ЛІВІ АРГУМЕНТИ НА ПІДТРИМКУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ШОТЛАНДІЇ

  • 28 березня 2014
  • 3087
ЛІВІ АРГУМЕНТИ НА ПІДТРИМКУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ШОТЛАНДІЇ

Переклала Тетяна Родіонова

Цей рік вирішить долю Великобританії. У вересні народ Шотландії голосуватиме за незалежність або проти неї. Можливо, хтось скаже на це, що насправді не все так драматично, бо навіть якщо виборці проголосують «за», для Шотландії, як і раніше, королева залишиться главою держави, фунт стерлінгів — її валютою, залишиться членство в НАТО і багато іншого. Проте правлячий клас Британії налаштований не так оптимістично. Дуже багато поставлено на карту.

У найближчі місяці ми, ймовірно, побачимо не одну страшилку з тих, якими будуть залякувати шотландських виборців. Напередодні Різдва зазвичай поміркована газета Financial Times опублікувала статтю про те, що в незалежній Шотландії супермаркети великої четвірки збільшать ціни на продукти харчування. Інформація не підтвердилася, — мережа супермаркетів Morrison’s навіть повідомила про можливе зниження цін, — але збитків уже було завдано. Кампанію проти незалежності Шотландії «Краще разом» очолив колишній канцлер від Лейбористської партії Алістер Дарлінг. Її наріжним каменем є твердження, що пенсії і зарплати будуть скорочені, державні витрати зменшені, і все це принесе шотландцям самі негаразди, а тому відділення не потрібне. Головним чином ідеться про те, що незалежній Шотландії буде відмовлено у використанні фунта, хоча ніхто не пояснює, чим це може бути корисно для Англії, чиїм другим за величиною торговим партнером є Шотландія. Усі три головні партії англійського парламенту в один голос заявили, що відмовлять незалежній Шотландії у використанні фунта. Канцлер Осборн відправився до Единбургу, щоб передати умови, які є нічим іншим як шантажем, і багато шотландців це розуміють. Сам факт, що Осборн, Ед Болс і Денні Александер можуть долучитися до такої загрозливої афери, говорить про стурбованість Вестмінстера ймовірною незалежністю.

Результат референдуму має значення для правлячого класу, бо якщо Шотландія проголосує за вихід зі складу Об’єднаного Королівства, це призведе до певних наслідків. Напередодні Різдва один колишній прем’єр-міністр висловив свою занепокоєність з цього приводу в газеті The Scotsman 1:

Незалежність Шотландії — це «величезна дурість», що значно послабить вплив країни на міжнародній арені, сказав парламентарям сер Джон Мейджор.

Колишній прем’єр-міністр від Консервативної партії заявив, що за кордоном Великобританія безперечно виглядатиме «ушкодженою та применшеною».

Якщо референдум наступного року завершиться позитивним голосуванням, місце Великобританії в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй «опиниться ​​під сумнівом», а її голос в інших міжнародних органах матиме менший вплив, припустив він.

Про це також заявив Девід Камерон 7 лютого під час виступу в Олімпік-парк, що у східній частині Лондона: він стверджує, що Великобританія втратить свій «вплив на світовій арені». Безумовно, «залишки» Великобританії відіграватимуть менш визначну роль на міжнародній сцені, а незалежність Шотландії може спонукати Аргентину, Іспанію та інші країни підняти питання про часткову земельну залежність від Великобританії, яка і досі зберігається в Південній Атлантиці, країнах Середземномор’я тощо. Крім того, є ще ракети «Трайдент» і питання їх перенесення. Якщо Шотландія проголосує за незалежність, їй доведеться відмовитися від військово-морської бази Фаслейн, а в Англії та Уельсі таких глибоководних баз немає, якщо не брати до уваги незбагненні намагання уряду Уельсу запропонувати натомість порт Мілфорд-Хейвен. За повідомленням Financial Times, ядерний «стримувальний засіб» Великобританії доведеться передислокувати у Вірджинію або порт Гавр у Франції. Ці речі відіграють важливе значення в уряді та кулуарах влади. Які пояснення б не вигадував Девід Камерон, усім зрозуміло, що, втративши Імперію, Великобританія втратила Шотландію саме за його прем’єрства.

Я вже чую заперечення, що позитивний результат голосування буде незаконним, бо Шотландія не є пригнобленою нацією. І хоча це зовсім не аргумент, але це може стати резонансною новиною, яка облетить пороги будиночків у районах Гован і Лочі. Очевидна відповідь: ми знаємо про це. Ми не дурні. Кожен день ми прогулюємося вулицями Глазго, названими на честь работорговців, або ж проходимо повз пам’ятники генералам і воїнам Імперії у самому центрі Единбурга. Ми усвідомлюємо роль Шотландії в поневоленні Ірландії і як сепаратизм відрикошетив і отруїв Шотландію. Насправді це очевидна причина проголосувати «за». Історія Сполученого Королівства настільки кривава й огидна, що руйнування його будь-якими засобами можна тільки вітати. У листопаді я почув те саме від Бернадетт Макаліскі на конференції «Радикальна незалежність», її промова була неспростовно переконлива. Будь-який прояв підтримки голосів «проти» поставить вас в одну шеренгу з «об’єднавцями», які ностальгують за Імперією, а також із найгіршими традиціями лейборизму з його любов’ю до вестмінстерського парламенту.

Проте більшість людей віддадуть голос «за» не з антиімперіалістичних мотивів. Чому підтримка незалежності зросла тепер, якщо ще трохи більше десяти років тому це ще було маргінальним питанням? Відповідь пов’язана з демократією. Не можна недооцінювати межу, до якої неолібералізм розчавив навіть ті крихітні шматочки демократії, які нам вдалося урвати від наших правителів. Маргарет Тетчер померла, але шрами від років її прем’єрства досі залишилися, а колективна пам’ять народу живе навіть серед покоління, яке ніколи її не знало. Шотландці ніколи не голосувати за неї, а її урядовці, як і урядовці Джона Мейджора, правили країною, яка не давала їм жодного дозволу на це. Те саме відбулося і в Шеффілді, Ліверпулі та в центрі Лондона, але в Шотландії національна ідентичність стала засобом протесту і забезпечила підґрунтя для потенційного механізму втечі, що спершу вилилось у перерозподіл повноважень, а тепер — і в незалежність.

Це була велика зміна. Об’єднавшись іще наприкінці ХVIII століття, робочий клас Шотландії відстоював свої права і боровся за них разом з англійськими та валлійськими братами і сестрами. У 1980-х роках такий об’єднаний спротив тривав, але згодом пішов на спад, і коли страйки, протести і голосування лейбористів не спрацювали, жителі Шотландії озброїлися іншими засобами, щоб захиститися від найгірших проявів тетчеризму. За часів Блера при владі все ускладнилося: у 1997 році Блер був змушений діяти розумно і відповідати шотландському парламенту, попри власні інстинкти (він навчався в одній з найдорожчих шкіл Единбурга, Феттс, і розумів наростання національної динаміки). Головною його думкою було те, що задоволення вимог шотландського парламенту не допустить зростання підтримки незалежності, і що система голосування, призначена для створення коаліції, ніколи не дозволить Національній партії Шотландії перемогти, набравши цілковиту більшість у Голіруді. Це припущення виявилося хибним. Ненависть до воєнного завзяття нових лейбористів, приватизації та багатства призвела до різких змін, які вилилися у безперервне зростання підтримки як НПШ, так і незалежності Шотландії (хоча це дві зовсім різні речі) 2.

Досить швидко лейбористи втратили підтримку. На півдні Ед Мілібенд не відчуває жодного тиску з боку ліваків, а лейбористи в Шотландії — відчувають. Уряд НПШ підтримує інтереси бізнес-кіл, але при цьому претендує на спадщину старих лейбористів на рівні риторики, виступаючи проти приватизації поштамтів і плати студентів за навчання та скасовуючи «податок на спальню» 3. Насамперед він виступає проти війни в Іраку і найгірших аспектів антитерористичного законодавства, запровадженого після подій 11 вересня. На останніх виборах до парламенту Шотландії НПШ звернулася до виборців із робочого класу, нарешті увірвавшись до оплоту лейбористів на заході Шотландії. Помітні й інші зрушення. Шотландці азіатського походження традиційно голосували за лейбористів, але й тут відбулася серйозна зміна вподобань на користь НПШ з часів війни в Іраку 4. Шотландським лейбористам не допоміг той факт, що найрозумніші з їхніх лідерів злітаються у Вестмінстер, як метелики на світло, залишаючи дурників керувати парадом — тому в кампанії проти незалежності вони покладаються на Дарлінга.

У Шотландії утримується соціал-демократичний консенсус — хоч і не без труднощів, проте він якось виживає. Натомість в Англії він перестав існувати в межах формальної дискусії між усталеними сторонами. Крім того, всі партії в Англії перебувають під тиском правих, наприклад Партії незалежності Сполученого Королівства, — тиском, якого не існує в Шотландії. Шотландія залишається класовим суспільством із жахливою прірвою між багатими і бідними, що нанаочніше показує прикладі тривалості життя в різних районах Глазго. Але справа в тому, що, зіткнувшись із Тетчер, Блер і неолібералізмом, пролетаріат отримав підстави для втечі з цього страхітливого кошмару — щось, що не підтримали люди в Шеффілді, Ліверпулі та центрі Лондона. Безсумнівно, референдум — це класове питання. Дані опитувань дедалі частіше підтверджують, що більшість незаможного населення голосуватиме «за», а заможні люди — «проти».

Які б улесливі промови не звучали з цього приводу від Салмонда 5, ключовий момент у тому, що народ Шотландії просять голосувати за створення нової держави. Звідси постає питання про те, якої держави і суспільства ми прагнемо, адже така можливість випадає нечасто. На щастя, лівакам є що сказати з цього приводу, і вони мають підняти дискусії про це по всій країні. Якщо Шотландія проголосує «за», її новий уряд стикнеться зі шквалом очікувань, що зіштовхнеться з їхнім неоліберальним порядком денним. Ось чому бізнес-кола Шотландії не хочуть позитивного результату голосування. Ось чому королева з тривогою усвідомлює, що її роль не така вже й значна. Ось чому політики в Брюсселі, Мадриді, Кремлі та в інших країнах не хочуть голосувати за незалежність. І навпаки, віддаючи голос «проти», ви голосуєте за збереження верхівки демократії, за високі крісла над головами простого народу. Ви віддаєте свій голос за подальше домінування потреб лондонського Сіті над потребами більшості, за постійну війну і постійний союз із Вашингтоном, а також за жорстку економію до кінця цього десятиліття і потім.

Це нагадало мені про козирний аргумент лейбористів проти позитивного результату голосування — мовляв, це було би злочином проти солідарності, яка історично склалася між шотландськими, англійськими та валлійськими робітниками. Не зважайте на таке раптове перевідкриття солідарності. Ця солідарність усе ще приваблює. Проте вона заснована на пам’яті про часи, коли ми разом відстоювали свої права і перемогли, та насправді востаннє це було у сімдесятих. Якщо вам ще немає п’ятдесяти, як би трагічно це не звучало, вас це мало стосується. Сьогодні ми живемо в Європі, де економія — це звична справа, а коли потрібна солідарність, хіба вона не повинна сягати поза Ла-Манш? Профспілки можуть зорганізовуватись і крізь національні кордони, як це робить Unite та інші організації в Республіці Ірландії, а також більшість американських профспілок у Канаді.

Справжня солідарність — це не збереження «Юніон Джека» над Единбургом і Глазго, а боротьба. Більше тридцяти років ми з нетерпінням чекали, доки робочий клас перейде в наступ. Будемо сподіватися, що це таки станеться. А тим часом спитаю те, що питав у висновках своєї книги «Історія народу Шотландії»: якби у вас був шанс вирватися із в’язниці, ви б відмовилися від нього на знак солідарності з іншими? Або ж ви би вхопилися за той шанс і спробували б таємно пронести заповітний ключик до свободи? Якщо робітниче населення погляне на життя за кордоном, воно побачить, що зараз студенти не платять за навчання в університеті і що пенсіонери отримують краще забезпечення. Якщо ці люди побачать краще соціальне забезпечення, кращі комунальні послуги тощо, це спонукатиме їх вимагати того самого й тут і боротися за це. Ця ситуація показує, наскільки ми відстаємо у цьому плані після трьох десятиліть неоліберального наступу, який триває й досі: навіть деякі помірні соціал-демократичні заходи тепер видаються такими радикальними — ось так усе відбувається. Крах Шотландської соціалістичної партії в 2006 році, після закріплення за собою шести місць у парламенті, завдала справжніх збитків, але все ж існує відчуття, що якщо ми зможемо разом вибороти радикальний голос «за», для лівих можуть відкритися нові перспективи. Це буде непросто, але, як показує успіх двох масштабних конференцій «Радикальна незалежність», певна схильність до цього є. Як завжди, ці процеси дещо відрізняються від подій в Англії.

Навіть негативний результат голосування не поставить крапку в цій справі. Голос «об’єднавців» застаріває. Розбіжності в політиці по різні боки кордону загострюватимуться. Більшість шотландців комфортно почуваються в Європі, проте результат референдуму в Англії може викликати неоднозначну реакцію Європи. Розбіжності наявні і в розмовах про імміграцію. На даний момент рівень расизму в Шотландії не такий високий, як зазначено в моїй книзі, шотландські мусульмани стверджують, що в Шотландії менше ісламофобії 6. Негативний результат голосування може означати, що Шотландія закінчить як Квебек, обираючи сепаратистські уряди, але ніколи не голосуючи за вихід із Імперії. Позитивний результат голосування, однак, відкриває реальні можливості. Вже наступного ранку знадобиться відповідь від ліваків, спрямована на те, щоб позбутися монархії, воєн з іншими країнами та приватизації.

Наостанок давайте повернемося до візиту Камерона в Олімпік-парк і його пристрасного заклику до збереження союзу. Більшість моїх друзів і родичів у Шотландії поцікавилися, чому він не міг сісти на потяг до Единбурга або Глазго, провести в дорозі чотири з половиною години і виголосити свою промову там, а зробив це у місці за 20 хвилин від свого дому. Однак, як зізнався сам Камерон, його акцент та елітне походження не сприймуть на північному кордоні. Навряд чи він долучиться до політичної кампанії в Траненті або Котбріджі (люди у Стратфорді висловили би трохи більшу підтримку, якби він підпускав їх до себе). Той факт, що Камерон і торі — це така собі «гримуча суміш» у Шотландії, лише підкреслює розбіжності в політиці на півночі та на півдні країни. Він робитиме набіги на північ, але кампанію проти сепаратизму «Краще разом» вже очолив Алістер Дарлінг і лейбористи, і це повністю негативна кампанія, спрямована більше на залякування виборців, аніж на їх підтримку. Наразі рушійна сила позитивного голосування ще не сформована, а частка виборців, які ще не визначилися, досить значна. Кілька тижнів тому я спілкувався з кількома представниками середнього прошарку Лейбористської партії та профспілкової бюрократії, які, за моїм припущенням, мали би проголосувати, і був здивований, коли вони сказали мені, що ще не визначилися, але схиляються до того, щоб віддати свій голос «за». Якби я робив ставки, я би ризикнув і поставив на позитивний результат голосування.

Перекладено за: Chris Bambery. The Left Case for Scottish Independence

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

НАЦІЯ В ЗАГОЛОВКАХ, КЛАС У ПІДТЕКСТІ (Дон Калб)

ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ НАЦІОНАЛІЗМІВ ТА БОРОТЬБА ЗА ЛІВУ АЛЬТЕРНАТИВУ (Дан Якопович)

Notes:

  1. Scottish Independence Means Walking Away From the Pound, The Telegraph, 28 November 2013.
  2. Brian Taylor, Scotland’s Parliament: Triumph and Disaster,  Edinburgh University Press, 2002, pp.235-236, and Andrew Marr, Andrew Marr, A History of Modern Britain, Macmillan, 2009, p.525.
  3. Згідно з реформою системи соціальної допомоги, впровадженою в 2012, було скорочен соціальні виплати тим претендентам, площу житла яких було визнано завеликою (наприклад, якщо вони мали «зайву» спальню). — Прим. ред.
  4. See my A Peoples History of Scotland, forthcoming, Verso, June 2014, pp.313-315.
  5. Алекс Салмонд — лідер НПШ. — Прим. пер.
  6. Asifa Hussain and William Miller, Devolution Briefings, Towards a Multicultural Nationalism? Anglophobia and Islamophobia in Scotland, Briefing No. 24, March 2005.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери