ПРО РОСІЮ ЯК ЗАГРОЗУ КАПІТАЛІСТИЧНІЙ СВІТОСИСТЕМІ або ЧОМУ ПУТІН МОЖЕ ПОВТОРИТИ ДОЛЮ ХУСЕЙНА?

  • 22 січня 2015
  • 2157
ПРО РОСІЮ ЯК ЗАГРОЗУ КАПІТАЛІСТИЧНІЙ СВІТОСИСТЕМІ або  ЧОМУ ПУТІН МОЖЕ ПОВТОРИТИ ДОЛЮ ХУСЕЙНА?

В інтелектуальному просторі сучасної України завжди шанували іноземних науковців. Одним з беззаперечних ідейних авторитетів, а заразом і світочів неомарксистської науки на Заході, є Іммануїл Валлерстайн. Засновник методу світосистемного аналізу – він уже давно є «живим класиком», який своєю творчістю допомагає визначати розвиток сучасної громадської думки людства. Майже усі роботи науковця претендують на універсальність, а його коментарі щодо поточної ситуації в політичному, економічному та соціальному житті різних куточків планети ніколи не залишаються непоміченими. Безумовно, такі знакові для нашого народу події як Євромайдан, анексія Криму Російською Федерацією та війна на Донбасі також не залишилися поза його увагою. На тему недавніх та нинішніх подій у нашій країні американський соціолог написав декілька статей та коментарів, розгляд та аналіз яких, був би доцільним, хоча б у зв’язку з великою кількістю їх перекладів та репостів у різних інтернет-виданнях.

Розпочати варто, передусім, з термінологічного визначення Іммануїлом Валлерстайном суті явищ, які відбувалися в Україні. Для опису загострення ситуації у внутрішньополітичному житті країни дослідник застосовував  такі слова як «криза» та «розкол», а дещо згодом «квазі-громадянська війна», «так звана українська криза» та «повсталі регіони». Від початку драматичних подій в Україні Валлерстайн сприймав масові акції протесту як інструмент боротьби з корупцією та авторитарним правлінням Януковича. Єдине, що відрізняло відгуки світосистемника на тему вітчизняних подій від палких коментарів його оптимістичних співвітчизників – це певна доля скепсису. Він не сумнівався у змозі Євромайдану зруйнувати старий режим, проте висловлював свої побоювання щодо його творчої компоненти. Окрім скепсису, Валлерстайн запам’ятався також одіозними твердженнями, які свідчать радше про нерозуміння ним суті подій річної давнини. До таких, зокрема, відноситься твердження про те, що Євромайдан 2013-2014 років був спробою західноукраїнської політичної еліти витіснити з владних крісел представників Східної України. Ідею про регіональне суперництво всередині країни науковець висловлював ще у 2005 році під час Помаранчевої революції. Ще одним таким його твердженням, було запевнення у тому, що всередині країни існує цивілізаційний розкол, який сягає приблизного співвідношення 50 на 50.

Тему анексії Криму Російською Федерацією Валлерстайн дипломатично оминає. Не те, щоб він взагалі нічого про це не писав. Просто американський соціолог воліє писати на тему Кримського питання як про уже доконаний факт. Тобто забрала Росія в України Крим – і все тут. Набагато більше Валлерстайнової уваги привертає проблематика наслідків цієї експансії та війни на Донбасі. У фокусі дослідника багато актуальних останнім часом тем: вплив геополітичного фактору на ситуацію на Сході України; особливості переговорного процесу; гуманітарний конвой РФ; роль НАТО в українській кризі; санкції Заходу та контрсанкції Росії. Кожне з порушених питань достатньо неоднозначне. Не меншою неоднозначністю відрізняються погляди Валлерстайна на вказані події.

