3 23 по 26 вересня відбудеться онлайн-фестиваль феміністичного кіно «Фільма». Усі стрічки програми будуть доступні безкоштовно з території України. Фільми демонструватимуться мовою оригіналу з розширеними українськими субтитрами. Для деяких стрічок буде доступний звукоопис українською мовою.
Фестиваль проходить у співпраці з ГО «Фріфілмерз» за фінансової підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні та Movies That Matter. Партнери фестивалю — Чеський Центр Київ, Агенція «Доступне кіно» громадської організації «Боротьба за права», МКФ Cinema Queer.
Напередодні фестивалю «Спільне» поговорило з трьома представни_цями колективу «Фільми» про вибір теми для заходу, формування програми та заплановані дискусії.
Джерело: Facebook-сторінка «Фільми»
Розкажіть, будь ласка, про фестиваль та його концепцію.
Ірина Танцюра: Ідея феміністичного фестивалю з’явилась досить давно, але реалізувати її вдалось лише минулого року. Ми захотіли робити цей проєкт, бо в Україні не вистачає майданчиків, де можна подивитись кіно з інтерсекційною феміністичною оптикою.
Юлія Сердюкова: Багатьох із нас об’єднує любов до кіно. Часто, ходячи на інші фестивалі, ми відчували фрустрацію від того, як багато фільмів на позір «за все хороше», але, якщо копнути глибше, підтримують наявні дискримінації та ієрархію. Тому дуже хотілось зробити фестиваль, ціннісно нам близький. Це наша мотивація встрявати в таку авантюру.
ґео: Я долучилось до вже готового фестивалю, і ця ідея мене надзвичайно схвилювала й порадувала. Адже кількість майданчиків для висловлення критичних феміністичних думок у мистецтві доволі обмежена.
Кадр із фільму Світлани Шимко та Галини Ярманової «Щасливі роки». Джерело: Facebook-сторінка «Фільми»
Як ви для себе визначаєте, що таке феміністичне кіно?
Ірина Танцюра: Ми б хотіли поговорити про це разом з усіма на дискусії під час фестивалю в неділю 26 вересня в рамках спеціальної програми «Радикальна любов». Насправді це досить широке питання. Тому що є кіно, яке знімається на теми, дотичні до фемінізму, а є кіно, що створюється феміністичними методами: горизонтальність, взаємодія, спільне кінотворення.
Юлія Сердюкова: Це хороше питання, бо часто ми стикаємось із тим, що, коли люди чують про феміністичний фестиваль, думають, що це історія про фільми, створені жінками про жінок. Доводиться пояснювати, що це взагалі не так. Фільм, створений жінкою або про жінку, не обов’язково буде феміністичним. Спеціально для цього в нашій концепції ми згадуємо, що спираємось на цінності інтерсекційного фемінізму. Для мене фемінізм — це передусім про солідарність між маргіналізованими групами й критична політична оптика.
ґео: Це питання, що змушує нас думати й вибирати між активістськими висловлюваннями, які можуть бути феміністичними, та мистецькими висловлюваннями, які не завжди потрапляють у сферу феміністичної позиційності. Ми намагалися знайти кіно, яке поєднувало б обидва ці аспекти.
Кадр із фільму Турмалін «Атлантика — море кісток». Джерело: Фільма. Фестиваль феміністичного кіно
Назва вашого фестивалю звучить цікаво й незвично для сучасних людей, хоч на початку створення кінематографу це слово було на вустах. Чому ви обрали саме його?
Юлія Сердюкова: Це виникло спонтанно в розмові із другом, який згадав, що колись в Україні кінострічку називали і «фільм», і «фільма». До речі, немає правильного способу ставити наголос у цьому слові. Мені подобається, що це певна гра з мовою. Мій прихід у фемінізм почався з осмислення фемінітивів у колективі, де була моя подруга, яка всіх привчила до них. Спочатку це здавалось дрібницею, незвичністю, абсурдом, але мова віддзеркалює наявні ієрархії та насильство в суспільстві. Бунтуючи проти певних мовних форм, можна розмивати й підривати усталені ієрархії. Для мене назва «Фільми» саме про це.
Чому ви зупинились на онлайн-форматі?
Ірина Танцюра: Ми хотіли, щоб фестиваль був безкоштовним і його можна було подивитись в різних регіонах, принаймні там, де є інтернет. Ми не бачимо можливості проводити офлайн-заходи в Україні, не ставлячи наших глядачів, учасників та учасниць під загрозу правого насильства. Цей формат дозволяє уникнути цього.
Як ви формували програму фестивалю?
Ірина Танцюра: Ми визначились із фокусом ще на етапі фандрейзингу. Для першого фестивалю ми обрали теми, які хотілося б підсилити в публічному дискурсі та які мало представлені мейнстримними фестивалями. Тому у нас є спеціальна програма, присвячена транс*досвідам і транс*фемінізму, а також антирасистська програма. Загалом ми приємно здивувались увагою до нас і не очікували такого успіху в програмі за заявками. Ми очікували не більше ніж 20 заявок, але отримали понад 60 із різних країн. Це дуже нас надихає. Більшість із цих фільмів, які ми вважаємо важливими, на жаль, не змогли концептуально відібрати в цю програму. Адже ми намагались робити так, щоб фільми були співзвучні один з одним. Сподіваємося, ви зможете побачити їх у наступних випусках фестивалю.
Кадр із фільму Міхаели Драґан «Чорна лялечка». Джерело: Фільма. Фестиваль феміністичного кіно
Юлія Сердюкова: Програму за заявками ми формували усім колективом «Фільми», а у «Витоках й відлуннях» та «Можливих утопіях» у нас є співкуратор_ки, які допомагали формувати програми й концепт. ґео — співкуратор_ка програми «Витоки й відлуння».
Щодо програми «Можливі утопії», то у нас буде два крутих покази, пов’язаних із ромським активізмом, зроблені самими активіст_ками. Це дуже класні за формою й змістом роботи.
ґео: я займалося транс*програмою. Коли ми відбирали до неї фільми, то дивились на них з огляду на те, як транс*питання в українському феміністичному дискурсі витісняються й маргіналізуються. Дуже часто наш фемінізм — це про білих цис-жінок та жінок з іншими привілеями. Але у нас, на щастя, є фільми з різних країн та з різними досвідами. Там будуть активістські історії — ліві феміністичні й антирасистські.
З іншого боку, у нас є фільми суто про внутрішні переживання персонажів та персонажок, про їхню роботу з гендерними ідентичностями й відчуттям себе у світі бінарності й опресивної патріархатної системи, яка змушує вписуватись в той чи інший гендер.
Кадр із фільму Терези Коппе «Потайки гучно». Джерело: Фільма. Фестиваль феміністичного кіно
Розкажіть про дискусії, заплановані в рамках фестивалю.
Юлія Сердюкова: У нас буде чотири дискусії. У день відкриття фестивалю, 23 вересня, відбудеться обговорення стрічки «Стокротки» Віри Хітілової, яку ми відносимо до феміністичної класики. Для мене це немов камертон, який дає змогу налаштуватись не лише на наш перший фестиваль, а й на всі наступні. Ми домовились із чеською кінокритикинею й журналісткою Їндржішкою Благовою, яка розповість про цей фільм і режисерку.
Три інші події будуть стосуватись наших тематичних програм. 24 вересня у нас буде дискусія в межах антирасистської програми, 25-го – транс*програми, а в день закриття фестивалю — дискусія про те, що таке феміністичне кіно, з учасницями програми «Радикальна любов» та авторками стрічки-спеціального показу «Щасливі роки», Світланою Шимко й Галиною Ярмановою. Всі дискусії будуть доступні незалежно від вашого розташування. Для участі в розмові треба буде лиш зареєструватись, а стрім зможуть дивитись усі.
Кадр із фільму Віри Хитілової «Стокротки». Джерело: Фільма. Фестиваль феміністичного кіно
Окрім перекладу з англійської на українську й навпаки, ми також готуємо переклад українською жестовою мовою.
Навіщо йти на фестиваль і брати участь у ньому?
Ірина Танцюра: Це особистий вибір кожної — йти на фестиваль чи ні. Але такі заходи варто відвідати заради цікавості. Вони дозволяють нам побачити фільми, які залишилися поза увагою мейнстрімних майданчиків для демонстрації кіно (онлайн або офлайн), і розширити власні горизонти. У нашому випадку це можливість подивитись кіно, яке було відібрано з погляду активістської оптики.
Фільми в усіх програмах відповідають нашим критеріям інтерсекційності. Якщо на інших фестивалях можна натрапити на кіно, яке не хочеться дивитися, бо воно ціннісно тобі не відповідає, то тут ми намагались створити такий майданчик, на якому люди можуть побачити, що таке чутливий підхід до створення фільмів, скласти своє враження про наші програми й поговорити про те, наскільки політичним інструментом є кіно.
Кадр із фільму Од Шевальє-Бомель та Марсело Барбози «Індіанара». Джерело: Фільма. Фестиваль феміністичного кіно
Юлія Сердюкова: Для мене «Фільма» — це передусім майданчик для спілкування з ціннісно близькими мені людьми, коле_жанками й глядач_ками. Якщо мистецтво й кіно зокрема — один зі способів осмислювати цей світ критично, то ми створювали цей фестиваль про те, як це робити в колі однодум_иць. Для мене стало приємним сюрпризом знайомство з людьми, які допомагають нам створювати цей захід. У часи пандемії, коли ми працюємо з домівок, часто здається, що нас мало. Зараз тут нас троє, але насправді це ціла команда. Мій улюблений розділ на нашому сайті — «Над фестивалем працювали». У нас чудова команда людей, які озвучують фільми, перекладач_ок і тих, хто допомагають робити фестиваль доступнішим для людей із частковою та повною втратою слуху та зору. В процесі роботи ми вчимося звертати увагу на власні привілеї й вразливості одне одного.
