Протести у Франції: страйкарі, жовті жилети й чорний блок

  • 19 грудня 2019
  • 1562
Протести у Франції: страйкарі, жовті жилети й чорний блок

Денис Горбач

Загальний страйк, що почався у Франції 5 грудня, продовжується вже третій тиждень. За тривалістю та масштабами це найбільша мобілізація за останні десятиліття. 17 грудня на вулиці вийшли 1,8 мільйона людей. Як виглядає охоплений страйком Париж зсередини, як проходять протести, чим незадоволені маніфестанти, чого вони вимагають, і чим все закінчиться?

 

Чого їм треба?

Наскрізна тема страйку — реформа пенсійної системи, яку проштовхує уряд. В урядових поясненнях центральне місце посідають «особливі пенсійні режими», які дозволяють представникам окремих професій виходити на пенсію раніше і/або на кращих умовах. Вважається, що ці винятки несправедливі, і саме тому потрібно уніфікувати правила, попри невдоволення «привілейованих» залізничників і шахтарів, які становлять не більше 5% населення. А решті, мовляв, нема чого переживати: просто нові правила будуть спільними для всіх.

 

Photo: Stéphane Lagoutte

 

Найбільш проблематичний бік реформи — саме ці нові правила, згідно з якими фіксованим залишається обсяг щомісячних пенсійних внесків із зарплатні, але розмір пенсії, на яку може розраховувати працівник, буде регулюватися урядом в ручному режимі. Нова система обраховуватиме пенсійні права людини в умовних «пунктах». Скільки «коштуватиме» один пункт — визначатиме держава щорік залежно від економічної ситуації. Якщо забути про транспортників з їхніми особливими режимами, стає очевидним, що держава зможе маніпулювати пенсійними бюджетами, які досі становили фіксовану й передбачувану величину.

 

"Нічого екстраординарного: уряд хоче змусити громадян працювати більше й отримувати менше."

 

На додачу до цього, реформа передбачає низку неприємних нововведень: для обчислення розміру пенсії не можна буде брати найпродуктивніші роки в кар’єрі, а періоди безробіття сильніше відбиватимуться на підсумковій пенсії. Отже, нічого екстраординарного: уряд хоче змусити громадян працювати більше й отримувати менше. Реформа не стосуватиметься народжених до 1975 року, тому не дивно, що, згідно з опитуваннями, саме ця категорія населення найменш схвалює страйк.

 

Поїзд пішов

Журналістські штампи про «паралізоване» місто чи країну, на жаль, сильно перебільшені навіть зараз. Незважаючи на незвично широкий діапазон галузей економіки, хоча б якоюсь мірою охоплених страйком, приватний сектор переважно працює без якихось перебоїв. На будівельних майданчиках у передмістях прекаризовані робітники зводять красиві малоповерхові кондомініуми для вищого середнього класу. Тамтешні умови не надто сприятливі для страйку, особливо якщо в кишені румунський, мароканський чи український паспорт. Працюють хлібні магазини та інші «сімейні» підприємства, та й на великі супермаркети поки що страйк не вплинув. 

У бюджетному секторі страйкують медики та освітяни. Вони давно мобілізовані проти «реформ» у своїх галузях. Ще станом на середину листопада, до початку нинішніх протестів, медики страйкували у 268 установах, вимагаючи підвищити зарплатню та чисельність персоналу й припинити скорочувати лікарняні ліжка. Макрон тоді сказав, що «почув їхній гнів», але єдину проблему реформи вбачає в тому, що вона проходить недостатньо швидко. Освітяни змушені вже кілька років поспіль відбиватися від цілої низки «покращень»: збільшення бюджетного фінансування приватних дитсадків для багатих сімей під виглядом піклування про бідних; створення привілейованих шкільних гетто для заможних дітей; обмеження доступу до вищої освіти для непривілейованих французьких підлітків (введення конкурсу) та для іноземців (десятиразове підвищення плати за навчання); загроза припинення фінансування «неконкурентоздатних» науково-дослідницьких центрів.

 

«Різдво скасовується»

Photo: Corentin Fohlen

 

Гучні історії цієї осені — самогубство шкільної директорки в паризькому передмісті та студента в Ліоні — стали приводом для сплеску протестів і страйків починаючи з жовтня.

 

"Тепер столичне метро та електрички працюють лише в години пік."

 

Та найбільший ефект має страйк працівників залізниці й громадського транспорту. На відміну від попередніх транспортних страйків, які були, на диво, поміркованими (зменшення кількості рухомого складу, але без припинення роботи), тепер столичне метро та електрички працюють лише в години пік. В інший час до ваших послуг дві автоматизовані лінії метро й автобуси, які доводиться брати штурмом. Міська влада намагається компенсувати незручності: на час страйку безкоштовний не лише проїзд у громадському транспорті, але й користування муніципальними велосипедами та електросамокатами, а також службою пошуку попутників-автомобілістів. В результаті, щоправда, кількість ДТП за участі велосипедів і самокатів у Парижі зросла на 40%. Схожих результатів слід очікувати й від недавнього рішення «дозволити» водіям приватних міжміських автобусів працювати на дві години довше.

Прибічники страйкарів, зі свого боку, замальовують чорними маркерами QR-коди на самокатах, щоби штрейкбрехери не змогли їх розблокувати й добратися в офіс. Офіси по можливості переходять в режим віддаленої праці, а ті, кому доводиться вибиратися з дому, не маючи власного двоколісного транспорту, можуть краще роздивитися навколишні райони, йдучи пішки.

 

Моя нова поліція

В пострадянській культурі термін «страйк» («забастовка») часто вживається в значенні «заворушення». На противагу такому побутовому розумінню, активісти й профспілкові діячі невтомно пояснюють, що страйк — це припинення роботи, безвідносно до будь-яких акцій протесту. На практиці важливі обидва елементи: страйк — це зовсім не відпустка, участь у ньому передбачає регулярну присутність на тематичних заходах. Від щоранкового блокування виїзду автобусів із депо до регулярних асамблей на різних рівнях, локальних пікетів і маршів, а також демонстрацій національного масштабу. 

 

"Жовтий жилет у рюкзаку не принесе нічого хорошого, саме тому їх тепер носять набагато менше."

 

Третій із таких днів загальнонаціонального протесту відбувся у вівторок, 17 грудня. За даними найбільшої профспілки CGT, по всій країні вийшло на вулиці 1,8 млн людей. Поліція нарахувала 615 тисяч. У Парижі, згідно з незалежними підрахунками, демонстрація налічувала 72,5 тисячі — майже вдвічі більше, ніж під час стартової акції 5 грудня.

 

Photo: Stéphane Lagoutte 

 

На підходах до демонстрації (і на виходах) поліцейські кордони обшукують громадян. Наявність предметів, що свідчать про свідомий намір брати участь у протесті, тягне за собою наслідки різного ступеню тяжкості. Наприклад, побачивши в моєму рюкзаку окуляри для плавання — базовий засіб індивідуального захисту від сльозогінного газу, спецпризначенець їх просто відібрав і пропустив мене далі. Викладачу одного з елітних університетів, у якого під час обшуку 5 грудня знайшли газову маску з картриджем, довелося провести під арештом 31 годину в компанії з такими ж «правопорушниками». Жовтий жилет у рюкзаку не принесе нічого хорошого, саме тому їх тепер носять набагато менше. Але в цілому поліція свідомо прагне «обеззброїти» маніфестантів, розуміючи під «зброєю» засоби захисту від газу, кийків та куль.

Під час самого протесту, заявленого як марш із певним маршрутом, фізичного пересування зазвичай буває дуже мало. Поліція блокує голову колони, альтернативні шляхи надійно перекриті, дуже часто участь в акції зводиться до кількох годин безцільного стояння у величезному натовпі. Під час цих кількох годин у натовп періодично жбурляють поліцейські газові гранати — тоді люди посуваються трохи назад, але потім знов тупцюють вперед. Іноді спецзагони з кийками й щитами напоготові врізаються в натовп, проходячи крізь нього. Мета поліції, здається, — ні розсіяти натовп (шляхи відходу все одно заблоковані, та й спробуй розігнати таку масу людей), ні запобігти правопорушенням. Якщо не задовольнятись поясненням «всі поліцейські — садисти», можна зробити висновок про «превентивно-покаральну» логіку: мовляв, якщо вже ви прийшли на акцію, будьте готові скуштувати весь арсенал, який ми маємо право застосувати, і не захищайтесь — можливо, наступного разу вас прийде менше.

 

«Від Чилі до Парижа всі капіталісти — покидьки»

 

Атмосферу пожвавлюють пожежники, які протестують у повному обладнанні, — його поліція не відбирає. Їх вважають цінним активом протестного руху: стоячи на передньому краї зіткнення з поліцією, вони здатні посунути спецпідрозділи назад. Ідеться не лише про суто фізичну екіпіровку, але й про образ пожежника, що уособлює ідеал національної маскулінності: його бити складніше, ніж безіменний натовп, повний «провокаторів». 

 

Бої без правил

17 грудня демонстранти таки змогли дійти до фінального пункту, площі Насьйон. Цей намолений маршрут — Репюблік-Бастілія-Насьйон — втілення традиційного французького протестного ритуалу: величезна маса людей, що пересувається затвердженим шляхом під профспілковими повітряними кулями у святковій атмосфері повз профспілкові ятки з кебабами. Рік тому цей ритуал зламали «жовті жилети», відкинувши лідерство профспілок і не погодившись на традиційну ходу, запропоновану міською владою, натомість з'явившись у багаті квартали та порушивши всі можливі конвенції. І навіть якщо зараз частково повертається стара форма протесту, зміст його еволюціонував: дослідники говорять про «жовтожилетизацію» (giletjaunisation) протестного репертуару.

Новачки у справі демонстрацій, «жовті жилети» змінили конфігурацію сил між профспілками, поліцією та «чорним блоком»: перші вимушені радикалізуватися (саме рішення про страйк такого масштабу було б важко уявити півтора року тому), другі стають дедалі більш «воєнізованими», треті набули неочікувано більшої легітимності.

 

Photo: Corentin Fohlen

 

В термінах політизованої кольорової гамми — зараз багато говорять про «жовто-червоно-чорно-зелено-фіолетовий» блок: альянс жовтих жилетів, лівих, чорного блоку, руху проти кліматичних змін і феміністичного руху, який восени відзначився яскравою національною кампанією проти фемініциду.

Така трансформація відбувається в контексті нового політичного стилю панівного класу, який уособлює Макрон: «нагорі» також відкинули традиційні умовності та ритуали, що зберігали видимість корпоративістського соціального діалогу. Один із найбільших подразників — це навіть не самі реформи з комерціалізації всіх сфер життя та перерозподіл ресурсів на користь панівного класу, а те, як саме вони проштовхуються: без зайвих «консультацій» і ритуальних поступок. Технократичне керівництво вважає, що йому видніше, і звичні політичні процедури та вибудовування альянсів лише заважають; в результаті політика повертається бумерангом, набуваючи незвичних форм. Так виглядає криза гегемонії.

 

Що далі

Втім, доки страйк в інфраструктурних секторах, організований великими профспілками, залишається одним із найважливіших елементів мобілізації, залишаються актуальними й проблеми з його організацією. Всупереч стереотипам, профспілки у Франції дуже слабкі: рівень охоплення робочої сили профспілками становить лише 8 %. Натомість, на відміну від багатьох країн, на нечленів профспілки поширюється дія колективних договорів (згідно з МОП, ними охоплено 98,5 % працівників). До того ж їм можна брати участь у страйку, організованому профспілкою — потрібно лише поставити до відома начальство, і воно вирахує 1/30 зарплатні за кожен день твого страйку.

Але тут і починається проблема: низький рівень членства означає маленькі бюджети, а отже, і мізерні страйкові фонди. Зараз інтернетом ширяться координати окремих страйкових кас, яким можна солідарно перерахувати кошти, але, звичайно, це не найкращий спосіб прогодувати працівників, які вже гарантовано не отримають ¾ грудневої зарплатні.

 

"Профспілки заявили, що ніякого перемир’я не буде, доки не будуть виконані вимоги страйку."

 

Ставки високі з обох боків: для страйкарів ідеться про зарплатню, для уряду — про нормалізацію ситуації в країні, зокрема напередодні різдвяних канікул. На цьому тижні державні ЗМІ активно обговорювали можливість «перемир’я» на святковий період, що означало б фактичний кінець мобілізації. Але після обнадійливої демонстрації у вівторок профспілки заявили, що ніякого перемир’я не буде, доки не будуть виконані вимоги страйку.

 

Photo: Marc Chaumeil 

 

На наступний же день Емманюель Макрон зробив наступний логічний хід: оголосив, що готовий зробити поступку, зокрема в питанні пенсійного віку. Так, стає зрозумілим план дій уряду: представити профспілок як єдиних легітимних представників руху і переговорників, а пенсійну реформу як єдиний пункт на порядку денному страйку; зосередити увагу громадськості на питанні пенсійного віку як головного; привселюдно «пожертвувати» підняттям пенсійного віку, не відмовляючись від планів переходу на систему пунктів. Після цього можна очікувати, що найбільш поміркована й лоялістська профспілкова федерація CFDT оголосить про «перемогу» і припинення страйку, а CGT та інші постануть перед вибором: згортати прапори або поступово втрачати підтримку населення, перетворюючись на «ворогів різдва». В такій ситуації останнє слово може залишитися за тими ж таки «незвичними» політичними суб’єктами, які можуть розчинитися в повітрі або підтримати транспортників, незважаючи на святковий сезон. Тоді, можливо, уряд здасться першим.

 

Читайте також:

Жовті жилети, дія шоста: «Марсельєза», водомети й гранати (Денис Горбач)

Крик галльського півня: революція і ліва політика у Франції (Андрій Рєпа)

Жовті жилети: чого нас учить історія (Жерар Нуарьєль)

Макрон і жовті жилети: що означає ця конфронтація? (Етьєн Балібар)

Рекомендовані

Залишити коментар

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти