Молоді науковці: соціальний стан та умови праці в Національній академії наук України

Сергій Жабін, Олена Казьміна

На початку 1990-х років Україна отримала у своє розпорядження потужну промисловість та розгалужену мережу освітніх та наукових установ зі справжньою армією вчених, які мали визнані у світі наукові здобутки. За даними офіційної статистики, в нашій державі кількість організацій, які виконували наукові дослідження й розробки, становила 1344, а кількість науковців — 313079 осіб. Протягом всього періоду незалежності ми спостерігали скорочення цих двох показників, і на 2015 рік вони становили 978 організацій та 63864 осіб .

У розвинених країнах з наукоємними економіками кількість вчених відносно зайнятого населення зростає, а Україна вже 2014 року мала найнижчий показник відношення кількості учених до кількості економічно активного населення серед європейських країн: «...насиченість науковими кадрами в Україні становить 3,7 особи на 1 тис. економічно активного населення, у той час як у Фінляндії ця цифра складає 15,4, Японії — 11, США — 9,7, Чехії — 8,8, Німеччині — 11,5, навіть у Польщі — 6,4, в середньому по країнах ЄС — 9,2».

Основна й загальновідома причина скорочення чисельності учених та деградації науки — це хронічна нестача фінансування. За розрахунками фахівців ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», для того, щоби наука виконувала економічну функцію, її фінансування (як академічного, так і університетського рівнів) повинно складати не менше 1,7% ВВП, а інакше вона залишається витратною галуззю (Малицкий, Попович, Соловйов 2004: 9).

Теоретичний огляд кадрової проблеми в науці та деякі статистичні дані щодо молоді в НАН України

Переходячи з чисельних показників до якісних, ми спостерігаємо ще більш складну картину. Результати досліджень співробітників (О.С. Попович) ІДНТПІН Г. М. Доброва НАН України містять висновок про те, що відтік (як за кордон, так і в комерційні структури) наукової молоді є однією з найбільш гострих кадрових проблем НАН України, причому вірогідної статистичної інформації про мобільність наукових кадрів у масштабі України немає. Нинішня ситуація складна: навіть за кардинальної зміни ставлення держави до науки та надання 100% необхідного фінансування на відтворення наукового потенціалу України 10 років недостатньо (Попович 2017; Попович, Костриця 2017: 55–57). Адже науковці формуються в наукових колективах протягом багатьох років, причому ключову роль відіграє індивідуальне навчання під керівництвом досвідчених фахівців.

Однак цілеспрямовані заходи для закріплення в науці вчених молодшого та середнього віку могли б принаймні покращити вікову структуру кадрового потенціалу. Питання якісного фінансування науки та освіти України, що забезпечить їхній стабільний розвиток, є дуже актуальним для молодих учених. Молодь завжди була менш фінансово забезпеченою верствою населення, а сьогодні має шукати можливості для професійної реалізації. В бізнес-сфері фахівці змінюють організацію, в якій працюють, кожні 2-3 роки, в науково-освітній сфері тенденція менш виражена, проте для викладачів та вчених є нормою читання курсів дисциплін в кількох ВНЗ. Радянська традиція обрання місця праці на все життя («покликання») вже зникла. А як загальновідомо, без оновлення кадрів будь-яка сфера діяльності не має майбутнього. Серед позитивних змін ми виділимо повернення традиції регулярного підвищення кваліфікації фахівців та бажання мати декілька вищих освіт.

Згідно з теорією Б.А. Маліцького про фазовий характер діяльності вченого, молоді вчені знаходяться головним чином на першій фазі (до 32 років, оволодіння новими знаннями) та частково на другій фазі (32–42 років), в якій вчений при стабільній активній діяльності з оволодіння новими знаннями демонструє різке підвищення індивідуальної творчої продуктивності та перехід до роботи в колективі із середніми показниками економічних витрат та економічної віддачі (Добров, Тонкаль, Савельев 1987: 90–101). Саме тому матеріально-технічне забезпечення має таке важливе значення для молодих учених.

Проблеми наукової молоді викликають стурбованість керівництва НАН України, яке вважає питання старіння наукових кадрів одним із найгостріших. Вже тривалий час НАН України використовує створену в державі систему цільової фінансової підтримки молодих науковців, яка реалізується у вигляді грантів, премій, стипендій. В НАН України також запроваджено власні різноманітні форми підтримки молодих учених, зокрема створення рад молодих вчених при всіх 14 відділеннях НАН України (За підсумками року 2016: 6–7).

Водночас офіційної детальної статистичної інформації про соціально-економічний стан, умови праці, мобільність та схильність до еміграції молодих учених України немає. Як правило, організації та установи ведуть переліки чисельності кадрів (рис. 1). Але навіть із цих даних ми спостерігаємо за останні 7 років невтішну тенденцію до постійного зменшення в Академії наук кількості молодих учених (Попович 2017; Попович, Костриця 2017: 55–57).

Рис. 1 Динаміка чисельності молодих учених (до 35 років) та молодих кандидатів наук в НАН України за 1999–2016 роки. Секції НАН України: фізико-технічних і математичних наук, хімічних і біологічних наук, суспільних і гуманітарних наук

Джерело: Комісія по роботі з науковою молоддю НАН України

Чисельність аспірантів також зменшується за останні роки (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка чисельності аспірантів очної та заочної форми навчання за 2014–2017 роки

Джерело: Відділ наукових і керівних кадрів НАН України

Пік підвищення фінансування науки в України був у 2000–2005 роках. А чисельність молодих учених НАН України стабільно зростала у 1999–2010 роках: із 1185 до 3122 чоловік (рис. 1). З 2011 року почалося скорочення, яке набуло стрімкої тенденції з 2014 року.

Дані щодо співвідношення молоді до загальної чисельності наукових працівників наведено на рисунку 2.

Рис. 2 Відсоток молодих наукових працівників (до 35 років) у загальному складі наукових працівників трьох секцій НАН України за 1999–2013 роки (дані за 31 грудня зазначеного року).

Джерело: Комісія по роботі з науковою молоддю НАН України

Ми бачимо, за зазначений період цей відсоток зріз майже вдвічі з 10% до 20,7%, що є дуже позитивним показником, проте ми зауважуємо, що, по-перше, зростання кількості молоді є наслідком скорочення загальної чисельності кадрів в Академії, по-друге, в наукових установах існує проблема з кількістю науковців середнього віку, тобто від 40 до 60 років, які схильні залишати наукову сферу.

Слід зазначити, що з 2016 року в навчальний процес аспірантів були внесені значні зміни, пов’язані із запровадженням норм та вимог нового Закону України «Про вищу освіту». Тривалість навчання збільшено до 4 років та змінено формат на викладання дисципліни за науково-освітніми програмами. Парадокс полягає в тому, що лекції та семінари замість індивідуальної підготовки мають сенс лише для груп від 10 осіб, але більшість наукових установ (станом на кінець 2016 року ліцензії в НАН України отримали 59 установ і тому план набору було виконано на 58,1% (Звіт про діяльність Національної академії наук України у 2014 році: 454–455) беруть на одну спеціальність 1–2 аспіранти на рік.

Методологія дослідження

Опитування молодих учених НАН України здійснювалося у 2015-му та 2016 роках шляхом розповсюдження електронних анкет для анонімних кореспондентів. Загалом в НАН України було опитано 428 (2015 рік) та 488 (2016 рік) молодих учених з 14 відділень і 3 установ при Президії НАН України. Чисельність молоді (наукові посади, аспіранти та докторанти) становила 4712 чоловік^[1]. Тобто було опитано 9–10% молодих вчених НАН України. Зазначимо, що в дослідженні, незважаючи на законодавство, респондентів-інженерів ми вважаємо молодими ученими. При довірчій імовірності в 95% помилка репрезентативності склала в обох роках 5%.
З січня 2016 року НАН України розпочала оптимізацію наукових підрозділів і скорочення кадрового складу. Так, голова профспілки НАН України А. І. Широков на зустрічі з прем’єр-міністром В.Б. Гройсманом 26 вересня 2016 року повідомив, що лише за 8 місяців 2016 р. на виконання «оптимізації» скорочено близько 5000 співробітників. Тобто за неповних два роки НАН України вже скоротилися на 20%.

Опитана аудиторія складала за гендерним розподілом 59% чоловіків і 41% жінок та охоплювала посади: аспірантів — 19,9%, інженерно-технічних працівників — 6,8%, молодших наукових співробітників — 41,4%, наукових співробітників — 16,8%, старших наукових співробітників (відповідно далі в таблицях — м.н.с., н.с., с.н.с.) — 11,3%, завідувачів відділів(лабораторіями) і вчених секретарів — 1,6%, а також невелику кількість докторантів (1,8%) і техніків (0,4%). Ступінь кандидата наук мали 45,5% респондентів, 4,9% опитаних мали вчене звання.

Поряд з даними про молодих учених НАН України ми будемо наводити показники з вибірки аспірантів, які є особливою й специфічною групою. Перед аспірантом стоїть завдання самостійно за визначений термін в 4 роки (раніше 3 роки) виконати наукове дослідження за затвердженою темою фактично рівня старшого наукового співробітника. Наукове навантаження на аспіранта, який працює над дослідженням (а не імітує), набагато переважає діяльність його старших колег по колективних темах.

"42,2% від опитаних 2016 року заявили про міграційні наміри — також цей показник можна вважати рівнем протесту."

Науковий потенціал аспіранта до кінця аспірантури повністю не визначений. Ключовий момент — представлення ним рукопису дисертації, який повинен отримати схвальні відгуки наукової спільноти. Аспірант у кінці свого навчання приймає рішення про свою подальшу наукову кар’єру, а відповідно керівники установ зацікавлені, щоб залишалися кращі випускники аспірантури.

Питання офіційної та прихованої еміграції молоді, працездатного населення та кваліфікованих спеціалістів стоїть перед нашою країною досить гостро в останні роки. Тому ми в таблицях виділимо окрему групу: 42,2% від опитаних 2016 року заявили про міграційні наміри — також цей показник можна вважати рівнем протесту.

Соціально-економічний стан молодих учених НАН України

Опитування показало низький рівень соціально-економічного забезпечення молодих учених. Україна переживає глибоку соціально-економічну кризу. В опитуванні з 2015–2016 роки (а саме на травень 2015 року припадає найбільша девальвація гривні) респонденти з НАН України показали значне збільшення своїх фінансових потреб (табл. 2).

Таблиця 2

Фінансові потреби молодих учених на місяць НАН України

  Джерело: результати опитувань

Збільшення показників фінансових потреб вже на кінець травня 2016 року не відповідає прогнозованим 12% річного зростання інфляції – тобто ми спостерігаємо погіршення ситуації. Крім того, фінансові потреби до кінця 2016 року очевидно зростали, особливо восени та взимку з введенням нових тарифів на оплату комунальних послуг.

Відповіді на житлове забезпечення (табл. 3) в цілому невтішні, а житло завжди було вагомою причиною зміни місця роботи молоддю.

Таблиця 3

Житлове забезпечення молодих учених НАН України (2016 рік)

Джерело: результати опитувань

В гуртожитках проживає постійно значна частина опитаних респондентів. Хоча в пп.1.2. Положення про гуртожитки НАН України вказано, що цей вид житла призначено саме для тимчасового проживання здобувачів вищої освіти (магістрів, аспірантів, докторантів), штатних працівників установ НАН України та членів їхніх сімей за умови відсутності в них місця проживання за місцем навчання чи роботи (Звіт про діяльність Національної академії наук України у 2014 році: 1). І якщо іногороднім аспірантам та докторантам досить прийнятно й логічно прожити декілька років у тимчасовому помешканні, то для наукових співробітників (особливо сім’ям) «постійно-тимчасове» житло з плином часу стає все менш зручним. В радянські часи гуртожитки справді були тимчасовим житлом завдяки потужній програмі будівництва. Сьогодні слово «гуртожиток» стало синонімом неякісного житла, їхній критичний стан використовується для нападок із боку ЗМІ на НАН України: приклад тому — відомий репортаж ТСН.

З таблиці 3 ми спостерігаємо зниження частки власників житла від м.н.с. до с.н.с., хоча в нормальних умовах повинно бути навпаки. Проживання разом із батьками в більшості випадків є сьогодні незадовільним, воно стримує становлення молодих фахівців як повноцінних членів суспільства. Проживання в орендованому помешканні є комфортним, проте загострює питання достатнього рівня доходів. Ми також припускаємо, що, оскільки в Україні є традиція «номінальної» оренди молоддю житла в родичів, а також проживання разом із батьками, то ця категорія (за 2015 та 2016 роки) може бути більша, а відповіді «власне житло» та «орендоване» відповідно менші, ніж зазначені у таблиці.

Звіт НАН України за 2016 рік в розділі «Капітальне будівництво» містить наступну інформацію щодо вирішення житлових проблем науковців:

1. Було освоєно 449425,3 тис. грн коштів інвесторів на житлове будівництво в Києві та Одесі.

2. У 2016 році до НАН України було передано 9 квартир (вул. Метрологічна м. Київ), а на 2017 рік планується передати 104 квартири.

3. У 2016 році на вул. Академіка Лебедєва передано 47 квартир Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного.

Звичайно, що введення в експлуатацію квартир для науковців є позитивною інформацією, проте ми наводимо очевидні зауваження. По-перше, з Державного бюджету України кошти на капітальне будівництво не виділялись у 2016 році. По-друге, будівництво йде в Києві та Одесі. І хоча справді значна кількість наукових установ Академії наук зосереджено в столиці, проте не охоплені Захід та Схід, хоча для прикладу місто Харків нерідко неофіційно називають науковою столицею України. По-третє, простий підрахунок показує що наведені цифри не відповідають кадровій чисельності НАН України. Адже будівництво нових будинків завершується не кожен рік, а квартири розподіляються за значною багаторічною чергою.

У 2016 році до навчання в аспірантурі зараховано 243 аспіранти. І навіть один тільки цей показник (без врахування докторантів та прийнятих до штату наукових співробітників) за один рік перевищує рівень надання квартир за декілька років. Таким чином, черга, ймовірніше, зростає, аніж залишається принаймні на стабільному рівні. Як ми стверджували в теоретичній частині, в ідеалі всі аспіранти та молоді вчені повинні залишатися працювати в НАН України, щоб навіть зберегти академію як організацію. Зазначимо, що у 72,6% випускників очної аспірантури залишено в установах НАН України, у 2015 році — 80,4%.

Завершимо частину нашу аналізу про житлової проблеми тезою, що житло було і є фактором соціальної стратифікації і має значний вплив на вибір професії, життєвого шляху та формування сім’ї, а отже необхідна державна житлова програма для працівників науково-освітньої сфери, яка підвищить соціальний статус та престиж професії.

Додаткові джерела доходів

Звичайно, стрімке зростання фінансових потреб та невирішене житлове питання змушують академічну молодь шукати додаткові джерела доходів. А можна навіть висунути більш категоричну думку, яку відверто наводили деякі наші респонденти у відповідях на відкриті питання «Я повинен заробляти гроші, щоб мати змогу займатися наукою».

Так, за 2016 рік 48,8% молодих учених НАН України (46,4% у 2015 році), вказали, що працюють додатково (рис. 3). 8–12% респондентів точно не вказали на іншу сферу підробітку. Можна припустити, що це сфера послуг, торгівля та репетиторство. Тема про вимушену фізичну працю (наприклад, на будівництві) інтелігенції була гострою в 1990-х роках і надовго увійшла у фольклор. Сьогодні ми вважаємо, що ситуація не така сумна, а віддалена праця в інтернеті (12,5% прямо отримували дохід з мережі) дозволяє знайти підробіток із досить комфортними умовами.

Рис. 3. Відповіді респондентів на питання щодо додаткової праці (підробітку).

Робоче місце молодого вченого НАН України

На рівень економічного забезпечення вказує ступінь задоволеності робочим місцем. В Україні не вистачає коштів на заробітну платню для науковців та комунальні послуги. Станом робочого місця задоволені 12,1% респондентів (15,2% у 2015 р.) НАН України, а опитування підтвердило відому тезу про жорстку нестачу наукового обладнання (62,7%) та матеріалів для проведення наукових досліджень (рис. 4). В XXI столітті важливість фактору обладнання стрімко зростає. Фактично вже на світовому рівні за деякими напрямами (наприклад, генна інженерія) українським вченим можна провадити сучасні дослідження лише спільно зі своїми європейськими колегами.

Рис. 4 Відповіді респондентів на питання щодо обладнання робочим місцем (можливо було дати декілька відповідей). Стовпці: 1 – маю все необхідне, 2 – комп’ютера, 3 – принтера, 4 – доступу в Інтернет, 5 – наукової літератури, 6 – устаткування (приладів, матеріалів, реактивів), 7 – помічника, 8 – робочого телефону, 9 – іншого.

Поглянемо на потреби декількох груп-вибірок молодих учених: аспіранти, старші наукові співробітники та молодь з міграційними намірами (табл. 4).

Таблиця 4

Показники з обладнання робочого місця для НАН України (2016 рік)

Джерело: результати опитувань

Отже, молоді вчені на посадах старших наукових співробітників мають менше проблем із доступом до наукової літератури, більш забезпечені офісною технікою, відверто відчувають потребу у помічниках та мають найвищий загальний рівень потреби обладнання, ще відносно вище тільки у молоді, яка вже бажає емігрувати. Аспіранти ж мають поганий доступ до персонального комп’ютера, гостріше за всіх відчувають нестачу наукової літератури. Справді, за умови платності іноземні видання, які мають світовий рівень, стають менш доступними. Проблему частково вирішує наявність доступу в бібліотеках на електронні версії журналів, проте слід визнати, що іноземний журнал у паперовому форматі читати зручніше й приємніше, а підписка на світові наукові журнали є актуальним питанням.

Відповідно, рівень робочого місця впливає на режим праці.

Рис. 5. Відповіді респондентів на питання «Як правило, де ви працюєте? До 5 відповідей» (2016 рік) Стовпці: 1 — на робочому місці в Інституті, 2 — у лабораторії, 3 — у бібліотеці (архіві), 4 — вдома, 5 — інше
Джерело: побудовано за даними опитування.

За показниками рис. 5 ми даємо такий коментар. В цілому показники нормальні. Значний час праці вдома, в принципі, є традиційним для вчених, головне — щоб був результат. Час на лабораторні експерименти також завжди менший, ніж обробка результатів та праця над теорією. Проте, враховуючи нестачу обладнання та матеріалів, вважаємо, що можуть бути черги на експериментальну частину, а сама вона мала бути більшою.
Ситуацію з обладнанням та офісною технікою наукових установ Академії наук погіршує з 2014 року ряд заборон, введених із метою економії державних коштів. Постанова Кабінету міністрів України «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» від 01.03.2017 р. № 65^[2] зобов’язала Академію наук припинити за кошт бюджетних коштів купівлю легкових автомобілів, офісної техніки, друкувати продукцію, яка не пов’язана з функціями державних органів влади, проводити симпозіуми, а також оплачувати службові відрядження працівників (за винятком переважно тих, де витрати бере на себе сторона, що приймає) (Постанова Кабінету міністрів України 2014; Постанова Кабінету міністрів України 2016; Постанова НАН України 2014). Фактично сьогодні стає нормою оформлення відпустки під час поїздки на конференцію.
За звітом НАН України за 2016 рік на придбання приладів, обладнання, комплектуючих та матеріалів було витрачено 154,5 млн грн (на 5,1% менше ніж минулого року), із них 104 млн грн за кошт спеціального фонду Держбюджету (наприклад, на грантові кошти).

"Неприбуткові державні структури змушені де-факто повертати гроші державі за спробу виконати свої основні функції."

Для української науки є також проблема імпорту подарованого обладнання з Європи — проблема, яка заслуговує окремої статті. За словами А. І. Сененка (с.н.с. Інституту фізики НАН України, заступник голови Ради молодих вчених Інституту фізики НАНУ), обладнання й так дуже дороге, але, коли вчені його імпортують, його потрібно розмитнювати, навіть якщо воно подароване іноземними колегами. Тобто неприбуткові державні структури змушені де-факто повертати гроші державі за спробу виконати свої основні функції. Тому у Митний кодекс потрібна поправка про те, що наукове обладнання не підлягає розмитненню.

І власне сьогодні стало нормою збирання власноруч приладів для досліджень — наприклад в Інституті фізики НАН України побудували 3D-принтер для конструювання трибометра (призначений для визначення коефіцієнта тертя ковзання, К.К.Д. при підйомі тіла по похилій площині, вимірювання роботи при підйомі тіла й горизонтальному переміщенні). Звичайно, що прилади, зібрані кустарним способом, мають свої недоліки (Ain.ua 2017; Сененко 2017).

Професійні показники молодих учених

Приблизно половина опитаних респондентів НАН України мають досвід взаємодії з радами молодих учених та вказали на гарну взаємодію з громадськими організаціями, студентськими радами (табл. 5).

Таблиця 5

Досвід громадської роботи та порівняння з даними опитування в НАН України

Джерело: результати опитувань

В наш час важливо не тільки виконати наукове дослідження, а й донести свої результати до широкої громадськості й впровадити (комерціалізувати) — для прикладних розробок. Визнання світовою науковою спільнотою та повне провадження наукових результатів українських вчених — це доволі актуальні проблеми, які заслуговують окремих досліджень.

Ми висловимо тезу, що в Україні більш-менш були збережені академічна наука (за показниками табл. 6) та вища освіта, проте країна за останні десятки років зазнала деіндустріалізації, а без високотехнологічних виробництв тріада «освіта-наука-промисловість» працює з великими труднощами. Серед викладачів ВНЗ та вчених зменшується кількість людей з практичним досвідом передового виробництва. Авторам прикладних досліджень складно впроваджувати свої розробки, і в «кращому» випадку вони «експортують» технології. Молоді вчені, спеціалісти, випускники університетів не можуть знайти робоче місце за фахом, або воно їх мало задовольняє. Вони влаштовуються в інших сферах або емігрують. Серед країн-реципієнтів робочої сили з України провідні місця посідають Росія та Польща.

Таблиця 6

Показники з наукової діяльності молодих учених НАН України (2016 рік)

Джерело: результати опитувань

У зв’язку зі скороченням наукової сфери в Україні й загостренням соціально-економічної ситуації, важливість отримання іноземних грантів та участі в спільних наукових проектах для українських вчених стрімко зростає. Річ не тільки в зароблянні додаткових коштів до низької заробітної плати, а навіть у можливості проводити експериментальну частину на сучасному обладнанні, якого немає в нашій державі, та визнанні українських відкриттів та розробок світовою науковою спільнотою.

Перерахуємо причини, названі респондентами, що заважають їм подавати запити на отримання іноземних грантів (табл. 7).

Таблиця 7

Аналіз причин, які заважають молодим ученим НАН України подавати запити на отримання іноземних грантів (2016 рік)

Джерело: результати опитувань

Отже, респонденти не виділили однієї глобальної причини, яка заважає абсолютній більшості реалізувати свій потенціал у міжнародному співробітництві, проте майже одностайно вказали, що, справді, бар’єри є. Було визначено ряд взаємопов’язаних чотирьох негативних факторів, які потребують комплексного вирішення, та п’ятий, психологічний фактор (13%), або острах першого кроку в новій справі. Потенційні емігранти в НАН України мають, на їхню думку, нижчий за середнє значення мовний бар’єр щодо участі в отриманні грантів та більш вимогливі до інформаційного забезпечення.

Респонденти показали досить високі показники з володіння англійською мовою, яка фактично є обов’язковою сьогодні для міжнародного співробітництва в науці. Загалом респонденти засвідчили добрий рівень володіння іноземними мовами, а особливо респонденти з міграційними намірами (табл. 8).

Таблиця 8

Рівень володіння англійською мовою молодих учених НАН України (2015–2016 роки)

Джерело: результати опитувань

Першим необхідним кроком у сфері пошуку іноземного гранту є володіння англійською мовою: для написання статей для світових наукових видань та оформлення запитів. Сьогодні англійська мова за рівнем міжнародного спілкування наближається до статусу латини в середньовіччі. Також до внутрішніх особливостей грантової активності належать такі:

1. В Україні існують два різні шляхи подачі запитів на гранти, вони практично виключають один одного: адміністративний (наукова установа подає від себе пакет документів на отримання гранту) та самостійний (група дослідників подають свою ідею наукового проекту відразу до грантодавця з відома або без відома свого керівництва). Передумовами розділу є фінансова причина та питання відповідальності. Це характерно як для українських конкурсів, так і для іноземних. Так, в правилах участі Горизонту 2020 вказано, що беруть участь три юридичні особи з трьох різних країн членів ЄС (MS) чи асоційованих країн (АС) та можуть брати участь фізичні особи.

2. Грантова активність підрозділу та безпосередніх наукових керівників закладає рівень активності молодих учених. В нормальному випадку молоді вчені починаючи з аспірантури вже мають навички подачі заявок і досвід виконання проектів та можуть вже самостійно подаватись на молодіжні гранти. В іншому гіршому випадку, як написали декілька учасників анкетування, «ще не задумувалась над цим».

3. Тривале оформлення документів та численні фінансові обмеження (особливо щодо іноземних грантів) породжують скарги на непрозорість, бюрократизацію процесу.

4. Значна частина іноземних грантів орієнтовані на залучення здібних фахівців із бідних країни в наукову систему власної держави. Ця стратегія вигідна розвиненим країнам (США, Європа) та менш вигідна Україні.

Спираючись на отримані дані та власний досвід, автори виділяють економічний фактор як домінівний над іншими. По-перше, неможливість навіть короткочасного оплачуваного відрядження на конференції в іншій країні впливає на сприйняття неможливості публікацій у іноземних виданнях, стажування, участі в наукових конкурсах та проектах. По-друге, відсутність достатнього фінансування впливає й на інформаційне забезпечення. Науковий працівник не має достатньої мотивації інтенсивно шукати для свого колективу інформацію про гранти та допомагати оформлювати документи додатково до своїх основних обов’язків.

Сьогодні подання документів на участь у конкурсі потребує не тільки знання свого фаху, досвіду, наукової ідеї, володіння англомовною термінологією свого наукового напряму, а й особливих навичок підготовки запитів іноземною мовою. Оформлення запитів також ускладнене поєднанням паперової та електронної форм документації.

Перераховані проблеми пробують вирішувати створенням мережі контактних пунктів, проте досвід авторів та опитування показують необхідність створення спеціальної посади у наукових установах та підрозділу у науково-дослідних університетах, основною діяльністю яких буде пошук та систематизація даних про гранти та конкурси, комунікація з науковими установами інших країн та оформлення і супроводження запиту від наукової ідеї до проведення конкурсу з поданим пакетом документів.

Міжнародні зв’язки та академічна мобільність

Наука XXI століття є глобалізованою та відкритою. Важливість визнання наукових результатів вітчизняних вчених в інших країнах та участь у міжнародних конференціях зростають в Україні. Одним із напрямів реформування науково-освітньої сфери стало питання розвитку академічної мобільності вчених та викладачів, яка вже вважається фактором інтеграції України у світовий науково-освітній простір (Здіорук, Богачевська).
Під «академічною мобільністю» (яку ще розділяють на внутрішню і зовнішню та яка тісно пов’язана з терміном «людський капітал») в новому законі «Про вищу освіту» розуміють «можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому ВНЗ (науковій установі) на території України чи поза її межами». В новому законі про наукову діяльність згадується мобільність дослідників в Європейському дослідницькому просторі.

На нашу думку, подібне формулювання терміну в законі про вищу освіту не робить академічну мобільність виключною саме для студентів та викладачів. Радше слід розуміти, що для науковців академічної сфери на першому місці стоїть можливість проводити спільні наукові дослідження та впровадження наукових здобутків, на другому — підвищення власної кваліфікації та можливість викладання іноземним студентам. Для викладачів більш важливим є можливість навчатись та навчати в іншій країні.

Рис. 6. Відповіді респондентів на питання щодо службових відряджень (2015–2016 р.) Стовпці: 1 ні, 2 – контракт, 3 – участь у міжнародних семінарах, конференціях тощо, 4 – стажування, 5 – інше

Джерело: побудовано за даними опитування

Дані щодо службових відряджень в інші країни помірні. Взагалі не мали відряджень приблизно половина опитаних. Більшість відряджень — це участь у міжнародних конференціях (41,8%) та стажування (19,9%). Контрактів, які означають, як правило, працю над спільними науковими проектами в іншій країні — 9–10%. Саме цей показник найбільше нас цікавить, оскільки фактично демонструє рівень міжнародної співпраці, а конференції та навчання у більшості випадків надають можливості для реалізації. Поглянемо на розгорнуту інформацію про відрядження для наших груп-вибірок (табл. 9).
 

Таблиця 9

Показники зі службових відряджень НАН України (2016)

Джерело: побудовано за даними опитування

З таблиці 9 ми бачимо, що, звичайно, найбільш досвідчені у відрядженнях (а особливо спільних контрактах з іноземними колегами) старші наукові співробітники, проте вибірка респондентів із міграційними намірами (в яку входить приблизно 40% молодих учених від аспірантів до с.н.с.) майже не поступається їм, за винятком контактів, та має відносно найкращий показник стажування. У цієї групи високий показник з іноземних фахових публікацій (62,6%) та в цілому кращі показники міжнародних зв’язків (табл. 10), що спрямовує нас до очевидного висновку. Молоді вчені, які мають досвід іноземних відряджень, фахові публікації за кордоном, частіше замислюються над еміграцією.

Таблиця 10

Міжнародні зв’язки молодих учених НАН України (2016 рік)

Джерело: результати опитувань

Ми вважаємо, що для науково-освітньої сфери України необхідна цілеспрямована стратегія академічної мобільності для молодих учених та викладачів ВНЗ, яка б перетворила наукову еміграцію в наукову мобільність.

Кар’єрні наміри молодих учених НАН України

В кінці анкети респондентам було запропоновано дати оцінку НАН України (бажання працювати в ній), рівню необхідності її реформувати як організацію, так і ставлення до чинного законодавства у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

З рис. 7 ми бачимо традиційні для української молоді варіанти праці за кордоном та у комерційних структурах, а для академічних учених — викладання у ВНЗ. На перший погляд наведено непогані показники щодо майбутнього працевлаштування: 60% респондентів бажали б працювати в НАН України, також зменшилося бажання працювати за кордоном та у ВНЗ. Проте все це пояснюються кадровими змінами: НАН України втратило 20% співробітників у 2016 році, зокрема з її наукових установ звільнилося 707 фахівців віком до 35 років, з яких лише 39 у зв’язку зі вступом до аспірантури (Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014: 456). Крім того, сам собою показник від 55% до 60% ми не можемо впевнено назвати високим, оскільки, наприклад, у 2015 році тільки 17,8% респондентів написали майбутнім місцем роботи лише «НАН України».

"Українській науці потрібні чиновники, які глибоко розуміють її потреби та перспективи розвитку, можуть сформулювати та, головне, виконати стратегію розвитку."
 

Різке падіння бажання стати держслужбовцем також не є позитивним явищем. Це наслідок гострої політичної кризи в державі й втрати довіри населення до влади. Українській науці потрібні чиновники, які глибоко розуміють її потреби та перспективи розвитку, можуть сформулювати та, головне, виконати стратегію розвитку.

Рис. 7. Відповіді респондентів НАН України (2015–2016 рр.) на питання

«Де ви бажаєте працювати в майбутньому? Вкажіть декілька відповідей»