Криза гегемонії, імперіалізм та виклики світовій безпеці

4976
Максим Шумаков
Статті автора

Кінець XX століття, що ознаменувався падінням берлінської стіни, закінченням Холодної війни і перемогою над «реальним соціалізмом», спонукав інтелектуалів проголосити «кінець історії». 

Багатьом здавалося, що подолання кемпістської логіки військових, політичних і економічних блоків є точкою неповернення, яка унеможливить майбутні кризи світового масштабу. Домінувало переконання, що нарешті винайдена стійка модель міжнародної безпеки. Проте такий ідилічний світогляд проіснував недовго. Початок XXI століття пройшов під знаменами глобальної «війни проти тероризму», підйому нових економічних гігантів, як-от Китаю, відродження радикальних форм націоналізму та фундаменталізму. Однією з ключових подій цієї послідовності є російсько-українська війна і її кульмінація — повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Загроза ядерного зіткнення, екологічна та гуманітарна катастрофи, а також неспроможність існуючих міжнародних механізмів зупинити війну, — усі ці виклики системі світової безпеки спонукають шукати альтернативи. Аналіз нинішньої ситуації з лівої, соціалістичної перспективи й обговорення нових візій відбулося в рамках конференції «Фоєрбах 11» журналу «Спільне». 

Глобальна економічна реконфігурація та виклики світовій безпеці

Події, які розпочалися після 24 лютого, є результатом глибших структурних змін. Саме тому важливо, аби після закінчення війни система світової безпеки не повернулася до того становища, яке передувало вторгненню Росії й уможливило ескалацію російсько-української війни. Про ці та інші геополітичні зміни останніх років та їхні наслідки розповів політолог, дослідник «Лабораторії публічної соціології» та редактор видання «Posle.Media» Ілля Матвєєв.

Дослідник пропонує звернути увагу на тенденції останніх років у відносинах між Сполученими Штатами та Китайською Народною Республікою. Дві безпрецедентні нещодавні події унаочнюють загальний зсув у політиках цих країн. По-перше, США припинили керуватися своєю лінією «стратегічної невизначеності» (Strategic Ambiguity) щодо Тайваню. Маркером цього стала заява американської адміністрації, що у випадку війни на території острову Сполучені Штати будуть змушені втрутитися в конфлікт.

 

Тайвань військові

Тайванські військові на польових навчаннях, Хуалянь, Тайвань, 30 січня 2018 року. Фото: MANDY CHENG/AFP via Getty Images

 

По-друге, через потенційну небезпеку політичного й економічного тиску із Заходу, Китай проводить так звані стрес-тестування (stress test), аби перевірити стійкість економіки у випадку американських санкцій, як-от тих, що були накладені на Росію після 24 лютого. Чимало американських інвесторів вже покидають КНР, водночас дедалі більше китайських компаній відмовляються від американських інвестицій й активів, позаяк у разі санкцій з боку США вони будуть заморожені. Отже, можна говорити про глобальну тенденцію економічного відокремлення: процес, протилежний глобалізації кінця XX століття.

Іншим прикладом процесу відокремлення, який наводить Ілля Матвєєв, є підтримка міністеркою фінансів США Джанет Єллен так званого «зміцнення товариства»: перенесення ланцюгів постачання у межі західного геополітичного простору та розірвання економічних відносин з КНР. Ця ідея стає дедалі впливовішою в американських інтелектуальних колах, оскільки вважається, що епоха глобалізації фактично закінчилася, отже, необхідно створити щось на кшталт торгівельного блоку, який би включав політично дружні країни й передбачав розрив економічних зв’язків із подружніми, передусім — Китаєм.

На думку Іллі Матвєєва очевидно, що утворені економічні блоки — американський, китайський та, можливо, російський, — створюватимуть додаткову напругу між імперіалістами й надлишкові загрози світовій безпеці. Звісно, торгівля між США та Китаєм досі сягає трильйонів доларів — її неможливо враз позбутися. Також деякі впливові політики, як-от Олаф Шольц, критично відгукуються стосовно нової парадигми «зміцнення товариства». Матвєєв підсумовує:

«Існують, авжеж, обмеження цього процесу. Однак, мене непокоїть те, що розпочавшись, економічне відокремлення може мати самоприскорювальний характер. На початках усе може відбуватися поступово, об’єм торгівлі між блоками повільно зменшуватиметься, а потім несподівано ізолювання набере обертів та спричинить повний розрив будь-яких економічних відносин. Тоді ніщо не перешкоджатиме світу зануритися у новий глобальний конфлікт».

 

Сі Цзіньпін

Голова КНР Сі Цзіньпін на відео у музеї Комуністичної партії, Пекін, Китай, 16 грудня 2021 року. Фото: Andrea Verdelli/Getty Images

 

Дискусії в міжнародній лівиці та загрози східноєвропейському регіону

На тлі зростаючих викликів важливо формувати нові бачення системи світової безпеки, з огляду на ліву оптику. Оскільки російське вторгнення унаочнює можливі наслідки фрагментації й економічного відокремлення, важливо надати їй правильну політичну оцінку, поглибити розуміння недоліків існуючих механізмів запобігання війнам. І хоча в межах лівиці немає єдиного бачення цих подій, однак більшість соціалістичних діячів та діячок визнають існування засадничих принципів.

Серед них є розрізнення війн легітимних, як-от війни національної оборони чи національно-визвольні війни, і імперіалістичних чи колоніальних — війн пригноблення.  Таке розрізнення є одним із фундаментальних на думку дослідника у сфері розвитку та міжнародних відносин Школи східних і африканських досліджень Лондонського університету Жільбера Ашкара. Подібна класифікація не лише дає інструменти, щоб чітко визнати боротьбу українців проти Російської Федерації легітимною — риторика та дії Путіна є, напевно, колоніальними щодо України — але й дозволяє краще підступитися до питання підйому українського націоналізму. У ситуації національно-визвольної війни націоналізм пригнобленого народу є більше виправданим, на відміну від націоналізму гнобителя, який завжди має шовіністичний характер.

Описана класифікація воєн задає рамки в межах яких ведуться дискусії, зокрема стосовно причин повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну. Частина соціалістичних організацій трактують ці події як вимушені кроки, що їх російська влада була змушена зробити через загрози своїй національній безпеці з боку західного імперіалізму. Представники цієї позиції наводять гіпотетичну ситуацію, яка унаочнює дії Росії: уявімо, що Китай перетворить Мексику на свою військову базу, якими будуть дії США в цьому випадку? Жільбер Ашкар вказує на непослідовність цієї позиції, оскільки її прибічники в разі превентивного вторгнення США в Мексику повинні були би виправдовувати дії Сполучених Штатів, країни, яка для них є уособленням світового імперіалізму. Суттю такого аргументу є легітимація агресії, зміщення фокусу уваги з російського імперіалізму на американський і, зрештою, спонукання всіх сторін негайно сісти за стіл перемовин, де Україна не матиме політичної суб’єктності.

 

Байден

Президент США Джо Байден виступає у Вашингтоні, 31 березня 2022 року. Фото: Al Drago/Bloomberg via Getty Images

 

Міжнародні ліві вимагали та продовжують вимагати розформування НАТО, оскільки після колапсу Радянського союзу військовий блок змінив не лише свою функцію, але й способи дії, — зазначив Жільбер Ашкар. Починаючи з дев’яностих років, альянс здійснив інтервенцію на Балкани, в Афганістан, Ірак. Також не припинилося розширення військового блоку. Дослідник підсумовує:

«Отже, варто визнавати той факт, який аж ніяк не є виправданням дій Російської Федерації, що Путін частково є результатом тих історико-політичних обставин, які були сформовані Сполученими Штатами. Підйом націоналізму є реакцією на загрозу із заходу, яку путінська пропаганда використовує для посилення національних почуттів».

Визнаючи роль США у створенні умов, що уможливили становлення путінської Росії, важливо не знімати з останньої відповідальність за свою політику. Росія за президентства Путіна є надзвичайно агресивною країною, яка чи була учасницею, чи сама розпочинала війни — війна в Сирії, обидві чеченські війни, війна в Україні. Ілля Матвєєв зазначив, що російська влада ніколи не пропонувала альтернативну архітектуру світової безпеки — без НАТО — хоча завжди піддавала Альянс критиці. Ба навіть навпаки, російське керівництво має патологічне бажання показати, що воно здатне робити те саме, що й альянс. Підтвердженням цьому є й те, що промова Путіна після анексії Криму містила фрагменти з акту проголошення незалежності Косово.

Попри те, що риторика російської влади використовує кліше багатополярності та боротьби проти американської гегемонії заради миру, політика керівництва РФ цілеспрямовано посилювала напругу на пострадянському просторі. За словами членкині польської лівої парламентської партії «Razem» Зофії Маліш, тактика НАТО після вступу Польщі й інших країн була надзвичайно обережною щодо свого візаві, Росії. Наприклад, до 2014 року в Польщі не перебувало американських солдат і, авжеж, немає ніякої ядерної зброї. Поштовх до ескалації у східноєвропейському регіоні завжди відбувався з боку РФ.

 

українські військові

Українські військові в Бахмуті, 12 січня 2023 року. Фото: AP Photo/LIBKOS

 

На думку Зофії, нині позиції світової лівиці стосовно міжнародної безпеки та запропоновані ними механізми дуже абстрактні чи надзвичайно заідеологізовані, що робить їх майже марними в ситуаціях, коли розгортається збройний конфлікт. Абстрактна позиція західних лівих часто зводиться до наївного пацифізму, і надміру ідеологізована — до дискурсу на кшталт «ні НАТО». Ті виклики, з якими зіткнулися міжнародні інститути, набагато складніші, аніж аналіз, запропонований прибічниками описаних візій. Здебільшого в ньому не фігурує низка надзвичайно актуальних форм спротиву, як-от протистояння індустрії викопного палива та оборонно-промисловому комплексу, які з нею пов’язані.

«Мир, демілітаризація та розформування військових блоків, як-от НАТО чи ОДКБ, — безперечно цілі, до яких варто прагнути лівиці в довгостроковій перспективі, однак це не своєчасні завдання».

Політики, які зайняли позицію «ні НАТО», непослідовні щонайменше в тому, що змішують ситуації всіх країн-членкинь альянсу, їхні інтереси та безпекові виклики. Отож для порозуміння необхідно додатково розглядати окремо кожну державу Північноатлантичного альянсу, її політичну ситуацію, та пропонувати альтернативи військовому блоку. За словами Зофії Маліш, допоки ми не маємо цілісної відповіді від західної лівиці, в якій була би пророблена така робота. Ба більше, «Razem» порушувала ці питання задовго до лютого 2022 року, та навіть тоді, коли глобальна ситуація була зовсім іншою, цілісної стратегії не було.

Зважаючи на активну загрозу російського імперіалізму, такі країни, як Фінляндія, Латвія, Польща, Румунія мають повне право озброюватися та вимагати від НАТО постачання зброї -— вважає Зофія Маліш. Ті, хто займають надмірно ідеологізовану позицію та заперечують це право, ігнорують безпекові інтереси країн східноєвропейського регіону. Позаяк деякі ліві партії визнають виправданість озброєння країн Східної Європи, виник простір для діалогу із західними соціалістами стосовно цього питання. Однак польська активістка зазначила, що наразі бракує ширшої міжнародної дискусії, спільного пошуку альтернатив. Їх брак унеможливлює ефективну солідаризацію під час війни та фрагментує світовий лівий рух:

«У таких місцях як Україна, Польща та скандинавські країни ліві просто не можуть собі дозволити уникнути програмного аналізу оборонних політик і зосередитись виключно на протистоянні імперіалізму НАТО».

НАТО

Зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, Брюссель, Бельгія, 7 квітня 2022 року. Фото: FRANCOIS WALSCHAERTS/AFP via Getty Images

 

Соціалістичні бачення системи міжнародної безпеки

Жільбер Ашкар наголошує, що сучасна соціалістична програма повинна бути поділеною на дві категорії — утопічну складову й тактичну. Це, на думку дослідника, дасть змогу уникнути непродуктивних дискусій серед лівиці. Сьогодні надзвичайно важливо відновити діалог стосовно коротко- та середньотермінової візії. Пацифістська позиція західної лівиці, яка є результатом неспроможності формулювати короткотермінові бачення, є дуже небезпечною і створює вакуум ідеї не лише в сфері обороноздатності та безпеки, але й стосовно інших важливих питань, зазначила Зофія Маліш. Наприклад, через те, що західні ліві клеймують партію «Razem» як пронатівську, вони відмовляються обговорювати з польською політичною силою й решту проблем, зокрема економічних, екологічних, культурних тощо. Зофія висловилася щодо небезпеки цієї ситуації для України:

«Коли не існує міжнародних дебатів серед лівиці, коли лівиця не бере участі в обговореннях, відрізає себе від дискусії, то дозволяє капіталові взяти гору, що й трапилося в Польщі на початку дев’яностих. У нас не було лівих альтернатив процесу трансформації від західних товаришів. І це може знову трапитися в Україні, якщо найближчим часом не буде діалогу та розуміння різних політичних реалій безпеки».

Необхідні термінові дії та пропозиції по забезпеченню миру в регіоні та створення соціалістичної альтернативи для України. Без безумовної підтримки українських лівих та профспілкового руху країну чекають нові неоліберальні шокові доктрини.

Партія «Razem» працює над візією лівої альтернативи поза межами хибної дихотомії між наївним пацифізмом і мілітаризмом. Важливо — як зазначає у своїх працях французька соціалістична активістка та дослідниця Катрін Самарі — створити більш демократичний спосіб управління збройними силами. Для цього «Razem» пропонують підхід до організації збройних сил як інституту громадських послуг, що відповідає конституційним функціям держави, а саме — обороні її громадян та гарантуванню цілісності національних кордонів. За цією концепцією мінімізується можливість армії досягати своїх політичних та економічних інтересів. Вона повинна щонайперше забезпечити безпеку громадянам і недоторканність державних кордонів, а вже тоді надавати допомогу союзникам. 

Зофія Маліш зазначила, що іншим програмним пунктом польської партії є боротьба проти зростаючої мілітаризації суспільства та застосування армії для досягнення цілей правих політичних сил. Для цього пропонується обмежувати військові бюджети до 2%. Це також зменшить ймовірність використання бюджетних коштів для стимулювання економіки через військово-промислові комплекси.

 

військові в Бахмуті

Українські військові йдуть на позиції поблизу Бахмута, 12 січня 2023 року. Фото AP/LIBKOS

 

Жільбер Ашкар запропонував інший підхід до формування ефективної системи стійкого миру. На думку дослідника, соціалісти повинні захищати ту концептуальну схему міжнародних відносин, яку втілює Організація об’єднаних націй і її статут. Зокрема невтручання одних держав у справи інших, тобто заборона сильнішим державам втручатися у справи слабших. Це встановлює деяку рівність між країнами та створює більш демократичний глобальний простір. Водночас принцип невтручання не поширюється на діяльність глобальних соціальних і партійних рухів. Жільбер Ашкар зазначив:

«Організація Об’єднаних Нації — важливе історичне досягнення, продукт століть руху історії та двох жахливих світових війн. Усе це уможливило такий тип організації, який, безперечно, є величезним кроком уперед у сфері міжнародних відносин попри всі наявні обмеження».

Глобальне роззброєння, яке теж включене в статут ООН, повинне бути фундаментальною позицією для соціалістичної програми. Має існувати постійна міжнародна кампанія стосовно цього питання. Прикладом подібних ініціатив є звернення 50 нобелівських лауреатів, які висували ідею, аби під наглядом ООН усі країни світу щорічно зменшувати свої витрати на обороноздатність на 2%. Вони підрахували, що «звільнені» за кілька років кошти можуть бути використані для ефективної боротьби зі змінами клімату та для подолання пандемій. Принцип демілітаризації завжди був невід’ємною частиною робітничого руху. Уже в кінці XIX століття Фрідріх Енгельс звертався до робітників у своєму памфлеті із закликом вести боротьбу за роззброєння.

***

Сьогодні можна спостерігати об’єктивну тенденцію, яка завершує глобалізацію початку XXI століття, до фрагментації міжнародних відносин, економіки, поділу світу на сфери впливу. Звичні механізми світової безпеки виявляються неефективними в нових умовах, що уможливлює збройні конфлікти, економічні війни тощо. У дихотомії між неомеркантилізмом і глобалізованою економікою перша альтернатива історично виявила себе руйнівною, а друга — не відповідає реаліям та дедалі більше втрачає актуальність.

Нині надзвичайно важливо запропонувати нову візію, що грунтувалася би на лівих цінностях і могла забезпечити стійкий мир. Створення такої політики потребує глобальних дискусій серед міжнародної лівиці, діалогу щодо короткотермінових рішень, аналізу конкретних ситуацій різних країн. Подальше уникання полеміки й спільного пошуку альтернатив, культивація вакууму ідей і відтворення застарілих кліше — це шлях до створення плідного простору неоліберальним політикам, відкритій міжімперіалістичній агресії та підйому ультраправих сил. 

 

Криза гегемонії, імперіалізм та виклики світовій безпеці

Запис дискусії з англійським синхронним перекладом:

Автор: Максим Шумаков

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись