• Український Троцький

    Український Троцький

    • Історія
    • 11/09/2013

    Далі
  • Український Троцький. Вступ

    Український Троцький. Вступ

    • Історія
    • 11/09/2013

    Статті та промови Лева Троцького, запропоновані у цьому збірнику, стосуються двох критичних моментів в історії не лише України, а й світу загалом: революції та громадянської війни 1917–21 рр., а також початку Другої світової війни. Сам Троцький у своїй діяльності не розглядав Україну як самостійну арену революційної боротьби. Натомість він присвятив себе «загальноросійському» революційному руху, провівши в еміграції строк не менший, ніж у самій царській Росії. Однак він боровся передусім за справу інтернаціональної соціальної революції, вважаючи, що така відстала країна з недорозвинутими капіталістичними відносинами, як Росія, зможе збудувати соціалістичний лад тільки в рамках ширшого революційного процесу, який охопить передові капіталістичні держави того часу.

    Далі
  • Лев Троцький і Україна

    Лев Троцький і Україна

    • Слайдер
    • 11/09/2013

    Цього тижня виходить у світ видання «Український Троцький», у підготовці якого брали участь члени редколегії «Спільного». Зміст і вступ до збірника можете прочитати на сторінці «Наші видання». Пропонуємо читачам одну зі статей, опублікованих у цій збірці. 

    Далі
  • Празька весна та глобальні революційні процеси 1968 року

    Празька весна та глобальні революційні процеси 1968 року

    • Слайдер
    • 26/08/2013

    У світовій історії є рік, який увібрав у себе стільки подій та змін, скількома могло похизуватися мало яке десятиріччя. На думку Іммануїла Валлерстайна, цей, 1968 рік за своїм загальносвітовим значенням можна порівняти з Великими географічними відкриттями та Великою французькою революцією.

    Далі
  • Після Кемаля: від Кемаля до Озала

    Після Кемаля: від Кемаля до Озала

    • Слайдер
    • 08/08/2013

    У своєму знаменитому есе — одній із найгостріших самокритичних рефлексій, породжених молодіжними бунтами 1960-х — Мурат Бельґе, неперевершений знавець політичної свідомості свого покоління, саме коли чергове військове втручання розтоптало десятилітні палкі надії, розповів сучасникам про турецьких лівих, що ті глибоко не розуміли власної країни[ref]Murat Belge. The Tragedy of the Turkish Left’ in New Left Review, March-April 1981.[/ref]. Вони думали, що це така сама країна Третього світу, як і багато інших, — готова до визволення через партизанські повстання в містах чи в горах. Їм не вдалося осягнути парадокс: хоч тогочасна Туреччина і справді була «країною відносно відсталою економічно... та соціально» — ВВП Туреччини на душу населення наближався до ВВП Алжиру чи Мексики, а серед дорослих громадян лише 60% були письменні, — однак вона була «відносно передовою політично»: вона знала «двопартійну систему, за якої при владі за народним мандатом по кілька разів перебували представники обох партій, чого ніколи не бувало, скажімо, в Японії». Одним словом, Туреччина — незвичний випадок бідного й погано освіченого суспільства, в якому тривала демократія в поширеному значенні цього поняття, щоправда, з насильницькими втручаннями (Бельґе писав щойно після військового перевороту 1980 року). Через чверть століття його оцінка все ще адекватна. З кінця кемалістського режиму в строгому сенсі в 1950-му, Туреччина загалом була країною регулярних виборів із протистояннями між партіями та непередбачуваними результатами, а також чергування різних урядів. Тож Туреччина може похвалитися значно більшим досвідом, ніж Іспанія, Португалія чи Греція — і навіть Італія, якщо йдеться про зміну урядів. Як можна це пояснити? Історики вказують на ранні моменти конституційних дебатів чи парламентських перегонів, з Османських часів до середини кемалістського періоду. Однак як би їх не вшановували, ці епізоди були надто нетривкі й побіжні, щоб слугувати підґрунтям для стабільності сучасної турецької демократії, яка ось-ось розміняє сьомий десяток. Інше пояснення більш кон’юнктурне й наголошує на тактичних причинах демократичного маневру Іньоню в 1946 і прорахунках внаслідок неправильної оцінки цього маневру в 1950. Однак це не відповідає на питання, чому відтоді демократія так закріпилася, що навіть періодичні військові втручання не змогли похитнути визнання її як політичної норми в Туреччині. Потрібне більш структурне пояснення.

    Далі
  • Что не так с современным марксизмом?

    Что не так с современным марксизмом?

    • Слайдер
    • 10/07/2013

    Предлагаем нашим читателям статью о распространенных серьезных ошибках в интеллектуальной дискуссии и аналитике, претендующей на научность, среди крайне левых. Очевидно, что описанные ниже манипуляции и другие нарушения базовых научных принципов часто встречаются далеко не только у марксистов, но характерны для левой сектантской полемики вообще. В этой заметке я попытаюсь обозначить некоторые, с моей точки зрения, недостаточно понимаемые и недостаточно признаваемые проблемы в основных формах современного марксистского анализа, в особенности в типичном для западных стран марксизме, где преобладает деятельность академических ученых и небольших партийных образований, иногда похожих на секты. Нижеследующие тезисы могут быть только обобщениями – те, к кому они относятся, себя узнают. Как гласит голландская поговорка, «кому подходят ботинки, может их надеть». Тем не менее, я надеюсь, что обсуждение этих проблем подтолкнет к более критичному осмыслению не только нашего нынешнего положения в левом движении (возможно, более слабом, чем когда-либо с начала ХХ века), но также и о методах применения марксистского понимания мира в политически состоятельные идеях и на практике. Для большей ясности и в той мере, в какой возможно концептуально разделить тесно связанные между собой проблемы, я представлю их в форме ряда тезисов.

    Далі