ЛЮМПЕН-БУРЖУАЗІЯ І ГАНГСТЕРСЬКИЙ КАПІТАЛІЗМ У КОЛУМБІЇ

  • 22 квітня 2011
  • 2553
ЛЮМПЕН-БУРЖУАЗІЯ І ГАНГСТЕРСЬКИЙ КАПІТАЛІЗМ У КОЛУМБІЇ

1

У 1970-х роках, із завершенням замісної індустріалізації, фінансовий сектор стає домінуючою фракцією місцевого капіталізму, і починається бурхливий розвиток наркотрафіку як виразу нового типу капіталізму. Цей процес був пов’язаний із появою кокаїнового бізнесу – економічного й соціального сектору, який теоретично знаходиться поза законом, проте необхідний в новітньому процесі накопичення капіталу [1]. До тісного союзу з наркоділками входять «традиційні» бізнесмени, фінансовий капітал, великі землевласники, фермери і військові. Наркоторгівці стали невід’ємною частиною цього союзу, оскільки здійснювали грошові вливання з метою накопичення капіталу – тільки вже не у виробничі галузі, а в банкову й фінансову сфери. Відповідно, протягом останніх десятиліть у Колумбії склався капіталізм із гангстерським ухилом, кримінальні й мафіозні риси якого вже не епізодичні чи пов’язані з окремими особами, що займають посади президента республіки або високу посаду в структурі державного управління, а становлять собою складові елементи сучасної фази накопичення капіталу. Це можна пояснити, якщо пригадаємо, що «мафія завжди є капіталістичним бізнесом із сильним додатковим чинником: загрозою застосування насильства. Проте її сутність є й буде сутністю кримінального бізнесу, спрямованого на накопичення капіталу» [2]. Іншими словами, жахливе насильство, розв’язане в Колумбії проти селян, тубільних племен, населення африканського походження, організованих робітників, лідерів профспілок, захисників прав людини, викладачів, студентів, бідних жінок є не випадковим або неорганізованим явищем, а навпаки, структурним виразом нового режиму накопичення капіталу, із якого виокремилось об’єднання кримінального бізнесу, що шукає можливості прибутків для нового владного блоку.

З такої точки зору не дивно, що парамілітари й наркоділки сповідують відкрито антикомуністичну ідеологію й піднімають знамена захисту приватної власності та вільного ринку. Мілтон Фрідман і Фрідріх Гайєк, безумовно, вважали б за честь послухати заяви парамілітарних лідерів, які без зайвої скромності співають хвалу статкам приватних підприємців, навіть заробленим через криваві оборудки, ­­­– оскільки ці статки від початку до кінця є частиною приватної ініціативи, яка, за неоліберальними підручниками, створює багатство. І, до того ж, такою є класична норма первинного накопичення капіталу і появи «флагманів індустрії» скрізь, де будь-коли існував капіталізм. Як висловився мафіозний бос Пабло Ескобар: «Капітали, великі й малі, завжди мають початок. Більшість великих мільйонерів у Колумбії і в світі починали з нічого. Проте саме це перетворює їх на легенди, на міфи, на приклад для простих людей. В капіталістичному суспільстві робити гроші – не злочин, а чеснота» [3].

2

Такою новою формою накопичення капіталу можна до великої міри пояснити вдавану макроекономічну стабільність Колумбії, яка із 1970-х років до сьогодні підтримує своє існування завдяки великій концентрації нелегальних капіталів, що зрошують всю «легальну економіку»: житлове будівництво, туризм, готельний бізнес, банки, обмінні контори, промисловість, торгівлю, систему охорони здоров’я, фермерство, спортивну діяльність, шоу-бізнес, університети і багато інших галузей. Цей зв’язок між законними й незаконними формами капіталу виник наприкінці 1980-х років і був основою для утворення нового владного блоку, в якому найбільший вплив мають великі економічні групи й фінансовий капітал, разом із наркоторгівцями. З цього часу власне злочинні види діяльності в нових формах накопичення капіталу впливають на всі сфери суспільства, включно зі збройними силами, традиційними партіями та церковними ієрархіями. У цих умовах виникає те, що деякі дослідники більш як через 20 років почнуть називати «парадержавою» ­­­­­– тобто такою державою, яку, поряд із наркоторгівцями, «складають могутня капіталістична фракція; репресивний військовий апарат; видатки на соціальне забезпечення; регіональний територіальний контроль і обмежена, але ефективна суспільна підтримка» [4].

Парадержава виконала кілька істотних функцій у новому процесі капіталістичного накопичення, але слід виділити найбільш важливі: по-перше, парадержава була активним учасником переоформлення відносин власності, як у сільській місцевості, так і в містах, через свою беззастережну підтримку процесу концентрації земель у руках старих і нових великих землевласників, що було результатом накопичення капіталу через «відчуження власності» – як називає цей процес географ Девід Гарві, – включно з насильницьким позбавленням селян, тубільного населення й населення африканського походження їхніх земель, водних багатств і біорізноманіття; по-друге, вона дала поштовх вирощуванню багаторічних культур, новим формам сировинного експорту (пальма, каучук, сировина для біопалива) і підтримала мегапроекти, що сприяють міжнародному капіталу; по-третє, парадержава в інституційному плані є найпершим ворогом робітничих ініціатив у всій країні, через жорстоке й систематичне переслідування синдикатів і профспілок, запровадження згубних «трудових реформ», знищення нечисленних історичних завоювань колумбійських робітників, широке поширення прекаризації [5], безробіття, часткового безробіття й неофіційної зайнятості, -одним словом, через широкомасштабне запровадження терору проти робітників; по-четверте, і як наслідок трьох попередніх елементів, – парадержава створила режим повного сприяння іноземному капіталу, вигідний для мультинаціональних компаній, багато з яких підтримують парамілітаристський проект, аби забезпечити якнайбільшу ефективність оборудкам транснаціонального капіталу і його місцевих васалів.

3

Зважаючи на високий ступінь взаємопроникнення законного й незаконного капіталу, мультинаціональних компаній і наркопарамілітарів, банків і бізнесу із відмивання грошей, великих землевласників і військових, держави й гангстерських кіл, фермерів і комерсантів, і беручи до уваги той факт, що територіальний контроль нових правлячих еліт поширився до національного масштабу, а нові капіталістичні альянси здобули контроль над державою, парадержава повинна була інституціоналізуватися й надати собі видимості соціальної й політичної легальності та легітимності. Саме це ми бачили протягом останніх 8 років у Колумбії, де відбувався процес політичної, ідеологічної та культурної легалізації наркодилерів-traquetos [6], мафіозі, наркоторгівців і парамілітарів. Ознаки цього процесу спостерігалися на всіх рівнях держави, колумбійської політичної системи й суспільства: у парламенті (який з тим же успіхом можна назвати «параментом»), у багатьох урядах провінцій і міст, у збройних силах і поліції, в адвокатурі й прокуратурі, у посольствах, університетах, спортивному керівництві – у будь-якій сфері діяльності, яку лише можна уявити. Об’єднання «нового класу, що виникає» – як він називав сам себе в епоху одного з його натхненників, Хуліо Сесара Турбая Айяли, президента республіки у 1978-1982 роках – набуло такої безкарності, що тепер, аби бути обраним на високі державні посади, потрібно не подати бездоганне резюме, а мати нескінченний кримінальний послужний список.

Отже, ми були свідками утворення люмпен-буржуазії, яка сьогодні домінує у всіх сферах колумбійського суспільства. Її спосіб життя наслідує приклад Маямі, а її стиль – стиль районного traqueto. Не дивно, що в ній укорінилися беззастережне поклоніння насильству, брутальному мачизму та презирству до бідняків, утробний і безжальний антикомунізм, вульгарна естетика, як видно з модної літератури й мильних опер, де все частіше головними героями є мафіозні боси, наймані вбивці й головорізи разом зі своїми королевами краси, накачаними силіконом. Все можна купити, має значення лише кількість купюр, і тому слід «бути чоловіком» із слабкими й беззахисними, подібно до поміщиків на гасієндах в ХІХ столітті. За цією логікою наркодилерів, супротивники влаштовують розбірки шляхом обстрілів або хаотичних бомбардувань, у той час як усе, пов’язане із мафіозними угрупуваннями друзів і родичів, оточене аурою корупції, клієнтелізму й непотизму, які не мають собі рівних в історії Колумбії і нагадують про близьке оточення дона Віто Корлеоне.

Одна з найіронічніших речей полягає в тому, що ці самі кола, які глибоко схиляються перед Сполученими Штатами і які мають за свій зразок для наслідування Маямі, як приклад капіталу «високої культури» (мабуть, через те, що там базуються кати, військові диктатори, змовники, злочинці, екс-агенти ЦРУ та вбивці різних ґатунків), представляють себе великими патріотами. Ті самі, хто називає себе патріотами, передали державу Сполученим Штатам, щоб ми перетворилися на найбільшу військову базу в світі, і роздали наші ресурси й територію міжнаціональним компаніям.

Публічна місія відмивання образу люмпен-буржуазії здійснюється засобами масової комунікації, серед яких слід відзначити телевізійні канали – медійну «праву руку» потужних національних або іноземних економічних груп, які складають вагому частку цієї люмпен-буржуазії або прямо чи непрямо здобувають прибутки мафіозним шляхом накопичення капіталу. Телеканали, радіостанції та друковані видання (включаючи нечисленні існуючі газети та журнали про шоу-бізнес і споживацтво) відзначилися возвеличенням як нових «героїв вітчизни» цілого класу злочинців і правопорушників, які мають настільки респектабельний вигляд, що їм би позаздрили Пабло Ескобар і Гонсало Родрігес Ґача. Відбуваються спроби обілити й відчистити цю люмпен-буржуазію так, ніби вона є самою суттю національності, й перетворити її на модель для наслідування всіма колумбійцями. «Очищення» Колумбії, як тепер очевидно, не обмежиться зміною президента, адже цей проект спрямований не лише проти тих чи інших випадкових персонажів – він намагається зробити легальною і легітимною гангстерську систему, підтриману насильством і злочинністю відносно населення Колумбії, втілену в люмпен-буржуазії і захищену Сполученими Штатами в ім’я їх всесвітньої хресної ходи проти тероризму.

Таким чином, нові фракції мафіозного капіталу намагаються консолідувати свою культурну гегемонію, задля чого мають намір сконструювати нове спільне почуття населення, що виливається у поєднання чистого й жорсткого неолібералізму із наркодилерською логікою місцевого капіталізму. Серед елементів цього нового спільного почуття, яке вкорінюється у важливих сферах колумбійського суспільства, можна виділити: заздрість до наркоторгівців, найманих убивць і пройдисвітів з боку «нижчого світу»; схиляння держави перед тероризмом, як тим, що практикується в Колумбії, так і здійснюваного такими країнами, як Сполучені Штати або Ізраїль; культ приватної власності як недоторканної й такої, яку слід захищати, не поступаючись ні сантиметром землі, ні грамом розкоші; відчуження земель у селян і тубільного населення, що розглядається як нормальне явище, оскільки нібито вони є неефективними власниками, нездатними на ініціативу; кар’єризм і прагнення до швидкого підйому соціальною ієрархією, без жодних зусиль і будь-якими засобами; обожнювання грошей і прославляння споживацтва як найвищих цілей людського існування; овації войовничим і військовим діям колумбійської держави як єдиному способу вирішення соціальних і політичних конфліктів; використання грубої сили проти всіх інакодумців; глибинний расизм проти бідняків (хоча парадоксальним чином цю позицію прийняло й багато бідних) і тубільних народів, населення африканського походження, а також проти населення сусідніх країн (як було видно у випадках президентів інших країн Латинської Америки, таких як Еквадор, Болівія і Венесуела); грубий антикомунізм, який виправдовує вбивства лідерів профспілок, захисників прав людини, журналістів критичних видань, університетських професорів та лівих інтелектуалів; позбуття будь-якого усвідомлення особистої гідності й національної суверенності задля обґрунтування всіх можливих збочень (таких як звірства парамілітаристських груп) і перетворення країни на протекторат Сполучених Штатів.

В остаточному підсумку, гангстерський капіталізм по-колумбійськи перетворює цю країну водночас на великий цвинтар і на великий анклав до послуг мультинаціональних північноамериканських і європейських компаній, дії яких спрямовані на привласнення водних ресурсів, біологічного різноманіття, дерева, мінералів, енергетичних ресурсів і всього, що може слугувати сировиною для виготовлення товарів для світового капіталізму, а також на вирощування різноманітних культур, яких сьогодні потребує капіталістична система, щоб забезпечити своє існування, зокрема олійної пальми, каучуку, бананів та екзотичних фруктів.

Богота, Колумбія

Ренан Вега Кантор – професор Національного педагогічного університету, Богота

Переклад Ольги Шевченко у мережі liva_dumka

Джерело: Revista Izquierda, № 5, жовтень 2010 року

Читайте також:

Місто Бога / CIDADE DE DEUS (Андрій Божок і Валентин Дегтяр)

Невидима реальність (рецензія на книгу: Майк Девіс. Планета нетрів) (Оксана Дутчак)

Развитие неразвитости (Андре Гундер Франк)

Латиноамериканский социализм 21 века в исторической перспективе (Джеймс Петрас)

Гаїті: кредитор, а не боржник (Наомі Кляйн)

Цирк в пустыне, или Послесловие к чилийскому чуду (история о том, как шахтеры спасали шахтеров) (Олег Ясинский)

Кров на шляху


Примітки

1. Jairo Estrada Alvarez. “Colombia: Capitalismo criminal y organización mafiosa de la sociedad”, en CEPA, No. 3, abril de 2007, p. 36. – Тут і далі примітки автора, якщо не зазначено інакше.

2. Francesco Forgione, “Organizaciones criminales y capitalismo globalizador. Reflexiones a partir de la experiencia italiana”, en Jairo Estrada Alvarez (compilador), Sujetos politicos y alternativas en el actual capitalismo, Bogota, Universidad Nacional de Colombia, Facultad de Derecho, CienciasPoliticas y Sociales, 2003, p. 102.

3. Цит. у: Guido Piccoli, El sistema del pájaro. Colombia, paramilitarismo y conflicto social, ILSA, Bogotá, 2005, p. 75. (Курсив наш).

4. German Palacio y Fernando Rojas, “Empresarios de la cocaina, parainstitucionalidad y flexibilidad del régimen político colombiano: Narcotráfico y contrainsurgencia en Colombia”, en German Palacio, La irrupcion del paraestado. Ensayos sobre la crisis colombiana, Ediciones ILSA, CEREC, Bogotá, 1989, p. 97.

5. Прекаризація (від англ. precarious — небезпечний, ризикований, хисткий) – поширення форм зайнятості, які знаходяться поза соціальними й правовими гарантіями, (наприклад, робота за тимчасовим контрактом або підрядна робота, неповна зайнятість), що є результатом дерегуляції ринку праці. – Прим. перекладача.

6. «Traquetos» у Колумбії називають дрібних і середніх наркодилерів, на противагу великим наркоторгівцям. Стиль traquetos, які виставляють напоказ свої прибутки, аби наблизитися до «вищого світу», став синонімом надмірної розкоші й вульгарності. – Прим. перекладача.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери