Майкл Робертс
На позаминулих вихідних було оприлюднено п’ятий звіт Міжурядової групи експертів з питань змін клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC). IPCC об’єднує сотні вчених, що досліджують кліматичні зміни, з тим, щоб вони спільно проводили всеохопний аналіз стану клімату Землі та робили прогнози щодо його майбутнього. У цьому звіті IPCC оцінка ступеню ймовірності того, що людська діяльність, насамперед спалювання викопних палив, є головною причиною глобального потепління з середини ХХ століття, була підвищена до «вкрай імовірно» (extremely likely, або ж щонайменше 95%), тоді як у попередньому звіті від 2007 року оцінка була «дуже ймовірно» (90%), а в 2001 — «імовірно» (66%).
IPCC заявила, що протягом коротких періодів погодні умови зазнають впливу природної мінливості й загалом не можуть відображати довгострокових кліматичних тенденцій. Тож аргументація тих, хто заперечує антропогенну природу глобального потепління або стверджує, що ситуація не погіршується, не може спиратися на нещодавнє вповільнення зростання середньої атмосферної температури протягом останніх 15 років. Далі IPCC пише, що до кінця ХХІ століття температура виросте на 0,3-4,8°С. Рівень моря, ймовірно, підніметься на величину від 26 до 82 см, після того як він уже піднявся на 19 см у ХІХ ст. При найгіршому сценарії море в 2100 році може бути вищим на 98 см.
IPCC припускає, що подвоєння концентрації двоокису вуглецю в атмосфері призведе до потепління на 1,5-4,5 градуси, опускаючи нижню планку, яка в звіті 2007 року становила 2,0 градуси. Та новий діапазон є таким самим, як і в звітах IPCC до 2007 року. IPCC прогнозує більше періодів аномальної спеки, повенів, засух і підняття моря внаслідок танення льодовиків, що може призвести до заболочування прибережних територій і островів із низовинним рельєфом, тоді як в атмосфері накопичуватимуться парникові гази.
IPCC визнала, що причини сповільнення кліматичних змін протягом останніх 15 років усе ще не ясні, але наполягає, що довгострокові тенденції — поза сумнівом, і півтора десятиліття — це занадто короткий період, щоб робити якісь чіткі висновки. Зростання температури сповільнилося з 0,12°С на десятиліття (такий темп був із 1951 року) до 0,05 градусів на десятиліття (протягом останніх 15 років) — за цей факт ухопилися кліматичні скептики для дискредитації кліматології. Професор Стокер заявив:
Люди завжди беруть 1998 рік, але він був дуже специфічним: внаслідок сильного Ель-Ніньйо він був незвично спекотним, а відтоді відбулася низка вулканічних вивержень середнього масштабу, які охолодили клімат.
Пояснюючи повільніший темп потепління протягом останнього часу, автори звіту наголошують, що останнє п’ятнадцятиліття було викривлене тим, що 1998 був аномально теплим роком із феноменом Ель-Ніньйо — нагріванням поверхні Тихого океану. Вони кажуть, що потепління вповільнилося «приблизно рівною мірою» внаслідок випадкових варіацій клімату і впливу таких чинників як виверження вулканів, коли попіл притлумлює сонячне світло, та циклічне зниження сонячної активності.
Але ті, хто заперечують кліматичні зміни й антропогенне глобальне потепління, все ще не переконані. Професор Джудіт Каррі з Технологічного інституту Джорджії в Атланті відповідає:
Що ж, IPCC кинула рукавичку: якщо пауза триватиме далі цих 15 років (та вона вже триває), їм кінець.
Але Раджендра Пачаурі, голова IPCC, парирував, що сповільнення потепління означатиме нову тенденцію тільки якщо воно триватиме значно довше — «три-чотири десятиліття». А в звіті IPCC прогнозується, що це сповільнення не буде тривати: температура в 2016—2035 роках., імовірно, буде на 0,3-0,7°С вищою, ніж у 1986—2005 роках.
Скептики або ж ті, хто заперечує потепління, представляють крихітну частку дослідників кліматичних змін. Аналіз 11944 відрецензованих наукових праць, опублікованих протягом 1991-2011 років і написаних 29083 авторами, демонструє, що 98,4% авторів, які взагалі висловлювали якусь точку зору, підтримали тезу про антропогенне глобальне потепління, 1,2% відкинули її і 0,4% були не впевнені. А більш недавні дослідження, проведені на основі старанних компіляцій IPCC, підтверджують, що Земля нагрівається такими темпами, які можна пояснити лише людською діяльністю. Справді, концентрація двоокису вуглецю в атмосфері вперше за 4,5 млн. років перевищила 400 часток на мільйон.
Дослідження глобальних температур протягом останніх двох тисяч років надало нової ваги так званій «хокейній ключці» — графіку, який доводить, що саме люди спричинили глобальне потепління. Цей графік, що його вперше опублікували наприкінці дев’яностих американський палеокліматолог професор Майкл Манн із колегами, показує, що температура залишалася приблизно на одному рівні протягом дев’яти століть, як держак хокейної ключки, покладеної горизонтально, і лише в ХХ ст. різко поповзла вгору, як гак ключки, — після того, як промислова революція спричинила зростання викидів, пов’язаних із розробкою викопних палив.
А праця 78 дослідників із 24 країн — найбільш усеохопна реконструкція температурних змін у минулому в континентальному масштабі — показує загальну тенденцію до охолодження практично на всіх континентах протягом останніх 1000-2000 років, яка пішла в протилежному напрямі внаслідок, за словами авторів, «явного потепління» наприкінці ХІХ ст.
Ця доіндустріальна охолоджувальна тенденція, скоріш за все, була викликана природними чинниками, які продовжували працювати і в ХХ ст., тому потепління в ХХ ст. ще важче пояснити без урахування впливу збільшення парникових газів, — повідомили автори. — Середнє значення температури в семи регіонах континентального масштабу вказує, що 1971-2000 роки були тепліші, ніж будь-який період останніх 1,4 тис. років.
Можливо, всі ці науковці помилились, а крихітна меншість тих, хто заперечує потепління, — має рацію. Науковці вже помилялися в минулому. Але кожне нове дослідження, схоже, підтверджує погляди більшості. Скептики стверджують, що причина в упередженості цих «тепловиків», які перетворилися на академічну «індустрію», що стала матеріально зацікавленою в оприлюдненні таких прогнозів. Але якщо тут і замішаний матеріальний інтерес, то простіше глянути, хто фінансує діяльність і публікації скептиків. Це великі видобувні компанії, що займаються вугіллям, нафтою та газом, — так само, як раніше вчених, що заперечували канцерогенний ефект паління, фінансували великі тютюнові фірми.
Але якщо ці видобувні компанії програють на полі науки, вони принаймні виграють на полі громадської думки. 37% американських виборців досі вважають, що глобальне потепління — це містифікація. Коли в усьому світі зростає попит на енергоносії, люди схильні віддавати перевагу аргументації на користь тези, що ніяка криза не насувається, і приймати погляд, що немає потреби вживати заходів — принаймні не зараз. Тож імовірність скорочення викидів, яке втримало би концентрацію СО2 на рівні нижчому за 450 часток на мільйон і тим самим значно знизило би ризик зростання глобальної температури на більш ніж 2°C, дорівнює нулю. Скорочення викидів багатих країн на 25-40% до 2020 року, необхідне для виведення світу на цю траєкторію, не буде.
На мою думку, свідчення на користь глобального потепління та його антропогенної природи є дедалі більш масовими. А потенційно катастрофічні наслідки зростання температур, підняття рівня моря й екстремальних погодних явищ особливо сильних ударів завдадуть по найбідніших і найвразливіших людях планети. Та індустріалізація й людська діяльність не обов’язково призводили би до таких наслідків, якби люди планомірно організовували свою діяльність, приділяючи належну увагу захисту природних ресурсів і загальному впливу на довкілля та здоров’я. Втім, при капіталізмі це, здається, не є можливим.
Іще на початку індустріалізації в Європі Маркс і Енгельс надавали великого значення впливу капіталістичного способу виробництва на довкілля. За словами Енгельса, капіталізм — це виробництво заради прибутку, а не для задоволення людських потреб, тому для капіталізму байдуже, як накопичення заради прибутку відбивається на суспільстві в цілому:
Оскільки окремі капіталісти беруть участь у виробництві та обміні заради безпосереднього прибутку, то важать тільки найближчі, найбільш безпосередні результати. Доки окремий виробник чи торговець буде продавати вироблений чи куплений товар, отримуючи бажаний прибуток, він буде задоволений і не буде задумуватися над тим, що стане з товаром та його покупцями.
Цей потяг до прибутку тягне за собою екологічну катастрофу:
Хіба не байдуже було іспанським плантаторам на Кубі, що спалювали ліси на схилах гір заради добрива з попелу, якого вистачить на одне покоління дуже прибуткових кавових дерев, — хіба не байдуже їм було, що сильні тропічні зливи після того змили незахищений верхній шар ґрунту, залишаючи тільки голий камінь?!
Маркс підсумував уплив капіталістичного виробництва на природу:
[У]весь прогрес капіталістичного сільського виробництва — це прогрес в мистецтві не тільки грабувати робітника, але й у мистецтві грабувати ґрунт; увесь прогрес у збільшенні родючості ґрунту на певний час — це прогрес у руйнуванні тривких джерел родючості… Отже, капіталістичне виробництво розвиває технологію і об’єднує в одне соціальне тіло різні процеси тільки висисаючи найперші джерела будь-якого багатства: ґрунт і робітника.
І є сучасні докази, що зміна клімату і глобальне потепління — це результат капіталістичного накопичення. Хосе Тапія Гранадос і Оскар Карпінтеро показали, що існує проциклічна кореляція між темпами зростання атмосферного СО2 і темпами зростання глобальної економіки, і тим самим забезпечили вагомі докази на користь того, що світова економіка пов’язана з наростанням парникового ефекту, а отже й із процесом глобального потепління.
У іншій статті Тапія Гранадос застосовує багатофакторний аналіз впливу світової економіки, вулканічної активності та коливань Південного океану, викликаних Ель-Ніньо, на рівень СО2 і доводить, що річне зростання атмосферного СО2 суттєво пов’язане зі зростанням глобальної економіки. Роки, коли ВВП зростав темпами вищими за лінію тренду, — це роки більшого зростання концентрації СО2, а роки повільнішого за лінію тренду зростання ВВП — це роки меншого зростання концентрації СО2. Отже, глобальні викиди СО2 зростали темпами, що сильно корелюють із абсолютним зростанням глобальної економіки.
Це частково пояснює вповільнення глобального потепління з 1998 року, бо тоді ж сповільнилося й економічне зростання. Сильне падіння зростання розраховуваних викидів трапилося 2009 року внаслідок Великої рецесії. Коли зупиняється капіталістичне виробництво, зупиняється й глобальне потепління. Звісно, це не вся історія. Тапія веде далі:
Проте навіть 2009 року, коли світова економіка скоротилася на 2,25%, глобальні викиди не зменшилися, — вони просто перестали рости і відновили зростання наступного року, коли світова економіки дещо очуняла. Це свідчить про те, наскільки останніми роками світова економіка стала залежною від викопного палива. Під час попередніх рецесій світової економіки — у середині сімдесятих, на початку вісімдесятих, на початку і в кінці дев’яностих — викиди скоротилися не тільки в багатьох окремих країнах, як ми показали, але й по всьому світу. Уявлення про те, що економічне зростання призведе до зменшення вуглецеємкості світової економіки (відношення глобальних викидів до світового ВВП) суперечить тому факту, що вуглецеємкість світової економіки за останні роки зросла. 2010 року, після Великої рецесії, світовий ВВП зріс на 0,5%, але викиди зросли швидше, на 5,9%. Більше того, середнє зростання світових викидів СО2 становило 3,1% на рік у 2000-2001 роках, у той час, як у 1990-2000 воно становило 1,0% на рік, а 1989—1990 — 2,0% на рік.
Найбільший внесок у зростання викидів роблять країни з перехідною економікою, де економічне зростання було найшвидшим. На Китай припадало 24% від усіх викидів на планеті — порівняно з 17%, що припадали на США, та 8%, що припадали на єврозону. Але на кожного мешканця Китаю припадає тільки третина викидів, за які відповідальний американець, і одна п’ята викидів мешканця єврозони. Китай — це відносно марнотратна перехідна економіка, якщо рахувати обсяг викидів на одиницю продукції. Але все одно там менше викидів на душу населення, ніж у заможніших країнах, бо китайці досі відносно бідні. Чим далі розвиватимуться перехідні країни, тим більший обсяг викидів на душу населення там буде, — він прямуватиме до рівня заможних країн і підвищуватиме тим самим середній обсяг викидів по планеті. Ось чому обсяг глобальних викидів на душу населення зріс на 16% з 2000 до 2009 року — саме тоді перехідні економіки швидко зростали.
Як зазначила європейська комісарка з питань клімату Конні Гедегор:
Якби ваш доктор на 95% був упевнений, що у вас серйозна хвороба, ви б негайно почали шукати ліки.
То які ж є шляхи розв’язання проблеми? Скептики кажуть, що не слід робити нічого, щоб не перешкоджати «бідним» у доступі до енергії, — але насправді вони мають на увазі «не заважати компаніям з видобутку викопного вугілля отримувати прибутки». Тому лідери цього капіталістичного світу не будуть впроваджувати енергетичну політику, яка би тримала викиди нижче від «безпечного» рівня 450 часток на мільйон. Зараз поспіхом шукають нових джерел енергії — не тільки чистіших, але й дешевших. Та капіталізм не дав результату. Інвестицій у відновлювані та інші низьковуглецеві джерела енергії було недостатньо, а технічні переваги таких ресурсів залишають бажати кращого. Енергія прибережного вітру просто неприбуткова. Ядерна, як видно із нових станцій у Фінляндії та у Фламанвілі, Франція, дорожчає, а не дешевшає.
Тоді чому б не змінити поведінку? Голова IPCC вважає, що єдиний шлях, як скоротити масове використання викопного палива, — «призначити ціну» за вуглецеві викиди:
Якщо не встановити таку ціну за вуглецеві викиди, яка б змусила енергетичні та виробничі компанії скоротити використання викопного палива, то залишається мало шансів уникнути збільшення температури, що несе з собою величезну шкоду.
Але чи зможе встановлення ціни — це розв’язання за підручниками неокласичної економіки — змінити поведінку енергетичних та виробничих компаній? І який з урядів для цього втрутиться в енергетичний ринок? Схема дозволів на вуглецеві викиди ЄС, покликана підвищити ціни на вуглецеве паливо, з тріском провалилася.
Альтернативне розв’язання від деяких мейнстрімних економістів — податки на викиди вуглецю. Введення податків на шкідливі товари на зразок цигарок може дати гарні результати, але високі податки на тютюн також вражають доходи найбідніших. Насправді потрібне продумане глобальне планування використання наявних ресурсів, а також стимулювання за допомогою державних інвестицій розвитку нових ефективних технологій (уловлювання вуглецю, транспорт не на основі викопного палива, вироблений локально з низьким вуглецевих слідом тощо) — і, звісно, перехід із викопного палива на відновлюване. Крім того, проблема не тільки в нових викидах вуглецю та інших газів, а і в очищенні вже забрудненого довкілля. Усі ці завдання вимагають державного контролю та власності на енергетичну і транспортну промисловість та державних інвестицій у довкілля задля народного блага.
Цього всього немає й сліду. Наступного року на нас чекає звіт IPCC про імовірну майбутню шкоду від глобального потепління у ХХІ столітті. У ньому напевне буде про те, що на нас не просто чекає страшне майбутнє, а катастрофи вже з нами у формі повеней, цунамі, засух та інших «природних» жахіть.
Переклали Денис Горбач і Володимир Артюх
Перекладено за: Michael Roberts. Climate change and capitalism
Читайте також:
Капитализм vs. климат (Наоми Кляйн)
Чи може цивілізація вижити за капіталізму? (Ноам Хомський)
Чотири закони екології та чотири антиекологічні закони капіталізму (Джон Белламі Фостер)