Узяти для прикладу хоча б проблему гуманітарного конвою. У будь-якого адекватного українця може виникнути безліч запитань щодо оцінки Валлерстайном цього нововведення гібридної війни. Науковець – словами великого новоросійського «державця» Царьова, який апелює до заяв вітчизняного РНБО про вивезення військової техніки та промислових підприємств – спростовує «дурні» обвинувачення у провезенні зброї під виглядом провіанту, одягу та ліків «на очах у всього світу». Коментар з цього приводу було написано ще 1 вересня 2014 року, тому Валлерстайн навряд чи міг спрогнозувати, що безкорисна допомога «братнього» народу жителям Донбасу стане регулярною. У зв’язку з цим, у мене особисто виникає два запитання. Перше. Чи справді американський соціолог настільки палко вірить у доброчинні наміри російських властей? Дивлячись на початок статті «Меркель та Путін: українська дипломатія», у якій йдеться про те, що лише два світових політики – Меркель та Путін – докладають реальних зусиль  для залагодження українського конфлікту, думаю, що це насправді так. Друге запитання: чи обмовився у такому випадку Іммануїл Валлерстайн хоча би коротеньким спічем вдячності за (на теперішній час) десятий гуманітарний конвой організаторам VІ Гайдарівського форуму «Росія та світ: новий вектор», який відбувався з 14 по 16 січня цього року в Москві? Навряд чи. По-перше, це пов’язано з тим, що спрямованість форуму, який відвідував науковець, сприяла дискусіям на економічну тематику. По-друге, у Валлерстайна, який мало цікавиться культурною та національною історією народів Центральної та Східної Європи, не викликає внутрішнього протиріччя озвучена на Селігері максима Путіна про те, що «росіяни та українці – практично один народ».

Контраверсійним виглядає також бачення Імануїлом Валлерстайном переговорів щодо припинення вогню, які точилися влітку цього року. Чомусь він сприйняв позицію української влади як бажання за будь-яку ціну домогтися від країн Заходу санкціонувати одностороннє припинення вогню з боку сепаратистів та відхилити будь-який політичний сценарій розв’язання конфлікту. Окремим прорахунком американського дослідника є питання, яке ставилося ним та багатьма іншими ще у вересні цього року – кого більше зачеплять санкції: величезну Росію, якій Європа та США перекривають можливості експортувати нафту та газ; чи саму Європу, яка страждатиме від неможливості експортувати сільськогосподарську продукції до Росії? Зараз відповідь на питання здається очевидною. Російська економіка терпить колосальні збитки. Навіть якщо врахувати той факт, що російська економіка зіштовхнулася з труднощами, пов’язаними не з самим обмеженням обсягів експорту енергоносіїв, а зі зниженням ціни на них на світовому ринку, то Валлерстайну все-таки можна дорікнути в тому, що він не врахував особливостей торговельного балансу РФ. Будь-яке помітне зниження світових цін на вуглеводні врешті-решт відображається багатомільярдними збитками для видаткової частини держбюджету цієї країни-експортера. Адже для Росії ціна на нафту навіть в районі 90 доларів за барель уже є критичною з точки зору його виконання. Чим можна компенсувати такі втрати – велике питання. Один із ймовірних «суто російських» варіантів виходу – це штучна девальвація рубля, якою можна було б погасити нестачу коштів на соціальні виплати. На фоні теперішнього катастрофічного падіння курсу рубля такий мотив російського Центробанку також виглядає цілком ймовірним.

Однак, повернімось до нашої розмови щодо бачення Валлерстайном ситуації навколо України. Західний соціолог завжди тяжів до макроекономічних та системно-історичних узагальнень. Можливо тому він не вдається до комплексного розгляду подій в Україні, а натомість воліє підміняти його догматом про геополітичний розкол Старого світу на «нову» та «стару» Європи. Такий поділ, за словами науковця, було запропоновано ще американським міністром оборони часів Д.Буша-молодшого, Дональдом Рамсфільдом. Він протиставляв з одного боку важковаговиків континенту – Францію та Німеччину – тим країнам, що приєднались до ЄС та НАТО не так давно та розділяли позицію США. Наразі до такої «нової Європи» входять Велика Британія і країни Східної та Центральної Європи. Іммануїл Валлерстайн стверджує, що бачення президента Барака Обами та держсекретаря Джона Керрі мало чим відрізняється від поглядів їхніх попередників. Але дослідник не схильний пояснювати геополітичну складову української кризи, тим фактом, що США борються з Росією за нового союзника для розширення ареалу «нової Європи». Звісно, у творця світосистемного аналізу все куди екстравагантніше. На його переконання, тривога Сполучених Штатів полягає не в поверненні України до орбіти російського зовнішньополітичного впливу. Як раз з цим, на Валлерстайнову думку, американці і могли б змиритись. Куди страшнішим для Білого дому міг би бути альянс між Німеччиною/Францією та Росією. Після досягнення піку напруження між США та «старою Європою», що виник внаслідок непідтримки останньою ідеї вторгнення в Ірак, ситуація, здавалося б, нормалізувалася. Однак, нові виклики можуть знову поставити на порядок денний питання про формування осі Париж-Берлін-Москва, яка за умови гіпотетичного американо-китайського зближення є просто життєвою необхідністю для Німеччини та Росії.

Давайте детальніше розглянемо сильні та слабкі сторони такої теорії. Розпочнемо з плюсів.  Доволі справедливою в контексті погляду науковця на українську кризу виглядає оцінка ним російсько-німецьких відносин. Валлерстайн влучно підмічає блокування Німеччиною розширення пакету санкцій, інспірованих США, на фоні того, як критика політики Росії, з боку фрау Ангели Меркель, навпаки стає все жорсткішою.  Він пише: «На практиці Меркель і президент Росії Володимир Путін від початку так званої української кризи говорили безпосередньо більш, ніж 40 разів. Меркель вільно розмовляє російською, а Путін німецькою, тому спілкування між ними було цілком зрозумілим для обох. Пошук дипломатичного «подолання» розбіжностей активно підтримується також міністром закордонних справ Німеччини Франц-Вальтером Штайнмаєром, представником Соціал-демократичної партії, яка вже давно намагається проводити дружню [щодо Росії – прим. ред.] дипломатію. Їм вторить також більш ніж 4000 німецьких фірм, які мають прямі економічні інтереси в Росії. Подальші санкції можуть зачепити Німеччину настільки боляче, наскільки вони можуть зачепити Росію». Не позбавленою сенсу виглядає гіпотеза про намагання США протидіяти спільним спробам європейських країн оскаржити світову гегемонію заокеанського «стратегічного партнера». За такого розуміння проблеми, Україна стає просто «розмінною монетою» у складних протиріччях російсько-американо-європейського трикутника, про що й пише І.Валлерстайн в статті «Геополітика розколу України».

Втім, теорія І.Валлерстайна має також вади. Першим огріхом є певна умоглядність та спекулятивність його роздумів. Свої футурологічні прогнози науковець видає за дійсність, яка уже частково почала відбуватися. Друге– це концентрація Валлерстайном уваги лише на ключових гравцях міжнародних відносин при одночасному виключенні тих країн та цілих регіонів, які він традиційно сприймає як об’єкти геополітики.  Третім великим недоліком науковця теорії є недооцінка людського фактору в політиці. Віне пише: «в геополітиці – те, що має зміст, є фактором, що обмежує ідеологічні розбіжності (в даному випадку вони мало що вирішують). Геополітичний вибір може лише злегка коригуватися конкретними людьми, що стоять при владі, однак тиск довгострокових національних інтересів при цьому ніколи не слабшає». Проте, наразі ми усі можемо пересвідчитися в тому, що Валлерстайн чомусь впритул не помічає або не хоче помічати девіантні імперські амбіції російського президента, реалізація яких семимильними кроками наближає РФ скоріш до економічного колапсу та міжнародної ізоляції, аніж до відродження колишньої геополітичної величі. При цьому, дослідник щоразу при нагоді надмірно демонстративно підкреслює свавілля Заходу, використовуючи при цьому такі сентенції, як наприклад, «НАТО – загроза всьому світу» та інші. Авжеж, адже на його думку саме НАТО, є «втіленням претензій західних країн на право втручання всюди». Саме Північноатлантичний альянс під дією США тисне на усі європейські країни (можливо на Польщу?), «змушуючи їх погоджуватися з антиросійськими діями».

Відносини України з НАТО заслуговують окремої уваги. У своїй недавній статті творець світосистемного аналізу продовжує експлуатувати образ «світового жандарма», який після 1991 року діяв так, як вважав за потрібне. «Вперше це чітко проявилося в ході косовсько-сербського конфлікту – уряд США тоді виступив за створення косовської держави та зміну режиму в Сербії. Потім був Афганістан в 2001 – повалення режиму Талібан, Ірак в 2003 – зміна режиму в Багдаді; в 2014 – війна проти ІДІЛ в Іраку та Сирії. І у 2013-2014 – підтримка так званих прозахідних сил в Україні», – пише Іммануїл Валлерстайн. Однак за такого потрактування діяльності Північноатлантичного альянсу в нашій державі виникає запитання. Чи можна говорити про справжню матеріальну або військову допомогу національно-патріотичним акціям в кінці 2013 року в Україні з боку НАТО? За моїми спостереженнями, тогочасне втручання Альянсу не пішло далі, ніж за співчуття протестувальникам та засудження надмірного використання сили під час розгону Євромайдану.

Підсумувавши усі «плюси» та «мінуси» концепції науковця, присвяченій українській кризі, я вирішив з’ясувати для себе питання – звідки ж взялася така шана до Росії на фоні одночасної зневаги до «глобального» Заходу? Попередні роботи Валлерстайна зовсім не дають приводу для того, аби закидати йому русофільство. Для того, щоб розібратися у цій заплутаній історії самому та допомогти розплутати її вам, я вирішив використати статтю «Історія одного падіння» (Валлерстайн и Дерлугьян 2011). Опублікована вона, до речі, саме в день двадцятої річниці прийняття декларації про припинення існування СРСР. Так ось у цій статті, написаній разом з американським соціологом російсько-вірменського походження Георгієм Дерлугьяном, Іммануїл Валлерстайн схиляється до думки, що радянський проект був однією з найуспішніших спроб до того вічно напівпериферійної Росії наблизитися до центру капіталістичної світосистеми за рівнем свого розвитку. Відмова ж від такого курсу означала для найбільшої держави світу різку периферизацію.

Для тих, хто не зовсім розуміється на дискурсі світосистемного аналізу Валлерстайна, спробую коротко пояснити його теорію щодо всесвітнього економічного районування. На його думку, структурна логіка капіталістичної світосистеми опирається на міжнародний осьовий розподіл праці та так званий нееквівалентний обмін. Розподіл праці за думкою науковця має приблизно таку схему. У єдиній світоекономіці існує центральна зона, яка акумулює в собі найбільш прибуткові та передові в технічному плані виробництва. Види праці, на якій спеціалізуються країни центру або ядра, є соціально привілейованими. Водночас, капіталістична світоекономіка немислима без всесвітнього прошарку периферійних країн, пролетаріат яких спеціалізується на другорядних, менш технологічних та менш прибуткових задачах,  поставці сировини та дешевої робочої сили. Між двома виробничими ареалами існує проміжна зона напівпериферії, для країн якої, притаманним є химерне поєднання рис просунутості центру зі соціально-економічною відсталістю глобальної економічної провінції. 1

Не дивлячись на те, що Валлерстайн та Дерлугьян мають різні підходи щодо визначення ролі феномену СРСР в капіталістичній світосистемі, вони обидва у статті «Історія одного падіння» сходяться на думці, що і Російська імперія, і СРСР, а потім і сучасна РФ, завжди відносилися до стану напівпериферії. Що це може значити для держави? Окрім очікуваних парадоксів та контрастів на рівні суспільного життя, це означає ще й перманентну політичну нестабільність. За таких обставин, ключову роль у визначенні місця Росії у геополітичному розподілі сил на світовій арені завжди відіграватиме міць її державних структур. Саме сила держави завжди була ключовою змінною у визначенні напрямку руху російської держави – вверх або вниз у світовій ієрархії. «У деякі періоди напівпериферійні країни на кшталт Росії або Китаю могли рухатися вгору у світовій ієрархії, в інші періоди здається, що вони втрачають раніше досягнуті переваги і зісковзують вниз», – пишуть дослідники.

Ще у своїх недавніх творах Валерстайн висловлював думку про те, що політична доля Росії є невизначеною на найближчий час. Причиною цьому є великі географічні простори та відносно солідна чисельність населення, чия потенційна роль в якості виробників або споживачів різноманітних товарів буде визначальною. Окрім того, РФ мала і, скоріш за все, матиме в майбутньому (особливо, на фоні недавніх подій у Грозному), серйозні виклики щодо своєї територіальної цілісності та загрози відродження сепаратистських рухів. Однак, навіть попри усі ці негаразди Іммануїл Валлерстайн вважає РФ потужним гравцем, здатним протистояти Заходу та стати одним з факторів зміни усієї світосистеми. В такій думці простежується поділ ідей американського соціолога на дві паралельні сутності: «пропагандистську» та «теоретичну». Про себе ми позначимо цей умовний поділ мітками «Валлерстайн-ідеолог», відмічаючи антикапіталістичний ухил його особистості, та «Валлерстайн-теоретик» (пам’ятаючи про його значення як провідного методолога світосистемного підходу).

Так ось. За моїм глибоким переконанням, причина поблажливого відношення вченого до агресивної Росії криється в тому, що Валлерстайн-ідеолог ненавидить кабалу капіталізму більше, ніж кабалу політичного автократизму. Як антикапіталіст, Валлерстайн-ідеолог вітає будь-які внутрішні або зовнішні зміни світосистеми, які могли б наблизити «точку біфуркації», що визначила б унікальний сценарій її подальшого розвитку. З такими сценаріями науковець пов’язує корінні структурні зміни, яким було б під силу назавжди видозмінити світосистему. І Валлерстайн-теоретик, і Валлерстайн-ідеолог, вірять, що суттєвою загрозою капіталізму є втрата гегемонії Сполученими Штатами, яка була «передбачена» дослідником ще давно. Приводом для такого занепаду може бути цілий комплекс факторів, наприклад антиамериканський альянс або вдалий виклик з боку Третього світу. Саме тому, коли на політичному обрії з’являється фігура, що може порушити ненависний Pax Americana 2, вона одразу ж завойовує симпатії спочатку у Валлерстайна-ідеолога, а уже потім в Валлерстайна-вченого. Наразі виглядає так, що фігурою такого штибу для американського соціолога є Путін, який, на Валерстайнову думку, вступив у конфронтацію не стільки з Україною, скільки зі світовим порядком. У самій творчості батька світосистемного підходу уже траплялися достатньо гарно розписані моделі реакції Третього світу на гегемонію Заходу, а також підсумки таких спроб. Так, зокрема, у книзі «Після лібералізму» дослідник писав: «Іранська криза 1980-го і іракська криза 1990-го були зовсім різними. Вони являли собою дві альтернативні моделі реакції третього світу на “Великий американський світ”. Іранська реакція ґрунтувалася на фундаментальному відторгненні західних цінностей. Реакція Іраку була зовсім іншою. В Іраку існує баасистський режим, а БААС є найбільш секуляризованим рухом в арабському світі. Реакція Іраку в кінцевому рахунку була військовою реакцією, спробою побудувати великі держави Третього світу, засновані на достатній і сучасній військовій потузі з метою нав’язати нове rapport de forces 3 між Північчю і Півднем. У майбутнього є два можливих варіанти. З “позицією знизу” в політиці США зазнав поразки Хомейні. З “награним мачизмом” покінчив Саддам Хуссейн» (Валлерстайн 2003). Ну що ж, будемо сподіватися, що таким досвідом боротьби незміцнілої периферії з «глобальним Заходом» неодмінно скористається російський президент, який в такій справі як «мачизм» уже досяг неабиякого успіху. Хтозна, на який наступний «широкий жест» зважиться Путін, що не так давно, даючи фору своїм політичним опонентам, уже діставав з дна моря бутафорську античну амфору, вкривав пледом першу китайську леді та проводжав стерхів в їхню останню путь…

І останнє, щодо робіт Іммануїла Валлерстайна про Україну. Навряд чи їх можна назвати просто заангажованими. На мою думку, причина упередженості науковця полягає у його дещо викривленому сприйнятті російської агресії в Україні. Він засуджує західний тип капіталістичного поневолення, але не бере до уваги той факт, що авторитарна Росія несе Україні не менш страхітливий євроазійський субімперіалістичний тип економічного та політичного пригноблення. Однак, як би там не було, думка Іммануїла Валлерстайна це ще не весь дискурс світосистемного аналізу. Народжене вченим дітище, уже давно розвивається саме по собі. В зв’язку з цим, поява коментарів щодо поточної ситуації в Україні, що були б більш вивіреними в рамках методології цього підходу, є не просто цілком можливою, але й дуже бажаною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

БРІКС І ТЕНДЕНЦІЯ СУБІМПЕРІАЛІЗМУ (Патрік Бонд)

ГОНСАЛО ПОСО: «Зараз в Україні відбувається зіткнення двох імперських сил» (Юрій Дергунов, Гонсало Посо)

 СВІТ 2050 РОКУ БУДЕ ТАКИМ, ЯКИМ МИ ЙОГО СТВОРИМО (уривок зі збірки «Утопістика: історичні вибори ХХІ ст») (Іммануїл Валлерстайн)

АНТИЛІБЕРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1968 РОКУ. ПОГЛЯД ВАЛЛЕРСТАЙНА (Ігор Усатенко)

СТРУКТУРНІ КРИЗИ (Іммануїл Валлерстайн)

Посилання:

Гапонцев И.Л Миросистемный политический дискурс: версия Иммануила Валлерстайна // http://www.madipi.ru/index.php?catid=134:discursologia-proyecto-enciclopedico-&id=132:discursologia-proyecto-enciclopedico&option=com_content&view=article

Валлерстайн, И., 2003. После либерализма. Москва: Эдиториал УРСС. 

Валлерстайн, И. и Дерлугьян Г., 2011. СССР – история одного падения. В: «Эксперт» №1 (784). Доступ 24.01.2015 по адресу: http://expert.ru/expert/2012/01/istoriya-odnogo-padeniya/

Валлерстайн И. Геополитика раскола Украины // http://left.by/archives/934

Валлерстайн И. НАТО – угроза всему миру // http://liva.com.ua/worldpeace-danger.html

Валлерстайн И. Дипломатическая игра // http://avtonom.org/news/immanuil-vallerstayn-diplomaticheskaya-igra

Валлерстайн И. Гибель СССР – трагедия для Соединенных Штатов // http://polit.ru/article/2005/09/16/vallerstain/

В НАТО осудили разгон Евромайдана в Киеве // http://glavred.info/politika/v-nato-osudili-razgon-evromaydana-v-kieve-265077.html

На Гайдаровском форуме в РАНХиГС выступят Мишель Веверка и Иммануил Валлерстайн // http://polit.ru/news/2014/11/20/gaidar/

Путин объявил украинцев и россиян “практически одним народом” // http://ru.tsn.ua/politika/putin-obyavil-ukraincev-i-rossiyan-prakticheski-odnim-narodom-383886.html

Цена на нефть достигла критического для России уровня // http://glavnoe.ua/news/n194235

Усатенко І.А. Витоки світосистемного аналізу І.Валлерстайна // Науковий вісник Одеського економічного університету. – 2011. – № 24(149). – С.163-174.   

Wallerstein I. The Paradoxical Strength of Germany’s Merkel // http://www.iwallerstein.com/the-paradoxical-strength-of-germanys-merkel/

 

 

Notes:

  1. Між іншим, ідея про зональний розподіл світу, з якою свого часу творець світосистемного аналізу тріумфально увірвався на сторінки світових підручників зі соціальних наук, аж ніяк не нова. Ще у 1876 р. «центро-периферійна» модель застосувалася представником німецької географічної школи в економічній науці – Г. фон Тюненом (1783-1850). Щоправда, її призначенням було зображення економічного панування міста над селом.  – Прим. автора.
  2. Pax Americana (лат. Американський мир) – період економічної і суспільно-політичної стабільності, що склався в західних країнах після Другої світової війни під гегемонією Сполучених штатів. Деякий час (до розпаду СРСР) Pax Americana протистояв  Pax Sovietica у біполярному світі наддержав. Також використання використання Pax Americana відсилає нас до попередніх тривалих періодів домінування якоїсь із надпотуг, наприклад, Pax Britannica чи  Pax Romana. – Прим. ред.
  3. Співвідношення сил. – Прим. автора.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери