Коли говорите про Газу, не туліть до купи ще й Другу світову війну

  • 01 квітня 2009
  • 1618
Коли говорите про Газу, не туліть до купи ще й Другу світову війну

Роберт Фіск

Як почуваються ізраїльтяни, які пережили Голокост, коли їх називають нацистами?

Перебільшення завжди мені допікало до живого.

Я почав їх ненавидіти ще в 70-ті, коли Тимчасова ІРА стверджувала, що табір для інтернованих Лонг Кеш «гірший за Бельзен». Не те, щоб щось хорошого було у Лонг Кеші – чи у в’язниці Мейз, як його потім ввічливо називали – просто він не був таким поганим, як Бельзен. І ось знову почалось. Проїжджаючи через Париж цього тижня я бачив пропалестинських демонстрантів, що несли написи «Газа – це Герніка» та «Газа-сюр-Глан».

Як ми всі добре знаємо, Герніка – це баскське місто, розбомблене люфтваффе у 1937 р., а Орадур-сюр-Глан – це французьке село, вирізане СС у 1944 р. Також звірства ізраїльтян у Газі порівнювали із «геноцидом» та, звичайно, із «голокостом». Французький Союз ісламських організацій назвав це «безпрецедентним геноцидом» – що не дивує, адже навіть папський «міністр миру та справедливості» порівняв Газу із «великим концентраційним табором».
Перед тим, як я повторю очевидне, я тільки хочу, аби Французький Союз ісламських організацій назвав і вірменський геноцид геноцидом – а в нього немає для цього сміливості, бо це образить турків, а півтора мільйона вбитих вірменів у 1915 виявились, вибачте на слові, християнами.

Майте на увазі, це не зберегло цього слова у словнику Джорджа Буша, адже так би він образив турецьких генералів, чиї бази потрібні Америці для продовження кампанії в Іраку. І навіть Ізраїль не вживає слова «геноцид» стосовно вірмен, бо тоді образить єдиного ісламського союзника на Близькому Сході. Дивно, чи не так? Коли існує справжній геноцид – щодо вірмен – ми не вживаємо цього слова. Але коли немає геноциду, всі хочуть примазатись.

Так, я знаю, що вони всі намагаються зробити: встановити прямий зв’язок між Ізраїлем та гітлерівською Німеччиною. У кількох радіопередачах минулого тижня я чув багато засуджень таких порівнянь. Як воно тим, хто пережили Голокост, коли їх називають нацистами? Як можна порівнювати ізраїльську армію з вермахтом? Навіть провести таку паралель – це антисемітизм.

Я сам багато разів потрапляв під вогонь ізраїльської армії, тож не впевнений, що це обов’язково так. Я так і не зрозумів, чому бомбування доріг авіацією на півночі Франції в 1940 році – це воєнний злочин, а от бомбування доріг авіацією на півдні Лівану – це не воєнний злочин. Вирізування до 1700 палестинців у таборах Сабра та Шатіла – здійснене ліванськими Фалангістами, союзниками Ізраїлю, поки ізраїльські солдати дивилися й нічого не робили – досить-таки схоже на те, що дозволяли собі під час Другої світової війни. Власна оцінка Ізраїлю — якихось там нещасних 460 трупів — лише на 9 осіб менша, ніж нацистська різанина в чеському селі Лідіце в 1942 році, коли ще 300 жінок і дітей послали до Равенсбрюка (справжнього концентраційного табору). Лідіце було знищено на помсту за те, що агенти Союзників убили Райнгарда Гайдріха. Палестинців вирізали після того, як Аріель Шарон повідомив світу — неправдиво — що палестинець убив лідера ліванських Фалангістів, Башира Гемаєля.

Сміливий професор Єшайяху Лейбовіц з Єврейського університету в Єрусалимі (й редактор Гебрейської Енциклопедії) написав, що різанину в Сабрі та Шатілі “зробили ми. Ліванські Фалангісти — наші найманці, так само як серед українців, хорватів і словаків існували найманці Гітлера, який їх організовував як солдатів для того, щоб вони робили для нього роботу. Так само й ми організували вбивць із Лівану для того, щоб убивати палестинців”. Тодішній міністр внутрішніх і релігійних справ Ізраїлю, Йозеф Бург, відповів на подібні зауваження безсмертними словами: “Християни вбили мусульман — як у цьому винні євреї?”

Я давно вже висловлюю обурення будь-якими порівняннями з Другою світовою війною — чи то на кшталт Арафат-це-Гітлер, як колись брякнув Менахем Бегін, чи на кшталт антивоєнні-демонстранти-це-замирювачі-як-у-1930х, які зовсім нещодавно висловлювалися Джордж Буш і лорд Блер Кут-аль-Амарський. І пропалестинським демонстрантам слід двічі подумати, перш ніж почати базікати про геноцид після того, як Великий Муфтій Єрусалимський одного разу потиснув руку Гітлера і сказав — 2 листопада 1943 року, якщо бути точним: “Німці знають, як позбутися євреїв… Вони безумовно розв’язали єврейську проблему”. Великий Муфтій — навряд чи це треба уточнювати — був палестинцем. Сьогодні він лежить у напіврозваленій могилі за дві милі від мого дому в Бейруті.

Ні, насправді паралель між Газою та геноцидом небезпечна просто тому, що не відповідає дійсності. Півтора мільйона біженців у Газі відчувають на собі доволі жахливе ставлення, але їх ніхто не заганяє в газові камери й не відправляє примусово в «марші смерті». Те, що ізраїльська армія являє собою натовп негідників, – поза сумнівом (хоча я був вражений, прочитавши в минулому «Ньюсвіку» статтю, де її назвали «відмінною»), та це не означає, що всі вони воєнні злочинці. Звичайно, питання в тому, що воєнні злочини в Газі, здається, таки були скоєні. Обстріл шкіл ООН – це кримінальний злочин. Це порушення всіх протоколів Червоного хреста. Вбивству стількох жінок і дітей виправдання немає.

Мушу додати, що я мимохіть погодився з міністром закордонних справ Сирії, коли він запитав на цьому тижні, чому для розслідування вбивства однієї людини – колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі – в Гаазі створено цілий міжнародний трибунал, тоді як для розслідування загибелі більш ніж тисячі палестинців ніяких трибуналів створювати не збираються.

Втім, цілком імовірно, що Гаазький трибунал визнає винуватцем саму Сирію; до того ж, я все ж хотів би побачити трибунал, який би розслідував різанину в сирійській Хамі в 1982 році, коли загони особливого призначення, підконтрольні Ріфаату аль-Ассаду, розстріляли тисячі мирних жителів. Слід зазначити, що сьогодні цей самий Ріфаат спокійнісінько живе на території Європейського Союзу. А як щодо суду над ізраїльськими артилеристами, які вбили 106 мирних жителів (більше половини з них були дітьми) на посту миротворців ООН у Кані в 1996 році?

Про що тут доречно згадати, так це про міжнародне право. Про відповідальність. Про справедливість, якої так і не добилися палестинці, і про те, що злочинців треба судити. Арабських воєнних злочинців, ізраїльських воєнних злочинців – усіх. І не кажіть, що це неможливо. Хіба не на цьому ґрунтувався Югославський трибунал? Хіба не отримали по заслугах деякі вбивці? Просто не чіпайте Другу світову війну.

Independent

Колективний переклад в мережі liva_dumka

 

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти