поставлено не лише національне виживання України та Палестини, а й збереження міжнародного права і всього, що залишилося від елементарної людської порядності. Насильство і жорстокість останніх двох років повинні спонукати всіх нас — чи то на глобальному Півдні чи Півночі, Сході чи Заході — до чесного та ретельного самоаналізу того, в якому світі ми хочемо жити. Яка геополітика, поняття суверенітету, прав людини й законності потрібні для подолання сьогоднішніх викликів? Інакше ми сповзатимемо дедалі ближче до прірви ще жорстокішого, нігілістичного і бездушного світу, в якому слабких пригноблюють в інтересах жменьки сильних світу цього.


Цю статтю було вперше опубліковано англійською мовою під назвою «Gaza, Ukraine, and the Moral Bankruptcy of the “Rules-Based Order”» на сайті Фонду Рози Люксембурґ 24 травня 2024 року.

Авторка: Челсі Нґок Мін Нґуєн

Переклад з англійської: Павло Шопін

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись