НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

  • 14 лютого 2014
  • 2455
НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

Переклала Таша Ломоносова

Війна повернулася на вулиці міст Боснії та Герцеговини. Не націоналістична війна для переділу кордонів, як у дев’яностих, не холодна війна націоналістичних політиків у межах етнічно розділеної федерації на чолі з колоніальним Верховний Представником могутніх держав, а війна соціальна — народне повстання.

Починаючи з бунту робітників Тузли проти винищення індустрії через приватизацію, розлючені робітники, безробітна молодь та ветерани війни солідарно повстали, спалюючи машини та державні будівлі по всій країні та вимагаючи відставки федерального й кантональних урядів. Написане на стінах графіті «Хто сіє голод — пожинає гнів» звертається до політичного класу, який панує над цілим суспільством без роботи, з неймовірним рівнем безробіття в 65% серед молоді до 24 років, який розділяє чиновницькі трофеї та награбоване в колишньому державному секторі з невеликим класом новоспечених олігархів.

Наче спалах у темному небі, бунт висвітлив справжні владні відносини у федерації.

Неоколоніалізм та неолібералізм

Виступаючи на австрійському телебаченні, Валентин Інцко, Верховний представник Західних держав, погрожував: «…Якщо хуліганство триватиме, збройні сили Європейського Союзу (EUFOR) можуть бути запрошені втрутитися» 1. За ним луною повторює Хімзо Селімовіч, голова Директорату з координації поліцейських підрозділів Боснійської Федерації, який закликав міжнародну спільноту та Європейський союз розглянути питання про розміщення міжнародних військових сил у Боснії, якщо події повторюватимуться 2.

Тоді як Інцко і Селімовіч показали, що ЄС володіє реальною владою над державою, Мілорад Додік, Президент Республіки Сербської 3, привітав етнічних сербів за те, що вони не піддалися провокаціям і не приєдналися до повстань, що пронеслися федерацією. Цим Додік оприявнив вбудовані у федерацію націоналістичні методи «розділяти і владарювати». Тим часом Александер Вучіч, Перший віце-прем’єр Сербії, закликав представників Республіки Сербської не створювати проблем, демонструючи тим самим не тільки досі чинні експансіоністські амбіції сербської політичної еліти, а й засадничу класову солідарність боснійської політичної еліти, яка зазвичай навіть не в змозі домовитися щодо необхідності федерації, проти народів Боснії.

Більше того, політичні класи Боснії та ЄС не просто виступають разом на захист приватизації, а й уже п’ятий рік впроваджують програму жорсткої економії МВФ, аби змусити робітників і Боснії, і Євросоюзу платити за крах економіки. У рамках двох договорів про кредити від МВФ бюджети були заморожені, виплати в державному секторі неодноразово скорочені, споживання впало,  економічне зростання припинилося, а зовнішній державний борг подвоївся, досягнувши 32% від ВВП. Зазвичай не здатний домовитися про федеральні закони, федеральний уряд у минулому році прийняв нав’язані МВФ Всесвітні засади оподаткування (Global Fiscal Framework, GFF) на 2014-2016 роки, що встановлюють параметри для федерального бюджету та забезпечують скорочення, щоб зменшити дефіцит бюджету впродовж наступних кількох років, надаючи неоліберальній жорсткій економії імунітет проти демократичного оскарження на найближчих виборах. І оскільки, як визнає МВФ у своїй останній доповіді по країні, жоден із цих засобів насправді не сприятиме відновленню економіки та зростанню доходів, уже заплановані закони для підвищення пенсійного віку, гнучкості праці та продовження приватизації.

Неоліберальні реформи не подолають кризу, а лише поглиблять її. Як і в решті країн Балкан та європейської периферії, економічна модель у Боснії заснована на відкритості до іноземного капіталу. До 2008 потоки іноземного капіталу забезпечували розвиток на основі імпорту та споживчих боргів, проте водночас зруйнували промисловість і призвели до сучасної боргової кризи. З одного боку, валюта із завищеним курсом, прив’язана до євро, зробила можливим позичання для оплати імпорту, але з іншого боку, це знеохочувало інвестиції в реальний сектор економіки і зробило експорт неконкурентоспроможним. 4 Враховуючи, що економіка країни повністю залежить від зовнішніх джерел зростання, і що фінансова криза нових ринків, викликана Аргентиною, ще неодмінно відгукнеться в Єврозоні, Боснія зараз переживає на переломний момент.

Політична еліта єдина у своїй рішучості нав’язати неоліберальні реформи, які стали умовою потенційного членства в ЄС. Вона наштовхується на народний спротив, який легко може поширитися на Республіку Сербську, якщо не на всі Балкани. Якщо еліті не вдасться подолати кризу, яка також є кризою легітимності федералізму, тоді, щоб залишитися при владі, вона почне бити в націоналістичні барабани, як це сталося у дев’яностих. Якщо ж це станеться, то федерація може розвалитися, знову відкриваючи шлях для втручання могутніх держав та для націоналістичної боротьби в регіоні.

Саме цю історичну закономірність нам слід пригадати, аби зрозуміти витоки сучасної кризи політичного правління та умови, за яких повстання зможе створити тривку альтернативу.

Спадок Югославії: ринкова інтеграція, національний розпад і втручання могутніх держав

Війну дев’яностих не можна розглядати поза контекстом розпаду Югославії, до якого призвела боргова криза вісімдесятих. У вісімдесятих Югославія потрапила під опіку МВФ і випробувала на собі програми шокової терапії та лібералізації ринку, які згодом стали нормою в пострадянській Східній Європі в дев’яностих. МВФ нав’язав зупинку неефективних галузей і припинення субсидій вз багатших республік та областей до бідніших. Зіткнувшись із широко розповсюдженим невдоволенням робітників, а пізніше і з загрозливими хвилями страйків у всіх республіках, партійні еліти більшості республік, починаючи з сербської еліти на чолі з Мілошевичем, підняли хвилю націоналізму, щоб утриматися при владі.

Аби ввести необхідну для погашення богів ринкову дисципліну, МВФ та ЄЕС вимагали рецентралізації Югославської федерації. В якості нагороди за успішну реформу ЄЕС манила пряником більш тісної інтеграції. На практиці це означало підтримку з боку ЄЕС ​​позицій Мілошевича та великосербського націоналізму, який прагнув підвищити конкурентоспроможність сербської економіки шляхом рецентралізації Югославії. Але перспектива Європейської інтеграції надихала й багаті північні республіки, які хотіли підвищити свою конкурентоспроможність, покинувши бідний Південь напризволяще та приєднавшись до ЄЕС. Таким чином, євроінтеграція прискорила націоналістичний розпад федерації 5.

Погляди могутніх західних держави на питання про виживання Югославії розділилися. Внаслідок німецької підтримки сепаратистів у західних республіках Словенії та Хорватії, Боснія була дестабілізована, коли Белград та Загреб домовилися про поділ республіки. Європейські держави розпалювали ці апетити наступними планами укладення миру, в яких було визнано факти етнічних чисток, аж доки США не скористалися розбіжностями між європейськими силами, аби розширити своє панування, зайнявши вакуум після відступу Росії: вони ввели свої війська як союзники хорватсько-мусульманської коаліції, щобпокласти край війні.

Геополітика національного питання в Дейтонській Боснії

Боснія, що виникла за умовами Дейтонської мирної угоди, є неоколоніальним протекторатом Заходу: її внутрішню політику значною мірою диктують США та ЄС. Країна поділена на дві частини: Федерація та Республіка Сербська. Приймати рішення без згоди обох утворень — неможливо. Попри це, збереження неоколоніального режиму на чолі з Верховним Представником у Боснії та Герцеговині легітимують тим, що збереження єдиної Боснії нібито потребує зовнішнього примусу. Насправді саме федеральна структура, нав’язана могутніми державами в Дейтоні без жодних демократичних процедур, створила нову основу для націоналістичного протистояння, яке постійно відтворює необхідність протекторату в якості реальної виконавчої влади та гаранта територіальної цілісності.

Численні «етнічні вето» та складні механізми розподілу влади, записані в конституції, означають, що політики-націоналісти можуть за бажання паралізувати рішення федерального уряду щодо будь-якого питання. Наприклад, протягом останніх двох років Боснія та Герцеговина існувала без ефективного уряду, і це було причиною масових протестів у Сараєво минулого червня проти затримки прийняття закону про доступ немовлят до базової медичної та соціальної допомоги. Більше того, державні установи представляють громадян тільки як представників одного з трьох народів, примушуючи їх ідентифікувати себе з однією з трьох етнічних груп, аби підтримувати партійну систему на основі поділу за націоналістичним принципом. Як наслідок, параліч прийняття рішень відкриває простір для дій Верховного Представника в якості як законодавчої, так і виконавчої влади, поглиблюючи як націоналістичну напругу, так і кризу легітимності політичної системи.

У відповідь на цю кризу Захід вирішив радикально переглянути Дейтонську угоду — зберегти єдину Боснію шляхом її інтеграції в ЄС і НАТО. Захід прагне рецентралізувати федерацію та ліквідувати автономію Республіки Сербської, щоб протидіяти поверненню Росії на політичну сцену регіону в її новому статусі енергетичної наддержави. Після нав’язаної США «незалежності» Косово у 2008 році та вето від Росії в Раді Безпеки ООН конфлікт між наддержавами знову перетасовує націоналістичну колоду карт. Хоча еліта босняків врешті-решт погодилася з дейтонськими рішенням, тепер вона підтримує рецентралізацію федерації; а еліта боснійських сербів, яка від початку виступала проти Дейтона, коливається наразі між підтримкою Дейтона і пошуком тісніших зв’язків із Росією, аби бути готовими до відокремлення.

Тоді як втручання західних держав з метою розколу залишаються сталими ще з дев’яностих, на рівні політичної економії ця подібність незрозуміла. І ЄС, і МВФ голосно проголошують рецентралізацію необхідним доповненням економічної реформи. Неоліберали як і раніше кричать про “завеликий уряд”,  що надмірно обтяжує економіку та перешкоджає утворенню інтегрованого ринку, який міг би привабити іноземних інвесторів. І поки, як і у вісімдесятих, всі політики-націоналісти гаряче підтримують ринкові реформи, щодо питання про рецентралізацію податкових повноважень їхні позиції розходяться. Водночас політичний параліч системи підсилює нездатнцсть ринкової реформи подолати економічну та соціальну кризу. В таких умовах, коли величезний зовнішній економічний та військовий тиск поєднується з націоналістичною боротьбою, знову наявні умови для дезінтеграції.

Шлях уперед: Покінчити з протекторатом, захистити рівність народів Боснії, підтримати робітниче повстання!

Будь-які прогресивній альтернативі в сучасних умовах доведеться зіткнутися з варварством у дії. Досі протести були чисто класові, майже без ознак націоналістичної зарази. Насправді помітна політична вразливість в іншому — в поширеному заклику робітників Тузли до створення безпартійного технократичного уряду. Такий уряд в умовах протекторату неминуче буде розриватися між націоналістичним вето і диктатом Верховного Представника / МВФ. Однак головна проблема в тому, що протест не поширився на Республіку Сербську, хоча акція солідарності чисельністю в 300 учасників у Бані-Луці доволі значна. Сила Дейтонського методу «розділяй і владарюй» у тому, що він заважає такій міжетнічній класовій солідарності. Тому протести проти програми жорсткої економії МВФ ніколи не був узгоджені між собою; страйки в державному секторі, що проходили у 2009 та 2013, були обмежені, відповідно, кордонами Федерації та Республіки Сербської. Однаково загальним гнівом робітничого класу на політичну еліту можна легко маніпулювати і перетворювати на його протилежність — підтримку євроінтеграції як вирішення проблем «корупції» та провалу «реформ», як це сталося з нещодавніми протестами в Болгарії. В такий спосіб система постійно генерує струм, що природньо переключається з націоналізму на підтримку протекторату, а отже — підтримку втручання могутніх держав, тим часом генеруючи дедалі сильніший заряд криз і відчаю.

Вихід із цього порочного кола — поєднання соціальної боротьби проти націоналістичного політичного класу з демократичною боротьбою за повалення імперіалістичного «протекторату».

Повернімося на початок нашої аргументації: суспільному руху протистоїть політичний фронт — ЄС, Верховний Представник, МВФ, усі місцеві політики-націоналісти, а також Белград і Загреб. Аби послабити цей союз, рух має закликати до скасування угоди з МВФ, до вигнання Верховного представника та збройних сил ЄС і до відмови від будь-яких змін до Дейтонського договору, які не ґрунтуються безпосередньо на згоді між самими народами. Якщо руху вдасться розвинути практичну опозицію імперіалістичному втручанню та економічній залежності, то він зможе викрити лицемірство націоналістів. Бо ні підтримка Дейтона, ні протистояння йому з боку націоналістичних еліт не є проявами антиімперіалізму: це завжди дії на користь втручання Росії чи США-ЄС, і  вони завжди передбачають ще більше неоліберальних руйнації.

На цій підставі рух має всі повноваження відстоювати права всіх народів, у тому числі меншин — наприклад, ромів, які не представлені в Дейтонських угодах. Поєднання соціального питання з національним уможливить перші кроки до подолання взаємної підозри між народами, до започаткування тенденції до єдності всередині робітничого руху. Щоб рухатися вперед, лівим слід показати, що соціальна рівність є невід’ємною від рівності національної, і що жодну з них не можливо реалізувати без інтернаціональної боротьби проти союзу між націоналістами регіону та могутніми державами з різних таборів 6.

Перекладено за: Andreja Zivkovic. The People’s Uprising: A Break with Dayton Bosnia?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

БОСНІЯ: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ (Альона Ляшева)

МАЙБУТНЄ ВЖЕ ДАВНО ТРИВАЄ: Коротка історія євроінтеграції екс-Югославії (Андрея Живковіч)

БАЛКАНИ ДЛЯ НАРОДІВ БАЛКАН (Матія Меденіца, Андрея Живковіч)

Notes:

  1. Тут можна почитати про інші схожі погрози в австрійській пресі.
  2. Див. Sarajevo: 1621.
  3. Державне утворення на території Боснії та Герцеговини.
  4. Див. Andreja Živković, ‘From the market…to the market: The debt economy after Yugoslavia’, in Srecko Horvat and Igor Stiks (eds.), The Rebel Peninsula: Radical Politics after Yugoslavia, Verso, forthcoming 2014.
  5. Історію тривалої євроінтеграції колишньої Югославії див. у: Андрея Живковіч. Майбутнє вже давно триває: коротка історія євроінтеграції екс-Югославії. В: Спільне.
  6. Про таку інтернаціональну альтернативу зараз див. Андрея Живковіч і Матія Меденіца. Балкани для народів Балкан. У: Спільне.

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери